ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/984/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

помічник судді, який, за дорученням судді, здійснює повноваження секретаря судового засідання Корсун Я.В.,

за участю представників сторін:

Офісу Генерального прокурора прокурор Грищенко М. А.,

Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Ковальчук Д. В.,

відповідача Кудлацька-Тишко В. В. (адвокат),

третьої особи не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 (судді: Козир Т. П., Коробенко Г. П., Яковлєв М. Л.)

та рішення Господарського суду Київської області від 11.07.2019 і додаткове рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2019 (суддя Лилак Т. Д.)

за позовом заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах:

1. Міністерства оборони України

2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква

до Державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Військова частина НОМЕР_1

про заборону ведення лісового господарства, використання лісового фонду на землях Міністерства оборони України,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У квітні 2019 року заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону (далі прокурор) звернувся у Господарський суд Київської області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України (далі МОУ) та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква (далі КЕВ) з позовом до Державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство" (далі ДП "Білоцерківське лісове господарство") про заборону ведення лісового господарства та використання лісового фонду на земельній ділянці МОУ загальною площею 3557,6426 га, з кадастровим номером 3224986600:03:001:0015, що належить на праві постійного користування КЕВ.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що вказана земельна ділянка належить до земель оброни, право ведення лісового господарства у лісах на землях оборони та використання лісових ресурсів мають постійні лісокористувачі МОУ, однак відповідач порушує права постійного землекористувача та здійснює ведення лісового господарства і використання лісового фонду на вказаній земельній ділянці, на якій знаходяться лісові квартали №24-№29, що закріплені за структурним підрозділом відповідача Білоцерківським лісництвом.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 11.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019, відмовлено у позові.

2.2. Суди виходили з того, що спірна земельна ділянки належить до земель МОУ. Відповідно до державного акта від 06.12.1978, виданого виконавчим комітетом Білоцерківської районної ради депутатів трудящих, спірна земельна ділянка належить на праві постійного користування КЕВ та відповідно до наказу 18.12.2018 №16 використовується військовою частиною А 2167.

Відповідно до Закону України "Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" від 19.05.2011, лісорубний квиток віднесений до дозвільного документа. Таким чином, видані ДП "Білоцерківське лісове господарство" лісорубні квитки є по своїй суті документами, які надають право на заготівлю деревини, та не можуть підтверджувати факт її заготівлі.

Суди також дійшли висновку, що інші докази, які б підтверджували вирубку дерев на спірній земельній ділянці, у матеріалах справи відсутні.

Крім того суди зазначили, що підстави для процесуального представництва прокуратури у цій справі є підтвердженими.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 25.07.2019 стягнуто з військової прокуратури Білоцерківського гарнізону на користь ДП "Білоцерківське лісове господарство" 10 240,00 грн витрати на професійну правничу допомогу та 472,00 грн поштових витрат.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані тим, що господарськими судами не взято до уваги, що у відзиві на позовну заяву від 06.05.2019 відповідач визнав факт постійного користування спірною земельною ділянкою та надав копії документів, які на його думку, підтверджують це право. Однак, такі документи є передумовою виникнення права користування лісовою ділянкою у ДП "Білоцерківське лісове господарство", а земельна ділянка площею 438 га, яка розташована в урочищі "Вороничі" перебуває у складі земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні КЕВ.

На думку скаржника, лісова ділянка, на яку відповідачем розроблено проект організації та ведення лісового господарства, накладається на спірну земельну ділянку.

Крім того скаржник вважає, що при ухваленні додаткового рішення судами не враховано, що відповідач до відзиву не додавав попереднього розрахунку суми витрат.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ДП "Білоцерківське лісове господарство" просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, наголошуючи на законному та обґрунтованому судовому рішенні при повному дослідженні матеріалів справи.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до державного акта від 06.12.1978 серія Б №027573, виданого виконавчим комітетом Білоцерківської районної ради депутатів трудящих, земельна ділянка з кадастровим номером 3224986600:03:001:0015 площею 3557,6426 га, розташована на території Триліської сільської ради Фастівського району Київської області та належить на праві постійного користування КЕВ.

4.2. Згідно Статуту ДП "Білоцерківське лісове господарство", затвердженого Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 25.11.2016 №415, створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

4.3. Згідно державної статистичної звітності з кількісного обліку земель Фастівського району (форми №6-зем, №2-зем) станом на 01.07.2014 за ДП "Білоцерківське лісове господарство" обліковуються земельні ділянки: 437,0000 га (432,0000 га ліси та інші лісовкриті площі; 1,0000 га забудовані землі; 3,0000 га відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом; 1,0000 га - води) на території Малополовецької сільської ради (за межами населеного пункту), що підтверджується копією довідки про кількісні характеристики земельної ділянки, розподілення земель між власниками і користувачами від 15.10.2014 №3146.

4.4. У подальшому в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України "Про Державний земельний кадастр", КЕВ поновлено правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 3557,6 га, що розташована на території Фастівського району Київської області.

4.5. На замовлення КЕВ у 2014 році розроблено технічну документацію із землеустрою на встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Після винесення меж земельної ділянки в натуру, площа земельної ділянки була уточнена та склала 3557,426 га. 25.10.2017 проведено державну реєстрацію земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер 3224986600:03:001:0015, місце розташування (адміністративно-територіальна одиниця) Триліська сільська рада Фастівського району Київської області, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3210204822017 від 25.10.2017 року.

4.6. Суди також зазначили, що, за доводами відповідача, лісова ділянка, на яку відповідачем розроблено проект організації та ведення лісового господарства, накладається на земельну ділянку площею 3557,426 га з кадастровим номером 3224986600:03:001:0015, яка перебуває у постійному користуванні КЕВ, що підтверджується викопіюванням з публічної кадастрової карти. Крім того вказана земельна ділянка входить до складу земель оборони, цільове призначення для розміщення та постійної діяльності інших, створених відповідно до законів України, військових формувань.

4.7. 03.10.2018 здійснено державну реєстрацію іншого речового права право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224986600:03:001:0015, правокористувач КЕВ, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.10.2018 №140624798.

4.8. Суди зазначили, що за доводами прокурора, вказана земельна ділянка загальною площею 3557,6426 га належить до земель МОУ та відповідно до наказу начальника Білоцерківського гарнізону від 18.12.2018 №16 використовується військовою частиною НОМЕР_1 та КЕВ за призначенням відповідно до пункту 5.13 Положення про організацію квартирно-екплуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03.07.2013 №448 та Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаціної служби Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.12.2011 №795, перебуває на обліку в КЕВ.

4.9. За твердженням прокурора, на спірній земельній ділянці зростає ліс та ДП "Білоцерківське лісове господарство" здійснює ведення лісового господарства та використання лісового фонду на вказаній земельній ділянці з кадастровим номером 3224986600:03:001:0015 площею 3557,6426 га, на якій знаходиться лісові квартали №24-№29, що закріплені за структурним підрозділом відповідача Білоцерківським лісництвом.

Прокурор вважає, що КЕВ та військова частина НОМЕР_1 входять до сфери управління Міністерства оборони України та є органами управління закріпленого за ними майном.

4.10. Разом з цим суди зазначили, що за доводами відповідача, право постійного користування ДП "Білоцерківське лісове господарство" спірною земельною ділянкою, підтверджується:

копією проєкту організації та розвитку лісового господарства Білоцерківського лісгоспзагу Київського обласного управління лісового господарства і лісозаготовок (1963-1964 роки) інв. №54, згідно якого за Білоцерківським лісництвом закріплено урочище "Вороничі" площею 438 га;

копією проєкту організації і розвитку лісового господарства Білоцерківського лісгоспзагу Київського обласного управління лісового господарства і лісозаготовок Мінлісгоспу УРСР, 1974 рік, том І, інв. №168 та актом від 04.07.1973, який міститься у складі документації, за підписом заступника інженера-землевпорядника Фастівського району В. Скорина, старшого інженера лісового господарства Білоцерківського лісгоспзагу П. Мартиненка, начальника лісовпорядкувальної партії Української експедиції І. Реви. У вказаному акті зазначено, що станом на дату його складання по земельному балансу Фастівського району Київської області площа Держлісфопду Білоцерківського лісгоспзагу на території району складає 437 га, в тому числі по Білоцерківському лісництву (урочище "Вороничі") 437 га.

4.11. За даними лісовпорядкування 1963 року, площа Держлісфонду Білоцерківського лісгоспзагу в межах району складала 438 га. Площа зменшилася на 1 га за рахунок уточнення і ув`язки площ із земельним балансом району. Межі Держлісфонду Білоцерківського лісгоспзагу з іншими суміжними землекористувачами району погоджені:

копією проєкту організації і розвитку лісового господарства Білоцерківського лісгоспзагу Київської області Міністерства лісового господарства Української РСР, 1983 рік, том 1, книга 1, інв. №167 та актом від 28.02.1983 року, який міститься у складі документації, за підписом головного інженера-землевпорядника Міндель 11.1. представника лісовпорядкування Бублік В. І., головного лісничого лісгоспзагу Кучерявого А. Є. У вказаному акті зазначено, що на дату його складання по земельному балансу Фастівського району Київської області площа Білоцерківського лісгоспзагу в межах району складає 437 га. За даними лісовпорядкування 1973 року площа лісгоспзагу в межах району також була рівною 437 га. Таким чином, погоджена й прийнята площа Білоцерківського лісгоспзагу на території Фастівського району складає 437 га;

копією проєкту організації і розвитку лісового господарства Білоцерківського держлісгоспу Київського державного лісогосподарського об`єднання "Київліс", 1994 рік, том І, книга 1, інв. №50;

копією проєкту організації та розвитку лісового господарства ДП "Білоцерківське лісове господарство" Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, 2015 рік, (інв. №144);

копією планшету №II, лісовлаштування 1950-1951 роки;

копією планшету №2, 1960 рік;

копією планшету №2, лісовпорядкування 1993 рік;

копією планшету №2 лісовпорядкування 2003 рік.

4.12. При цьому за даними лісовпорядкування площа земель лісового фонду ДП "Білоцерківський лісгосп" на території Малополовецької сільської ради Фастівського району становить 437 га, що відповідає даним управління Держземагенства у Фастівському районі, що підтверджується копією листа ВО "Укрдержліспроект" від 26.04.2019 №220.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом спору в цій справі є вимога прокурора про заборону ДП "Білоцерківське лісове господарство" ведення лісового господарства та використання лісового фонду на спірній земельній ділянці МОУ.

5.3. Положеннями статті 77 Земельного кодексу України визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

5.4. Правові засади і порядок використання земель оборони визначається Законом України від 27.11.2003 за №1345-IV "Про використання земель оборони".

Так, статтею 1 цього Закону визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

5.5. Частиною першою статті 2 зазначеного Закону визначено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

5.6. Відповідно до статті 101 Земельного кодексу України, ліси, розташовані на землях оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону. Охорона, захист, використання та відтворення лісів на землях оборони проводяться спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами з урахуванням режиму цих територій в порядку, встановленому Законом України "Про використання земель оборони", цим Кодексом та іншими актами законодавства.

5.7. За приписами статті 10 Закону України "Про оборону України", МОУ, зокрема, здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

5.8. Відповідно до Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", Господарська діяльність у Збройних Силах України це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов`язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

5.9. За приписами Положення про порядок ведення лісового господарства у лісах, що знаходяться на землях, наданих для потреб оборони, затвердженого наказом Міністерства оборони України №22 від 21.01.1997, право вести лісове господарство у лісах на землях оборони та використовувати лісові ресурси мають постійні лісокористувачі МОУ.

5.10. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони", військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

5.11. Отже, право вести лісове господарство у лісах на землях оборони та використовувати лісові ресурси мають постійні лісокористувачі МОУ.

5.12. Як установлено судами попередніх інстанцій, спірна земельна ділянка надана КЕВ у постійне користування на підставі державного акта від 06.12.1978 серія Б №027573, який є чинним. Вказана земельна ділянка належить до земель оборони та відповідно до наказу начальника Білоцерківського гарнізону від 18.12.2018 №16 використовується військовою частиною НОМЕР_1 і КЕВ за призначенням та відповідно до пункту 5.13 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03.07.2013 №448 та Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.12.2011 №795, перебуває на обліку в КЕВ.

5.13. Крім того суди також з`ясували, що в якості доказу вирубки лісів прокурор зазначив тільки лісорубні квитки за період з 2017 року по 2019 рік на проведення заходів з формування та оздоровлення лісів, відповідно до завдань на відповідний рік.

При цьому суди установили, що згідно виданих лісорубних квитків на території повинні були проводитися санітарно-оздоровчі заходи (рубка дерев), а саме: вибіркові санітарні рубки, очистка лісу та інша господарська рубка, які були включені до завдань.

5.14. Обов`язок доказування і подання доказів визначено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.15. За змістом статті 69 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно.

5.16. Згідно з пунктами 2, 3 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №761, (далі Порядок) лісорубний або лісовий квиток є основним документом, на підставі якого: здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів; ведеться облік дозволених до відпуску запасів деревини та інших продуктів лісу, встановлюються строки здійснення лісових користувань та вивезення заготовленої продукції, строки і способи очищення лісосік від порубкових решток, а також облік природного поновлення лісу, що підлягає збереженню; ведеться облік плати, нарахованої за використання лісових ресурсів. Лісорубний квиток видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держлісагентства на заготівлю деревини під час проведення рубок головного користування на підставі затвердженої в установленому порядку розрахункової лісосіки.

5.17. Пунктом 8 Порядку передбачено, що лісовий квиток видається власником лісів або постійним лісокористувачем.

5.18. Водночас згідно із Законом України "Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" від 19.05.2011 лісорубний квиток віднесений до дозвільних документів.

5.19. Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що видані ДП "Білоцерківське лісове господарство" лісорубні квитки є дозвільними документами, які надають право на заготівлю деревини, однак не можуть підтверджувати саме факт її заготівлі.

5.20. При цьому суди, дослідивши наявні докази у справі, установили відсутність документів, які б підтверджували фактичну вирубку відповідачем дерев на спірній земельній ділянці або інших та допустимих доказів щодо здійснення відповідачем лісогосподарської діяльності.

5.21. Варто зазначити, що відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

5.22. За змістом статей 3 15 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. При цьому Суд враховує подібні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 та Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/23369/17.Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

5.23. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

5.24. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19.

5.25. Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

5.26. З`ясувавши, що позивачем не доведено належними доказами порушення його прав відповідачем, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

5.27. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що касаційна інстанція переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі оцінених встановлених фактичних обставин справи.

5.28. Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не отримали підтвердження під час касаційного провадження; такі твердження спростовуються встановленими судами у справі фактичними обставинами та спрямовані на переоцінку встановлених обставин справи та наявних у ній доказів, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

5.29. Зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, виходячи із доводів, викладених у касаційній скарзі, відсутні підстави для задоволення інших вимог касаційної скарги (щодо додаткового рішення місцевого господарського суду про стягнення судових витрат у цій справі), оскільки доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, що при ухваленні додаткового рішення судами не враховано, що відповідач до відзиву не додав попереднього розрахунку суми витрат вже оцінені судом апеляційної інстанції і визнані необґрунтованими.

5.30. З огляду на імперативні положення статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не вправі встановлювати обставини, які не були встановлені у рішеннях судів попередніх інстанцій, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

5.31. За наведених обставин, у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6.4. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження та не спростовують обставин справи, на які посилався суд як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень у справі не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019, рішення Господарського суду Київської області від 11.07.2019 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2019 у справі №911/984/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Зуєв

СуддіН. О. Багай

Т. Б. Дроботова