№ 910/8633/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/8633/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024

(у складі колегії суддів: Шапран В. В. (головуючий), Буравльов С. І., Андрієнко В. В.) та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 (суддя Картавцева Ю. В.)

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"» на рішення державного виконавця та начальника Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

у справі за позовом Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Тепло»

про зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"» (далі - скаржник, ТОВ «Авіакон», стягувач) звернулося до місцевого господарського суду із скаргою на рішення старшого державного виконавця Конотопського відділу Державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС) Дубровського Сергія Євгенійовича (далі - державний виконавець) та на рішення начальника цього ж відділу державної виконавчої служби Марценюк Аліни Сергіївни (далі - начальник ВДВС), в якій просило:

1) визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 12.01.2024 про закінчення ВП № НОМЕР_1;

2) визнати протиправною та скасувати постанову начальника ВДВС від 13.02.2024 № 6 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 (далі - ВП № НОМЕР_1);

3) зобов`язати ВДВС відновити ВП № НОМЕР_1.

У мотивування скарги зазначено, що накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК Тепло» (далі - ТОВ «ВК Тепло», боржник) і направлення подання (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення його керівника до кримінальної відповідальності, як це передбачено п. 16 ст. 18, ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону № 1404-VIII) не є достатніми заходами з виконання судового рішення, враховуючи, що рішення суду залишилось невиконаним.

Державний виконавець всупереч ст. 18 Закону № 1404-VIII не вжив усіх заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду, та не скористався правом:

- одержання безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідних для проведення виконавчих дій пояснень, довідок та іншої інформацію, в тому числі конфіденційної, в результаті чого безумовно прийняв до уваги пояснення боржника від 21.11.2023 щодо неможливості виконання рішення через настання форс-мажору (запровадження карантинних заходів в період пандемії коронавірусу, введення воєнного стану), недостатньої кількості працівників та у зв`язку зі збільшенням фактичної ціни договору (п. 3);

- звернення до суду щодо застосування до боржника приводу, враховуючи невиконання ним вимог виклику державного виконавця для надання пояснень з приводу виконавчого документа (п. 14);

- вимоги від керівника боржника надання пояснень за фактом невиконання рішення суду (п. 18);

- звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника ТОВ «ВК Тепло» до виконання зобов`язань за рішенням суду (п. 19);

- встановлення причин невиконання боржником рішення суду та притягнення його до адміністративної відповідальності за неявку до виконавчого органу на вимогу державного виконавця (п. 22).

Окрім того, державний виконавець не ознайомився з умовами договору від 29.10.2018, що призвело до хибних висновків про неможливість виконання рішення суду без участі боржника, оскільки умови цього договору не обмежують боржника у праві залучати субпідрядні організації до виконання робіт по заміні вікон на металопластикові.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.03.2024, залишеною без змін у постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024, у задоволенні скарги відмовив.

Висновки суду першої інстанції обґрунтовані тим, що державним виконавцем було вжито всіх передбачених Законом № 1404-VIII заходів до примусового виконання рішення з урахуванням особливостей виконання даного типу рішень, встановлених ст. 63 цього Закону, яка визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний, зокрема, вчинити певні дії.

Апеляційний суд погодився із такими висновками місцевого господарського суду, додатково зазначивши, що безрезультатність здійснених держаним виконавцем заходів на виконання рішення суду не можуть бути розцінені як неправомірні дії чи неправомірна бездіяльність, та не є підставою для задоволення скарги стягувача.

Суди попередніх інстанцій відхилили доводи скаржника про не встановлення державним виконавцем причин невиконання рішення суду, оскільки з`ясували, що в матеріалах виконавчого провадження наявне повідомлення ТОВ «ВК Тепло» від 21.11.2023 про неможливість виконання зобов`язань за договором від 29.10.2018 та, як наслідок, рішення суду через істотну зміну обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, настільки, що якби сторони передбачили цю зміну, не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Враховуючи зміст вказаного повідомлення ТОВ «ВК Тепло», апеляційний суд констатував відсутність в діях боржника складу адміністративного правопорушення, отже, відсутність підстав для притягнення боржника до адміністративної відповідальності згідно зі ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення України (далі - КупАП) через неявку до виконавчого органу.

Зазначивши, що Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) не передбачає можливість здійснювати тимчасове обмеження права виїзду за межі України щодо фізичної особи, яка є керівником боржника - юридичної особи, позаяк таке обмеження стосовно керівника може бути розцінене як втручання держави в право людини на свободу пересування, суд апеляційної інстанції відхилив аргументи скаржника про протиправну бездіяльності державного виконавця щодо не звернення до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника ТОВ «ВК Тепло».

Взявши до уваги, що виконання рішення суду нерозривно пов`язане з особою боржника та унеможливлює виконання цього рішення без його участі, й те, що залучати субпідрядні організації може лише ТОВ «ВК Тепло», а не державний виконавець, апеляційний суд вказав на помилковість посилань скаржника про можливість залучення до виконання рішення суду субпідрядних організацій державним виконавцем.

При перегляді скарги ТОВ «Авіакон» в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20, Верховного Суду у постановах від 25.09.2020 у справі № 924/315/17 та від 09.06.2020 у справі № 922/3503/16.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Авіакон», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність підстав касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення скарги.

В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що:

- суди попередніх інстанцій не врахували, що державний виконавець в повній мірі не використав надані йому ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII права та повноваження та, як наслідок, неправомірно виніс постанову про закінчення ВП № НОМЕР_1;

- суди неправильно застосували ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII та в порушення ст. 86 91 ГПК України не дослідили матеріали ВП № НОМЕР_1, виклик державного виконавця від 09.11.2023 та повідомлення боржника від 21.11.2023, в результаті чого не звернули уваги, що вчинені державним виконавцем примусові заходи виконання рішення суду (виклик боржника, вимога щодо надання пояснень за фактом невиконання рішення) мали формальний характер, адже матеріали ВП № НОМЕР_1 не містять доказів виконання боржником вимог виклику державного виконавця, притягнення боржника до адміністративної відповідальності за таке невиконання відповідно до ст. 188-13 КупАП та звернення державного виконавця до суду щодо застосування приводу, а надані боржником 21.11.2023 пояснення не стосуються виклику, а подані з метою відкладення проведення виконавчих дій, до того ж з порушенням строку на їх подання у 5 днів;

- обставини форс-мажору, наведені боржником у повідомленні від 21.11.2023, щодо неможливості виконання рішення суду не підтверджені належними доказами та не звільняють його від виконання рішення суду, на що суди не зважили;

- суди не дослідили умов договору від 29.10.2018, через що дійшли помилкових висновків, що виконання рішення суду неможливе без участі боржника.

Вказуючи на порушення судом апеляційної інстанції приписів п. 2, 4 ч. 3 ст. 2, ч. 1, 2 ст. 13, п. 4 ч. 5 ст. 13, п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України, ТОВ «Авіакон» зазначило, що через допущену особою, яка була відповідальна за організацію судового засідання 23.04.2024 в режимі відеоконференції, в прізвищі представника скаржника помилку, а саме замість прізвища ОСОБА_1 вказано прізвище ОСОБА_1 , апеляційний суд не зміг ідентифікувати в програмі ВКЗ користувача ОСОБА_1, яка була авторизована на сайті ВКЗ та очікувала запрошення до відеоконференції, в результаті чого позбавив скаржника права на участь в цьому судовому засіданні через його представника та прав, пов`язаних з такою участю.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник навів перелік постанов Верховного Суду, Вищого господарського суду України, правові висновки у яких не було враховано судом апеляційної інстанції під час вирішення скарги, зокрема, щодо питання застосування ст. 18 Закону № 1404-VIII, ст. 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV та форс-мажору, як підстави звільнення боржника від виконання рішення суду.

Ухвалою Верховного Суду 29.05.2024 відкрито касаційне провадження у даній справі з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

До Верховного Суду 13.06.2024 ВДВС подав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.06.2024 № 32.2-01/1202 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/8633/21 у зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т. М. та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024 судову справу № 910/8633/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: Жайворонок Т. Є. - головуючий, Бенедисюк І. М., Колос І. Б.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення ВДВС у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у червні 2021 року Державне підприємство «Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"» (припинене та з 08.07.2022 реорганізоване у ТОВ «Авіакон») подало до суду позов, в якому просило зобов`язати ТОВ «ВК Тепло» виконати умови договору від 29.10.2018 - виконати роботи з поточного ремонту по заміні вікон на металопластикові, загальною площею 114,6 кв. м. в «Центральній заводській лабораторії, зарядно-акумуляторній станції» інв. № 1016, розташованої на території Державного підприємства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022, позов задоволено.

21.07.2022 на виконання вказаного судового рішення видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 замінено стягувача за наказом суду від 21.07.2022 з Державного підприємства на ТОВ «Авіакон». Останній пред`явив цей наказ ВДВС до виконання і 08.11.2023 державний виконавець прийняв постанову про відкриття ВП № НОМЕР_1.

Отже, за встановлених судами обставин, місцевим господарським судом 02.11.2021 прийнято рішення зобов`язального характеру, яке за своєю суттю є немайновим, а саме зобов`язано ТОВ «ВК Тепло» вчинити дії з виконання робіт згідно з договором від 29.10.2018.

Колегія суддів вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій, що рішення суду від 02.11.2021 містить зобов`язання вчинити певну дію саме боржника, тому не може бути виконано без його участі, оскільки виконати роботи за договором від 29.10.2018 зобов`язано саме ТОВ «ВК Тепло», а залучати до виконання цих робіт субпідрядні організації чи ні є правом товариства, а не його обов`язком згідно з договором, про що зазначає сам скаржник в касаційній скарзі, коли твердить, що положення договору не обмежують боржника у праві залучення субпідрядників до виконання робіт.

Враховуючи викладене, суди вірно зазначили, що при виконанні такого типу рішень належить до застосування ст. 63 Закону № 1404-VIII, яка визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний, зокрема, вчинити певні дії.

У ст. 63 Закону № 1404-VIII встановлено, що:

- за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч. 1);

- у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2);

- виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 39 цього Закону (ч. 3).

За встановлених судами обставин державний виконавець вжив усіх передбачених ст. 63 Закону № 1404-VIII заходів до примусового виконання рішення зобов`язального характеру, а саме:

06.12.2023 - здійснив перевірку виконання боржником вимог виконавчого документа, за результатами якої встановлено, що рішення суду не виконано, про що складено акт державного виконавця;

06.12.2023 - виніс постанову про накладення на ТОВ «ВК Тепло» штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин;

21.12.2023 - здійснив повторну перевірку виконання боржником вимог виконавчого документа та склав акт, згідно з якого рішення суду боржник не виконав;

21.12.2023 - повторно виніс постанову про накладення на ТОВ «ВК Тепло» штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин;

25.12.2023 - направив Конотопському РВП ГУНП в Сумській області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України (умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили або перешкоджання його виконанню), згідно з якого просив притягнути до кримінальної відповідальності керівника ТОВ «ВК Тепло», а інформацію про прийняте рішення за результатами повідомлення направити ВДВС.

08.01.2024 Конотопський РВП ГУНП в Сумській області повідомив ВДВС, що за вказаним фактом проведена перевірка в ході ознак кримінального правопорушення, що містить суспільно небезпечне діяння відповідно до ст. 214 Кримінального кодексу України, не встановлено, тому подальший розгляд за даним фактом припинено. У разі незгоди з прийняти рішенням державний виконавець має право оскаржити його у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, а також звернутися до суду.

З огляду на викладене суди визнали правомірною постанову державного виконавця від 12.01.2024 про закінчення ВП № НОМЕР_1 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону № 1404-VIII, в якій, зокрема, зазначено, що рішення боржник не виконав, штрафи стягнуті, державним виконавцем вжито всіх заходів для повного та своєчасного виконання рішення, та, як наслідок, суди визнали правомірною постанову начальника ВДВС від 13.02.2024 № 6.

Разом з тим рішення суду від 02.11.2021 залишилось невиконаним боржником, що зауважив і суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, зазначивши, що неодноразові спроби державного виконавця спонукати боржника до виконання рішення суду не призвели до позитивного результату.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом ст. 326 327 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, виконання яких здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Верховний Суд наголошує, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права.

У разі невиконання боржником рішення суду в добровільно порядку, це рішення підлягає примусовому виконанню, з урахуванням положень Закону № 1404-VIII, згідно з п. 1- 3, 5, 8 ч. 1 ст. 2 якого виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема, верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

За ст. 10 Закону № 1404-VIII виконавець, окрім визначених заходів примусового характеру, таких як звернення стягнення на кошти, майно, дохід боржника, вилучення у нього і передача стягувачу предметів за рішення суду, заборона боржнику розпоряджатися, користуватися майном, має право здійснювати й інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом, з метою виконання рішення суду.

При цьому ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII покладає на виконавця обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Для виконання вказаного обов`язку законодавець наділив виконавця широким колом прав та повноважень, закріплених у ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII, якими, зокрема, є:

- проведення перевірки виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню (п.1);

- з метою захисту інтересів стягувача одержання безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідних для проведення виконавчих дій пояснень, довідок та іншої інформації, в тому числі конфіденційної (п. 3);

- звернення до суду, який видав виконавчий документ із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (п. 10);

- виклик фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, а у разі, якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу (п. 14);

- накладення стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (п. 16);

- вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження (п. 18);

- звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи до виконання зобов`язань за рішенням (п. 19);

- здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (п. 22).

У свою чергу ч. 5 ст. 19 Закону № 1404-VIII встановлює, що боржник зобов`язаний утримуватись від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення (п. 1); своєчасно з`являтися на вимогу виконавця (п. 5); надавати пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження (п. 6).

Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 18 Закону № 1404-VIII).

Верховний Суд звертає увагу, що тлумачення приписів ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII таким чином, що застосування передбачених цією нормою повноважень державним виконавцем є його правом, а не обов`язком, ґрунтується на неправильному розумінні цих повноважень та ролі державного виконавця у виконавчому провадженні, оскільки застосування державним виконавцем наданого йому широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до його обов`язків, визначених ч. 1, 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII щодо вжиття передбачених цим Законом заходів неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема, виконавця на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів стягувача.

Суди встановили, що державний виконавець скористався повноваженнями, передбаченими п. 1, 14, 16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII, і дійшли висновку, що ним вжито достатньо заходів примусового виконання рішення, незважаючи на те, що рішення суду залишилось невиконаним боржником.

Такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним та зроблений без належного дослідження матеріалів ВП № НОМЕР_1 з огляду на таке.

З`ясувавши наявність в матеріалах ВП № НОМЕР_1 повідомлення боржника від 21.11.2023 про неможливість виконання зобов`язань за договором від 29.10.2018 та, як наслідок, рішення суду через: зміну ціни правочину - її зростання з моменту укладення договору (29.10.2018) та до моменту відкриття ВП № НОМЕР_1; наявність форс-мажорних обставин (карантинні заходи в період пандемії коронавірусу, а потім - введення воєнного стану), короткі строки виконання рішення суду та відсутність достатньої кількості працівників, суди відхилили аргументи скаржника про не встановлення державним виконавцем причин невиконання рішення суду, однак, не зваживши при цьому на наявність у державного виконавця права за п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII, яке державний виконавець повинен використовувати з метою захисту інтересів стягувача, а не боржника.

Для досягнення цілей захисту інтересів стягувача на державного виконавця покладено обов`язок перевіряти виконання рішення суду, отже, перевіряти обставини, наведені боржником, в обґрунтування неможливості виконання рішення суду. Державний виконавець не має обмежуватись виключно фактом надання боржником пояснень щодо неможливості виконання рішення, а зобов`язаний у межах виконання рішення суду перевірити зміст наданої боржником інформації.

Окрім того, і суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони виконавчого провадження в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, дотримуючись таким чином принципу верховенства права.

Встановивши обставини надання боржником повідомлення від 21.11.2023 із зазначенням причин неможливості виконання рішення суду, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою встановлення обставин здійснення державним виконавцем перевірки таких доводів, використовуючи право, закріплене у п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII, формально зазначивши про надання боржником державному виконавцю письмових пояснень із зазначенням обставин невиконання рішення суду, а тому і встановлення останнім причин невиконання такого рішення.

З огляду на те, що спір у цій справі виник з вини ТОВ «ВК Тепло» і ТОВ «Авіакон» отримало рішення на свою користь, яке з 2021 року не виконує винна сторона, саме боржник несе тягар негативних наслідків власної поведінки, у тому числі, таких як зростання ціни договору від моменту укладення договору у 2018 році і до моменту відкриття ВП № НОМЕР_1 у 2022 році, на що суди попередніх інстанцій не зважили, необґрунтовано переклавши на стягувача тягар несприятливих наслідків через фактичне невиконання рішення суду.

Також суди не надали оцінки додаткам до повідомлення від 21.11.2023, серед яких не значиться будь-якого документа Торгово-промислової палати України на підтвердження виникнення для боржника обставин форс-мажору, які б унеможливили виконання ним рішення суду, в результаті чого в порушення норм процесуального права не навели мотивів відхилення таких аргументів ТОВ «Авіакон» в скарзі на рішення державного виконавця та начальника ВДВС і в апеляційній скарзі.

Відхиляючи доводи скаржника про невиконання державним виконавцем п. 14 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII з посиланням на наявність повідомлення боржника від 21.11.2023, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки виклику від 09.11.2023, яким державний виконавець зобов`язав боржника з`явитись до ВДВС 15.11.2023 з приводу виконавчого документа. В результаті чого не встановив обставин, з якими була пов`язана неможливість боржника виконати обов`язок, покладений на нього п. 5 ч. 5 ст. 19 Закону № 1404-VIII, тобто чи були у боржника дійсно поважні причини для неявки до ВДВС, в результаті чого дійшов передчасного висновку про відсутність підстав у державного виконавця звернутися до суду щодо застосування до боржника приводу та притягнення боржника до адміністративної відповідальності за неявку за викликом державного виконавця відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону № 1404-VIII та ст. 188-13 КупАП.

Зазначаючи про відхилення аргументів скаржника про безпідставне незастосування державним виконавцем повноважень, передбачених п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нормами ГПК України не передбачено можливість здійснювати тимчасове обмеження права виїзду за межі України щодо фізичної особи, яка є керівником боржника - юридичної особи, що є помилковим.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за рішенням не тільки фізичної особи - боржника, але й керівника боржника - юридичної особи, а обмеження виконавця у такому праві означатиме порушення прав виконавця, які визначені вказаною нормою Закону.

Такий захід забезпечення виконання судового рішення є виключним і відповідно до ст. 337 ГПК України застосовується у випадках, коли особа є боржником, і за обставин невиконання ним судового рішення (на строк до повного виконання такого судового рішення). Наявність в особи, в тому числі, керівника боржника - юридичної особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.

При цьому має значення не сам факт невиконання боржником судового рішення, а ухилення ним від виконання такого рішення, факт доведення чого покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України з наданням підтверджуючих відомостей про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Боржник, якого стосується рішення, у межах виконавчого провадження повинен не ухилятися від своїх зобов`язань, імітуючи виконання як вимог суду, так і державного виконавця, а виконувати їх, з`явившись на вимогу державного виконавця, надавши ті документи, яких від нього вимагали, або пояснити й підтвердити обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання рішення.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти, вчинити дії, повернути майно тощо).

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи встановив державний виконавець відсутність об`єктивних фактів ухилення керівника ТОВ «ВК Тепло» від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, які б зумовлювали відсутність у державного виконавця підстав для застосування повноважень, передбачених п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII.

У контексті наведеного суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили, чи переконався державний виконавець в достовірності поданої боржником інформації в повідомленні від 21.11.2023, чи скористався він усіма повноваженнями та чи вжив вичерпних заходів, передбачених ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII, з метою дотримання принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, обов`язковості виконання рішень та дотримання засад виконавчого провадження, враховуючи те, що рішення суду залишилось невиконане.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у діях державного виконавця порушень при примусовому виконанні рішення від 02.11.2021, про правомірність постанови державного виконавця від 12.01.2024 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, а також постанови начальника ВДВС від 13.02.2024, та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення вимог скарги ТОВ «Авіакон» є передчасними, зроблені з порушенням ст. 18 Закону № 1404-VIII та норм процесуального права, зокрема, ст. 86 ГПК України.

Колегія суддів вважає безпідставним висновок апеляційного суду, що безрезультатність здійснених державним виконавцем заходів на виконання рішення суду не можуть бути розцінені як неправомірні дії чи неправомірна бездіяльність, та не є підставою для задоволення скарги стягувача, оскільки висновок щодо безрезультатності або неможливості виконання боржником рішення суду може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату, що в даному випадку не вбачається.

Посилання апеляційного суду в оскаржуваній постанові на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20, Верховного Суду у постановах від 25.09.2020 у справі № 924/315/17 та від 09.06.2020 у справі № 922/3503/16 у даному випадку недоречні, враховуючи неподібність підстав скарг на дії, рішення державного виконавця та обставин, які слугували причинами для задоволення або відмови у задоволенні скарг, у наведених справах Верховного Суду та у справі, що розглядається.

За змістом ст. 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Судові рішення у справі, яка розглядається, не відповідають вказаним вимогам законодавства.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом положень п. 2, 4 ч. 3 ст. 2, ч. 1, 2 ст. 13, п. 4 ч. 5 ст. 13, п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України колегія суддів зазначає таке.

За змістом ст. 197 ГПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Для цього сторона подає суду відповідне клопотання не пізніше ніж за 5 днів до судового засідання, в якій зазначається суд, в якому необхідно забезпечити проведення відеоконференції.

Згідно з п. 5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС; Положення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021, відеоконференція - телекомунікаційна технологія інтерактивної взаємодії двох або більше віддалених учасників судового провадження з можливістю обміну аудіо- та відеоінформацією в реальному часі.

Розділ ІІІ Положення встановлює порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, зокрема, підсистеми відеоконференцзв`язку (далі - ВКЗ), згідно з якого:

названа підсистема забезпечує, зокрема, можливість користувачам брати участь у засіданнях інших органів та установ системи правосуддя в режимі відеоконференції (п. 45);

для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції учасник справи повинен попередньо зареєструватися в Електронному кабінеті, перевірити наявні у нього власні технічні засоби на відповідність технічним вимогам, визначеним Інструкцією користувача підсистеми відеоконференцзв`язку, для роботи із системою ВКЗ (п. 49).

Відповідно до п. 2.5 Інструкції користувача підсистеми ВКЗ ЄСІТС, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 11.01.2022 № 2-ОД (далі - Інструкція), у разі наявності в суді технічної можливості та участі учасника справи у порядку, встановленому процесуальним законом, у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

За змістом п. 7, 9 Інструкції користувач (учасник конференції) має зареєструватися на сайті ВКЗ, пов`язати обліковий запис з КЕП, звернутися до суду з заявою, впевнитися, що обладнання (динаміки, камера, мікрофон, навушники) працюють. У день судового засідання - за 10- 15 хв. авторизуватись під КЕП на сайті ВКЗ та чекати запрошення секретаря судового засідання до конференції, після прийняття запрошення показати паспорт або інший документ, що посвідчує особу.

Відповідальний співробітник суду має бути зареєстрований на сайті ВКЗ. В день судового засідання, за 10- 15 хв. до початку слухання авторизуватись на цьому сайті, та виконати необхідні дії для проведення відеоконференції, зокрема, додати учасників конференції.

Перш ніж здійснити додавання учасників конференції відповідальна за організацію ВКЗ особа (організатор відеоконференції) здійснює їх пошук по полям прізвище, ім`я, по-батькові або офіційна електронна адреса. При цьому електронна адреса є більш однозначним ідентифікатором користувача для пошуку.

Під рядком пошуку є опційне поле «Шукати серед інших користувачів системи». У разі встановлення відмітки пошук учасника відбувається серед всіх зареєстрованих користувачів системи, в іншому випадку - серед користувачів, доданих до вашої адресної книги.

Результат виводиться у блоці «Результат пошуку». Коли потрібний користувач знайдений організатор відеоконференції встановлює відмітку біля його прізвища та натискає кнопку «Запросити обраних».

Відповідно до процесуального законодавства фіксування судового засідання здійснює секретар судового засідання, забезпечуючи контроль, зокрема, за проведенням судового засідання в режимі відеоконференції (ст. 64 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що у березні 2024 року ТОВ «Авіакон» з використанням системи «Електронний суд» подало до апеляційного суду скаргу на ухвалу суду першої інстанції через ОСОБА_1 , яка згідно з Виписки з Єдиного державного реєстру є представником товариства в судах усіх інстанцій та юрисдикцій з правами, наданими процесуальними кодексами учасникам справи.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.03.2024 призначив до розгляду апеляційну скаргу ТОВ «Авіакон» на 23.04.2024 о 10 год. 00 хв., електронний примірник якої надіслав скаржнику в Електронний кабінет.

28.03.2024 представник ТОВ «Авіакон» ОСОБА_1 через Електронний кабінет подала до апеляційного суду клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 23.04.2024, в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів, яке суд ухвалою від 03.04.2024 задовольнив, однак, зазначивши, що таке клопотання подане представником ОСОБА_1

З протоколу судового засідання від 23.04.2024 в режимі відеоконференції слідує, що відеоконференцію розпочато о 10 год. 16 хв. та завершено о 10 год. 28 хв.

У постанові від 23.04.2024 апеляційний суд зазначив, що представник ТОВ «Авіакон» у судове засідання не з`явилась, на зв`язок через ВКЗ із судом не вийшла. З цього приводу в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що представника скаржника ОСОБА_1, яка мала намір брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, неможливо ідентифікувати у програмі ВКЗ ні за прізвищем та ім`ям, ні за наявною електронною поштою. Вказаного користувача у програмі не існує, що підтверджується відповідною довідкою суду від 23.04.2024. На підставі ч. 3 ст. 2, ч. 4 ст. 197 ГПК України та з урахуванням того, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, взявши до уваги, що встановити з`єднання з представником скаржника виявилось неможливим, суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу ТОВ «Авіакон» за відсутності його представника за наявними матеріалами справи.

У довідці апеляційного суду від 23.04.2024 зазначено, що секретарем судового засідання під час пошуку в системі «Електронний суд» представника ТОВ «Авіакон» ОСОБА_1 / ОСОБА_1 неможливо було ідентифікувати у програмі ВКЗ ні за прізвищем та ім`ям, ні за наявною електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується роздруківками комп`ютерного екрана ПК. Також не можливо було зв`язатися з представником за номер телефоном, зазначеному в клопотанні.

З наданої до касаційної скарги відповіді Державного підприємства «Інформаційні судові системи» від 26.04.2024 вбачається, що користувач «ОСОБА_1» (ІНФОРМАЦІЯ_1) авторизувався на сайті ВКЗ 23.04.2024 о 09 год. 55 хв., о 10 год. 33 хв, об 11 год. 15 хв, об 11 год. 24 хв. та о 12 год. 55 хв. було здійснено вихід з облікового запису на сайті ВКЗ. Додавання вказаного користувача як учасника конференції не зафіксовано, тому не було направлено запрошення до відеоконференції.

Перевіривши інформацію у роздруківках комп`ютерного екрана ПК, доданих до довідки апеляційного суду від 23.04.2024, з урахуванням наведених пунктів Інструкції, Суд зазначає, що секретар судового засідання як організатор ВКЗ:

- здійснюючи пошук представника ТОВ «Авіакон» за прізвищем та ім`ям, встановила відмітку в опційному полі «Шукати серед інших користувачів системи», однак у прізвищі представника допустила помилку - замість правильного ОСОБА_1, вказала ОСОБА_1;

- здійснюючи повторний пошук представника ТОВ «Авіакон» за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, адресу зазначила правильну, однак не встановила відмітку в опційному полі «Шукати серед інших користувачів системи»,

що призвело до того, що потрібний користувач ВКЗ не був знайдений, відповідно не був запрошений секретарем судового засідання до конференції 23.04.2024.

Враховуючи встановлені Судом обставини недотримання відповідальною за організацію ВКЗ особою суду вимог Інструкції, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про порушення апеляційним судом при розгляді скарги норм процесуального права, а саме права ТОВ «Авіакон» на участь в судовому засіданні, призначеному на 23.04.2024, через представника ОСОБА_1 та прав, пов`язаних з такою участю, закріплених у ст. 42 ГПК України (зокрема, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового засідання, і заперечення проти доводів і міркувань інших осіб).

Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки відповідно до абз. 6 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 2, 3 ч. 1 цієї статті (ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку) є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені доводи скаржника ґрунтуються на помилковому ототожненні підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, яка стосується виключно випадків оскарження судових рішень, зазначених у п. 1, 4 ч. 1 цієї статті (передусім оскарження рішення суду першої інстанції по суті спору після його апеляційного перегляду), та підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 2, 3 ч. 1 цієї статті, що врегульовані окремо.

З огляду на наведене порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права під час розгляду скарги ТОВ «Авіакон» унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень ч. 3 ст. 310 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції від 23.04.2024 та ухвала суду першої інстанції від 12.03.2024 у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи судам попередніх інстанцій необхідно врахувати викладене, дослідити зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити скаргу відповідно до закону.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 у справі № 910/8633/21 скасувати.

3. Справу № 910/8633/21 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. М. Бенедисюк

І. Б. Колос