ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/6379/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства «Укртрансгаз» - Дудченко В.В., адвокат (дов. від 10.08.2023),

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» - Пилипчук В.Є., адвокат (дов. від 30.05.2023),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги акціонерного товариства «Укртрансгаз» та товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

на рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2022 (суддя Пукас А.Ю.),

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2023 (головуючий суддя: Кравчук Г.А., судді: Коробенко Г.П., Козир Т.П.)

у справі № 910/6379/22

за позовом акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - позивач, АТ «Укртрансгаз», Товариство)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - відповідач, Оператор, ТОВ «Оператор ГТС України»)

про стягнення 2 375 431 618,77 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

АТ «Укртрансгаз» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Оператор ГТС України» про стягнення з останнього заборгованості в загальному розмірі 172 912 386,55 грн, яка складається з пені у сумі 43 679 719,91 грн, 3% річних у сумі 7 064 926,16 грн та інфляційних втрат у сумі 122 167 740,48 грн, нарахованих позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання згідно з угодою про відшкодування коригування необхідного доходу від 04.10.2021 № 2110000007/2110000008 (далі - Угода) в частині здійснення відшкодування.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем абзацу 2 підпункту 2.4.2 пункту 2.4 укладеної Угоди та здійснення відповідачем сплати щомісячних платежів з пропуском строку, що відповідно і стало підставою для нарахування позивачем на суми прострочених платежів інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

У подальшому позивачем подано заяву про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог (яка прийнята судом до розгляду), відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача: 1 674 601 214,36 грн заборгованості за травень 2022 року за Угодою, 297 406 300,08 грн пені (за березень - вересень 2022 року), 28 507 245,66 грн - 3% річних (за березень - вересень 2022 року), 374 916 858,67 грн інфляційних втрат (за березень - серпень 2022 року).

Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2022 у справі № 910/6379/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2023, позов задоволено частково: присуджено до стягнення з ТОВ «Оператор ГТС України» на користь АТ «Укртрансгаз» пеню у розмірі 15 667 112,55 грн, 3% річних у розмірі 9 794 943,44 грн, інфляційні втрати у розмірі 185 371 205,49 грн та судовий збір у розмірі 77 071,07 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що відповідачем допущено порушення підпункту 2.4.2 пункту 2.4 Угоди в частині дотримання строків перерахування позивачу сум відшкодування коригування доходу за березень - травень 2022 року. Враховуючи вище встановлені обставини місцевий господарський суд здійснив власний перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування: 78 335 562,86 грн пені, 9 794 943,44 грн 3% річних та 185 371 205,49 грн інфляційних втрат. Водночас суд частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив нарахований позивачем розмір пені до 20% (із правомірно нарахованого розміру 78 335 562,86 грн до 15 667 112,55 грн)

Відмовляючи в частині вимоги про стягнення з відповідача суми в розмірі 1 674 601 214,36 грн, заявленої до стягнення як несплачений щомісячний платіж за Угодою за травень 2022 року, суди встановили, що така заборгованість була сплачена відповідачем станом на дату звернення позивача з позовом до суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

АТ «Укртрансгаз» у касаційній скарзі з посиланням на порушення судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення у справі в частині відмови у стягненні пені у розмірі 281 739 187,53 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. Крім того, позивач просить Суд змінити судові рішення попередніх інстанцій в частині перерахунку (на думку скаржника, судами арифметично невірно здійснено перерахунок у сторону зменшення) 3% річних у розмірі 137 889,52 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 677 655,88 грн. та пені у розмірі 919 263,50 грн. за період травень 2022 року, не передаючи справу на новий розгляд у цій частині. У частині задоволених позовних вимог судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

У касаційній скарзі ТОВ «Оператор ГТС України», з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій у справі в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 210 833 261,50 грн; ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

АТ «Укртрансгаз» у доводах касаційної скарги зазначає про те, що при зменшенні розміру неустойки суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, приписи статей 526 530 546 549-552 610-612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 44 55 173 174 193 230-233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та порушили норми процесуального права, зокрема, приписи статей 7, 236, 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), обґрунтовує підстави касаційного оскарження з посиланням на пункти 3, 4 частини другої статті 287 та частину третю статті 310 ГПК України.

Так, в обґрунтування доводів касаційної скарги АТ «Укртрансгаз» посилається на:

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у розрізі стягнення заборгованості за неналежне виконання відповідачем умов Угоди;

- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо наявності обґрунтованих підстав для зменшення штрафних санкцій та не зазначено причин неналежного виконання зобов`язань, які виникли за умовами Угоди; зменшення неустойки у цій справі порушує баланс інтересів сторін, зокрема, призводить до порушення прав позивача та порушення у зв`язку з цим принципу справедливості.

ТОВ «Оператор ГТС України» в обґрунтування доводів своєї касаційної скарги посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 стосовно застосування статті 625 ЦК України;

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статей 526 527 530 549 ЦК України, зазначаючи про те, що висновки місцевого та апеляційного господарських судів свідчать про неправильне застосування судами наведених положень ЦК України та умов Угоди, укладеної сторонами спору;

- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 310 ГПК України, зокрема, скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не було досліджено надані відповідачем докази стосовно того, що відповідач у повному обсязі виконав положення Угоди, незважаючи на запровадження в державі воєнного стану та несвоєчасну оплату замовниками послуг транспортування вартості отриманих послуг транспортування природного газу.

Так, ТОВ «Оператор ГТС України» вказує на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, положень статей 526 527 530 549 625 ЦК України та порушення норм процесуального права, а саме приписів статей 2 7 13 42 73-79 86 210 236-238 ГПК України.

ТОВ «Оператор ГТС України» посилається на те, що позивач отримував відшкодування відповідно до Угоди за період, який ще не настав та зазначає, що відповідно до змісту пункту 2.11 Угоди позивач має право стягнути в установленому порядку прострочену заборгованість за Угодою, у тому числі, за підпунктом 2.4.2 пункту 2.4 Угоди, після здійснення остаточного розрахунку розміру суми відшкодування коригування необхідного доходу за регуляторний період 2020-2024 років, після його (регуляторного періоду) завершення, з урахуванням даних, отриманих від уповноваженого органу (НКРЕКП). ТОВ «Оператор ГТС України» вказує на неможливість нарахування штрафних санкцій на неіснуючу заборгованість, розмір якої не визначений, та стягнення їх у судовому порядку, а також нарахування відсотків річних та інфляційних втрат. Крім того, скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій у вирішенні спору того, що ТОВ «Оператор ГТС України» вже переплачено (проавансовано наперед) на користь АТ «Укртрансгаз»13,7 млрд відшкодування за 2022-2023 роки.

Стосовно здійсненого судами розрахунку інфляційних втрат, ТОВ «Оператор ГТС України» наполягає на тому, що оскільки сума заборгованості, про яку стверджує позивач, існувала менше одного місяця (тобто менше найменшого періоду для визначення індексу інфляції), а станом на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, заборгованість була відсутня, то інфляційні втрати за такий період не нараховуються.

У касаційній скарзі ТОВ «Оператор ГТС України» звертає увагу Суду на компенсаційний та специфічний характер правовідносин, врегульованих Угодою, які стосувалися безпосередньо покладених на нього обов`язків Регулятором та ліцензіатом його діяльності НКРЕКП.

Доводи інших учасників справи

Від ТОВ «Оператор ГТС України» надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «Укртрансгаз», в якому відповідач просить Суд залишити касаційну скаргу позивача без задоволення. При цьому ТОВ «Оператор ГТС України» просить Суд судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені у розмірі 210 833 261,50 грн. скасувати, ухвалити в зазначеній частині нове рішення, згідно з яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2023 для розгляду справи № 910/6379/22 визначено колегію суддів у складі: Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюк І.М., Малашенкова Т.М.

12.10.2023 у судовому засіданні Судом оголошувалася перерва до 09.11.2023.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.10.2021 АТ «Укртрансгаз» (попередній ліцензіат) та ТОВ «Оператор ГТС України» (новий ліцензіат) укладено Угоду, відповідно до умов якої новий ліцензіат зобов`язується виплатити попередньому ліцензіату відшкодування коригування необхідного доходу при визначенні тарифів на послуги транспортування природного газу нового Ліцензіата за регуляторні періоди, які передували зміні ліцензіата з транспортування природного газу, що призвело до збільшення прогнозованого доходу, який отримує новий ліцензіат (далі - відшкодування).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Угоди її ціна складається із сум відшкодування фактично перерахованих новим ліцензіатом попередньому ліцензіату.

Суми відшкодування, передбачені цією Угодою, встановлюються у розмірі коригування необхідного доходу на користь попереднього ліцензіата, врахованого за даними від уповноваженого державного органу при встановленні новому ліцензіату тарифів на послуги транспортування природного газу у відповідних регуляторних періодах.

Сума відшкодування новим ліцензіатом попередньому ліцензіату за кожен рік регуляторного періоду 2020-2024 років, з урахуванням даних від уповноваженого державного органу, становить 9 588 600 000,00 грн та є попереднім розрахунком.

Згідно з пунктом 2.4 Угоди новий ліценціат здійснює перерахування попередньому ліцензіату відшкодування коригування необхідного доходу протягом регуляторного періоду 2020-2024 років у таких розмірах:

2.4.1 - 27 000 000 000 грн - до 04.10.2021;

2.4.2 - 20 943 000 000 грн - до 01.12.2021, але не раніше укладання новим ліцензіатом кредитного договору та отримання кредитних коштів на виплату вказаної суми відшкодування.

У разі неотримання новим ліцензіатом кредитних коштів на виплату суми відшкодування, зазначеної в абзаці першому підпункту 2.4.2 пункту 2.4 цієї Угоди, новий ліцензіат сплачує, починаючи з грудня 2021 року, попередньому ліцензіату щомісячно, до 3 числа, 50% від фактично отриманих від НАК «Нафтогаз України» коштів у попередньому місяці за договором на транспортування природного газу від 30.12.2019 № 012020/1912000543, укладеним новим Ліцензіатом з НАК «Нафтогаз України».

Відповідно до підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Угоди новий ліцензіат зобов`язується своєчасно та в повному обсязі виплачувати попередньому ліцензіату суми відшкодування.

Згідно з доводами позивача (з урахуванням прийнятої до розгляду заяви про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог), відповідачем не виконано належним чином вказані вище умови Угоди та відповідно здійснено сплату щомісячних платежів за період з березня 2022 року по травень 2022 року з простроченням.

Відповідачем від НАК «Нафтогаз України» на підставі договору на транспортування природного газу від 30.12.2019 № 012020/1912000543 отримано кошти за спірний період: за лютий 2022 року - 3 208 057 792, 35 грн; за березень 2022 року - 3 224 31 622, 67 грн; за квітень 2022 року - 3 349 202 428, 72 грн та за травень 2022 року - 2 080 370 938, 23 грн.

Враховуючи положення підпункту 2.4.2 пункту 2.4 Угоди відповідачем мали бути виконані зобов`язання щодо відшкодування коштів та здійснення щомісячного платежу у розмірі 50% від перерахованих НАК «Нафтогаз України» сум у такі строки:

- у березні сума у розмірі 1 604 028 896, 18 грн (3 208 057 792, 35 грн/2) мала бути сплачена у строк до 03.03.2022;

- у квітні сума у розмірі 1 612 465 811, 34 грн (3 224 931 622, 67 грн/2) мала бути сплачена у строк до 04.04.2022 (з урахуванням того, що 03.04.2022 - вихідний день);

- у травні сума в розмірі 1 674 601 214, 36 грн (3 349 202 428, 72 грн/2) мала бути сплачена у строк до 03.05.2022.

Водночас, згідно з доводами позивача, відповідачем у порушення умов підпункту 2.4.2 пункту 2.4 Угоди допущено прострочення перерахування на користь позивача відповідних платежів.

Судами встановлено, що відповідачем на виконання умов Угоди перераховано позивачу такі суми коштів:

- 25.03.2022 - 1 604 028 896, 18 грн згідно з платіжним дорученням від 25.03.2022 № 19925;

- 20.04.2022 - 1 612 465 811, 34 грн згідно з платіжним дорученням від 20.04.2022 № 25760;

- 31.05.2022 - 1 040 185 469, 12 грн згідно з платіжним дорученням від 31.05.2022 № 38231;

- 28.06.2022 - 1 076 138 660, 42 грн згідно з платіжним дорученням від 28.06.2022 № 45501;

- 22.07.2022 - 1 343 571 979, 07 грн згідно з платіжним дорученням від 22.07.2022 № 52540.

Судами також встановлено, що у вказаних платіжних дорученнях міститься таке призначення платежу:

«Опл.відшкодування.кориг.необх.дох.Попер.Ліценз.20222024,зг.Ріш.учасн.№94/2021від02.10.2021таУгоди№2110000007від04.10.2021БЕЗПДВНВПЗ».

Обставини оплати відповідачем вказаних вище сум сторонами не заперечуються.

Спір між сторонами виник стосовно щомісячних платежів, які, за твердженням позивача, відповідач зобов`язаний був сплатити за період березень 2022 - травень 2022 року.

Так, враховуючи останню редакцію позовних вимог (викладену у заяві про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог), позивач стверджує, що відповідачем кошти за березень та квітень 2022 сплачено з пропуском строку, а саме: замість 03.03.2022 сплачено 25.03.2022 (за березень 2022 року), замість 04.04.2022 сплачено 20.04.2022 (за квітень 2022 року), а платіж за травень 2022 в розмірі 1 674 601 214, 36 грн. за доводами позивача, станом на дату подання до суду позову відповідачем не сплачений, що стало підставою для включення (доповнення) його до позовних вимог.

Крім того, з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов Угоди позивачем здійснено окремо по кожному простроченому платежу такі нарахування:

- на суму 1 604 028 896,18 грн за період з 04.03.2022 по 24.03.2022 нараховано: пеню в розмірі 18 457 318,81 грн, 3% річних в розмірі 2 768 597,82 грн та інфляційні втрати в розмірі 72 181 300,33 грн;

- на суму 1 612 465 811,34 грн за період з 05.04.2022 по 19.04.2022 нараховано: пеню в розмірі 13 253 143,65 грн, 3% річних в розмірі 1 987 971,55 грн та інфляційні втрати в розмірі 49 986 440,15 грн;

- на суму 1 674 601 214, 36 грн за період з 04.05.2022 по 19.09.2022 нараховано: пеню в розмірі 265 695 836,62 грн, 3% річних в розмірі 23 752 676,29 грн та інфляційні втрати за період з 04.05.2022 по 31.08.2022 в розмірі 130 581 377,71 грн.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, річних та інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання умов укладеної між сторонами Угоди.

У касаційній скарзі ТОВ «Оператор ГТС України» з посиланням, зокрема, на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статей 526 527 530 549 ЦК України, вказуючи про те, що висновки місцевого та апеляційного господарських судів свідчать про неправильне застосування судами наведених положень ЦК України та умов Угоди, укладеної сторонами спору.

Дослідивши доводи у сукупності та логічному взаємозв`язку з наведеною підставою касаційного оскарження, обраною скаржником, та обставинами справи, Верховний Суд зазначає таке.

Так, зокрема, за доводами скаржника, на виконання умов Угоди ним вже переплачено (проавансовано наперед) на користь позивача 13,7 млрд відшкодування за 2022-2023 роки. Тобто, позивач отримав відшкодування за період, який ще не настав, а, отже, у відповідача не виникло прострочення виконання взятих на себе зобов`язань за укладеною Угодою (відсутня заборгованість), відповідно, відсутні підстави для стягнення з відповідача пені, річних та інфляційних втрат.

Про зазначені обставини відповідач також послідовно зазначав у відзиві на позов, у запереченнях на відповідь на відзив, в апеляційній скарзі, у відзиві на апеляційну скаргу.

Крім того, скаржник зазначає про те, що позивач отримував відшкодування відповідно до Угоди за період, який ще не настав та вказує, що відповідно до змісту пункту 2.11 Угоди позивач має право стягнути в установленому порядку прострочену заборгованість за Угодою, у тому числі, за підпунктом 2.4.2 пункту 2.4 Угоди, після здійснення остаточного розрахунку розміру суми відшкодування коригування необхідного доходу за регуляторний період 2020-2024 років, після його (регуляторного періоду) завершення, з урахуванням даних, отриманих від уповноваженого органу (НКРЕКП). ТОВ «Оператор ГТС України» вказує на неможливість нарахування штрафних санкцій на неіснуючу заборгованість, розмір якої не визначений, та стягнення їх у судовому порядку, а також нарахування відсотків річних та інфляційних втрат.

У зазначеному контексті відповідач стверджує про те, що суди не надали належної оцінки та не зазначили мотивів відхилення аргументів відповідача.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Частиною першою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 11 ЦК України зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України унормовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України), зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання.

Таким чином, зобов`язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобов`язання, а тому не є штрафною санкцією.

Суд також враховує і те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (такий висновок викладений, зокрема, у п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Водночас в контексті зазначеного вище, з огляду на аргументи касаційної скарги ТОВ «Оператор ГТС України», як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції залишили поза увагою та не надали оцінки доводам відповідача та відповідним умовам Угоди, зокрема, в частині того, що визначена сума відшкодування у відповідності до Угоди є попереднім розрахунком, а остаточний розрахунок розміру суми відшкодування коригування необхідного доходу за регуляторний період 2020-2024 років здійснюється після його завершення, з урахуванням даних, отриманих від уповноваженого державного органу.

Крім того, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди не перевірили та не встановили обставин наявності/відсутності переплати на користь позивача 13,7 млрд відшкодування за 2022-2023 роки (про що зазначав відповідач як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі, зазначаючи, що відповідні суми були проавансовані ним наперед) та, відповідно, не встановили, чи мало місце прострочення виконання основного зобов`язання відповідачем перед позивачем за Угодою у спірний період та в якій сумі.

Наявність/відсутність заборгованості за Угодою у спірний період, та відповідно, наявність/відсутність підстав вважати, що у спірний період мало місце прострочення основного зобов`язання за Угодою, з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням позивача чи відповідача до неї, у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні про встановлення відповідних обставин. Тобто, у даному випадку, відповідні обставини підлягають встановленню та дослідженню у межах справи про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на основне зобов`язання, обставини прострочення якого відповідач заперечує.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

Суд також звертає увагу сторін на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.

Верховний Суд також наголошує, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.

За змістом статей 7 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків.

Однак, оскаржувані судові рішення таким вимогам процесуального закону не відповідають.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Водночас Верховний Суд звертає увагу судів попередніх інстанцій на те, що у викладенні підстав для прийняття рішення необхідно надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (аналогічної позиції дотримується Консультативна рада європейських суддів щодо якості судових рішень у своєму Висновку № 11 [2008]).

Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У контексті необхідності з`ясування судами всіх юридично значущих обставин справи Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що з огляду на суб`єктний склад спірних правовідносин, об`єкт регулювання, предмет Угоди (зобов`язання виплатити відшкодування коригування необхідного доходу при визначенні тарифів на транспортування природного газу), а також укладення позивачем та відповідачем Угоди у спірних правовідносинах з посиланням на статті 6 та 627 ЦК України, постанову Кабінету Міністрів України від 27.09.2021 № 1011 «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», пункти 8 та 10 Розділу ХІ Методики визначення розрахунку тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на основі багаторічного стимулюючого регулювання, затвердженої постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2517, судам у розгляді даної справи також необхідно встановити правову природу спірних правовідносин, відповідність Угоди загальним засадам цивільного законодавства, а також нормативно-правове регулювання, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Поза увагою суддів першої та другої інстанцій залишився зміст Меморандуму про економічну та фінансову політику з Міжнародним валютним фондом від 08.11.2021, на який посилався скаржник, в частині визначення правової природи спірних правовідносин, зокрема, в контексті встановлення дійсної мети укладення Угоди та відповідності її загальним засадам цивільного та господарського законодавства (здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку/без отримання прибутку, покриття розриву ліквідності акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» тощо).

У розгляді даної справи також необхідно врахувати, що відповідно до статті 5 ГК України конституційні основи правопорядку у сфері господарювання передбачають, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб`єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

Суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина четверта статті 41); непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.

Так, Конституційний Суд України (Перший сенат) у Рішенні від 5 червня 2019 року № 3-р(I)/2019 вказав, що право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства; при обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів (абзац сьомий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 22 ГК України, яка визначає особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки, держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики (частина перша); суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів (частина друга); держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління (частина п`ята).

З дослідження наведених положень вбачається, що держава через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління здійснює управління суб`єктами господарювання державного сектора економіки та має вирішальний вплив на їх господарську діяльність; названі повноваження мають здійснюватися з дотриманням конституційних основ правового господарського порядку в Україні.

При цьому, Суд зазначає, що частина друга статті 3 ГК України визначає господарську діяльність як таку, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Загальними принципами здійснення господарювання в Україні згідно з статтею 6 ГК України є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Водночас не є предметом регулювання ГК України адміністративні та інші відносини управління за участю суб`єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб`єкта господарювання.

Стаття 1 ЦК України також встановлює, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

У силу приписів статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів пов`язаних із здійсненням господарської діяльності та розгляд інших справ віднесених до юрисдикції господарського суду. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, доводи касаційної скарги ТОВ «Оператор ГТС України» про порушення судами попередніх інстанцій норм права, знайшли своє часткове підтвердження.

Що ж до решти доводів ТОВ «Оператор ГТС України», які наведені у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, то Суд зазначає про передчасність їх розгляду, з`ясування питання наявності/відсутності подібності правовідносин у справах, на які посилається скаржник, адже Судом встановлено порушення норм права, що є самодостатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у контексті обставин даної справи і передачі її на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи те, що зазначені порушення були допущені судом першої інстанції та не усунуті судом апеляційної інстанції.

Стосовно доводів касаційної скарги АТ «Укртрансгаз», то Верховний Суд зазначає таке.

Зі змісту касаційної скарги АТ «Укртрансгаз» вбачається, що останнє вважає, що суди попередніх судових інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме приписи статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України до спірних правовідносин, висновки Верховного Суду яких, на думку АТ «Укртрансгаз», відсутні. Скаржник не погоджується з правомірністю зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій судами попередніх інстанцій та вважає, що посилання відповідача у клопотанні про зменшення розміру неустойки на скрутне фінансове становище, відсутність грошових коштів, нерівне фінансове становище сторін та відсутність завданих позивачу збитків невиконанням укладеної Угоди, не можна визнати винятковими обставинами та виправданням причин порушення умов укладеної Угоди, оскільки наведені обставини є звичайними ризиками в господарській діяльності відповідача, як суб`єкта господарювання. На переконання АТ «Укртрансгаз», відповідач не надав суду належних та допустимих доказів щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, а також не зазначив причин неналежного виконання зобов`язання за Угодою.

Отже, доводи АТ «Укртрансгаз» фактично зводяться до незгоди зі зменшенням розміру штрафних санкцій та неправильним, на думку позивача, застосуванням судами приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, висновки Верховного Суду щодо застосування яких, як стверджує позивач, відсутні.

Водночас, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, зокрема, щодо наявності/відсутності заборгованості за Угодою у спірний період, та відповідно, наявності/відсутності підстав вважати, що у спірний період мало місце прострочення основного зобов`язання за Угодою, що є визначальним у вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення нарахованих позивачем на суму основного зобов`язання пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд касаційної інстанції вважає передчасним вирішення питання щодо надання висновку стосовно застосування норм права, на які АТ «Укртрансгаз» посилається у касаційній скарзі, встановлення правильності/неправильності застосування судами приписів статей 551 ЦК України та статті 233 ГК України до спірних правовідносин, з огляду на необхідність встановлення всіх фактичних обставин справи, враховуючи те, що право на зменшення розміру штрафних санкцій є похідним від факту наявності заборгованості, її розміру, періоду, і встановлення цих обставин передує вирішенню питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, а в касаційній скарзі АТ «Укртрансгаз» також не погоджується із законністю та обґрунтованістю рішень судів попередніх інстанцій, Суд задовольняє касаційну скаргу АТ «Укртрансгаз» частково.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційні скарги ТОВ «Оператор ГТС України» та АТ «Укртрансгаз» задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Судові витрати

Розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300 308 310 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» та акціонерного товариства «Укртрансгаз» задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2023 у справі № 910/6379/22 скасувати.

3. Справу № 910/6379/22 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова