ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 912/921/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Скляренка Василя Володимировича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2023 (колегія суддів у складі: Кощеев І.М. - головуючий, Іванов О.Г., Чус О.В.)

у справі № 912/921/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат"

до Фізичної особи-підприємця Скляренка Василя Володимировича

про стягнення 86593,35 грн,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Фізичної особи - підприємця Скляренка Василя Володимировича (далі - Відповідач) про стягнення 13500,00 грн 3% річних (за період з 25.05.2020 до 25.05.2023) і 73093,35 грн інфляційних (за період з травня 2020 року до квітня 2023 року).

2. Позов мотивовано посиланням на положення статей 625 1212 Цивільного кодексу України та обставини неповернення Відповідачем безпідставно отриманих ним від Позивача грошових коштів у сумі 150000,00 грн, які встановлено в судових рішеннях у справі №912/2773/20, що мають преюдиційне значення відповідно до положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3. У 2020 році Позивач звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Відповідача про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 150002,40 грн та відсотків за користування безпідставно одержаними грошовими коштами в сумі 220984,56 грн.

4. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020 у справі №912/2773/20 зазначений позов задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2,40 грн основного боргу, 3,54 грн 30% річних, у решті позовних вимог відмовлено.

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2021 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020 у справі №912/2773/20 скасовано в частині відмови у стягненні 150000,00 грн безпідставно одержаних коштів, прийнято в цій частині нове рішення, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 150000,00 грн безпідставно одержаних коштів, у решті рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

6. Постановою Верховного Суду від 08.09.2021 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №912/2773/20 скасовано, справу в скасованій частині передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

7. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2022 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020 у справі №912/2773/20 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

8. За змістом зазначеної постанови, Центральний апеляційний господарський суд встановив, що 24.03.2015 між Сільськогосподарським кооперативом "Шаболат", правонаступником якого є Позивач, як замовником та Відповідачем як виконавцем укладено договір на виконання робіт по збиранню урожаю №03 (далі - Договір).

9. На виконання умов Договору Відповідач надав Позивачу послуги щодо збирання врожаю на суму 866333,60 грн, що підтверджується актом здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) №3.

10. Позивач на оплату послуг перерахував Відповідачу грошові кошти у загальній сумі 1016336,00 грн, у тому числі за платіжними дорученнями: №155 від 15.06.2015 на суму 70000,00 грн, №211 від 26.06.2015 на суму 70000,00 грн, №255 від 10.07.2015 на суму 50000,00 грн, №312 від 23.07.2015 на суму 300000,00 грн, №344 від 04.08.2015 на суму 150000,00 грн, №413 від 27.08.2015 на суму 150000,00 грн, №435 від 08.09.2015 на суму 226336,00 грн.

11. 04.05.2018, 21.12.2018, 09.04.2019 і 29.07.2020 Позивач направив Відповідачу листи за вих. №71, №247, №120, №141 з вимогою про повернення грошових коштів в сумі 150000,00 грн у зв`язку з переплатою за послуги по збиранню врожаю згідно з Договором.

12. Кошти в сумі 150000,00 грн, які перераховані за платіжним дорученням №413 від 27.08.2015 з призначенням платежу за послуги збирання врожаю згідно з рахунком №б/н від 26.08.2015, не є оплатою послуг, наданих відповідно до акта №3 здачі-приймання виконаних робіт (наданні послуг). Відповідно, сума грошових коштів 150000,00 грн отримана Відповідачем без достатніх правових підстав, а тому до відповідних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 Цивільного кодексу України, яка регулює набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

13. Позовна давність щодо вимог про повернення отриманих відповідачем за платіжним дорученням №413 від 27.08.2015 без достатніх правових підстав коштів у сумі 150000,00 грн спливла 28.08.2018.

14. Оскільки Відповідач заявив у суді першої інстанції про сплив позовної давності, а вимоги, які є предметом позову не входять до переліку вимог, на які позовна давність не поширюється, визначених статтею 268 Цивільного кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції в справі №912/2773/20 застосував позовну давність і відмовив у задоволені позовних вимог про стягнення 150002,40 грн надмірно перерахованих коштів за виконані роботи та 220984,56 грн відсотків за користування грошовими коштами.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

15. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 31.08.2023 у задоволенні позову відмовлено.

16. Рішення мотивовано тим, що відмова судовим рішенням у справі №912/2773/20 у задоволенні вимог Позивача про стягнення з Відповідача безпідставно утримуваної ним суми коштів з підстав спливу позовної давності унеможливлює застосування до спірних правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише в разі наявності грошового зобов`язання, яке підлягає виконанню.

17. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2023 рішення господарського суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, позов задоволено.

18. Постанову мотивовано тим, що невиконання Відповідачем як боржником грошового зобов`язання з повернення безпідставно сплачених коштів є триваючим правопорушенням, тому в Позивача право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникло з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі цього позову.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

19. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

20. Касаційну скаргу мотивовано підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, через неврахування апеляційним господарським судом при ухваленні оскаржуваної постанови висновків щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №904/6892/17, від 23.11.2022 у справі №285/3536/20, від 03.04.2019 у справі №759/9094/15, від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 02.09.2020 у справі №569/12918/16-ц, від 18.03.2020 у справі №442/398/15-ц, від 11.12.2019 у справі №390/880/16-ц.

21. Водночас Відповідач зазначає про неподібність спірних правовідносин у постановах, на висновки в яких послався апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові.

22. Відповідач наголошує, що Центральний апеляційний господарський суд у справі №912/2773/20 застосував наслідки спливу позовної давності та відмовив у позові щодо стягнення відповідних грошових коштів у зв`язку з тим, що Відповідач зі спливом років утратив можливість захищатися проти вимог і доводів Позивача, тобто не має можливості зібрати належним чином докази, які можуть бути неповними через сплив часу.

23. На думку Відповідача, Позивач не може зазнати матеріальних втрат (збитків) від знецінення суми основного боргу внаслідок інфляційних процесів, у стягненні якої йому відмовлено.

24. Також Відповідач зазначає, що пред`явлення кредитором тільки позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються штрафні санкції дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику, та зберігає постійну можливість кредитора подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних страт, нарахованих на задавнену вимогу.

25. Крім того, Відповідач подав заяву про стягнення судових витрат, у якій просить стягнути з Позивача на його користь судові витрати в розмірі 16294,40 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн (без ПДВ) та судового збору в розмірі 4294,40 грн.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

26. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні скарги відмовити, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

27. Щодо доводів Відповідача про нерелевантність правових позицій, якими обґрунтовані позовні вимоги, Позивач наголошує, що оскільки постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2022 у справі №912/2773/20 відмовлено у стягненні основного боргу в сумі 150000,00 грн лише через пропуск позовної давності, це підтверджує наявність порушеного права Позивача щодо повернення Відповідачем зазначеної суми безпідставно одержаних грошових коштів, інакше позовна давність не була б застосована.

28. Тобто апеляційний господарський суд у справі №912/2773/20 встановив, що Відповідач має невиконане зобов`язання перед Позивачем щодо повернення суми безпідставно одержаних грошових коштів у розмірі 150000,00 грн, і це відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційною для цієї справи обставиною.

29. Також Позивач зазначає, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 зазначеного Кодексу, тому закінчення позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних. При цьому Позивач посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №918/650/21, від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 03.07.2019 у справі №541/3253/15-ц, від 07.09.2022 у справі №924/159/14, від 13.05.2021 у справі №910/4391/19, від 17.01.2023 у справі №910/2488/21 та постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі справа №918/329/16 (провадження №3-1522гс16).

30. Крім того, позивач подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому просить відмовити в задоволенні клопотання Відповідача про стягнення судових витрат у повному обсязі.

31. Клопотання мотивовано тим, що заявлені 4 години роботи, нібито витрачені адвокатом, є штучно завищеними, а витрати Відповідача на оплату таких послуг - неспівмірними з характером виконаної роботи.

Позиція Верховного Суду

32. Керуючись вимогами статей 14 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

33. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду позовних вимог про стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на безпідставно сплачені Позивачем Відповідачу та неповернені грошові кошти, обставини щодо відсутності правової підстави для сплати яких встановлено судовим рішенням у іншій справі, яким, водночас, відмовлено в стягненні зазначених коштів через сплив позовної давності.

34. При вирішенні цього спору перед господарськими судами, зокрема, постало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на грошове зобов`язання, позовна давність щодо вимоги про стягнення якого спливла. Верховний Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення вказаного позову з огляду на таке.

35. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

36. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, служить законним цілям встановлення правової визначеності та остаточності. Воно захищає потенційних відповідачів від прострочених позовів, які буде тяжко заперечити, та несправедливості, яка може мати місце, якщо суд буде змушений ухвалити рішення щодо подій, які відбулися у віддаленому минулому, спираючись на докази, які могли стати недостовірними та неповними внаслідок давності.

37. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (статті 257 261 Цивільного кодексу України).

38. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

39. При цьому в силу статті 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

40. Нарахування спірних у справі сум врегульовано статтею 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

41. У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (зокрема постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

42. За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №903/2718/16-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

43. Верховний Суд у постанові від 17.11.2020 у справі №904/6892/17 (на яку послався Відповідач у касаційній скарзі) виснував, що інфляційні втрати, 3% річних випливають з основного зобов`язання та є додатковими зобов`язаннями, які поділяють долю основного зобов`язання (основного боргу), позаяк втрата права на судовий захист щодо основної вимоги має наслідком втрату права на судовий захист і щодо додаткових позовних вимог.

44. Водночас Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (на яку посилається Відповідач у касаційній скарзі) і від 03.10.2023 у справі №366/203/21 виснувала, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

45. Верховний Суд також зауважував, що стягнення інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на зобов`язання, щодо якого спливла позовна давність, по суті нівелює наслідки спливу позовної давності на таке зобов`язання та дозволяє кредитору обійти їх попри вимоги статті 267 Цивільного кодексу України. Адже в разі задоволення таких вимог складається нерозумна ситуація, коли зі спливом позовної давності та неможливістю захисту відповідної вимоги про стягнення заборгованості кредитор зберігає можливість постійно заявляти вимоги про стягнення нарахованих на таку вимогу інфляційних втрат і 3% річних, що означає по суті виконання вимоги, щодо якої пропущено позовну давність, без можливості боржнику уникнути переслідування після закінчення встановленого законом строку.

46. Подібний за змістом висновок викладений Верховним Судом у постанові від 25.01.2024 у справі №924/159/14(924/502/23) (яка підлягає врахуванню під час розгляду цієї справи відповідно до вимог частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України) та постанові від 23.11.2022 у справі №285/3536/20 (на яку посилається Відповідач у касаційній скарзі).

47. Крім того, у постановах від 23.11.2022 у справі №285/3536/20 і від 18.03.2020 у справі №442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі №757/44680/15-ц).

48. Зважаючи на викладене, оскільки згідно з наведеною правовою позицією Верховного Суду Великої Палати до акцесорних зобов`язань віднесено, зокрема, зобов`язання зі сплати інфляційних і річних процентів, правильним є висновок господарського суду першої інстанції в цій справі про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахувань, здійснених саме на основне зобов`язання, позовна давність щодо якого спливла і це підтверджено постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2022 у справі №912/2773/20.

49. Отже, з огляду на положення статті 266 Цивільного кодексу України місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні слушно зазначив, що відмова судом у задоволенні вимог Позивача про стягнення з Відповідача безпідставно утриманої ним суми грошових коштів з підстав спливу позовної давності унеможливлює застосування до спірних у цій справі правовідносин статті 625 зазначеного Кодексу.

50. Водночас Верховний Суд вважає помилковими викладені в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду висновки про те, що оскільки відмова в задоволенні позову щодо стягнення заборгованості з підстав пропуску позовної давності не припиняє грошове зобов`язання Відповідача перед Позивачем, вона не позбавляє Позивача права нараховувати інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

51. Відповідно, безпідставним є також аргументи Позивача про те, що закінчення позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних.

52. При цьому Верховний Суд приймає до уваги необхідність враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (подібний висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17), якою в цьому випадку є правова позиція, викладена в постанові від 03.10.2023 у справі №366/203/21.

53. З огляду на таке Верховний Суд відхиляє посилання Позивача у відзиві на касаційну скаргу на висновки, викладені в постановах Верховного Суду України: від 6.04.2017 у справі справа №918/329/16 (провадження №3-1522гс16); від 18.05.2022 у справі №918/650/21; від 26.10.2018 у справі №922/4099/17; від 03.07.2019 у справі №541/3253/15-ц; від 07.09.2022 у справі №924/159/14; від 13.05.2021 у справі №910/4391/19; від 17.01.2023 у справі №910/2488/21, на які послався апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

54. Виходячи з викладеного, Верховний Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з чим вважає безпідставним скасування апеляційним господарським судом рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову.

55. Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права до встановлених судами обставин та без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду. Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі. Касаційну скаргу слід задовольнити.

Розподіл судових витрат

56. Зважаючи на залишення в силі судового рішення, яким відмовлено в задоволенні позову, судові витрати відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають покладенню на Позивача.

57. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

58. У частинах 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

59. Відповідач на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом касаційної скарги на суму 10000,00 грн надав такі документи: договір про надання професійної правничої допомоги №75/2021 від 01.09.2021, додаткова угода №1 від 25.12.2023 до вказаного договору, рахунок №716/2024 від 13.02.2024, акт приймання наданих послуг від 13.02.2024 відповідно до вказаного договору (далі - Акт), квитанція до платіжної інструкції №@2PL503060 від 15.02.2024.

60. Зі змісту наведених доказів вбачається, що Адвокатське об`єднання "Адвокатська фірма "Єфімов, Брожко та партнери" виконало, а Відповідач прийняв адвокатські послуги згідно з договором про надання професійної правничої допомоги №75/2021 від 01.09.2021 щодо ознайомлення зі змістом постанови Центрального апеляційного господарського суду у справі №912/921/23 та підготовки касаційної скарги на суму 10000,00 грн з урахуванням кількості часу - 4 години та ставки за годину - 2500,00 грн, що відповідає умовам зазначеного договору. Відповідач оплатив зазначені адвокатські послуги.

61. Проаналізувавши наведені документи та вказані в Акті послуги з урахуванням вимог, зокрема, статей 126 129 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд вважає обґрунтованими та співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 10000,00 грн.

62. Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи Позивача про завищення наведеного в акті виконаних робіт часу роботи, витраченого адвокатом. Зокрема, Верховний Суд приймає до уваги, що Позивач у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не наводить конкретний час та розмір витрат на правничу допомогу, які він вважає обґрунтованими і співмірними зі складністю справи тощо. Натомість Позивач просить відмовити в стягненні судових витрат у повному обсязі без наведення обставин, які б свідчили про наявність передбачених процесуальним законодавством підстав для покладення судових витрат на Відповідача попри вирішення спору на його користь.

63. Стосовно аргументів Позивача про те, що ознайомлення з матеріалами справи не є окремим видом робіт, а є складовою процесу безпосередньої підготовки касаційної скарги, Верховний Суд враховує, що за змістом наданих Відповідачем доказів, ознайомлення адвоката зі змістом постанови господарського суду апеляційної інстанції у контексті витраченого часу та вартості послуг наведено саме сукупно з підготовкою касаційної скарги, нарахування окремої оплати зазначеної послуги не передбачено.

64. При цьому Верховний Суд зауважує, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

65. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про стягнення з Позивача на користь Відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції в розмірі 10000,00 грн, а також витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 4294,40 грн.

Керуючись статтями 129 300 301 308 310 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Скляренка Василя Володимировича задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2023 у справі №912/921/23 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.08.2023 у справі №912/921/23 залишити в силі.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" (67770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, село Шабо, вул. Центральна, буд. 120-Б, ЄДРПОУ 03768767) на користь Фізичної особи - підприємця Скляренка Василя Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 4294 (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири) гривні 40 копійок судового збору за подання касаційної скарги та 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції. Видачу наказу доручити Господарському суду Кіровоградської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді В. Пєсков

В. Погребняк