№ 910/5550/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5550/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Усатенко І.В.)

від 16.11.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.)

від 25.04.2024

у справі № 910/5550/23

за позовом Міністерства оборони України

до Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

про стягнення 46 642 432,59 грн

та за зустрічним позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

до Міністерства оборони України

про внесення змін до державного контракту,

за участю представників учасників справи:

позивача за первісним позовом (відповідача за зустріним позовом) - Хлань В.М.,

відповідача за первісним позовом (позивача за зустріним позовом) - Глушпенко В.О.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Міністерство оборони України (далі також - Міністерство, позивач за первісним позовом) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - ДП "Агенція оборонних закупівель", відповідач за первісним позовом) про стягнення 46 642 432,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом своїх зобов`язань за державним контрактом. Позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами контракту не передав у строки, обумовлені контрактом, обладнання з ремонту, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання послуг у сумі 26 742 833,64 грн. Також позивач за первісним позовом вказує, що відповідач в обмовлені контрактом строки не повернув суму попередньої оплати, у зв`язку з чим він нарахував та просив стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 17 767 499,06 грн та 3% річних у розмірі 2 132 099,89 грн.

1.2. ДП "Агенція оборонних закупівель" звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до Міністерства оборони України про внесення змін до державного контракту про закупівлю послуг за державні кошти, а саме до додатку 1 "Календарний план надання послуг", укладеного між сторонами, щодо визначення нового терміну надання послуг, а саме до 15.05.2023.

2. Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатом розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі №910/5550/23 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Агенція оборонних закупівель" на користь Міністерства оборони України пеню за прострочення термінів надання послуг у розмірі 2 674 283, 36 грн. В частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення термінів надання послуг у розмірі 24 068 550,28 грн, пені за неповернену попередню оплату у розмірі 17 767 499,06 грн, 3% річних у розмірі 2 132 099,89 грн - відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ДП "Агенція оборонних закупівель" відмовлено повністю.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі №910/5550/23 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДП "Агенція оборонних закупівель" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №910/5550/23 в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі;

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №910/5550/23 в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ДП "Агенція оборонних закупівель" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відзначає, що судами попередніх інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 21.03.2023 у справі №910/11215/20, від 20.04.2021 у справі №905/411/17, від 24.10.2018 у справі №910/2184/18, від 16.09.2019 у справі №921/254/18, від 15.10.2019 у справі №921/262/18, від 27.03.2018 у справі №927/414/17, від 04.06.2018 у справі №908/3519/16, від 05.06.2018 у справі №910/16804/17, від 26.06.2018 у справі №902/1370/15, від 19.09.2018 у справі №905/1090/17, від 06.08.2018 у справі №911/662/17, від 19.06.2019 у справі №910/11191/18, від 18.07.2019 у справі №910/6491/18, від 21.08.2019 у справі №917/1489/18, а також у постанові Верховного Суду України від 02.02.2012 у справі №3-42гс12 (щодо застосування статті 853 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України));

- від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20, від 04.08.2022 у справі №922/19/21, від 16.08.2023 у справі №914/131/22 (щодо застосування статей 655 664 712 ЦК України), від 07.02.2023 у справі №910/8872/21 (щодо застосування частин першої, другої статті 662, частини першої статті 663, частини першої статті 664, частин першої, другої статті 675 ЦК України);

- від 18.04.2018 у справі №753/11000/14, від 18.05.2022 у справі №613/1436/17 (щодо застосування принципу "Contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав");

- від 12.10.2022 у справі №233/2021/19, від 19.07.2018 у справі №905/3332/15, від 21.05.2019 у справі №904/9906/17, від 03.09.2020 у справі №910/15637/19, від 19.11.2020 у справі №910/10074/19, а також у постановах Верховного Суду України від 20.04.2011 у праві №9/219-09, від 20.02.2012 у справі №6-93цс11 (щодо застосування частин другої, четвертої статті 652 ЦК України);

- від 15.10.2019 у справі №903/879/18, від 14.12.2022 у справі №126/2200/20, від 09.04.2019 у справі №903/394/18, від 17.11.2018 у справі №911/205/18, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 (щодо застосування принципу "estoppel" - заборони суперечливої поведінки).

3.3. Крім того, підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 614 ЦК України та частини третьої статті 219 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у подібних правовідносинах, а саме щодо питання чи виникає у такому випадку вина у афілійованого підприємства за прострочку надання послуг.

3.4. Також скаржник зазначає, що апеляційним судом допущено неповне з`ясування фактичних обставин, не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення даної справи, а рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

3.5. Міністерство 02.08.2024 подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень

4.1. Згідно з пунктом 1.1 Статуту Агенції, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 17.06.2022 № 159 Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" - єдина національна агенція, що забезпечує централізовану закупівлю товарів, робіт і послуг, призначених для виконання державних програм у сферах національної безпеки і оборони, за кошти державного бюджету та інших джерел фінансування, засноване на державній власності як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України, код за ЄДРПОУ: 00034022.

Пунктом 2.1 Статуту Агенції передбачено, що підприємство утворено з метою створення інтегрованої системи закупівель в Міністерстві оборони України, забезпечення життєвого циклу продукції оборонного призначення, укладення компенсаційних (офсетних) угод, визначення етапності виконання договорів (контрактів) із забезпечення продукцією оборонного призначення, а також одержання прибутку від здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, у тому числі оборонного призначення, для гарантованого забезпечення потреб Міністерства оборони України та Збройних Сил України, реалізації та забезпечення виконання державних цільових оборонних програм, у тому числі, в якості служби державного замовника у сфері оборони, здійснення державних оборонних закупівель, реалізації взаємодії із спеціалізованими організаціями, забезпечення ефективного використання державного майна та коштів Державного бюджету України.

4.2. Між Міністерством оборони України (замовник) та ДП "Агенція оборонних закупівель" (виконавець) 07.10.2022 укладено Державний контракт про закупівлю послуг за державні кошти №370/3/5/2/1/305 (далі - Контракт), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого виконавець зобов`язується надати замовникові послуги з ремонту і технічного обслуговування зброї та систем озброєння (50840000-5) (відновлення, ремонт до боєздатного стану 155 мм самохідних артилерійських установок М109L) спеціального призначення за номенклатурою, у кількості в терміни та за цінами, які зазначені у календарному плані надання послуг (додаток 1 до контракту), що є невід`ємною частиною цього контракту, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці послуги. Місце надання послуг - виробничі потужності, які авторизовані оригінальним виробником виробів (Італійська Республіка).

Результатом надання послуг з ремонту виробу є боєздатний стан виробу та відповідність робочих параметрів технічній документації виробника виробів (пункт 1.3 Контракту).

Відповідно до пункту 3.1 Контракту в редакції додаткової угоди від 22.02.2022 № 2 договірна ціна послуг на момент укладення цього контракту становить 1 069 713 345,69 грн. Обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом КПКВ 2101150/7 у 2022 році складають 733 624 184,50 грн. Обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом КПКВ 2101150/7 у 2023 році складають 336 089 161,19 грн.

Згідно з пунктами 4.1, 4.1.1, 4.1.2 Контракту замовник здійснює оплату послуг з ремонту виробу за цим контрактом, шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця у наступному порядку: замовник має право здійснювати попередню оплату за контрактом у разі надходження коштів на рахунок Міністерства оборони України. За письмовим погодженням між сторонами, відповідно до належним чином оформленого рішення Міністерства оборони України, з метою виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захисту держави в умовах воєнного стану та у період проведення операції об`єднаних сил, замовник має право здійснювати попередню оплату у розмірі 97% від вартості послуг за контрактом, але не пізніше терміну надання послуг за контрактом, встановленого календарним планом надання послуг згідно з пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 "Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану". Виконавець у строк протягом 30 днів з моменту закінчення ремонту виробів, повинен надати замовнику документи, що підтверджують фактичне надання послуг, визначені в пункті 4.3 контракту.

Термін надання послуг з ремонту виробів встановлений у календарному плані надання послуг (додаток № 1 до Контракту), що є невід`ємною частиною цього договору. Виконавець забезпечує транспортування виробів до місяця надання послуг і в зворотному напрямку. Виконавець письмово, не пізніше ніж за 10 робочих днів, направляє замовнику та ВП МОУ письмове повідомлення про дату закінчення ремонту виробів та готовності їх до проведення технічної інспекції. ВП МОУ у термін 10 робочих днів після одержання повідомлення забезпечує прибуття представників для участі у технічній інспекції виробів. Приймання виробів після проведення ремонту здійснюється представниками військової частини за місцем передачі вказаним у пункті 5.16 контракту, у відповідності до вимог нормативно-технічної документації на здачу виробів в ремонт та їх видачу з ремонту та оформляється актом приймання-передачі виробів (додаток 3 до Контракту), підписується уповноваженими особами виконавця та представниками військової частини, та затверджується виконавцем (пункти 5.1, 5.3, 5.14, 5.15 Контракту).

Відповідно до пунктів 5.17, 5.18 Контракту після кінцевого приймання послуг з ремонту виробів ВП МОУ оформляє та надає замовнику посвідчення (додаток 5 до Контракту) в цілому по завершенню надання послуг з ремонту виробів за контрактом або кожного окремого виробу, яким підтверджується відповідність наданих виконавцем послуг з ремонту виробів вимогам пункту 2.1 контракту. Приймання наданих послуг з ремонту замовником здійснюється на підставі наданих виконавцем: калькуляції договірної ціни на кожен виріб; актів приймання-передачі виробів представнику військової частини; посвідчення видане ВП МОУ про приймання наданих послуг з ремонту виробів; підписаного виконавцем протоколу погодження договірної (фактичної) ціни надання послуг з ремонту виробів. За результатом приймання наданих послуг з ремонту виробів складається акт приймання наданих послуг з ремонту виробів. Акт приймання наданих послуг з ремонту виробів підписується уповноваженими особами замовника та виконавця та затверджується замовником та виконавцем не пізніше 5 робочих днів. Зобов`язання виконавця по наданню послуг з ремонту виробів за контрактом вважаються виконаними в повному обсязі після підписання та затвердження акта приймання наданих послуг з ремонту виробів замовником.

Пунктом 7.2 Контракту передбачено, що у випадку ненадання послуг в зазначений у додатку 1 термін, з виконавця стягується пеня в розмірі 0,1% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання зобов`язань, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості; у випадку не повернення попередньої оплати в зазначений термін, виконавець сплачує штрафні санкції в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неповернутих коштів.

Продовження строку виконання зобов`язань можливе у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за контрактом у разі, якщо вони змінились на стільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б цей контракт або уклали б його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні контракту він може бути змінений або розірваний за згодою сторін. Сторона, що не може виконати зобов`язання за контрактом унаслідок виникнення істотної зміни обставин, повинна не пізніше як протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону. У разі не повідомлення у строк, який визначений у 2 абзаці цього пункту, у письмовій формі іншої сторони про настання істотної зміни обставин вона позбавляється права посилатись на ці обставини, навіть, при наявності відповідного документа, виданого ТПП України та/або регіональними ТПП України. Доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за контрактом є документ про істотну зміну обставин, що видається ТПП України або регіональними ТПП (пункти 8.5, 8.6 Контракту).

Згідно з пунктом 10.1 Контракту в редакції додаткової угоди від 29.06.2023 № 5 цей контракт набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 30.11.2023, в частині розрахунків до повного виконання сторонами фінансових зобов`язань по цьому контракту, з питань гарантійних зобов`язань до закінчення гарантійного терміну. Продовження строку дії контракту не звільняє виконавця від сплати штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 10.3. Контракту зміни до контракту можуть бути внесені за взаємною згодою Сторін шляхом оформлення додаткової угоди до Контракту. Питання щодо внесення змін до Контракту може вирішуватися Сторонами не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до закінчення його строку.

4.3. До матеріалів справи долучені додатки, передбачені Контрактом.

Зокрема згідно з додатком 1 "Календарний план надання послуг з ремонту виробів" в редакції додаткової угоди від 28.12.2022 № 1 термін надання послуг з ремонту і технічного обслуговування зброї та систем озброєння визначено до 10.03.2023, вартість - 1 069 713 345,69 грн, кількість виробів, що підлягають ремонту - 33 штуки. Також додатковою угодою від 28.12.2022 № 1 викладено специфікацію виробів для яких надаються послуги з ремонту в новій редакції.

4.4. На підставі рішення Міністра оборони України від 08.10.2022 позивач за первісним позовом перерахував відповідачу за первісним позовом суму попередньої оплати за контрактом від 07.10.2022 № 370/3/5/2/1/305 у розмірі 1 037 621 945,32 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 08.10.2022 №370/3/1380.

Виконавцем 26.12.2022 на вимогу замовника частково було повернуто суму попередньої оплати у розмірі 303 997 760,82 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.12.2022 №331. Вказані кошти були повторно сплачені замовником на рахунок виконавця 10.03.2023, що підтверджується платіжною інструкцією від 09.03.2023 № 370/3/219 на суму 303 997 760,82 грн.

4.5. Судами встановлено, що підрядні роботи безпосередньо виконувались не відповідачем за первісним позовом, а Приватною компанією "Ultra Defense Corp" (виконавець) та Державним підприємством Міністерства оборони Італії "Agenzia Industrie Difesa company" (підрядник) на підставі контакту на надання послуг від 12.09.2022 № 21/2-15-К1-22, укладеного відповідачем за первісним позовом. Згідно з умовами вказаного контракту кінцевим споживачем послуг є Міністерство оборони України.

4.6. На підставі висновку ТПП України від 28.12.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Контракту від 07.10.2022 № 370/3/5/2/1/305, якою внесено зміни щодо строку дії договору та внесено зміни в календарний план надання послуг - продовжено строк надання послуг до 10.03.2023.

4.7. До матеріалів справи долучено лист від 07.03.2023 підрядника, що безпосередньо виконував ремонтні роботи, в якому вказано про виробничі проблеми, що сповільнили темпи ремонту техніки. Через тривале невикористання наданої для ремонту техніки, вона потребувала заміни деталей, які зняті з виробництва і потребували індивідуального виготовлення. Оскільки справність техніки напряму впливає на безпеку екіпажу, це потребує суворого контролю якості, а тому спростити і прискорити процес контролю якості практично неможливо. Крім того, попередній зовнішній огляд техніки, яка тривалий час не використовувалась, не дозволив встановити всі реальні пошкодження та потреби в ремонті, які були виявлені після розбирання техніки. Вказані обставини свідчать про необхідність збільшення строку ремонту кожної одиниці техніки на 120% у порівнянні з запланованим. Підрядник прогнозував завершення ремонту та поставки техніки до 15.05.2023.

Про вказані обставини відповідач за первісним позовом повідомив позивача за первісним позовом, надавши, в тому числі, висновок ТПП України від 12.12.2022 №2315/1.2 про істотну зміну обставин та висновок ТПП України від 10.03.2023 №675/1.5-7.1, в якому, зокрема вказано, що виконавець не будучи суб`єктом публічного права не міг передбачити, як і замовник, що за державним Контрактом від 07.10.2022 № 370/3/5/2/1/305 під час виконання зобов`язань з ремонту застарілої техніки оборонного призначення виявиться безпосередньо під час демонтажу цієї техніки більший об`єм ремонтних робіт ніж той, що був заявлений на початку робіт, та за відсутності необхідних запчастин до застарілої техніки, яка знята з виробництва з часів радянського союзу, про що повідомив підрядник у листі до виконавця від 07.03.2023, запропонувавши поставку техніки до 15.05.2023.

Позивач за зустрічним позовом листом від 08.03.2023 № 21/1-831 повторно звернувся до відповідача за зустрічним позовом з проханням внести зміни в календарний план та продовжити строк виконання зобов`язань з ремонту за контрактом до 15.05.2023, а також продовжити строк дії Контракту. Як доказ існування об`єктивних обставин для внесення змін до Специфікації до Контракту від 07.10.2022 № 370/3/5/2/1/305, позивачем надано, зокрема, лист Інопостачальника від 07.03.2023, листи позивача за зустрічним позовом та висновок Торгово-промислової палати України від 10.03.2023 №675/1.5-7.1 про істотну зміну обставин.

Додатковою угодою від 30.03.2023 № 4 продовжено строк дії контракту до 30.06.2023. Однак продовжити строк виконання зобов`язань з ремонту замовник відмовився.

4.8. Міністерство оборони України звернулось до ДП "Агенція оборонних закупівель" з претензією від 12.03.2023 № 2 щодо неналежного виконання умов Контракту від 07.10.2022 № 370/3/5/2/1/305, в якій зазначило про закінчення терміну, наданого Контрактом для надання послуг та пропонувало сплатити штрафні санкції.

На претензію було надано відповідь від 22.03.2023 № 11/2-1047, в якій зазначено про направлення замовнику висновку ТПП про зміну істотних обставин та пропозицією внести зміни до Контракту, продовжити строк надання послуг до 15.05.2023.

4.9. На підтвердження обставин щодо надання послуг за Контрактом до матеріалів справи долучено акти приймання наданих послуг з ремонту виробів:

- від 05.04.2023 № 1 на суму 421 402 227,09 грн, передано з ремонту виробів у кількості 13 штук;

- від 02.05.2023 № 2 на суму 291 740 003,37 грн, передано з ремонту виробів у кількості 9 штук.

4.10. Також до матеріалів справи долучено акти приймання-передачі виробів, складені відповідачем за первісним позовом та військовими частинами:

від 31.02.2023 № 1 про передачу 4 одиниць техніки,

від 01.03.2023 № 2 про передачу 5 одиниць техніки,

від 08.03.2023 № 3 про передачу 3 одиниць техніки,

від 08.03.2023 № 4 про передачу 1 одиниці техніки,

від 29.03.2023 № 5 про передачу 4 одиниці техніки,

від 06.04.2023 № 6 про передачу 5 одиниць техніки,

від 22.05.2023 № 7 про передачу 2 одиниць техніки,

від 26.05.2023 № 8 про передачу 2 одиниць техніки;

від 02.06.2023 № 9 про передачу 3 одиниць техніки,

від 15.06.2023 № 10 про передачу 1 одиниці техніки,

від 15.06.2023 № 11 про передачу 3 одиниць техніки.

4.11. Додатковою угодою від 29.06.2023 № 5 продовжено строк дії контракту до 30.11.2023, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами фінансових зобов`язань по цьому контракту, з питань гарантійних зобов`язань до закінчення гарантійного терміну.

4.12. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з такого:

(1) щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язання:

- з матеріалів справи та змісту укладеного між сторонами Контракту вбачається, що ремонт всіх виробів (33 штуки) мав бути здійснений виконавцем у строк до 10.03.2023. Натомість виконавцем передано замовнику вироби з ремонту 05.04.2023 у кількості 13 штук та 02.05.2023 у кількості 9 штук (загалом 22 штуки). Отже, матеріалами справи підтверджено, що станом на 10.03.2023, кінцевий строк виконання робіт, відповідачем за первісним позовом не було надано позивачу за первісним позовом послуг, обмовлених договором. Відтак з 11.03.2023 виконавець є таким, що прострочив виконання робіт за Контрактом;

- у зв`язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом обов`язку по передачі з ремонту виробів у строк визначений договором, позивач нарахував пеню у розмірі 26 742 833,64 грн за період з 11.03.2023 по 04.04.2023;

- розрахунок пені на суму 26 742 833,64 грн, здійснений позивачем за первісним позовом, є обґрунтованим та арифметично вірним;

- позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення суми пені за прострочення повернення виробів з ремонту у сумі 26 742 833,64 грн є обґрунтованими;

(2) щодо стягнення пені та 3% річних, нарахованих на суму попередньої оплати:

- за своєю суттю та правовою природою штрафна санкція за неповернення суми попередньої оплати, передбачена пунктом 7.2 Контракту, є пенею;

- пункт 4.1.2 Контракту (на який посилається позивач щодо визначення дати виникнення у відповідача за первісним позовом обов`язку з повернення суми попередньої оплати) передбачає лише термін перерахування саме замовником виконавцю суми попередньої оплати;

- оскільки контрактом не передбачено строк, в який виконавець зобов`язаний повернути замовнику суму попередньої оплати, а цивільним законодавством (зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169) не передбачено повернення попередньої оплати за чинним Контрактом в межах строку його дії, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача обов`язку з повернення суми попередньої оплати, а тому вимоги про стягнення штрафних санкцій та 3% річних у зв`язку з простроченням строку повернення суми попередньої оплати задоволенню не підлягають. У відповідача за первісним позовом відсутнє грошове зобов`язання перед позивачем, в зв`язку з чим відсутні підстави для нарахування санкцій за порушення грошового зобов`язання;

(3) щодо клопотання про зменшення розміру пені на 97%:

- відповідач за первісним позовом мотивував своє клопотання тим, що ним було докладено всіх зусиль для належного виконання договору. Техніка була поставлена в Україну після ремонту в період з січня по квітень 2023 року, натомість, прийняття робіт за договором по деяким одиницям техніки затягнулось більше як на пів року. Крім того, відповідач за первісним позовом отримує винагороду за укладеними ним контрактами не більше 3% від ціни Контракту, а тому заявлені позивачем штрафні санкції є надмірно великими;

- відповідач за первісним позовом зауважив, що він бере участь у посиленні обороноздатності України шляхом здійснення поставок товарів військового призначення, в тому числі, для Міноборони з метою забезпечення потреб військових формувань. Стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі призведе до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти відповідача, може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету та територіальної цілісності України;

- відповідач за первісним позовом регулярно повідомляв позивача відповідними листами про хід виконання і проблеми, які виникли за Держконтрактом. Дані обставини об`єктивно свідчать про добросовісність відповідача за первісним позовом та зволікання позивача за первісним позовом у прийнятті робіт. За таких умов, суд вбачає, що застосування до відповідача за первісним позовом штрафних санкцій у визначеному розмірі є надмірним та несправедливим;

- зважаючи на надані відповідачем за первісним позовом обґрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що техніка хоч і з простроченням, але була поставлена позивачу, а матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 90% відсотків;

- обороноздатність країни підтримується не шляхом застосування надмірних штрафних санкцій стосовно підпорядкованого суб`єкта господарювання, яке може спричинити його банкрутство, а шляхом будь-якого посильного сприяння відповідному суб`єкту в своєчасному виконанні своїх зобов`язань з поставки вкрай необхідної державі продукції. Як і подальше покладення штрафних санкцій на іноземних контрагентів, які здійснюють посильний вклад в постачання продукції, ніяким чином не стимулюватиме їх до подальшої співпраці, яка є надзвичайно необхідною;

(4) щодо зустрічного позову:

- судом не приймається до уваги висновок Торгово-промислової палати України від 10.03.2023 № 675/1.5-7.1 про істотну зміну обставин, оскільки висновок ТПП про наявність істотної зміни обставин не є підставою для звільнення позивача від доказування цих обставин;

- висновок ТПП може бути підставою для внесення змін до Контракту за взаємною згодою сторін, а не підставою для прийняття відповідного рішення судом;

- позивач за зустрічним позовом міг і повинен був при певній обачності передбачити виникнення труднощів у виконанні договору, що пов`язані також з можливою зміною політичних ситуацій в країнах виробників/постачальників товару, зважаючи на те, що на момент укладення Контракту в України вже було введено воєнний стан, а військова агресія російської федерації продовжується;

- вказані позивачем обставини не доводять та не підтверджують наявність одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України для внесення змін до Календарного плану за Контрактом;

- заявлена позовна вимога про визначення у Специфікації (Додаток №1 до Контракту) терміну поставки товару до 15.05.2023 не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів позивача, оскільки станом на дату винесення рішення у даній справі, зазначений позивачем строк (термін) вже настав;

- позивачем за зустрічним позовом обрано неефективний спосіб захисту, що також є підставою для відмови у задоволенні позову у вказаній частині.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/5550/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кролевець О.А.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/5550/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Губенко Н.М. Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/5550/23 за касаційною скаргою ДП "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №910/5550/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/5550/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Губенко Н.М.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №910/5550/23 в частині задоволених позовних вимог за первісним позовом та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову.

При цьому колегія суддів відзначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №910/5550/23 в частині відмови у стягненні штрафних санкцій за прострочення термінів надання послуг у розмірі 24 068 550,28 грн (тобто в частині зменшення розміру штрафних санкцій на 90%), пені та 3% річних за несвоєчасне повернення попередньої оплати у розмірі 17 767 499,06 грн та 2 132 099,89 грн відповідно, за первісним позовом, жодною із сторін до суду касаційної інстанції не оскаржується, а відтак, у цій частині Судом не переглядається.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20, від 04.08.2022 у справі №922/19/21, від 16.08.2023 у справі №914/131/22 (щодо застосування статей 655 664 712 ЦК України), від 07.02.2023 у справі №910/8872/21 (щодо застосування частин першої, другої статті 662, частин першої статті 663, частин першої статті 664, частин першої, другої статті 675 ЦК України);

- від 12.10.2022 у справі №233/2021/19, від 19.07.2018 у справі №905/3332/15, від 21.05.2019 у справі №904/9906/17, від 03.09.2020 у справі №910/15637/19, від 19.11.2020 у справі №910/10074/19, постановах Верховного Суду України від 20.04.2011 у праві №9/219-09, від 20.02.2012 у справі №6-93цс11 (щодо застосування частин другої, четвертої статті 652 ЦК України);

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

6.4. Крім того, касаційне провадження у цій справі відкрито і на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Так, скаржник відзначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 614 ЦК України та частини третьої статті 219 ГК України у подібних правовідносинах.

Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

6.5. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

6.6. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті наведених скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично підставою для звернення до Верховного Суду стали питання:

- щодо наявності/відсутності підстав для стягнення штрафних санкцій з відповідача за первісним позовом за неналежне виконання Контракту;

- щодо належного/неналежного способу захисту, обраного позивачем за зустрічним позовом.

З огляду на наведене Суд відзначає таке.

6.7. Щодо наявності/відсутності підстав для стягнення штрафних санкцій у спірних правовідносинах

6.7.1. Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

У силу приписів статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 173 ГК України установлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі Державного контракту про закупівлю послуг з ремонту і технічного обслуговування зброї та систем озброєння.

Господарські суди відзначили, що за своєю правовою природою укладений між сторонами Контракт є змішаним договором, що містить елементи підряду та послуг. Проте з суті спору вбачається, що предметом розгляду у даній справі є правовідносини, що регулюються нормами, які регламентують підряд.

Так, відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі статтею 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов`язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов`язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред`являти один одному вимоги, пов`язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 850 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. У разі невиконання замовником цього обов`язку підрядник має право вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм, перенесенням строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи.

Статтею 853 ЦК України встановлюється обов`язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові; якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (частина перша даної статті).

6.7.2. Як установлено судами попередніх інстанцій на підставі укладеного між сторонами Контракту відповідач за зустрічним позовом (підрядник) мав здійснити ремонт 33 виробів у строк до 10.03.2023. Натомість, виконавцем передано замовнику вироби з ремонту у кількості 13 штук 05.04.2023 та у кількості 9 штук 02.05.2023 (загалом 22 штук), тобто з порушенням обумовлених Контрактом строків.

У зв`язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом обов`язку по передачі з ремонту виробів у строк, визначений Контрактом (до 10.03.2023), позивач за первісним позовом нарахував виконавцю (підряднику) штрафні санкції (пеню) за період з 11.03.2023 по 04.04.2023 відповідно до пункту 7.2 Контракту.

6.7.3. Колегія суддів відначає, що відповідно до частини першої статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Вказана норма кореспондується з положеннями статей 525 526 ЦК України.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина третя статті 549 ЦК України регламентує, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

6.7.4. Так, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення суми пені за прострочення виконання зобов`язання (порушення строків повернення виробів з ремонту). При цьому суди відзначили, що матеріалами справи підтверджено, що станом на 10.03.2023, кінцевий строк виконання робіт, відповідачем за первісним позовом не було надано замовнику послуг, обмовлених договором, а відтак з 11.03.2023 виконавець є таким, що прострочив виконання робіт за Контрактом.

Заперечуючи висновки судів попередніх інстанцій у цій частині, відповідач за первісним позовом відзначає, що вчасно передав вироби військовим частинам, що підтверджується відповідними актами від 31.02.2023 (передано 4 одиниці техніки), від 01.03.2023 (передано 5 одиниць техніки), від 08.03.2023 (передано 3 одиниці техніки), від 08.03.2023 (передано 1 одиницю техніки), від 29.03.2023 (передано 4 одиниці техніки), від 06.04.2023 (передано 5 одиниць техніки), від 22.05.2023 (передано 2 одиниці техніки), від 26.05.2023 (передано 2 одиниці техніки), від 02.06.2023 (передано 3 одиниці техніки), від 15.06.2023 (передано 1 одиниця техніки), від 15.06.2023 (передано 3 одиниці техніки). Проте приймання послуг за Контрактом тривало більше, обумовленого строку, що було зумовлено зволіканням замовника. Крім того, скаржник відзначає, що прострочення зобов`язання відповідачем не є наслідком його вини, що підтверджується висновком про істотну зміну обставин від 10.03.2023 №675/1.5-7.1, виданого Торгово-промисловою палатою України, та, у свою чергу, є підставою для звільнення ДП «Агенця оборонних закупівель» від відповідальності за часткове невиконання договірних зобов`язавсь (стаття 614 ЦК України).

6.7.5. У контексті доводів касаційної скарги у цій частині колегія суддів відзначає, що за загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі.

Як встановлено господарськими судами відповідно до пунктів 5.1, 5.3, 5.14, 5.15 Контракту виконавець письмово, не пізніше ніж за 10 робочих днів, направляє замовнику та ВП МОУ письмове повідомлення про дату закінчення ремонту виробів та готовності їх до проведення технічної інспекції. ВП МОУ у термін 10 робочих днів після одержання повідомлення забезпечує прибуття представників для участі у технічній інспекції виробів. Приймання виробів після проведення ремонту здійснюється представниками військової частини за місцем передачі вказаним у пункті 5.16 контракту, у відповідності до вимог нормативно-технічної документації на здачу виробів в ремонт та їх видачу з ремонту та оформляється актом приймання-передачі виробів (додаток 3 до Контракту), підписується уповноваженими особами виконавця та представниками військової частини, та затверджується виконавцем.

Відповідно до пунктів 5.17, 5.18 Контракту після кінцевого приймання послуг з ремонту виробів ВП МОУ оформляє та надає замовнику посвідчення (додаток 5 до Контракту) в цілому по завершенню надання послуг з ремонту виробів за контрактом або кожного окремого виробу, яким підтверджується відповідність наданих виконавцем послуг з ремонту виробів вимогам пункту 2.1 контракту. Приймання наданих послуг з ремонту замовником здійснюється на підставі наданих виконавцем:

1) калькуляції договірної ціни на кожен виріб;

2) актів приймання-передачі виробів представнику військової частини;

3) посвідчення видане ВП МОУ про приймання наданих послуг з ремонту виробів;

4) підписаного виконавцем протоколу погодження договірної (фактичної) ціни надання послуг з ремонту виробів.

За результатом приймання наданих послуг з ремонту виробів складається акт приймання наданих послуг з ремонту виробів. Акт приймання наданих послуг з ремонту виробів підписується уповноваженими особами замовника та виконавця та затверджується замовником та виконавцем не пізніше 5 робочих днів. Зобов`язання виконавця по наданню послуг з ремонту виробів за контрактом вважаються виконаними в повному обсязі після підписання та затвердження акта приймання наданих послуг з ремонту виробів замовником.

Тобто умовами спірного Контракту передбачено, що передача виробів військовим частинам за актами приймання-передачі є однією із необхідних дій/процедур, що передують здійсненню завершальної стадії приймання наданих послуг з ремонту саме замовником (Міністерством). У свою чергу, акти приймання-передачі виробів (підписані виконавцем та представниками військової частини) входять до виключного переліку документів, необхідних для здійснення приймання замовником (стороною договору) наданих послуг та відповідно підписання сторонами Контракту акта приймання наданих послуг з ремонту виробів, як завершального етапу виконання виконавцем у повному обсязі зобов`язань за Контрактом.

Разом з тим, скаржник, окрім як підписання актів приймання-передачі з військовими частинами, не посилається на обставини вчинення ним інших дій/подання інших документів замовнику, передбачених Контрактом (пунктом 5.17 Контракту), необхідних для здійснення приймання наданих послуг з ремонту виробів Міністерством та підписання замовником акта приймання наданих послуг.

Відтак, ураховуючи, що зобов`язання виконавця вважаються виконаними у повному обсязі лише після підписання акта приймання наданих послуг з ремонту виробів замовником, що передбачено умовами Контракту, ураховуючи, що відповідачем за первісним позовом не доведено обставин ухилення замовника від прийняття спірних виробів після подання виконавцем усього пакету документів у відповідності до пункту 5.17 Контракту (зокрема, у матеріалах справи відсутні листи-повідомлення, вимоги, претензії, односторонні акти тощо), колегія суддів відхиляє посилання скаржника щодо своєчасного виконання ним взятого на себе зобов`язання за Контрактом у повному обсязі та відсутності з наведених міркувань підстав для притягнення останнього до відповідальності за порушення умов договору.

Отже, з огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про обґрунтованість позовних вимог за первісним позовом в частині нарахування суми пені за прострочення виконання зобов`язання.

Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.

6.7.6. Щодо посилань скаржника на висновок ТПП як підстави для звільнення боржника (підрядника) від відповідальності колегія суддів відзначає таке.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК України).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Втім, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина друга статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").

У постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд відзначив, що наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Тобто сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17).

Разом з тим, слід врахувати, що правова оцінка, що наведена у висновку ТПП про істотні зміни обставини, відображає думку його автора (авторів), а не обставини чи докази у справі, не є обов`язковою для суду. Сама по собі зміна внутрішньополітичної ситуації в країнах, не є безумовною підставою для внесення змін до Державного контракту, оскільки наявність причинно-наслідкового зв`язку між наведеним та неможливістю виконання договірних зобов`язань у встановлений строк підлягає з`ясуванню і доведенню в загальному порядку.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21.

Отже, обов`язок доказування наявності форс-мажорних обставин покладається на заявника (позивача за первісним позовом), в той час коли відповідач має право спростувати такі обставини. При цьому сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.

6.7.6.1. Так, суди попередніх інстанцій відзначили, що висновок ТПП про наявність істотної зміни обставин не є підставою для звільнення позивача від доказування наявності форс-мажорних обставин.

Суд апеляційної інстанції, оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності, відзначив, що оскільки відповідачем за первісним позовом не доведено, що порушення умов контракту сталось внаслідок випадку або непереборної сили, водночас, враховуючи те, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, доводи відповідача за первісним позовом про наявність підстав для звільнення від відповідальності є безпідставними.

6.7.6.2. Суд вкотре акцентує увагу, що обставини викладені у сертифікаті ТПП України про форс-мажор не мають преюдиційного характеру, а наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, і при їх (форс-мажор) виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов Договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

При цьому Суд ураховує, що відповідно до статті 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Колегія суддів підкреслює, що сторони є суб`єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (схожа правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).

Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди попередніх інстанцій дослідили та оцінили сертифікат ТПП України про форс-мажор у сукупності з іншими доказами, навели мотиви та підстави відхилення сертифікату ТПП України як підстави для звільнення боржника від відповідальності. Разом з тим, у силу імперативної заборони передбаченої частиною другою статті 300 ГПК України, Верховний Суд не має можливості приймати та оцінювати докази, надавати превагу одних доказів над іншими, або додатково перевіряти їх.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги у цій частині також не знайшли свого підтвердження.

6.7.7. Ураховуючи вищевикладене, а також зміст спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів відхиляє посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.03.2023 у справі №910/11215/20, від 20.04.2021 у справі №905/411/17, від 24.10.2018 у справі №910/2184/18, від 16.09.2019 у справі №921/254/18, від 15.10.2019 у справі №921/262/18, від 27.03.2018 у справі №927/414/17, від 04.06.2018 у справі №908/3519/16, від 05.06.2018 у справі №910/16804/17, від 26.06.2018 у справі №902/1370/15, від 19.09.2018 у справі №905/1090/17, від 06.08.2018 у справі №911/662/17, від 19.06.2019 у справі №910/11191/18, від 18.07.2019 у справі №910/6491/18, від 21.08.2019 у справі №917/1489/18, а також у постанові Верховного Суду України від 02.02.2012 у справі №3-42гс12 (щодо застосування статті 853 ЦК України); від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20, від 04.08.2022 у справі №922/19/21, від 16.08.2023 у справі №914/131/22 (щодо застосування статей 655 664 712 ЦК України), від 07.02.2023 у справі №910/8872/21 (щодо застосування частин першої, другої статті 662, частин першої статті 663, частин першої статті 664, частин першої, другої статті 675 ЦК України), від 18.04.2018 у справі №753/11000/14, від 18.05.2022 у справі №613/1436/17 (щодо застосування принципу "Contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав"), адже останні ухваленні за неподібних правовідносин зі справою, що переглядається, оскільки суттєво відрізняються за предметами і підставами позову, способом захисту, а також фактично-доказовою базою (встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами), і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення релевантними до обставин цієї справи.

6.8. Щодо належного/неналежного способу захисту, обраного позивачем за зустрічним позовом

6.8.1. Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Відповідно до статей 15 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" ("Garnaga v. Ukraine", заява № 20390/07, § 29).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, § 75)).

Отже, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Відтак, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Суд констатує, що ефективність позовних вимог має оцінюватися, виходячи з конкретних обставин справи, залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересів позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

6.8.2. Так, у справі, що розглядається, позивач за зустрічним позовом як на підставу для внесення змін до Контракту щодо продовження кінцевого терміну виконання зобов`язання посилався на висновок ТПП від 10.03.2023, що, на думку виконавця, підтверджувало істотну зміну обставин.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій вказали, що даний висновок ТПП згідно з умовами спірного Контракту може бути підставою для внесення змін до Контракту лише за взаємною згодою сторін, а не підставою для прийняття відповідного рішення судом.

Господарські суди, оцінюючи наведені доводи позивача за зустрічними позовом відзначили, що вказані позивачем обставини не доводять та не підтверджують наявність одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, для внесення змін до Календарного плану за Контрактом.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлена позовна вимога про визначення у Специфікації (Додаток №1 до Контракту) терміну поставки товару до 15.05.2023 не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів позивача, оскільки станом на дату винесення рішення у даній справі, зазначений позивачем строк (термін) вже настав. Відтак, позивачем за зустрічним позовом обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову.

6.8.3. Колегія суддів відзначає, що згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.

Частина п`ята статті 188 ГК України регламентує, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

У контексті встановлення ефективності/неефективності способу захисту при зверненні з позовами про внесення змін до договору, зокрема в частині продовження строків виконання зобов`язання, судам з огляду на умови кожного договору у конкретній справі слід, окрім іншого, враховувати:

- чи настав строк виконання зобов`язання, визначений Договором;

- чи не сплив строк, заявлений позивачем, на час ухвалення судового рішення та чи є можливим (реальним) виконання зобов`язання у визначені строки (терміни);

- чи не закінчився строк дії договору.

Отже, з огляду на зміст спірних правовідносин, а також встановленні судами попередніх інстанцій обставини справи, зокрема:

- звернення позивача із зустрічним позовом про внесення змін до Контракту після настання строку виконання зобов`язання за Контрактом (тобто після 10.03.2023);

- сплив строку (терміну) виконання зобов`язання за Контрактом, зазначеного позивачем в позові, станом на дату ухвалення рішення;

- невиконання зобов`язання підрядником (позивачем за зустрічним позовом) у повному обсязі навіть у строк до 15.05.2023 (заявленого самим позивачем у позові);

- відсутності доказів продовження строку дії Контракту, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку, що позивачем за зустрічним позовом обрано неефективний спосіб захисту, адже задоволення таких позовних вимог не призве до відновлення порушеного права/законного інтересів позивача, про який останній заявляє.

Відтак, зміст оскаржуваних рішення та постанови свідчить про те, що, відмовивши в задоволенні зустрічного позову, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору цілком обґрунтовано виходили з неефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав, позаяк внесення змін до Календарного плану за Контрактом не здатне поновити права та інтереси виконавця, які (права та інтереси) останній вважає порушеними саме внаслідок вирішення між сторонами іншого спору майнового характеру (спір щодо стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання). При цьому Суд ураховує, що фактично вимоги позивача за зустрічним позовом зводяться передусім до його незгоди з вимогою відповідача про сплату пені за неналежне виконання умов Контракту (порушення строків виконання робіт з ремонту виробів).

Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), а зміна умов договору можливі виключно під час дії відповідного правочину (схожий за змістом висновок викладено в пункті 43 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22), Верховний Суд виключає як необхідність подальшого надання оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника (зокрема, наявності/відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 652 ЦК України).

Отже, доводи касаційної скарги у цій частині також не знайшли свого підтвердження, у суду відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у частині розгляду зустрічних позовних вимог.

6.8.4. За таких обставин, проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду (на які посилається скаржник) від 12.10.2022 у справі №233/2021/19, від 19.07.2018 у справі №905/3332/15, від 21.05.2019 у справі №904/9906/17, від 03.09.2020 у справі №910/15637/19, від 19.11.2020 у справі №910/10074/19, постановах Верховного Суду України від 20.04.2011 у праві №9/219-09, від 20.02.2012 у справі №6-93цс11 (щодо застосування частин другої, четвертої статті 652 ЦК України), від 15.10.2019 у справі №903/879/18, від 14.12.2022 у справі №126/2200/20, від 09.04.2019 у справі №903/394/18, від 17.11.2018 у справі №911/205/18, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 (щодо застосування принципу "estoppel" - заборони суперечливої поведінки), колегія суддів дійшла висновку, що останні ухваленні за неподібних правовідносин зі справою, що переглядається.

6.9. Щодо підстав касаційного оскарження

6.9.1. Отже, враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду, перерахованих у розділі 3 даної Постанови, адже Судом встановлено, що висновки, які викладені у наведених постановах Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/5550/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

6.9.2. Колегія суддів, ураховуючи наведене у цій постанові через призму встановлених обставин справи та мотивів з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження, дійшла висновку, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не знайшла свого підтвердження, адже Судом не встановленого порушення судами попередніх інстанцій порушення норм матеріального/процесуального права.

Отже, зазначене в сукупності свідчить про відсутність правових підстав для скасування ухвалених судових рішень (в оскаржуваній частині) з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а касаційна скарга з наведеної підстави оскарження підлягає залишенню без задоволення.

6.9.3. Колегія суддів відзначає, що наведені у касаційній скарзі мотиви фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у первісному позові у повному обсязі та для задоволення зустрічного позову. Однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому Суд ураховує, що з огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України судові рішення переглядаються виключно у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у той же час скаржником у касаційній скарзі не визначена така підстава касаційного оскарження як пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України із посиланням, зокрема на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

6.10. З урахуванням вищенаведеного, доводи касаційної скарги у своїй сукупності не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень в оскаржуваній частині з цих підстав.

Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Постанови.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

6.11. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №910/5550/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №910/5550/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №910/5550/23 (в оскаржуваній частині) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко