№ 911/51/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 911/51/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді покладено на помічника судді Александренко К.І.

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Верхацький І.В., адвокат (довіреність від 22.12.2020 №14-335),

відповідача - комунального підприємства «Васильківтепломережа» -Кашуба Л.Г (в порядку самопредставництва),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення господарського суду Київської області від 05.07.2021 (суддя Ярема В.А.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 (головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.)

у справі № 911/51/21

за позовом акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Компанія, позивач, скаржник)

до комунального підприємства «Васильківтепломережа» (далі - Підприємство, відповідач)

про стягнення 1 157 557,62 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Компанія звернулася до господарського суду Київської області з позовом до Підприємства про стягнення 1 157 557,62 грн, з них: 924 026,11 грн основного боргу, 147 647,27 грн пені, 45 441,38 грн - 3% річних, 37 404,51 грн інфляційних втрат, а також 3 038,35 грн збитків на підставі пунктів 3.13 та 5.7 договору постачання природного газу від 05.10.2018 № 2575/18-КП-17 за різницю в обсягах замовленого та фактично спожитого природного газу.

Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості та здійснених на суму основного боргу нарахувань обґрунтовані з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання природного газу від 05.10.2018 № 2575/18-КП-17 у частині оплати поставленого газу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Київської області від 05.07.2021 у справі № 911/51/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021, позов задоволено частково: стягнуто з Підприємства на користь Компанії 924 026,11 грн основного боргу, 147 647,27 грн пені, 45 441,38 грн 3% річних, 37 404,51 грн інфляційних втрат та 17 317,79 грн судового збору. У решті позовних вимог відмовлено. Крім того, судами відхилено клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов`язання за договором постачання природного газу від 05.10.2018 № 2575/18-КП-17 в частині оплати поставленого газу. При цьому, відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення збитків, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів у підтвердження обставин понесення збитків (реальних чи упущеної вигоди) та наявності причинно-наслідкового зв`язку між цими збитками та недовикористанням відповідачем у березні, квітні 2019 року погоджених обсягів природного газу. Крім того, судами зазначено, що здійснений позивачем розрахунок збитків у формі нарахування подвійної облікової ставки Національного банку України на вартість недовикористаного обсягу газу за кожний день протягом місяця, що є розрахунковим періодом, - не відповідає передбаченому підпунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, які затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 алгоритму визначення максимально допустимого до стягнення розміру збитків, який визначається, як одноразовий добуток показника подвійної облікової ставки Національного банку України та вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період. Враховуючи доказову необґрунтованість та недоведеність наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків, суди попередніх інстанції дійшли висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення 3 038,35 грн збитків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Компанія просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій зі справи в частині відмови у стягненні 3 038,35 грн збитків, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про необхідність відступлення від висновків щодо застосування положень розділу VІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, які (висновки) викладені в постанові Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20 та застосовані апеляційним господарським судом в оскаржуваній постанові.

Крім того, Компанія зазначає, що судами попередніх судових інстанцій застосовано занадто спрощений формальний підхід при визначенні подібності правовідносин, у зв`язку з чим судами безпідставно застосовано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20 до спірних правовідносин.

Доводи інших учасників справи

Підприємство у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у її задоволенні з посиланням, зокрема, на необґрунтованість її доводів.

Касаційне провадження

Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2022, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у справі № 911/51/21; призначено розгляд касаційної скарги на 17.02.2022.

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.02.2022 № 29.3-02/328 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 911/51/21 у зв`язку із відпусткою судді Бенедисюка І.М.

У судовому засіданні 17.02.2022 оголошено перерву до 24.02.2022.

24.02.2022 розгляд справи не відбувся, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді - Колос І.Б.

Ухвалою Суду від 12.04.2022 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги позивача на рішення господарського суду Київської області від 05.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 911/51/21 відбудеться 26.05.2022.

24.05.2022 до Верховного Суду надійшло клопотання Компанії про зупинення касаційного провадження у справі № 911/51/21 на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України, в якому остання просить Суд зупинити провадження у згаданій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 904/6994/20.

У зв`язку з наведеним ухвалою Верховного Суду від 26.05.2022 зупинено касаційне провадження у справі № 911/51/21 за касаційною Компанії на рішення господарського суду Київської області від 05.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 до прийняття відповідного рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 904/6994/20.

Ухвалою Верховного Суду від 15.07.2022 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії на рішення господарського суду Київської області від 05.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 зі справи № 911/51/21; призначено розгляд касаційної скарги на 28.07.2022.

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 25.07.2022 № 29.3-02/1257 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 911/51/21 у зв`язку із відпусткою судді Булгакової І.В.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Компанією як постачальником та Підприємством як споживачем 05.10.2018 укладений договір постачання природного газу № 2575/18-КП-17 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити споживачу у 2018 році природний газ, а споживач - оплатити його на умовах Договору.

Згідно з пунктами 1.2, 6.1 та 12.1 Договору природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.

Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 по 17.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

24.10.2018, 30.10.2018 та 31.10.2018 сторонами Договору укладені додаткові угоди №№ 1-3 до Договору, згідно з якими сторони погодили змінити, зокрема, строк дії Договору, який згідно з додатковою угодою № 3 визначено в частині реалізації газу з 01.10.2018 по 30.11.2018 (включно).

26.11.2018 сторонами укладено додаткову угоду № 4 до Договору, якою сторони погодили викласти розділи 1-12 Договору у новій редакції, зокрема, згідно з пунктами 1.1, 2.1, 5.1 та 11.1 у новій редакції:

- постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (пункт 1.1);

- постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 (включно) замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 335,0 тис. куб. метрів (пункт 2.1);

- оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 5.1);

- Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11.1).

Крім того, відповідно до пункту 3.13 Договору (в редакції додаткової угоди № 4), якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5 % відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в пункті 2.1 цього договору), споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 Договору. При цьому, розмір збитків визначається наступним чином:

- якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу природного газу за звітний (розрахунковий) період (підпункт 3.13.1 пункту 3.13 Договору);

- якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою, визначеною в Договорі (підпункт 3.13.2 пункту 3.13 Договору).

Пунктом 7.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 4) передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктами 5.1, 5.6 цього договору, останній зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

20.03.2019, 29.03.2019 та 22.04.2019 сторонами Договору укладені додаткові угоди №№ 5-7 до Договору, згідно з якими сторони погодили, зокрема, змінити обсяги поставки газу та реквізити позивача.

Судами також встановлено, що Компанія виконала взяті на себе зобов`язання та протягом листопада-грудня 2018 року, січня-квітня 2019 року передала відповідачу на виконання умов Договору природний газ загальною вартістю 1 573 077,00 грн, що підтверджується складеними сторонами актами приймання-передачі природного газу.

Відповідач, у свою чергу, зобов`язання за Договором в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого газу виконав частково, сплативши 649 050,89 грн. Сума основного боргу відповідача перед позивачем складала 924 026,11 грн. Наявність вказаної суми боргу відповідач не заперечив, проте зазначив, що зобов`язання за Договором прострочено з незначним періодом, у зв`язку з чим позивачем не понесені збитки.

Оскільки відповідачем не виконані договірні зобов`язання в частині повної оплати за поставлений природний газ, позивач звернувся з цим позовом до суду про стягнення з відповідача 924 026,11 грн основного боргу, 147 647,27 грн пені, 45 441,38 грн - 3% річних, 37 404,51 грн інфляційних втрат, а також 3 038,35 грн збитків.

Відповідач просив суд зменшити суму заявленої позивачем до стягнення пені на 90%.

Позивач, у свою чергу, заперечував проти зменшення суми заявленої до стягнення пені.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного оскарження стала незгода Компанії з відмовою у стягненні 3 038,35 грн. збитків. У решті рішення судів попередніх інстанцій жодною із сторін справи не оскаржуються.

В обґрунтування доводів касаційної скарги Компанія посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме, щодо застосування положень розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема, в контексті наявності самого факту понесення ним збитків як такого та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку між такою поведінкою та заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягала доведенню позивачем перед судом.

Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила постачання природного газу у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках, зокрема якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за відповідною формулою.

Згідно з пунктом 6 частини п`ятої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» договір постачання повинен містити такі істотні умови, зокрема порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.

Позивач вказував, що заподіяні йому збитки доведені актами приймання-передачі природного газу, згідно з якими мало місце споживання природного газу у меншому обсязі від замовленого, а протиправна поведінка відповідача полягає у його бездіяльності стосовно виконання обов`язку самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно надавати додаткові угоди на коригування замовлених обсягів газу за Договором та, як наслідок, у результаті такої бездіяльності позивачу завдано збитки на суму 3 038,35 грн.

Відповідач зазначав, що відхилення у співвідношенні до загального обсягу спожитого природного газу по всім категоріям споживачів перебуває у межах законодавчо визначених 5%, а тому природний газ, що надійшов у березні та квітні по одній загальній магістральній мережі, спожитий без відхилень від встановлених норм і не потребував додаткових витрат зі сторони постачальника. Тобто, за доводами відповідача у цій справі, позивач не поніс жодних додаткових витрат на постачання природного газу, натомість вимагає від відповідача відшкодування неіснуючих збитків.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що: посилаючись на умови Договору та підпункт 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, і здійснивши розрахунок збитків, виходячи з вартості недовикористаних обсягів газу та подвійної облікової ставки Національного банку України у спірний період, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів у підтвердження обставин понесення ним збитків (реальних чи упущеної вигоди) та наявності причинно-наслідкового зв`язку між цими збитками та недовикористанням відповідачем у березні, квітні 2019 року погоджених обсягів природного газу; закріплення Правилами постачання природного газу та умовами Договору права постачальника вимагати від споживача відшкодування збитків за недовикористання замовленого об`єму природного газу не звільняє позивача від тягаря доказування понесених збитків, передбаченого Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України; підпункт 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачає право постачальника та можливість відшкодування збитків споживачем, проте наявність такого права не вказує на автоматичне і безумовне стягнення суми збитків; підпунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачено лише максимально допустимий до стягнення розмір збитків - не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період, що не є тотожним поняттю збитків в цілому як таких, які виражені у витратах, втраті або пошкодженні майна особи, у втраті доходів, які особа повинна була отримати; здійснений позивачем розрахунок збитків у формі нарахування подвійної облікової ставки Національного банку України на вартість недовикористаного обсягу газу за кожний день протягом місяця, що є розрахунковим періодом, не відповідає передбаченому підпунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу алгоритму визначення максимально допустимого до стягнення розміру збитків, який визначається як одноразовий добуток показника подвійної облікової ставки Національного банку України та вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.

Разом з цим, суди дійшли висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо порушення відповідачем умов Договору та споживання у розрахункових періодах природного газу в обсягах, що більше ніж на 5% відрізняються від підтвердженого обсягу газу на відповідні періоди, що відповідно свідчить про наявність протиправної поведінки відповідача.

Водночас суди попередніх судових інстанцій дійшли висновку, що доводи позивача стосовно понесення ним збитків у заявленому до стягнення розмірі та наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та відповідними збитками є доказово необґрунтованими. Враховуючи доказову необґрунтованість та недоведеність наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків, суди відмовили у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 038,35 грн збитків.

Згідно з статтею 300 ГПК України, Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20, останнім (Судом) викладено висновок щодо відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику природного газу із урахуванням приписів розділу VI Правил постачання природного газу. Зокрема, Верховний Суд акцентував увагу на тому, що право на стягнення збитків із споживача (передбачене підпунктом 1 пункту 1 розділу VI цих Правил) не звільняє постачальника (позивача) від обов`язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку, передбаченому ГПК України, а пункт 3.13 Договору та підпункт 2 пункту 1 розділу VI названих Правил хоча й передбачають можливість відшкодування збитків споживачем, проте наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення зазначених сум збитків.

Отже, право постачальника вимагати на підставі Правил постачання природного газу та договору від споживача відшкодування збитків за недовикористання останнім замовленого об`єму природного газу не звільняє позивача від тягаря доказування понесення ним збитків.

Верховний Суд зауважує, що існує сформована практика суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах щодо відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику природного газу із урахуванням приписів розділу VI Правил постачання природного газу, викладена у постановах Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 910/4608/20, від 25.08.2021 у справі № 911/3215/20, від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20, від 26.10.2021 у справі № 904/6985/20 та від 16.12.2021 у справі № 911/3214/20, від 20.01.2022 у справі № 908/21/21, від 26.01.2022 у справі № 914/617/21, від 20.01.2022 у справі № 911/77/21.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на висновки, наведені в постановах Вищого господарського суду України, оскільки постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики.

Крім того, як вже зазначалося вище, справа, що розглядається, зупинялася до прийняття відповідного рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 904/6994/20.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №904/6994/20, залишаючи без задоволення касаційну скаргу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у подібних правовідносинах, а постанову апеляційного господарського суду без змін, якою відповідно було відмовлено у задоволенні вимог в частині стягнення збитків, дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 910/4608/20 та від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20, врахованих судом апеляційної інстанції щодо застосування положень розділу VI Правил постачання природного газу. Зокрема, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/6994/20 (пункт 4.12) звернула увагу на те, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

В контексті заявлених скаржником підстав для касаційного перегляду, зокрема, пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20) Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку, зокрема, є: повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Окрім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).

Проте аргументи касаційної скарги в переважній більшості ґрунтуються на аргументах, які вже були розглянуті Верховним Судом під час надання правового висновку у справі № 904/6992/20, на яку (справу) посилається скаржник, водночас в касаційній скарзі не зазначено вказаних вище підстав на підтвердження саме обґрунтованої необхідності для відступу від вже сформованої правової позиції Верховного Суду по питаннях порушених скаржником.

Отже, Суд доходить висновку, що скаржником не наведено наявності обґрунтованої необхідності для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у справі № 904/6992/20, оскільки в зазначеній справі Верховним Судом викладено правову позицію щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (з урахуванням тлумачення поняття «подібні правовідносини», яке викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19), з якою погоджується колегія суддів.

Верховний Суд звертає увагу на помилковість тверджень скаржника, з посиланням на відповідну практику Верховного Суду (щодо права встановлювати розмір збитків) в аспекті того, що висновки Верховного Суду слід розглядати як такі, що звільняють постачальника (позивача) від обов`язку доведення самого факту наявності збитків у порядку, передбаченому ГПК України.

Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які (висновки) викладені у постанові зі справи № 904/6992/20. У той же час доводи позивача не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься в зазначеній постанові.

У даному випадку Суд звертається до висновку Європейського суду з прав людини, викладеного у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), згідно з яким: «в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту».

У постанові від 04.09.2018 Великої Палати Верховного Суду зі справи № 823/2042/16 викладений такий висновок: «З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».

Отже, з урахуванням тих мотивів Верховного Суду, які наведені вище, Суд вважає, що скаржником не доведено вмотивовано обґрунтованої необхідності відступлення від відповідного висновку Верховного Суду та не вбачає достатніх, переконливих та вагомих аргументів касаційної скарги у розрізі вмотивованої обґрунтованості наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України щодо відступлення від висновку із застосування норм права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20, який був застосований судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається. У зв`язку з чим Верховний Суд вважає, що Компанія не навела існування та наявності у цій справі, за встановлених апеляційним судом обставин, передумов для передачі справи згідно з приписами ГПК України для відступу від раніше викладеного висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Таким чином, доводи касаційної скарги Компанії визнаються Верховним Судом необґрунтованими.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

Понесені Компанією, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Компанію, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 05.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 911/51/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова