№ 910/65/14 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 910/65/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Озерчук М.М.

розглянув касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Сіті" - арбітражного керуючого Реверука П.К.

на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Б.В. Отрюх, судді: О.М. Остапенко, С.В. Сотніков) від 06.11.2019

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Сіті" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Реверука П.К.

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

про стягнення безпідставно збережених коштів

в межах справи

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровський, Левківський та Партнери"

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Сіті"

про визнання банкрутом.

Учасники справи:

представник кредитора- Ястремський О.Я., адвокат,

представник боржника - Реверук П.К. -арбітражний керуючий, Кишковський О.В., адвокат,

представник відповідача (РВ ФДМ по місту Києву) - Редчиць О.С.,

представник КМДА (виконавчого органу Київської міської ради) - Трохимчук В.С.

1. Короткий зміст вимог

1.1 06.02.2014 Господарський суд міста Києва ухвалив порушити за заявою публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Синтез" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Покровський, Левківський та Партнери", ухвала від 09.06.2015, далі - Кредитор) провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Сіті" (далі - Боржник) в загальному порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном Боржника та призначити розпорядника майна.

1.2 05.06.2014 Господарський суд міста Києва постановив припинити процедуру розпорядження майном Боржника та повноваження розпорядника майном, визнати Боржника банкрутом, відкрити ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначити арбітражного керуючого Мальцеву А.В.

27.10.15 Господарський суд міста Києва ухвалив достроково припинити повноваження ліквідатора - арбітражного керуючого Мальцевої А.В., та призначити ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Константінова І.М.

29.06.2017 Господарський суд міста Києва ухвалив достроково припинити повноваження ліквідатора - арбітражного керуючого Константінова І.М. та призначити ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Реверука П.К.

1.3 31.01.2019 Боржник в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Реверука П.К. подав заяву про стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Відповідач-1) 3 211 250 грн 00 коп. безпідставно збережених грошових коштів.

1.4 Заява мотивована обов`язком Відповідача-1 повернути Боржнику спірну суму коштів як безпідставно збережених, оскільки вони були сплачені Боржником Відповідачу-1 за укладеним між сторонами 28.10.2005 договором купівлі-продажу (далі - Договір) за придбаний Боржником об`єкт незавершеного будівництва державної форми власності (базове підприємство для забезпечення шкільних їдалень, розташоване в місті Києві, пр. Радянської України, 8), однак Договір розірваний за рішенням суду, а Боржник повернув Відповідачу-1 вказаний об`єкт, тому у Відповідача-2 відсутні підстави зберігати сплачені Боржником за Договором кошти на спірну суму. При цьому Боржник виходив з того, що на момент звернення із цими вимогами втратила чинність норма, якою був передбачений спеціальний порядок повернення коштів, сплачених за об`єкт приватизації за договорами, що в подальшому були розірвані.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1 25.04.2019 Господарський суд міста Києва ухвалив залучити до участі у справі як співвідповідача Київську міську державну адміністрацію (далі - Відповідач-2).

2.2 18.07.2019 Господарський суд міста Києва ухвалив задовольнити заяву Боржника та стягнути солідарно з відповідачів на користь Боржника 3 211 250 грн. 00 коп. безпідставно збережених коштів.

2.3 Рішення суду мотивовано обґрунтованістю вимог Боржника та наявністю підстав для стягнення з відповідачів солідарно спірної суми коштів, які безпідставно утримуються, оскільки були отримані Відповідачем-1 від Боржника за проданий об`єкт приватизації на підставі Договору, що в подальшому був розірваний за рішенням суду, однак не повернуті Боржнику на його вимогу, тоді як об`єкт приватизації повернутий Боржником. Суд виходив з того, що відсутність на момент виникнення спірних відносин нормативного регулювання порядку повернення покупцям коштів, сплачених ними за об`єкти приватизації, у разі повернення цих об`єктів у державну власність, не може виправдовувати відмову у праві покупця володіти коштами, що були ними сплачені, а бездіяльність державних органів щодо нормативного врегулювання відповідного питання порушує баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права гарантовані законом.

Визначаючи порядок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, суд виходив з того, що при зверненні ліквідатора Боржника із вимогами до Відповідача-1 не пропущена позовна давність з огляду на дату призначення арбітражного керуючого Реверука П.К. ліквідатором Боржника у цій справі.

3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3.1 06.11.2019 Північний апеляційний господарський суд постановив задовольнити скаргу Відповідача-2, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про стягнення безпідставно збережених грошових коштів в повному обсязі.

3.2 Рішення суду мотивовано спливом 07.06.2011 позовної давності у спірних правовідносинах та відсутністю поважних причин пропуску Боржником цього строку (до яких не належить відсутність порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об`єкт приватизації) з огляду на звернення арбітражного керуючого Мальцевої А.В. як попереднім ліквідатором Боржника з листом від 02.10.2014 до Відповідача-1 щодо повернення спірної суми як безпідставно збережених коштів та відмову Відповідача-1 повернути ці кошти з посиланням на відсутність для цього підстав.

4. Встановлені судами обставини

4.1 28.10.2005 між Відповідачем-1 та Боржником (покупець) був укладений Договір.

За умовами Договору Продавець продав, а Покупець купив об`єкт незавершеного будівництва - базове підприємство для забезпечення шкільних їдальнь, яке розташоване за адресою: м. Київ, пр. Радянської України, 8 (далі - Об`єкт), та зобов`язався прийняти Об`єкт та сплатити за нього ціну відповідно до умов, визначених в Договорі (пункт 1.1).

Відповідно до Договору Відповідач-1 прийняв на себе зобов`язання передати Об`єкт, повідомляти про несвоєчасне внесення платежів за Об`єкт та здійснювати контроль за виконанням зобов`язань за Договором (пункт 6 Договору).

На виконання умов пункту 2.4. Договору в рахунок плати за Об`єкт Покупець перерахував двома платежами Продавцю на рахунки, вказані у Договорі, грошові кошти в сумі 3 211 250 грн. 00 коп.

4.2 Факт сплати грошових коштів за умовами Договору на загальну суму 3 211 250 грн. 00 коп. встановлений в рішенні Господарського суду міста Києва від 24.07.2007 у справі №25/229 за позовом Боржника до Відповідача-1 про визнання додаткової угоди укладеною.

4.3 Відповідно до пункту 2.2. рішення Київської міської ради від 26.05.2005 №404/2980 після надходження коштів від повторного продажу на бюджетний рахунок Відповідача-1 ухвалено здійснити розрахунок з бюджетом міста Києва.

Відповідно до пункту 20 рішення Київської міської ради від 28.12.2004 № 1050/2460 "Про бюджет міста Києва на 2005 рік" установлено, що контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету за кодом 31030000 "Надходження від відчуження, яке належить Автономній Республіці Крим, та майна, що знаходиться у комунальній власності" здійснюється органами, що забезпечують контроль за надходженнями податків і зборів до бюджету міста Києва: Державною податковою адміністрацією у місті Києві за актами перевірок, Головним управлінням комунальної власності міста, регіональним управлінням Фонду державного майна України по місту Києву.

4.4 Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 у справі № 17/83, поряд з іншим, розірвано Договір, зобов`язано Боржника повернути Відповідачу-1 за актом приймання-передачі Об`єкт.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2011 у справі №17/83 касаційну скаргу Боржника залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 у цій справі - без змін.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 у справі №17/83 за Актом приймання - передачі об`єкту приватизації, що повертається за рішенням суду, Боржник 18.10.2016 повернув Відповідачу-1 Об`єкт.

4.5 В Договорі сторони не передбачили порядок повернення покупцю за договором коштів, сплачених за об`єкт приватизації.

4.6 Боржник в особі арбітражного керуючого Мальцевої А.В. звернувся листом з вимогою від 02.10.2014 №408/02-10 до Відповідача-1 щодо повернення безпідставно збережених коштів за Договором.

Листом від 16.10.2014 №930-10/11610 Відповідач-1 надав відповідь Позивачу про відсутність Відповідача -1 правових підстав для повернення коштів за об`єкт приватизації.

4.7 На вимогу ліквідатора Боржника від 14.09.2018 № 02-45/20 Відповідач-1 листом від 17.10.2018 № 30-03/10220 повідомив, зокрема, що у Державній програмі приватизації, яка була прийнята у 2012 році, була відсутня норма щодо повернення покупцям коштів, сплачених за об`єкт приватизації у порядку, встановленому Фондом державного майна України, а наказ Фонду державного майна України від 15 серпня 2000 року № 1701, яким було затверджено порядок повернення коштів, сплачених за об`єкт приватизації, втратив чинності.

На вимогу ліквідатора Боржника № 02-45/26 від 27.11.2018 про повернення грошових коштів Відповідач-1 листом від 13.12.2018 № 30-03/12080 повідомив, що кошти від продажу Об`єкту були перераховані до міського бюджету, а до приватизації вказаний об`єкт перебував у комунальній власності територіальної громади міста Києва, Відповідач-1 звернувся до Постійної комісії Київради з питань власності та Департаменту комунальної власності м. Києва стосовно прийняття відповідного рішення щодо зазначеного об`єкту незавершеного будівництва.

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5.1 05.12.2019 Боржник в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Реверука П.К. подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 залишити без змін.

6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6.1 Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неповажність причин пропуску ліквідатором Боржника позовної давності при зверненні із вимогами до Відповідача-1 у спірних правовідносинах, оскільки не врахував взяті місцевим судом до уваги висновки в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 904/5978/14, причини, за яких було утруднене вчасне звернення із вимогами у цій справі, а саме: виникнення у ліквідатора повноважень звертатись із такими вимогами лише з моменту призначення у справі про банкрутство та невжиття попередніми ліквідаторами всієї сукупності дій у спірних правовідносинах при виконані повноважень у цій справі.

7. Касаційне провадження

7.1 Суд не бере до уваги доводи у поясненнях скаржника до касаційної скарги з огляду на подання ним цих пояснень як доповнень до касаційної скарги 27.12.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження (стаття 288 та частина 1 статті 298 ГПК України), без клопотання про поновлення строку для вчинення цієї процесуальної дії.

7.2 Суд також не бере до уваги доводи Відповідача-1 та Відповідача-2 у відзивах на касаційну скаргу з огляду на подання Відповідачем-2 відзиву 03.01.2020, а Відповідачем-1 - 31.01.2020, тобто з пропуском встановленого судом в ухвалі від 16.12.2019 строку для подання відзиву на касаційну скаргу - до 02.01.2020, без клопотання про поновлення строку для вчинення цієї процесуальної дії.

8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо наслідків розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації

8.1 Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

8.2 Разом з тим, нормою в пункті 133 Закону України "Про Державну програму приватизації" (положення якого були чинними до набранням чинності 18.02.2012 Законом України від 13.01.2012 - про затвердження чергової Державної програми приватизації) було передбачено, що у разі розірвання договорів купівлі-продажу об`єктів приватизації у зв`язку з невиконанням їх умов або визнання їх недійсними в судовому порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об`єкт приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації Автономної Республіки Крим, отриманих від повторного продажу цих об`єктів у порядку, встановленому Фондом.

Тобто із правила (передбаченого частиною 4 статті 653 ЦК України, пункт 8.1) був встановлений виняток, згідно з яким покупцю, договір купівлі-продажу об`єкту приватизації з яким розірваний в судовому порядку, з дати розірвання договору надано право вимагати в судовому порядку повернення коштів, сплачених ним за об`єкт приватизації.

8.3 Згідно з пунктом 133 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації на 2000 - 2002 роки" був розроблений Порядок повернення покупцям коштів, сплачених за об`єкти приватизації, у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу, що затверджений наказом Фонду державного майна України від 15 серпня 2000 року № 1701 (далі -Порядок), яким визначався механізм повернення покупцю об`єкта приватизації коштів, сплачених ним за об`єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу або визнання його недійсним через невиконання його умов і повернення об`єкта приватизації у власність держави.

Зокрема цим Порядком було передбачено, що при розірванні договору купівлі-продажу або визнанні його недійсним повернення покупцю коштів, сплачених ним за об`єкт приватизації, здійснюється лише на підставі рішення суду, арбітражного суду. Джерелом розрахунків з покупцем є кошти, одержані органом приватизації від повторного продажу об`єкта, повернутого у власність держави. Розрахунки здійснюються тільки після повторного продажу державою об`єкта приватизації, повернутого у її власність, і надходження коштів від повторного продажу на рахунок позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації АРК.

8.4 Частиною 1 статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Пунктом 3 частини 3 цієї статті ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

8.5 Суди встановили, що спір виник щодо повернення грошових коштів, які були сплачені Боржником за укладеним ним з Відповідачем-1 Договором за придбаний ним об`єкт приватизації, у зв`язку із розірванням Договору за рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 у справі № 17/83.

8.6 У зв`язку із викладеним та враховуючи встановлені судами обставини щодо розірвання Договору за рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 у справі № 17/83, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2011, Суд погоджується із висновками апеляційного суду про виникнення у Боржника 07.06.2011 права вимагати в судовому порядку на підставі статті 1212 ЦК України повернення йому спірної суми коштів, сплаченої ним за Договором через його розірвання за рішенням суду, оскільки через розірвання Договору в установленому порядку припинена правова підстава для набуття Відповідачем-1 коштів за Договором.

8.7 Водночас слід зазначити що Закон України "Про державну програму приватизації" № 1723-ІІІ від 18.05.2000, втратив чинність, у зв`язку із набранням чинності 18.02.2012 Законом України від 13.01.2012 - про затвердження чергової Державної програми приватизації).

Згідно із наказом Фонду державного майна України від 13.05.2013 № 624 втратив чинність наказ Фонду державного майна України від 15.08.2000 № 1701.

Разом з тим, законодавець, в подальшому не визначив шляхом ухвалення в чинному законодавстві відповідних норм наслідки розірвання (визнання недійсним) договору купівлі-продажу об`єкта приватизації для сторін, зокрема не визначив підстави та механізм повернення покупцям об`єкта приватизації коштів, сплачених за об`єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу або визнання його недійсним через невиконання його умов і повернення об`єкта приватизації у власність держави.

8.8 Отже на момент розірвання Договору - з набранням 07.06.2011 законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 у справі № 17/83 (статті 85 105 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017), та виникнення у Боржника права вимагати повернення в судовому порядку сплачених ним за об`єкт приватизації за Договором кошти, були чинними норми, які регламентували порядок та механізм повернення об`єктів приватизації та сплачених коштів (пункт 133 Державної програми приватизації на 2000- 2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації" від 18.05.2000 № 1723-ІІІ та положення Порядку, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15 серпня 2000 року №1701); однак на момент звернення Боржника в особі ліквідатора із вимогами у цій справі наведені норми втратили чинність.

А тому спірні правовідносини у цій справі на момент звернення із вимогами про захист порушеного права є такими, що залишились без законодавчого врегулювання.

8.9 Між тим, втрата чинності норм, що встановлювали підстави, порядок та механізм повернення покупцям об`єкта приватизації коштів, сплачених за об`єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу або визнання його недійсним, без визначення законодавцем нового порядку не є підставою вважати безпідставними та необґрунтованими вимоги Боржника у цій справі та не є підставою вважати відсутнім порушеного права Боржника на спірну суму коштів у спірних правовідносинах з огляду на таке.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Звертаючись до судової практики Європейського суду з прав людини, Суд зазначає, що в рішенні у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини визначив основні критерії, згідно з якими необхідно оцінювати дотримання вимог статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у справах, що стосуються втручання в майнові права особи:

чи мало місце втручання у майно в розумінні Конвенції;

чи було втручання законним в контексті положень національного законодавства;

чи переслідувало втручання мету, спрямовану на задоволення інтересів суспільства;

чи було втручання у право власності справедливим, тобто чи було дотримано "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.

Подібні висновки щодо застосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції містять рішення у справах "Стретч проти Сполученого Королівства", "Рисовський проти України", "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Спорронг та Льонротт проти Швеції", "Беєлер проти Італії", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" тощо.

Отже, неповернення Відповідачем-1 Боржнику грошових коштів, які є предметом спору в межах цієї справи, лише з підстав втрати чинності норм, що здійснювали нормативне регулювання спірних правовідносин, є порушенням прав, гарантованих Першим Протоколом до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, оскільки така бездіяльність державного органу не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, порушує баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права було гарантовано законом. Особа не може нести весь тягар негативних наслідків, які спричинені бездіяльністю компетентних державних органів на затвердження процедури повернення з бюджету коштів, отриманих необґрунтовано внаслідок приватизації державного майна.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Бездіяльність держави щодо встановлення чіткого порядку повернення покупцям коштів, сплачених ними за об`єкти приватизації, у разі повернення цих об`єктів у державну власність не може бути правомірним виправданням відмови у реалізації фундаментального права особи мирно володіти своїм майном. Незважаючи на очевидність порушення принципу "належного урядування" в цій частині, дана проблема шляхом прийняття відповідного акта Кабінету Міністрів України вирішена не була.

Згідно з висновком Європейського суду з прав людини, що викладений у рішенні "Щокін проти України" від 14.10.2010, пунктом 56 якого, Європейський суд з прав людини, коментуючи можливість двозначного тлумачення норм матеріального права як на користь особи, так і на користь держави, вказав: "відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника".

Суд звертається до правових позицій, що викладені у постановах Верховного Суду від 09.07.2019 у справі № 918/926/17, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г, від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15 та в постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 у справі № 6-100цс15.

8.10 Враховуючи викладене, Суд погоджується із висновками судів першої і апеляційної інстанцій про обґрунтованість вимог Боржника у спірних правовідносинах та про порушене право Боржника на спірну суму коштів, підстави для утримання яких у розумінні статті 1212 ЦК України припинились внаслідок розірвання Договору.

8.11 Водночас, поряд з висновком про порушене право Боржника на спірну суму коштів та обґрунтованість вимог в цій частині (пункт 8.10), Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 6.1) про помилковість висновку апеляційного суду про неповажність причин пропуску ліквідатором Боржника позовної давності при зверненні із вимогами до Відповідача-1 у спірних правовідносинах через неврахування апеляційним судом як поважних причин, за яких було утруднене вчасне звернення із вимогами у цій справі - виникнення у ліквідатора повноважень звертатись із такими вимогами лише з моменту його призначення у справі про банкрутство та невжиття попередніми ліквідаторами всієї сукупності дій у спірних правовідносинах при виконані повноважень у цій справі, у зв`язку із чим зазначає про таке.

8.12 Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в пункті 23.6 постанови від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) та в пунктах 61, 62 постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19).

8.13 Разом з тим, на відміну від визначення дати початку перебігу позовної давності, що є юридичним фактом, який встановлюється шляхом надання юридичної оцінки (кваліфікації) встановленим фактичним обставинам справи, визнання поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки за змістом наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин (стаття 300), касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21.03.2018 у справі № 910/27026/14, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17, від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 19.09.2018 у справі № 911/2817/17, від 23.07.2019 у справі № 910/9077/18, від 25.07.2019 у справі № 910/14803/17, 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 03.12.2019 у справі № 916/2553/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18.

8.14 Враховуючи викладене та встановлені судами:

- обставини розірвання Договору 07.06.2011 - з набранням 07.06.2011 законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 у справі № 17/83 (пункт 4.4), з якими пов`язується виникнення у Боржника права звертатись до Відповідача-1 про стягнення спірної суми коштів (тобто є початком перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, пункт 8.6);

- обставини звернення Боржника в особі арбітражного керуючого Мальцевої А.В. листом з вимогою від 02.10.2014 №408/02-10 до Відповідача-1 щодо повернення безпідставно збережених коштів за Договором та відмови Відповідача листом від 16.10.2014 №930-10/11610 Боржнику повернути ці кошти (пункт 4.6);

Суд погоджується із висновками апеляційного суду про відмову Боржнику в особі ліквідатора у задоволенні вимог про стягнення спірної суми коштів через сплив на момент звернення 31.01.2019 із вимогами у цій справі (пункт 1.3) позовної давності та втрату Боржником права на судовий захист у спірних правовідносинах через відсутність поважних причин пропуску цього строку.

8.15 Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 6.1) про неврахування апеляційним судом взятих місцевим судом до уваги висновків в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 904/5978/14 з огляду на те, що касаційний суд, погоджуючись із висновком судів про поважність причин пропуску заявником позовної давності у справі № 904/5978/14, виходив з обставин (що вказують, за висновком суду, та поважність причин пропуску позовної давності), які не є тотожними обставинам у цій справі та розглядались судами у цій справі при вирішенні питання про поважність причин пропуску позовної давності.

8.16 У зв`язку із викладеним доводи скаржника щодо неправомірності скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції та неправомірності відмови апеляційним судом у задоволенні вимог про стягнення спірної суми коштів не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

8.17 Висновки апеляційного суду про скасування ухвали місцевого суду та про відмову у задоволенні вимог Боржника в особі ліквідатора зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Сіті" - арбітражного керуючого Реверука П.К. залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 у справі № 910/65/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді В.В. Білоус

В.Я. Погребняк