№ 910/4964/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/4964/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Соколенко А.В. (самопредставництво),

відповідача - акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Укрзалізниця, відповідач) - Куць О.В. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 (головуючий - суддя Стасюк С.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 (головуючий - суддя Руденко М.А., судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.)

у справі №910/4964/21

за позовом Товариства

до Укрзалізниці

про розірвання додатку 1-8 до договору, визнання недійсними окремих частин правочину.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для розірвання додатків до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом і визнання недійсними окремих частин правочину.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулось до суду з позовною заявою (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) про:

- розірвання додатків до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом;

- визнання недійсними окремих частин правочину (господарської угоди).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- діями відповідача, який, використовуючи своє домінуюче монопольне становище на ринку залізничних вантажоперевезень, шляхом пониження розміру стандартної ставки плати за використання вагонів перевізника, фактично нівелював конкурентну перевагу ставки плати за послугу з використання вагону з узгодженими строками та обсягами, що надається в рамках додатку 1-8 до договору;

- договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та додатки до нього в частині встановлення додаткових підстав та видів відповідальності (штрафних санкцій, неустойок), визначення їх розміру та порядку застосування суперечать чинному законодавству та публічному порядку.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі №910/4964/21, у задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі №910/4964/21, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції, скаржник у касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме помилкове застосування норм статей 651 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) замість статті 634 ЦК України; та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №910/6058/21, від 17.02.2022 у справі №910/19522/20, від 01.02.2022 у справі №910/1305/21, від 23.08.2022 у справі №910/18270/20.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Укрзалізниця заперечила проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просила відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Укрзалізниця (перевізник) 24.03.2020 засвідчила прийняття від Товариства (вантажовласник, вантажовідправник, вантажоодержувач, платник) заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладання договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та повідомлено, що замовнику присвоєно коди відправника/одержувач: 8000; платника 2829451, що підтверджується повідомленням про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 24.03.2020 №43-40464329/2020-001 (далі - Договір), за умовами якого:

- предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою (пункт 1.1);

- Договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (пункт 1.5);

- Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису [далі - КЕП] (пункт1.6);

- Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти Договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти Договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами Договору (пункт 1.7 Договору);

- умови Договору, що потребують визначення окремих параметрів їх надання (окрему станцію надання послуг, ін.) набувають сили і застосовуються у відносинах сторін шляхом надання перевізником пропозиції укласти такі додаткові умови до Договору (оферти), прийняття пропозиції (акцепту) замовником та підтвердження її прийняття перевізником з підтвердженням таких умов надання послуг. Приймаючи пропозицію отримання послуг на умовах, що потребують визначення окремих параметрів їх надання, замовник засвідчує, що ознайомився та згоден з такими умовами (пункт 1.8);

- перевізник, за результатом розгляду заяви (акцепту), направляє другій стороні у власній інформаційній системі повідомлення з накладенням КЕП:

або про мотивоване повернення без розгляду заяви (акцепту) із зазначенням причин для такого повернення;

або про дату укладення Договору, присвоєння замовнику коду замовника як платника, коду вантажовідправника/вантажоодержувача. Код платника є номером Договору з замовником. До отримання повідомлення про укладення Договору, друга сторона має право відкликати свою заяву (акцепт) про прийняття пропозиції укласти Договір (пункт 1.9);

- Договір є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення Договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 Договору (пункт 1.10);

- розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника тарифів (пункт 3.1);

- замовник зобов`язаний сплачувати провізні платежі за перевезення вантажу у власному вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад), які складаються з:

1) плати за перевезення (провізної плати) навантаженого власного вагону перевізника та інших платежів, які визначаються за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника;

2) компенсації витрат на перевезення у порожньому стані власного вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 1-2 до Договору. У випадку оформлення відправки вантажу на експорт сплачуються додаткові збори, передбачені пунктом 5, 7 розділу ІІІ Збірника тарифів, окремо для завантаженого та порожнього вагонів;

3) плати за використання власного вагону перевізника в процесі надання послуг з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) за нормативний термін доставки. У разі використання з 01.10.2020 власного вагону перевізника після «подвійних операцій», передбачених Правилами користування вагонами, компенсація витрат на перевезення у порожньому стані власного вагону перевізника та плата за використання власного вагону перевізника в процесі надання послуг з перевезення вантажів у порожньому рейсі не нараховується (пункт 3.2);

- зміни (доповнення) до Договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції Договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням КЕП. Зміни до Договору, в тому числі ставки плати, коефіцієнти та інші умови платежів, вступають в дію через 30 календарних днів від дня їх оприлюднення або пізніше, якщо це вказано в повідомленні про оприлюднення. Зміни до Договору, які зменшують розмір провізних платежів, ставок, коефіцієнтів та інших розрахункових величин, також можуть вступати в дію раніше ніж 30 календарних днів від дня їх оприлюднення. Зміни до Договору поширюються на всіх осіб, що приєдналися до Договору. В окремих випадках, за заявою замовника допускається вступ в дію змін до Договору раніше, ніж визначено вище. Якщо замовник не згоден з внесеними перевізником змінами, він має право ініціювати внесення змін до Договору в порядку передбаченому пунктом 9.3 Договору або з власної ініціативи припинити дію Договору у відносинах з ним. Замовлення та/або отримання послуг та/або їх оплата за Договором засвідчує повну згоду замовника з Договором та змінами до нього (пункт 9.4);

- Договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення Договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення замовника умови Договору застосовуються до відносин з замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію (пункт 12.1);

- Договір або його окремі умови щодо певних послуг припиняється:

за згодою сторін;

за ініціативи однієї з сторін. Ініціатива перевізника про припинення Договору має бути мотивованою;

з підстав визначених законодавством (пункт 12.2);

- дію додаткових умов до Договору може бути припинено в односторонньому порядку шляхом направлення однією стороною іншій стороні повідомлення про їх припинення. У такому випадку дія відповідного додатку вважається припиненою через 10 днів з дня направлення відповідного інформаційного повідомлення стороною, що ініціювала припинення (пункт 12.4);

- у разі, якщо до 10-то місяця наступного за звітним замовником не погашено заборгованості за перевезення з узгодженими строками та обсягами в повному обсязі та не сплачено неустойку, перевізник в односторонньому порядку припиняє надання послуг, здійснює перерахунок розміру оплати наданої послуги за весь період наданої послуги згідно замовлення та нараховує суму до сплати замовником, керуючись розміром ставки плати за використання власних вагонів перевізника відповідно до Договору (Спл), про що повідомляє замовника шляхом направлення повідомлення [за формою відповідно до Додатку 2-16 до Договору] (пункт 3.17 Додатку 1-8);

- ставка плати за використання вагону перевізника1 (Спл1) в процесі надання послуги з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) встановлюється на весь строк дії послуги відповідно до погодженого замовлення у розмірі, встановленому перевізником, застосовується для перевезень в межах та за межами України, не змінюється та не підлягає коригуванню під час строку дії послуги, та зазначається в повідомленні про погодження замовлення (пункт 6.2 Додатку 1-8);

- замовник, у разі невиконання погодженого замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих перевізником під навантаження вагонів у кількості меншій ніж визначено в погодженому замовленні щомісячно, сплачує неустойку в розмірі, який розраховується за формулою:

Пн = Спл1 * Кнорм * КвагЗ,

де Пн - сума неустойки за невиконання умов Додаткової угоди та/або замовлення; Спл1 - ставка плати за використання вагонів перевізника1 при перевезенні вантажів з узгодженими строками та обсягами, відповідно до погодженого замовлення;

Кнорм - показник, який визначається перевізником та публікується в Оголошенні. Показник не підлягає коригуванню під час строку дії послуги, що надається відповідно до погодженого Замовлення;

КвагЗ - кількість вагонів, що недовантажені змовником (пункт 7.2 Додатку 1-8).

6.2. Товариство 26.08.2020 на виконання умов Договору надало замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 26.08.2020 №40464329/2020-00007: початок періоду замовлення - 09.2020; завершення періоду замовлення - 08.2021; кількість місяців - 12; тип рухомого складу - зерновози; щомісячна кількість рухомого складу - 400.

6.3. Укрзалізницею 27.08.2020 розглянуто та погоджено вказане вище замовлення Товариства з узгодженими строками та обсягами: початок періоду замовлення - 09.2020; завершення періоду замовлення - 08.2021; кількість місяців - 12; тип рухомого складу - зерновози; щомісячна кількість рухомого складу - 266; нормативна кількість діб - 7; ставка плати за використання вагону перевізника - 584 грн.

6.4. Позивач зазначає, що:

- в подальшому Укрзалізниця на офіційному сайті оприлюднювала нові редакції договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, відповідно до яких ставка за використання вагону-зерновозу перевізника зменшувалася;

- відповідач реалізовував продаж послуг з використання вагонів перевізника в системі «ProZorro.Продажі», що дало можливість придбати послуги щодо використання власних вагонів перевізника за ціною 530 грн на добу;

- не зважаючи на одноосібне рішення відповідача щодо зменшення стандартної ставки, а також, зважаючи на можливість через систему «ProZorro.Продажі» придбати послуги за низькою ціною, перегляд ставки на перевезення вантажу за довгостроковими контрактами з позивачем не відбулось;

- таким чином, у зв`язку із зміною в тарифах, повністю знецінена економічна обґрунтованість замовлень контрагентами вагонів-зерновозів за довгостроковими контрактами;

- зазначені вище дії Укрзалізниці щодо зменшення ставки плати за використання вагону-зерновозу призвели до фактичного взяття Товариством збиткових довгострокових зобов`язань з виконання послуги перевезення за відсутності можливості внесення змін в умови Додатку 1-8 до Договору;

- відповідач не може забезпечити автоматичного проставлення відмітки в накладних внутрішнього сполучення в графі 7, стягує завищену ставку плати за використання вагонів перевізника, і при цьому стягує непомірно великі суми неустойки за невиконання замовником узгоджених обсягів перевезень;

- Укрзалізниця, використовуючи своє домінуюче монопольне становище на ринку залізничних вантажоперевезень у вагонах перевізника, спочатку впровадив економічно привабливу послугу, а потім повністю нівелював її конкурентну перевагу для позивача перед тими компаніями на ринку залізничних перевезень, які такої послуги не замовляли;

- зміна тарифної політики відповідача, шляхом зменшення стандартних ставок плати за використання вагонів перевізника, що мало місце після укладення сторонами Додатку 1-8 та систематичне порушення істотних умов Договору, зумовило виникнення обставин, за яких подальше виконання Додатку 1-8 порушує для позивача співвідношення майнових інтересів сторін;

- з огляду на вищезазначене, умови Додатку 1-8 для позивача, як замовника послуги довгострокових вагонів, є невиконуваними, обтяжливими, невигідними та збитковими, що і стало підставою для звернення до суду.

6.5. Крім того, позивач просить визнати недійсними окремі частини правочину, а саме пункти 3.17, 7.2 Додатку 1-8 «Умови надання послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника» до Договору, оскільки зазначені пункти суперечать чинному законодавству та публічному порядку.

6.6. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що 24.03.2020 сторонами укладено публічний договір приєднання - договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, який за своєю правовою природою поєднує умови договорів про перевезення вантажу із договором про надання послуг в частині надання вантажного вагону для перевезення вантажів та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення.

6.7. Невід`ємною частиною Договору в редакції, що оприлюднена 21.07.2020, яка вводиться з 21.08.2020, у розділі 13, визначено, з-поміж інших, Додаток 1-8 «Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника», згідно з пунктом 2.1 якого перевізник надає замовнику послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (узгоджена щомісячна кількість вагонів визначеного роду рухомого складу протягом узгодженого сторонами строку надання послуги), надалі в цьому додатку до Договору - послуга. Замовник здійснює оплату такої послуги відповідно до умов цього додатку до Договору.

6.8. У пункті 2.2 Додатку 1-8 до Договору сторони домовились, що у випадку надання такої послуги, до відповідних відносин застосовуватимуться спеціальні умови цього додатку до Договору, які матимуть пріоритет над умовами Договору. Умови Договору, не визначені цим додатком до Договору, застосовуватимуться в частині, що не суперечить цьому додатку до Договору.

6.9. У порядку положень вказаного Додатку 1-8 позивач 26.08.2020 здійснив замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами, яке погоджено відповідачем.

6.10. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що:

- позивач на основі вільного волевиявлення та за власним вибором замовив у відповідача послуги з надання власних вагонів перевізника для перевезення з такими строками та обсягами: початок періоду замовлення - 09.2020; завершення періоду замовлення - 08.2021; кількість місяців - 12; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу - 266; нормативна кількість діб - 7; ставка плати за використання вагону перевізника - 584 грн;

- будь-яких доказів того, що позивач ініціював внесення змін (доповнень) чи пропозицій до Договору в частині Додатку 1-8 відповідно до пунктів 9.3, 9.4 Договору матеріали справи не містять;

- позивач був обізнаний з тим, на яких умовах він приєднався до Договору, в тому числі, до Додатку 1-8, вільно погодився на такі умови, внесення змін до Договору не ініціював, хоча не був позбавлений такого права.

6.11. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що, враховуючи умови Договору, позивачеві було відомо про можливість односторонньої зміни позивачем ставок плати, коефіцієнтів та інші умови платежів, що мало місце у даному випадку шляхом зміни Укрзалізницею ставок плати за використання власних вагонів перевізника (Спл) в сторону зменшення.

6.12. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при здійсненні замовлення на умовах, передбачених Додатком 1-8, позивачеві було відомо, що ставка плати за використання власних вагонів перевізника може бути змінена, в тому числі, і знижена, а отже, така зміна обставин могла настати, що виключає застосування пункту 1 частини другої статті 652 ЦК України до спірних правовідносин.

6.13. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- позивачем здійснено замовлення послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника на 400 вагонів-зерновозів в місяць, а перевізником, у свою чергу, погоджено такі замовлення на 266 вагонів-зерновозів в місяць;

- здійснюючи замовлення послуг на умовах Додатку 1-8 до Договору, позивач шляхом вільного волевиявлення прийняв на себе ризик невиконання умов замовлення;

- вищенаведені обставини також виключають наявність четвертої необхідної умови, визначеної у частині другій статті 652 ЦК України, стосовно того, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

6.14. Суди попередніх інстанцій виснували, що:

- розірвання Додатку 1-8 до Договору на підставі статті 652 ЦК України є неправомірним, оскільки, позивачем не доведено наявності всіх чотирьох умов, передбачених частиною другою статті 652 ЦК України;

- позивачем всупереч викладеним нормам не доведено перед судом законних підстав для визнання недійсними пунктів 3.17, 7.2 Додатку1-8.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 06.12.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/4964/21 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Протокольною ухвалою від 09.03.2023 Суд залишив відзив без розгляду, відмовив у клопотанні про поновлення строку для подання відзиву.

7.3. Від Товариства 20.03.2023 до Суду надійшли пояснення.

7.4. Від Укрзалізниці 21.03.2023 до Суду надійшли письмові пояснення.

7.5. Протокольною ухвалою від 23.03.2023 Суд долучив письмові пояснення подані позивачем (20.03.2023) та відповідачем (21.03.2023) до розгляду.

7.6. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.7. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.9. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.10. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.11. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.12. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.14. Предметом розгляду у даній справі є:

- розірвання Додатків 1-8 "Умови надання послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника" до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом;

- визнання недійсними окремих частин правочину (господарської угоди), а саме: пункти 3.17 [у разі, якщо до 10-го місяця наступного за звітним замовником не погашено заборгованості за перевезення з узгодженими строками та обсягами в повному обсязі та не сплачено неустойку, перевізник в односторонньому порядку припиняє надання послуг, здійснює перерахунок розміру оплати наданої послуги за весь період наданої послуги згідно замовлення та нараховує суму до сплати замовником, керуючись розміром ставки плати за використання власних вагонів перевізника відповідно до Договору (Спл), про що повідомляє замовника шляхом направлення повідомлення (за формою відповідно до Додатку 2-16 до Договору)] та 7.2 [замовник, у разі невиконання погодженого замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих перевізником під навантаження вагонів у кількості меншій ніж визначено в погодженому замовленні щомісячно, сплачує неустойку в розмірі, який розраховується за формулою:

Пн = Спл1 * Кнорм * КвагЗ,

КвагЗ - кількість вагонів, що недовантажені змовником] Додатку 1-8 до Договору .

8.15. Предметом розгляду у справі №910/6058/21 було розірвання договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом в частині надання послуг згідно з додатком 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до цього договору. Позовні вимоги обґрунтовані неправомірною зміною відповідачем тарифної політики шляхом встановлення нових ставок плати за використання вагонів що, на думку позивача, відповідно до приписів частини другої статті 634 ЦК України є підставою для розірвання спірного договору у відповідній частині.

8.16. Предметом розгляду у справі №910/19522/20 було розірвання укладеної сторонами додаткової угоди, оформленої додатком 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, таким: істотними змінами обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом; відповідачем в односторонньому порядку змінено умови договору Додатком 1-8 до нього та новими умовами поставлено позивача у невигідне економічне становище перед контрагентами, що призвело до унеможливлення здійснювати відправлення за умов нових ставок.

8.17. Предметом розгляду у справі №910/1305/21 було:

- стягнення передоплати, списаної у безспірному порядку в рахунок сплати неустойки; - визнання відсутнім права на неустойку (штраф, пеню) за нереалізацію погодженого обсягу перевезень з узгодженими строками та обсягами на підставі додатку 1- 8 до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, з посиланням на положення статей 11 14 16 548 651 653 1212 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач на підставі договору перевезення нарахував позивачу штраф, в рахунок якого списав грошові кошти, проте, таке нарахування та списання є неправомірними.

8.18. Предметом розгляду у справі №910/18270/20 було:

- розірвання договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, без застосування до позивача будь-яких штрафних санкцій та неустойки, передбачених положеннями пунктів 4.1.3 та 7.2 додатку 1-8 до договору;

- визначення наслідків розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору, шляхом:

зобов`язання відповідача внести відповідні зміни до особового рахунку позивача про зарахування коштів у розмірі, що дорівнює нарахованим та списаним штрафним санкціям, а саме зобов`язати відповідача внести зміни до особового рахунку позивача шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми;

зобов`язання відповідача скасувати операції з нарахування неустойки на особовий рахунок позивача, нарахованих за невиконання погодженого сторонами замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами;

заборони відповідачу здійснювати нарахування та списання з особового рахунку позивача штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня), передбачених положенням пункту 4.1.3 додатку 1-8 до договору. Позов обґрунтовано тим, що зміна відповідачем тарифної політики, яка мала місце після укладення договору, зумовила виникнення обставин, за яких подальше виконання договору порушує для позивача співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє його того, на що він розраховував при укладанні договору.

8.19. Таким чином, справи №910/6058/21, №910/19522/20 та №910/4964/21 є подібними за предметом позову (розірвання договору в частині додатку 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника"), підставами позову та за нормативно-правовим регулюванням (статі 634 та 651 ЦК України).

8.20. Що ж до подібності справ №910/1305/21, №910/18270/20 та даної справи, то вони не є подібними ані за предметом позову [у справі №910/1305/21 стягнення передоплати, списаної у безспірному порядку в рахунок сплати неустойки; визнання відсутнім права на неустойку; у справі №910/18270/20 розірвання договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, без застосування до позивача будь-яких штрафних санкцій та неустойки], ані за підставою позову та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли між учасниками справи, різняться вони і за предметом доказування, що виключає подібність вказаних справ.

8.21. Скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки Верховного Суду, з огляду на таке:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові помилково погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що "розірвання Додатку 1-8 до Договору на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України є неправомірним, оскільки позивачем не доведено наявності всіх чотирьох умов, передбачених ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України";

- натомість, позовні вимоги стосуються розірвання Додатку 1-8, що має всі ознаки договору приєднання, тому суд мав би вирішувати питання розірвання Додатку 1-8, посилаючись саме на статтю 634 ЦК України.

8.22. Верховний Суд виходить з того, що кваліфікація договору як договору приєднання тягне за собою суттєві правові наслідки, які полягають і в тому, що встановлені спеціальні підстави (умови) для зміни або розірвання таких договорів на вимогу сторони, що приєдналася до договору.

8.22.1. Слід зазначити, що зі змісту судового рішення суду першої інстанції вбачається, що судом не з`ясовувалося питання відсутності/наявності підстав для застосування спеціальних норм для розірвання договору приєднання, що визначені частинами другою та третьою статті 634 ЦК України у контексті позовних вимог щодо розірвання додаткової угоди.

8.23. Водночас суд апеляційної інстанції виснував, що позивач був повністю обізнаний з тим, на яких умовах він приєднався до Договору, в тому числі і до Додатку 1-8, погодився з ними, внесення змін до Договору не ініціював (хоча не був позбавлений такого права) та здійснив замовлення відповідної послуги згідно з Додатком 1-8, що унеможливлює застосування у даному випадку частини другої та третьої статті 634 ЦК України для розірвання Додатку 1-8 до Договору.

8.24. Стаття 634 ЦК України передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

8.25. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору (частина друга статті 634 ЦК України).

8.26. Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред`явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору (частина третя статті 634 ЦК України).

8.27. Слід зазначити, що позивач як в першій так і в апеляційній інстанції наголошував на тому, що Додаток 1- до Договорів, до якого приєдналося Товариство, містить умови, явно обтяжливі для нього як сторони, що приєдналась.

8.28. Так, позивач посилаючись на статтю 634 ЦК України та мотивуючи розірвання Додатку 1-8 до Договору, визначає такі обставини:

- систематичне зниження Укрзалізницею в односторонньому порядку розміру базової ставки за договором приєднання без зміни ставки за Додатком 1-8;

- за відсутності укладеного сторонами Додатку 1-8 до Договору перевезення, позивач мав би право сплачувати плату за користування вагонами відповідача на рівні базової загальної ставки без взяття на себе зобов`язання щодо обов`язкового використання погодженого обсягу вагонів та сплати неустойки за їх невикористання; - розмір відповідальності Товариства за невиконання погодженого замовлення є абсолютно невиправданим;

- умови Додатку 1-8 для позивача як замовника послуги довгострокових вагонів є невиконуваними, обтяжливими, невигідними та збитковими;

- якби у серпні 2020 року, до здійснення замовлення на довгострокових умовах Товариство було обізнано про те, що Укрзалізниця через тиждень (04.09.2020) змінить стандартну ставку плати за використання вагону-зерновозу, то позивач не замовляв би в жодному разі послуги з перевезення вантажу за узгодженими строками та обсягами, адже це було б економічно не вигідно.

8.29. У даному випадку, Суд звертається до правової позиції, викладеної Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.12.2021 у справі №910/6058/21, такого змісту:

- визначальна особливість договору приєднання полягає в тому, що у розробці його умов приймає участь лише одна з сторін, а інша - позбавлена такої можливості. Друга сторона у таких відносинах може лише приєднатися до попередньо встановлених стандартизованих умов;

- визначення умов договору лише однією з сторін може мати наслідком його "однобічність", спрямованість на задоволення інтересів однієї сторони за рахунок інтересів другої (сторони, що приєдналася);

- у зв`язку з цим, частиною другою статті 634 ЦК України, передбачені особливі підстави для розірвання договорів приєднання, які не можуть бути підставами для розірвання інших (звичайних) договорів і які є засобом відновлення порушеного при укладанні договору балансу інтересів сторін, не дозволяючи одній стороні зловживати своїм правом щодо визначення умов, і компенсуючи другій стороні порушення принципу свободи договору щодо визначення умов договору;

- сторона, яка приєдналася, наділяється правом вимагати зміни або розірвання договору приєднання, у випадку: 1) якщо внаслідок укладення договору вона позбавляється прав, які звичайно мала; 2) якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання; 3) якщо в договорі містяться інші умови, що є явно обтяжливими для сторони, яка приєдналася;

- зазначені вимоги можуть бути задоволені у випадку, якщо сторона, яка приєдналася, доведе, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б таких обтяжливих для себе умов, якби могла приймати участь у визначенні умов договору;

- право на розірвання договорів приєднання суттєво обмежене частиною третьою статті 634 ЦК України, відносно тих осіб, які приєдналися до договору приєднання у зв`язку із здійсненням ними підприємницької діяльності. Особа, що здійснює підприємницьку діяльність і приєдналась до договору укладеного в порядку статті 634 ЦК України, може розірвати такий договір з підстав, передбачених частиною четвертою статті 634 ЦК України, лише за умови, якщо вона не знала і не могла знати, на яких умовах вона до нього приєднується;

- проте, у правовідносинах пов`язаних з підприємницькою діяльністю, обов`язок доведення обставин, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору покладається на сторону, що надала договір для приєднання;

- договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом для приєднання надала Укрзалізниця, і, відповідно, на неї покладається вказаний вище обов`язок.

8.30. Водночас оскаржувані судові рішення не містять мотивів, аргументів і міркувань, з яких виходили суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову та посилаючись на відсутність підстав для розірвання, які визначені спеціальною нормою для договорів приєднання, а саме статтею 634 ЦК України.

8.31. Так, суд апеляційної інстанції вказує на обізнаність позивача про умови договору, до якого Товариство приєдналося, у тому числі, про умови Додатку 1-8, водночас не зазначає, якими саме доказами вказані обставини підтвердив відповідач.

8.32. Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції в контексті підстав для розірвання спірної додаткової угоди, оформленої Додатком 1-8 до Договору, не містять належної перевірки на предмет відповідно/невідповідності до статті 634 ЦК України.

8.33. З огляду на викладене, не вчинивши вказаних дій, суди попередніх інстанцій припустилися неповного з`ясування обставин, що мають значення для розгляду даної справи, на підставі доказів і доводів сторін, зокрема, доводи позивача стосовно підстав для розірвання договору згідно зі статтею 634 ЦК України, що свідчить про необґрунтованість судових рішень (частина п`ята статті 236, пункт 1-3 частини першої статті 237, 238 та 86 ГПК України).

8.34. Що ж до правової позиції, яка викладена у постанові від 01.08.2022 у справі №910/16784/20, то слід зазначити, що Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та направляючи справу №910/16784/20 на новий розгляд виходив, зокрема, за такого:

- водночас право на розірвання договорів приєднання суттєво обмежене частиною 3 статті 634 ЦК України, відносно тих осіб, які приєдналися до договору приєднання у зв`язку із здійсненням ними підприємницької діяльності. Особа, що здійснює підприємницьку діяльність і приєдналась до договору укладеного в порядку статті 634 ЦК України, може розірвати такий договір з підстав, передбачених частиною другою статті 634 ЦК України, лише за умови, якщо вона не знала і не могла знати, на яких умовах вона до нього приєднується;

- вищезазначеного не було в повній мірі враховано судами, що призвело до передчасного висновку судів про часткове задоволення позову та розірвання оспорюваного договору на підставі положень статей 634 652 ЦК України;

- існування одночасно чотирьох умов, що відповідно до частини другої статті 652 ЦК України є необхідними для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання договору, вимагає з`ясування змісту кожної окремо взятої умови;

- першою умовою - є умова про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Відповідно до даної умови, події, що нібито викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин" повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які і створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", створюють неможливість для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №910/5110/17, від 23.07.2019 у справі №910/13249/17);

- вищезазначене не було враховано судами і як зазначалось обґрунтовуючи наявність вказаної умови, встановлення якої є необхідним, відповідно до частини другої статті 652 ЦК України, суди не надали належної правової оцінки умовам укладеного сторонами договору, зокрема пункту 9.4, що призвело фактично до передчасних висновків про те, що позивачу на момент укладення договору було невідомо про можливість встановлення відповідачем інших ставок за договором;

- друга умова, яка є необхідною для встановлення підстав розірвання договору, відповідно до частини другої статті 652 ЦК України, це є умова про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Отже, для належного обґрунтування вказаної умови судам знову ж таки необхідно було належним чином проаналізувати умови укладеного сторонами договору та встановити належним чином обставини, що свідчили б про те, що сторона договору дійсно не може усунути обставини, які для неї істотно змінились;

- третьою і четвертою необхідними умовами для розірвання договору, визначеними у частині другій статті 652 ЦК України, є те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору та, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона;

- щодо цих умов суд касаційної інстанції зауважує, що випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин необов`язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може слідувати із самого характеру та змісту зобов`язання;

- відповідно до частини першої статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку;

- суб`єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб`єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо;

- Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення;

- у разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку, позивач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17);

- отже, фактично позивач здійснюючи господарську діяльність приймає як сприятливі наслідки такої господарської діяльності так і несприятливі, а тому, підписуючи договір позивач має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій;

- незважаючи на зазначене суди встановлюючи наявність всіх чотирьох умов необхідних для розірвання договору, відповідно до частини другої статті 652 ЦК України, зазначили про те, що істотна зміна обставин відбулась зважаючи на дії відповідача, які завдають шкоди майновим інтересам позивача, а відтак ця обставина не може вважатись ризиком, який несе сторона позивача;

- вказаним висновком суди фактично порушили баланс інтересів сторін та відповідно принцип стабільності та виконуваності господарського договору;

- зважаючи на вищезазначене, суди не дослідили належним чином всіх умов договору перевезення, не встановили всіх обставин справи та неправильно застосували положення як частини другої статті 652 ЦК України, так і положень статті 634 ЦК України, проаналізувавши положення якої можна узагальнити, що право на розірвання договорів приєднання суттєво обмежене частиною третьою статті 634 ЦК України, відносно тих осіб, які приєдналися до договору приєднання у зв`язку із здійсненням ними підприємницької діяльності, особа, що здійснює підприємницьку діяльність і приєдналась до договору укладеного в порядку статті 634 ЦК України, може розірвати такий договір з підстав, передбачених частиною другою статті 634 ЦК України, лише за умови, якщо вона не знала і не могла знати, на яких умовах вона до нього приєднується. У зв`язку з чим, суди попередніх інстанцій припустилися передчасних висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову.

8.35. Отже, Верховний Суд послідовно, як у постанові від 15.12.2021 у справі №910/6058/21, так і у постанові від 01.08.2022 у справі №910/16784/20, у контексті застосування 634 ЦК України вказує на необхідність з`ясування тієї обставини чи знала/не знала особа, яка просить суд розірвати договір, і могла знати/не могла знати, на яких умовах вона до нього приєднується.

8.36. Водночас ключовим у правовідносинах, пов`язаних з підприємницькою діяльністю, обов`язок доведення обставин, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору покладається на сторону, що надала договір для приєднання, у даному спорі такою стороною є Укрзалізниця, а тому саме на неї покладається вказаний вище обов`язок.

8.37. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.38. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.39. Враховуючи викладене, у цій постанові вище, судові рішення попередніх інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону (статті 236 237 ГПК України) не відповідають.

8.40. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.41. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа у скасованій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.42. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про порушення норм права, зокрема вищевказаних у цьому розділі, частково знайшли підтвердження, та наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

8.43. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.44. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.45. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Порушення як судом першої інстанції та в подальшому судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.4. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу позивача задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300 308 310 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі №910/4964/21 скасувати.

3. Справу №910/4964/21 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова