ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/9568/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.09.2024 та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2024

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

про стягнення коштів.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк, відповідач) про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 150 454,46 грн.

1.2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що 10.01.2020 між Фізичною особою - підприємцем Мацокіною Ганною Романівною та Банком укладений договір оренди приміщення, заборгованість за яким просить позивач просить стягнути на свою користь. Позивач вказує, що 13.04.2023 Фізична особа - підприємець Мацокіна Ганна Романівна померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 21.04.2023 серія НОМЕР_1 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 12.04.2024, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Чистовим С. Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 2223 власником нежитлового приміщення (офісу), що є предметом оренди за договором від 10.01.2020, за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .

1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Банку про стягнення 150 454,46 грн передано за виключною підсудністю до Господарського суду Харківської області.

2. Стислий виклад судових рішень попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.09.2024 (суддя Погорелова О. В.) відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1. до Банку про стягнення 150 454,46 грн заборгованості. Роз`яснено ОСОБА_1 , що ця позовна заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 (колегія суддів у складі: Терещенко О. І., Тихий П. В., Плахов О. В.) ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.09.2024 залишено без змін.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги

3.1. ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.09.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2024, а справу передати "для продовження розгляду до суду першої інстанції".

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення прийнято з порушенням норм процесуального права. Так, касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. Скаржник наголошує, зокрема, на тому, що:

- юрисдикція у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності визначається не за складом сторін спору, а за складом учасників господарського договору;

- судами попередніх інстанцій проігноровано наведену скаржником позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19, що призвело до порушення норм процесуального права.

На переконання скаржника, спір підлягає розгляду у господарському суді. На думку скаржника, не має значення чи є позивач фізичною особою - підприємцем чи ні, оскільки основним і визначальним в питанні юрисдикції у справах такої категорії є саме склад сторін правочину.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Банк у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначає про те, що 10.01.2020 між Фізичною особою - підприємцем Мацокіною Ганною Романівною та Банком укладений договір оренди приміщення, заборгованість за яким і просить стягнути позивач.

5.2. 13.04.2023 Фізична особа - підприємець Мацокіна Ганна Романівна померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія від 21.04.2023 серія НОМЕР_1 .

5.3. Позивач у позовній заяві вказує, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 12.04.2024, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Чистовим С. Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 2223 власником приміщення, що є предметом оренди за договором від 10.01.2020, укладеним між Фізичною особою - підприємцем Мацокіною Ганною Романівною та Банком є ОСОБА_1.

5.4. Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що позивач є фізичною особою та не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності, а отже, спір не містить ознак правовідносин господарського характеру.

5.5. Фізична особа - підприємець Мацокіна Ганна Романівна (сторона господарського договору) померла, а спірні правовідносини не допускають автоматичного переходу до спадкоємця померлої статусу фізичної особи-підприємця, отже, суб`єктний склад позовної заяви не відповідає суб`єктному складу, який би відповідав вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

5.6. З огляду на зміст статей 4 20 ГПК України даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України.

5.7. Залишаючи без змін ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що предметом спору у даній справі є вимоги фізичної особи ОСОБА_1. про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди, укладеним з Фізичною особою - підприємцем, яка померла. Водночас Смерть фізичної особи, яка займалася підприємницької діяльністю, не передбачає правонаступництва, оскільки цей статус - суб`єкта підприємницької діяльності, не допускає його автоматичного переходу до спадкоємців померлого.

5.8. У спірних правовідносинах ОСОБА_1., за його доводами у позовній заяві, виступає як фізична особа без статусу суб`єкта господарювання. Колегія суддів апеляційного господарського суду погодилася із висновком суду першої інстанції, що цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України.

5.9. Колегія суддів апеляційного господарського суду також відхилила посилання скаржника на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19, оскільки у даному випадку має місце неправильне тлумачення заявником висновків суду касаційної інстанції.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Верховний Суд ухвалою від 05.12.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1. у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та встановив відповідачу строк на подання відзиву до 20.12.2024, з урахуванням відпустки колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, справа розглядається Судом у розумні строки.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Предметом судового розгляду є означена позивачем (фізичною особою), вимога про стягнення коштів.

7.2. Предметом касаційного розгляду є питання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права (положень статей 4, 20 та пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України).

7.3. Верховний Суд під час оцінки доводів скаржника виходить з таких міркувань.

7.4. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

7.5. Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

7.6. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

7.7. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

7.8. Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

7.9. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

7.10. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України.

7.11. Частина перша цієї статті визначає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, перелік яких наведений у частині першій цієї статті.

7.12. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України).

7.13. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

7.14. Верховний Суд зазначає, що при визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, суб`єктивний склад сторін, однією з яких у спорі є здебільшого фізична особа; по-друге, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства).

7.15. Тобто, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 688/2940/16-ц.

7.16. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.

7.17. Таким чином, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також розмежування юрисдикції здійснюється залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

7.18. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

7.19. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 зі справи № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

7.20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору у даній справі є вимоги фізичної особи, яка є спадкоємцем майна, що є предметом оренди за договором, укладеним між Банком та Фізичною особою- підприємцем Мацокіна Ганна Романівна. При цьому, Фізична особа- підприємець (сторона господарського договору) померла і автоматичного переходу статусу фізичної особи - підприємця до позивача (ОСОБА_1.), як до спадкоємця не відбулося. Тобто, у спірних правовідносинах ОСОБА_1. виступає як фізична особа без статусу суб`єкта господарювання.

7.21. Отже, суб`єктний склад учасників та підстави цього спору не відповідають приписам статей 4 20 ГПК, а тому цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

7.22. У касаційній скарзі ОСОБА_1. зазначає, що цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів. На переконання скаржника, обставина, що позивачем є фізична особа не є підставою для іншого висновку, оскільки за приписами частини другої статті 4 ГПК України фізичні особи, які не є підприємцями мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

7.23. У цьому аспекті наголошує, що спір відноситься до господарської юрисдикції оскільки стосується правовідносин, що виникли на підставі господарського договору укладеного між фізичною особою - підприємцем та юридичною особою.

7.24. Колегія суддів Верховного Суду вважає такі доводи безпідставними, оскільки вирішальним для визначення юрисдикції саме цього спору є суб`єктний склад сторін.

7.25. Зокрема, згідно зі статтею 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

7.26. Частина третя статті 175 ГК України передбачає, що зобов`язання майнового характеру, які виникають між суб`єктами господарювання та негосподарюючими суб`єктами-громадянами, не є господарськими та регулюються іншими актами законодавства.

7.27. У цьому спорі суди не встановили, що спірні правовідносини пов`язані зі здійсненням позивачем господарської діяльності, і що саме позивач у цих відносинах діяв як фізична особа-підприємець. Крім того, докази використання позивачем нежитлових приміщень у господарській діяльності у матеріалах справи - відсутні.

7.28. Згідно з доводами позовної заяви фактично позивач (фізична особа) заявляє вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди приміщення, укладеним між Банком та Фізичною особою-підприємцем Мацокіною Ганною Романівною. При цьому, Фізична особа-підприємець (сторона господарського договору) померла, а позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.04.2024 є спадкоємцем майна, яке є предметом договору оренди.

7.29. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав, доданого позивачем до позову, майно яке є предметом договору оренди зареєстроване за позивачем як за фізичною особою.

7.30. Як встановили суди, позивач набув у спадок лише нерухоме майно, яке є предметом оренди. При цьому, позивач не є стороною договору оренди приміщення.

7.31. Отже, наявність у Мацокіної Ганни Романівни договірних відносин з відповідачем у статусі фізичної особи -підприємця ніяким чином не впливає на визначення юрисдикції цього спору, ініційованого фізичною особою, оскільки суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, що може перебувати у власності фізичної особи. Майно реєструється за фізичною особою. Саме тому у вирішенні питання щодо юрисдикції спору основним є чи виступає фізична особа (позивач / відповідач) у відповідних правовідносинах, як суб`єкт господарювання та чи можна визначати ці правовідносини як господарські.

7.32. Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

7.33. У статті 25 Цивільного кодексу України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

7.34. У статті 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

7.35. Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

7.36. Відповідно до статті 42 Господарського кодексу (далі - ГК) України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

7.37. Отже, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

7.38. Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

7.39. Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу.

7.40. Фізична особа здійснює право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

7.41. Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

7.42. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

7.43. З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України.

7.44. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

7.45. У пункті 2 частини четвертої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" зазначено, що для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається копія свідоцтва про смерть фізичної особи - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю або оголошенням її померлою (крім випадку, якщо відомості про смерть фізичної особи містяться в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян).

7.46. З матеріалів доданих позивачем до позовної заяви суди встановили, що мати позивача мала статус фізичної особи-підприємства і використовувала майно, яке позивач набув у спадок для здійснення підприємницької діяльності.

7.47. У силу положень частини першої статті 320 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

7.48. Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності, оскільки фізична особа-підприємець в цивільно-господарських відносинах є різностороннім учасником.

7.49. У цьому аспекті колегія суддів також враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що навіть наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки, сформульовані у постановах від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 216/181/16-ц).

7.50. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач, як фізична особа набув цивільних прав на приміщення у порядку спадкування. Однак позивач не є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованою у визначеному законом порядку.

7.51. Відтак, встановивши, що між сторонами спору відсутні господарські зобов`язання та відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця суди дійшли вірного висновку, що спірні відносини не мають ознак господарських, а тому за суб`єктним складом сторін спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.

7.52. Доводи щодо юрисдикції господарського суду, наведені у касаційній скарзі, Суд вважає необґрунтованими.

7.53. Верховний Суд також звертає увагу на те, що у справі 910/5172/19 - вирішувались позовні вимоги фізичної особи до Банку про визнання недійними кредитних договорів та договорів поруки, укладених на забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитними договорами, що у повній мірі узгоджується з положеннями пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України), оскільки у цьому спорі позов фізичною особою було подано на захист порушених прав чи інтересу фізичної особи які виникли щодо правочинів, укладених на забезпечення основного зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи.

7.54. Аналізуючи зміст постанови, на яку посилається скаржник, Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій ніяким чином не суперечать висновкам, які викладені у цій постанові. Колегія суддів Верховного Суду зазначає про неподібність цих справ, оскільки в справі, яка розглядається, за встановленими судами попередніх інстанцій обставин, позивач, по-перше, не є суб`єктом господарювання (фізичною особою-підприємцем) і спір не є таким, що виник із правовідносин, які мають господарський характер; по-друге, позов позивачем подано не на захист порушених прав щодо правочину, укладеного на забезпечення основного зобов`язання.

7.55. Отже, посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права є безпідставними, оскільки у даній справі, враховуючи характер спірних правовідносин, участь у справі фізичної особи також є визначальною для визначення юрисдикції спору.

7.56. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

7.57. Верховний Суд зауважує, що наведена норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

7.58. Заявлені позовні вимоги, спрямовані на захист порушеного права саме фізичної особи, що є спором про право цивільне та має приватноправовий характер.

7.59. Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

7.60. Аргументи касаційної скарги не спростовують викладеного вище та не доводять неправильного застосування або порушення судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень.

7.61. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Проніна проти України", згідно з яким пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

7.62. За наведених вище обставин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження і підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі відсутні.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують того, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм процесуального права, а отже підстав для їх зміни чи скасування немає.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.09.2024 та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у справі № 910/9568/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова