ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/502/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Губенко Н.М., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Чебикіна С.О.)

від 29.11.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Кравчук Г.А., судді: Тарасенко К.В., Коробенко Г.П.)

від 20.02.2025

у справі № 910/502/23

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 3 028 721 959,45 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Шатарська Т.Н.

відповідача - Лозицька О.Л.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") про стягнення за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 27.06.2019 №0063-03011/77-003-08-19-01074 заборгованість у розмірі 2 471 738 952,83 грн з ПДВ, пеню у розмірі 178 199 095,95 грн, штраф у розмірі 47 584 583,84 грн, три відсотка річних у розмірі 74 255 953,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 351 749 594,42 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 27.06.2019 №0063-03011/77-003-08-19-01074.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 у справі №910/502/23 позов задоволено частково. Провадження в частині позовних вимог про стягнення 2 440 454 658,78 грн основного боргу закрито. Стягнуто з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь НЕК "Укренерго" 89 099 547,98 грн пені, 23 792 291,92 грн штрафу, 73 837 304,95 грн 3% річних, 350 670 255,52 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Закриття провадження у цій справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 2440454658,78 грн на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції мотивував відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем під час розгляду спору до матеріалів справи долучені платіжні інструкції та акти від`ємного коригування обсягів та вартості наданих послуг, з яких убачається, що після відкриття провадження у справі останній оплатив позивачу вартість наданих ним за договором послуг у зазначеній сумі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача решти основної заборгованості в сумі 31 284 294,05 грн (28779212,45 грн нараховано за актом про надані послуги від 16.11.2022 за період здійснення експорту з 01.06.2022 по 30.09.2022 та 2 505 081,60 грн нараховано згідно з актом про надані послуги від 31.10.2022 за період здійснення експорту з 01.10.2022 по 10.10.2022), суд першої інстанції виснував, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України, в тому числі, статтю 31 Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, статтю 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а отже нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено умовами договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 27.06.2019 №0063-03011/77-003-08-19-01074 та чинним законодавством, що, відповідно, свідчить про неправомірність дій позивача про включення обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до складу наданих послуг.

Перевіривши подані позивачем розрахунки пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат та встановивши врахування при визначенні їх розміру простроченої оплати вартості послуг з диспетчеризації обсягів експортованої електричної енергії, які заявлені безпідставно, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок, за яким обґрунтованим визнано нарахування пені у розмірі 178 199 095,95 грн, штрафу в розмірі 47 584 583,84 грн, 3% річних у розмірі 73 837 304,95 грн, інфляційних втрат у розмірі 350 670 255,52 грн.

Водночас, застосовуючи положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та частини першої статті 233 Господарського кодексу України, зважаючи на виконання відповідачем спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, беручи до уваги також відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строку проведення взаєморозрахунків, враховуючи обставини, які вказані відповідачем і не потребують документального підтвердження в силу загальновідомості викладених фактів, суд першої інстанції, вважаючи дані обставини винятковими, дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру належних до стягнення з відповідача сум пені та штрафу на 50%. Таке зменшення суд першої інстанції визнав оптимальним в контексті балансу інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Окрім того, суд першої інстанції відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат за період з 19.09.2019 по 18.09.2020 та з 19.09.2019 по 18.09.2022, оскільки останні заявлені позивачем в межах строків, визначених статями 257 258 Цивільного кодексу України, які були продовжені на період дії карантину відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 у справі №910/502/23 в частині стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь НЕК "Укренерго" 89 099 547,98 грн пені, 23 792 291,92 грн штрафу, 73 837 304,95 грн 3% річних, 350 670 255,52 грн інфляційних втрат, 939 400,00 грн судового збору за подання позову та 2 684,00 грн за подання апеляційної скарги скасовано, викладено в редакції, відповідно до якої стягнуто з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь НЕК "Укренерго" 31284 294,05 грн заборгованості, 74 255 953,82 грн 3% річних, 351 749 594,42 грн інфляційних втрат, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 у справі №910/502/23 залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи частково рішення, зокрема, в частині відмови у стягненні заборгованості в сумі 31284294,05 грн, виходив з наступного:

- у спірний період (з червня по жовтень 2022 року), за який визначений відповідачу обсяг наданої послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління включав обсяг експортованої електричної енергії, постанова НКРЕКП від 07.02.2020 №360 була чинною, а тому підлягала застосуванню;

- відповідно до умов договору та положень чинного законодавства станом на час виникнення спірних правовідносин сторін (червень - жовтень 2022 року) у позивача як ОСП було наявне право нарахування вартості послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, виходячи з її обсягу, який включає і обсяг експортованої електричної енергії;

- суд першої інстанції помилково до спірних правовідносин застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, оскільки висновки, викладені у зазначеній постанові стосуються правовідносин сторін у період, що передує прийняттю постанови НКРЕКП №360; правовідносини щодо експорту електричної енергії після 2020 року в Україні зазнали суттєвих змін.

Вирішуючи питання щодо наявності/відсутності підстав для нарахування та стягнення за спірними правовідносинами штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції виходив з необхідності врахування положення постанови НКРЕКП №332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану", яка була прийнята 25.02.2022, та з огляду на зазначене дійшов висновку, що позовні вимоги НЕК "Укренерго" щодо стягнення з АТ "НАЕК "Енергоатом" пені в розмірі 178199095,95 грн та штрафу в розмірі 47584583,84 грн, нараховані у зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань за період з 19.09.2019 по 25.04.2022, є передчасними, у їх задоволенні слід відмовити повністю. В зв`язку із зазначеним, суд апеляційної інстанції не здійснював перевірку правильності їх нарахування та не оцінював наявність/відсутність підстав для їх зменшення.

Щодо стягнення 3% річних, суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про наявність підстав для зменшення 3%. При цьому за перерахунком суду апеляційної інстанції, дійшов висновку про задоволення 3 відсотків річних у заявленій позивачем сумі - 74255953,82 грн.

В частині стягнення інфляційних, суд апеляційної інстанції також не погодився із розрахунком, здійсненим місцевим господарським судом, та дійшов висновку про задоволення до стягнення суми інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі - 351749594,42 грн.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі в частині заявленого до стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 2440454658,78 грн у зв`язку з його погашенням відповідачем після відкриття провадження у справі, безпідставно стягнув з відповідача судовий збір в сумі 733 953,22 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі №910/502/23, АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось з касаційною скаргою, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення заборгованості у розмірі 31284 294,05 грн скасувати, та в цій частині залишити в силі рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні; постанову суду апеляційної інстанції в частині в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 74 255 953,82 грн та інфляційних втрат у розмірі 351 749 594,42 грн скасувати, та в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Підставами касаційного оскарження Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Підставою касаційного оскарження АТ "НАЕК "Енергоатом" зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 22.01.2025 у справі №910/18572/23 (щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України), від 03.08.2022 у справі №910/9627/20 (щодо застосування статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії"); від 09.06.2022 у справі №520/2098/19; від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 13.08.2018 у справі №922/1008/16 (щодо застосування статей 253 254 Цивільного кодексу України, щодо порушення правил обчислення строків).

3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.6. АТ "НАЕК "Енергоатом" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифікація - Закон України "Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до договору про заснування Енергетичного Співтовариства" від 15.12.2010 №2787-VI) до правовідносин щодо нарахування послуги диспетчеризації на обсяг експортованої електричної енергії у період червень - перша декада жовтня 2022 року, коли таке нарахування регулювалось пунктом 6.5 глави 6 розділу XI Кодексу системи передачі, у редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.02.2020 № 360.

3.7. Також, не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі №910/502/23, з касаційною скаргою звернулося ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго", якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог у стягненні пені у розмірі 178199 095,95 грн, штрафу у розмірі 47584583,84 грн скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким вимоги задовольнити повністю.

3.8. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 (щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України).

3.9. Пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

3.10. Також ПрАТ "НЕК "Укренерго" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що існує необхідність відступлення від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 шляхом уточнення в частині положення підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, що настанови про зупинення на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування стосуються виключно нарахування та стягнення штрафних санкцій саме за цей період та, відповідно, їх дія не може бути поширена щодо штрафних санкцій, право на нарахування яких виникло раніше, з урахуванням подібних правових висновків, які викладено у постановах Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №908/818/22, від 02.07.2024 у справі № 908/815/22, від 03.07.2024 у справі № 908/816/22, від 03.07.2024 у справі № 908/817/22, від 12.09.2024 у справі № 910/4264/22.

3.11. Крім того, окремим пунктом прохальної частини касаційної скарги НЕК "Укренерго" клопоче про передачу даної справи до об`єднаної палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 щодо уточнення висновку в частині зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу), які виникли за період до 24.02.2022.

3.12. АТ "НАЕК "Енергоатом" у відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" проти її вимог та доводів заперечує, просить відмовити у задоволенні скарги та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні пені та штрафу. Одночасно просить зупинити провадження у цій справі до завершення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/948/23.

3.13. В свою чергу ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" у відзиві заперечує мотиви та доводи касаційної скарги АТ "НАЕК "Енергоатом", просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в задоволеній частині без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

НЕК "Укренерго" є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство".

НЕК "Укренерго" є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, пункту 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802, пункту 3.2 статуту НЕК "Укренерго".

НЕК "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

ДП "НАЕК "Енергоатом" (правонаступником якого є АТ "НАЕК "Енергоатом") є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, виданої постановою НКРЕКП від 17.05.2019 №772.

Між НЕК "Укренерго", оператором системи передачі (ОСП), що здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління ОЕС України (виконавець) та ДП "НАЕК "Енергоатом" (користувач) 27.06.2019 укладено договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0063-03011/77-003-08-19-01074 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору цей договір регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. За цим договором виконавець зобов`язується надавати послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об`єктами користувача у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, а саме забезпечити надійне та ефективне функціонування ОЕС України, зокрема безперебійне постачання електричної енергії споживачам з додержанням вимог операційної безпеки (далі - послуга).

Користувач зобов`язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов цього договору (пункт 1.2 договору).

Послуги надаються оператором системи передачі користувачу, що виступає на ринку виробником електричної енергії (пункт 1.5 договору).

За умовами пункту 2.1 договору оплата послуг здійснюється за тарифом, який визначається Регулятором відповідно до затвердженої ним методики та оприлюднюється виконавцем на своєму офіційному веб-сайті https://ua.energy/. Тариф застосовується з дати прийняття, якщо більш пізній термін не визначено у документі, яким затверджено тариф.

Обсяг наданої послуги визначається: для виробників - як обсяг виробленої електроенергії (в одиницях відпуску); для операторів систем розподілу - як обсяг розподіленої електричної енергії; для споживачів - як обсяг споживаної електричної енергії (пункт 2.2 договору).

Вартість послуги за розрахунковий період визначається як добуток обсягу наданої послуги на значення тарифу, що діє у визначений розрахунковий період (пункт 2.3 договору).

Відповідно до пункту 2.4 договору розрахунок за надану послугу здійснюється на умовах часткової попередньої оплати вартості послуги за поточний розрахунковий період згідно із нижчезазначеною системою платежів і розрахунків:

до 10 числа розрахункового місяця - 35% вартості послуги;

до 20 числа розрахункового місяця - 35% вартості послуги;

до останнього банківського дня календарного місяця - 30% вартості послуги.

Згідно з умовами пункту 2.5 договору виконавець надає користувачу акт надання послуги до 04 числа місяця наступного за розрахунковим.

Оплата рахунків здійснюється на підставі рахунків, наданих виконавцем або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком", за умови наявності електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством (пункт 2.7 договору).

При відсутності заборгованості надлишок коштів, що надійшли протягом розрахункового періоду, зараховується в рахунок оплати наступного розрахункового періоду. Оплата заборгованості минулих періодів зараховується першочергово (пункт 2.8 договору).

Розділом 3 договору передбачені права та обов`язки сторін.

До обов`язків виконавця, серед іншого, віднесено складати та передавати відповідачу акти про надання послуг (підпункт 3.1.16 пункту 3.1 договору)

За змістом пункту 3.2 договору користувач зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за договором (підпункт 3.2.1); повертати виконавцю підписаними акти про надання послуг (підпункт 3.2.4).

Відповідно до пункту 6.1 договору сторонами узгоджено, що за внесення платежів, передбачених пунктом 2.5 цього договору, з порушенням термінів користувач сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1 % суми боргу за кожен день прострочення платежу, ураховуючи день фактичної оплати. Сума пені (без ПДВ) зазначається у платіжному документі окремим рядком.

Згідно з пунктом 6.11 договору за необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань винна сторона сплачує інший стороні штраф у розмірі 3% від вартості послуг розрахункового періоду, в якому зафіксовано невиконання такого зобов`язання. Сплата штрафних санкцій за відмову від виконання своїх зобов`язань не звільняє сторони від виконання зобов`язання в натурі, крім випадку коли управнена сторона відмовилися від прийняття виконання зобов`язання.

За положеннями пункту 10.1 договору планові обсяги передачі електроенергії користувач зобов`язаний подавати виконавцю до 10-ї доби місяця, що передує розрахунковому місяцю. Виконавець протягом 3 днів їх погоджує та повертає користувачу.

Відповідно до умов пункту 10.5 договору (пункт 10.4 в редакції додаткової угоди № 5 від 31.10.2022) акти надання послуг, акти звірки розрахунків, рахунки та будь-які повідомлення за цим договором повинні направлятися однією стороною іншій за допомогою сервісу, електронною поштою або факсимільним повідомленням, а також можуть бути підтверджені рекомендованим листом, іншим реєстрованим поштовим відправленням або доставлені кур`єром під розписку за адресою, зазначеною у цьому Договорі.

Відповідно до умов пункту 10.6 договору сформовані акти про надання послуг, рахунки та будь-які інші документи, передбачені цим договором, якими сторони здійснюють обмін у процесі виконання цього договору, можуть надаватися сторонами в електронному вигляді за допомогою сервісу.

За змістом пункту 12.1 договору він набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2019. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими особами та скріплюються печатками обох сторін.

До вказаного договору сторонами вносилися зміни та доповнення шляхом укладення додаткових угод №1 від 27.06.2019, №2 від 18.05.2021, №3 від 31.10.2022, №4 від 31.10.2022, №5 від 31.10.2022.

Зокрема, за додатковою угодою №3 від 31.10.2022 сторонами викладено договір у новій редакції, умови якого поширювалися на правовідносини, що виникли з 08.02.2020 по 10.11.2021 включно, відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 2.3 договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 31.10.2022) обсяг наданої послуги визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.

За змістом пункту 2.7 договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 31.10.2022) користувач здійснює розрахунок з ОСП за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта надання послуги. Акт надання послуги ОСП надає користувачу протягом перших 11 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається на підставі даних, що надаються до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим (уключно) адміністратором комерційного обліку(АКО).

Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в "Системі управління ринком" (сервіс), що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.

Акт коригування наданої послуги у відповідному розрахунковому періоді у двох примірниках ОСП направляє користувачу. Користувач здійснює підписання акта коригування наданої послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 календарних днів та повертає один примірник підписаного акта ОСП. Оплату вартості послуги, що виникла в результаті коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює протягом 3 банківських днів з дня отримання акта.

Пунктом 2.8 договору (у редакції додаткової угоди №3 від 31.10.2022) сторони узгодили, що користувач має право повернути погоджений та оформлений належним чином (підписаний та скріплений печаткою) один примірник акта надання послуги протягом 5 календарних днів з дати отримання. У разі неотримання ОСП у зазначений термін підписаного користувачем акта надання послуги або заперечень щодо прийняття послуг такий акт вважається погодженим, а послуги - прийнятими користувачем. При цьому примірник акта надання послуги повертається ОСП не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

За погодженими умовами пункту 2.9 договору (у редакції додаткової угоди №3 від 31.10.2022) оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою сервісу, за умови наявності кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.

31.10.2022 сторонами також укладено додаткову угоду №5 до договору, відповідно до якої з метою приведення договору у відповідність до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою НКРЕКП від 10.11.2021 №2077, якою в тому числі внесено зміни до типової форми договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, дійшли згоди поширити умови договору на взаємовідносини сторін, що виникли з 11.11.2021 включно, відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, у зміненій редакції, викладеній у цій додатковій угоді.

Відповідно до пункту 1.1 договору (у редакції додаткової угоди №5 від 31.10.2022) цей договір регулює оперативно-технологічні відносини під час взаємодії сторін в умовах паралельної роботи у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. За цим договором ОСП зобов`язується надавати послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв`язку ОЕС України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольнити сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, технологічної та екологічної безпеки (далі - послуга).

Обсяг наданої послуги визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі (пункт 2.3 договору в редакції додаткової угоди №5 від 31.10.2022).

Відповідно до пункту 2.7 договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 31.10.2022) користувач здійснює розрахунок з ОСП за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем, або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються адміністратором комерційного обліку(АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).

Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.

Оплату вартості послуги, після коригування обсягів, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта надання послуги (включно).

Акти надання послуги та акти коригування до актів надання послуги у відповідному розрахунковому періоді виконавець направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням сервісу) або надає користувача два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони.

За змістом пункту 2.8 договору (у редакції додаткової угоди №5 від 31.10.2022) користувач здійснює підписання актів надання послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів з дня їх отримання користувачем та повертає виконавцю.

На виконання умов договору позивач направив акти надання послуги та акти коригування до них за період з липня 2019 року по листопад 2022 року.

Також, за запитом відповідача від 05.08.2022 № 01-10442/15 та від 09.08.2022 № 01-10604/03 надані дублікати актів з лютого 2022 року по липень 2022 року та акти коригування з вересня 2021 року по лютий 2022 року.

Листом № 01/44489 від 07.10.2022 надані дублікати актів коригування за січень 2020 року, лютий 2020 року та квітень 2022 року.

Як стверджував позивач у позовній заяві, у зв`язку із несвоєчасною оплатою у відповідача виникла заборгованість у розмірі 2 471 738 952, 83 грн за період з квітня 2022 року по грудень 2022 року, а саме:

- за квітень 2022 року борг у сумі 527 814,00 грн з ПДВ на підставі акта від 30.04.2022 на суму 302 640 826,64 грн з ПДВ, з урахуванням акта коригування від 20.09.2022 на суму 428 787,13 грн з ПДВ;

- за травень 2022 року - 295 041 824,15 грн з ПДВ на підставі акта від 31.05.2022 на суму 295 135 218,06 з ПДВ, з урахуванням акта коригування від 20.10.2022 на суму 93 393,91 грн з ПДВ;

- за червень 2022 року - 294 443 616,62 грн з ПДВ на підставі акта від 30.06.2022 на суму 294 446 339,56 грн з ПДВ, з урахуванням акта коригування від 18.11.2022 на суму 2 722,94 грн з ПДВ;

- за липень 2022 року - 355 059 414,43 грн з ПДВ на підставі акта від 31.07.2022 на суму 355 053 419,32 грн з ПДВ, з урахуванням акта коригування від 29.11.2022 на суму 5 995,11 грн з ПДВ;

- за серпень 2022 року - 379 764 064,32 грн з ПДВ на підставі акта від 31.08.2022 на суму 379 764 064,32 грн з ПДВ;

- за вересень 2022 року - 315 252 368,22 грн з ПДВ на підставі акта від 30.09.2022 на суму 315 252 368,22 грн з ПДВ;

- за жовтень 2022 року - 315 108 860,68 грн з ПДВ на підставі акта від 31.10.2022 на суму 315 108 860,68 грн з ПДВ;

- за листопад 2022 року - 295 947 140,81 грн з ПДВ на підставі акта від 30.11.2022 на суму 267 167 928,36 грн з ПДВ, з урахуванням акта експорт-імпорт від 16.11.2022 на суму 28 779 212,45 грн з ПДВ;

- за грудень 2022 року - 220 576 202,50 грн з ПДВ на підставі планових рахунків від 02.12.2022 на суму 110 288 101,25 грн з ПДВ, від 12.12.2022 на суму 110 288 101,25 грн з ПДВ, Акта коригування від 21.12.2022 на суму 17 647,10 грн з ПДВ.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати вартості отриманих послуг позивач звернувся до господарського суду з даним позовом. При цьому позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог про стягнення основної заборгованості зазначив, що обов`язок сплатити грошове зобов`язання на відповідну суму, зазначену в акті надання послуг, виникає у відповідача зі спливом, передбаченого частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України, семиденного строку з моменту отримання акта надання послуги (акта коригування у разі збільшення фактичного обсягу послуги).

Крім того, у зв`язку з несвоєчасною оплатою планової та фактичної вартості наданого обсягу послуг позивач у відповідності до умов пунктів 6.1, 6.11 договору та частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 178 199 095,95 грн, штраф у розмірі 47 584 583,84 грн, три відсотка річних у розмірі 74 255 953,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 351 749 594,42 грн.

Відповідачем під час розгляду спору у суді першої інстанції до матеріалів справи долучені платіжні інструкції та акти від`ємного коригування обсягів та вартості наданих позивачем послуг, з яких судом першої інстанції встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідач оплатив позивачу послуги загальною вартістю 2 440 454 658,78 грн.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Диспетчерське управління - оперативно-технологічне управління об`єднаною енергетичною системою України із забезпеченням надійного і безперебійного постачання електричної енергії споживачам з додержанням вимог енергетичної безпеки (пункт 18 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії".

5.4. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 27.06.2019 НЕК "Укренерго" (як оператор системи передачі (ОСП)/виконавець) та ДП "НАЕК "Енергоатом" (як користувач) уклали договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Спір у даній справі стосується правовідносин, які виникли саме на підставі вказаного договору.

При цьому судами встановлено, що відповідачем під час розгляду спору у суді першої інстанції до матеріалів справи долучені платіжні інструкції та акти від`ємного коригування обсягів та вартості наданих позивачем послуг, з яких судом першої інстанції встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідач оплатив позивачу послуги загальною вартістю 2 440 454 658,78 грн.

За результатами розгляду позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 2 440 454 658,78 грн суд першої інстанції провадження у справі у зазначеній частині закрив на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Рішення суду першої інстанції у вказаній частині сторонами не оскаржується.

5.5. Спірними у цій справі за касаційною скаргою відповідача є питання наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача вартості послуги, нарахованої на обсяг експортованої електричної енергії у загальному розмірі 31 284294,05 грн (з яких: 28779 212,45 грн нараховано за актом про надані послуги від 16.11.2022 за період здійснення експорту з 01.06.2022 по 30.09.2022 та 2505 081,60 грн нараховано згідно з актом про надані послуги від 31.10.2022 за період здійснення експорту з 01.10.2022 по 10.10.2022.

Щодо правомірності/неправомірності визначення позивачем обсягу наданої послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління для відповідача за період з червня по жовтень 2022 року з урахуванням обсягу експорту електричної енергії колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи в частині стягнення заборгованості в сумі 31284294,05 грн та застосовуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, дійшов висновків, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України, в тому числі, статтю 31 Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, статтю 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а отже нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено умовами договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 27.06.2019 №0063-03011/77-003-08-19-01074 та чинним законодавством та, відповідно, що свідчить про неправомірність дій позивача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків та зазначав, що редакція договору приведена сторонами у відповідність до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309 (зі змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 10.11.2021 №2027). А оскільки Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.03.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №640/27130/21 щодо визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову НКРЕКП від 07.02.2020 №360 "Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі" в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі змінив лише шляхом виключення із абзацу 2 резолютивної частини слів "з моменту прийняття", а не з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, то саме з 29.03.2023 постанова НКРЕКП від 07.02.2020 №360 втратила чинність.

Відтак, за висновками суду апеляційної інстанції, відповідно до умов договору та положень чинного законодавства станом на час виникнення спірних відносин сторін (червень - жовтень 2022 року) у позивача як ОСП було наявне право нарахування вартості послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, виходячи з її обсягу, який включає і обсяг експортованої електричної енергії.

При цьому зазначив, що оскільки акти про надання послуг від 16.11.2022 та від 31.10.2022 не містять будь-якої інформації, яка б підтверджувала, що обсяг зазначених у них послуг визначено саме виходячи із обсягу експортованої відповідачем електроенергії, як і не містять відомостей про те, до яких країн чи країни експортувалася електрична енергія, обсяг якої зазначений в цих актах, інших доказів, зокрема даних сформованих Адміністратором комерційного обліку, з яких можливо встановити такі обставини, матеріали справи не містять, дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин зазначеної норми Договору про заснування Европейського Співтовариства.

Проте, колегія суддів зазначає про передчасність висновків як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

5.6. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій позивач НЕК "Укренерго", що відповідає за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технологічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту. НЕК "Укренерго" надає послуги на ринку електричної енергії його учасникам, зокрема з передачі електроенергії магістральними електромережами та диспетчеризації.

Відповідач має статус учасника ринку електричної енергії - виробник, що здійснював свою діяльність у спірний період на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, виданою згідно з постановою НКРЕКП від 17.05.2019 № 772.

У спірний період між сторонами спору діяв договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у редакції додаткової угоди № 5 від 31.10.2022 (дія якої, згідно з пунктом 1, поширюється на правовідносини сторін, які виникли між сторонами з 11.11.2021).

5.7. Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України "Про міжнародні договори України", статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про ЕС (приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого згідно зі статтею 2 полягає в організації зв`язків між cторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Згідно зі статтею 5 Договору про ЕС Енергетичне Співтовариство дотримуватиметься нормативно-правової бази Європейського Співтовариства, описаної в розділі II, що враховує як інституційну структуру цього Договору, так і конкретні умови кожної з Договірних Сторін з урахуванням необхідності забезпечення високого рівня захисту інвестицій та їхнього найоптимальнішого залучення.

При цьому, за статтею 11 Договору про ЕС, яка міститься у розділі ІІ, "нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики" для цілей цього Договору означають: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26.03.2003 стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.

Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про ЕС (ратифікований Законом від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.

Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов`язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.

Таким чином, приєднавшись до Договору про ЕС, Україна прийняла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Стаття 41 Договору про ЕС визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.

Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров`я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.

Згідно із статтею 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про ЕС і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України".

На рівні національних нормативно-правових актів правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закону України "Про ринок електричної енергії".

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" на виконання зобов`язань України за Договором про ЕС та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Абзацом другим частини шостої статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.

Згідно з частиною одинадцятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.

Верховний Суд у постановах від 08.06.2021 у справі №910/8044/20 та від 04.02.2021 у справі №914/935/20 зробив висновок, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України. У цих справах Верховний Суд брав до уваги Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, в якій суд зробив висновок, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була, та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

Крім того, щодо повноважень Секретаріату Енергетичного Співтовариства слід зазначити, що відповідно до статті 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.

Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства на відповідність його умовам.

У межах реалізації зазначених вище повноважень Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

Також стаття 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру. Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України". Встановлена зазначеним положенням заборона стосується в рівній мірі застосування до операцій з експорту та імпорту енергопродуктів як мита, так і заходів щодо встановлення плати, яка за своєю природою є подібною до мита. Наведений в листах Секретаріату Енергетичного Співтовариства, зокрема, у повідомленні Секретаріату Енергетичного Співтовариства від 28.05.2020 (Compliance Note, CN 01/2020, Ukraine - electricity transmission and dispatch tariff with respect to the tariffs for export and import), аналіз дає підстави для висновку про те, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.

Виходячи з правового висновку, викладеного у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду стосовно значення рішення Суду ЄС, Велика Палата зазначила, що Закон України "Про ринок електричної енергії" покладає на суди обов`язок при застосуванні його норм ураховувати рішення Суду ЄС, прецедентне право якого також обов`язкове для Секретаріату ЕС. Рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства ЄС. Подібно до практики застосування рішень Європейського суду з прав людини врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо схожих питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо неактуальності для цієї справи правової позиції Великої Палати, висловленій у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, оскільки спір у справі № 910/9627/20 виник між виробником електричної енергії та оператором системи передачі; спір стосується питання правомірності нарахування оператором системи передачі послуги на обсяг експортованої виробником електричної енергії; висновки Великої Палати Верховного Суду зроблені за результатами аналізу загального питання правомірності нарахування оператором системи передачі послуг, які ними надаються, а саме - передачі електричної енергії та диспетчеризації, на обсяги експортованої/імпортованої електричної енергії; висновки про неправомірність нарахування НЕК "Укренерго" послуг, які надаються оператором системи передачі (передачі та диспетчеризації) на обсяг експорту/імпорту електричної енергії ґрунтуються на невідповідності таких дій статті 41 Договору про заснування ЕС та підтверджується позицією Секретаріату ЕС, висловленій ним у повідомленні від 28.05.2020.

Крім того як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин зазначеної норми Договору про заснування Европейського Співтовариства, оскільки акти про надання послуг від 16.11.2022 та від 31.10.2022 не містять будь-якої інформації, яка б підтверджувала, що обсяг зазначених у них послуг визначено саме виходячи із обсягу експортованої відповідачем електроенергії, як і не містять відомостей про те, до яких країн чи країни експортувалася електрична енергія, обсяг якої зазначений в цих актах, інших доказів, зокрема даних сформованих Адміністратором комерційного обліку, з яких можливо встановити такі обставини, матеріали справи не містять.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку лише актам про надання послуг від 16.11.2022 та від 31.10.2022 позивача, залишив поза увагою та не надав оцінки доказам відповідача, доданих до відзиву на позовну заяву на підтвердження обсягу експортованої електричної енергії, зокрема, акту приймання-передачі електричної енергії від 31.10.2022 №5, підписаним ДП "НАЕК "Енергоатом" та АТ "Energocom" та погодженим НЕК "Укренерго".

Залишив це поза увагою і суд першої інстанції, хоча і застосував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20. Судом першої інстанції не взято до уваги, Глава І "Географічні межі" розділі IV Договору "Створення єдиного енергетичного ринку" у статті 40 визначає, що положення та заходи, вжиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовуються Угода про створення Європейського Співтовариства, за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові. Отже, стаття 41 Договору про заснування Европейського Співтовариства застосовується лише у разі, якщо експорт електроенергії здійснюється з території України на території, зазначені у статті 40 цього Договору. Разом з тим, як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не встановив, до яких країн чи країни здійснювався експорт електроенергії.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав у цій справі для формулювання висновку про застосування визначених відповідачем норм права до спірних правовідносин, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено всіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги у загальному розмірі 31 284 294,05 грн (з яких: 28779212,45 грн нараховано за актом про надані послуги від 16.11.2022 за період здійснення експорту з 01.06.2022 по 30.09.2022 та 2505 081,60 грн нараховано згідно з актом про надані послуги від 31.10.2022 за період здійснення експорту з 01.10.2022 по 10.10.2022, не звернув уваги на доводи відповідача стосовно часткової оплати вимог в сумі 2505 081,60 грн, які були включені до акта про надані послуги від 31.10.2022.

5.8. Щодо нарахування 3% річних та інфляційних.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем було заявлено до стягнення до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 74255953,82 грн та інфляційні втрати у розмірі 351 749 594,42 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги в цій частині, здійснивши власний перерахунок, врахувавши суму заборгованості, у задоволенні якої відмовив, дійшов висновку, що стягненню підлягає 73837304,95 грн 3% річних та 350670255,52 грн інфляційних.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, дійшовши висновку про правомірність заявлення вимоги про стягнення заборгованості в сумі 31284294,05 грн, вирішив стягнути суми 3% річних та інфляційних у заявленій позивачем сумі.

Виходячи зі змісту касаційної скарги, відповідач наголошує, що судами першої та апеляційної інстанції не перевірено та не надано оцінки доводам відповідача щодо порушень правил обчислення строків, що допущені позивачем при розрахунку нарахованих сум, не перевірено розрахунок позивача та контррозрахунок відповідача в частині нарахування річних та інфляційних, оскаржувані судові рішення не містять жодного обґрунтування щодо аналізу та підстав доводів відповідача.

Верховний Суд погоджується із доводами скаржника в цій частині з огляду на таке.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 04.06.2019 у справі №916/190/18, на яку посилається відповідач, зазначила, що разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №921/542/20.

Доводи скаржника у цій справі зводяться до того, що суди попередніх інстанцій стягнули і річні, і інфляційні втрати у завищеному розмірі, без урахування належних дат отримання актів, обсягу наданої послуги (враховуючи від`ємні коригування у відповідному місяці), належних строків розрахунків, правил обчислення строків, встановлених законодавством, з урахуванням позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. Скаржник наголошує, що за контррозрахунком останнього розмір 3% річних не може бути більшим за 43978276,46 грн, інфляційних втрат не може бути більшим за 186206798,27 грн.

У цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли загальних висновків без обґрунтувань в підтвердження власної позиції, прийнявши до уваги лише розрахунок сум інфляційних та річних, наданий позивачем, однак взагалі не надали оцінку та не зазначили доводи, за яких відхилили контррозрахунок, наданий відповідачем.

Верховний Суд зауважує, що в такій ситуації (коли відповідач заперечує здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних) недостатнім є зазначення про те, що суд перевірив розрахунок позивача та здійснив власний перерахунок, так як суд мав навести відповідний розрахунок в обґрунтування свого рішення у цій частині, зокрема, в частині наявності підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем сум інфляційних втрат та річних. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.01.2025 у справі №910/18572/23, на незастосування якої наполягає скаржник.

Втім, з тексту оскаржуваних судових рішень не вбачається, яким чином суди попередніх інстанцій здійснили перевірку та перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних витрат та річних. Суди першої та апеляційної інстанцій хоч і вказали про те, що вони здійснили перерахунок суми інфляційних втрат та річних, проте не навели підстави такого обґрунтування.

Отже, суди попередніх інстанцій не виклали своїх доводів щодо підстав для визнання обґрунтованими позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, не навели перевіреного розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, який визнали обґрунтованим.

Верховний Суд бере до уваги, що в апеляційній скарзі відповідач також вказував на те, що розрахунок позивача є неправильним, оскільки позивачем розраховано 3% річних та інфляційні витрати включно з датою здійснення платежу та при нарахуванні інфляційних витрат не враховано позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, проте суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки вказаним доводам, не навів мотивів відхилення цих аргументів всупереч підпунктам "б", "в" пункту 3 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на це, висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" інфляційних втрат та 3% річних за спірний період у заявленому позивачем розмірі є передчасними.

Також ДП "НАЕК "Енергоатом" впродовж розгляду справи в судах попередніх інстанцій, зокрема у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, звертало увагу судів на необґрунтованість визначених позивачем дат отримання відповідачем актів про надання послуги та актів коригування.

Однак, попри наявність відповідних доводів відповідача, суди попередніх інстанцій не надавали оцінки факту отримання відповідачем актів надання послуги, в якості вимог в розумінні положень частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які встановлені статті 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд позбавлений можливості дослідити правильність розрахунку інфляційних втрат та 3% річних та встановити його обґрунтованість, чого не зробили суди попередніх інстанцій (аналогічної позиції щодо неможливості перевірки судом касаційної інстанції розрахунку заявлених вимог дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №921/542/20, від 26.01.2022 у справі №910/18557/20, від 23.04.2024 у справі №910/20302/21, від 11.12.2024 у справі №914/2587/21.

5.9. За змістом касаційної скарги ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго", останнім заперечується правомірність відмови судами першої та апеляційної інстанції в задоволенні позовних вимог у стягненні пені у розмірі 178199095,95 грн, штрафу у розмірі 47584583,84 грн.

Так не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції в цій частині, ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго", посилаючись на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що існує необхідність відступлення від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 шляхом уточнення в частині положення підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, що настанови про зупинення на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування стосуються виключно нарахування та стягнення штрафних санкцій саме за цей період та, відповідно, їх дія не може бути поширена щодо штрафних санкцій, право на нарахування яких виникло раніше, з урахуванням подібних правових висновків, які викладено у постановах Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №908/818/22, від 02.07.2024 у справі № 908/815/22, від 03.07.2024 у справі № 908/816/22, від 03.07.2024 у справі № 908/817/22, від 12.09.2024 у справі № 910/4264/22.

В цьому контексті НЕК "Укренерго" клопоче про передачу цієї справи до об`єднаної палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 щодо уточнення висновку в частині зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу), які виникли за період до 24.02.2022.

Крім того, не погоджується із застосованими судом першої інстанції дискреційними повноваженнями в частині зменшення належних до стягнення з відповідача сум пені та штрафу з посиланням на положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, позивачем нараховано пеню у розмірі 178 199095,95 та штраф у розмірі 47584583,84 грн.

Суд першої інстанції в частині заявлених вимог дійшов висновку про їх обґрунтованість, проте, застосовуючи дискреційні повноваження, вважаючи обставини, зазначені відповідачем, винятковими, зазначив про наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 50%, в зв`язку з чим задовольнив пеню в сумі 89099547,98 грн та штраф в сумі 23792291,92 грн.

Водночас, суд апеляційної інстанції, застосовуючи правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, дійшов висновку, що на спірні правовідносини у цій справі поширюються приписи постанови НКРЕКП №332, у яких передбачено, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії, відтак вимоги НЕК "Укренерго" до АТ "НАЕК "Енергоатом" щодо стягнення штрафних санкцій, нарахованих за період з вересня 2019 року по квітень 2024 року, у цьому випадку є передчасними.

Так, у справі № 908/948/23 перед Верховним Судом постало питання щодо необхідності застосування приписів Постанови № 332 до вимог про стягнення штрафних санкцій, нарахованих на зобов`язання, які виникли до введення воєнного стану, оскільки наявні суперечливі висновки Верховного Суду щодо питання застосування приписів Постанови № 332.

Відповідно до частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд зупиняв касаційне провадження у цій справі за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025, до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/948/23.

Отже, висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.07.2025 у справі № 908/948/23 підлягають врахуванню у цій справі при розгляді зазначених касаційних скарг.

У справі №908/948/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що підпункт 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) передбачав, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надаються такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.

Аналізуючи зміст положення підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) про зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону "Про ринок електричної енергії", щодо його застосування до випадків порушення договірних зобов`язань, які мали місце до початку повномасштабного російського вторгнення та введення воєнного стану в Україні, Об`єднана палата вказала, що положеннями підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 чітко визначений період, на який поширюється дія цього положення, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.

При цьому зазначила, що дія норми щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкції до електропостачальників, передбачена постановами НКРЕКП №332, №413, не містить пряму вказівку про надання їй зворотної дії у часі, що дозволило б її застосовувати до початку запровадження воєнного стану, тобто на порушення чи прострочення, що сталися у попередні періоди.

Відтак, враховуючи специфіку та спрямованість постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, у якій йдеться саме про період воєнного стану та 30 днів після його припинення або скасування, відсутні підстави невиправданого розширення тлумачення постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 щодо розповсюдження її дії на правовідносини, які виникли у попередні періоди.

Як вбачається з матеріалів справи, що переглядається, відповідно до наданого позивачем розрахунку, штрафні санкції у вигляді пені та штрафу нараховані за період з вересня 2019 року по грудень 2022 року, тобто включають періоди до запровадження воєнного стану та після, тоді як за висновком об`єднаної палати, положення підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 поширюється саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування та, відповідно, їх дія не може бути поширена щодо штрафних санкцій, право на нарахування яких виникло раніше.

Отже, твердження позивача про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, нарахованих у період до запровадження воєнного стану є обґрунтованими, а суд першої інстанції неправомірно стягнув штрафні санкції, нараховані у тому числі у період дії в Україні воєнного стану.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги позивача в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права під час розгляду позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в частині стягнення штрафних санкцій та передачі справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обставин щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

В зв`язку з викладеним, суд касаційної інстанції не надає оцінку доводам позивача щодо задоволення судом першої інстанції клопотання про зменшення належних до стягнення з відповідача сум пені та штрафу з посиланням на положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, оскільки в цій частині суди мають урахувати зазначене вище та встановити належний до стягнення розмір штрафних санкцій та з урахуванням обставин справи вирішити питання щодо можливості/неможливості їх зменшення.

Крім того, враховуючи прийняття об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від 04.07.2025 у справі №908/948/23, колегія суддів відхиляє клопотання позивача про передачу цієї справи до об`єднаної палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 щодо уточнення висновку в частині зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу), які виникли за період до 24.02.2022.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2. За змістом частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

6.3. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про часткове задоволення касаційних скарг, скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині розгляду позовних вимог про стягнення боргу в сумі 31284294,05 грн, 3% річних у розмірі 74255953,82 грн, інфляційних втрат у розмірі 351749 594,42 грн, пені у розмірі 178199095,95 та штрафу у розмірі 47584583,84 грн з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції,

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат буде здійснено за результатами такого розгляду.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 302 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційні скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі №910/502/23 в частині розгляду позовних вимог про стягнення боргу в сумі 31 284 294,05 грн, 3% річних у розмірі 74 255 953,82 грн, інфляційних втрат у розмірі 351 749 594,42 грн, пені у розмірі 178 199 095,95 та штрафу у розмірі 47 584 583,84 грн скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді Н. Губенко

О. Кібенко