ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/9976/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 (суддя Удалова О. Г.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 (Тищенко О. В. - головуючий, судді Гончаров С. А., Яценко О. В.) у справі

за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»,

про визнання протиправними дій, визнання права, визнання укладеним договору, зобов`язання вчинити дії,

(у судове засідання з`явилася представниця відповідача - Ковтонюк Ю. А.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі - ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг») про:

- визнання протиправними дій відповідача по виключенню позивача з реєстру постачальників ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на інформаційній платформі Оператора ГТС з 01.04.2024;

- визнання за позивачем права на споживання природного газу в обсягах Обсяг І (фіксований) 9 167,01734 тис. куб. м. та Обсяг ІІІ (фіксований) 319,67700 тис. куб. м. у період квітень-серпень 2024 року газу, а також починаючи з 01.09.2024 від постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на умовах, визначених Положенням про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 812 від 19.07.2022 (далі - Положення);

- визнання укладеним між позивачем та відповідачем з 01.04.2024 договору постачання природного газу в редакції позивача, що направлений відповідачу листом від 26.07.2024;

- зобов`язання відповідача внести зміни до реєстру споживачів ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» шляхом включення позивача як споживача з 01.04.2024 до реєстру постачальників ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на інформаційній платформі Оператора ГТС.

Позов обґрунтований тим, що протягом перших трьох місяців 2024 року ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдінг» визнавало обов`язок по постачанню природного газу на адресу ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» на умовах Положення.

Проте, не дивлячись на той факт, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» перебувало в реєстрі підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості згідно з Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих підприємств централізованого водопостачання та водовідведення» (лист Міністерства розвитку громад та територій України від 02.02.2022 № 8/10.1/512-22, повідомлення про включення до Реєстру), ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдінг» не було забезпечено реєстрацію постачальником Споживача до 15.04.2024, як це визначено договором від 29.03.2024 № 6705-ТКЕ(23)-24, а поставив обов`язок укладення договору постачання природного газу з позивачем у залежність від погашення заборгованості ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» за отримані останнім енергоносії.

26.07.2024 ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» вимушене було через програмне забезпечення «M.E.Doc» направити до ТОВ «ГК «Нафтогаз України» підписаний зі своєї сторони договір постачання природного газу на період квітень-серпень 2024 року.

ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» листом від 02.08.2024 відмовлено в укладенні даного договору.

Поряд з цим, як вказує позивач, відсутність укладеного договору не звільняє ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» від обов`язків постачати природний газ споживачам - виробникам теплової енергії, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 9.03.2024 між позивачем (споживач) та відповідачем (постачальник) укладено договір постачання природного газу № 6705-ТКЕ(23)-24 (далі - Договір), за умовами якого відповідач зобов`язується поставити позивачеві природний газ, а позивач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору відповідач передає позивачу на умовах цього Договору замовлений позивачем обсяг (об`єм) природного газу у період з 1 березня по 31 березня 2024 року в кількості 24 684, 38600 тис. куб. метрів.

Як визначено п. 2.3. Договору, підписанням цього Договору позивач дає згоду відповідачу на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.

Згідно з п. 3.2. Договору постачання природного газу здійснюється відповідачем виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.

Відповідно до п. 3.3. Договору реєстрація постачальником споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС здійснюється найближчою датою, яку дозволяє інформаційна платформа Оператора ГТС, але не раніше 01.03.2024 року та діє до 31.03.2024, крім споживачів, яких включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих підприємств централізованого водопостачання та водовідведення». Реєстрація постачальником Споживача, якого включено до вищезгаданого реєстру здійснюється найближчою датою та діє до 15.04.2024.

У пункті 6.3. договору від 29.03.2024 № 6705-ТКЕ(23)-24 встановлене право постачальника виключити споживача з реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі ГТС та припинити постачання природного газу Споживачу у випадках, передбачених даним договором. Це правило діє у випадку настання обставин, встановлених пунктом 8.1. вказаного договору, а саме якщо Споживач порушив умови пункту 5.1 цього Договору щодо остаточного розрахунку за фактично переданий природний газ та/або пункту 5.2 (не уклав договору або ДУ до договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання).

Відповідно до п. 13.1 Договору визначено, що Договір діяв до 31.03.2024 (включно). Продовження або припинення дії Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять додаткової угоди щодо продовження строку дії договору, отже строк дії договору не продовжено.

08.04.2024 на адресу ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надійшов лист ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», в якому вказано, що оскільки питання передачі частини обладнання цілісного майнового комплексу «Кременчуцька ТЕЦ» для подальшого газопостачання ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» залишається неврегульованим, у Товариства відсутня можливість постачати природний газ Споживачу на умовах постанови КМУ від 19.07.2022 № 812. Таким чином, з 01.03.2024 ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» споживає природній газ з ресурсів останньої надії.

Листом від 15.04.2024 № 29-17/2297 ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» повідомило ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» про намір придбавати природний газ (в міжопалювальний період) з 01.04.2024 до 31.08.2024 для потреб споживачів категорії «населення», «бюджетні організації», «інші споживачі» в умовах покладення на відповідача спеціальних обов`язків та відповідно до Постанови № 812, а також надано перелік документів, які, за твердженням позивача, були необхідні для укладення нового договору на постачання.

12.06.2024 листом № 125 /2/2/1-5271 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» повідомило ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» зокрема, про необхідність врегулювання питання передачі частини обладнання цілісного майнового комплексу ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» та погашення заборгованості зазначеного підприємства за отримані енергоносії.

Крім того, зазначено, що з 01.04.2024 Товариство не здійснює постачання природного газу ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго».

Сторонами не заперечується, що станом на момент розгляду цієї справи листи від відповідача продовжують надходити на адресу позивача, а саме лист від 02.08.2024 № 125/2/2/1-6857.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі № 910/9976/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025, у задоволенні позовної заяви відмовлено.

Рішення аргументоване тим, що суд вправі задовольнити позов про зобов`язання укласти договір лише у разі, якщо встановить наявність правовідносин, зважаючи на які сторони зобов`язані укласти договір, але одна зі сторін ухилилася від цього. При цьому має бути доведено і наявність прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору з позивачем. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського від 25.05.2018 у справі № 61/341.

Нормами Закону України «Про ринок природного газу» у взаємозв`язку зі статтею 633 ЦК України встановлена пряма вказівка щодо обов`язковості укладання договору на постачання природного газу лише для постачальника «останньої надії», який визначається Кабінетом Міністрів України.

ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» не визначено «постачальником останньої надії» у порядку, встановленому Законом України «Про ринок природного газу», оскільки таким постачальником є ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.09.20203 № 793-р). Обов`язковість укладення договору постачання природного газу для відповідача прямою вказівкою закону не визначена.

Доводи про те, що в силу п. 4 Положення, на ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» покладені спеціальні обов`язки щодо забезпечення постачання природного газу на умовах, передбачених пунктом 5 цього Положення, за договорами з виробниками теплової енергії, а саме виробниками теплової енергії, які здійснюють виробництво теплової енергії для всіх категорій споживачів (фізичні або юридичні особи, які використовують теплову енергію на підставі договору, отримують послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води), а відтак, на думку позивача, відповідач зобов`язаний був укласти з позивачем договір з 01.04.2024, апеляційний господарський суд вважав необґрунтованими, оскільки, зазначеним пунктом 5 Положення, зокрема, передбачено, що у разі коли відповідно до цього пункту договір постачання природного газу не був укладений виробником теплової енергії або ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» було припинено постачання природного газу згідно з укладеним відповідно до цього пункту договором, вважається, що в такого споживача відсутній постачальник із спеціальними обов`язками, на якого Кабінетом Міністрів України в установленому порядку покладені обов`язки постачати природний газ.

Під час розгляду цієї справи позивачем не доведено, що ним до 01.04.2024 у порядку статті 641 ЦК України та статей 180-181 ГК України надсилалась відповідачу пропозиція щодо укладення договору постачання природного газу, яка була прийнята останнім. Отже, враховуючи зазначене у відповідача відсутній обов`язок, укладення з позивачем договору постачання природнього газу відповідно до п. 4 Положення.

Постанова Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812, на яку посилається позивач, є підзаконним нормативним актом, а отже, договір між позивачем не може бути обов`язковим для укладання в судовому порядку. Наявність вказаної постанови не позбавляє виробників теплової енергії, яким є зокрема, й позивач, права обирати іншого постачальника природного газу.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача внести зміни до Реєстру споживачів, судами зазначено, що положення Кодексу ГТС передбачають включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в Інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді, яким є період у майбутньому, та не передбачають порядку здійснення коригувань та внесення даних після завершення звітного періоду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 910/3232/22. Отже, включення позивача до Реєстру споживачів постачальника в Інформаційній платформі, після завершення звітного періоду не передбачено положення Кодексу ГТС.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження є пункти 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Скаржник стверджує, що наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341, на який послались суди в оскаржуваних рішеннях. На думку скаржника, Верховний Суд сформував правові висновки по застосуванню статті 179 ГК України у правовідносинах, що відрізняються від тих, які склались між ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг».

Зі змісту статей 11, 12 Закону України «Про ринок природного газу», пункту 4 Положення слідує, що Урядом покладено спеціальні обов`язки на Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» щодо забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу.

Зобов`язання з постачання ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» природного газу має виконуватись саме ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» за спеціальною ціною, що є спеціальним обов`язком Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», а не правом.

Неправильне застосування судами норм матеріального права через призму правового висновку викладеного у постанові від 25.05.2018 у справі №61/341 полягає у незастосуванні статті 12 Закону України «Про ринок природного газу», яка підлягала застосуванню в частині доведення факту наявності у Відповідача обов`язку для укладення договору, а також застосування положення норми права, яка не підлягала застосуванню в частині висновку суду про відсутність державного замовлення для укладення договору оскільки в цьому випадку застосуванню підлягало положення частини третьої статті 179 ГК України щодо існування прямої вказівки закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання.

В обґрунтування підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.05.2019 у справі №910/5080/18, від 20.12.2018 у справі № 910/5082/18, від 20.03.2019 у справі № 90/7715/18, від 28.03.2019 у справі № 910/5095/18 щодо правонаступництва.

Всі вимоги, передбачені діючим законодавством для укладення договору постачання за цінами ПСО, ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» були виконані. Покладати в основу виникнення правових підстав для укладення договору постачання природного газу з ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» факти наявності заборгованості ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» перед ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», на думку скаржника, є протиправним.

4.3. У відзивах на касаційну скаргу відповідач і третя особа вказують на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. У зв`язку із перебуванням судді Мачульського Г. М. у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025, для розгляду справи визначено колегію суддів Волковицька Н. О., Могил С. К., Случ О. В. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України

В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

Отже, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Таким чином, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній ним постанові Верховного Суду.

Заявник не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту), а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 61/341.

Фактично доводи скарги стосуються незгоди із застосуванням судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеного у постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341, а не обґрунтування підстав відступу від такого висновку.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.4. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

Пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 909/996/22, від 10.12.2024 у справі № 904/5475/23, від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23.

Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 909/996/22, від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23, від 19.03.2024 у справі № 910/6141/22, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22.

Колегія суддів звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з огляду на конкретні обставини справи. Тобто на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

В обґрунтування підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник не наводить норм права щодо яких відсутній висновок Верховного Суду і які є застосовними до спірних правовідносин у контексті можливості задоволення позовних вимог.

У межах зазначеної підстави позивач не наводить мотивів необхідності формування висновку який би був релевантним до справи № 910/9976/23, а містить лише посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.05.2019 у справі №910/5080/18, від 20.12.2018 у справі № 910/5082/18, від 20.03.2019 у справі № 90/7715/18, від 28.03.2019 у справі № 910/5095/18 щодо правонаступництва. Однак, змістовне цитування висновків Верховного Суду без обґрунтування співвідношення зі спірними правовідносинами, колегія суддів не може розцінювати як таке, що доводить обставини необхідності задоволення позову.

Хоча скаржник і наводить вказані висновки, однак жодним чином не спростовує ключові мотиви з яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову. Зокрема, зі змісту оскаржених рішень слідує, що факти можливого правонаступництва позивача та наявності заборгованості не слугували підставою позовних вимог, ні відмови у задоволенні позову, а тому відповідне посилання скаржника не є достатнім для підтвердження підстави касаційного оскарження.

Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що касаційна інстанція не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а її повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Суд зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

5.5. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування оскаржених рішень.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі № 910/9976/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ