№ 911/3306/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/3306/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

прокуратури - Сімаченко А. О.,

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1 - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 2 - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 - не з`явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

на рішення Господарського суду Київської області від 18.01.2018 (суддя Лутак Т. В.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 (Разіна Т. І. - головуючий, судді Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.) у справі

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) Міністерство екології та природних ресурсів України,

2) Національний природний парк "Голосіївський",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1 ,

2) ОСОБА_2 ,

про витребування майна з чужого незаконного володіння.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2017 року перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом про витребування із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі - ТОВ "Грінінвест") на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0126 (далі - спірна земельна ділянка), вартістю 93 711,00 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому наявні правові підстави для витребування цієї ділянки з незаконного володіння відповідача згідно із статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.3. Міністерство екології та природних ресурсів України у поясненнях у справі просило задовольнити позовну заяву прокурора, акцентуючи на розташуванні спірної земельної ділянки на землях лісогосподарського призначення, природно - заповідного фонду, які перебувають у державній власності, і вибули із власності держави поза її волею.

1.4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.11.2018 залучено до участі у цій справі як третіх особі на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 18.01.2018 у справі № 911/3306/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019, позов задоволено повністю.

2.2. Судові рішення аргументовано положеннями статей 122 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і статей 330 387 388 ЦК України, а також тим, що спірне майно вибуло із володіння держави поза її волею, як установлено згідно із судовим рішенням, що набрало законної сили, а отже набуття відповідачем у власність на підставі акта прийому-передачі від 30.12.2015 № 1 нерухомого майна як внеску до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест", відбулося з порушенням норм чинного законодавства.

2.3. Крім того, суд апеляційної інстанції, розглянувши у судовому засіданні заяву ТОВ "Грінінвест" про застосування позовної давності, додану до апеляційної скарги, дійшов висновку про залишення її без розгляду, адже така заява може бути подана лише під час розгляду справи в суді першої інстанції, про що зазначив у тексті оскаржуваної постанови.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 18.01.2018 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 у справі № 911/3306/17, ТОВ "Грінінвест" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

3.2. ТОВ "Грінінвест" зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 268 388 ЦК України, статті 47 Закону України "Про землеустрій", статей 118 151 174 ЗК України, порушення вимог статті 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом, і частини 4 статті 75 ГПК України у редакції, чинній із 15.12.2017, наголошуючи, що: 1) суди попередніх інстанцій, визнаючи встановленими обставини з посиланнями на положення частини 4 статті 75 ГПК України, не надали належної оцінки тим фактам, що особи стосовно яких встановлено такі обставини, не є учасниками цієї справи; 2) наявність позитивних висновків державних органів і видача державного акта про право власності на земельну ділянку виключає підстави для витребування земельної ділянки із власності відповідача на користь держави у порядку статті 388 ЦК України як такої, що вилучена із власності держави без її згоди; 3) приналежність земельних ділянок до складу земель природно-заповідного фонду визначається лише на підставі проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду; 4) висновки судів ґрунтуються на припущеннях, не підтверджених належними доказами; 5) прокурор не довів підтвердження повноважень щодо представництва інтересів Кабінету Міністрів України саме у цій справі; 6) суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення про позовну давність.

3.3. У відзиві на подану касаційну скаргу заступник прокурора Київської області просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

3.4. Кабінет Міністрів України у письмових поясненнях просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

3.5. Крім того, 21.01.2020 від ТОВ "Грінінвест" надійшли клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в яких товариство звернуло увагу на неоднозначність застосування судами попередніх інстанцій положень частини 4 статті 75 ГПК України та наявність правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, та про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначено у частинах 3- 6 статті 302 ГПК України, згідно з якими суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Розглянувши у судовому засіданні 21.01.2020 подане клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду під час розгляду справи № 911/3306/17 наведених процесуальних підстав не виявила, тому клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не може бути задоволено.

Щодо клопотання про зупинення розгляду справи колегія суддів у судовому засіданні 21.01.2020 дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки у справі № 911/3306/17, яка розглядається, та у справі № 912/2385/18 за позовом заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі: Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Східного офісу Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп", Відділу освіти, молоді та спорту Устинівської районної державної адміністрації про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 90 577,26 грн, яку передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, підстави та предмет позовних вимог є різними, а також встановлено різні фактичні обставини, тобто правовідносини не є подібними.

3.6. Крім цього, 02.09.2020 на адресу Верховного Суду від ТОВ "Грінінвест" надійшли клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в яких товариство звернуло увагу на неоднозначність застосування судами касаційних інстанцій положень статей 257 261 ЦК України про порядок застосування строків позовної давності у випадку вилучення земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України з чужого незаконного володіння, та клопотання про відкладення слухання справи на іншу дату.

Розглянувши у судовому засіданні 03.09.2020 подане клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду під час розгляду справи № 911/3306/17 наведених у частинах 3- 6 статті 302 ГПК України процесуальних підстав також не виявила, тому клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не може бути задоволено.

Водночас, під час розгляду цієї справи колегія суддів керується правовим висновком щодо застосування статей 257 261 ЦК України, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у справі № 487/10128/14-ц (пункт 90 постанови від 12.06.2019).

Щодо клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів у судовому засіданні 03.09.2020 дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до положень частин 1- 2 статті 56 ГПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до частини 1 статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04.05.2020 № 343, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 Постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Таким чином, скаржник не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні через представника (адвоката).

Також, на виконання Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 № 169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду.

Таким чином, скаржник (особисто (самопредставництво) та (або) через представника) не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Суд враховує тривалість розгляду цієї справи, неодноразове звернення ТОВ "Грінінвест" із клопотаннями про відкладення розгляду справи, а також те, що із заявою про відкладення розгляду справи звернувся саме представник скаржника, правова позиція якого у справі наведена у касаційній скарзі, а участь сторін у судовому засіданні для учасників справи, не визнано обов`язковою.

При цьому колегія суддів зазначає, що вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 зі справи "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У справі, що переглядається у касаційному порядку, не вбачається, що скаржник максимально використовував всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання, як і не вбачається, що у скаржника існують об`єктивно непереборні обставини забезпечити свою участь у засіданні суду касаційної інстанції.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України від 15.01.2020 № 460-IX).

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційну скаргу подано до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, касаційний розгляд здійснюється відповідно до положень ГПК України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій:

- згідно з рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2113/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 " затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 та передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га цьому громадянину для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ;

- на підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 922170 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки - 3210946200:01:042:0126;

- згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07.10.2009 ОСОБА_1 продав належну йому згідно з державним актом серії ЯЖ № 922170, а ОСОБА_3 придбав у власність земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3210946200:01:042:0126;

- у подальшому ОСОБА_3 відповідно до протоколу від 28.12.2015 № 1 загальних зборів учасників ТОВ "Грінінвест" за актом № 1 прийому-передачі нерухомого майна як внесок до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест" від 30.12.2015 передав відповідачеві нерухоме майно, в тому числі і спірну земельну ділянку, до статутного капіталу товариства, про що 27.07.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 15707275 про реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0126, за ТОВ "Грінінвест";

- вартість спірної земельної ділянки відповідно до експертно-грошової оцінки земельної ділянки від 11.07.2012, проведеної Приватним підприємством "Експерт-Land", становить 93 711,00 грн.

Крім цього, суди попередніх інстанцій встановлено, що:

- заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2013, залишеними без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20.11.2013 і рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13.08.2014 у справі № 367/4181/13-ц, визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2113/25-5, а також визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922170, виданий на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0126, по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 і скасовано державну реєстрацію цього державного акта;

- заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.11.2017 у справі № 367/7370/16-ц витребувано із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0126;

- згідно із зазначеними судовими рішенням установлено, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 25.12.2008 № 2113/25-5, межі смт Коцюбинського у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Коцюбинська селищна рада, приймаючи зазначене рішення, не надала належної оцінки місцю розташування спірної земельної ділянки у межах чи за межами селища, тому спірне рішення не відповідає вимогам земельного законодавства.

У позовній заяві прокурор зазначив, що на теперішній час спірна земельна ділянка розташована у межах земель природно-заповідного фонду, а саме НПП "Голосіївський", що підтвердило Міністерство екології та природних ресурсів України у наданих суду письмових поясненнях.

Крім цього, суди попередніх інстанцій встановили, що Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі НПП "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу НПП "Голосіївський" без вилучення у землекористувача. Відповідно до пояснювальної записки та проектних матеріалів до цього Указу, розширення зазначеного заказника відбулося за рахунок лісових земель Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", а саме, в тому числі, його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва.

Згідно з інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали НПП "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19.07.2016 № А122/180 спірна земельна ділянка відповідно до картосхеми території, перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП "Голосіївський", попереднього функціонального зонування отрапляє у 101 квартал.

4.4. Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У частині 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області, яке набрало законної сили, тобто є доведеним.

При цьому суди у цій справі не мають повноважень щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, з оцінки яких суди виходили, приймаючи зазначене судове рішення, тому твердження скаржника про те, що рішення у цивільній справі ухвалено за наявності іншого рішення в адміністративній справі, згідно з яким встановлено протилежні факти, неналежні.

За змістом статей 317 319 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 цього Кодексу передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, зазначає про порушення інтересів держави, яке мало прояв у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України, а також у передачі цієї ділянки у приватну власність.

У статті 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом частини 8 статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати щодо сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, для визначення якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке охоплює і цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні із додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула із державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (пункт "г" частини 3 статті 83 цього Кодексу).

Частина 2 статті 56 ЗК України обмежує можливість передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини 3 статті 83 і в частині 2 статті 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Суди попередніх інстанцій з урахуванням наведених норм, акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19.07.2016 № А122/180, листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки та схеми розширення НПП "Голосіївський" установили, що спірна земельна ділянка розташована у межах НПП "Голосіївський" та, відповідно, належить до земель природо-заповідного фонду, віднесених до НПП "Голосіївський".

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (стаття 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. У частині 8 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Суди попередніх інстанцій установили, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на день створення становила 14167 га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.12.2001 № 2715 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493 перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились у 1945- 56, 1952- 59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель прийнято не було.

Відповідно до викладеної у ЄДРОУ інформації засновником ВО "Укрдержліспроект" є Державне агентство лісових ресурсів України, до видів діяльності ВО "Укрдержліспроект" належить надання допоміжних послуг у лісовому господарстві, що, в свою чергу, свідчить про правомірність врахування наданої зазначеною особою інформації.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Колегія суддів також ураховує, що відповідно до статті 6 ЛК України (у редакції, чинній до 29.03.2006) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному ЗК України та ЛК України.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Із набранням чинності нової редакції ЛК України (редакції діє з 29.03.2006), у статті 7 було закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

При цьому у статті 8 ЛК України було визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Разом із тим у статті 11 ЛК України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси, зокрема право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

У такий спосіб, з огляду на обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, з урахуванням оцінки доказів, наданих судам, а також позиції сторін та обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, колегія суддів погоджується із висновком про те, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

За таких обставин Верховний Суд погоджується, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокуратури Київської області з вимогою витребування спірної земельної ділянки із володіння ТОВ "Грінінвест" у справі № 911/3306/17 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільний інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Із питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон передбачає пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати у приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки перевищує 5 га.

Верховний Суд погоджується, що витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача - ТОВ "Грінінвест" відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання у право власності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу і заперечення скаржника із цього приводу є безпідставними.

До того ж земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина 3 статті 52 ЗК України).

Отже, передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило положенням ЗК України (аналогічний правовий висновок викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (подібні висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Зазначене не впливає на висновки щодо суті касаційної скарги, зокрема, з огляду на те, що прокурор не пропустив трирічний строк на звернення до суду з дня, коли дізнався або міг дізнатися про порушення права державної власності на спірну земельну ділянку, оскільки позовна давність не застосовується до негаторних позовів.

Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем, прокурором і судами позовної вимоги про витребування з незаконного володіння спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення як вимоги, до якої слід застосувати положення статей 330, 387 і 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки судів щодо суті спору, до неправильного його вирішення, тому не може бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, однак мотиви оскаржуваних судових рішень слід змінити з урахуванням цієї постанови.

При цьому, твердження скаржника про неправомірне залишення судом апеляційної інстанції без розгляду заяви про застосування позовної давності Суд вважає безпідставним з огляду на кваліфікацію позовної вимоги про витребування з незаконного володіння земельної ділянки як негаторного позову, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Твердження скаржника про те, що прокурором не дотримано положень статті 29 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом у цій справі, та частини 4 статті 75 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, Верховний Суд вважає безпідставним, оскільки у матеріалах справи наявний лист Генеральної прокуратури України від 31.05.2017 № 05/1-324вих-17, в якому зазначено, що Генеральною прокуратурою України розглянуті листи прокуратури області від 17.05.2017 № 05/1-1426вих-17 та від 26.05.2017 № 05/1-1426-1вих-17 щодо можливості пред`явлення 42 позовів в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ТОВ "Грінінвест", ТОВ "Білдгрупінвест", треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, а оскільки надані матеріали свідчать про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, пред`явлення таких позовів відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" доручається прокуратурі Київської області.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдерліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-56, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокуратура правомірно звернулась з позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08.04.2012 на підставі статей 122 149 ЗК України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду України - НПП "Голосіївський".

Колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про те, що оскільки на цей час не розроблено документацію із землеустрою на розширені межі НПП "Голосіївський" відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014, то спірна територія не відноситься до земель природно-заповідного фонду, оскільки відповідно до частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх меж визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До того ж, судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що прокуратурою надано схему розширення НПП "Голосіївський", із якої вбачається, яка територія увійшла до розширених меж національного природного парку та надано карту-схему із нанесеними межами НПП "Голосіївський" та 501 земельної ділянки, виділених Коцюбинською селищною радою. Згідно із актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19.07.2016 № А122/180, спірна земельна ділянка відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування знаходиться в 101 кварталі, у зв`язку із чим, спірна земельна ділянка знаходиться в межах НПП "Голосіївський".

5. Висновки Верховного Суду

5.1. гідно з частинами 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

5.3. Згідно з частиною 4 статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

5.4. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, проте оскаржувані судові рішення необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

5.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що хоча доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанції про обґрунтованість позовних вимог, проте наразі наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Згідно з частиною 14 статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

6.2. За змістом пункту 1 частини 4 статті 129 цього Кодексу у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

6.3. Зважаючи на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено повністю, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 18.01.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 у справі № 911/3306/17 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В інших частинах рішення Господарського суду Київської області від 18.01.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 у справі № 911/3306/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ