ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/2574/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Кролевець О.А., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

представників учасників справи:

позивача - Кириленко О.П.,

відповідача - Бутович С.О., Токар В.О.,

третьої особи-1 - Лисенко В.О.,

третьої особи-2 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020

(головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Євсіков О.О.)

та рішення Господарського суду Київської області від 26.06.2019

(суддя Христенко О.О.)

у справі №911/2574/18

за позовом Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укратоменерго"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтінгова Група Кондишнд Респонс"

про визнання недійсним договору про надання послуг,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укратоменерго" про визнання недійсним договору про надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин Штормового ГКР № 1002 від 08.11.2013.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що відповідачем здійснено незаконне заволодіння первинними документами бухгалтерського обліку позивача, які є предметом злочину. Службовими особами відповідача вчинене службове підроблення окремих частин Договору №1002 від 08.11.2013 та документів про його виконання. У відповідача відсутні необхідні можливості для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського та технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів для виконання спірного договору та надання послуг за ним. Діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Укратоменерго" має ознаки фіктивності.

Фінансовий стан Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" на момент укладення договору про надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин Штормового ГКР № 1002 від 08.11.2013 не дозволяв господарському товариству брати відповідні юридичні і фінансові зобов`язання.

Договір не був спрямований на реальне виникнення у його сторін прав та обов`язків. Метою укладання Договору було незаконне заволодіння грошовими коштами АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" як оплата за роботи, які за цим договором не могли бути виконані відповідачем.

Як на правову підставу позову позивач покликається на ст.ст. 202 203 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Стислий виклад фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 08 листопада 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" як замовником, назву якого в подальшому змінено на Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - позивач, АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укратоменерго" як виконавцем (далі - відповідач, ТОВ "Укратоменерго", виконавець) було укладено Договір №1002 про надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин Штормового ГКР (далі - Договір, спірний договір).

2.1.1. Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець зобов`язався надати за завданням замовника послуги з обробки пластів колекторів свердловин позивача, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити надані послуги.

2.1.2. У пункті 3.1 Договору сторони погодили, що його ціна складає 28 775 000,00 грн, включаючи ПДВ.

За умовами п. 4.1 Договору оплата наданих виконавцем послуг здійснюється замовником за рахунком-фактурою, складеним на підставі підписаного сторонами акту здачі-приймання протягом 15 календарних днів з моменту підписання сторонами акту здачі-приймання та виставлення рахунку-фактури.

2.1.3. Здавання виконавцем наданих послуг та приймання їх замовником здійснюється на території замовника. Після завершення надання послуг на кожній свердловині окремо виконавець протягом 10 робочих днів за кожною свердловиною окремо готує 2 екземпляри акта здачі-приймання, інформаційний звіт по техніці та технології обробки свердловини і передає їх замовнику (п. 5.5 Договору).

2.1.4. Відповідно до п.п. 6.1.4 та 6.1.5 Договору позивач зобов`язаний надати відповідачу територію на промисловій базі позивача для складування технологічного обладнання, матеріалів відповідача перед завантаженням та направленням їх на об`єкти виконання робіт. Позивач зобов`язаний здійснити навантажувальні роботи, транспортування техніки, технологічного обладнання, матеріалів, необхідних для надання послуг від промислової бази позивача на об`єкти (з об`єктів) надання послуг.

При підписанні актів здачі-приймання замовником до актів в обов`язковому порядку мають бути додані завірені копії договорів виконавця з третіми особами, актів здачі-приймання з третіми особами, пакет правовстановлюючих та дозвільних документів третіх осіб на надання виду послуг (п.п. 6.4.2.1, 6.4.2.2 Договору).

2.1.5. Відповідно до п. 10.1 Договору договір набирає сили і вважається укладеним з моменту (дати) його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2014.

2.1.6. Суди встановили, що на виконання умов Договору сторонами було погоджено технічне завдання на надання послуг з обробок колекторів свердловин, затверджено кошторис вартості наведених послуг та типовий план проведення робіт з обробки свердловин Штормового ГКР конденсованими дегідратаційними системами.

Листом (вх. № 07/1-41 від 29.11.2013) позивач повідомив відповідача про готовність прийняти персонал виконавця для надання послуг.

2.2. 11 жовтня 2013 року між ТОВ "Укратоменерго" як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова Група Кондишнд Респонс" як виконавцем укладено Договір про надання послуг з проведення обробки пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз" № 11АН/2013, відповідно до умов якого третя особа-2 зобов`язується надати послуги з матеріалів відповідача (хімреагенти для приготування рідини) з проведення обробки пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз", а відповідач - прийняти і оплатити такі послуги.

2.2.1. Метою виконання послуг є проведення обробки пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз" з метою покращення газогідродинамічних характеристик та стабілізація видобутку вуглеводнів на 10 свердловинах Штормового ГКР шляхом обробки їх конденсованими дегідратаційними системами.

Додатком № 1 до договору № 11АН/2013 від 11.10.2013 є кошторис вартості проведення послуг.

2.2.2. Виконання наданих послуг за договором №11АН/2013 від 11.10.2013 підтверджується підписаними між відповідачем та третьою особою-2 актами прийому-здачі наданих послуг від 06.02.2014.

2.2.3. Оплата наданих третьою особою-2 послуг за договором №11АН/2013 від 11.10.2013 у сумі 381 155,00 грн здійснена відповідачем, що підтверджується випискою з банківського рахунку, наявною в матеріалах справи.

2.3. Суди встановили, що на підставі спірного договору (договору №1002 про надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин Штормового ГКР) відповідачем було надано, а позивачем прийнято послуги з обробки пластів колекторів конденсованими дегідратаційними системами Штормового ГКР на загальну суму 28 774 667,95 грн.

Вказана обставина підтверджується актами № 1 від 10.02.2014 на суму 71 145,05 грн, № 2 від 10.02.2014 на суму 3 092 015,60 грн, № 3 від 10.02.2014 на суму 2 679 547,85 грн, № 4 від 10.02.2014 на суму 2 462 987,90 грн, № 5 від 10.02.2014 на суму 2 192 525,15 грн, № 6 від 10.02.2014 на суму 3 494 893,25 грн, № 7 від 10.02.2014 на суму 2 002 916,60 грн, № 8 від 10.02.2014 на суму 2 815 253,60 грн, № 9 від 10.02.2014 на суму 2 869 156,40 грн, № 10 від 10.02.2014 на суму 1 624 648,25 грн та № 11 від 10.02.2014 на суму 5 469 578,30 грн. Вказані акти підписано представниками обох сторін та скріплено печатками товариств.

До кожного з актів на виконання умов спірного договору було складено та затверджено інформаційні звіти про техніку і технологію проведення робіт з обробки свердловин.

2.4. Суди встановили, що для надання послуг обробки пластів колекторів свердловин Штормового ГКР, відповідачем було залучено третю особу ТОВ "Консалтингова група Кондишнд Респонс" на підставі укладеного Договору №11АН/2013 від 11.10.2013 із залученням спеціалістів у відповідній галузі. Належне виконання ТОВ "Консалтингова група Кондишнд Респонс" взятих на себе зобов`язань підтверджено вищезазначеними актами прийому-передачі наданих послуг.

Суди також встановили, що матеріали справи містять приймальний акт від 02.12.2013, згідно з яким ТОВ "Укратоменерго" передало, а ТОВ "Консалтингова група Кондишнд Респонс" прийняло на підставі Договору № 11АН/2013 від 11.10.2013 на відповідальне зберігання хімреагенти, що належать ТОВ "Укратоменерго". Крім того, між ТОВ "Укратоменерго" та ТОВ "Консалтингова група Кондишнд Респонс" складені довідки про використання хімічних реагентів.

Позивач стверджує, що спірний договір спрямований на незаконне заволодіння майном АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" та держави, внаслідок чого порушує публічний порядок і є недійсним.

3. Стислий виклад змісту судових рішень, ухвалених у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3.2. За висновками судів, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Під час розгляду справи №910/23142/14 за позовом ТОВ "Укратоменерго" до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення основної заборгованості за Договором у сумі 28 774 667,95 грн Господарським судом міста Києва не було встановлено нікчемності вказаного договору в силу закону.

Водночас, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини, за висновком апеляційного суду, може бути, зокрема, вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Покликаючись на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №911/2788/18, від 01.10.2019 у справі №34/5005/15644/2011, від 16.08.2019 у справі №910/18618/17, суд апеляційної інстанції також зазначив, що позивачем не надано жодного доказу притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", які підписували документи на виконання за спірним договором без зауважень та заперечень щодо самого факту виконання робіт та діяли з перевищенням повноважень. Матеріали справи також не містять вироку суду, постановленого у кримінальній справі щодо незаконного заволодіння відповідачем майном позивача та держави.

До матеріалів справи позивачем не надано доказів, які б вказували на наявність у відповідача умислу щодо заволодіння майном позивача. Відсутність такого умислу підтверджується опосередковано тим фактом, що внаслідок укладання спірного правочину позивач отримав результати виконаних відповідачем робіт, проте не здійснив їх оплату, що встановлено судовим рішенням у справі №910/23142/14.

3.4. Відмовляючи у задоволенні позову, суди врахували, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2015 у справі № 910/23142/14 позов задоволено, стягнуто з ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь ТОВ "Укратоменерго" 28 774 667,95 грн основної заборгованості. Рішення набрало законної сили.

За висновком судів, у справі №910/23142/14 встановлено факт погодження Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" листом №6281/110-13 від 27.11.2013 спірного договору, який заперечується позивачем у цій справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" під час розгляду справи №910/23142/14 не заперечувало факт погодження ПАТ "НАК "Нафтогаз України" спірного договору та не зазначало про нікчемність спірного договору в силу закону з моменту його укладення або про його недійсність.

Під час розгляду справи №910/23142/14 позивач не заперечував факту виконання спірного договору взагалі. Крім того, позивач звертався до Господарського суду міста Києва із заявами від 30.06.2015, 26.01.2016, 15.02.2017 та від 02.03.2017 про відстрочку виконання рішення у справі №910/23142/14.

Врахувавши положення ст.75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд апеляційної інстанції зазначив, що не потребують повторного доказування обставини щодо виконання відповідачем робіт за спірним договором та прийняття цих робіт позивачем без зауважень.

3.5. Водночас, за висновками судів, факт надання ТОВ "Укратоменерго" послуг з обробки пластів колекторів свердловин Штормового ГКМ позивача на підставі спірного договору підтверджується актами прийому - здачі наданих послуг на загальну суму 28 774 667,95 грн. Акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками. Крім того, до кожного з актів, на виконання умов спірного правочину ТОВ "Укратоменерго" було складено, а ПАТ "ДАК "Чорноморнафтогаз" затверджено інформаційні звіти про техніку і технологію проведення робіт з обробки свердловин.

14 лютого 2014 року сторони склали та підписали акт звірки взаєморозрахунків до Договору, відповідно до якого позивач має заборгованість перед відповідачем у сумі 28 774 667,95 грн.

Матеріали справи містять дві заяви свідка ОСОБА_1 , який з 20.06.2013 по 30.12.2013 працював в АТ "ДАТ "Чономорнафтогаз" (що підтверджується копією трудової книжки), зі змісту яких вбачається, що Договір був погоджений у листопаді 2013 року, про що отримано лист НАК "Нафтогаз України", та що ТОВ "Укратоменерго" виконало договір і жодних претензій до нього стосовно виконаних робіт не було.

Матеріали справи містять листи відповідача до НАК "Нафтогаз України", до яких додавався лист погодження №6281/1.10-13 від 27.11.2013. Жодних сумнівів щодо дійсності його змісту або підписання неналежною особою НАК "Нафтогаз України" не висловлювало.

За висновками судів, позивач не надав беззаперечних доказів обізнаності відповідача про відсутність належного погодження з боку НАК "Нафтогаз України" спірного договору. Отже, відсутні підстави стверджувати, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про відсутність погодження з боку НАК "Нафтогаз України" укладення спірного договору.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що звертається до принципу більшої вірогідності, до якого вже звертався Верховний Суд, зокрема у постанові Верховного Суду у справі № 921/319/17-г/11(11/Б-1042(337/7-10) від 12.04.2018 у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області до ВАТ "Бучацький цукровий завод" про визнання права власності на нежитлову будівлю хлораторної. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У зазначеному аспекті суд вказав, що цілком вірогідним є факт того, що відповідач (ТОВ "Укратоменерго") не міг знати про відсутність погодження (при наявності такого) укладення спірного договору з ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

3.6. Аналіз постанов Верховного Суду від 16.05.2018 у справі№ 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17 свідчить, що вони містять висновок про те, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).

Матеріали справи містять докази того, що договір не тільки прийнято до виконання, але й виконано, а саме: лист позивача №07/1-41 від 29.11.2013 про готовність прийняти персонал; акти виконаних робіт, які підписані без зауважень з боку позивача; - акт звірки розрахунків; рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/23142/14, яким встановлено факт виконання робіт за Договором та його погодження з боку ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

Таким чином, доводи позивача щодо недійсності угоди на підставі перевищення повноважень визнані судами необґрунтованими.

3.7. Суди відхили посилання позивача на те, що висновки Господарського суду міста Києва, що викладені у мотивувальній частині рішення від 13.02.2015 у справі №910/23142/14, не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на неналежних письмових доказах, вказавши таке.

Доводи щодо відповідності або невідповідності висновків, викладених в рішенні Господарського суду міста Києва від 13.02.2015 року у справі №910/23142/14, свідчать про вчинення Акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" дій, спрямованих на переоцінку доказів та обставин, встановлених судовим рішенням в межах іншої справи.

3.8. Суди відхилили аргументи позивача щодо непідписання Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондикшн Респонс" актів здачі-приймання наданих відповідачем за Договором послуг та отримання їх позивачем, зазначивши, що матеріали справи містять акти виконаних робіт, які підписані відповідачем та третіми особами.

Дослідивши зміст оголошення про проведення ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" процедури закупівлі, повідомлення про акцепт пропозиції ТОВ "Укратоменерго" та оголошення про результати проведення торгів, суди зазначили, що матеріали справи містять докази проведення процедури конкурсних торгів по закупівлі послуг допоміжних щодо добування нафти та природного газу 09.10.1 (послуг з обробки пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз").

Позивачем не надано доказів звернення до Антимонопольного комітету України з приводу проведеної процедури закупівлі послуг допоміжних щодо добування нафти та природного газу, 09.10.1 (послуг з обробки пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз").

3.9. Фіктивність ТОВ "ХОЗБУДПОСТАЧ", встановлена вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26.11.2015 у справі №910/310/8154/15-к, за висновком судів, жодним чином не спростовує належного проведення процедури конкурсних торгів, а лише стосується наслідків для самого ТОВ "ХОЗБУДПОСТАЧ" та не впливає на встановлення обставин у цій справі.

3.10. Судами досліджено ліцензію серії АД №037891, видану Державною інспекцією техногенної безпеки України, за якою відповідач має право надавати послуги і виконувати роботи протипожежного призначення, ліцензію серії АВ № 590379, видану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київської області Державної архітектурно-будівельної інспекції України, на здійснення відповідачем діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, дозволи № 54.12.32 щодо виконання відповідачем робіт підвищеної небезпеки при будівництві, № 78.12.32 щодо робіт верхолазів, що виконуються на висоті 5 метрів і більше над поверхнею ґрунту, з перекриття або робочого настилу та роботи, що виконуються за допомогою підйомних і підвісних колисок, механічних підіймачів, №681.13.32 щодо виконання газонебезпечних робіт у вибухопожежонебезпечних зонах, №454.13.30 щодо виконання відповідачем робіт підвищеної небезпеки, які видані територіальним управлінням Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві.

За висновками судів, у матеріалах справи наявні сертифікати якості та результати щорічних наглядових аудитів Центру незалежних сертифікацій "Євросерт", які підтверджують відповідність здійснюваних ТОВ "Укратоменерго" видів діяльності вимогам міжнародних стандартів ISO 14001:2004, ISO 9001:2008, ISO 18001:2007.

Оцінивши ці документи, суди відхили аргументи позивача щодо відсутності у відповідача належних ліцензій та дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію машин та механізмів підвищеної небезпеки.

3.11. Суд апеляційної інстанції застосував до правовідносин у цій справі доктрину римського права - "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки), яка базується на принципі римського права "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), зазначивши таке.

За висновком суду, дії позивача, який уклав спірний договір у 2013 році, без зауважень прийняв виконані відповідачем роботи, не заперечував факту виконання робіт у спорі щодо стягнення заборгованості (справа №910/23142/14), чотири рази звертався про відстрочку виконання рішення, проте у 2018 році звернувся з позовом про визнання договору недійсним з підстав його невиконання та укладання з перевищенням повноважень, суперечать його попередній поведінці, тому їх не можна визнати добросовісними.

Отже, за висновками судів, позивач не довів обставин, які були б підставою для визнання спірного договору недійсним, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

4. Стислий виклад змісту вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням та постановою, позивач звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову та рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування зазначених вимог позивач покликається на таке.

4.1.1. Суд апеляційної інстанції застосував норму права, визначену ч.1 ст.228 ЦК України, без врахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (п. 3.1 касаційної скарги).

У цьому аспекті скаржник стверджує, що суд залишив без уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах:

· від 31.05.2018 у справі №911/639/17;

· від 13.02.2018 у справі №910/1421/16;

· від 15.02.2018 у справі №911/1023/17;

· від 17.04.2018 у справі №910/1424/16.

Йдеться про висновок апеляційного суду щодо того, що при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

У наведених постановах викладено висновок про те, що стаття 228 ЦК України, так само як і ст.207 Господарського кодексу України, не містить припису щодо обов`язкового встановлення умислу (наміру) сторін (сторони) правочину (господарського договору) "на незаконний результат" виключно під час досудового провадження справи і розгляду її в суді або у момент винесення постанови про адміністративне правопорушення, так само як не містять і положення про те, що доказом вини обов`язково має бути вирок суду у кримінальній справі, і що в іншій спосіб та іншими доказами наявність такого умислу (вини у формі умислу) чи наміру судом встановлюватися не може, у тому числі в розгляді господарської справи.

Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.

Позивач стверджує про неправильне покликання суду апеляційної інстанції на постанови Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №911/2788/18, від 01.10.2019 у справі №34/5005/15644/2011, від 16.08.2019 у справі №910/18618/17, оскільки у жодній з них не зроблено висновку, що для кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України єдиною та обов`язковою умовою встановлення умислу (наміру) сторін (сторони) правочину на "незаконний результат" є вирок суду у кримінальній справі.

Навпаки, аналіз змісту висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №911/2788/18 та №34/5005/15644/2011 дозволяє стверджувати про тотожність здійснених Судом висновків у зазначених вище справах, а саме у справах №911/639/17, №910/1421/16, №911/1023/17 та №910/1424/16.

4.1.2. Скаржник стверджує, що у матеріалах справи наявні належні, достовірні та вірогідні докази, які підтверджують, що спірний договір порушує публічний порядок, та що посадові особи відповідача з цим достеменно обізнані (п.3.1.6 касаційної скарги). Жодного рішення про схвалення спірного договору орган управління (загальні збори або правління) АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" не приймало.

4.1.3. Суд апеляційної інстанції застосував норму права, визначену ч.2 ст.1166 ЦК України, без врахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (п.3.2 касаційної скарги).

У зазначеному аспекті скаржник стверджує, що висновки Верховного Суду, здійснені у справах №34/5005/15644/2011, №910/18618/17 та №911/2788/18, на які покликається суд апеляційної інстанції, не визначають на яку саме сторону покладається обов`язок доводити обставину щодо наявності або відсутності вини у нанесенні шкоди внаслідок знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Скаржник наполягає на тому, що у контексті правових приписів ч.2 ст.1166 ЦК України саме на ТОВ "Укратоменерго" як на особу, яка з порушенням публічного порядку реалізує наміри на заволодіння майном (грошовими коштами) АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", покладається обов`язок щодо доведення відсутності своєї вини.

Водночас, скаржник стверджує про наявність у матеріалах справи доказів, які підтверджують реалізацію уповноваженої особи відповідача Токаря В.А. спільно з представником позивача ОСОБА_2., який діяв з перевищенням повноважень, умислу на протиправне заволодіння майном (грошовими коштами) АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" (п.3.2.3 касаційної скарги).

ТОВ "Укратоменерго" в особі генерального директора Токаря В.А. та АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" в особі голови правління ОСОБА_2., який діяв з перевищенням повноважень, вчинили незаконний правочин від 08.11.2013, не очікуючи будь-якого дозволу або заборони від НАК "Нафтогаз України" як акціонера позивача, що є підтвердженням умислу ТОВ "Укратоменерго" на заволодіння коштами АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз".

Аналізуючи приписи ч.2 ст.216 та ч.2 ст.1166 ЦК України, а також ч. ч. 2, 3, 4 ст.13 ЦК України, скаржник стверджує, що саме відповідач повинен довести відсутність умислу на отримання майна (грошових коштів) АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз". У зазначеному контексті позивач покликається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

4.1.4. Суд апеляційної інстанції застосував ст.124 Конституції України, ст.8 Закону України "Про здійснення державних закупівель" без урахування висновків щодо застосування цих норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (п.3.3 касаційної скарги).

Спростовуючи тезу апеляційного суду про те, що "позивачем не надано доказів звернення до Антимонопольного комітету України з приводу проведеної процедури закупівлі", скаржник покликається на приписи законодавства, чинного станом на 08.11.2013 - дату укладення спірного договору, в тому числі ч.4 ст.18 Закону України "Про здійснення державних закупівель", у якій визначено, що скарги щодо укладених договорів про закупівлю розглядаються у судовому порядку. Отже, спір повинен бути вирішений виключно у судовому порядку без проведення досудової процедури врегулювання спору за участі Антимонопольного комітету України.

У зазначеному аспекті скаржник покликається на висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 11.02.2014 у справі №916/2594/13.

4.1.5. Суд апеляційної інстанції застосував ст.75 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (п.3.4, п.3.10 касаційної скарги).

А саме, йдеться про постанову Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №922/2013/18, у якій зазначено, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

У цьому аспекті скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції взагалі навів викривлений зміст судових рішень, ухвалених у справі №910/23142/14, оскільки АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" в межах справи №910/23142/14 ніколи не визнавав обставин реального проведення господарських операцій за спірним договором.

Позивач наголошує, що не мав жодної можливості щодо підтвердження або спростування обставин реального проведення господарських операцій за Договором, оскільки з початку окупації сухопутної території АР Крим та прилеглих внутрішніх вод АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" втратило всі документи первинного бухгалтерського обліку, в тому числі спірний договір.

4.1.6. Суд апеляційної інстанції застосував ст.203 ЦК України та ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" без урахування висновків щодо застосування цієї норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (п.3.5 касаційної скарги).

Так, згідно з доводами скаржника суд залишив без уваги висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 29.03.2018 у справі №910/6986/17 про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Суд не здійснив правильної правової кваліфікації правовідносин, що склалися за спірним договором, що власне унеможливило визначення обставин, які входять до предмета доказування, а також визначення доказів, які мали бути подані учасниками справи.

У зазначеному аспекті скаржник стверджує, що предметом спірного Договору є капітальний ремонт колекторів (призабійної зони) інженерних споруд газовидобувного підприємства (свердловин) №№38,33,43,42,34,44,41,40,16,28 Штормового ГКР, шляхом застосування фізико-хімічного методу впливу, а не послуги, як помилково дійшли висновку суди попередніх інстанцій. Отже, виключно Акт про витрату давальницьких матеріалів (форма №М-23) може бути належним, достатнім, допустимим та достовірним доказом реального виконання ТОВ "Консалтингова група Кондишнд Респонс" зазначених робіт, а не надані відповідачем документи з назвами "Довідки".

Оскільки такий акт між відповідачем та третьою особою-2 взагалі не складався, неможливо встановити чи спрямований Договір на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того позивач стверджує, що суди не врахували положення Договору згідно з яким акти приймання-передачі робіт підлягали підписанню трьома сторонами, а саме ТОВ ТОВ "Укратоменерго" як виконавцем, ТОВ "Консалтингова група Кондишнд Респонс" як співвиконавцем та АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" як замовником. При цьому, неможливо покликатися на висновки судів, здійснені в межах розгляду справи №910/23142/14, оскільки ТОВ "Консалтингова група Кондишнд Респонс" не було учасником зазначеної справи і під час її розгляду взагалі нічого не було відомо про виконання робіт за Договором іншим суб`єктом господарської діяльності (п.3.5.4 касаційної скарги).

Покликаючись на розбіжності в наявних у матеріалах справи документах Актах здачі-приймання наданих послуг за договором від 08.11.2013 №1002 від 10.02.2014, з інформацією, відображеною у Інформаційних звітах про техніку та технології проведення робіт, що нібито складені за Договором, позивач стверджує, що надані відповідачем документи про факт надання послуг не підтверджують реально проведених господарських операцій та мають численні ознаки підроблення (п.3.5.5 касаційної скарги).

Про нереальність господарської операції свідчать і інші документи, наявні у справі, про які зазначає скаржник у пунктах 3.5.6-3.5.10 своєї касаційної скарги.

Щодо необхідності встановлення факту реальності господарських операцій скаржник покликається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.01.2019 у справі №911/5358/14, які залишені без уваги судом апеляційної інстанції.

4.1.7. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував ч.1 ст.3, ст.509, ст.627 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (п.3.6 касаційної скарги). При цьому у зазначеному аспекті скаржник навів цитати з постанови Вищого господарського суду України від 27.09.2012 у справі №5019/541/12.

4.1.8. Стверджуючи про неправильне застосування апеляційним господарським судом ч.2 ст.87 ГПК України (п.3.7 касаційної скарги), скаржник покликається на висновок Верховного Суду, викладений у вже згаданій вище постанові від 30.01.2019 у справі №911/5358/14.

4.1.9. Згідно з доводами скаржника суд апеляційної інстанції застосував ч.1, 2 ст.16, п.1 ч.1 ст.29, ч.1 ст.30 Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010 №2289-VI без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (п.3.8 касаційної скарги).

Скаржник покликається на висновки, викладені у постановах Вищого господарського суду України

· від 22.04.2014 у справі №915/1738/18,

· від 30.09.2014 у справі №926/316/13 та

· від 17.06.2015 у справі №904/8322/14.

4.1.10. Скаржник вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №916/3156/17 (п.3.9 касаційної скарги).

На думку скаржника, висновки, здійснені Великою Палатою Верховного Суду у справі №916/3156/17, не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки відмінними є матеріально-правові вимоги та різними є правовідносини, встановлені під час розгляду справи №916/3156/17 та цієї справи №911/2574/18. Обраний спосіб захисту та заявлений позов цілком відповідають практиці Верховного Суду, зокрема постанові від 31.05.2018 у справі №911/639/17, яка є релевантною для цієї справи, на відміну від спору, що розглядався Великою Палатою Верховного Суду, висновки якої неправильно врахував апеляційний суд.

4.1.11. У п.3.11 касаційної скарги скаржник стверджує про нерелевантне застосування апеляційним судом практики ЄСПЛ. Наголошує на тому, що встановлення судовим рішенням у цій справі (№911/2574/18) дефектів змісту, суб`єктивного складу та волі правочину, на підставі яких відповідачем реалізовано схему із незаконного заволодіння майном (грошовими коштами) державної компанії, створює правові підстави для перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2015 у справі №910/23142/14 за нововиявленими обставинами, а не перегляд результатів розгляду зазначеної справи, як помилково вважали суди, вирішуючи спір у цій справі.

Скаржник стверджує, що судовий розгляд справи №911/2574/18 повинен здійснюватися без урахування практики ЄСПЛ щодо дотримання принципу res judicata.

4.2. 10 червня 2020 року на адресу Суду надійшла заява скаржника від 09.06.2020 №б/н (в порядку ст.ст.42, 46, ч.4 ст.210, ч.2, 4 ст.236, ч.7 ст.301 ГПК України), у якій позивач просить забезпечити врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у справах №910/6986/17, №924/491/17, №910/8794/16, №904/12079/16, №904/8943/16, №917/1739/17, №911/639/17, №927/1364/15, №911/5309/14, №911/5358/14 при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин у цій справі - №911/2574/18.

Аналогічна за змістом заява від 02.07.2020 №б/н надійшла від скаржника 02.07.2020, у якій позивач просить Суд забезпечити врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у справах №911/1023/17, №911/1107/18 та №922/1391/18.

Ознайомившись зі змістом поданих скаржником заяв, Суд констатує, що вони є доповненнями до касаційної скарги позивача.

Відповідно до частин 1, 2 ст.298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Згідно з приписами ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, зазначені заяви позивача Суд залишає без розгляду як такі, що подані з порушенням встановленого процесуального строку та не містять доказів надсилання їх копії іншим учасникам справи.

4.3. 10 червня 2020 року від позивача надійшла заява в порядку ст.ст. 42 46 169 246 ГПК України про постановлення окремої ухвали за фактами виявлених у діяннях керівника ТОВ "Укратоменерго" та Голови Правління ДАТ "Чорноморнафтогаз" ОСОБА_2 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст.191 Кримінального кодексу України, з вимогою надіслати окрему ухвалу до Офісу Генерального прокурора.

4.3.1. За приписами частини 1 статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішення спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

4.3.2. Під час касаційного перегляду ухвалених у справі рішення та постанови передбачених наведеною вище нормою підстав для постановлення окремої ухвали Верховний Суд не виявив, а тому підстави для задоволення заяви позивача відсутні. Водночас, Суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості самостійно звернутися до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення в загальному порядку.

4.4. 03 липня 2020 року до Суду подано заяву позивача від 02.07.2020 №б/н (в порядку ст.ст.42, 46, ч.7 ст.301 ГПК України), у якій скаржник просить оцінити правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, визначених у ст.86 ГПК України, щодо наявності або відсутності у ТОВ "Укратоменерго" можливостей щодо придбання хімічних реагентів у кількості 28715 тон на загальну суму 20 575 250,00 грн, необхідних для виконання зобов`язань за нікчемним Договором від 08.11.2013 №1002, а також відповідності або невідповідності ТОВ "Укратоменерго" кваліфікаційним характеристикам для участі у процедурі державної закупівлі високотехнологічних робіт з капітального ремонту газових свердловин згідно з Правилами розробки газових родовищ та РД 39-0147009-531-87, з метою їх реального самостійного виконання. У підтвердження вимог зазначеної заяви позивач додав лист Головного управління статистики у Київській області від 09.06.2020 №10.1-12/1113-20, який по суті і просить оцінити.

Суд залишає таку заяву скаржника без розгляду з аналогічних підстав, що і заяви позивача, про які йшлося вище у п.4.2 цієї постанови, а також звертає увагу скаржника на приписи ч. 2 ст.300 ГПК України, у якій визначено, що суд касаційної інстанції не має права приймати до розгляду нові докази, яким є наданий позивачем лист Головного управління статистики у Київській області від 09.06.2020 №10.1-12/1113-20.

4.5. Відповідач не погоджується з вимогами позивача та у своєму відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Суду 14.04.2020, просить залишити судові рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування своїх вимог відповідач стверджує, що позивач не надав до судів попередніх інстанцій жодного оригіналу документів у підтвердження позовних вимог, що відображено у рішенні та постанові. Жодних доказів у підтвердження голослівних заяв представника позивача про підробку та фальшування відповідачем документів позивач також не надав.

Єдиною метою звернення до суду з позовом у цій справі є невиконання законного рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2015 у справі №910/23142/14 про стягнення з позивача на користь відповідача 28 775 000,00 грн боргу за спірним договором. При цьому в межах розгляду зазначеної справи суди встановили факт, що спірний договір було погоджено акціонером позивача - АТ "НАК "Нафтогаз України" своїм листом від №27.11.2013 №6281/110-13. Зазначені обставини є преюдиціальними для цієї справи та не потребують повторного дослідження і встановлення згідно з приписами ч.4 ст.75 ГПК України.

Відповідач вважає, що рішення Господарського суду Київської області та постанова Північного апеляційного господарського суду, які оскаржуються позивачем, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, базуються на правових позиціях Великої Палати Верховного Суду та практиці Європейського суду з прав людини.

Посилання скаржника на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, є безпідставними та необґрунтованими. На думку відповідача, скаржник оперує вказаними термінами лише для того, щоб мати можливість подати необґрунтовану та безпідставну касаційну скаргу.

Щодо суті зазначеного у відзиві, то його зміст фактично складається з цитування встановлених судом першої та апеляційної інстанцій встановлених обставин справи, а також викладених у постанові висновків апеляційного господарського суду, з якими у повному обсязі відповідач погоджується.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1. Відповідно до частин 1, 2 ст.300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо суті касаційної скарги

5.2. Предметом спору у справі є вимоги позивача про визнання недійсним Договору, оскільки, за твердженням АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", правочин не був спрямований на його реальне виконання, його метою є виключно незаконне заволодіння майном позивача, а отже Договір порушує публічний порядок.

5.3. Як на одну з підстав для відмови у позові суди покликалися на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки не призводить до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, позовна вимога АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" про визнання недійсним договору не може бути задоволена, оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту. При цьому суди керувалися висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (п.3.2 цієї постанови).

Щодо обраного позивачем способу захисту Суд зазначає таке.

5.3.1. Велика Палата Верховного Суду у п.69 постанови від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 виклала правовий висновок про те, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Предметом спору у згаданій справі №916/3156/17 були вимоги банку про визнання недійсним нікчемного правочину про розірвання договору застави. Розглядаючи справу Суд вказав, що наслідком нікчемності правочину про розірвання договору застави є чинність договору застави майнових прав. Отже, спір фактично стосується наявності чи відсутності права застави банку. За таких умов належним способом захисту інтересів позивача є визнання права застави (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, абзац другий частини другої статті 20 Господарського кодексу України) (п.85 постанови).

Водночас, у п.71 вказаної постанови від 04.06.2019 Велика Палата Верховного Суду, врахувавши положення ч.2 ст.5 ГПК України, виклала висновок про те, що якщо жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а також якщо суд дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів, - суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту.

5.3.2. У справі, яка розглядається, АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" звернулося до суду з позовом про визнання недійсним Договору від 08.11.2013, стверджуючи, що спірний договір порушує публічний порядок.

5.3.3. Згідно з ч.1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Частиною першою статті 207 ГК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) встановлено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Законодавче визначення змісту поняття "публічний порядок" відсутнє.

Законодавець не наводить конкретного переліку правочинів, які порушують публічний порядок, а лише виділяє загальні ознаки правовідносин, які можуть становити їх зміст, для яких визначальним є наявність у них суспільного та/або державного інтересу. Обсяг та зміст поняття "публічний порядок" необхідно розуміти в широкому значенні, характерною особливістю якого є змінюваність, що зумовлено постійною еволюцією суспільних відносин, а також диспозитивністю у їх правовому регулюванні. Неможливо та недоцільно звузити визначення цього поняття до певних жорстких рамок.

Поняття публічного порядку лише виділяє загальні ознаки правовідносин, які можуть становити його зміст, і для яких визначальним є наявність у них державного та/або суспільного інтересу. Інтереси суспільства та держави не є конкретно сформованими і модифікуються чи трансформуються в залежності від зміни самих суспільних відносин, а також форм їх ініціювання, зміни чи припинення, які продукуються суб`єктами цих відносин чи державою.

Тому поняття "публічний порядок" наповнюється змістом лише під час його застосування. При цьому, розуміння та сприйняття цього поняття суб`єктами правозастосування різне. Відтак питання відповідності юридично-значимих дій учасників цивільно-правових відносин публічному порядку вирішується судом у кожній конкретній справі.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (п.86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (п.8.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2074/16-ц).

5.3.4. Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

У справі, яка розглядається, позивач стверджує, що жодні роботи (послуги) за Договором не виконувалися (не надавалися) та не могли бути виконані (надані) в принципі, а також наполягає на нікчемності спірного Договору як такого, що порушує публічний порядок, оскільки укладаючи його, сторони переслідували нелегітимну мету - заволодіння грошовими коштами АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз". Відповідач заперечує проти доводів позивача і стверджує про дійсність спірного договору, відповідність його умов вимогам закону та його належне виконання зі сторони ТОВ "Укратоменерго". Заперечує будь-які аргументи позивача щодо порушення спірним правочином публічного порядку, що б могло вказувати на його недійсність.

Враховуючи приписи ч.2 ст.5 ГПК України, а також висновки, викладені у п.71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, суди у цій справі на підставі встановлених фактичних обставин повинні були дослідити наявність двох умов одночасно: по-перше, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, чи призведе задоволення викладеної у позові вимоги позивача до ефективного захисту його прав чи інтересів. Окрім того, суди повинні були вказати, який спосіб захисту є належним для реального відновлення порушених прав позивача.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту і?х цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Ческьоі? Республіки), § 49). Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його "цивільних прав та обов`язків". Таким чином, у статті 6 § 1 представлено "право на суд", разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (Golder v. the United Kingdom (Голдер проти Сполученого Королівства), § 36).

Правила, що стосуються предмета спору чи застосування цих правил, не повинні перешкоджати сторонам у отриманні доступного судового захисту (Miragall Escolano v. Spain (Міраґаль Есколано та інші проти Іспаніі?); Zvolsky and Zvolska v. the Czech Republic (Звольський та Звольстка проти Чехіі?), § 51).

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що заявлені позивачем позовні вимоги та вирішення спору судом не спрямовані на реальне відновлення порушених прав АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" є передчасним, оскільки суди зобов`язані були належним чином розглянути доводи позивача та вирішити існуючий між сторонами спір щодо дійсності спірного Договору.

Зазначене відповідає практиці Верховного Суду у справах про визнання недійсними договорів, які порушують публічний порядок згідно з ч.1 ст.228 ЦК України. До прикладу, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №922/1762/19, від 19.02.2020 у справі №916/729/17, від 05.12.2019 у справі №922/668/19, від 17.10.2019 у справі №911/2788/18, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №682/2889/16-ц, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду 08.08.2019 у справі №2а-12868/12/2670 та інші.

5.4. Щодо суті висновків судів попередніх інстанцій, покладених в основу судових рішень, що переглядаються, Суд зазначає таке.

5.4.1. Верховний суд України у постанові від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, аналізуючи приписи ст.228 ЦК України зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Аналогічні висновки відображено і у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №910/4932/19, від 10.03.2020 у справі №910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16.

Визначальним у кваліфікації правочину, що порушує публічний порядок, є його нелегітимна мета. Наміри осіб, які його вчиняють, не спрямовані на досягнення правового результату, передбаченого правочином. При цьому неможливо формулювати поняття "публічного порядку" лише через призму законодавчого регулювання певних відносин в його позитивному значенні, оскільки необхідно враховувати також характер принципів, засад та цінностей, які можуть бути порушені сторонами спірного правочину, та наслідки допущених порушень для держави і суспільства з точки зору функціонування цих принципів та цінностей.

Під час дослідження судами факту порушення правочином публічного порядку, суд повинен брати до уваги усі аспекти його вчинення. Сама лише обставина, що правочин порушує певну норму права не має вирішального значення для висновку про невідповідність правочину публічному порядку. І навпаки, формальне дотримання визначеної законом форми та змісту правочину, за умови, що укладаючи його, сторони переслідували нелегітимну мету, може свідчити про порушення правочином публічного порядку.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Скаржник обґрунтовано покликається у касаційній скарзі на те, що ст. 228 ЦК України не містить припису щодо обов`язкового встановлення вини сторін (сторони) правочину на підставі вироку суду у кримінальній справі (п.4.1.1 постанови).

Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідними особами, як і спрямованість умислу осіб, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 13.02.2018 у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.2018 у справі №910/1424/16, які не було враховано судом апеляційної інстанції, про що обґрунтовано зазначає позивач.

Покликання суду апеляційної інстанції на постанови Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №911/2788/18, від 01.10.2019 у справі №34/5005/15644/2011, від 16.08.2019 у справі №910/18618/17 зазначеного не спростовує, оскільки жодна з наведених постанов не містить висновку, що єдиним доказом вини є вирок суду. Верховний Суд у зазначених справах вказав, що "доказом вини може бути вирок суду", що не виключає факту встановлення нелегітимного наміру сторін правочину на підставі інших доказів.

Тому не є вирішальними для правильного вирішення спору у цій справі висновки апеляційного господарського суду про відсутність доказів притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ТОВ "Укратоменерго".

5.4.2. Не є вирішальним для розгляду цієї справи і висновки судів, здійснені у справі №910/23142/14, які суди першої та апеляційної інстанцій почасти поклали в основу своїх рішень, відхиляючи доводи позивача щодо недійсності Договору.

Так, зазначаючи, що під час розгляду справи №910/23142/14 Господарським судом міста Києва не було встановлено недійсності спірного Договору, поза увагою судів залишився той факт, що це питання взагалі не було предметом розгляду справи №910/23142/14.

Господарський суд міста Києва, вирішуючи спір у справі №910/23142/14, у рішенні від 13.02.2015 зазначив: "З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1002 від 08.11.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з надання послуг". Постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій у зазначеній справі також не містять жодних висновків щодо дійсності Договору.

Тобто, вирішуючи спір у справі №910/23142/14, суди виходили з презумції правомірності Договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15 у п.5.21 вказала, що ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, зважаючи на той факт, що питання дійсності Договору не було предметом судового розгляду у справі №910/23142/14, суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу (№911/2574/18), зобов`язані були надати вичерпну правову оцінку доводам позивача щодо недійсності спірного правочину. Наявність судового рішення про стягнення з відповідача заборгованості за Договором не обмежує його у праві звернутися до суду з позовом про визнання Договору недійсним та не виключає можливість судового розгляду такої справи, а у цій справі - навпаки свідчить про необхідність цього як єдино можливого способу для позивача захистити свої права та інтереси, які він вважає порушеними.

До того ж Суд зазначає, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості не повинно впливати на виконання завдання господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору, що в свою чергу полягає у всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні судом доказів у справі з їх належною оцінкою та відображенням висновків щодо здійсненої оцінки у судовому рішенні.

Безпідставним Суд вважає висновок апеляційного господарського суду про те, що звернення позивача до суду з позовом у цій справі після вирішення спору по суті у справі №910/23142/14, у якій він не покликався на недійсність (нікчемність) Договору та не заперечував факт виконання робіт ТОВ "Укратоменерго", є недобросовісною поведінкою АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз". Цей висновок апеляційний суд обґрунтував необхідністю застосування до правовідносин у цій справі доктрини римського права - "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

Проте зміст судових рішень, ухвалених у справі №910/23142/14, не дозволяє стверджувати, що позиція АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" є суперечливою, а поведінка недобросовісною.

Так, у рішенні від 13.02.2015 у згаданій справі Господарський суд міста Києва зазначив: "Відповідач у відзиві №20-1099 від 25.11.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що, на думку Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", обов`язок з оплати наданих на підставі договору №1002 від 08.11.2013р. послуг виник у відповідача тільки з моменту отримання рахунків-фактур, а подальше невиконання замовником своїх грошових зобов`язань було викликане наявністю форс-мажорних обставин".

У постанові Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 у справі №910/23142/14 зазначено таке: "В матеріалах справи наявний сертифікат №1404 від 05.11.2014р. Торгово-промислової палати України, в якому зазначено, що обставини, які мали місце на території Автономної Республіки Крим у період з лютого по березень 2014р., в тому числі, прийняття нелегітимною владою Автономної Республіки Крим постанови про визнання власністю республіки рухомого та нерухомого майна ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", унеможливили діяльність вказаного підприємства та виконання ним статутних завдань. Вказані обставини визнанні Торгово-промисловою палатою України обставинами непереборної сили, які почались 27.02.2014р. /а.с. 17, т.3/.

При цьому, на підтвердження того, що в результаті подій на тимчасово окупованій території у ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" була відсутня можливість до сталого функціонування, заявником також представлено суду лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, що направлений для розгляду до Європейського суду з прав людини разом з доповненнями до міждержавної заяви "Україна проти Росії", в якому зазначено, що відповідача віднесено до переліку підприємств, майно яких було націоналізовано органами влади Російської Федерації. /а.с. 21, т.3/".

АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" під час розгляду цієї справи №911/2574/18 постійно наголошувало, що його позиція в межах розгляду справи №910/23142/14 ґрунтувалася на неможливості виконання будь-яких зобов`язань за Договором, зважаючи на форс-мажорні обставини, що склалися внаслідок незаконної окупації та анексії території Автономної Республіки Крим Російською Федерацією.

При цьому позивач у своїх заявах по суті спору справи №911/2574/18 стверджував, що не мав можливості підтвердити або спростувати обставини реального проведення господарських операцій за спірним договором, оскільки з початку окупації втратив всі документи первинного бухгалтерського обліку. І саме ця обставина зумовила неможливість надати обґрунтовані заперечення щодо позовних вимог, які були предметом судового розгляду у справі №910/23142/14.

Проте суди попередніх інстанцій зазначеному не надали жодної правової оцінки.

5.4.3. Обґрунтовуючи позов, АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" звертало увагу на ту обставину, що ознайомившись з копією Договору (наданою позивачем у справі №910/23142/14), було встановлено, що це примірник Договору, який містить відмітки про внутрішнє візування документа структурними підрозділами позивача. Тобто відповідач володіє копією документа, яка з великою вірогідністю виготовлена з примірника договору, який залишився на окупованій території Автономної Республіки Крим.

Зважаючи на аргументацію позивача щодо зловмисної домовленості колишнього голови правління АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" ОСОБА_2 з генеральним директором ТОВ "Укратоменерго" Токарем В.А. на протиправне заволодіння грошовими коштами позивача, на думку Суду, цей факт потребував належного дослідження.

5.4.4. Стверджуючи про порушення спірним договором існуючого публічного порядку, позивач покликався на такі обставини:

- залучення до участі у конкурсних торгах Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозбудпоставка", фіктивність якого встановлена вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26.11.2015 у справі №310/8145/15-к;

- відсутність погодження Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" на вчинення АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" правочину на суму від 10,0 млн. грн;

- неможливість ТОВ "Укратоменерго" проведення економічної діяльності за кодом 09.10.01 "Послуги допоміжні щодо добування нафти та природного газу";

- сумнівність можливості субпідрядника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс" виконати роботи за спірним договором;

- існування наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс" від 11.11.2013 №71/2013 ОК "О командрировании сотрудников для оказания услуг по проведению обработок пластов коллекторов скважин ГАО "Чергоморнефтегаз", який містить посилання не неіснуючу ліцензію (дозвільний документ) Державної служби геології та надр України, що свідчить про неможливість проведення співвиконавцем за Договором економічної діяльності за кодом 09.10.01. Вимога щодо обов`язкового отримання суб`єктом господарювання дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки ("п.10. Буріння, експлуатація та капітальний ремонт свердловин під час геологічного вивчення і розробки родовищ корисних копалин") є складовою публічно-правових відносин, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави у частині використання державних надр, охорони праці та промислової безпеки;

- сумнівність документів, які підтверджують передачу, облік та зберігання у відповідача у грудні 2013 року давальницьких матеріалів (хімічних реагентів) та повна відсутність документів, які б передбачали придбання цих реагентів та їх транспортування. У зазначеному аспекті позивач також вказував, що документ під назвою "Приймальний акт (сохранное обязательство №___)" від 02.12.2013, який засвідчено посадовою особою відповідача та знаходиться на обліку і зберіганні у відповідача складено згідно з вимогами законодавства, яке почало діяти лише з 2016 року;

- відсутність у ТОВ "Укратоменерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс" належних за формою документів про фактичне проведення господарської операції за спірним договором;

- існування копії фіктивного листа заступника голови правління НАК "Нафтогаз України" Кацуби А.В. від 27.11.2013 №6281/1.10-13 "Щодо погодження укладення договорів";

- невідповідність інформаційних звітів про надання послуг з обробки свердловин №38, №42 та №28, а також Актів здачі-приймання послуг від 10.02.2014 №2, №5 та №11 у частині розбіжностей у часі надання послуг за договором, що визнано відповідачем;

- неналежне складання Актів від 10.02.2014, №№1 - 11 приймання-здачі наданих послуг за спірним договором внаслідок відсутності підписів співвиконавця (Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс");

- визнання у змісті Договору факту відсутності у відповідача та співвиконавця (субпідрядника) необхідної матеріально-технічної бази, внаслідок покладання на позивача обов`язку щодо надання спеціалізованого технічного обладнання для виконання робіт підвищеної небезпеки з капітального ремонту свердловин;

- ні відповідач, ні Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс", яке нібито виконувало всі роботи за Договором, не мають статусів нафтопереробних підприємств та не можуть виконувати роботи з експлуатації та капітального ремонту газових свердловин та інші доводи.

Позивач стверджує, що фактичні обставини справи підтверджують те, що роботи за спірним договором не могли бути виконані ані відповідачем, ані Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс" та по факту не виконувалися.

5.4.5. Суд констатує, що відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішенні та постанові не навели належних висновків щодо спростування доводів позивача. Судові рішення містять вибіркову оцінку доказів та не відповідають умовам мотивованості та обґрунтованості.

У пунктах 3.4 - 3.10 цієї постанови відображено висновки судів щодо частини наведених вище (п.5.4.5 постанови) доводів позивача. Мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, зокрема позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, як того вимагає п.5 ч.4 ст.238 ГПК України, судові рішення не містять.

5.4.6. Згідно з ч.2 ст.3 Господарського кодексу України підприємництвом є господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст.42 Господарського кодексу України). Отже, господарське зобов`язання повинно бути спрямоване на досягнення економічного результату, тобто мати реальний характер.

Частиною 1 ст. 175 ГК України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Таким чином, господарська операція - це правочин, спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків суб`єкта господарювання, що зумовлює зміни в структурі активів та майново-господарських зобов`язань та/або власному капіталі такого суб`єкта.

Одним з основних аргументів позивача у цій справі є твердження про те, що, укладаючи Договір, сторони не мали на меті реального виконання відповідачем робіт, визначених у ньому. Представники сторін Договору (колишній голова правління позивача ОСОБА_2 та генеральний директор відповідача Токар В.А.) чітко усвідомлювали, що відповідач не буде виконувати жодних робіт за договором, оскільки у нього відсутні необхідні юридичні та технічні можливості для цього, як власне і у Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс", про яке позивач дізнався лише під час підготовки справи до судового розгляду. Підставою для стягнення грошових коштів за Договором буде належне оформлення сторонами первинних бухгалтерських документів про "виконання" таких робіт (послуг), передбачених спірним правочином.

У підтвердження зазначеного позивач надав докази та навів обґрунтування своєї позиції. Проте суди попередніх інстанцій по суті взагалі не надали такій аргументації позивача відповідної правової оцінки, обмежившись посиланням на приписи ст.75 ГПК України щодо преюдиціальності факту належного виконання робіт за Договором, встановлено під час розгляду господарської справи №910/23142/14.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частково про обставини справи №910/23142/14 та позицію АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" під час її розгляду йшлося вище у п.5.4.3 цієї постанови, як і про те, що суди не надали оцінки відповідним доводам позивача, розглядаючи цю справу.

Крім того, покликаючись на преюдиціальність факту належного виконання відповідачем Договору, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги ту обставину, що ані Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс", ані АТ "НАК "Нафтогаз України" участі у розгляді справи №910/23142/14 не брали.

Аналіз судових рішень, ухвалених у справі №910/23142/14, дозволяє констатувати, що суди не досліджували та не оцінювали документи, які б підтверджували реальне виконання робіт за Договором Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс", на чому власне наполягає відповідач у справі, яка розглядається.

Предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для ухвалення судом законного та обґрунтованого рішення.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Оскільки заперечення ТОВ "Укратомоенерго" проти позовних вимог АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" у цій справі більшою мірою ґрунтуються на документах, які, як вказує відповідач, підтверджують реальність виконання робіт за Договором саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс" як субпідрядником (співвиконавцем), то без належної оцінки таких документів у сукупності з іншими наявними у справі доказами, передчасними є висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз".

5.4.7. Так, суди встановили, що спірний Договір було укладено в результаті проведення процедури конкурсних торгів по закупівлі послуг допоміжних щодо добування нафти та природного газу, 09.10.1 (послуг з обробки пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз").

Йдеться про свердловини Штормового газоконденсатного родовища, розташованого на шельфі Чорного моря, та обробку пластів колекторів свердловин спеціальними хімічними реагентами. Згідно з ст.1 Гірничого закону України свердловиною є циліндрична гірнича виробка, створена бурами або іншими буровими інструментами. А гірнича виробка - порожнина у гірничому масиві після виймання корисних копалин та інших порід.

Позивач вподовж всього розгляду справи звертав увагу судів на той факт, що свердловини Штормового газоконденсатного родовища, про які йдеться в спірному Договорі, є об`єктами нерухомого майна, а їх обробка конденсованими дегідраційними системами (обробка кислотами, розчинниками, поверхнево активними речовинами та іншими хімічними реагентами) не є послугами, а є роботами з ремонту колекторів (призабійної зони) інженерних споруд (свердловин). І зважаючи на спеціальне нормативно-правове регулювання, яке застосовується у цій сфері, виконання робіт за таким Договором повинно підтверджуватися відповідними доказами. Тоді як надані ТОВ "Укратоменерго" "Довідки", не є належними доказами для встановлення обставин реальності виконання робіт за Договором, акти здачі-приймання послуг містять розбіжності з інформацією, відображеною в інформаційних звітах про техніку та технології проведення робіт, що ніби то складені за Договором.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції не містять висновків щодо правової природи спірного Договору, його предмета та істотних умов. Судами не надано оцінки зазначеним доводам позивача щодо спеціального нормативно-правового регулювання, пов`язаного з виконанням спірного Договору.

Встановивши, що спірний Договір від 08.11.2013 укладено за результатами процедури конкурсних торгів по закупівлі відповідних послуг, суди не надали належної правової оцінки доводам позивача про те, що вибір переможця торгів відбувався з двох суб`єктів - ТОВ "Укратоменерго" та ТОВ "ХОЗБУДПОСТАЧ", фіктивність якого встановлена вироком суду, про що зазначалося вище. Зважаючи на предмет спору у цій справі, та доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, важливим є з`ясування обставин та порядку укладення спірного Договору саме з ТОВ "Укратоменерго".

Не з`ясовано судами і факту реальності виконання робіт за Договором від 08.11.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс" на підставі укладеного ним з ТОВ "Укратоменерго" договору від 11.10.2013 № 11АН/2013, тобто договору, який укладено до визначення переможця конкурсних торгів із закупівлі відповідних робіт (послуг).

Не надано судами належної правової оцінки і аргументам позивача щодо неможливості ТОВ "Укратоменерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс" виконати роботи за Договором, зважаючи на відсутність у них відповідних ліцензій та дозволів, відсутність обладнання та персоналу, який би був кваліфікований виконувати відповідні роботи, відсутність коштів на придбання хімічних реагентів на суму 20,0 млн. грн тощо.

Зважаючи на той факт, що відповідач наполягає на виконанні робіт Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс", сумнівними видаються висновки судів попередніх інстанцій, про які йшлося у п.3.10 постанови. Передчасним є висновок судів попередніх інстанції про те, що наявність у ТОВ "Укратоменерго" ліцензії про право виконувати роботи протипожежного захисту, ліцензії на здійснення діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, дозволів № 54.12.32 щодо виконання робіт підвищеної небезпеки при будівництві, дозволу щодо робіт верхолазів тощо підтверджує існування технічної та юридичної можливостей у Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс" виконувати роботи підвищеної небезпеки у свердловинах газоконденсатного родовища.

У зазначеному аспекті переконливими є аргументи позивача, викладені у п.3.5 касаційної скарги (п.4.1.6 цієї постанови) щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.03.2018 у справі №910/6986/17, а саме, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Схожі за змістом висновки викладені і у постанові Верховного Суду від у справі №911/615/15 від 06.06.2018, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у цій справі.

Проте суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, не встановили факт реальності здійснення господарських операцій за спірним договором.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. Основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи. Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №520/11437/18.

Тому без встановлення факту реальності господарських операцій за спірним договором, передчасним є висновок судів про отримання позивачем результатів виконаних робіт за ним, а відтак і про відсутність у відповідача умислу щодо незаконного заволодіння грошовими коштами позивача.

5.4.8. Крім того, відповідно до ч.5 ст.75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Як зазначалося вище у п. 3.4 цієї постанови, відхиляючи доводи позивача щодо перевищення головою правління АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" повноважень під час укладення спірного Договору, суди дійшли висновку, що у справі №910/23142/14 встановлено факт погодження укладення Договору Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" листом №6281/110-13 від 27.11.2013.

Проте суди не взяли до уваги, що АТ "НАК "Нафтогаз України" не було учасником судової справи №910/23142/14. Тому належному дослідженню та оцінці підлягав наданий АТ "НАК "Нафтогаз України" в межах розгляду цієї справи лист від 27.11.2013 вих.№28-6281/1.10-13 про заборону укладання з ТОВ "Укратоменерго" договору на закупівлю "Послуги допоміжні щодо добування нафти та природного газу" за кодом 09.10.01. Як обґрунтовано зазначає скаржник, вимоги щодо вчинення значних правочинів державними акціонерними товариствами є складовою публічно-правових відносин, які мають імперативний характер.

5.5. Підсумовуючи зазначене вище, Суд констатує, що без належної оцінки доказів, поданих сторонами спору, дослідження усіх обставин, які мають значення для справи та встановлення правових наслідків, які ними породжені, передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, зокрема і з підстави неефективного способу захисту, обраного позивачем.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. За приписами ст.236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

6.2. Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом у сукупності та відображено у судовому рішенні. Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

6.3. Проте зі змісту судових рішень, ухвалених у справі, слідує, що вирішуючи спір у справі, суди не встановили всіх обставин з урахуванням предмета судового розгляду. Тобто не вчинили дій, спрямованих на справедливе та неупереджене вирішення судом спору, керуючись принципом верховенства права.

6.4. Відповідно до ч.3 ст.310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.5. У зв`язку з наведеними вище обставинами, відображеними у розділі 5 цієї постанови, зважаючи на встановлені законом межі компетенції суду касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд.

6.6. Під час нового розгляду справи судам необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін і в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 26.06.2019 у справі №911/2574/18 скасувати.

3. Справу №911/2574/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Кролевець

Л. Стратієнко