ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року

м. Київ

cправа № 910/7715/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю ?Софа ЛТД?,

представник позивача - Петраш С.А., адвокат (ордер від 03.12.2019 № 802411, свідоцтво від 24.04.2012 № 4947),

відповідач -акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",

представник відповідача - не з`явився,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Маркет-Сервіс",

представник третьої особи - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ?Софа ЛТД?

на рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2019 (головуючий суддя Грєхова О.А.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 (головуючий Скрипка І.М., судді: Михальська Ю.Б. і Тищенко А.І.)

у справі № 910/7715/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ?Софа ЛТД? (далі - ТОВ ?Софа ЛТД?)

до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Маркет-Сервіс" (далі - ТОВ "Маркет-Сервіс"),

про розірвання договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ ?Софа Лтд? звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Банку за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "Маркет-Сервіс", про розірвання договору поруки від 25.10.2016 № 4М14367И/П (далі - Договір поруки).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.10.2016 ТОВ ?Софа Лтд? виконало зобов`язання ТОВ "Маркет-Сервіс" з повернення кредиту та сплати відсотків перед Банком за кредитним договором від 09.12.2014 № 4М14367И (далі - Кредитний договір), укладеними Банком та ТОВ "Маркет-Сервіс", однак Банк на порушення пункту 8 Договору поруки не передав належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов`язок боржника за Кредитним договором, а відтак ТОВ ?Софа Лтд?, не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржника, не мало можливості використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов`язань з боку боржника, зокрема для забезпечення, у тому числі і зобов`язань ТОВ ?Софа Лтд? за кредитним договором № 4С16102Г, укладеним у 2016 році Банком та ТОВ ?Софа Лтд?, що призвело до суттєвого погіршення фінансово-майнового стану ТОВ ?Софа Лтд?.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:

- матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред`явлення Банком майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов`язання станом на момент сплати ТОВ ?Софа Лтд? грошових коштів Банку;

- ТОВ ?Софа Лтд? не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що останнє погасило повністю всі зобов`язання боржника за Кредитним договором, а не їх частину;

- у Договорі поруки відсутня вказівка на суму конкретних зобов`язань боржника, за виконання яких поручилося ТОВ ?Софа Лтд?, а часткове виконання поручителем зобов`язання за Кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ ?Софа Лтд? звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами:

- неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи;

- не враховано положення частини першої статті 517, частини першої статті 556, пункту 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); суди порушили статтю 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і тим самим позбавили ТОВ ?Софа Лтд? процесуальних прав, передбачених частиною першою статті 2, частиною першою статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

- залишено поза увагою, що ТОВ ?Софа Лтд? належними та допустимими доказами доведено, що непередання Банком Кредитного договору та інших документів є істотним порушенням, внаслідок якого ТОВ ?Софа Лтд? позбавлене того, на що воно розраховувало при його укладенні: можливості вимагати від ТОВ "Маркет-Сервіс" повернення (сплати) коштів, які сплачені позивачем за Договором поруки;

- не застосовано статтю 517 ЦК України (у частині встановлення обов`язку первісного кредитора передати поручителю документи, що засвідчують право, яке передається);

- на порушення вимог статті 236 ГПК України не досліджено повно і всебічно обставини справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень;

- неправильно визначено характер спірних правовідносин, не застосовано закон, який підлягав застосуванню, зокрема пункти 5, 6 частини першої статті 3, пункт 1 частини першої статті 611, статтю 638, частину другу статті 651 ЦК України, статті 180 188 ГК України.

Від Банку та ТОВ "Маркет-Сервіс" відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника ТОВ ?Софа ЛТД?, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 26.10.2016 ТОВ ?Софа Лтд? (поручитель) та Банком (кредитор) був укладений Договір поруки, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником - ТОВ "Маркет-Сервіс" його зобов`язань за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Згідно з пунктами 2 та 3 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Відповідно до пунктів 4, 5 та 6 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору. У випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

Пунктом 8 Договору поруки передбачено, що до поручителя, що виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору (ам,) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язання боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Згідно з пунктом 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до пункту 11 Договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором.

Пунктом 17 Договору поруки передбачено, що цей договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого центру сертифікації ключів Банку у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами.

Як стверджує ТОВ ?Софа Лтд?, ним на підставі платіжного доручення від 26.10.2016 № 361 на виконання умов Договору поруки перераховано Банку 24 739 347,84 грн.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для розірвання Договору поруки.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано главою 53 ЦК України, а порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів - главою 20 ГК України.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 14 Договору поруки передбачено, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

При цьому судами встановлено, що належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання Договору поруки відповідно до вимог законодавства та умов Договору поруки матеріали справи не містять.

У той же час відповідно до статі 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналогічні положення щодо можливості розірвання договору за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду також містяться у частині третій статті 653 ЦК України та частині четвертій статті 188 ГК України.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Судами встановлено, що ТОВ ?Софа Лтд? належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання Банком зобов`язань з передання копій документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором, значною мірою позбавило ТОВ ?Софа Лтд? того, на що воно розраховувало при укладенні спірного договору.

Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Також ТОВ ?Софа Лтд? не обґрунтовано своїх доводів про те, що, укладаючи спірний договір, воно керувалося наявністю забезпечення, яке перевищує розмір зобов`язання.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до пункту 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Згідно із статтею 626 ЦК України порука створює права для кредитора та обов`язки для поручителя.

Частиною першою статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

З умов Договору поруки вбачається, що у випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору.

При цьому судами встановлено, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред`явлення Банком майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов`язання боржника та його обсягу станом на момент сплати ТОВ ?Софа Лтд? грошових коштів Банку.

Відповідно до пункту 8 Договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Частиною першою статті 512 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні, серед яких передбачено і виконання обов`язку боржника поручителем.

При цьому слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Правовий аналіз частини другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов`язання. Цей висновок узгоджується з положенням частини першої статті 512 ЦК України, яка передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Водночас Товариством не доведено того, що ним було повністю виконано зобов`язання з повернення кредитів та сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов`язань та строків їх виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 03.12.2019 у справі № 910/5001/19, від 24.12.2019 у справі № 910/5016/19, від 16.01.2020 у справі № 910/5000/19 та 22.01.2020 у справі № 910/4997/19.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що ТОВ ?Софа Лтд? у встановленому законом порядку не було обґрунтовано можливості розірвання спірного договору.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами: неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; не враховано положення частини першої статті 517, частини першої статті 556, пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України, суди порушили статтю 20 ГК України і тим самим позбавили ТОВ ?Софа Лтд? процесуальних прав, передбачених частиною першою статті 2, частиною першою статті 46 ГПК України; залишено поза увагою, що ТОВ ?Софа Лтд? належними та допустимими доказами доведено, що непередання Банком Кредитного договору та інших документів є істотним порушенням, внаслідок якого ТОВ ?Софа Лтд? позбавлене того, на що воно розраховувало при його укладенні: можливості вимагати від ТОВ "Маркет-Сервіс" повернення (сплати) коштів, які сплачені позивачем за Договором поруки; не застосовано статтю 517 ЦК України (у частині встановлення обов`язку первісного кредитора передати поручителю документи, що засвідчують право, яке передається); на порушення вимог статті 236 ГПК України не досліджено повно і всебічно обставини справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень; неправильно визначено характер спірних правовідносин, не застосовано закон, який підлягав застосуванню, зокрема пункти 5, 6 частини першої статті 3, пункт 1 частини першої статті 611, статтю 638, частину другу статті 651 ЦК України, статті 180 188 ГК України, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України ?Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ? від 15.01.2020 № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 300 ГПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ?Софа Лтд? залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі № 910/7715/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко