ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 912/2771/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Константінова О. Ф.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 37)"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2020 (Коваль Л. А. - головуючий, судді Мороз В. Ф., Чередко А. Є.) у справі

за позовом Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 37)"

до Приватного підприємства "Удача"

про визнання недійсним договору.

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№37)"" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Удача" про визнання недійсним з моменту укладення договору проведення сільськогосподарських робіт, направлених на виконання дій з вирощування сільськогосподарської продукції № Г-007/17 від 03.03.2017 з Додатком №1, укладеного між Державним підприємством "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№37)" та Приватним підприємством "Удача".

Позовні вимоги мотивовані тим, що за доводами позивача договір № Г-007/17 від 03.03.2017 з Додатком № 1 суперечить вимогам статей 316 317 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 125 126 Земельного кодексу України, статей 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та має бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, частини 1 статті 215, статті 232 ЦК України.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 03.03.2017 Держане підприємство "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України" в особі ОСОБА_1 (Замовник) та Приватне підприємство "Удача" в особі Зінченка Р.В. (Підрядник) уклали договір № Г-007/17 проведення сільськогосподарських робіт, направлених на виконання дій з вирощування сільськогосподарської продукції (договір), відповідно до якого підрядник приймає на себе зобов`язання виконати роботи направлені на вирощування та збирання сільськогосподарської продукції на земельній ділянці площею 20 га, яка розташована на полі № 54 (Завтурове), яке знаходиться у користуванні Замовника, а Замовник зобов`язується прийняти роботу та оплатити їх вартість у строки та на умовах, що визначаються цим договором та додатками до нього.

Відповідно до пунктів 1.2. - 1.5. договору об`єм робіт, що будуть виконуватись Підрядником, визначається актами виконаних робіт, який є обов`язковим додатком до цього Договору. Після завершення кожного виду робіт Підрядник надає замовнику акт з зазначенням виду виконаних робіт, площі земельної ділянки та витрат на проведення даного виду робіт. Роботи по цьому договору виконуються обладнанням Підрядника використання власним паливно-мастильних матеріалів, хімічних засобів обробітку грунту та рослин, посівного матеріалу. Строк виконання робіт зазначених у цьому договорі визначається Замовником період після підписання цього Договору, загальний термін дії договору становить три роки. Перелік робіт може змінюватися за рішенням Замовника враховуючи вид сільськогосподарської культури та інших обставин.

Розділ 3 Договору містить умови про порядок виконання робіт.

Так, відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору Підрядник починає роботи, які є предметом цього договору, після підписання договору. Недоліки виконання робіт або перевитрати матеріалів допущені з вини Підрядника, відхилення від Додатків до цього Договору, повинні бути усунені Підрядником за свій рахунок.

Земельна ділянка Замовником не передається та всі роботи проводяться під наглядом Замовника, в строки та об`ємах визначених на розсуд Замовника. Замовник зобов`язується надати Підряднику доступ до земельної в обсязі необхідному для виконання Підрядником покладених на нього обов`язків та визначити межі земельних ділянок на яких мають виконуватися роботи з обробітку земельної ділянки. Замовник щорічно до завершення терміну Дії договору в період з 01 до 31 січня надає Підряднику перелік культур, які мають буди засіяні на визначеній Договором площі та одночасно пропонує погодити вартість виконання окремих видів робіт з врахуванням ринкової вартості послуг з обробітку землі, що викладається у формі додатку до Договору. У разі невиконання даної умови Підрядник проводить виконання робіт відповідно до переліку робіт попереднього року та самостійно визначає вартість робіт виконаних робіт на основі ринкових цін на такий вид робіт в даному регіоні, які Сторонами вважаються автоматично погодженими (пункти 3.3.-3.5. договору).

Відповідно до пунктів 4.1. - 4.5. договору загальна вартість виконаних робіт вираховується з врахуванням загального об`єму виконаних робіт та часу витраченого на виконання даної роботи, а також витратних матеріалів, які були використані при здійсненні договору. Ціна визначається з врахуванням вартості паливно-мастильних матеріалів, хімічних засобів обробітку грунту та рослин, вартості посівного матеріалу. Ціна на роботи визначається з врахуванням середньо ринкових цін, які діють у відповідній місцевості. Остаточна ціна договору визначається відповідно до актів виконаних робіт з врахуванням ціни на ПММ, витратні матеріали, посівний матеріал, мінеральні добрива та інш. на момент придбання даним матеріалів підрядником. Розрахунок по договору проводиться щорічно після виконання всіх робіт Підрядником відповідно до додатку до даного Договору та підписання актів виконаних робіт. Вартість окремих видів робіт встановлюється щорічно відповідно до ринкової вартості робіт, витратних матеріалів, посівного матеріалу, мінеральних добрив, засобів захисту рослин інш.

Пунктом 7.1 договору сторони передбачили, що цей договір припиняє свою дію: у випадку завершення виконання робіт Підрядником; за рішенням суду; за згодою сторін.

Цей договір набуває чинність з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторін своїх зобов`язань (п. 8.1. договору).

Всі додатки до договору підписані під час дії договору являються обов`язковими для виконання сторонами договору в повному обсязі (п. .3. договору).

Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання умов договору, сторони уклали Додаток № 1 до договору, відповідно до якого сторони передбачили перелік робіт на 2017 рік, вартість робіт нормовитрати палива.

17.08.2017, на виконання умов договору, Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України" в особі ОСОБА_1 (Замовник) та Приватне підприємство "Удача" в особі Зінченка Р.В. склали акти виконаних робіт відповідно до договору № Г-007/17 від 03.03.2017, якими підтверджено виконання робіт за договором.

Приватне підприємство "Удача" 17.08.2017 виставило Держаному підприємству "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 37)" рахунок-фактуру № 7 на загальну суму з ПДВ 96 190,80 грн.

2.2. Також судами встановлено, що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.08.2018 у справі № 912/866/18 за позовом Приватного підприємства "Удача" до Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№37)" про стягнення 4 194 991,45 грн встановлено обставини, які не доказуються при розгляді цієї справи на підставі ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

"23.01.2017 між Приватним підприємством "Удача" (надалі - позикодавець) та Державним підприємством "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№37)" (надалі - позичальник) укладено Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №Г-4, відповідно до пункту 1.1. якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним Договором.

Відповідно до пункту 2.1. Договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 8 950 000,00 грн без ПДВ.

Поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується (пункт 2.2. Договору).

Позивачем перераховано відповідачу 4 070 000,00 грн поворотної фінансової допомоги, що підтверджується банківськими виписками.

23.01.2017 між ДП "Сільськогосподарське підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №37" (далі - замовник) та ПП "Удача" (далі - підрядчик) укладено Договір підряду №Г-18 вирощування товарної сільськогосподарської продукції, відповідно до розділу 1 якого замовник доручає, а підрядчик зобов`язується на власний ризик виростити урожай товарної сільськогосподарської продукції у відповідності до умов даного Договору, та розподілити її відповідно до умов Договору.

Відповідно до пункту 3.1. Договору підряду предметом підряду (результатом виконаних робіт за даним Договором) є вирощений та зібраний урожай товарної сільськогосподарської продукції в заліковій вазі або сплата фіксованого розміру доходу замовнику).

Відповідно до пункту 4.2. Договору підряду замовник зобов`язується надати земельну ділянку площею 3468 гектарів в придатному для виконання підрядчиком умов договору стані із земель, які належать замовнику на підставі Акту на право постійного користування серії КР№0002 від 09.11.1995, виданого Устинівською районною радою народних депутатів Устинівського району Кіровоградської області, нормативна грошова оцінка землі станом на 01.01.2017 складає 28 695 грн за 1 гектар та щорічно змінюється.

Згідно з пунктом 5.1. Договору підряду винагорода підрядчика складає 80% вирощеної продукції в заліковій вазі, за мінусом вартості витрат понесених замовником та підрядчиком.

З метою забезпечення майнових інтересів замовника, сторони встановлюють фіксований гарантований рівень частки доходу від реалізації даного Договору яку має отримати замовник, яка у вартісному вираженні становить 8 947 440,00 грн (але не менше 8% від діючої нормативної грошової оцінки землі наданої згідно з пунктом 4.2. Договору на момент проведення оплати), за згодою сторін, підрядчик зобов`язується в рахунок розрахунків за даним договором щорічно сплачувати зазначену суму щоквартально (частками які погоджуються сторонами окремо, що відображається окремими додатковими угодами) протягом дії даного Договору, при цьому загибель урожаю, низька урожайність не є підставою для заміни або несплати зазначеної у даній умові договору грошової суми. У випадку оплати зазначеної суми замовнику, підрядник є таким, що повністю виконав свої зобов`язання перед замовником по даному договору і в повній мірі набуває право власності на весь вирощений урожай за даним Договором (пункт 5.2. Договору підряду).

Пунктом 6.1. Договору підряду передбачено, що термін остаточних розрахунків та інших змін за даним договором на вимогу сторін може встановлюватися додатковими угодами.

Даний Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2024 року.

Договір підряду підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками.

25.09.2017 між ДП "Сільськогосподарське підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №37" та ПП "Удача" укладено Додаткову угоду Г-86 до Договору підряду від 23.01.2017 № Г- 18.

Відповідно до пункту 1.1 Додаткової угоди сторони констатують, що станом на 25.09.2017 об`єм виконаних підрядником робіт відповідно до умов договору №Г-18 від 23.01.2017, який підтверджується актами виконаних робіт складає 17 199 597,06 грн. Крім того, підрядником було надано поворотну фінансову допомогу замовнику в розмірі 4 070 000,00 грн, таким чином, загальна сума заборгованості замовника перед підрядником складає 21 269 597,06 грн.

Замовник доручає підряднику виконання робіт зі збирання вирощеного врожаю на площі 3193 га (пункт 2.1. Додаткової угоди).

Вартість робіт зі збирання врожаю визначена сторонами в розмірі 550 грн за 1 га (пункт 2.3. Додаткової угоди).

Відповідно до пункту 3.1. Додаткової угоди підрядчик зобов`язується своїми силами, засобами та за свій рахунок своєчасно провести збирання вирощеного врожаю сільськогосподарських культур; своїми силами, засобами та за свій рахунок доставити весь об`єм зібраного врожаю на елеватор для зарахування на поточний рахунок замовника до 25.10.2017.

Пунктом 3.2. Додаткової угоди передбачено, що замовник зобов`язується прийняти виконані роботи зі збирання врожаю і оплатити виконані роботи по збиранню врожаю та доставки його на елеватор та наявну на час укладання угоди заборгованість.

Згідно з пунктом 4.1 Додаткової угоди замовник зобов`язується в разі виконання підрядником своїх зобов`язань, передбачених пунктом 3.1. цієї угоди здійснити розрахунок з підрядником в строк до 30.10.2017 в розмірі вартості зарахованої кількості культур, до погашення всього розміру заборгованості, зазначеному в пункті 1.1. цієї угоди та оплати виконаних робіт по даній угоді.

У разі недостатності коштів, виручених від реалізації врожаю, зібраного на площі 3193 га, для погашення всієї заборгованості замовника перед підрядником (сума зазначена в пункті 1.1. та сума, зазначена в актах виконаних робіт, підписаних відповідно до даної угоди), незалежно від причин такої недостатності, всі зобов`язання замовника перед підрядником вважаються погашеними та підрядник не буде мати ніяких претензій до замовника (пункт 5.1 Додаткової угоди).

Додаткова угода підписана повноважними представниками сторін та скріплена печатками.

Комісією у складі працівників Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України та державної установи "Устинівський виправний центр (№ 37)" складено акт обстеження фактичної наявності та обробітку полів Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 37)",

2.3. Крім того, рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.12.2019 у справі № 912/2394/19 за позовом Приватного підприємства "Удача" до Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№37)" про визнання недійсним договору підряду на вирощування товарної сільськогосподарської продукції від 23.01.2017 № Г-18 з додатками, встановлено обставини, які не доказуються при розгляді даної справи:

"23.01.2017 між Приватним підприємством "Удача" та Державним підприємством "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№37)" укладено договір № Г-18 вирощування товарної сільськогосподарської продукції (далі - договір).

Розділом 1 договору визначено, що замовник доручає, а підрядник зобов`язується на власний ризик виростити урожай товарної сільськогосподарської продукції у відповідності до умов Даного Договору, та розподілити її відповідно до умов Договору.

Предметом підряду (результатом виконаних робіт за Даним Договором) є вирощений та зібраний урожай товарної сільськогосподарської продукції в заліковій вазі або сплата фіксованого розміру доходу Замовнику (п. 3.1. договору).

За пунктом 4.1. договору підрядник зобов`язується:

- своїми силами, засобами та за свій рахунок своєчасно провести закупівлю насіння відповідної сільськогосподарської культури, мінеральних добрив, засобів захищу, провести необхідний комплекс робіт згідно технології її вирощування та інших агротехнічних заходів, збирання урожаю (конкретний обсяг робіт сторони врегульовують відповідними додатковими угодами);

- при виконанні умов даного договору додержувати встановлених норм діючого законодавства стосовно охорони навколишнього природного середовища та охорони земель, захисних смуг, санітарних та протипожежних норм та правил техніки безпеки;

- у разі необхідності подавати за 5 днів письмову заявку до замовника на залучення спецконтингенту для виконання робіт за цим договором, проводити оплату виконаної роботи згідно наданих рахунків;

- допускати для ведення обліку і контролю за ходом виконання підрядних робіт представників замовника;

- після закінчення терміну дії даного, договору передати замовнику надану земельну ділянку у аналогічному стані в якому вона була передана в момент укладення Договору.

Замовник зобов`язується:

- надати земельну ділянку площею 3468 гектарів в придатному для виконання підрядчиком умов договору стані із земель які належать замовнику на підставі Акту на право постійного користування серії КР №0002 від 09.11.1995 року виданого Устинівською районною Радою народних депутатів Устинівського району Кіровоградської області України, нормативна грошова оцінка землі станом на 01 січня 2017 року складає 28 695 гривень за 1 гектар та щорічно змінюється (п. 4.2. договору)...

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2024 року (п. 8.1. договору).

Відповідно до пункту 11.1. договору умови даного договору мають однакову зобов`язувальну силу для сторін і можуть бути змінені за взаємною згодою з обов`язковим складанням письмового документу...

Відповідно до додатку № 1 до Договору "Перелік земельних ділянок" передбачено перелік земельних ділянок на яких виконуються підрядні роботи. Загальна площа земельних ділянок становить 3465,2 га.

Додатком № 2 "Програма робіт" визначено перелік та вартість видів робіт за договором".

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 27.01.2020 позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним з моменту укладення договір проведення сільськогосподарських робіт, направлених на виконання дій з вирощування сільськогосподарської продукції № Г-007/17 від 03.03.2017 з Додатком № 1, укладений між Державним підприємством "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№ 37)" та Приватним підприємством "Удача".

Рішення суду аргументовано тим, що спорюваний Договір підписано представниками Приватного підприємства "Удача" (Зінченко Р.В.) та Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№37)" (ОСОБА_1), який на час підписання спірного договору обіймав посаду директора державного підприємства, тобто мав повноваження щодо представництва юридичної особи. Проаналізувавши умови договору № Г-18 вирощування товарної сільськогосподарської продукції, який було укладено сторонами 23.01.2017, тобто раніше, ніж оспорюваний договір, суд першої інстанції прийшов до висновку про існування умислу в діях представника державного підприємства щодо зловмисної домовленості, оскільки цей договір підписано під час дії договору № Г-18, умовами якого передбачено здійснення одних і тих же робіт на полі, яке вже передане відповідачу для вирощування сільськогосподарської продукції за винагороду. Підписання представником Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№37)" оспорюваного договору фактично порушило мету діяльності державного підприємства - отримання прибутку, для позивача настали несприятливі наслідки у зв`язку з вчиненням оспорюваного правочину, оскільки виникло зобов`язання з оплати вартості робіт, які фактично входять в комплекс робіт, охоплений договором Г-18, який також є оплатним. Існує причинний зв`язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для державного підприємства, оскільки підписання договору № Г-007/17 та актів виконаних робіт до нього спричинило виникнення зобов`язання у державного підприємства ще раз оплатити вартість робіт, які вже мали бути оплачені за договором Г-18.

3.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2020 у справі № 912/2771/19 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.01.2020 скасовано та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду мотивована тим, що представником не може вважатись орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 ЦК України. Отже, на думку суду, директор товариства не є представником у розумінні законодавства. Крім того позивачем та матеріалами справи не доведено наявності умислу представника, який усвідомлював факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачав настання невигідних для останнього наслідків та бажав чи свідомо допускав їх настання, а також наявності самої домовленості. При цьому, виконання дій від імені Державного підприємства виключає зловмисну домовленість. Отже, відсутні підстави, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, так як позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності зловмисної домовленості сторін представника однієї сторони з другою стороною під час укладення спірного договору.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2020 у справі № 912/2771/19, ДП "Сільськогосподарське підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 37)" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржник зазначив, що касаційна скарга подається з підстави неправильного застосування судом апеляційної інстанції частини першої статті 232 Цивільного кодексу України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17. Зокрема, хоча суд першої інстанції у своєму рішення посилався на зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, апеляційний господарський суд його проігнорував та фактично відступив від нього, без належного обґрунтування та в порушення положень статті 269 ГПК України.

Крім того, заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що директор не є представником у розумінні цивільного законодавства.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Удача" вказує на безпідставність доводів скаржника, вважає, що правовідносини у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, на яку посилається скаржник, є відмінними від правовідносин у справі яка розглядається, а висновки суду апеляційної інстанції є вірними, а тому необхідно залишити без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2020 у справі № 912/2771/19.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Колегія суддів вважає, що підтвердилася підстава касаційного оскарження передбачена пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний господарський суд застосував положення цивільного законодавства (стаття 232 ЦК України, Глава 17 ЦК України) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17.

Як убачається із матеріалів справи, Предметом позовних вимог є визнання недійсним договору проведення сільськогосподарських робіт направлених на виконання дій з вирощування сільськогосподарської продукції № Г-007/17 від 03.03.2017 з Додатком №1, укладеного між Державним підприємством "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№37)" та приватним підприємством "Удача" з підстав, передбачених статтею 232 ЦК України.

Апеляційний господарський скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив, у тому числі з того, що представником не може вважатись орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 ЦК України. У зв`язку із цим, директор товариства Шевченко Т. В., який підписав оспорюваний договір, не є представником у розумінні законодавства.

Однак, із таким висновком колегія суддів не може погодитися, з огляду на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, зокрема про таке.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2 80 91 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України).

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (частина четверта статті 92 ЦК України).

У відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Отже, за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, на яку, у свою чергу, посилався суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги. Твердження про те, що директор не може вважатися представником не містить жодних належних аргументів та мотивів з яких суд прийшов до такого висновку. Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 на момент підписання спірного договору обіймав посаду директора державного підприємства, тобто мав повноваження щодо представництва юридичної особи.

5.4. Водночас, колегія суддів звертає увагу на таке.

За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частина третя статті 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Отже, розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсним договору на підставі статті 232 ЦК України, суд має брати до уваги, що необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Верховний Суд України у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 зазначили, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Звертаючись із позовною заявою про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони, а суд має перевірити відповідність доводів позивача вимогам статті 232 ЦК України і лише за наявності всіх ознак має підстави для визнання договору недійсним.

Таким чином, у контексті справи № 912/2771/19, для задоволення позовних вимог позивач повинен був довести усі ознаки які б вказували, що спірний правочин вчинений у результаті зловмисної домовленості представника.

Апеляційний господарський суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог встановив, що позивачем та матеріалами справи не доведено наявності умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання, а також наявності самої домовленості. При цьому, виконання дій від імені Державного підприємства виключає зловмисну домовленість. Відтак, суд дійшов висновку, що відсутні підстави з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, так як позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності зловмисної домовленості сторін представника однієї сторони з другою стороною під час укладення спірного договору .

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18).

Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи № 917/1307/18).

Оскільки під час розгляду справи апеляційний господарський суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку про недоведеність позивачем вимог щодо визнання спірного договору недійсним, Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що відхилені у постанові суду, а також додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене і враховуючи, що хоча підстава касаційного оскарження передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України отримала підтвердження, однак це не спростовує висновків суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, які обґрунтовані недоведеністю позивачем наявності усіх ознак, передбачених статтею 232 ЦК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2020 у справі № 912/2771/19. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені статтею 311 ГПК України та мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.2. Згідно з частиною четвертою статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

6.3. Оскільки встановлена під час касаційного провадження невідповідність висновків суду апеляційної інстанції не призвела до прийняття невірного по суті рішення, Касаційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 37)" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2020 у справі № 912/2771/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині зазначену постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ