ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/2073/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАПЛАНТ"

на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі

за позовом виконувача обов`язків керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАПЛАНТ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "АРЛІ ТРЕЙД",

про витребування земельних ділянок.

1. Короткий зміст заяви про забезпечення позову

1.1. У серпні 2024 року виконувач обов`язків керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бориспільської РДА та/або позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАПЛАНТ" (далі - ТОВ "МЕГАПЛАНТ" та/або відповідач) про витребування на користь держави в особі Бориспільської РДА з незаконного володіння відповідача земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 3220888000:03:001:0013 та 3220888000:03:001:0014.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватизація спірних земельних ділянок проведена з порушенням частини дев`ятої статті 149 Земельного кодексу України, статті 42 Лісового кодексу України та незаконним заволодінням ТОВ "МЕГАПЛАНТ" земельними ділянками лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 3220888000:03:001:0013 та 3220888000:03:001:0014.

1.3. Оскільки спірні земельні ділянки під час їх відчуження відносились до земель лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства, суд першої інстанції дійшов висновку про підставність заяви Прокурора про залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДСГП "Ліси України" та/або третя особа-1), оскільки рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки цього підприємства.

1.4. Крім того, з огляду на те, що відповідачем спірні земельні ділянки набуті за Договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 05.07.2019 № 645, що укладений між ним як іпотекодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Березова роща" як іпотекодавцем, суд першої інстанції визнав за необхідне залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Арлі Трейд" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Березова роща") (далі - ТОВ "Арлі Трейд" та/або третя особа-2), оскільки рішення у цій справі може вплинути на його права та обов`язки.

1.5. Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.09.2024 позовну заяву Прокурора прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/2073/24 за правилами загального позовного провадження.

1.6. 04.12.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" Прокурором до суду першої інстанції подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки, які розташовані на території Бориспільського району з кадастровими номерами: 3220888000:03:001:0013 площею 0,7494 га, 3220888000:03:001:0014 площею 1,1201 га, які належать ТОВ "МЕГАПЛАНТ".

1.7. Зазначена заява обґрунтована тим, що предметом позову і спору у даній справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі позивача до відповідача про витребування на користь держави з незаконного володіння ТОВ "МЕГАПЛАНТ" земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 3220888000:03:001:0013 та 3220888000:03:001:0014, а підставою позову є те, що спірні земельні ділянки згідно з матеріалами лісовпорядкування накладаються на землі лісогосподарського призначення кв. 1 Вишеньківського лісництва Бориспільського лісгоспу, а їх приватизація відбулася незаконно. При цьому, починаючи з моменту припинення права Бориспільського лісгоспу користування спірними земельними ділянками рішенням Щасливської сільської ради, відбувалася неодноразова зміна власників цих земельних ділянок, тому існує реальна загроза уникнення виконання відповідачем, у подальшому, рішення суду, в разі задоволення позову, шляхом, зокрема, зміни первісного об`єкта цивільних прав (його поділу чи об`єднання), або відчуження земельних ділянок іншим суб`єктам господарювання.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.12.2024 (суддя Саванчук С. О.), залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2025 (Кравчук Г. А. - головуючий, судді: Тарасенко К. В., Коробенко Г. П.), заяву про забезпечення позову задоволено повністю; накладено арешт на земельні ділянки, які розташовані на території Бориспільського району з кадастровими номерами: 3220888000:03:001:0013 площею 0,7494 га, 3220888000:03:001:0014 площею 1,1201 га, які належать ТОВ "МЕГАПЛАНТ".

2.2. Задовольняючи заяву Прокурора місцевий господарський суд виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки, які є предметом спору, ускладнить можливість для позивача вчиняти дії, направлені на відновлення стану, який існував до порушення прав держави, у разі задоволення позову, тобто, існує обґрунтоване припущення про реальну та дійсну загрозу невиконання чи ускладнення виконання рішення суду, одночасно дотримується збалансованість інтересів обох сторін, оскільки за відсутності наміру відповідача відчужити спірні земельні ділянки протягом розгляду судом спору щодо них, жодним чином такі заходи забезпечення не вплинуть на права відповідача щодо них, зокрема, щодо їх використання в господарській діяльності.

Суд апеляційної інстанції погодився із вказаними висновками місцевого господарського при цьому урахувавши також те, що у разі поділу чи об`єднання спірних земельних ділянок чи їх відчуження відповідачем на користь третіх осіб, у разі задоволення позову, існує загроза в утрудненні виконання відповідачем ухваленого рішення у справі та не буде здобуто ефективного захисту порушених прав та інтересів держави в особі позивача, за захистом яких Прокурор звернувся з позовом до суду, оскільки захист або поновлення прав держави в особі позивача в межах одного судового провадження буде неможливим без нових звернень до суду.

З огляду на предмет спору, апеляційний господарський суд виснував, що накладення арешту на спірні земельні ділянки, що належать на праві власності відповідачу, є співмірним видом забезпечення позову з предметом та підставами позову у цій справі.

Водночас, апеляційний господарський суд зазначив, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже, накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить права відповідача здійснити зміну первісного об`єкту цивільних прав (поділу чи об`єднання спірних земельних ділянок), або реалізувати вказане майно (земельні ділянки) третім особам.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

3.1. Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Київської області від 06.12.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі № 911/2073/24, ТОВ "МЕГАПЛАНТ" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову скасувати, відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

3.2. Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень скаржник вважає те, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі з`ясували обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосували норми процесуального права, зокрема положення статей 136 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що призвело до безпідставного вжиття заходів забезпечення позову.

За твердженням скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до помилкового висновку, що незастосування заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, адже у разі задоволення позову у цій справі № 911/2073/24, рішенням суду буде витребувано спірні земельні ділянки. Виконання цього рішення здійснюється шляхом реєстрації за позивачем права власності на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав. Отже, продаж відповідачем земельних ділянок, про що пише Прокурор у заяві про забезпечення позову, ніяк не зможе завадити виконати рішення суду, адже не буде необхідності подавати додатковий позов.

Якщо власник спірних земельних ділянок зміниться під час розгляду справи, зазначене призведе виключно до необхідності заміни відповідача у справі на правонаступника, при цьому визнавати недійсним договір купівлі-продажу чи будь-який інший правочин, за результатами якого змінився власник, немає необхідності, оскільки єдиним належним способом захисту прав держави у таких справах є витребування земельної ділянки, і відсутня необхідність визнавати недійсними всі договори і рішення, які були вчинені за всім ланцюгом, не є необхідним і ефективним способом захисту (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 14.12.2023 у справі № 359/3373/16).

Скаржник наголошує на тому, що Прокурором не доведено, що відповідачем вживалися будь-які заходи, які б могли ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, зокрема, у процесі розгляду цієї справи відповідач не здійснив будь-яких дій, направлених на відчуження спірних земельних ділянок. Скаржник також зауважив, що не існує жодних підстав вважати, що відповідач здійснить ці дії в майбутньому.

ТОВ "МЕГАПЛАНТ" звертає увагу на те, що оскаржувані постанова та ухвала суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 07.06.2022 у справі № 127/25378/21, від 24.06.2022 у справі 904/8506/21, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 11.12.2019 у справі № 523/3904/19, від 10.03.2021 у справі № 488/1382/19 від 21.01.2019 у справі № 902/483/18. У контексті наведених доводів скаржник наголошує, що Прокурором не доведено фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, не доведено, що невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову, не доведено, що з урахуванням предмета позову зазначений вид забезпечення позову може забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанції про доцільність накладення арешту на спірні земельні ділянки недоведеними.

3.3. Прокурор у відзиві просить ухвалу та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень статей 136 137 ГПК України.

Розглянувши наведені доводи, Верховний Суд зазначає таке.

Так, предметом судового розгляду є питання щодо наявності або, навпаки, правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на земельні ділянки, які розташовані на території Бориспільського району з кадастровими номерами: 3220888000:03:001:0013 площею 0,7494 га, 3220888000:03:001:0014 площею 1,1201 га, які належать ТОВ "МЕГАПЛАНТ".

Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні ді (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України від 15.01.2020 № 460-IX); 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України від 15.01.2020 № 460-IX); 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування положень статей 136 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Тим часом обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73 74 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Тобто, крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об`єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 21.05.2020 у справі № 906/20/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).

Верховний Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 дійшла висновку про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Основним, за висновком Великої Палати Верховного Суду, є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Крім того, як зазначалося вище, відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно.

Визначення такого поняття, як арешт майна, міститься у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19. Так, арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт майна є самостійним видом (способом) забезпечення позову, який за правовою сутністю обмежує право відповідача розпоряджатися спірним майном.

Підсумовуючи наведене колегія суддів звертає увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 924/1351/20 (924/1227/23).

У справі № 911/2073/24 господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши заяву Прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки, що є предметом спору у цій справі, дійшли висновків про наявність підстав для її задоволення.

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як зазначалося вище, у справі, що розглядається, предметом позову є витребування на користь держави в особі Бориспільської РДА з незаконного володіння відповідача земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 3220888000:03:001:0013 та 3220888000:03:001:0014. Отже, позивач звернувся до суду з позовними вимогами майнового характеру.

Суди попередніх інстанцій установили, що:

- відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджують, що власником спірних земельних ділянок є відповідач;

- спірні відносини щодо відчуження вказаних земельних ділянок вже розглядалися у справі № 359/3373/16-ц, в якій судами встановлювались обставини законності приватизації цих земельних ділянок громадянами - відповідачами у зазначеній справі, проте, з огляду на передачу спірних земельних ділянок низкою правочинів між громадянами урешті-решт ТОВ "Арлі Трейд", яке залучене до участі у цій справі, що розглядається, як третя особа-2) постановою Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц провадження у справі закрито, в частині вимог до ТОВ "Арлі Трейд" щодо спірних земельних ділянок, з огляду на суб`єктний склад сторін, у зв`язку з чим, справа, в цій частині, віднесена до юрисдикції господарських судів;

- позов у справі № 359/3373/16-ц поданий Прокурором у квітні 2016 року, а провадження в ній, в частині спірних земельних ділянок закрито 23.11.2021;

- під час розгляду справи № 359/3373/16-ц ТОВ "Арлі Трейд" укладено з відповідачем два правочини: договір безпроцентної позики від 10.06.2016 № ЗС/Б 16/69 та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 05.07.2019 № 645, наслідком яких стало відчуження спірних земельних ділянок у час, коли судами вирішувалось питання їх витребування від попереднього власника на користь держави, відтак, відповідачем набуте спірне майно у ході судового розгляду щодо цього майна.

Отже, у справі, яка розглядається, встановлено, що існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення в разі задоволення такого позову. Тому суди досліджували таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Крім того, суди досліджували, чи не призведе невжиття заявлених заходів забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Урахувавши обставини цієї справи та надавши оцінку доводам заяви Прокурора про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що заявлені Прокурором заходи забезпечення позову стосуються предмета спору, відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, є співмірними із заявленими позовними вимогами, спрямовані на збереження існуючого стану речей до завершення розгляду цієї справи, а їх невжиття може зумовити те, що позивач не зможе відновити своє порушене право в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції врахував що накладення арешту на спірні земельні ділянки, що належать на праві власності відповідачу, є співмірним видом забезпечення позову з предметом та підставами позову у цій справі.

Верховний Суд погоджується із позицією суду апеляційної інстанції про те, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже, накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить права відповідача здійснити зміну первісного об`єкта цивільних прав (поділу чи об`єднання спірних земельних ділянок), або реалізувати вказане майно (земельні ділянки) третім особам.

Верховний Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що сама по собі відсутність на теперішній час будь-яких доказів, які би підтверджували наміри відповідача здійснити відчуження спірних земельних ділянок, не спростовує наявності в відповідача потенційної можливості їх відчуження у будь-який час, якщо не вжити заявлені заходи забезпечення позову.

У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 висновок про те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться в його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 27.05.2025 у справі № 910/16225/24

Наведеним повністю спростовується твердження скаржника про ненадання Прокурором належних доказів на підтвердження наявності підстав для забезпечення позову, зокрема щодо вчинення відповідачем будь-яких правочинів стосовно спірних земельних ділянок.

Тим більше, у разі фактичного вчинення правочину щодо відчуження спірних земельних ділянок нівелюється передбачена статтею 136 ГПК України превентивна мета вжиття таких заходів - запобігання істотному ускладненню чи унеможливленню виконання рішення суду або ефективному захисту, або поновленню порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17.

Колегія суддів також зауважує, що, накладаючи арешт як на нерухоме майно (спірні земельні ділянки), яке належить відповідачу, суд апеляційної інстанції правомірно врахував, що в такому випадку існує тісний зв`язок між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, оскільки наразі накладення арешту на нерухоме майно стосується майна, що є предметом спору.

При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Відтак доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій положень статей 136 137 ГПК України не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних ухвали та постанови, оскільки зводяться до переоцінки встановлених судами обставин. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

З огляду на викладене, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ухвали та постанови. Оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених судом обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

При цьому посилання скаржника у касаційній скарзі на правові висновки щодо застосування положень статей 136 137 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких наведено у тексті касаційної скарги, колегією суддів відхиляються, оскільки відповідна оцінка наданих заявником доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, здійснюється судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин конкретної справи.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. На підставі вищевикладеного Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що оскаржувані ухвала та постанова є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

5.2. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції без змін, через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАПЛАНТ" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Київської області від 06.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі № 911/2073/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ