№ 913/92/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 913/92/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

товариства з обмеженою відповідальністю «Агрекс» - Зубенко В.М., адвокат (дов. від 18.01.2021, свідоцтво від 25.04.2018),

фермерського господарства «Риск» - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу фермерського господарства «Риск»

на рішення господарського суду Луганської області від 25.05.2021 (суддя Шеліхіна Р.М.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 (головуючий суддя: Россолов В.В., судді: Ільїн О.В., Хачатрян В.С.)

у справі № 913/92/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агрекс»

до фермерського господарства «Риск»

про стягнення 7 021 288,00 грн.,

та за зустрічним позовом фермерського господарства «Риск» (далі - ФГ «Риск»)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрекс» (далі - ТОВ «Агрекс»)

про визнання недійсним договору.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Агрекс» звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до ФГ «Риск» про стягнення: 761 250,00 грн. штрафу за не поставку товару, який нарахований згідно з пунктом 6.2 договору поставки від 05.08.2020 № 2083; 1 522 500,00 грн. штрафу за несвоєчасне повернення передоплати, який нарахований згідно з пунктом 6.3 договору поставки від 05.08.2020 № 2083; 62 538,00 грн. компенсації різниці в гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати; 4 675 000,00 грн. збитків, які пов`язані з понесеними ТОВ «Агрекс» додатковими витратами на закупівлю товару в третіх осіб, у зв`язку з неналежним виконанням ФГ «Риск» умов договору поставки від 05.08.2020 № 2083.

ФГ «Риск» у зустрічному позові просило визнати недійсним договір поставки від 05.08.2020 № 2083 разом із специфікацією від 05.08.2020 № 1 до нього з підстав: укладення вказаного правочину та специфікації зі сторони ТОВ «Агрекс» неуповноваженою особою, за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності; укладення правочину та специфікації до нього під впливом тяжкої для ФГ «Риск» обставини (стаття 233 Цивільного кодексу України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Луганської області від 25.05.2021 зі справи № 913/92/21 первісний позов задоволено частково: стягнуто з ФГ «Риск» на користь ТОВ «Агрекс» 761 250,00 грн. штрафу за не поставку товару, який нарахований згідно з пунктом 6.2 договору поставки від 05.08.2020 № 2083; 1 522 500,00 грн. штрафу за несвоєчасне повернення передоплати, який нарахований згідно з пунктом 6.3 договору поставки від 05.08.2020 № 2083; 62 538,00 грн. компенсації різниці в гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати; 35 194,32 грн. судового збору. У решті вимог за первісним позовом відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 зі справи рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову про стягнення збитків; ухвалено в цій частині нове рішення про стягнення з ФГ «Риск» на користь ТОВ «Агрекс» 4 675 000,00 грн. завданих збитків. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ФГ «Риск» на користь ТОВ «Агрекс» 70 124,26 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, а також 105 187,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ФГ «Риск» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ФГ «Риск» збитків у розмірі 4 675 000,00 грн.; скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ФГ «Риск» 2 346 288,00 грн. штрафних санкцій; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі; скасувати судові акти попередньої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги ФГ «Риск» визначає підстави касаційного оскарження передбачені:

- пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи, що у цій справі при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій не враховані висновки щодо застосування норм права (статей 61 Конституції України 233 Цивільного кодексу України, статей 231 233 Господарського кодексу України), які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17 та у постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 6-551цс16;

- пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права (статей 192 524 533 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України) у подібних правовідносинах, зокрема, щодо застосування місцевим та апеляційним судами до відповідача компенсації різниці гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати;

- пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктами 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України, зазначаючи, що суд не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, при дослідженні доказів, наявних в матеріалах справи, судом вказані докази досліджувалися однобічно та поверхнево, не в повній мірі; надані ФГ «Риск» докази залишені поза увагою, що стосується як вимог за первісним, так і за зустрічним позовами; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження, огляд доказів, інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, це стосується відхилення судом першої інстанції клопотання про зменшення розміру нарахувань штрафних санкцій, клопотання про розстрочення виконання рішення суду, залишення поза увагою доказів щодо поважності причин не поставки товару.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Агрекс» просило залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, зокрема про дотримання названим судом норм матеріального та процесуального права.

Представник ТОВ «Агрекс» брав участь у судовому засіданні 30.09.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду згідно з ухвалою Суду від 21.09.2021.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ТОВ «Агрекс», як покупцем та ФГ «Риск», як постачальником укладений договір поставки від 05.08.2020 № 2083 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити в строк до 30.10.2020, а покупець - прийняти і оплатити насіння соняшника врожаю 2020 року на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору кількість товару, що має бути поставлена постачальником покупцю за цим договором, обумовлюється сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами Договору.

Порядок оплати товару обумовлюється сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами Договору (пункт 3.3 Договору).

Термін поставки товару обумовлюється сторонами в специфікаціях (пункт 4.2 Договору).

Датою поставки товару покупцеві вважається день фактичного прийняття товару покупцем (пункт 4.3 Договору).

Сторонами складено специфікацію від 05.08.2020 № 1 до Договору, відповідно до якої ФГ «Риск» зобов`язалося поставити 500,00 тон соняшника, +/- 10% на умовах поставки DAP склади ТОВ «Сватівська олія» по ціні 10 150,00 грн. за 1т, на загальну суму 5075 000,00 грн. в строк до 30.10.2020, а ТОВ «Агрекс» зобов`язалося сплатити товар на умовах: 50% вартості товару в сумі 2 537 500,00 грн. протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати укладання сторонами цієї специфікації; остаточні розрахунки протягом 5-ти банківських днів з дати поставки товару в повному обсязі, але не раніше отримання покупцем квитанцій про реєстрацію податкових накладних та інших документів, обумовлених в пункті 4.6 Договору.

Покупцем 05.08.2020 сплачено на поточний рахунок постачальника 2 537 500,00 грн., що становить 50% вартості товару та підтверджується платіжним дорученням від 06.08.2020 № 7680.

Постачальником не виконані умови Договору в частині постачання товару в обсязі 500,00 тон соняшника на загальну суму 5 075 000,00 грн. у передбачений сторонами строк (до 30.10.2020).

Згідно з пунктом 6.2. Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасної поставки або не поставки товару або його частини, постачальник сплачує штраф в розмірі 5% від вартості не поставленого (несвоєчасно поставленого) товару, і крім того, відшкодовує всі заподіяні цим збитки. У разі несвоєчасної поставки або не поставки товару або його частини на строк понад 10 календарних днів, постачальник також додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості не поставленого (несвоєчасно поставленого) товару або його частини.

Відповідно до пункту 6.3 Договору, у разі прострочення поставки (не поставки) товару, або його частини, на строк більш ніж 10 (десять) днів, постачальник за письмовою вимогою покупця, зобов`язаний негайно, та у будь-якому випадку не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання такої письмової вимоги, повернути покупцю отриману від нього попередню оплату, на яку не було поставлено товар. Також постачальник зобов`язаний сплатити покупцю в такому випадку компенсацію, яка розраховується як різниця між доларовим еквівалентом вартості товару (частини вартості товару), що повертається постачальником (визначається за офіційним курсом НБУ гривні до долара США на день такого повернення), та доларовим еквівалентом вартості товару (частини вартості товару), що була сплачена покупцем (визначається за офіційним курсом НБУ гривні до долара США на день такої оплати). Компенсація сплачується постачальником покупцю в гривнях України за офіційним курсом НБУ гривні України до долара США на день оплати такої компенсації.

У разі не повернення покупцеві в цей строк попередньої оплати та вищевказаної компенсації, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю також штраф в розмірі 30% від вартості не поставленого в строк товару.

Покупець звернувся до постачальника з вимогою від 10.11.2020 № 1-573, в якій просив: негайно здійснити поставку насіння соняшника врожаю 2020 року на загальну суму 5 075 000,00 грн. в кількості 500,00 тон соняшника на умовах, передбачених Договором та специфікацією; негайно повернути ТОВ «Агрекс» передоплату в сумі 2 537 500,00 грн.; негайно сплатити ТОВ «Агрекс» компенсацію різниці в гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати у відповідності до пункту 6.3 Договору; в строк до 16.11.2020 сплатити ТОВ «Агрекс» штраф, передбачений пунктом 6.3 Договору в сумі 837 375,00 грн.

ФГ «Риск» отримало вимогу 24.11.2020, проте залишило її без задоволення.

У подальшому ФГ «Риск» повернуло ТОВ «Агрекс» передоплату в сумі 2 537 500,00 грн. двома платежами: згідно з платіжними дорученнями від 05.01.2021 № 15 на суму 2 029 999,20 грн. та від 12.01.2021 № 2013 на суму 507 500,80 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням ФГ «Риск» умов Договору, ТОВ «Агрекс» звернулося з позовом до суду про стягнення: 761 250,00 грн. штрафу за не поставку товару відповідно до пункту 6.2 Договору; 1 522 500,00 грн. штрафу за несвоєчасне повернення передоплати відповідно до пункту 6.3 Договору; 62 538,00 грн. компенсації різниці в гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати; 4 675 000,00 грн. збитків, у зв`язку з понесеними ТОВ «Агрекс» додатковими витратами на закупівлю товару в третіх осіб.

За доводами ФГ «Риск», Договір та специфікація до нього укладені від імені ТОВ «Агрекс» неуповноваженою особою; Договір укладений під впливом тяжких для ФГ «Риск» обставин, що створювали загрозу неможливості закінчити роботи по збиранню врожаю і його втрати. У зв`язку з чим ФГ «Риск» вказує, що при укладенні спірного правочину ФГ «Риск» не діяло вільно та уклало вказаний договір під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки на час укладання угоди мало скрутне становище і потребувало фінансової підтримки.

З огляду на викладене, ФГ «Риск» у зустрічному позові зі справи просило визнати недійсним Договір разом із специфікацією до нього.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з ФГ «Риск» на користь ТОВ «Агрекс»: 761 250,00 грн. штрафу за не поставку товару, який нарахований згідно з пунктом 6.2 Договору; 1 522 500,00 грн. штрафу за несвоєчасне повернення передоплати, який нарахований згідно з пунктом 6.3 Договору; 62 538,00 грн. компенсації різниці в гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати; 4 675 000,00 грн. збитків, які пов`язані з понесеними ТОВ «Агрекс» додатковими витратами на закупівлю товару в третіх осіб.

Причиною виникнення спору зі справи за зустрічним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору разом із специфікацією до нього з підстав: укладення вказаного правочину та специфікації зі сторони ТОВ «Агрекс» неуповноваженою особою, за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності; укладення правочину та специфікації до нього під впливом тяжкої для ФГ «Риск» обставини.

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, виходив, зокрема, з наявності підстав для стягнення з ФГ «Риск» на користь ТОВ «Агрекс» 761 250,00 грн. штрафу від вартості непоставленого товару, нарахованого згідно з пунктом 6.2 Договору (5% до 10 днів прострочення + 10% після 10 днів прострочення поставки товару), 1 522 500,00 грн. штрафу за несвоєчасне повернення передоплати, нарахованого відповідно до пункту 6.3 Договору; 62 538,00 грн. компенсації різниці в гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати відповідно до пункту 6.3 Договору; відсутності підстав для стягнення збитків, у зв`язку з недоведеністю ТОВ «Агрекс» наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою ФГ «Риск» (непоставкою соняшника), необхідністю для ТОВ «Агрекс» укладення договору на закупівлю соняшника в іншого постачальника та завданою шкодою у розмірі 4 675 000,00 грн. (що є різницею між вартістю непоставленого ФГ «Риск» товару та вартістю товару, який придбаний в іншого постачальника). У задоволенні зустрічного позову відмовлено з посиланням, зокрема, на недоведеність позовних вимог за зустрічним позовом.

Апеляційний господарський суд, у свою чергу, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції (в частині відмови у задоволенні вимоги за первісним позовом про стягнення 4 675 000,00 грн. завданих збитків) та ухвалюючи нове рішення у скасованій частині про задоволення позову, виходив, зокрема, з того, що укладення ТОВ «Агрекс» 24.11.2020 договору поставки з іншим постачальником (приватним підприємством «Владар») на закупівлю 500,00 тон соняшника за ціною 19 500,00 грн., зумовлене саме невиконанням ФГ «Риск» умов Договору в частині поставки товару, що свідчить про наявність причинно - наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою ФГ «Риск» та завданою шкодою. Таким чином, ТОВ «Агрекс» доведено наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинно - наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, вина ФГ «Риск».

У касаційній скарзі скаржник посилається, зокрема, на те, що при винесенні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій не враховані висновки щодо застосування норм права (статей 61 Конституції України 233 Цивільного кодексу України, статей 231 233 Господарського кодексу України), які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17 та у постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 6-551цс16.

Суд враховує, що 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених ним постановах Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду), Суд зазначає таке.

Так, згідно з постановою від 09.02.2018 зі справи № 911/2813/17 про стягнення заборгованості, на яку посилається скаржник, Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні штрафу та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову у цій частині, виходив, зокрема, з того, що договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 названого Кодексу). Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 цього Кодексу. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного Кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного Кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У справі ж рішення, в якій переглядаються, Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов цього договору у вигляді сплати штрафу та штрафу (5% від вартості не поставленого [несвоєчасно поставленого] товару + 10% додатково від вартості не поставленого [несвоєчасно поставленого] товару або його частини, у разі несвоєчасної поставки або не поставки товару або його частини на строк понад 10 календарних днів).

Отже, правовідносини у справі № 911/2813/17 та у справі, рішення в якій переглядаються, не є подібними.

При цьому стосовно застосування приписів статті 61 Конституції України (у контексті передбаченої Договором відповідальності за порушення зобов`язання «штраф + штраф»), скаржник висновків Верховного Суду в інших постановах (у релевантних правовідносинах) не наводить, а Верховний Суд, у свою чергу, здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

У справі № 911/1351/17 (постанова від 22.03.2018) про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язання за договором з поставки товару, Верховний Суд, погоджуючись з доводами судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, з огляду на всі фактичні обставини справи, виходив, зокрема, з того, що за змістом частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу. Підстави та розмір зменшення стягуваного штрафу повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Колегія суддів зазначає, що зменшення розміру пені та штрафу є правом суду, яке було ним реалізоване у справі № 911/1351/17 за наслідками оцінки обставин справи, і такі обставини не є подібними із встановленими обставинами у справі, рішення в якій переглядаються (в якій суди, відмовляючи у зменшенні розміру неустойки, виходили, зокрема, з недоведеності ФГ «Риск» наявності виключних обставин для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій), а тому доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Також скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно з правовими висновками в якій Велика Палати Верховного Суду зазначила, зокрема, таке:

- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин;

- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах;

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань;

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання;

- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру;

- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 Господарського кодексу України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Так, у розгляді вказаної справи Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки складала 98 381,92 грн. і була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, а позивач нарахував 40 306,19 грн. пені, 30 830,83 грн. штрафу, 110 887,30 грн. відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму прострочення.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у стягненні процентів річних з цих підстав.

Таким чином, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, може зменшити загальний розмір відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання та відмовити у їх стягненні.

Беручи до уваги встановлені обставини, колегія суддів зазначає, що у справі № 902/417/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, позивач нарахував суму пені, штрафу та відсотків річних, що разом перевищувала майже в два рази суму заборгованості, яка була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Натомість у справі, що переглядається, такі обставини судами попередніх інстанцій не встановлені, а відсотки річних та пеня взагалі не заявлялися до стягнення.

Отже, правовідносини у справі № 913/92/21 та у справі № 902/417/18 не є подібними.

У постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 зі справи № 6-551цс16 про визнання недійсними правочинів, на яку посилається скаржник, Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив, зокрема, з того, що відповідно до частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. За змістом частини першої статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Стаття 233 Цивільного кодексу України не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин. У вказаній справі суди встановили, що позивачка, від імені якої укладено договір дарування на підставі виданої нею довіреності відповідачу на право розпорядження єдиним її житлом, була людиною похилого віку та інвалідом першої групи, потребувала за станом здоров`я стороннього догляду; її дочка мала тяжку хворобу й перебувала тривалий час на лікуванні у лікарні. З огляду на викладене, Верховний Суд України у справі № 6-551цс16 визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивачки умовах, і що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, тому такий правочин підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 Цивільного кодексу України.

У справі ж, рішення в якій переглядаються, судами попередніх інстанцій встановлено, що ФГ «Риск» не доведено обставин існування при укладенні Договору тяжкої обставини в розумінні вимог законодавства, яка зумовила укладення оспорюваного правочину (відсутні відомості про неплатоспроможність ФГ «Риск», докази існування провадження про банкрутство названої юридичної особи).

Тобто у кожній із зазначених справ судами досліджувалися різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Скаржник у доводах касаційної скарги посилається також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права (статей 192 524 533 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України) у подібних правовідносинах, зокрема, щодо застосування місцевим та апеляційним судами до відповідача компенсації різниці гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати.

Так, за доводами скаржника, згідно з умовами Договору сторонами погоджено ціну та вартість товару саме у валюті гривні. Жодний пункт Договору та специфікації до нього не містить умов визначення ціни та вартості товару в іноземній валюті та не містить жодної прив`язки гривні до валютного доларового еквівалента.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до приписів частини другої статті 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 6.3 Договору у разі прострочення поставки (не поставки) товару, або його частини, на строк більш ніж 10 (десять) днів, постачальник за письмовою вимогою покупця, зобов`язаний негайно, та у будь-якому випадку не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання такої письмової вимоги, повернути покупцю отриману від нього попередню оплату, на яку не було поставлено товар. Також, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю в такому випадку компенсацію, яка розраховується як різниця між доларовим еквівалентом вартості товару (частини вартості товару), що повертається постачальником (визначається за офіційним курсом НБУ гривні до долара США на день такого повернення), та доларовим еквівалентом вартості товару (частини вартості товару), що була сплачена покупцем (визначається за офіційним курсом НБУ гривні до долара США на день такої оплати). Компенсація сплачується постачальником покупцю в гривнях України за офіційним курсом НБУ гривні України до долара США на день оплати такої компенсації.

Отже, як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначеним пунктом Договору сторонами визначений еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, оскільки наведено формулу перерахунку зобов`язання в гривні до іноземної валюти.

Водночас довід скаржника у відповідній частині фактично спрямований на переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин (щодо погодження сторонами у Договорі відповідної умови, яка не суперечить приписам чинного законодавства), у зв`язку з чим суд касаційної інстанції не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права (статей 192 524 533 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України) у подібних правовідносинах.

Стосовно посилання скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та частину третю статті 310 ГПК України, а саме, її пункти 1 та 3, то Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

З огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Суд не бере до уваги аргументи скаржника про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази; дослідив докази однобічно та поверхнево, не в повній мірі. Так, відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, на які посилався скаржник, не підтвердилися.

Окремо Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що скаржник жодним чином не конкретизував, які саме докази розглянуті судами, на його думку, «поверхнево», «не в повній мірі», а які докази, на його думку, не досліджені взагалі.

Також скаржник з посиланням на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання ФГ «Риск» про зменшення розміру нарахувань штрафних санкцій, клопотання про розстрочення виконання рішення суду, залишив поза увагою докази щодо поважності причин не поставки товару.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Так, скаржник помилково ототожнює необґрунтоване відхилення судом клопотання про витребування, дослідження, огляд доказів, інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (що відповідає пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України), тобто ті клопотання, які безпосередньо пов`язані з фактичним встановленням обставин справи, та відхилення судом за результатом їх розгляду клопотання про зменшення розміру нарахувань штрафних санкцій, клопотання про розстрочення виконання рішення суду. Обґрунтованість результатів розгляду вказаних клопотань (які безпосередньо не пов`язані з дослідженням доказової бази у справі або з встановленням обставин, які мають значення для правильного вирішення справи) сам по собі пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України не охоплюється.

Що ж стосується посилання скаржника на залишення судом поза увагою доказів щодо поважності причин не поставки товару, то такий довід за своїм змістом охоплюється пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, а не пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України.

Водночас підстави відхилення Судом доводів скаржника, обґрунтованих з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України наведені вище.

Доводи ТОВ «Агрекс», викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного у цій постанові, беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються із застосуванням норм права судом попередньої інстанції.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наявності визначених законом підстав для скасування або зміни постанови суду апеляційної інстанції (якою скасовано в частині рішення суду першої інстанції з ухваленням у скасованій частині нового рішення) скаржником не доведено.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, пунктів 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Судові витрати

Понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на ФГ «Риск», оскільки касаційне провадження у справі № 913/92/21 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підлягає закриттю, а в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 913/92/21 за касаційною скаргою фермерського господарства «Риск» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу фермерського господарства «Риск» в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 у справі № 913/92/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова