ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 911/698/21 (911/1116/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

заявника: ОСОБА_3.,

відповідача-1: не з`явився,

відповідача-2: Луценко Р.О.,

третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 (колегія суддів у складі: Остапенко О.М. - головуючий, Копитова О.С., Сотніков С.В.)

та ухвалу Господарського суду Київської області від 30.06.2021 (суддя Наріжний С.Ю.)

у справі № 911/698/21 (911/1116/21)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-6"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія В.В."; 2) ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія В.В." арбітражного керуючого Бєлової Олени Анатоліївни

про визнання договору недійсним,

у межах справи № 911/698/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-6"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія В.В."

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.03.2021 відкрито провадження у справі №911/698/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-6" (далі - Кредитор) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія В.В." (далі - Боржник).

2. У межах зазначеної справи Кредитор звернувся із заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги від 01.02.2020, укладеного між Боржником та ОСОБА_1 (далі - Договір відступлення).

3. Заява мотивована наявністю підстави, передбаченої частиною 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки Договір відступлення є фраудаторним та укладений на шкоду кредиторам для штучного формування кредиторської заборгованості Боржника перед ОСОБА_1 . Боржник взяв на себе зобов`язання зі сплати 9600000,00 грн без відповідних майнових дій іншої сторони, адже за Договором відступлення передано право вимоги, за яким пропущена позовна давність, та не передано право вимоги за договорами забезпечення. Водночас ОСОБА_1 передав Боржнику право розпоряджатися іпотечним майном, яким сам не володів.

4. При цьому, посилаючись на положення статті 18 Закону України "Про іпотеку" та статей 216 220 512 513 Цивільного кодексу України, Кредитор зазначає, що передача прав за іпотечним договором не відбулась, оскільки Договір відступлення та акт приймання-передачі прав вимоги від 01.02.2020 укладені в простій письмовій формі, що свідчить про їх нікчемність.

5. Крім того, Кредитор вважає Договір відступлення невідповідним вимогам статей 512 1054 Цивільного кодексу України, оскільки його сторонами не є банк чи фінансова установа.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

6. Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.06.2021, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021, заяву Кредитора задоволено, Договір відступлення визнано недійсним.

7. Судові рішення мотивовані тим, що Договір відступлення має ознаки фраудаторного правочину, укладений з наміром ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямований на завдання шкоди кредиторам, тому підлягає визнанню недійсним на підставі статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

8. Крім того, суди виходили з недотримання при укладенні Договору відступлення вимог статей 512 1054 Цивільного кодексу України щодо суб`єктного складу договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, а також перевищення директором Боржника своїх повноважень.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

9. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, передати справу на новий розгляд у новому складі суду.

10. Касаційна скарга (з урахуванням заяви щодо усунення недоліків касаційної скарги) мотивована наявністю підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

11. ОСОБА_1 зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення частини 3 статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18.

12. Також ОСОБА_1 вважає наявними підстави для відступлення від висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки зазначені правові висновки стосуються обставин, які є неподібними до цієї справи.

13. Крім того, ОСОБА_1 посилається на відсутність правових висновків Верховного Суду щодо особливостей застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, пов`язаних з необхідністю встановлення судами факту завдання оспорюваним правочином збитків як необхідної умови для визнання його недійсним згідно з вказаною нормою.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

14. Кредитор подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

15. Кредитор вважає викладені в касаційній скарзі доводи необґрунтованими, а вимоги - безпідставними.

16. Зокрема, Кредитор заперечує проти посилання ОСОБА_1 на висновки Верховного Суду у справі №906/1174/18, оскільки вони були зроблені за інших фактичних обставин, які відмінні від цієї справи.

17. Також Кредитор вважає, що ОСОБА_1 не зазначив, від якого саме висновку Верховного Суду він просить відступити, тоді як відмінність правовідносин у цій справі та у справах, які були враховані апеляційним господарським судом в оскаржуваній постанові, не підпадає під підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

18. Крім того, Кредитор звертає увагу на те, що Договір відступлення визнаний недійсним у цій справі саме на підставі частини 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, яка не передбачає необхідність завдання збитків оспорюваним правочином при визнанні його недійсним.

19. Боржник 10 лютого 2022 року надав письмові пояснення щодо доводів касаційної скарги, в яких зазначив про те, що до матеріалів справи приєднана копія статуту Боржника в редакції, яка не є чинною, а також послався на ненадання колишнім керівником Боржника протоколу загальних зборів учасників Боржника від 01.02.2020, яким було погоджено укладення Договору відступлення. Зазначені письмові пояснення за своєю суттю є відзивом на касаційну скаргу, який поданий після закінчення встановленого Судом строку та без надання доказів надсилання його копій іншим учасникам справи. З огляду на положення статей 118 295 300 Господарського процесуального кодексу України Суд не приймає вказані письмові пояснення Боржника до уваги.

20. Інші учасники справи у встановлений Судом термін відзиви на касаційну скаргу не надали.

Клопотання учасників справи

21. 9 лютого 2022 року Кредитор подав клопотання про закриття касаційного провадження за пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу у зв`язку з тим, що посилання скаржника на висновки Верховного Суду у справі №906/1174/18 є безпідставними.

22. Боржник подав заперечення проти наведеного клопотання, в якому зазначає про подібність справи, що розглядається, до справи №906/1174/18 та її неподібність до справи №465/646/11.

23. 17 лютого 2022 року Кредитор подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на наявність у цій справі виключної правової проблеми через відсутність сформованого правового висновку щодо застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у випадку скасування ухвали суду про відкриття провадження після прийняття рішення судом у межах справи про банкрутство.

24. Також 17 лютого 2022 року Кредитор подав клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 у справі №911/698/21 на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Клопотання мотивовано тим, що скасування зазначеною постановою ухвали Господарського суду Київської області від 30.03.2021 та відмова в задоволенні заяви про відкриття провадження у справі про Банкрутство Боржника робить неможливим застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, водночас можливе скасування відповідної постанови суду апеляційної інстанції за наслідками касаційного перегляду вплине на розгляд цієї справи.

25. У судовому засіданні 17 лютого 2022 року Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні зазначених клопотань Кредитора з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

26. ОСОБА_1 у жовтні 2016 року звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з невиконанням зобов`язань за Кредитним договором № 25/11-KL від 21.02.2011 (далі - Кредитний договір).

27. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31.03.2017 у справі №127/22244/16-ц, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 19.06.2019, у задоволенні зазначеного позову відмовлено повністю.

28. У вказаному судовому рішенні встановлено, що кредит за Кредитним договором видано строком до 19.02.2015.

29. 01.02.2020 року між Боржником в особі директора ОСОБА_3 (покупець) та ОСОБА_1 (продавець) укладено Договір відступлення, за умовами якого продавець передає у власність покупцеві право вимоги за кредитним договором №25/11-KL від 21.02.2011 (далі - Кредитний договір) та додатковими угодами до нього вартістю 9600000,00 грн (п. 1.1 Договору відступлення).

30. Право власності на право вимоги переходить до покупця за Кредитним договором та додатковими угодами до нього з дня підписання даного договору (п. 2.1 Договору відступлення).

31. Згідно з п.п. 4.1., 4.2. Договору, сторони домовились, що ціна частки становить 9600000,00 грн, покупець зобов`язаний оплатити вартість частки протягом трьох місяців з дня укладення даного договору.

32. Договір складено у простій письмовій формі і вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 6.1 Договору відступлення).

33. 01.02.2020 року між сторонами складено акт приймання-передачі права вимоги, за змістом якого: ОСОБА_1 передав, а представник Боржника ОСОБА_3 прийняв право вимоги за Кредитним договором та додатковими угодами до нього вартістю 9600000,00 грн; разом із правом вимоги Боржнику передається право розпоряджатися нерухомим майном зазначеним в іпотечних договорах та договорах застави майна, укладених в якості забезпечення за Кредитним договором та додатковими угодами до нього.

Позиція Верховного Суду

34. Суд не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наведеними Кредитором доводами з огляду на таке.

35. Згідно з частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

37. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (зокрема, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі №906/677/19).

38. Однак заявлене Кредитором клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, зокрема, Кредитор не наводить приклади протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

39. Водночас сама лише відсутність сформованого правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права до певних правовідносин, на яку посилається Кредитор, не може бути підставою для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду. Зазначені в клопотанні питання можуть бути вирішені під час розгляду цієї справи Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду відповідно до його повноважень у залежності від установлених обставин справи.

40. Також Суд звертає увагу, що керуючись вимогами статей 14 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

41. Проте наведені Кредитором у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду аргументи про необхідність формування правового висновку щодо застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у випадку скасування ухвали суду про відкриття провадження у справі про банкрутства після прийняття рішення судом у межах такої справи не стосуються підстав та доводів, якими обґрунтована касаційна скарга ОСОБА_1 , що наразі є предметом розгляду.

42. Відповідно, Суд не вбачає підстав для висновку про те, що перегляд у касаційному порядку постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 у справі №911/698/22 певним чином зумовлює неможливість розгляду цієї справи Судом. Оскільки ані оскаржувані судові рішення, ані касаційна скарга ОСОБА_1 не обґрунтовані наявністю зазначеної постанови, її скасування не може вплинути на розгляд цієї справи судом касаційної інстанції відповідно до встановлених процесуальним законодавством меж.

43. Щодо розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 по суті наведених у ній доводів і вимог Суд виходить з такого.

44. Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

45. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

46. Стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначає спеціальні підстави для заявлення вимог про визнання недійсними правочинів за участю боржника. Так, згідно з частиною 2 статті 42 цього Кодексу правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, зокрема, з такої підстави: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог.

47. При цьому Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

48. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 року у справі №910/1405/14, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (№ 913/45/20).

49. Також Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

50. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

51. Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

52. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

53. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

54. Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

55. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора

56. Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 12.01.2022 у справі №910/429/20.

57. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

58. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

59. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

60. Разом з тим, на переконання Суду, процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства.

61. Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.

62. Отже, однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.

63. Суд наголошує, що провадження у справах про банкрутство характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.

64. З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство судовий контроль є невід`ємною складовою цього провадження.

65. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №911/2043/20.

66. За змістом оскаржуваних судових рішень, визнаючи недійсним Договір відступлення, який укладений менше, ніж за три роки до дати відкриття провадження у справі про банкрутство, суди першої та апеляційної інстанцій, зокрема, дійшли висновку про наявність підстав, передбачених статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки Договір відступлення має ознаки фарудаторного правочину, укладеного з наміром ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямований на завдання шкоди кредиторам.

67. Заперечуючи проти наведеного висновку судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 у касаційній скарзі (з урахуванням заяви про зазначення підстав касаційної скарги) посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначає про наявність підстав для відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні - від 13.02.2019 у справі №04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, від 23.04.2019 у справі №19/5009/2383/1, від 30.01.2019 у справі №910/7827/17, від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 15.07.2021 у справі №927/531/18, від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц.

68. ОСОБА_1 вважає, що зазначені правові висновки, зроблені Верховним Судом у справах про банкрутство, стосуються правочинів боржника щодо відчуження ним свого майна або майнових прав з метою зменшення своїх матеріальних активів на шкоду інтересам кредиторів та не є подібними до обставин цієї справи (з огляду на зміст спірних правочинів), тому їх застосування у взаємозв`язку зі статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства не може слугувати безумовною підставою для задоволення позову про визнання недійсним Договору.

69. Щодо наведеного Суд звертає увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

70. З огляду на викладене Суд вважає слушними посилання суду апеляційної інстанції при вирішенні спору в цій справі щодо визнання недійсним правочину на підставі частини 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства на усталені правові позиції Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми з урахуванням принципів добросовісності, щодо визначення ознак для віднесення правочину до фраудаторних тощо. Посилання ж скаржника на те, що за спірними у перелічених ним справах правочинами передбачено відчуження майна (майнових прав) боржника, надання боржником поруки, тоді як Договором відступлення передбачено набуття Боржником права вимоги, не спростовують наявність необхідних спільних рис між відповідними правовідносинами в зазначених справах за їхнім змістом.

71. Водночас оскільки ОСОБА_1 у касаційній скарзі не наводить жодного обґрунтування щодо необхідності саме відступлення (уточнення, конкретизації) від конкретних висновків, наведених у перелічених постановах Верховного Суду, а Суд також не вбачає підстав для відступу від наведених правових позицій Верховного Суду, то передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилається скаржник, не підтвердилась.

72. Разом з тим зі змісту оскаржуваних судових рішень Суд вбачає, що викладені в них висновки судів першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідають наведеним правовим позиціям Верховного Суду щодо необхідного обсягу обставин, доведення яких позивачем є підставою для визнання договору фраудаторним та недійсним на підставі статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства з урахуванням принципу дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.

73. Так, висновок судів про наявність у Договору відступлення ознак фраудаторного правочину ґрунтується передусім на тому, що за Договором відступлення передано право вимоги за зобов`язанням, строк позовної давності за яким сплив, тому Боржник взяв на себе зобов`язання перед ОСОБА_1 у сумі 9600000,00 грн без відповідних майнових дій іншої сторони.

74. Однак зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається встановлення судами під час розгляду справи на підставі дослідження наданих учасниками справи доказів фактичних обставин щодо конкретного моменту спливу позовної давності за вказаним зобов`язанням з огляду на початок його перебігу відповідно до вимог статті 261 Цивільного кодексу України та встановлену законом чи договором тривалість.

75. Щодо наведеного питання суди першої та апеляційної інстанції обмежились зазначенням про сплив позовної давності у 2018 році, зважаючи на положення статті 257 Цивільного кодексу України та обставини видання кредиту за Кредитним договором до 19.02.2015 (згідно з обставинами, встановленими рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31.03.2017 у справі №127/22244/16-ц). Проте залишивши поза увагою положення статті 259 Цивільного кодексу України, яка надає сторонам право збільшувати встановлену законом позовну давність, суди не досліджували, зокрема, зміст Кредитного договору щодо наявності чи відсутності в ньому відповідних умов. При цьому суди також не зазначили про наявність інших, наданих учасниками справи доказів, які свідчать про сплив позовної давності за зобов`язаннями за Кредитним договором на момент укладення Договору відступлення.

76. Суд вважає, що відсутність дослідження умов Кредитного договору під час вирішення питання щодо закінчення позовної давності за передбаченими ним зобов`язаннями свідчить про застосування судами першої та апеляційної інстанцій формального підходу під час розгляду заяви Кредитора про визнання недійсним Договору відступлення, без належного з`ясування та детальної перевірки відповідних обставин щодо змісту права вимоги, передання якого ОСОБА_2 на користь Боржника обумовлено Договором відступлення. Наведене є неприпустимим під час розгляду справи про банкрутство, особливий процесуальний порядок розгляду якої передбачає, зокрема, застосування підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом відповідних обставин.

77. Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому в разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події, а в разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Крім того, частина 4 зазначеної статті передбачає витребування судом доказів у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

78. З огляду на викладене Суд вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про передання за Договором відступлення права вимоги за зобов`язанням, строк позовної давності за яким сплив, а відтак і про відсутність майнових дій ОСОБА_1 за Договором відступлення, адже він не ґрунтується на встановленні таких обставин на підставі дослідження певних наявних у справі доказів, що їх підтверджують.

79. Також з огляду на положення наведеної норми процесуального права Суд вважає передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності згоди загальних зборів учасників Боржника на укладення директором ОСОБА_3 . Договору відступлення або подальшого його схвалення, адже суди дійшли висновку про відсутність рішення загальних зборів учасників з наведеного питання без зобов`язання Боржника надати відповідні докази при тому, що наявність спорів щодо корпоративних прав між особами, які вважають себе учасниками Боржника (зокрема, ОСОБА_3 ), що розглядаються в тому числі й у межах справи про банкрутство №911/698/21, може викликати розумні сумніви у добросовісному здійсненні Боржником процесуальних прав та обов`язків. Наведене зумовлює необхідність вжиття передбачених процесуальним законодавством заходів судового контролю, спрямованих на забезпечення балансу захисту публічного та приватного інтересів.

80. Що стосується твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що при укладенні Договору відступлення порушено вимоги статей 512 1054 Цивільного кодексу України, зважаючи на відсутність спеціального суб`єкта, характерного для операцій з кредитними договорами - банку або фінансової установи, Суд зі змісту мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень не вбачає жодного обґрунтування наведеного висновку, окрім посилання на постанову Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №465/646/11.

81. При цьому суд першої інстанції взагалі залишив поза увагою, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 дійшла висновку про необхідність відступити від загального висновку, сформульованого у постанові від 31.10.2018 у справі №465/646/11, конкретизувавши його так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

82. Відхиляючи посилання ОСОБА_1 на зазначену постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №906/1174/18, суд апеляційної інстанцій безпідставно зазначив про те, що відповідні висновки сформовані за інших фактичних обставин справи, відмінних від обставин цієї справи, не перевіривши наявність чи відсутність загальновідомих у розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставин позбавлення банківської ліцензії та перебування у процедури ліквідації банку, що є кредитодавцем за Кредитним договором, умови якого судами не досліджувались. За відсутності з`ясування зазначених обставин висновок про неподібність правовідносин у цій справі та у справі №906/1174/18 є передчасним.

83. Зважаючи на викладене, Суд відхиляє клопотання Кредитора про закриття провадження у справі в частині підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

84. Також Суд не вбачає передбачених статтею 296 Господарського процесуального кодексу України підстав для закриття касаційного провадження, відкритого з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, зважаючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства саме у подібних до цієї справи правовідносинах, а також застосування судом апеляційної інстанції зазначеної норми без належного врахування загальних висновків Верховного Суду щодо підстав визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство.

85. За висновком Суду, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не дотримались вимог статей 74 86 236 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права.

86. Вказані порушення не можуть бути усунуті Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи, згідно з якими суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними відповідні обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, досліджувати надані сторонами докази.

87. Водночас Суд враховує викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи про те, що визначена Кредитором підстава для визнання недійсним Договору відступлення відповідає підставі визнання недійсним правочинів боржника, передбаченій частиною 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, яка саме визначена Кредитором у заяві як підстава недійсності Договору. У зв`язку з наведеним Суд не вбачає підстав для викладення висновку про правильне застосування частини 1 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства при вирішенні цієї справи, підставою відповідних вимог у якій є посилання на іншу норму матеріального права та обставини, що підлягають регулюванню нею.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

88. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 300 310 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

89. Касаційна скарга підлягає задоволенню.

90. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

91. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 та ухвалу Господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/698/21 (911/1116/21) скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков