№ 911/1803/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/1803/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Стратієнко Л.В., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Півень А.Л.;

за участю представників учасників справи:

позивача - Кириленка О.П.,

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - Лівака А.П.,

третьої особи - Кириленка О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Кропивна Л.В., судді - Поляк О.І., Гаврилюк О.М.)

від 10.06.2020

у справі за позовом Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»

до 1. Фізичної особи - підприємця Шаталова Едуарда Володимировича,

2. ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про визнання угоди такою, що не може бути виконана та визнання правочину не-дійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

1.1. У липні 2019 року АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ФОП Шаталова Едуарда Володимировича, який діяв від імені АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» за договором морського агентування, та до ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) про визнання арбітражного застереження у договорі про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів № 15/13 від 16.04.2013, укладеного між відповідачами, таким, що не може бути виконаним, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражного суду, місця арбітражу, регламенту арбітражу, мови арбітражу та матеріального права держави, а також з вимогами про визнання арбітражного застереження недійсним.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про відсутність у арбітражному застереженні, яке міститься в пункті 29 договору про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів № 15/13, укладеному 16.04.2013 між ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) та ФОП Шаталовим Е.В., назви суду, на вирішення якого сторони мають передавати спори щодо зазначеного договору, а також перевищення повноважень ФОП Шаталовим Е.В. як морським агентом, який діяв від імені позивача за договором морського агентування на вчинення таких дій.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 03.03.2020 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції виходив з таких обставин:

- у пункті 29 договору, назва арбітражної установи у англомовній версії зазначена як «GMAA». Відповідно до веб-сайту Німецької Морської Асоціації Арбітражу, англомовна назва установи вказана як «German Maritime Arbitration Association»;

- інформація, яка міститься у зазначених позивачем російськомовному варіанті тексті договору та англомовному варіанті є однаковою за своїм змістом, і не містить різних за змістом понять, визначень, тощо;

- позивачем не надано належних та допустимих доказів недійсності, втрати чинності чи неможливості виконання умов договору, в частині дотримання умов, передбачених пунктом 29. Також, позивачем не обґрунтовано, яке саме неоднозначне тлумачення арбітражної угоди стає можливим внаслідок неточності у назві арбітражної установи та які є підстави вважати, що в арбітражній угоді йдеться про передання спору до якогось іншого арбітражу, ніж до Німецької Морської Асоціації Арбітражу (англійською - German Maritime Arbitration Association - GMAA);

- у рішенні Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21.08.2015, дозвіл на примусове виконання якого на території України надано згідно з ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.07.2016, встановлено, що спір між позивачем (ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS)) та відповідачем (АТ «ДАТ «Чорноморнафогаз»), переданий на розгляд Арбітражного Трибуналу, охоплюється арбітражною угодою договору фрахтування (чартеру) від 16.04.2013. Договір фрахтування (чартер) від 16.04.2013 та арбітражна угода, що міститься в ньому є обов`язковими для обох сторін. Зазначений договір та угода є дійсними відповідно до законодавства Німеччини, що підлягає застосуванню. Арбітражний Трибунал наділений юрисдикцією для вирішення спору. Сторони не заперечують, що посилання на НМАА передбачає посилання на Арбітражний регламент Німецької Морської Асоціації Арбітражу. Трибунал не має сумніву, що таке посилання вважається угодою сторін про вирішення будь-якого спору, що виникає в результаті застосування чартеру відповідно до Арбітражного регламенту Німецької Морської Асоціації Арбітражу;

- під час розгляду справи Арбітражним Трибуналом Німецької Морської Асоціації Арбітражу АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» брало участь у судових засідання, подавало письмові пояснення, клопотання, заперечення щодо позову та не заперечувало щодо розгляду спору у Арбітражному Трибуналі Німецької Морської Асоціації Арбітражу.

2.3. Суд першої інстанції відхилив твердження позивача, що відповідач не мав повноважень на підписання арбітражної угоди та/або арбітражного застереження, зокрема, на зазначення органу з розгляду спорів, процедури вирішення спорів та права, що застосовується до договору про перевезення від 16.04.2013 №15/13, з огляду на те, що спірний договір перевезення укладався відповідачем-1 саме в рамках договору-доручення №642 від 20.06.2012 від імені, за дорученням і за рахунок АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз».

2.4. Місцевий господарський суд також залишив без розгляду заяву відповідача-2 про застосування строків позовної давності, оскільки вважав, що права та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду не був порушений.

2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2020 скасовано. Позовну заяву АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» залишено без розгляду на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

2.6. Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції за наявності підстав для закриття провадження у справі, вдався до перегляду обставин, встановлених компетентним судом, рішення якого визнано на Україні, зокрема щодо арбітрабільності спору Арбітражному Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу.

2.7. Північний апеляційний господарський суд зауважив, що суд першої інстанції мав розглянути заяву про закриття провадження у справі, яка містилися у запереченнях і закрити провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, проте суд першої інстанції вирішив спір по суті, незважаючи на ту обставину, що є рішення третейського суду, визнане в Україні у встановленому порядку щодо спору між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же самих підстав.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

3.1. 08.07.2020 АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» подало касаційну скаргу на на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020, в якій просить її скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.2. Заявник визначає підставами касаційного оскарження судових рішень:

1) неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм пункту 7 частини 1 статті 226 та частин 4, 8 статті 75 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків про застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.03.2019 у справі № 910/13366/18, від 17.03.2020 у справі № 907/930/15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16.

2) недослідження наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, щодо невизначеності у спірній арбітражній угоді застосованого права, невизначеності у спірній арбітражній угоді назви третейського суду, відсутності в оспорюваній арбітражній угоді, яка не може бути виконана умови щодо вирішення питань недійсності самої арбітражної угоди або оспорюваного договору в цілому, відсутності дозволу або погодження голови правління чи його уповноваженої особи на вчинення АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» правочинів на суму від 10 млн. грн, вчинення повіреним (агентом) оспорюваного правочину з перевищенням повноважень.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 - без змін, оскільки положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду при ухваленні відповідної постанови. Також відповідач-2 стверджує, що суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови у цій справі врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16.

3.4. АТ «НАК «Нафтогаз України» також подало відзив на касаційну скаргу в якому вказує, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки третя особа як єдиний акціонер позивача не надавав згоди на укладення договору про перевезення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

4.1. Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання арбітражного застереження у договорі про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів № 15/13 від 16.04.2013, укладеного між відповідачами, таким, що не може бути виконаним, а також про визнання арбітражного застереження недійсним.

4.2. При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що договір про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів № 15/13 від 16.04.2013 укладено між ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) як власником судна та ФОП Шаталовим Е.В., який діяв в інтересах АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на підставі договору-доручення морського агентування № 648 від 20.06.2012, в письмовій формі у англомовній та російськомовні версії.

4.3. Відповідно до п. 29 договору, вирішення спорів (ст. 39) (вказати (а), (b) або (с) ст. 39 як погоджено) Право Бремену Німецької Морської Асоціації Арбітражу.

4.4. У травні 2015 року Арбітражним Трибуналом Німецької Морської Асоціації Арбітражу проведено усне слухання справи за позовом ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) до АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 1 583 687,50 доларів США; процентів за період до 31.12.2013 включно на загальну суму 56 433,84 доларів США; процентів за період з 01.01.2014 до 30.06.2014 у розмірі 57 879,22 доларів США; процентів за період з 01.07.2014 до 11.05.2016 у розмірі 212 543,18 доларів США; процентів за ставкою 800 базисних пунктів вище встановленої законом процентної ставки, що передбачена р. 247 Цивільного кодексу Німеччини, за період з 12.05.2016 до дня оплати; компенсації за юридичні послуги в розмірі 6 314,60 євро; витрат на арбітражний розгляд у розмірі 25 771,69 євро за договором про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів № 15/13 від 16.04.2013, укладеного між ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) як власником судна та ФОП Шаталовим Е.В., який діяв в інтересах АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на підставі договору-доручення морського агентування № 648 від 20.06.2012.

4.5. Арбітражним рішенням Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21.08.2015 у справі "КОНДОК V" позов задоволено та присуджено стягнути на користь ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) основну суму заборгованості в розмірі 9 361 616,90 грн (за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 1 583 687,50 доларів США; процентів за період до 31.12.2013 включно на загальну суму 1 402 629,74 грн (за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 56 433,84 доларів США; процентів за період з 01.01.2014 по 30.06.2014 в сумі 1 438 553,81 грн (за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 57 879,22 доларів США; процентів за період з 01.07.2014 по 11.05.2016 в сумі 5 282 635,13 грн (за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 212 543,18 доларів США; подальших процентів за ставкою 800 базисних пунктів вище встановленої законом процентної ставки, що передбачена р. 247 Цивільного кодексу Німеччини за період з 12.05.2016 до дня сплати; компенсацію за юридичні послуги в розмірі 174 052,73 грн (за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 6 314,60 євро); витрати на арбітражний розгляд 710 359,00 грн (за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 25 771,69 євро).

4.6. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.07.2016 у справі № 761/37045/15-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12.09.2017 та постановою Верховного Суду від 19.09.2018, визнано і надано дозвіл на виконання рішення Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21.08.2015.

4.7. З матеріалів справи вбачається, що при розгляді спору досліджувалось питання повноважень господарського суду на розгляд спору про визнання арбітражного застереження недійсним та таким, що не може бути виконаним за наявності рішення Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу та ухвали національного суду про визнання і надання дозволу на виконання рішення арбітражу.

4.8. Відповідно до статті 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

4.9. Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин розташований на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

4.10. Положення статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначає випадки, коли суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати справи з іноземним елементом.

4.11. Згідно з частиною п`ятою статтею 4 ГПК України допускається угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу). До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.

4.12. За приписами статті 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, крім: спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на цінні папери, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті; спорів, передбачених пунктами 2, 3, 7 - 13 частини першої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті; інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.

4.13. Відповідно до статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб`єктами права України.

4.14. Статтею 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що "арбітраж" - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

4.15. Згідно з статтею 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі.

4.16. Суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (стаття 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж").

4.17. Аналогічні положення закріплені і у п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, відповідно до якого суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

4.18. Наведене вище дає підстави для висновку, що при вирішенні питання залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 226 ГПК України, господарському суду слід встановити наявність сукупності наступних умов: існування арбітражної угоди, за якою позов у питанні, що порушене у державному суді, відноситься до компетенції арбітражу; від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; встановлення судом дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.

4.19. Аналогічні правові висновки викладені зокрема у постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 910/13366/18, від 07 травня 2019 року у справі № 921/421/18.

4.20. Правовідносини щодо визнання та виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів в Україні урегульовані Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йоркська Конвенція), яка набула чинності для України 10 січня 1961 року.

4.21. Нью-Йоркська Конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

4.22. У пункті 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року передбачено, що суд договірної держави може порушити провадження в справі у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

4.23. У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській Конвенції 1958 року зазначено, що стосовно арбітражної угоди суди визначили, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала "патологічний характер", головним чином у таких випадках: І) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дали змогу перейти до арбітражного розгляду, та ІІ) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, якої не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражному розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Перевагу необхідно надавати наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.

4.24. Таким чином, суд має тлумачити незначні помилки та неточності у назві арбітражних установ, зазначених в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Однак, вирішення питання про можливість/неможливість виконання арбітражної угоди у зв`язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.

4.25. Зазначені принципи закладені, як у міжнародному, так і національному законодавстві. При цьому арбітражна угода є передумовою для передачі спору між сторонами для вирішення визначеній ними арбітражній установі, а також його розгляду за правилами і в порядку, встановленому в цією установою або визначеному за договором між сторонами.

4.26. Арбітражна угода за своєю правовою природою є автономною по відношенню до інших умов договору та повинна розглядатись незалежно від їх виконання. Проте, арбітражна угода не може розглядатись як імунітет від регулювання державою відносин, що пов`язані з укладанням та виконанням договорів, або як спосіб уникнення від вирішення спорів, що виникають між сторонами (правові висновки аналогічного змісту викладені у пунктах 4.20, 4.21 та 4.22 постанови Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 916/2591/16).

4.27. Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

4.28. Положеннями статей 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ГПК України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

4.22. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 15-рп/2002 визначено, що частина друга статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб`єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

4.29. З огляду на вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що приписами статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік), статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", ст. 226 ГПК України у разі подання позову до національного суду у правовідносинах з арбітражним застереженням саме на національний суд покладено обов`язок вирішення питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.

4.30. У цій справі предметом позову є дійсність та виконуваність арбітражної угоди, відповідно господарські суди мали дослідити аргументи сторін щодо обставин дійсності та виконуваності арбітражного застереження у договорі про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів № 15/13 від 16.04.2013, укладеного між відповідачами, та прийняти рішення по суті спору, що і було правильно вчинено місцевим господарським судом.

4.31. Проте, суд апеляційної інстанції залишив позов без розгляду, пославшись на пункт 7 частини 1 статті 226 ГПК України. Вказав, що суперечка про підсудність була розв`язана Арбітражним Трибуналом Німецької Морської Асоціації Арбітражу відповідно до ст. 16 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та судами цивільної юрисдикції у справі № 761/37045/15-ц при визнанні і наданні дозволу на виконання рішення арбітражу.

4.32. Дійсно, Арбітражним Трибуналом Німецької Морської Асоціації Арбітражу слухалась справа про стягнення з АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на користь ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) заборгованості та процентів за договором про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів № 15/13 від 16.04.2013, а за приписами статті 16 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди.

4.33. Проте, Арбітражний Трибунал Німецької Морської Асоціації Арбітражу вирішував питання про свою компетенцію щодо розгляду саме спору між ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) та АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про стягнення заборгованості та процентів, з позовом про який до нього звернулась сторона, а не розглядав вимоги про визнання недійсною арбітражної угоди та визнання її такою, що не може бути виконаною з підстав наведених у позові у цій справі, зокрема, відсутності дозволу або погодження голови правління чи його уповноваженої особи на вчинення АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» правочинів на суму від 10 млн. грн, вчинення повіреним (агентом) оспорюваного правочину з перевищенням повноважень.

4.34. Арбітражний суд не наділено компетенцією вирішення питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди за ст. 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) та ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" у випадку подання позову до національного суду. Не було узгоджено сторонами в оспорюваній арбітражній угоді необхідність передання до арбітражу спору про недійсність самої арбітражної угоди.

4.35. Щодо цивільної справи № 761/37045/15-ц, то у ній цивільними судами надано дозвіл на примусове виконання вказаного рішення арбітражу на території України і будь-який спір між сторонами угоди не розглядався.

4.36. Враховуючи обмежені процесуальним законом повноваження цивільних судів при розгляді заяв про надання дозволу на примусове виконання рішення арбітражу на території України, суди у справі № 761/37045/15-ц не досліджували та не могли досліджувати дійсність та виконуваність арбітражного застереження з врахуванням всіх наведених у позові обґрунтувань.

4.37. Неможливо погодитись і з висновками з висновками Північного апеляційного господарського суду про необхідність у цьому випадку суду першої інстанції закрити провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України, оскільки предмет спору у цій справі та у справі, що розглядалась Арбітражним Трибуналом Німецької Морської Асоціації Арбітражу є різними.

4.38. З огляду на зазначені обставини та зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанцій дійшов помилкових висновків про залишення позову без розгляду відповідно до пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК України, хибно вказав на необхідність застосування п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України та не розглянув спір по суті, а тому ухвалену у справі постанову апеляційного суду не можна визнати законною та обґрунтованою.

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

4.1. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

4.2. Відповідно до частини 6 статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

4.3. Справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина 4 статті 310 ГПК України).

4.4. З огляду на викладене, оскільки судом апеляційної інстанції порушено норму пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК України, не вирішено спір по суді, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

5. Щодо судових витрат.

5.1. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 911/1803/19 скасувати.

3. Справу № 911/1803/19 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Л. Стратієнко

І. Ткач