ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/7520/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - Нагорнюк-Данилюк О.А.,

відповідача - Сторожук В.А., Ландишевої С.М., Титикала Р.С.,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 ,

на стороні відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дека НК»,

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Дикунська С.Я., судді - Тищенко О.В., Станік С.Р.)

від 18.06.2020,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амадеус Ко»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дека НК»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство «Центр організації дорожнього руху»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів,

про розірвання договору оренди та виселення,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Амадеус Ко» звернулося до господарського суду з позовом про розірвання договору оренди нерухомого майна, укладеного між ТОВ «Амадеус Ко» та ТОВ «Дека НК» 26.08.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горняк Х.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 598. Просило зобов`язати ТОВ «Дека НК» повернути ТОВ «Амадеус Ко» об`єкт оренди загальною площею 880,5 кв.м, що складається з нежитлових приміщень № № 24-34, 36, 37, 39, а також частини приміщень № № 10, 35, 38, частини приміщень № № 18, 35 та приміщення № 21 на третьому поверсі будівлі № 1 (літ. «А»), яка розташована за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А, шляхом виселення з цих нежитлових приміщень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.08.2016 між позивачем і відповідачем було укладено договір оренди нерухомого майна, за яким ТОВ «Амадеус Ко» передало у строкове платне користування ТОВ «Дека НК» об`єкт оренди, загальною площею 880,5 кв.м, що складається з нежитлових приміщень № № 24-34, 36, 37, 39, а також частини приміщень № № 10, 35, 38, частини приміщень № № 18, 35 та приміщення № 21 на третьому поверсі будівлі № 1 (літ. «А»), яка розташована за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А. З урахуванням того, що відповідач порушував строки здійснення орендних платежів з урахуванням індексації, експлуатаційних витрат та відшкодування комунальних послуг, 28.05.2019 позивач направив на адресу відповідача вимогу про дострокове розірвання договору оренди нерухомого майна від 26.08.2016. Однак відповідач на вказану вимогу відповіді не надав. Позивач, звертаючись до суду, просив розірвати договір на підставі п. 12.2.7 договору, ст. 651 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Розірвано договір оренди нерухомого майна, укладений між ТОВ «Амадеус Ко» та ТОВ «Дека НК» 26.08.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горняк Х.В. та зареєстрований у реєстрі за № 598.

Зобов`язано ТОВ «Дека НК» повернути ТОВ «Амадеус Ко» об`єкт оренди загальною площею 880,5 кв. м, що складається з нежитлових приміщень № 24-34, 36, 37, 39, а також частини приміщень №№ 10, 35, 38, частини приміщень №№ 18, 35 та приміщення № 21 на третьому поверсі будівлі № 1 (літ. «А») за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А, шляхом виселення із вказаних нежитлових приміщень.

07.07.2020 ТОВ «Дека НК» подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 залишити в силі.

Підставами для скасування постанови апеляційного суду зазначає те, що судом не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 910/773/19, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, в яких суд касаційної інстанції зазначив про те, що ухвала про арешт ативів тимчасово позбавляє власника прав щодо розпорядження, користування арештованим майном. Вважає, що у цих справах суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскільки право користування - це забезпечена законом можливість власника використовувати властивості речі, то і право на отримання орендної плати у власника майна є також тимчасово обмежене в силу застосованих заходів забезпечення кримінального провадження; вигода від майна на період дії ухвали про арешт активів повинна перераховуватися до державного бюджету України. Вказує на застосування апеляційним господарським судом ст. 651 ЦК України без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 904/299/16, від 10.04.2018 у справі № 921/383/15-г/17, від 13.05.2019 у справі № 469/905/15-ц, з яких вбачається, що договір може бути розірваний з підстав, що передбачені безпосередньо у договорі, але за наявності істотного порушення умов такого договору іншою стороною. При цьому суд, у свою чергу, розглядаючи справу про розірвання договору оренди повинен з`ясувати не лише наявність факту порушення відповідачем умов договору, а й наявність критерію істотності цього порушення договору та наявності вини відповідача (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо порядку розірвання договорів за порушення його умов щодо оплати орендних платежів в період дії кримінального арешту; хто в період арешту має право отримувати орендну плату за користування речовими доказами; який статус при цьому має орендодавець, орендар, АРМА та управитель. Відсутній висновок Верховного Суду і про те чи можуть ухвали про арешт активів вважатись випадком у розумінні ст. 617 ЦК України. Скаржник зазначив, що Північний апеляційний господарський суд при розгляді справи не з`ясував і наявність або відсутність порушеного права та інтересу позивача, що є необхідним відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16. Також ТОВ «Дека НК» посилається на п. 1 ч. 1 ст. 310 ГПК України та вказує, що справу в апеляційному суді розглянуто і вирішено неповноважним складом суду. Зазначає, що ухвала Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 про прийняття справи новою колегією суддів не направлялась завчасно сторонам та третім особам.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на те, що у п. 12.2.7 договору сторони погодили, що неодноразові несвоєчасні внесення орендарем платежі є підставою для розірвання договору оренди за вимогою орендодавця. Стверджує, що сплата орендарем 1 095 830, 44 грн не є підтвердженням належного своєчасного виконання ним свого обов`язку за договором щодо сплати орендної плати та інших платежів, а є лише підтвердженням перерахування ТОВ «Дека НК» на рахунок ТОВ «Амадеус Ко» грошових коштів у певній сумі. Крім того, зазначає, що підставою позову є порушення відповідачем строків оплати орендної плати та інших платежів за договором оренди від 26.08.2016, а не наявність в нього заборгованості. Стверджує, що неотримання рахунків не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку не звільняє орендаря від обов`язку сплатити у визначений договором строк плату за користування майном (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 910/21406/17). Вважає, що накладення арешту згідно з ухвалами, не впливає на вже існуючі договірні відносини та не звільняє ТОВ «Дека НК» від сплати орендної плати та інших платежів за користування майном, яке належить ТОВ «Амадеус Ко», виконання інших обов`язків за договором оренди від 26.08.2016. Стверджує, що згідно з ст. 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» дія договору управління активами припиняється у разі скасування арешту прийнятих в управління активів, а накладений ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20.08.2018 арешт скасовано ухвалою цього ж суду від 06.02.2019. Зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 910/800/19 визнано недійсним договір управління майном, укладений 18.10.2018 між АРМА і Комунальним підприємством «Центр організації дорожнього руху», а тому такий договір не породив жодних правових наслідків. Вважає безпідставними доводи відповідача про розгляд справи у апеляційному суді незаконним складом суду. Посилається на те, що копія ухвали апеляційного суду про прийняття справи до розгляду була вручена представникам сторін під розписку, що підтверджується підписами представників сторін на зворотній стороні ухвали апеляційного суду від 18.06.2020. Стверджує, що представник відповідача не навів обгрунтованих доводів щодо того, яким чином ненаправлення ухвали про прийняття справи до розгляду, а отримання її нарочно, вплинуло на правомірність ухваленого судом апеляційної інстанції рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, п. 1 ч. 1 ст. 310 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження, порушене на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, а касаційну скаргу, подану з підстав п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно задовольнити з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 26.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Амадеус Ко» (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дека НК» (орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горняк Х.В. та зареєстровано у реєстрі за № 598. За умовами договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування об`єкт оренди: нежитлові приміщення № 24-34, 36, 37, 29, також частину приміщень № 10, 35, 38 (об`єкт оренди № 1), частину приміщень № 18, 35 та приміщення № 21 (об`єкт оренди № 2) на третьому поверсі будівлі № 1 (літера «А»), яка розташована за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А.

Згідно з п. 1.2 договору загальна площа об`єкта оренди становить 880,5 кв. м, з яких 825,1 кв. м - об`єкт оренди № 1 та 55,4 кв. м - об`єкт оренди № 2.

Відповідно до п. 2.1 договору цільове призначення об`єкта оренди - розміщення закладу ресторанного господарства та офісу орендаря.

Пунктом 3.1 договору оренди встановлено, що передача об`єкта оренди в користування орендарю здійснюється 26.08.2016 з одночасним підписанням уповноваженими представниками сторін відповідного акту приймання-передачі, який підтверджує факт передачі об`єкта оренди.

Згідно з п. 4.1 договору оренди розмір орендної плати за користування об`єктом оренди № 1 за один місяць становить 284 221,37 грн, а розмір орендної плати за користування об`єктом оренди № 2 за один місяць - 8 395,00 грн.

Відповідно до п. 4.2 договору орендна плата за користування об`єктом оренди № 1 підлягає індексації. Індексація орендної плати відбувається шляхом додавання до розміру орендної плати половини гривневого вираження коливання курсу долара США на дату виставлення рахунку орендодавцем або сплати орендної плати орендарем на підставі договору. Індексація орендної плати за індексом К відбувається щомісячно, але лише у випадках, коли індекс К більше одиниці.

Отже, фіксована щомісячна сума орендного платежу за користування об`єктом оренди № 1 та об`єктом оренди № 2 загалом складає 292 616,37 грн.

За п. 4.3 договору оренди орендар зобов`язаний здійснювати перерахування сум орендної плати з урахуванням індексації та експлуатаційних витрат таким чином: - за перший місяць оренди - протягом п`яти робочих днів з дати укладення цього договору; - за наступні місяці - до 20-го числа кожного поточного місяця за наступний місяць.

Пунктами 5.1, 5.4 договору встановлено, що в оренду плату не входять, а сплачуються окремо відшкодування вартості комунальних послуг та експлуатаційні витрати. Відшкодування вартості комунальних послуг орендар сплачує за кожний місяць шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок орендодавця на підставі наданих орендодавцем рахунків протягом п`яти банківських днів з дати надання рахунку, але не пізніше 7 числа наступного місяця.

У п. 12.2.7 договору сторони погодили, що договір припиняється достроково за вимогою орендодавця у разі неодноразового порушення орендарем умов договору, в тому числі у разі неодноразового несвоєчасного внесення (сплати) орендарем гарантійного платежу та/або сум орендної плати та/або експлуатаційних витрат та/або відшкодування вартості комунальних послуг.

Як встановили суди, за актом приймання-передачі об`єкта оренди від 26.08.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування об`єкт оренди загальною площею 880,5 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А (а.с. 33, т. 1).

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 08.06.2017 у кримінальному провадженні № 42016100000001070 накладено арешт на майно шляхом заборони розпорядження та відчуження на об`єкти нерухомого майна, а саме: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 127097680000 - будівлю № 3 (літера «В») у тому числі площа котельні - 63,9 кв. м, загальною площею 1 516,7 кв. м, будівля № 1 (літера «А») у тому числі приміщення центру обробки даних «Парковий», площею 2562,6 кв. м, конгресно-виставковий центр з підземним паркінгом площею 15440,7 кв. м, загальною площею 20 107,6 кв. м, дизельна електростанція (літера «Г») загальною площею 233,5 кв. м; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 22239980000 будівля № 2 (літера «Б») загальною площею 395 кв. м, які належать ТОВ «Амадеус Ко» та знаходяться за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А, на земельних ділянках: площею 2,0722 га (кадастровий номер 8000000000:82:007:0032) та площею 0,1117 га (кадастровий номер 8000000000:82:006:0088), з визначенням порядку зберігання речового доказу, шляхом передачі для організації охорони, відповідального зберігання, проведення поточних ремонтів, обслуговування, підтримання їх у належному стані та оперативного управління - Державному підприємству «Фінансування інфраструктурних проектів» з правом комерційного використання вказаного нерухомого майна.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.08.2017 у справі № 755/16396/16-к ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 08.06.2017 скасовано, проте накладено арешт та заборонено користуватися, розпоряджатися та відчужувати земельні ділянки площею 2,0722 га (кадастровий номер 8000000000:82:007:0032), площею 0,1117 га (кадастровий номер 8000000000:82:006:0088) та нерухомим майном розташованим на вказаних ділянках: реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 127097680000 - будівлю №3 (літера «В») у тому числі площа котельні - 63,9 кв. м, загальною площею 1516,7 кв. м, будівля № 1 (літера «А») у тому числі приміщення центру обробки даних «Парковий», площею 2562,6 кв. м, конгресно-виставковий центр з підземним паркінгом, площею 15440,7 кв. м, загальною площею 20107,6 кв. м, дизельна електростанція (літера «Г») загальною площею 233,5 кв. м; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 22239980000, будівля № 2 (літера «Б») загальною площею 395 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А, власником якого є ТОВ «Амадеус Ко».

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20.08.2018 у справі № 752/16869/18 передано Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в управління у порядку та на умовах визначених ст.ст. 1, 9, 19, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» вказане в цій ухвалі майно, що належить ТОВ «Амадеус Ко».

18.10.2018 між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА, Національне агентство) та КП «Центр організації дорожнього руху» укладено договір про управління майном (активами) (КВЦ «Парковий»), що належить ТОВ «Амадеус Ко» та розташований за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А.

Листом № 2898/6.1-33-18/6 від 25.10.2018 Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів повідомило відповідача про те, що на орендоване майно накладений арешт та вимагало невідкладно забезпечити сприяння та конструктивну взаємодію з КП «Центр організації дорожнього руху», яке з 18.10.2018 є єдиною юридичною особою, законно уповноваженою особою, яка може виконувати повноваження власника активів.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 06.02.2019 у справі № 752/16869/18 скасовано арешт майна, який накладений ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.08.2017.

В подальшому 05.04.2019 ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/16869/18 знову накладено арешт та заборонено ТОВ «Амадеус Ко» (код ЄДРПОУ 37270900) користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, площею 2,0722 га, площею 0,1117 га та нерухомим майном з усім невід`ємним технічним і побутовим оздобленням, розташованих на вказаних ділянках - будівлю № 3 (літера «В») у тому числі площа котельні - 63,9 кв. м, загальною площею 1516,7 кв. м, будівля № 1 (літера «А») у тому числі приміщення центру обробки даних «Парковий», площею 2562,6 кв. м, конгресно-виставковий центр з підземним паркінгом, площею 15440,7 кв. м, загальною площею 20107,6 кв. м, будівля № 2 (літера «Б») загальною площею 395 кв. м дизельна електростанція (літера «Г»), загальною площею 233,5 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А; передано Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в управління у порядку та на умовах, визначених ст.ст. 1, 9, 19, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» вказане вище майно, що належить ТОВ «Амадеус Ко».

Під час розгляду цієї справи ухвалою Київського апеляційного суду від 05.09.2019 скасовано ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 05.04.2019.

28.05.2019 між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та КП «Центр організації дорожнього руху» укладено договір про припинення договору про управління майном (активами) від 18.10.2018.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходи з того, що місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував п.п. 4.4, 4.9 договору, ст. ст. 613 212 ЦК України та дійшов помилкового висновку про неналежне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором оренди в частині виставлення рахунків відповідачу й про звільнення відповідача на цій підставі від відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати за договором. Вказав, що наявність ухвали про арешт майна та укладення у зв`язку з цим договору про управління майном (активами) не є підставами для звільнення відповідача від обов`язку належного виконання умов договору та відповідальності за його порушення. Крім того, зазначив, що договір оренди було укладено між сторонами у справі 26.08.2016, тобто арешти та обмеження, накладені на майно позивача в межах кримінальних проваджень згідно з ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03.08.2017 та ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 05.04.2019, були застосовані вже після виникнення між сторонами орендних правовідносин. На думку апеляційного суду, у вищевказаних судових рішеннях не зазначено, що вони поширюють свою дію на третіх осіб та на їх права, пов`язані з нерухомим майном позивача, а також, що заборони та обмеження, застосовані ними, мають зворотну силу у часі та діють на правовідносини, які виникли до їх винесення. Суд апеляційної інстанції вважає, що укладений між сторонами договір оренди є чинним, в судовому порядку недійсним не визнавався, а передача майна, яке було об`єктом оренди, в управління АРМА не зумовлює визнання його недійсним, розірваним або припиненим. Врахувавши неодноразове порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди щодо повної та своєчасної сплати орендних та інших платежів, що є прямою підставою для розірвання договору оренди згідно з п. 12.2.7, а також істотне порушення його умов, внаслідок чого позивач був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору з відповідачем, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про розірвання договору оренди укладеного 26.08.2016 між ТОВ «Амадеус Ко» та ТОВ «Дека НК», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горняк Х.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 598. Встановивши, що вимога про зобов`язання ТОВ «Дека НК» повернути ТОВ «Амадеус Ко» об`єкт оренди загальною площею 880,5 кв м., що складається з нежитлових приміщень №№ 24-34, 36, 37, 39, частини приміщень №№ 10, 35, 38, частини приміщень №№ 18, 35 та приміщення № 21 на третьому поверсі будівлі № 1 (літ. «А») за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А шляхом виселення з вказаних нежитлових приміщень є похідною від вимоги про розірвання договору, яка підлягає задоволенню, задовольнив позовну вимогу і в цій частині.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного господарського суду не можна з огляду на таке.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. ст. 759 762 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 ЦК України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 ГК України.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

При вирішенні питання щодо розірвання договору з підстави, передбаченої договором, застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 ЦК України, згідно з якою договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення його умов стороною цього договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 904/299/16, на яку відповідач посилався в касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Також у постанові суду касаційної інстанції від 07.05.2020 у справі № 904/299/16 зазначено, що суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 651 ЦК України і при цьому немає значення тип договору чи його різновид, який розривається, оскільки норма ст. 651 ЦК України є загальною та застосовується до зобов`язань різних типів.

Отже, апеляційний суд, задовольняючи позов про розірвання договору оренди, зокрема на підставі ст. 651 ЦК України, мав дослідити та встановити не лише наявність порушення відповідачем свого зобов`язання за договором, а чи є це порушення істотним у розумінні ст. 651 ЦК України, на що вказав Верховний Суд у постанові від 07.05.2020 у справі № 904/299/16.

Як встановлено судом першої інстанції, в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні було визнано речовим доказом та арештовано майно, яке знаходилося в оренді відповідача. Ухвалою слідчого судді вказану нерухомість передано в управління Національному агентству у порядку та на умовах, визначених ст. ст. 1, 9, 19, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», а останнє на підставі договору передало це майно в управління Комунальному підприємству «Центр організації дорожнього руху».

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 6 ст. 100 КПК України речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Частиною 1 ст. 170 КПК України встановлено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»).

Активи - кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні (п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Управління активами - діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.

У разі прийняття в управління активів, які чи права на які та їх обтяження підлягають державній реєстрації, Національне агентство надсилає того самого дня інформацію про накладення арешту на активи органам, що ведуть державні реєстри таких активів, прав на них або їх обтяжень. У разі прийняття в управління цінних паперів інформація також надсилається відповідним учасникам депозитарної системи України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Національним агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі.

Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

З урахуванням правовідносин, що склалися між сторонами цього спору, з аналізу наведених приписів законодавства вбачається таке.

Активи, на які накладено арешт у кримінальному провадженні та передано в управління АРМА, можуть одночасно перебувати в багатьох різних правових режимах (власність, оренда, застава, тощо).

Кожен з таких правових режимів регулюється окремим законом чи положенням закону, які покладають на суб`єктів відповідних правовідносин певні права та обов`язки.

Проте, стосовно АРМА таке майно існує виключно в одному правовому режимі - речового доказу, на який накладено арешт у кримінальному провадженні, щодо якого застосовано спеціальний порядок зберігання.

Арешт активів, які є речовими доказами та об`єктами ймовірної конфіскації, а також їх передача в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді (суду) є діями, які здійснюються з метою досягнення завдань кримінального провадження.

Саме ухвала про арешт активів є тим самим рішенням органу судової влади, яке тимчасово позбавляє власника відповідних прав.

З моменту арешту активів їх власник тимчасово позбавлений права визначати їхню долю, самостійно ними користуватися, в тому числі передавати їх в тимчасове володіння чи користування третім особам.

Ухвала про передачу активів в управління АРМА є визначеним слідчим суддею спеціальним порядком зберігання речових доказів, яким забезпечується виконання ухвали про арешт цих активів.

Таким чином, з постановленням слідчим суддею ухвали про арешт активів та ухвали про їх передачу в управління АРМА, виключно останнє уповноважується здійснювати права володіння, розпорядження та користування щодо цього майна.

Тобто, лише АРМА має юридично забезпечену можливість бути в безпосередньому фактичному зв`язку з відповідними речовими доказами, отримувати корисні властивості з цього майна, визначати долю цих активів.

Враховуючи специфічний правовий статус речового доказу у кримінальному провадженні, а також суть накладеного арешту та головне призначення Національного агентства, АРМА не є правонаступником жодних прав чи обов`язків власника активів за будь-якими правочинами та перед будь-якими третіми особами. Чинним законодавством не передбачено процедури, механізму чи якоїсь іншої можливості, за яких АРМА може стати кредитором чи боржником у зобов`язаннях власника активів за будь-якими правочинами та перед будь-якими третіми особами.

У зв`язку з цим, будь-які правочини (договори), укладені власником активу з третіми особами, не мають жодної зобов`язальної сили для АРМА та/або обраного ним професійного управителя (до такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, на яку посилається відповідач як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Таким чином, з постановленням слідчим суддею ухвал від 03.08.2017 та від 05.04.2019 про накладення арешту та ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 20.08.2018 про передачу активів в управління Національному агентству, виключно останнє уповноважувалось здійснювати права володіння, користування, розпорядження щодо майна (активи) (КВЦ «Парковий), яке належить ТОВ «Амадеус Ко» та розташоване за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А, а з моменту укладення АРМА з КП «Центр організації дорожнього руху» договору про управління майном, останнє набуло відповідних прав (володіння, користування, розпорядження) щодо вказаного майна.

Отже з моменту арешту майна, що належить ТОВ «Амадеус Ко» та перебувало в оренді відповідача, ТОВ «Амадеус Ко» не був його орендодавцем і не мав права використовувати властивості цього майна, зокрема, отримувати орендні та інші платежі за договором оренди від 26.08.2016.

Таким чином, несвоєчасна сплата відповідачем орендних платежів ТОВ «Амадеус Ко» за спірний період за договором оренди нерухомого майна від 26.08.2016 не може бути підставою для його розірвання згідно з п. 12.2.7 договору та ст. 651 ЦК України, оскільки права ТОВ «Амадеус Ко» щодо такого майна були обмежені застосуванням заходів кримінально-процесуального примусу в спосіб, встановлений законом, а тому не були порушеними з боку відповідача.

Таким чином, суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, дійшов правильного висновку про недоведення позивачем порушення відповідачем умов договору оренди та завдання цим порушенням шкоди, внаслідок чого позивача значною мірою було позбавлено того, на що він розраховував при його укладенні.

Оскільки апеляційним судом при прийнятті постанови не було враховано вказаного, а також правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 07.05.2020 у справі 904/299/16, правовідносини в яких є подібними з правовідносинами, встановленими у справі № 910/7520/19, то Верховний Суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ТОВ «Дека НК», поданої з підстав п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Таким чином, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019, який правомірно відмовив у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ТОВ «Дека НК» також посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 910/773/19, від 10.04.2018 у справі № 921/383/15-г/17, від 13.05.2019 у справі № 469/905/15-ц, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16.

Вонодночас, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваному судовому рішенні у справі № 910/7520/19, яка розглядається, не свідчить про його невідповідність висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 910/773/19, від 10.04.2018 у справі № 921/383/15-г/17, від 13.05.2019 у справі № 469/905/15-ц, від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18, від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18, від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням конкретних умов, укладених між сторонами договорів, та встановлених фактичних обставин у справах.

У поданій касаційній скарзі відповідач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказав і на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилися, адже Верховним Судом у справі № 910/15262/18 було викладено висновок щодо правового режиму майна, яке знаходится під арештом та які права щодо такого майна має власник, орендар та АРМА, якому таке майно передане в управління на підставі договору про управління майном, а також було зазначено про те, що ухвала про арешт активів є рішенням органу судової влади, яка тимчасово позбавляє власника відповідних прав.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, адже Верховний Суд у справі № 910/15262/18 виклав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, колегія суддів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу закриває касаційне провадження у справі № 910/7520/19 за касаційною скаргою ТОВ «Дека НК» в частині підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Також ТОВ «Дека НК», посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 310 ГПК України, зазначає, що справу в апеляційному суді розглянуто і вирішено неповноважним складом суду. Однак, такі доводи є безпідставними з огляду на таке.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суді від 11.06.2020 заяву про самовідвід суддів Поляк О.І., Кропивної Л.В. від розгляду апеляційної скарги ТОВ «Амадеус Ко» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/7520/19 задоволено, а матеріали справи № 910/7520/19 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до ст. 32 ГПК України.

Статтею 40 ГПК України встановлено, що у разі задоволення заяви про відвід одному або декільком суддям, які розглядають справу колегіально, справа розглядається в тому самому суді таким самим складом колегії суддів із заміною відведеного судді або суддів, або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленому статтею 32 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010, повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями застосовується у випадках визначених законом, а також з метою заміни одного, декількох суддів, всього складу суду, збільшення складу суду в порядку, визначеному підпунктами 2.3.4, 2.3.23 цього Положення.

Винятково у разі, коли суддя (судді) у передбачених законом випадках не може (не можуть) продовжувати розгляд справи, невирішені судові справи передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов`язки), що додається до матеріалів справи.

Розпорядженням керівника апарату № 09.1-07/257/20 від 15.06.2020 призначено повторний автоматизований розподілу судових справ відповідно до пп. 2.3.50 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2020 сформовано склад колегії суддів для розгляду справи Дикунська С.Я. - головуюча суддя, судді - Тищенко О.В., Станік С.Р. (а.с. 55-57, т. 5).

Отже, склад колегії суддів для розгляду справи було сформовано з урахуванням ст. ст. 32 40 ГПК України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010.

Щодо доводів касаційної скарги про ненадіслання на адресу відповідача ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020, то необхідно зазначити, що вказана ухвала про прийняття справи № 910/7520/19 до провадження Північного апеляційного господарського суду у складі суддів: Дикунська С.Я. - головуюча суддя, Тищенко О.В., Статнік С.Р. (а.с. 58-61, т. 5) була отримана представниками позивача і відповідача нарочно 18.06.2020, тобто вони були обізнані про те, що цю справу в апеляційному суді розглядатиме вказана колегія суддів. При цьому, відповідач не довів яким чином вручення ухвали суду про прийняття справи до свого провадження нарочно вплинуло на законність оскаржуваного ним судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України стягнути з позивача на користь відповідача 7 684, 00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 296 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

закрити касаційне провадження у справі № 910/7520/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дека НК» з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дека НК», подану з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 червня 2020 року у справі за № 910/7520/19 скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амадеус Ко» (04070, м. Київ, Паркова дорога, буд. 16-А, код ЄДРПОУ 37270900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дека НК» (01021, м. Київ, Паркова дорога, буд. 16-А, код ЄДРПОУ 40168752) 7 684, 00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

О. Кролевець