№ 910/5617/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/5617/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Губенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Калітінського М.Ю.

представників учасників справи:

від позивача: Кузьміна Г.А., Мельник М.А., Ємець О.А.,

від відповідача-1: Невмержицький В.П., Кобець І.В.,

від відповідача-2: Суденко Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Шаптала Є.Ю., Грек Б.М., Яковлєв М.Л.

від 16.09.2021

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до 1. ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.), 2. Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про визнання договору недійсним,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. В травні 2021 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) (далі - Відповідач-1, Скаржник-1) та Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - Відповідач-2, Скаржник-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 (далі - Договір).

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що 22.02.2019 між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 укладено Договір. Позивач вказує, що зазначений Договір є договором факторингу, а не договором купівлі-продажу права вимоги, виходячи з того, що ціна купівлі грошової вимоги становить 123 547 000,00 дол. США, при цьому борг за кредитними договорами, право вимоги якої передається, оцінений сторонами у Договорі у 255 100 285,15 дол. США, що свідчить про наявність дисконту (різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в Договорі, право вимоги за яким передається). Позивач також вказує, що сторонами Договору укладено удаваний договір купівлі-продажу права вимоги з метою приховання факту укладення договору факторингу, оскільки Компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. не має статусу фінансової установи, яка відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» має право здійснювати факторингові операції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання Договору удаваним, не наведено підстав, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного Договору недійсним. Укладення Договору, за наслідками якого відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, не впливає на права та обов`язки Позивача, оскільки Позивач в будь-якому випадку зобов`язаний виконати своє зобов`язання за кредитними договорами попередньому чи новому кредитору. Заміна кредитора у зобов`язанні не створює будь-яких нових обов`язків для Позивача. При цьому, визнання оспорюваного Договору недійсним не вплине на обсяг прав та обов`язків Позивача (як позичальника за кредитними договорами) та не звільнить останнього від обов`язку виконання своїх зобов`язань за кредитними договорами та судовими рішеннями, які набрали законної сили. Посилання Позивача на збільшення суми боргу в зв`язку з укладенням Договору та необхідністю сплати додаткових податків суд вважає необґрунтованими, оскільки Позивачем не надано доказів на підтвердження своїх доводів.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 року рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 - скасовано. Постановлено нове рішення, яким позов задоволено повністю. Визнано недійсним Договір.

6. Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що відповідно до істотних умов Договору, за правовою природою Договір є договором факторингу. Відповідачем-2 було передано Відповідачу-1 право нараховувати в майбутньому відсотки та штрафні санкції за кредитними договорами в якості кредитодавця. Оплата клієнтом (Відповідачем-2) послуги фінансування фактору (Відповідачу-1) відбулася шляхом дисконтування у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у Договорі та її сплаченою вартістю. Апеляційним судом зазначено, що Договору притаманні всі ознаки фінансової послуги факторингу із заміною кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на не фінансову компанію ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., обмежене партнерство, яке створене на Кайманових островах. Договір укладений з порушенням вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу, і це, відповідно до статті 203 ЦК України, зумовлює його недійсність. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Договір, який укладено між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 порушує права Позивача, у зв`язку із відступленням прав вимоги за кредитними договорами на користь нерезидента, чим на Позивача покладається додатковий тягар у вигляді обов`язку нарахування, утримання та сплати відповідного податку та складання додаткової звітності до контролюючих органів, якого не існувало до укладення Договору. Окрім того, укладенням оспорюваного Договору було позбавлено Позивача прав і гарантій, що визначені главою 9-10 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (як от, право вимагати від кредитодавця здійснення перерахунку основної суми заборгованості у бік зменшення за рахунок сплачених процентів поза межами строку кредитування).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

7. Відповідач-1 (далі - Скаржник-1) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 скасувати та залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021.

8. Підставою касаційного оскарження судового рішення Скаржник-1 визначив відповідно до частини другої статті 287 ГПК України:

- пункт 1 - суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та порушив ч. 1 ст. 2 та ст. 5 ГПК України, не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, та правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від 09.09.2021 у справі №925/1276/19 та від 07.07.2021 у справі №905/1562/20. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст. 55 Конституції України, ч. З ст. 215 ЦК України, порушив ст.ст. 2 13 74 ГПК України та дійшов до неправомірного висновку, не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 12.03.2020 у справі №910/9831/18, від 21.03.2018 у справі №910/6553/17, від 30.01.2020 у справі №904/1093/19, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17;

- пункт 2 - суд апеляційної інстанції неправильно застосував 512 514 627 656 1077 ЦК України та дійшов помилкового висновку про те, що оспорюваний Договір є договором факторингу. Скаржник-1 вважає, що є підстави для відступлення (шляхом уточнення) від висновків щодо застосування зазначених норм, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16, від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 та від 08.06.2021 у справі №346/1305/19;

- пункт 3 - за відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст.ст. 1, 3, 7 Закону України "Про режим іноземного інвестування", ст.ст. 25, 26 Закону України "Про міжнародне приватне право", оскільки, Відповідач-1 за законодавством своєї країни може бути стороною кредитних договорів та має право надавати фінансові послуги;

- пункт 4 - справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі Шаптали Є.Ю. (доповідач), Грека Б.М., Яковлєва М.Л. було неправомірно відмовлено в задоволенні заяви Скаржника про відвід зазначеної колегії суддів незважаючи на те, що зазначені представником ВІЕР Глобал Партнере, Л.П. підстави відводу були обґрунтованими.

9. Відповідач-2 (далі - Скаржник-2) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 скасувати та залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021.

10. Підставою касаційного оскарження судового рішення Скаржник-2 визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник-2 зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 235 1077 1078 ЦК України, статті 4 ГПК України. Водночас Скаржник-2 вважає, що суд не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31.07.2019 у справі №910/4618/18, від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 (Велика Палата Верховного Суду), від 10.08.2021 у справі №755/14728/18, від 10.03.2021 у справі №278/2083/18, від 16.10.2018 у справі №914/2567/17, від 19.11.2019 у справі №924/1014/18, від 28.01.2020 у справі №924/1208/18, від 19.02.2020 у справі №639/4836/17, від 31.08.2018 у справі №910/7038/17, від 27.02.2018 у справі №910/9195/17, від 09.04.2019 у справі №908/1194/18, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 (об`єднана палата Касаційного господарського суду), від 12.03.2020 у справі №910/9831/18, від 21.03.2018 у справі №910/6553/17, від 30.01.2020 у справі №904/1093/19, від 07.10.2019 у справі №915/914/17.

11. Позивач подав до Суду відзив на касаційну скаргу Відповідача-1, в якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову апеляційного суду.

12. Позивач подав до Суду відзив на касаційну скаргу Відповідача-2, в якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову апеляційного суду.

13. Відповідач-1 подав до Суду відзив на касаційну скаргу Відповідача-2, до якого додано висновок експерта у галузі права від 12.11.2021 року. Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу Відповідача-2 просив Суд задовольнити касаційну скаргу Відповідача-2.

14. 19 листопада 2021 року Скаржник-1 подав до Суду клопотання про зупинення дії постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 у справі №910/5617/21 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

15. 22 листопада 2021 року Скаржник-1 подав клопотання про виклик експерта з питань права Ліщини І.Ю. в судове засідання для надання останнім детальних пояснень по наданому ним висновку.

16. 22 листопада 2021 року Позивач подав заперечення проти врахування висновку експерта в галузі права при розгляді даної справи.

17. Ухвалою від 23.11.2021 Судом відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача-1 про виклик експерта з питань права в судове засідання.

18. Ухвалою від 23.11.2021 Судом відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача-1 про зупинення дії постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 у справі №910/5617/21 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

19. 23 листопада 2021 року Позивач подав до Суду додаткові письмові пояснення у справі до яких додано науково-правовий висновок експерта у галузі права №126-01-2111 від 18.11.2021 року.

20. 06 грудня 2021 року Відповідач-1 подав до Суду письмові пояснення у справі до яких додано висновок експерта з питань права Орлюк О.П., експертний висновок у галузі права щодо застосування законів Кайманових островів підготовлений адвокатами юридичної фірми «Walkers» та експертний висновок з питань права, підготовлений юридичною фірмою Hogan Lovells International LLP та Hogan Lovells (Paris) LLP.

21. 06 грудня 2021 року Позивачем подано до Суду додаткові письмові пояснення у справі, до яких додано Науково-правовий висновок щодо можливості вважати належним та ефективним способом захисту оскарження особою правочину, стороною якого вона не являється, без одночасного пред`явлення вимоги про застосування наслідків недійсності такого правочину.

22. 06 грудня 2021 року Відповідач-1 подав до Суду письмові пояснення у справі до яких додано додатковий висновок від 03.12.2021 року експерта Ліщини І.Ю. до висновку експерта з питань права від 12.11.2021 року та висновок експерта в галузі права Спасибо-Фатєєвої І.В. від 03.12.2021 року.

23. 20 грудня 2021 року Відповідач-1 подав до Суду письмові пояснення у справі.

24. Розглядаючи питання про врахування наданих у справі висновків експертів в галузі права, Суд виходить з того, що у відповідності до вимог частини 1 статті 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

25. Проте учасниками справи, які надали вказані вище висновки експертів в галузі права, не доведено необхідності застосування аналогії закону, аналогії права у справі, що розглядається, та/або необхідності роз`яснення змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

26. За таких обставин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для врахування наданих у справі висновків експертів в галузі права.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

27. 29 грудня 2011 року між ПАТ «Промінвестбанк» (Банк) та ДТГО «Південно-західна залізниця» (Позичальник), правонаступником прав і обов`язків якого є AT «Українська залізниця» (Боржник) укладено 8 (вісім) кредитних договорів про відкриття кредитних ліній зі строком повернення до 22.12.2014 (далі - Кредитні договори).

28. 07 березня 2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» (Банк) та ДП «Південна залізниця» (Позичальник), правонаступником прав і обов`язків якого є AT «Українська залізниця», укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № К-03/140 зі строком повернення кредиту до 03.03.2015 року (далі - Кредитний договір).

29. В 2017 році, у зв`язку з неналежним виконанням Позичальником своїх зобов`язань за Кредитними договорами, Банк звернувся до суду з позовами про стягнення кредитної заборгованості.

30. ПАТ «Промінвестбанк» було прийнято рішення про врегулювання проблемної кредитної заборгованості AT «Українська залізниця» шляхом відступлення на користь третьої особи права вимоги за дев`ятьма Кредитними договорами.

31. 18 лютого 2019 року наглядовою радою ПАТ «Промінвестбанк» прийнято рішення про реалізацію проблемної заборгованості AT «Українська залізниця» шляхом проведення конкурсної процедури з ціною не менше 115,4 млн. дол. США.

32. 21 лютого 2019 року проведено конкурс, на якому розглянуто заявки трьох учасників і визнано переможцем за двома лотами учасника - VR Global Partners, L.P./BIEP Глобал Партнерс, Л.П., який запропонував найвищу ціну.

33. Результати конкурсу та основні умови оспорюваного Договору купівлі-продажу прав вимоги були затверджені рішенням Правління ПАТ «Промінвестбанк» від 21.02.2019 (протокол №75).

34. 22 лютого 2019 року між Відповідачем-2 (Продавець) та Відповідачем-1, (Покупець) укладено договір купівлі-продажу права вимоги (Договір).

35. Відповідно до п.2.1 Договору Продавець погоджується продати (відступити) та передати Покупцю права вимоги за кредитом, а Покупець цим погоджується придбати та набути право вимоги за кредитом та сплатити ціну купівлі. Предметом цього Договору є право вимоги за кредитом або у зв`язку із кредитним договором та договором забезпечення.

36. Згідно з п.1 Договору право вимоги за кредитом означає всі права вимоги Банку в якості кредитодавця до Позичальника - акціонерного товариства «Українська залізниця» (як правонаступника державного територіально - галузевого об`єднання «Південно - Західна залізниця» та державного підприємства «Південна залізниця») за кредитним договором або у зв`язку з ними (включаючи усі права вимагати повернення основної суми, сплати відсотків, штрафних санкцій та інших сум, у кожному випадку існуючі чи майбутні, банку в якості кредитодавця за кредитними договорами), а також права вимоги по відношенню до особи, що надає забезпечення, за відповідним договором забезпечення, за виключенням виключених прав забезпечення, та усі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні ПАТ «Промінвестбанк» згідно з кредитними договорами та застосованим законодавством.

37. Згідно пункту 1 (Визначення термінів та тлумачень) Договору, термін кредитні договори означає кредитні договори про відкриття кредитних ліній між АТ «Укрзалізниця» та ПАТ «Промінвестбанк» разом з усіма доповненнями, додатковими договорами та додатками до них, які зазначені у додатку 1 (Перелік Прав вимоги за кредитом) до цього Договору.

38. В підпункті b п.2.1. ст.2 Договору сторони підтвердили свій намір, який полягає в тому, що транзакція, передбачена цим Договором, є купівлею-продажем (відступленням), і що до неї застосовуються положення законодавства України, які регулюють купівлю-продаж (відступлення) прав вимоги. Для уникнення сумнівів, цей Договір не є договором про надання послуг, зокрема, не є договором факторингу в розумінні статті 1077 Цивільного кодексу України».

39. Розмір сукупної заборгованості за Кредитними договорами у валюті кредиту, що був переданий за Договором (відповідно до додатку 1 - Перелік прав вимог за кредитом) склав 255 100 285,00 доларів США.

40. Відповідно до пункту 5.4 (d) Договору, розмір заборгованості за Кредитними договорами, визначений у додатку 1 до цього Договору є точним та може змінюватися (коригуватися) лише на дату закриття (дату сплати ціни відступлення).

41. Відповідачем-1 сплачено в рахунок оплати прав вимоги за Договором - ціну купівлі, що становить 123 547 000,00 доларів США. Підтвердженням здійснення операції купівлі-продажу права вимоги є перерахування ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. на користь ПАТ «Промінвестбанк» ціни купівлі, що підтверджено банківською випискою по особовому рахунку від 26.02.2019.

42. Відповідно до п. 11.1 Договору усі питання, які виникають з, або у зв`язку з цим Договором, регулюються та тлумачяться відповідно до права України.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

43. Цивільний кодекс України

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків

1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. …

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204. Презумпція правомірності правочину

1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. …

Стаття 235. Правові наслідки удаваного правочину

1. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

2. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов`язанні

1. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 514. Обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов`язанні

1. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 516. Порядок заміни кредитора у зобов`язанні

1. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 627. Свобода договору

1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 656. Предмет договору купівлі-продажу

3. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 1077. Поняття договору факторингу

1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

44. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК)

Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. …

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

45. Суд виходить з того, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовий розгляд справи базується на принципах рівності та змагальності.

46. Як зазначалось Судом вище, підставою касаційного оскарження Скаржник-1 та Скаржник-2 визначили пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. В касаційних скаргах Скаржники, зокрема, зазначають про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 55 Конституції України, ст. 16, ч. 3 ст. 215 235 1077 1078 ЦК України, ст.20 ГК України та статті 4 5 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 (Велика Палата Верховного Суду), від 31.07.2019 у справі №910/4618/18, від 10.08.2021 у справі №755/14728/18, від 10.03.2021 у справі №278/2083/18, від 16.10.2018 у справі №914/2567/17, від 19.11.2019 у справі №924/1014/18, від 28.01.2020 у справі №924/1208/18, від 19.02.2020 у справі №639/4836/17, від 31.08.2018 у справі №910/7038/17, від 27.02.2018 у справі №910/9195/17, від 09.04.2019 у справі №908/1194/18, від 12.03.2020 у справі №910/9831/18, від 21.03.2018 у справі №910/6553/17, від 30.01.2020 у справі №904/1093/19, від 07.10.2019 у справі №915/914/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від 09.09.2021 у справі №925/1276/19 та від 07.07.2021 у справі №905/1562/20.

47. Так, у справі №906/1174/18 предметом позову були вимоги позивача (приватного вищого навчального закладу) до відповідачів (банку в особі голови комісії з припинення - ліквідатора, приватної юридичної фірми, приватного нотаріуса, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

48. Проте, у справі що розглядається, при укладенні Договору ПАТ «Промінвестбанк» (Відповідач-2) не перебував у процедурі ліквідації та його ліцензія не була відкликана.

49. Отже, враховуючи вищевикладене, Судом відхиляються посилання Скаржників на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №906/1174/18 з огляду на те, що вони стосуються застосування положень статті 512 та статті 1054 ЦК України при відступленні права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами банками, позбавленими банківської ліцензії, що перебувають у процедурі ліквідації.

50. З цих же підстав Судом відхиляються посилання Скаржника і на постанову Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №639/4836/17.

51. Судом не приймаються до уваги посилання Скаржника-2 на постанову Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/4618/18, з огляду на те, що зазначеної в касаційній скарзі постанови Верховного Суду взагалі не існує.

52. Щодо посилання на постанови Верховного Суду від 10.03.2021 у справі №278/2083/18, від 10.08.2021 у справі №755/14728/18, від 16.10.2018 у справі №914/2567/17, від 19.11.2019 у справі №924/1014/18, від 28.01.2020 у справі №924/1208/18, від 31.08.2018 у справі №910/7038/17, від 27.02.2018 у справі №910/9195/17, від 09.04.2019 у справі №908/1194/18, від 12.03.2020 у справі №910/9831/18, від 21.03.2018 у справі №910/6553/17, від 30.01.2020 у справі №904/1093/19, від 07.10.2019 у справі №915/914/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від 09.09.2021 у справі №925/1276/19, від 07.07.2021 у справі №905/1562/20, то зазначені справи і справа, що розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

53. У справі №278/2083/18 предметом позову були вимоги позивача (фізичної особи) до відповідача (товариства) про зняття заборони відчуження рухомого майна та вилучення записів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

54. У справі №755/14728/18 предметом позову були вимоги позивача (фізичної особи) до відповідачів (банку, фізичної особи, приватного нотаріуса, товариства) про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання недійсними договорів відступлення прав за іпотечними договорами та скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом договору іпотеки, з тих підстав, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа а не фізична особа.

55. У справі №914/2567/17 предметом позову були вимоги позивача (фізичної особи - підприємця) до відповідачів (кооперативу, товариства) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором підряду, з тих підстав, що кооператив за спірним договором передав товариству фактично неіснуюче право стягнення заборгованості, що спірний договір підписаний зі сторони кооперативу неуповноваженою особою, а сам кооператив припинився внаслідок ліквідації.

56. У справі №924/1014/18 предметом позову були вимоги позивача (підприємства) до відповідачів (кооперативу, товариства) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором поставки молока, з тих підстав, що право вимоги, не існувало на момент укладення оспорюваного договору; відсутність повноважень у заступника генерального директора товариства на підписання оспорюваного договору, а також у зв`язку з фіктивністю оспорюваного договору.

57. У справі №924/1208/18 предметом позову були вимоги позивача (підприємства) до відповідачів (кооперативу, товариства) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором поставки молока, з тих підстав, що право вимоги, не існувало на момент укладення оспорюваного договору; з огляду на існування не вирішеного спору щодо розміру та наявності боргу, право вимоги на який передано за спірним договором.

58. У справі №910/7038/17 предметом позову були вимоги позивача (підприємства) до відповідачів (товариств) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договорами поставки, з тих підстав, що оспорюваний договір відступлення права вимоги був укладений без згоди боржника (позивача).

59. У справі №910/9195/17 предметом позову були вимоги позивача (товариства) до відповідача (товариства) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором закупівлі послуг, з тих підстав, що відповідач є фіктивним підприємством, і сторони оспорюваного договору не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

60. У справі №908/1194/18 предметом позову були вимоги позивача (фізичної особи-підприємця) до відповідачів (товариства, банку) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна без відповідного погодження орендаря (позивача) спірного нерухомого майна.

61. У справі №910/9831/18 предметом позову були вимоги позивача (банку) до відповідачів (товариства, університету) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, з підстав відсутності волевиявлення банку на вчинення правочину, відсутності права у представника позивача на підписання спірного договору, не переданням відповідачами банку оригіналів оспорюваного договору та оригіналів договорів з клієнтами банку, права вимоги за якими були відступлені.

62. У справі №910/6553/17 предметом позову були вимоги позивача (підприємства) до відповідачів (товариств) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором поставки нафтопродуктів, з підстав того, що відповідачі не змінюючи кредитора у зобов`язанні, оспорюваним договором замінили стягувача на стадії виконання судового рішення.

63. У справі №904/1093/19 предметом позову були вимоги позивача (товариства) до відповідача (товариства) про відшкодування шкоди завданого під час перевезення вантажу.

64. У справі №915/914/17 предметом позову були вимоги позивача (банку) до відповідача (товариства) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

65. У справі №905/1926/16 предметом позову були вимоги позивача (товариства) до відповідача (товариства) про зобов`язання вчинити дії, а саме: прийняти виконання зобов`язань за договором шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії.

66. У справі №569/17272/15-ц предметом позову були вимоги позивачів (фізичної особи, товариства) до відповідача (приватного підприємства) про зобов`язання вчинити дії, а саме: здійснити публікацію про порушення авторських прав позивачів на твір на офіційному сайті відповідача та про стягнення суми компенсації за використання твору.

67. У справі №925/1265/16 предметом позову були вимоги позивачів (Міністерства оборони України та Квартирно експлуатаційного відділу) до відповідача (управління Держгеокадастру) про визнання недійсними та скасування державних актів на право користування земельними ділянками.

68. У справі №310/11024/15-ц предметом позову були вимоги позивача (банку) до відповідача (фізичної особи) про звернення стягнення на предмет іпотеки.

69. У справі №610/1030/18 предметом позову були вимоги позивача (приватного підприємства) до відповідачів (фізичних осіб, товариства, відділу з питань державної реєстрації) про визнання недійсними договорів оренди та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди.

70. У справі №910/3009/18 предметом позову були вимоги позивача (банку) до відповідача (Національного банку України) про визнання протиправними дій правління НБУ щодо прийняття постанови щодо звернення стягнення на цінні папери, передані банком у заставу Національному банку України та її скасування і зобов`язання НБУ повернути на рахунок банку непогашені цінні папери.

71. У справі №338/180/17 предметом первісного позову були вимоги позивача (товариства) до відповідача (фізичної особи) про стягнення безпідставно одержаних коштів, а предметом зустрічного позову були вимоги про визнання договору підряду укладеним та стягнення заборгованості за ним.

72. У справі №925/642/19 предметом позову були вимоги позивача (сільської ради) до відповідача (міської ради) про скасування рішення міської ради щодо передачі в оренду земельної ділянки

73. У справі № 910/10011/19 предметом позову були вимоги позивача (релігійної організації) до відповідача (державної адміністрації) про визнання протиправним і скасування розпорядження.

74. У справі № 910/12787/17 предметом позову були вимоги позивача (товариства) до відповідачів (товариств, банку) про визнання недійсними окремих пунктів кредитних договорів.

75. У справі № 925/1276/19 предметом позову були вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивачів (держаудитслужби, обласної ради) до відповідачів (державного історико-культурного заповідника та фізичної особи-підприємця) про визнання недійсним договору про закупівлю товару та зобов`язання повернути кошти.

76. У справі № 905/1562/20 предметом позову були вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача (держаудитслужби) до відповідачів (міської ради, товариства) про визнання недійсними рішень тендерного комітету та договору на виконання робіт.

77. Отже, вищенаведені Скаржниками постанови Верховного Суду були прийняті за іншого матеріально-правового та процесуально-правового регулювання спірних правовідносин, а також іншого предмета та підстав заявлених позовних вимог та іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів) ніж у цій справі.

78. За таких обставин, посилання Скаржників на вказані вище справи відхиляються Судом оскільки висновки Верховного Суду у зазначених постановах жодним чином не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваній постанові апеляційного суду.

79. Наступною підставою касаційного оскарження Скаржник-1 визначив пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував 512 514 627 656 1077 ЦК України та дійшов помилкового висновку про те, що Договір є договором факторингу. Скаржник-1 вважає, що є підстави для відступлення (шляхом уточнення) від висновків щодо застосування зазначених норм, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16, від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 та від 08.06.2021 у справі №346/1305/19.

80. Також, Скаржником-1 в касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від вищевказаних висновків, викладених в зазначених постановах Великої Палати Верховного Суду.

81. Необхідно зазначити, що у справі №909/968/16 предметом позову були вимоги позивача (товариства) до відповідачів (банку, товариства) про визнання договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення недійсним. Велика Палата Верховного Суду під час перегляду справи в касаційному порядку вказала, що висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо правової оцінки оспорюваного договору про відступлення права вимоги як договору факторингу і про його недійсність є правильним. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступний висновок щодо застосування норм права:

«Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.»

82. Як було зазначено вище у справі №906/1174/18 предметом позову були вимоги позивача (приватного вищого навчального закладу) до відповідачів (банку в особі голови комісії з припинення - ліквідатора, приватної юридичної фірми, приватного нотаріуса, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

83. У справі №346/1305/19 предметом позову були вимоги позивачки (фізичної особи) до відповідачів (банку, фізичної особи) про звільнення майна з під арешту. Велика Палата Верховного Суду під час перегляду справи в касаційному порядку вказала, що позивачка не довела порушення її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру через накладення на неї арешту приватним виконавцем. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступний висновок щодо застосування норм права:

«Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV). Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем (пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV)».

84. Суд зазначає, що у справі, що розглядається, колегія суддів апеляційного суду дійшла правильного висновку, що відповідно до істотних умов оспорюваного Договору, за правовою природою Договір є саме договором факторингу. З цього приводу, апеляційним судом зазначено таке.

85. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись:

- у твердій сумі;

- у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається;

- у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо.

86. В Договорі в п. 3 (а) зазначено, що Покупець сплачує Продавцю ціну купівлі у розмірі 123 547 000,00 доларів США. Розмір сукупної заборгованості за Кредитними договорами у валюті кредиту, що був переданий за оспорюваним Договором становить 255 100 285,00 доларів США.

87. Отже, оплата клієнтом (ПАТ «Промінвестбанк») послуги фінансування фактору (ВІЕР Глобал Партнерс Л.П.) відбулася шляхом дисконтування у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в оспорюваному Договорі та її сплаченою вартістю у розмірі 131 533 285 дол. США.

88. Зазначені вище висновки апеляційного суду повністю відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16 та не суперечать висновкам викладеним у постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 та від 08.06.2021 у справі №346/1305/19.

89. Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

90. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи №823/2042/16).

91. Проте, Скаржником-1 при обґрунтуванні касаційної скарги та клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не зазначено жодних з наведених вище підстав у підтвердження необхідності для відступу від уже сформованих правових позиції Великої Палати Верховного Суду, які викладено в постанові вище.

92. Враховуючи все викладене вище, Суд не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у вищезгаданих постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16, від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 та від 08.06.2021 у справі №346/1305/19, а тому відсутні підстави і для задоволення клопотання Скаржника-1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

93. За таких обставин, наведена Скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

94. Серед підстав касаційного оскарження визначених частиною другою статті 287 ГПК України Скаржник-1 визначив також пункт 3, вказавши, що за відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст.ст. 1, 3, 7 Закону України "Про режим іноземного інвестування", ст.ст. 25, 26 Закону України "Про міжнародне приватне право".

95. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

96. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

97. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

98. Проте, як свідчить текст оскаржуваної постанови, апеляційним судом при ухваленні судового рішення взагалі не було застосовано зазначених в касаційній скарзі норм права, а саме: ст.ст. 1, 3, 7 Закону України "Про режим іноземного інвестування", ст.ст. 25, 26 Закону України "Про міжнародне приватне право".

99. Ураховуючи встановлені обставини справи, Суд зазначає, що доводи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, зводяться до незгоди Скаржника-1 із судовим рішенням апеляційного суду, аргументи зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким вже надана певна оцінка судами попередніх інстанцій.

100. Отже, доводи Скаржника-1 про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а наявність такої виключної підстави для касаційного перегляду судового рішення є недоведеною.

101. Крім того, підставою касаційного оскарження, визначених частиною другою статті 287 ГПК України, Скаржник-1 визначив пункт 4 зазначивши, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі Шаптали Є.Ю. (доповідач), Грека Б.М., Яковлєва М.Л. Апеляційним судом було неправомірно відмовлено в задоволенні заяви Скаржника-1 про відвід зазначеної колегії суддів незважаючи на те, що зазначені представником Відповідача-1 підстави відводу були обґрунтованими.

102. Так, приписами пункту 2 частини першої статті 310 ГПК України унормовано, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими.

103. Як вбачається із змісту заяви Відповідача-1 про відвід, в якій вказано, що колегія суддів апеляційного суду має упереджене ставлення до судового процесу, з огляду на те, що:

- Відповідача 1 та 2 не було повідомлено про відкриття апеляційного провадження у справі;

- апеляційний суд позбавив можливості Відповідача 1 та 2 на подання відзиву на апеляційну скаргу Позивача, що підтверджується відмовою суду в задоволення клопотань відповідачів про відкладення розгляду справи;

- колегія суддів визнала належним підтвердженням повідомлення Відповідачів про призначення справи до розгляду.

104. Проте вказані доводи Судом визнаються необґрунтованими з огляду на те, що представники Відповідача 1 та 2 були присутні в судових засіданнях, як 15.09.2021 року, так і 16.09.2021 року під час розгляду цієї справи апеляційним судом, а також наявністю в матеріалах справи відзивів на апеляційну скаргу як Відповідача-1 так і Відповідача-2.

105. Суд зазначає, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання, не може бути підставою для відводу (частина 4 статті 35 ГПК України).

106. Згідно із частиною 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

107. Як убачається з матеріалів справи, апеляційним господарським судом належним чином розглянуто кожне клопотання у справі, досліджено всі зібрані докази. Судом не виявлено порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції.

108. Отже, посилання Скаржника-1 на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, як на підставу для скасування судового рішення апеляційної інстанції, Судом відхиляються.

109. Загалом доводи Скаржника 1 та 2 про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження за результатами розгляду справи в касаційному порядку.

110. В задоволенні клопотання Скаржника-1 про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду судом відмовлено.

111. Враховуючи все вищевикладене, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

112. Отже, звертаючись з касаційними скаргами, Скаржник 1 та 2 не спростували висновки суду апеляційної інстанції та не довели неправильного застосування норм матеріального і порушення процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваного судового рішення.

113. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційних скарг Відповідача-1 та Відповідача-2.

Судові витрати

114. Понесені Скаржником 1 та 2 у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника 1 та 2, оскільки їх касаційні скарги залишаються без задоволення.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 у справі №910/5617/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко