№ 912/2601/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 912/2601/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Громака В.О.,

за участю представників:

АТ "Укртрансгаз" - Дудченко В.В.,

АТ "НАК "Нафтогаз України" - Лисенка В.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020

та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2020

у справі №912/2601/19

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Комунального підприємства "Теплоенергетик",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

про повернення майна та стягнення 16 544 285,04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", позивач) звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Теплоенергетик" (далі - КП "Теплоенергетик", відповідач) про зобов`язання повернути безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 2 475,748 тис. куб. метрів та стягнення 16 544 285,04 грн, що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 2 475,748 тис. куб. метрів, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог АТ "Укртрансгаз" посилалося на те, що у жовтні 2016 року та у жовтні 2017 року КП "Теплоенергетик" безпідставно набуло з газотранспортної системи 2 475,74.8 тис. куб. м. природного газу, власником якого є АТ "Укртрансгаз". Так, для відбору відповідачем в жовтні 2016 року та в жовтні 2017 року природного газу з газотранспортної системи, оператором якої є позивач, через газорозподільну систему, оператором якої є ВАТ "Кіровоградгаз", відповідач повинен був мати Постачальника відповідних обсягів природного газу, а за його відсутності відповідач не мав підстав здійснювати відбір природного газу та повинен буй самостійно припинити власне газоспоживання як це передбачено абз. 2 п. 3 глави 5 розділу VI Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2493, та п. 10 розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2496.

З огляду на вказані обставини, позивач вважав, що відповідач безпідставно заволодів майном, яке зобов`язаний повернути позивачу в силу приписів статті 1213 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2019, серед іншого, на підставі статті 50 Г ПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Національна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України, третя особа).

Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з АТ "Укртрансгаз" на користь КП "Теплоенергетик" 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В основу рішення покладено висновок місцевого господарського суду про те, що законодавство в означеному випадку передбачає захист майнових інтересів позивача, як оператора газотранспортної системи, в межах правовідносин балансування, врегульованих Кодексом ГТС. Діюча редакція Кодексу ГТС також містить відповідні положення щодо послуг балансування, визначене поняття якого є незмінним. В даному конкретному випадку при наявності обставин відбору відповідачем природного газу з газотранспортної системи, оператором якої є позивач, та за відсутності правових підстав для відбору, підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу ГТС щодо визначених правил балансування. Правові підстави для застосування положень статей 1212 1213 ЦК України відсутні.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких просили рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2020 скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Від КП "Теплоенергетик" надійшло клопотання про стягнення витрат, пов`язаних з оплатою відповідачем послуг адвоката за надання професійної правничої допомоги щодо ведення справи № 912/2601/19 в Центральному апеляційному господарському суді у сумі 9 000 грн з кожного скаржника.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2020 у справі №912/2601/19 залишено без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладено на скаржників. Стягнуто з АТ "Укртрансгаз" на користь КП "Теплоенергетик" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн; стягнуто з АТ "НАК "Нафтогаз України" на користь КП "Теплоенергетик" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.

Ухвалюючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність умов, що є правовою підставою для застосування статей 1212 1213 ЦК України, зокрема факту безпідставного набуття відповідачем спірного газу, наявності у відповідача такого газу в натурі станом на дату розгляду справи, що є власністю позивача, що свідчить про обґрунтованість висновку місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд вказав, що внаслідок дій третьої особи (АТ "НАК "Нафтогаз України") щодо ненадання відповідачу номінацій на плановий обсяг газу, у оператора ГРМ (позивача) виник неврегульований небаланс обсягів природного газу, зокрема, за жовтень 2017 року.

Рішення та постанова судів у цій справі прийняті відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах, а саме від 22.06.2018 у справі №904/5621/17 та від 05.03.2019 у справі № 923/351/18 щодо наявність обов`язку АТ "НАК "Нафтогаз України" видавати номінації, що є однією з гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон.

При цьому, апеляційним господарським судом встановлено, що у справі №912/1558/18 вже стягнуто з ВАТ "Кіровоградгаз" на користь АТ "Укртрансгаз" вартість спожитого КП "Теплоенергетик" за жовтень 2016 року природного газу в об`ємі 1 572,677 тис. куб. м., що є окремою підставою для відмови позивачу в задоволені позовних вимог по цій справі пов`язаних із зобов`язанням КП "Теплоенергетик" повернути безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 1 572,677 тис. куб. м. та стягнення його вартості.

Також суд апеляційної інстанції визнав за можливе задовольнити заяву КП "Теплоенергетик" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в сумі 9 000,00 грн з кожного із скаржників з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді апеляційної інстанції під час розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2020 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 912/2601/19, АТ "Укртрансгаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та зобов`язати КП "Теплоенергетик" повернути АТ "Укртрансгаз" безпідставно набуті 903,071 тис.м.куб. природного газу та стягнути 6 034 808,08 грн вартості безпідставно набутого у жовтні 2017 року майна - природного газу.

У касаційній скарзі підставами касаційного оскарження АТ "Укртрансгаз" зазначило:

- пункт 3 частини 2 статті 287 Г ПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, статей 1212 та 1213 ЦК України, статей 20, 22 Закону України "Про ринок природного газу" щодо наслідків безпідставного набуття майна у правовідносинах з набуття споживачем природного газу;

- пункт 2 частини 2 статті 287 Г ПК України - необхідність відступлення від висновків Верховного Суду викладених у постановах: від 15.05.2019 №925/1472/17, від 12.11.2019 у справі № 909/953/18, від 14.05.2018 №926/680/17, від 21.03.2018 у справі № 911/656/17, від 04.08.2018 у справі №922/680/17, від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17, від 05.03.2019 у справі №923/351/18, а також інших постанов Верховного Суду в аналогічних спорах щодо застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, розпорядження Кабінету Міністрів від 04.10.2017 № 720-р "Про деякі питання опалювального сезону 2017/18");

- пункт 4 частини 2 статті 287 Г ПК України - під час ухвалення оскаржуваної постанови суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

- неправильне застосування норм матеріального права: статей 202 334 509 626 714 1212 1213 ЦК України, порушення норм процесуального права: статей 76 - 79 236 Г ПК України.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2020 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 912/2601/19, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень в частині відмови у стягненні 6034808,08 грн вартості природного газу та покладання на АТ "НАК "Нафтогаз України" витрат на правничу допомогу у розмірі 9000 грн, з вимогою прийняти в цій частині нове рішення про стягнення 6034808,08грн.

Підставами касаційного оскарження АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначило пункт 1 частини 2 статті 287 Г ПК України:

- суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, від 29.11.2016 у справі № 914/2267/18, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 18.05.2020 у справі № 926/16697/17, від 10.06.2020 у справі № 904/4018/19;

- судами надано правову оцінку спірним відносинам без врахування предмету позовних вимог - повернення безпідставно набутого майна та його вартості на підставі статей 11212 1213 ЦК України, а також не дослідження фактичних обставини справи відсутності договірних відносин між позивачем та відповідачем;

- суди, здійснивши висновки про споживання відповідачем природного газу з ресурсу АТ "НАК "Нафтогаз України", вийшли за межі доказування у даній справі, з посиланням на постанови Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №904/2092/17, від 20.02.2018 у справі № 911/653/17, від 22.06.2018 у справі №904/5621/17;

- неправомірне застосування до спірних відносин положень розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-п "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017 року";

- порушення норм процесуального права, а саме статі 126, частини 6 статті 129 Г ПК України щодо покладення на третю особу витрат на правничу допомогу відповідача.

Доводи інших учасників справи

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надійшли, що відповідно до положень частини 3 статті 295 Г ПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Заслухавши присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, розглянувши матеріали справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає про таке.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Г ПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до Г ПК України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.

Цим Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

Частиною першою статті 300 Г ПК України у редакції Закону від 15.01.2020 №460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 287 Г ПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені частиною другою статті 300 Г ПК України, колегією суддів відхиляються доводи заявників касаційних скарг щодо невідповідності висновків судів про договірний характер правовідносин щодо відбору природного газу відповідачем обставинам справи, не дослідження судами фактичних обставин справи, неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для справи та недоведеності таких обставин, виходу судами попередніх інстанцій за межі доказування у даній справі, оскільки вони фактично зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та в цілому до заперечення результату розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Г ПК України

Скаржники вказують на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 1212 та 1213 ЦК України щодо наслідків безпідставного набуття майна, у правовідносинах з набуття Споживачем природного газу (яким є відповідач), що належить позивачу на праві власності.

Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 905/2248/18 за позовом АТ "Укртрансгаз" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про зобов`язання повернути природний газ у певному обсязі або відшкодувати його вартість за подібних предмета та підстав позову, вже було викладено висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, які виникли у справі № 916/2415/19.

Так, Верховним Судом у постанові 25.02.2020 у справі № 905/2248/18 зазначено, що відповідно до Положення "Про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758, розпорядження Кабінету Міністрів України №1064-р від 07.10.2015 "Деякі питання опалювального сезону 2015/16 року", розпорядження Кабінету Міністрів України №742-р від 05.10.2016 "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017", АТ "НАК "Нафтогаз України" було зобов`язане видати номінації Комунальному комерційну підприємству Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" та Обласному комунальному підприємству "Донецьктеплокомуненерго", відповідно до договорів, які укладені між ними, та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, і це є обов`язком АТ "НАК "Нафтогаз України", а не його правом.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що враховуючи встановлений спеціальним законодавством у сфері газопостачання механізм постачання природного газу, можливість відбору підприємствами теплокомуненергетики із газотранспортної системи погоджених у відповідних договорах з Компанією обсягів природного газу перебуває у безпосередній залежності від належного виконання Компанією своїх зобов`язань з підтвердження обсягів природного газу шляхом своєчасної видачі номінацій. Тобто, видача Компанією номінацій є однією із гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон. Водночас, визначений розпорядженням обов`язок надати номінації до початку опалювального сезону не свідчить про обмеження його періодом, який закінчується із початком опалювального сезону, оскільки полягає у забезпеченні належної підготовки до опалювального сезону та забезпечення природним газом протягом усього сезону .

У постанові від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19, в якій предметом розгляду була вимога про повернення безпідставно набутого майна у вигляді природного газу та стягнення його вартості, Верховний Суд вказав, що предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

У той же час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Водночас, у справі, що розглядається, судами встановлено, що планові обсяги постачання/транспортування природного газу для відповідача були визначені сторонами в договорах з АТ "НАК "Нафтогаз України" і перевищення таких обсягів не було допущено, що не заперечується сторонами, у зв`язку з чим дійшли висновку про відсутність підстав вважати, що відповідач здійснював відбір природного газу позивача за відсутності на це правових підстав.

Таким чином, висновок про застосування норм статей 1212 - 1213 ЦК України щодо безпідставно набутого майна у правовідносинах, які є подібними до правовідносин у цій справі, сформований Верховним Судом, і, враховуючи установлені у цій справі обставини, зокрема, визначення сторонами у відповідних договорах планових обсягів постачання/транспортування природного газу для відповідача, а також те, що такі обсяги перевищені не були, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність передбачених статтями 1212 - 1213 ЦК України підстав кваліфікувати спірні правовідносини як такі, що виникли з безпідставного набуття або збереження майна позивача відповідачем, а отже оскаржувані судові рішення прийняті відповідно до наведеного висновку Верховного Суду.

Отже, доводи скаржників у частині відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються висновками Верховного Суду у постановах від 25.02.2020 у справі № 905/2248/18, від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 Г ПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Касаційний суд не вбачає підстав для відступу від таких правових позицій у справі № 912/2601/19.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 та пунктом 2 частини другої статті 287 Г ПК України

АТ "НАК "Нафтогаз України" в касаційній скарзі вказує на неправомірне застосування судами до спірних правовідносин норми права - положення розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017".

У касаційній скарзі АТ "Укртрансгаз" вказує на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758; розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.10.2016 № 720-р "Про деякі питання опалювального сезону 2017/18 року"; Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, зо здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, а саме: від 15.05.2019 у справі № 925/1472/17, від 12.11.2019 у справі № 909/953/18, від 14.05.2018 у справі № 926/680/17, від 21.03.2018 у справі № 911/656/17, від 04.08.2018 у справі № 922/4187/17, від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17, від 05.03.210 у справі № 923/351/18.

У цій справі (№ 912/2601/19) предметом розгляду є вимоги транспортувальника природного газу (оператора газотранспортної системи) до споживача про зобов`язання повернути майно та стягнення коштів, обґрунтована тим, що відповідач набув природний газ позивача без будь-якої правової підстави в порядку статей 1212 1213 ЦК України, за відсутності укладеного договору постачання природного газу.

В постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 925/1472/17 за позовом ПАТ "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" до Кам`янського комунального підприємства теплових мереж, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"; 2) АТ "Укртрансгаз" про стягнення 808 731,78 грн. компенсації за несанкціонований відбір природного газу.

Верховним Судом зазначено, що виникнення у оператора ГРМ неврегульованого небалансу обсягів природного газу за березень 2017 року відбулося внаслідок саме дій ПАТ "НАК "Нафтогаз України" щодо ненадання відповідачу номінацій на плановий обсяг газу на цей період. Проте вказана обставина не звільняє ПАТ "НАК "Нафтогаз України" від обов`язку постачати природний газ відповідачу, як споживачу за укладеними між ними договорами про постачання природного газу. При цьому планові обсяги постачання природного газу були визначені сторонами в договорі і перевищення таких обсягів відповідачем не допущено, а отже дії Кам`янського комунального підприємства теплових мереж не можуть бути кваліфіковані як несанкціонований відбір природного газу.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.11.2019 у справі № 909/953/18. Верховний суд зазначив, що відповідно до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017 року" на НАК "Нафтогаз України" покладено обов`язок видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям, ще на початку опалювального сезону.

У постанові суд вказав, що видача номінацій теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені між ними і ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, є не правом, а обов`язком ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (аналогічна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №926/680/17, від 21.03.2018 у справі №911/656/17 та від 04.08.2018 у справі № 922/4187/17).

Водночас, враховуючи встановлений спеціальним законодавством у сфері газопостачання механізм постачання природного газу, можливість відбору підприємствами теплокомуненергетики із газотранспортної системи погоджених у відповідних договорах з Компанією обсягів природного газу перебуває у безпосередній залежності від належного виконання Компанією своїх зобов`язань з підтвердження обсягів природного газу шляхом своєчасної видачі номінацій, тобто видача Компанією номінацій є однією з гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон. Вказівка у розпорядженні на обов`язок надати номінації до початку опалювального сезону не свідчить про обмеження його періодом, який закінчується із початком опалювального сезону, оскільки полягає у забезпеченні належної підготовки до опалювального сезону та забезпечення природним газом протягом усього сезону (наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17 та від 05.03.2019 у справі № 923/351/18).

Аналіз змісту цих постанов засвідчує, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог у даній справі, в якій оскаржувані судові рішення ухвалено за результатами розгляду вимог про повернення безпідставно набутого майна або відшкодування його вартості споживачем природного газу, не є подібними до предмета спору, підстав позову, позовних вимог, отже і предмета доказування, за змістом зазначених постанов у справах №925/1472/17, № 909/953/18, №926/680/17, № 911/656/17, № 922/4187/17, №904/5621/17, № 923/351/18, в яких Верховний Суд переглядав судові рішення, ухвалені за результатами розгляду вимог споживачів до оператора газорозподільної системи про відновлення газопостачання позивачу.

Отже, такі висновки Верховного Суду за результатами оцінки змісту предмета доказування у вказаних вище справах не є релевантними висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах для цілей обґрунтування підстав касаційного оскарження у цій справі (№ 912/2601/19) в розумінні пункту першого частини другої статті 287 Г ПК України.

Посилання скаржників на постанову Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №904/4018/19 як на наявність різної правозастосовчої практики судом оцінюються критично, оскільки вказаною постановою справу № 904/4018/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області у зв`язку із тим, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Посилання АТ "НАК "Нафтогаз України" на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17, колегія суддів також не приймає, з огляду на такі обставини.

Як вбачається зі змісту зазначеної постанови, позивачем у справі є АТ "НАК "Нафтогаз України", відповідачем - Офіс великих платників податків ДПС, а предметом позову є оскарження податкового повідомлення-рішення. Отже, суб`єктний склад, правовідносини та правове регулювання таких відносин є відмінним від наявних у даній справі.

У постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також зазначив, що "саме по собі ігнорування (невиконання) НАК "Нафтогаз України" визначеного обов`язку із видачі номінацій та поставки газу, що призвело до невиконання господарського зобов`язання саме постачальником, може мати наслідком притягнення такої особи до відповідальності відповідно до положень статті 59 Закону №329-VIII, а також відшкодування збитків згідно з приписами статті 216 ГК України. Водночас, такі обставини не є тотожними фактичному руху матеріального активу, з яким ПК України і пов`язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов`язань в податковому обліку платника податків".

У справах № 826/15568/16, № 808/954/17, № 803/13/16, на висновки в судових рішеннях Верховного Суду у яких послалося АТ "НАК "Нафтогаз України" у цій справі, предметом позовних вимог було визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість з посиланням на реальність здійснених господарських операцій з виконання умов відповідних договорів, з яким Податковий кодекс України і пов`язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов`язань в податковому обліку платника податків.

Також не беруться до уваги доводи скаржників про невідповідність оскаржених судових рішень висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.12.2018 у справі № 920/169/18.

Зазначеною постановою справу № 920/169/18 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва з огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не було надано належної оцінки доводам учасників справи.

Крім того, позовні вимоги у справі № 920/169/18 мотивовані тим, що спірні грошові кошти перераховані відповідачці помилково із посиланням у графі призначення платежу відповідного платіжного доручення на договір, який між сторонами не укладався, чого не мало місця у цій справі, що переглядається.

Також у справі № 920/169/18 зроблено висновок, що сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору. Однак, подібний висновок не може бути застосовано при розгляді даної справи №912/2601/19, оскільки обставин переплати суми за зобов`язаннями, як і відсутності договірних відносин у цій справі не встановлено.

Відхиляються судовою колегією і посилання АТ "Уктрансгаз" на постанови Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/6611/19, від 15.05.2019 у справі № 924/811/18, від 24.02.2020 у справі № 911/1036/19, як на підставу, визначену пунктом 1 частини другої статті 287 Г ПК України.

Зокрема, ці постанови ухвалені за інших предмета і підстав позову, встановлених судами обставин справи та інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, аніж у справі, що переглядається в касаційному порядку.

Так, предметом позову у справі № 910/6611/19 є визнання припиненими зобов`язань за підпунктом 4.1.23 пункту 4.1 договору оренди № 240-2011 та стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 1 558 336 грн, що пов`язано з виконанням кредитних зобов`язань.

У справі № 924/811/18 позовні вимоги про стягнення 1 075 571 грн відшкодування вартості безпідставно набутого майна мотивовані тим, що між сторонами по справі у 2016 році виникли позадоговірні зобов`язання у зв`язку з проведенням позивачем будівельних робіт по капітальному ремонту вул. Заводської в смт. Сатанів по улаштуванню 2 540 кв.м дорожнього покриття, улаштування 108,3225 кв.м тротуару зі своїх матеріалів.

У справі № 911/1036/19 позов про стягнення 572 401,29 грн, з яких 514 501,60 грн безпідставно набутих коштів, 44 465,99 грн інфляційних втрат та 13 433,70 грн - 3% річних мотивовано помилково переплаченими коштами позивачем за договорами на виконання верхолазних робіт.

Таким чином, правовідносини у справі № 925/1105/19 істотно відрізняються від правовідносин у перелічених вище справах та не є подібними.

Враховуючи правову позицію, наведену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18) щодо подібності правовідносин (про яку йдеться в статті 287 Г ПК України), правовідносини у наведених справах та у справі, що переглядається, не є подібними через неподібність предметів позовів, підстав позовів та правового регулювання спірних правовідносин.

Верховний Суд звертає увагу, що ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, №115, с. 22, п.56, рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, №212-A, с.15, п.31).

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд зазначив, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Також, Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine"). Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Водночас, процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (така правова позиція викладена в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18 про неможливість оскарження в касаційному порядку постанови апеляційного суду про залишення без змін ухвали місцевого суду про відмову у застосуванні заходів забезпечення позову окремо від рішення суду).

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що суди здійснили розгляд справи № 912/2601/19 відповідно до релевантних висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 25.02.2020 у справі № 905/2248/18, від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19, підстав для відступлення від яких у цій справі колегія суддів не знаходить.

Доводи скаржників АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" про наявність протилежних висновків Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, оскільки в ході касаційного перегляду встановлено, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №912/2601/19.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Г ПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Також, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 Г ПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зважаючи на те, що наведені скаржниками підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" у справі № 912/2601/19 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 912/2601/19 в частині повернення майна та стягнення 16 544 285,04 грн.

Стосовно касаційного оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 912/2601/19 в частині покладення на АТ "НАК "Нафтогаз України" витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн Верховний Суд зазначає таке.

Статтею 123 Г ПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Г ПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Положеннями статті 45 Г ПК України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідно до частини 1 статті 129 Г ПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями частини 4 статті 129 Г ПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, чи заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги (частина 13 статті 129 Г ПК України).

Наведені вище положення Г ПК України є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто встановлене ними нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування у правозастосовній діяльності.

Системний аналіз положень статей 45 126 129 Г ПК України дає підстави для висновку, що судові витрати та витрати, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі щодо покладення таких витрат на іншу особу, можуть бути покладені за результатами вирішення спору лише на сторони такого спору (позивача та відповідача).

При цьому колегія суддів враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у справах № 911/2115/19 (постанова від 13.10.2020) та № 925/1105/19 (ухвала від 16.12.2020).

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки норми Г ПК України не передбачають покладення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, постанову Центрального апеляційного господарського суду в частині стягнення з АТ "НАК "Нафтогаз України" на користь КП "Теплоенергетик" 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу слід скасувати.

Відповідно до положень статті 300 Г ПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційне провадження у справі № 912/2601/19 за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2020 у справі № 912/2601/19 в частині повернення майна та стягнення 16544285,04 грн необхідно закрити; касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в частині покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн задовольнити частково, скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 в частині стягнення з АТ "НАК "Нафтогаз України" на користь КП "Теплоенергетик" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн.

Керуючись статтями 240, 287, пунктами 4, 5 частини першої статті 296, статтями 300 301 304 308 310 314 315 317 Г ПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2020 у справі № 912/2601/19 в частині повернення майна та стягнення 16 544 285,04 грн.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 912/2601/19 в частині покладення на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн задовольнити.

3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 912/2601/19 в частині стягнення з Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Комунального підприємства "Теплоенергетик" 9 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Ткаченко Н.Г.