ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 910/8130/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Олега Володимировича (далі - Приватний виконавець)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 (головуючий Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І. і Пашкіна С.А.), прийняту за наслідками перегляду ухвали господарського суду міста Києва від 04.09.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019,
за поданням Приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - юридичної особи у виконавчому провадженні № 57126263
у справі № 910/8130/17
за позовом публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (далі - Банк)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Трейд Комплект" (далі - Товариство)
про стягнення заборгованості у розмірі 1 886 549,77 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Банк звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 886 549,77 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.07.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Банку заборгованість за основним боргом у розмірі 1 274 980,05 грн, заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 6 943,17 грн, заборгованість по процентам за неправомірне користування кредитом у розмірі 31 614,43 грн, пеню у розмірі 132 157,21 грн. В іншій частині позову відмовлено.
24.10.2017 на виконання вказаного рішення, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.
02.09.2019 Приватний виконавець звернувся до господарського суду міста Києва з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - юридичної особи за виконавчим провадженням № 57126263 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/8130/17 - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ).
Подання мотивоване тим, що наявні як фактичні, так і правові підстави для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника (Товариства) - ОСОБА_1 .
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2019, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019, яка (постанова) прийнята за наслідками розгляду апеляційної скарги Товариства, подання Приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника Товариства ОСОБА_1 за наказом господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/8130/17 задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон, без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, керівника Товариства - ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на боржника наказом № 910/8130/17, виданим 24.10.2017 господарським судом міста Києва.
Судові рішення обґрунтовані тим, що Приватним виконавцем належними засобами доказування доведено факт ухилення керівника боржника від виконання остаточного рішення суду, тому правомірним є застосування до керівника боржника - юридичної особи такої міри примусового впливу, як обмеження у праві виїзду за межі України, що узгоджується з положеннями статті 337 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
У подальшому, не погодившись з ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив: поновити пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 04.09.2019; відкрити апеляційне провадження та призначити справу до розгляду; зупинити дію ухвали господарського суду міста Києва від 04.09.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019; скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 04.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу господарського суду міста Києва від 04.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 скасовано. Подання Приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника Товариства - ОСОБА_1 за наказом господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/8130/17 залишено без задоволення.
Вказана постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- стаття 337 ГПК України не містить поняття "керівник боржника";
- станом на дату постановлення ухвали суду першої інстанції та ухвалення постанови суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 вже не був керівником Товариства, до того ж у ОСОБА_1, як вбачається з матеріалів справи, були відсутні зобов`язання перед Банком, навіть як фізичної особи-поручителя.
Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020, Приватний виконавець звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою і клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в яких, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а також на те, що судами по-різному застосовуються положення статті 337 ГПК України та статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", тому справа містить виключну правову проблему, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020, а ухвалу господарського суду міста Києва від 04.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- безпідставно не врахував положення статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" та неправильно застосував статтю 337 ГПК України;
- дійшов необґрунтованого висновку про те, що станом на дату постановлення ухвали суду першої інстанції та ухвалення постанови суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 вже не був керівником Товариства.
ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Ухвалою Касаційного господарського суду від 10.06.2020 задоволено клопотання Приватного виконавця про передачу справи № 910/8130/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Справу № 910/8130/17 разом з касаційною скаргою Приватного виконавця та доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 справу № 910/8130/17 разом з касаційною скаргою Приватного виконавця та доданими до неї документами повернуто до Касаційного господарського суду з посиланням на те, що правові питання, які виникли у даній справі, можуть бути вирішені Касаційним господарським судом як належним судом із застосуванням існуючих процесуальних механізмів подолання суперечливих позицій суду.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.09.2018 Приватним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 57126263, якою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно.
05.09.2018 Приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження у загальному розмірі 1 172 827,19 грн. Згідно з відповіддю Державної фіскальної служби України від 04.09.2018 № 1041843178 боржник має 13 відкритих рахунків у банківських установах.
05.09.2018 Приватний виконавець звернувся до банківських установ з вимогами про надання інформації щодо наявності відкритих рахунків, у відповідь на які банківськими установами повідомлено про накладення арештів на грошові кошти на рахунках боржника в межах стягуваної суми. Одночасно АТ "Укрсоцбанк" повідомило, що залишок коштів на рахунку боржника складає 24 копійки. На підставі розпорядження від 20.12.2018 № 57126263 грошові кошти у розмірі 24 копійки перераховано в рахунок витрат виконавчого провадження на користь Приватного виконавця.
18.09.2018 Приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна (рухомого) боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження у загальному розмірі 1 172 827,19 грн.
27.09.2018 Приватним виконавцем отримано від Територіального сервісного центру № 8046 Регіонального сервісного центру в місті Києві відповідь від 23.11.2018 №31/26-1807, відповідно до якої транспортних засобів за боржником не зареєстровано.
08.10.2018 Приватний виконавець звернувся до боржника, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві та Головного управління статистики у місті Києві з вимогою про надання балансів (звіт про фінансовий стан боржника) за останні два звітні періоди.
31.10.2018 Приватним виконавцем складено акт, яким встановлено, що за адресою місцезнаходження боржник не знаходиться.
Директором боржника ОСОБА_1 було надано письмові пояснення від 20.02.2019, в яких вказано, що все майно і рахунки підприємства арештовані, підприємство діяльність не веде з 2018 року, доходи підприємство не отримує.
20.02.2019 боржником на виконання вимоги від 08.10.2018 подано декларацію про доходи та майно боржника юридичної особи, з якої вбачається відсутність майна боржника.
15.03.2019 Приватним виконавцем отримано відповідь від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області Головного управління державної міграційної служби у місті Києві, відповідно до якої ОСОБА_1 18.06.2013 був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , орган, що видав, - 8037, та 07.02.2019 був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , орган, що видав, - 8103.
Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомлено державного виконавця про те, що громадянин України ОСОБА_1 перетинав державний кордон України, а саме:
- пункт пропуску Бориспіль, 28.04.2018 виїзд - 10.05.2018 в`їзд, Київ-Хургада, Хургада-Київ;
- пункт пропуску Бориспіль, виїзд 18.06.2018 - 21.06.2018 в`їзд, Київ-Прага, Прага-Київ;
- пункт пропуску Краківець, 23.08.2018 виїзд - 23.08.2018 в`їзд, НОМЕР_5;
- пункт пропуску Краківець, 24.08.2018 виїзд - 24.08.2018 в`їзд, НОМЕР_3 ;
- пункт пропуску Бориспіль, 07.12.2018 виїзд - 10.12.2018 в`їзд, Київ-Рига, Рига-Київ;
- пункт пропуску Бориспіль, 17.01.2019 виїзд - 26.01.2019 в`їзд, Київ-Шарм Ель Шейх, Шарм Ель Шейх-Київ;
- пункт пропуску Бориспіль, 11.03.2019 виїзд Київ - Відень.
За таких обставин суди першої інстанції та апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу від 04.09.2019 та ухвалюючи постанову від 27.11.2019, відповідно, дійшли висновку, що Приватним виконавцем належними засобами доказування доведено факт ухилення керівника боржника від виконання остаточного рішення суду, тому правомірним є застосування до керівника боржника-юридичної особи такої міри примусового впливу, як обмеження у праві виїзду за межі України, що узгоджується з положеннями статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 337 ГПК України.
З таким висновком не погодився суд апеляційної інстанції у прийнятті постанови від 11.02.2020, посилаючись на те, що за приписами пункту 19 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження, з-поміж іншого, має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Проте стаття 337 ГПК України не містить поняття "керівник боржника".
У листі Міністерства юстиції України від 26.12.2008 "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії", який носить інформаційний характер, зазначено, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з одного й того ж питання.
Тобто суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нормами ГПК України не передбачено поняття "керівник боржника" як особи, яку можливо б було тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції не може погодитись Касаційний господарський суд, оскільки відповідно до пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Згідно із статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в країну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.
На виконання статті 2 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів" від 24.03.2008 № 261/2008 стосовно врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання, було видано спільного листа Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008 № 25-32/463 та № 25-5347, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, до того ж питання такого обмеження вирішується судом.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України при проведенні аналізу судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
У листі Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" зазначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.
Отже, Законом України "Про виконавче провадження" закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.
Поряд з цим, згідно з правилами статті 337 ГПК України, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи може мати місце виключно у випадку:
- коли ця особа є боржником;
- невиконання нею судового рішення, на строк до повного виконання такого судового рішення.
Такий захід забезпечення виконання судового рішення є виключним.
Статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України" передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках.
Таким чином, наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.
Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).
При цьому Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальною нормою права, якою врегульовано умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню. Тобто вказаним Законом врегульовано права та обов`язки осіб, на правовідносини яких розповсюджується дія такої норми права.
Відтак якщо спеціальною нормою права (пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження") передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів, то обмеження виконавця у такому праві означатиме порушення прав виконавця, які визначені спеціальною нормою права, а саме Законом України "Про виконавче провадження".
Водночас Касаційний господарський суд зазначає, що вказане не призвело до прийняття судом апеляційної інстанції незаконного рішення, оскільки судом апеляційної інстанції встановлена інша обставина, яка є окремою підставою для відмови у задоволенні подання Приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника Товариства - ОСОБА_1 за наказом господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/8130/17, а саме, що відповідно до наказу від 05.05.2017 № 05/05 ОСОБА_1 було призначено директором Товариства на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства від 04.05.2017 № 04/05-2017.
Протоколом № 28/025 загальних зборів засновників Товариства звільнено директора ОСОБА_1 з основного місця роботи з 28.02.2018 та призначено останнього на посаду директора за сумісництвом з 28.02.2018, про що видано наказ Товариства.
У подальшому протоколом загальних зборів засновників Товариства від 01.08.2019 № 01/08 звільнено ОСОБА_1 з посади директора Товариства за сумісництвом з 01.08.2019 та призначено на посаду директора Товариства ОСОБА_2 з 02.08.2019, доручено ОСОБА_2 провести відповідні зміни в державному реєстрі.
Відповідно до виписки з ЄДРПОУ станом на дату видачі виписки 08.10.2019 керівником Товариства був ОСОБА_2 .
Крім того, судом встановлено, що 05.08.2014 Банком (Кредитор) та Товариством (Позичальник) була укладена Рамкова угода № FW115.862.
Зазначений договір забезпечувався, зокрема, договором поруки від 05.08.2014, який було укладено з ОСОБА_3 .
20.10.2017 ОСОБА_3 отримав гарантійний лист від Банку, згідно з яким Банк взяв на себе зобов`язання, у випадку погашення ОСОБА_3 як поручителем по Рамковій угоді від 28.09.2016 № FW115.862, грошових коштів у розмірі 400 000,00 грн, вилучити із застави автомобіль LAND Cruiser Prado 1, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , та поруку фізичної особи ОСОБА_3 .
Зазначені умови були взаємно виконані ОСОБА_3 , який оплатив 20.10.2017 170 000,00 грн, 06.12.2017 230 000,00 грн, та банком, який вилучив із застави вказаний автомобіль, що підтверджується довідкою від 06.12.2017 № 8-2/17/1003.
Таким чином, ОСОБА_3 як фізична особа - поручитель виконав свої обов`язки перед Банком у повному обсязі.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що станом на дату постановлення ухвали суду першої інстанції від 04.09.2019 та ухвалення постанови суду апеляційної інстанції від 27.11.2019 ОСОБА_3 вже не був керівником Товариства, до того ж у ОСОБА_1 були відсутні зобов`язання перед Банком, навіть як фізичної особи-поручителя, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні подання Приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника Товариства - ОСОБА_1 за наказом господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/8130/17.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно із статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судом апеляційної інстанції було прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129 304 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Олега Володимировича залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 910/8130/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко