№ 910/8275/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/8275/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Ходаківська І.П., Гаврилюк О.М.)

від 11.12.2024

за заявою ОСОБА_1

про забезпечення позову

у справі № 910/8275/24

за позовом ОСОБА_1

до:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайський аграрій";

ОСОБА_2 ;

приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Єфіменко Марії Дмитрівни,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1: ОСОБА_3 ,

про визнання недійсним рішення загальних зборів та договору управління спадщиною, скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та ухваленого судового рішення за результатом розгляду справи в суді першої інстанції

1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський аграрій» (далі - ТОВ «Дунайський аграрій»), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Єфіменко Марії Дмитрівни (далі - приватний нотаріус), в якому просила:

- визнати недійсним рішення загальних зборів засновників (учасників) ТОВ «Дунайський аграрій», що оформлено протоколом від 30.06.2023 № 1/06.23;

- визнати недійсним з моменту укладання Договір управління спадщиною від 30.06.2023 № 1/2023 та застосувати наслідки його недійсності;

- скасувати з 03.07.2023 державну реєстрацію призначення директором ТОВ "Дунайський аграрій" ОСОБА_2 , що зареєстрована 03.07.2023 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), номер запису 1005531070021001776;

- скасувати з 07.07.2023 державну реєстрацію виправлення помилки щодо призначення директором ТОВ "Дунайський ОСОБА_2 , що зареєстрована 07.07.2023 у ЄДР, номер запису 1005537770022001776.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не була повідомлена про проведення 30.06.2023 загальних зборів учасників ТОВ «Дунайський аграрій» та не приймала в них участь, у зв`язку з чим наявні правові підстави для визнання недійсним спірного рішення загальних зборів засновників (учасників) ТОВ «Дунайський аграрій», що оформлене протоколом від 30.06.2023 №1/06.23.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначає про те, що Договір управління спадщиною від 30.06.2023 № 1/2023 також має бути визнаний судом недійсним, оскільки нотаріус, уклавши договір з ОСОБА_2 , порушила вимоги Закону України «Про нотаріат» та відповідно не уклала вказаний договір з позивачем, як спадкоємницею померлого ОСОБА_4 . Відтак, за доводами позивача, Договір управління спадщиною порушує права та інтереси позивача.

1.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/8275/24 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

1.4. Ухвалюючи судове рішення, господарський суд дійшов висновку, що права позивачки не могли бути порушені спірним рішенням загальних зборів ТОВ «Дунайський аграрій», оскільки станом на момент його прийняття остання ще не була учасником зазначеного товариства. З огляду на наведене похідні вимоги про скасування запису державного реєстратора, внесеного до ЄДР, задоволенню також не підлягають.

Щодо вимоги про визнання недійсним Договору управління спадщиною суд з огляду на встановлені обставини справи та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин вказав, що приватним нотаріусом було вжито ряд заходів щодо охорони спадкового майна, передбачених Законом України «Про нотаріат» та Цивільним кодексом України. При цьому суд урахував, що з боку позивачки не надходило жодних заяв та вимог, а також не було здійснено жодних юридично значущих дій, для того щоб спірний Договір управління спадщиною був укладений саме з позивачем. Водночас після надходження заяви про прийняття спадщини від матері померлого, приватним нотаріусом у цей же день було направлено лист ОСОБА_2 про звернення спадкоємця за законом та про припинення договору управління спадщиною - корпоративними правами ТОВ «Дунайський аграрій». Приватним нотаріусом після надання усіх необхідних документів для оформлення та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом були видані свідоцтва про право на спадщину, зокрема і на ім`я позивачки.

Відтак твердження позивачки про недобросовісність та незаконність дій приватного нотаріуса не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Отже, позивачем жодними належними і допустимими доказами відповідно до статей 76 79 Господарського процесуального кодексу України не підтверджено підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

2. Короткий зміст заяви про забезпечення позову та оскаржуваного судового рішення, ухваленого за результатом її розгляду

2.1. На стадії апеляційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/8275/24 позивачкою до суду апеляційної інстанції подано заяву про забезпечення позову, в якій остання просила суд:

- заборонити здійснювати ОСОБА_2 управління поточною діяльністю та коштами ТОВ «Дунайський Аграрій», підписувати будь-які договори, угоди, акти, накладні, видавати довіреності від імені ТОВ «Дунайський Аграрій», розпоряджатися майном та коштами ТОВ «Дунайський Аграрій», які знаходяться на банківських рахунках та касі ТОВ «Дунайський Аграрій»;

- зупинити дію рішення загальних зборів учасників ТОВ «Дунайський Аграрій», що оформлено протоколом від 30.06.2023 №1/06.23.

2.2. В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що її батько - ОСОБА_4 , був директором за засновником (учасником) ТОВ «Дунайський Аграрій», якому належали корпоративні права, а розмір частки у вказаному товаристві складав 70%.

Втім, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, на підтвердження чого заявником надано завірену копію свідоцтва про смерть.

Опісля, на підставі Договору управління спадщиною від 30.06.2023 приватний нотаріус передала ОСОБА_2 в управління частку у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ «Дунайський аграрій», що складає 70%, для управління ними, без права розпорядження.

У цей же день (30.06.2023) були проведені загальні збори засновників (учасників) ТОВ «Дунайський Аграрій», рішення яких оформлено протоколом від 30.06.2023 №1/06.23 (надано відповідну копію), та здійснено державним реєстратором державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу.

Також державним реєстратором проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу 03.07.2023 та 07.07.2023.

У подальшому, а саме 20.03.2024 позивачці як спадкоємці за законом видано свідоцтво на спадщину щодо спадкування частки статутного капіталу ТОВ «Дунайський Аграрій» у розмірі 70%.

Як стверджує заявниця 19.04.2024 їй стало відомо від її бабусі - ОСОБА_5 , що згідно з листа приватного нотаріуса від 21.07.2023 № 417/02-14 останній уклав Договір з ОСОБА_2 для управління корпоративними правами покійного батька позивачки, із часткою в статутному капіталі товариства у розмірі 70 %, який був припинений 17.07.2023.

ОСОБА_1 стверджує, що не давала своєї добровільної згоди на управління своїм спадковим майном (у тому числі часткою у розмірі 70% статутного капіталу товариства) безпосередньо ОСОБА_2 або будь-якій іншій особі, як і не висловлювала своєї добровільної згоди у будь-якій формі щодо призначення директором ТОВ «Дунайський аграрій» - ОСОБА_2 , і останній призначений директором товариства незаконно та в порушення вимог закону, статуту товариства.

Крім того, заявниця відзначає, що її представник направив ТОВ «Дунайський аграрій» вимогу від 14.11.2024 про скликання на 25.12.2024 о 12- 00 годин загальних зборів учасників Т ОВ «Дунайський аграрій». Втім, 02.12.2024 позивачем отримано від ТОВ «Дунайський аграрій» лист від 25.11.2024 про відмову у скликанні зазначених загальних зборів учасників товариства. Відмова від проведення загальних зборів ТОВ «Дунайський аграрій» підписана відповідачем 2 - ОСОБА_2 , як особою, що була управителем спадкового майна.

Також позивачка зазначає, що 08.09.2023 та 20.09.2023 платіжними інструкціями №353 та №469 (копії яких надано до суду), що підписані ОСОБА_2 було перераховано 1 000 000 грн та 500 000 грн невідомій позивачці фірмі.

З огляду на вищевикладене позивачка вважає, що заборона ОСОБА_2 підписувати будь-які договори, угоди, акти, накладні, видавати довіреності, розпоряджатися майном та коштами ТОВ «Дунайський аграрій», здійснювати управління поточною діяльністю товариством обумовлено тим, що відповідач може продати, іншими чином відчужити майно та кошти товариства, що утруднить у майбутньому виконання судового рішення або зробить виконання судового рішення неможливим.

Позивачка вказує і на те, що зупинення дії спірного рішення загальних зборів учасників ТОВ «Дунайський аграрій» не зумовлює жодним чином фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямоване виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у справі № 910/8275/24, зупинення носить тимчасовий характер, не скасовує його, а спрямоване виключно на ефективний захист порушених прав та інтересів позивача у випадку задоволення позову.

Вжиття вищезазначених заходів забезпечення позову, на думку позивачки, відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, адекватності та співмірності.

Вжиття заходів забезпечення позову у справі необхідно позивачці задля охорони матеріально-правових інтересів позивача від недобросовісних дій із боку відповідачів, у тому числі, від продажу майна, розтрати грошових коштів, що належить на праві власності товариству.

2.3. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі №910/8275/24 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено у повному обсязі.

2.4. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанцій виходив з такого:

- запропонований позивачем спосіб забезпечення позову має ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки, фактично зводиться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину;

- застосування такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії рішення загальних зборів учасників товариства (яким обрано директора товариства) свідчить про втручання суду у господарські відносини, зокрема, до блокування господарської діяльності юридичної особи, порушення прав осіб, що не є учасниками судового процесу, застосування обмежень, не пов`язаних з предметом спору, що є недопустимим з огляду на статтю 6 Господарського кодексу України і, за умови недоведеності наявності порушення прав заявника у зв`язку з укладенням спірного правочину та проведенням загальних зборів учасників Товариства, свідчить про його неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи;

- заборона здійснювати ОСОБА_2 управління поточною діяльністю товариства та коштами, розпоряджатися майном та коштами, підписувати будь-які договори, угоди, акти, накладні, видавати довіреності від імені товариства також є втручанням суду у господарські відносини; застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, позбавить його можливості здійснення господарської діяльності;

- перерахування коштів невідомій апелянту фірмі не може свідчити про незаконність або необґрунтованість вказаних операцій. Твердження заявниці у цій частині не можуть будуватись на припущеннях або переконаннях останньої;

- заявлені позивачем заходи не спрямовані на забезпечення збереження "status quo" до остаточного вирішення спору, а є тотожними заявленим позовним вимогам, що суперечить інституту забезпечення позову;

- позивачкою не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі №910/8275/24, ухвалити нове рішення суду, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.

3.2. Так, в обґрунтування своєї правової позиції скаржник вказує, що оскаржуване судове рішення ухвалено із порушенням норм процесуального права, а саме статей 2 3 5 11 13 74-78 86 136 137 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 8 9 41 55 129 Конституції України, статей 3 15 16 1219 Цивільного кодексу України, статей 1, 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статуту ТОВ «Дунайський аграрій».

Скаржник відзначає, що суд апеляційної інстанції у цій справі не надав оцінки тому, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Апеляційний господарський суд, відмовляючи позивачу у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, не звернув уваги на те, що предметом оскаржуваного договору є права на участь ОСОБА_2 у ТОВ «Дунайський аграрій», що є особистим немайновим правом покійного і не входить до складу спадщини. Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано те, що майном та коштами ТОВ «Дунайський аграрій» розпоряджається ОСОБА_2 , повноваження якого як управителя спадковим майном припинені 17.07.2023, а позивач як власник частки 70% капіталу ТОВ «Дунайський аграрій» не голосував 30.06.2023 на загальних зборах учасників товариства за призначення його директором, і позивачу для захисту свого порушеного права потрібно буде звертатися за захистом із новими позовами до суду.

3.3. ОСОБА_2 06.01.2024 через «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, я якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

3.4. ОСОБА_3 13.01.2025 на електронну адресу Суду подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому відзначає, що наведені аргументи позивача є необґрунтованими, а доводи про необхідність застосування заходів забезпечення позову не підтвердженні належними доказами та суперечать положенням ГПК України. З огляду на наведене ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

3.5. Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Суду не надходили.

4. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

4.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2024 у справі №910/8275/24 за касаційною скаргою ОСОБА_1 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/8275/24 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі №910/8275/24 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

4.2. Об`єктом касаційного оскарження є ухвала Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі №910/8275/24, якою відмовлено позивачу у забезпеченні позову.

4.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення при розгляді заяви про забезпечення позову, Верховний Суд зазначає таке.

5.2. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову одночасно.

Згідно зі статтею 137 ГПК України не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони:

1) проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору;

2) емітенту, зберігачу, депозитарію надавати реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства;

3) участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства;

4) здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина одинадцята статті 137 ГПК України).

5.3. Верховний Суд відзначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Колегія суддів відзначає, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19 тощо).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Отже, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та, зокрема не повинні порушувати прав інших учасників (акціонерів) юридичної особи.

Разом з тим, вирішуючи питання про забезпечення позову та, виходячи з приписів статей 13 15 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді, зокрема заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Верховний Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

5.4. Як встановлено судами попередніх інстанцій предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників (учасників) товариства, визнання недійсним з моменту укладання Договору управління спадщиною та скасування в ЄДР реєстраційних записів.

Отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру.

5.5. Колегія суддів відзначає, що у разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення, при задоволення якої, не вимагатиме примусового виконання, то має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Подібна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/8225/20, від 13.01.2021 у справі від 07.10.2021 у справі №910/2287/21.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

При цьому, зокрема, заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись з предметом позову, тобто, така заборона має стосуватися виключно предмета спору.

5.6. Як зазначалось, у заяві про забезпечення позову заявник просив суд:

- зупинити дію рішення загальних зборів учасників ТОВ «Дунайський Аграрій», що оформлено протоколом від 30.06.2023 №1/06.23, на яких директором товариства обрано ОСОБА_2 ;

Колегія суддів у розгляді даного питання ураховує, що позивачка у цій справі, звертаючись з відповідною заявою, має намір захистити свої права як спадкоємиці учасника ТОВ «Дунайський Аграрій», які порушені (на її думку) внаслідок ухвалення оспорюваного рішення загальних зборів, що відбулись 30.06.2023, тобто після смерті її батька (учасника спірного товариства/спадкодавця) та до отримання останньою як спадкоємиці за законом свідоцтва на спадщину (20.03.2024) щодо спадкування частки статутного капіталу ТОВ «Дунайський Аграрій» у розмірі 70%.

ОСОБА_1 стверджує, що не давала своєї добровільної згоди на управління своїм спадковим майном (у тому числі часткою у розмірі 70% статутного капіталу товариства) безпосередньо ОСОБА_2 або будь-якій іншій особі, як і не висловлювала своєї добровільної згоди у будь-якій формі щодо призначення директором ТОВ «Дунайський аграрій» - ОСОБА_2 , і останній призначений директором товариства незаконно, в порушення вимог закону та статуту товариства.

5.7. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, з огляду на вимоги та зміст такої заяви, дійшов висновку, що позивачкою не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки.

При цьому суд врахував, що заявлені позивачкою заходи не спрямовані на забезпечення збереження "status quo" до остаточного вирішення спору, а є тотожними заявленим позовним вимогам, що суперечить інституту забезпечення позову. Також такі заходи є неспівмірними з предметом спору та порушуватимуть збалансованість інтересів сторін справи.

Крім того, суд відзначив, що у спірних правовідносинах зупинення дії рішення загальних зборів учасників товариства, яким обрано директора товариства, та заборона здійснювати директору, зокрема, управління поточною діяльністю товариства свідчить про втручання суду у господарські відносини та може призвести до блокування господарської діяльності юридичної особи, що стане наслідком невиправданого обмеження прав товариства, його учасників та третіх осіб.

5.8. У розгляді даного питання Суд ураховує такі встановлені судом першої інстанції обставини справи.

Так, ОСОБА_4 , який володів 70% статутного капіталу ТОВ «Дунайський аграрій» помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За заявою ОСОБА_6 (іншого учасника товариства) 29.06.2023 була відкрита спадкова справа щодо майна померлого ОСОБА_4 . У своїй заяві громадянин ОСОБА_6 , який є засновником (учасником) ТОВ «Дунайський аграрій» зазначив, що у складі спадщини ОСОБА_4 наявні корпоративні права 70 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський аграрій», а відтак існує необхідність вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини та просив укласти Договір на управління корпоративними правами та видати свідоцтво на управління спадщиною громадянину ОСОБА_2

ОСОБА_2 30.06.2023 звернувся до приватного нотаріуса з заявою щодо укладання договору на управління корпоративними правами ТОВ «Дунайський аграрій» з правом голосування на позачергових зборах ТОВ «Дунайський аграрій» з вирішення питання про призначення директора ТОВ «Дунайський аграрій» до вирішення питання спадкування.

Приватний нотаріус 30.06.2023 з ОСОБА_2 уклали Договір управління спадщиною, в якому вказано, що він укладається з метою утримання (догляду) та збереження спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з необхідністю вирішення питання призначення тимчасово виконуючого обов`язки директора ТОВ «Дунайський аграрій» на період до вступу спадкоємців на законних підставах до складу засновників ТОВ «Дунайський аграрій», враховуючі той факт, шо у складі спадщини, є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, за відсутністю спадкоємців, які прийняли спадщину, заповіту та виконавця заповіту.

Приватним нотаріусом 30.06.2023 видано свідоцтво за № 1855 для управління корпоративними правами ТОВ «Дунайський аграрій» на ім`я ОСОБА_2 .

Як стверджує приватний нотаріус на момент підписання оспорюваного правочину до останнього не надходило жодних заяв та вимог від спадкоємців, а також не було здійснено жодних юридично значущих дій, для того щоб такий Договір управління спадщиною був укладений, зокрема з позивачем.

В подальшому, 30.06.2023 протоколом №1/06.23 р. загальних зборів учасників ТОВ «Дунайський аграрій» призначено директором Товариства - ОСОБА_2 , як особу, яка управляє спадщиною.

Згодом, 17.07.2023 до приватного нотаріуса звернулася мати померлого ОСОБА_5 та надала заяву про прийняття спадщини.

У цей же день, 17.07.2023 приватним нотаріусом ОСОБА_2 було направлено лист про звернення спадкоємця за законом та про припинення договору управління спадщиною - корпоративними правами ТОВ «Дунайський аграрій».

ОСОБА_2 21.07.2023 були повернуті приватному нотаріусу договір на управління спадщиною та свідоцтво.

Отже, за встановленими судом першої інстанції обстав справи оспорюваний позивачем правочин (Договір на управління спадщиною з громадянином ОСОБА_2 ) діяв з 30.06.2023 по 17.07.2023, тобто 17 днів.

У подальшому, 25.07.2023 року до приватного нотаріуса звернулась ОСОБА_5 з заявою щодо видачі на її ім`я Свідоцтва, яке посвідчує повноваження управителя спадщини корпоративними правами ТОВ «Дунайський аграрій», Приватного Виробничо-Комерційного Підприємства «Озіріс», Приватного підприємства «Альтернатива - Єко», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім « Дунайський Аграрій ».

Відповідно, приватним нотаріусом 25.07.2023 було видане свідоцтво на ім`я ОСОБА_5 , яке посвідчувало повноваження управителя спадщини - корпоративними правами.

ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після надання усіх необхідних документів для оформлення та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , приватним нотаріусом були видані свідоцтва про право на спадщину на 3/4 частки на ім`я його дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та на 1/4 частку на ім`я його матері ОСОБА_5 .

В подальшому, 12.03.2024 приватним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом частки у статутному капіталі ТОВ «Дунайський аграрій» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дунайський аграрій».

Отже, з огляду на те, що ОСОБА_2 за спірним Договором був управителем спадкового майна (корпоративних прав щодо товариства) лише 17 днів (до 17.07.2023), ураховуючи подальше отримання свідоцтва на управління спадщиною (корпоративними правами товариства) ОСОБА_5 (матір`ю спадкодавця) 25.07.2023 та відповідно отримання позивачем та ОСОБА_5 12.03.2024 свідоцтв про право на спадщину за законом частки у статутному капіталі ТОВ «Дунайський аграрій», колегія суддів доходить висновку, що позивач протягом тривалого часу (як мінімум з 12.03.2024) мала та має можливість у будь-який момент змінити директора товариства у відповідності до вимог чинного законодавства та Статуту ТОВ «Дунайський аграрій».

Відтак у Суду відсутні обґрунтовані підстави для застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач.

5.9. Ураховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у контексті доводів заяви про забезпечення позову, суті позовних вимог та мотивів, з яких виходив суд попередньої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, колегія суддів, вважає, що здійснене судом апеляційної інстанції правозастосування статей 136 137 ГПК України засноване на вірному застосуванні цих норм та узгоджується із наведеними вище висновками Верховного Суду.

Суд вважає, що судом апеляційної інстанцій здійснено належну оцінку обґрунтованості доводів заявниці про необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог позивачки щодо забезпечення позову і забезпечення збалансованості інтересів сторін спору.

Відтак колегія відхиляє доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема статей 136 137 ГПК України як такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для вжиття зазначених заходів забезпечення позову.

З огляду на наведене інші доводи касаційної скарги також відхиляються Судом.

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, у Суду відсутні правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

5.10. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення ("Olujic v. Croatia", № 22330/05 п. 82, рішення від 05.02.2009). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником ("Mala v. Ukraine", № 4436/07, п. 48, рішення від 03.07.2014; "Bogatova v. Ukraine", № 5231/04, п. 13, рішення від 07.10.2010 ).

Правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість ("De Cubber v. Belgium", № 9186/80, п. 24, рішення від 26.10.1984; "Castillo Algar v. Spain", п. 45, рішення від 28.10.1998).

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин щодо застосування статей 136 137 ГПК України у правовому та процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Доводи скаржника про порушення судом попередньої інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі №910/8275/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко