ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/1619/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. - головуючого, Колос І. Б., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної експертизи "Укрексперт"» - Бречко М. П.,

відповідача Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - Оленюка С. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної експертизи "Укрексперт"»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 (колегія суддів: Орищин Г. В. (головуючий), Галушко Н. А., Желік М. Б.) та рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2024 (суддя Запотічняк О. Д.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної експертизи "Укрексперт"»

до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр технічної експертизи "Укрексперт"» (далі - позивач, ТОВ «Укрексперт») подало до господарського суду позов, в якому просило визнати недійсним рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відповідач, Відділення АМК) від 18.04.2024 № 63/23-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» (далі - оспорюване рішення).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення відповідач прийняв без всебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи та належної оцінки в ній доказів, за невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Господарський суд Львівської області у рішенні від 30.10.2024, залишеним без змін Західним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 30.01.2025, у задоволенні позову відмовив.

Висновки судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Відділення АМК всебічно, повно та об`єктивно дослідило всі обставини, що мають значення для антимонопольної справи, та які у своїй сукупності підтверджують факт використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненський експертно-технічний центр» (далі - ТОВ «Рівненський ЕТЦ»; з 23.01.2024 перейменоване на ТОВ «Укрексперт») у період з 18.09.2018 до 23.01.2024 у своєму найменуванні назви «Рівненський ЕТЦ», яке з 1996 року використовує Державне підприємство «Рівненський експертно-технічний центр Держпраці» (далі - ДП «Рівненський ЕТЦ»), що могло призвести до змішування діяльності суб`єктів господарювання, які є безпосередніми конкурентами з огляду на здійснення господарської діяльності з надання однакових видів робіт та послуг.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Укрексперт», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження, позивач вказав, що:

1) суди не врахували правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2023 у справі № 11-228сап21 щодо обов`язкової вмотивованості судового рішення.

За доводами касаційної скарги в цій частині суди не навели мотивів відхилення аргументів позивача про те, що:

- ДП «Рівненський ЕТЦ» звернулося із заявою до Відділення АМК з порушенням строку, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі - Закон № 236/96-ВР), що має наслідком відмови у прийнятті заяви за винятком наявності підстав для поновлення такого строку, проте оспорюване рішення не містить відповідних посилань;

- на момент подачі заяви до Відділення АМК (09.05.2023) ДП «Рівненський ЕТЦ» перебувало в стані припинення і 26.07.2023 припинено шляхом реорганізації - перетворення у ТОВ «Рівненський ЕТЦ праці». Тому у разі коли юридична особа, яка припиняється, протягом визначеного Законом № 236/96-ВР строку не звертається за захистом свого права, то юридична особа-правонаступник у межах прав та обов`язків, які до неї переходять, також не має права на такий захист внаслідок його відсутності на момент переходу до неї прав та обов`язків на об`єкт інтелектуальної власності;

- відповідач належним чином не встановив: (1) першості ДП «Рівненський ЕТЦ» у використанні спірного найменування з 1996 року, оскільки в матеріалах справи відсутній статут державного підприємства, що унеможливлює встановлення точної дати початку такого використання; (2) періоду використання позивачем спірного найменування, адже 18.09.2018 було зареєстровано ТОВ «Науково-виробнича фірма "Оазис Технолоджі"», яке було перейменоване у ТОВ «Рівненське ЕТЦ» лише 17.06.2020, відповідно, у період з 18.09.2018 до 17.06.2020 ТОВ «Оазис Технолоджі» не могло здійснювати неправомірного використання спірного найменування; (3) наявності доказів змішування або можливість змішування діяльності двох суб`єктів господарювання, а також тотожності найменувань з погляду звукової, графічної та смислової схожості, що може підтверджуватися відповідними висновками експертів у сфері інтелектуальної власності; (4) використання спірного найменування державним підприємством в якості реклами; (5) наявності доказів на підтвердження покликання на «велику кількість споживачів», обізнаних з діяльністю державного підприємства;

2) відсутні висновки Верховного Суду щодо:

- перебігу строків на подання заяви про захист своїх права відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 236/96-ВР у розрізі питання, чи починає новий відлік строк на звернення заявника (юридичної особи-правонаступника) до АМК із заявою про захист своїх прав у разі, коли юридичною особою, яка припиняється, але першою почала використовувати комерційне найменування, такий строк пропущений;

- питання застосування ст. 4 Закону № 236/96-ВР в аспекті форми дозволу (згоди), у якій особа-власник найменування має надати іншому суб`єкту господарювання право на його використання (у простій письмовій, нотаріально посвідченій, усній тощо формі), та чи може така згода бути надана у формі «мовчазної згоди» через відсутність заперечень;

3) суди не дослідили наданих позивачем доказів на підтвердження наявності у нього згоди ДП «Рівненський ЕТЦ» на використання словосполучення «Рівненський експертно-технічний центр», «Рівненський ЕТЦ», «Рівненський», «ЕТЦ», а саме: листа від 05.05.2020, заяви свідка - колишнього керівника державного підприємства, договору про надання послуг від 12.10.2021 та платіжного доручення від 12.10.2021, 03.08.2022, 04.08.2022, 16.08.2022 про проведення взаєморозрахунків між ДП «Рівненський ЕТЦ» та ТОВ «Рівненський ЕТЦ»; не надали оцінки висновкам в оспорюваному рішенні в контексті: (1) надання захисту скороченому комерційному найменуванню, яке є поширеним на території України; (2) недослідження обставин щодо послуг, які надавало державне підприємство у період з 16.06.2020 до 19.05.2023; (3) відсутності чіткого визначення предмета розгляду антимонопольної справи та ототожнення поняття «комерційне найменування» із поняттям «позначення», яке є окремим об`єктом захисту права інтелектуальної власності та не мало бути предметом дослідження в антимонопольній справі.

Одночасно у касаційній скарзі позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, відповідно до якого витрати на надання професійної правової допомоги складають 20 000,00 грн. Просив стягнути такі витрати з відповідача.

Верховний Суд в ухвалі від 10.03.2025 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

28.03.2025 відповідач засобами поштового зв`язку надіслав на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив проти доводів касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи позивача, врахувавши заперечення відповідача у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 90 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву, також може мати скорочене найменування крім повного найменування, що вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Поняття «комерційне найменування» не є тотожним поняттю «найменування особи», про яке йде мова у ст. 90 ЦК України, оскільки найменування юридичної особи - це засіб індивідуалізації її у цивільно-правових відносинах, в яких юридична особа набуває права і обов`язки від свого імені, з використанням власного найменування, а комерційне найменування - це позначення особи, що дозволяє ідентифікувати її серед інших учасників цивільних відносин та вказує на вид діяльності, яку вона здійснює. Комерційному найменуванню властиві принципи істинності, постійності та виключності.

Комерційне найменування може бути словом, словосполученням, повною або скороченою назвою суб`єкта господарювання. Основним є використання такого найменування в господарській діяльності та його відомість на території України. Охорона прав на комерційне найменування залежить від репутації, яка формується в процесі використання назви юридичної особи на ринку. Право на комерційне найменування забезпечує захист власнику від використання іншими особами тотожних або схожих назв, які можуть ввести споживачів в оману щодо діяльності суб`єкта господарювання.

За змістом ст. 489 ЦК України правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов`язкового подання заявки на нього чи його реєстрації.

Момент першого використання комерційного найменування як повного, так і скороченого може встановлюватися, у тому числі за даними державної реєстрації юридичної особи. Отже, право на комерційне найменування та, відповідно, і охорона такого права може виникати, зокрема, й з моменту державної реєстрації юридичної особи, здійсненої раніше іншої.

Право на комерційне найменування полягає у тому, що юридична особа, яка правомірно користується таким найменуванням, має виключні права на комерційне найменування, а тому може перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання та вимагати від іншого суб`єкта господарювання не використовувати це саме найменування, у такому разі особа, яка використовує чуже комерційне найменування, зобов`язана припинити таке використання, що випливає зі змісту ч. 5 ст. 159 ГК України.

Суб`єкт господарювання, який раніше почав використовувати комерційне найменування у своїй господарській діяльності і вважає, що його право на комерційне найменування порушене, може захищати таке право, зокрема, шляхом заборони іншим особам використовувати тотожну або схожу назву, звернувшись до суду або до АМК у випадку недобросовісної конкуренції, якщо конкурент намагається використати комерційне найменування у своїй такій же господарській діяльності з метою залучення клієнтів, замовників послуг та робіт тощо.

Недобросовісна конкуренція за таких умов відповідно до ст. 4 Закону № 236/96-ВР полягатиме у неправомірному використанні, зокрема, комерційного найменування, інших позначень як об`єктів захисту в конкурентних відносинах без дозволу (згоди) суб`єкта господарювання, який раніше почав використовувати його (їх) або схоже (схожі) на нього позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб`єкта господарювання.

Відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України»:

- АМК є державним органом зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель (ч. 1 ст. 1);

- основним завданням АМК є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; сприяння розвитку добросовісної конкуренції (пп. 1, 3 ст. 3);

- АМК здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України, зокрема, «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-ІІІ), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (№ 236/96-ВР), інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів (ч. 1 ст. 5);

- у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції АМК та державний уповноважений АМК має, зокрема, такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи (ст.ст. 7, 16).

Згідно з Законом № 236/96-ВР:

- недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності (ст. 1);

- органи АМК у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов`язкові для виконання рішення, зокрема, про визнання факту недобросовісної конкуренції; припинення недобросовісної конкуренції; накладання штрафів (ст. 30).

Закон № 2210-III визначає, що:

- розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі (ч.1 ст. 35);

- за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМК приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу (ч. 1 ст. 48).

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 18.04.2024 за результатами розгляду антимонопольної справи Відділення АМК прийняло рішення № 63/23-р/к, яким визнало дії ТОВ «Укрексперт» (до 23.01.2024 ТОВ «Рівненський ЕТЦ»), які полягали у використанні у період з 18.09.2018 до 23.01.2024 без дозволу (згоди) ДП «Рівненський ЕТЦ» у власному комерційному найменуванні (назві) позначення «Рівненське ЕТЦ», яке раніше почало використовувати державне підприємство у господарській діяльності, що могло призвести до змішування з діяльністю ДП «Рівненський ЕТЦ», порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим ст. 4 Закону № 236/96-ВР. Наклало на ТОВ «Укрексперт» штраф у розмірі 10 000,00 грн за вказане порушення.

За умовами ст. 4 Закону № 236/96-ВР для кваліфікації порушень за цією статтею дослідженню та встановленню підлягають: (1) встановлення відсутності дозволу (згоди) суб`єкта господарювання; (2) питання про доведення давності (пріоритету) використання позначення; (3) визнання за цих умов факту використання позначення суб`єкта господарювання неправомірним; (4) можливість застосування названої статті Закону до правопорушень, у яких використовуються не тільки тотожні, а й схожі на них позначення, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю суб`єкта господарювання, який раніше почав використовувати такі позначення.

Досліджуючи факт порушення ТОВ «Рівненський ЕТЦ» антиконкурентного законодавства у період з 18.09.2018 до 23.01.2024, Відділення АМК на підставі наданих сторонами документів встановило таке.

18.12.1996 зареєстроване ДП «Рівненський експертно-технічний центр», яке згодом було перейменоване на ДП «Рівненський експертно-технічний центр Держпраці» (місцезнаходження: м. Рівне, вул. Казимира Любомирського, 7), господарська діяльність якого супроводжується використанням ним власного комерційного найменування, яке відповідно до статуту має вигляд:

- повне найменування: Державне підприємство «Рівненський експертно-технічний центр Держпраці»;

- скорочене найменування: ДП «Рівненський ЕТЦ».

18.09.2018 Тернопільська міська рада здійснила державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Рівненський експертно-технічний центр», яке до 2020 року мало назву ТОВ НВФ «Оазис Технолоджі» (місцезнаходження: м. Тернопіль, вул. Анатолія Живова, 11, офіс 20; фактична адреса: м. Рівне, вул. Чорновола, 37, офіс 103), найменування якого згідно зі статутом має вигляд:

- повне найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненський експертно-технічний центр»;

- скорочене найменування: ТОВ «Рівненський ЕТЦ».

ДП «Рівненський ЕТЦ» здійснює такі види економічної діяльності:

47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 71.12 діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг з технічного консультування в цих сферах; 71.20 технічні випробування та дослідження; 74.90 інша професійна, наукова та технічна діяльність, н. в. і. у.; 85.32 професійно-технічна освіта; 85.59 інші види освіти, н. в. і. у.; 86.90 інша діяльність у сфері охорони здоров`я.

ТОВ «Рівненський ЕТЦ» здійснює такі види економічної діяльності:

33.12 ремонт та технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 33.14 ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування; 33.19 ремонт і технічне обслуговування інших машин і устаткування; 33.20 установлення та монтаж машин і устаткування; 38.31 демонтаж (розбирання) машин і устаткування; 43.21 електромонтажні роботи; 43.29 інші будівельно-монтажні роботи; 43.99 інші спеціалізовані будівельні роботи н. в. і. у.; 63.99 надання інших інформаційних послуг, н. в. і. у.; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна; 71.12 діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг з технічного консультування в цих сферах; 71.20 технічні випробування та дослідження; 74.90 інша професійна, наукова та технічна діяльність, н. в. і. у.; 77.11 надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.32 надання в оренду будівельних машин та устаткування; 77.33 надання в оренду офісних машин устаткування, у тому числі комп`ютерів; 77.39 надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н. в. і. у.; 86.22 спеціалізована медична практика; 85.32 професійно-технічна освіта;

85.59 інші види освіти, н. в. і. у.; 86.90 інша діяльність у сфері охорони здоров`я.

При цьому основним видом економічної діяльності ТОВ «Рівненське ЕТЦ» є ремонт та технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення (33.12), а ДП «Рівненське ЕТЦ» - технічні випробування та дослідження (71.20).

ДП «Рівненський ЕТЦ» здійснює господарську діяльність в м. Рівне та Рівненській області, зокрема, у с. Степань Сарненського району, с. Берестовець Костопільського району, смт Рокитне, смт Володимирець, м. Радивилів (Рівненська область), м. Львів, м. Луцьк.

ТОВ «Рівненський ЕТЦ» здійснює господарську діяльність в межах м. Рівне та Рівненської області, Одеської області, Хмельницької області, Київської області, Івано-Франківської області.

ДП «Рівненський ЕТЦ»:

з моменту реєстрації використовує назву Державне підприємство «Рівненський експертно-технічний центр Держпраці» у власному комерційному найменуванні на різних документах, сертифікатах та приладах, дипломах з метою проведення робіт та надання послуг з питань охорони праці, що підтверджується, зокрема, копією свідоцтва про атестацію від 12.04.2010;

використовує у власному найменуванні назву «Рівненський ЕТЦ», яке є індивідуалізуючим, тобто має відрізняти його з-поміж конкурентів на відповідному ринку. Реклама ДП «Рівненський ЕТЦ» сприяє відомості та впізнаваності серед споживачів позначення «Рівненський експертно-технічний центр», яке використовується у комерційному найменуванні (назві) державного підприємства;

за період господарської діяльності на ринку надання робіт та послуг завдяки перемогам у спеціальних конкурсах, набуло ділової репутації на території Рівненської області ще до моменту державної реєстрації ТОВ «Рівненський ЕТЦ», про що свідчать відповідні дипломи переможця конкурсу в номінації «Роботи і послуги» у 2016 році та в номінації «Роботи та послуги, технічні випробування та дослідження» у 2017 році;

у господарській діяльності користується вебсайтом в мережі «Інтернет» зі своїм доменним ім`ям, на якому поширює інформацію про свою діяльність та здійснює рекламну діяльність із просування переліку видів робіт та послуг. Наповнювання наведеного вебсайту здійснюється працівниками державного підприємства;

здобуло велику кількість споживачів на ринку надання робіт та послуг на території Рівненської області завдяки тривалому та безперервному використанню назви «Рівненський ЕТЦ» у комерційному найменуванні та змогу асоціювати його (позначення) з діяльністю саме державного підприємства, на що вказують документи, які свідчать про використання позначення «Рівненський ЕТЦ» у фірмовому найменуванні підприємства під час здійснення господарської діяльності, а саме: копії актів приймання-передачі виконаних робіт за період з 11.06.2014 до 26.02.2021, відповідно до яких підприємство надавало послуги та виконувало роботи, зокрема, з технічного огляду, випробування, обстеження обладнання, машин, устаткування;

дозволу на використання комерційного найменування ТОВ «Рівненський ЕТЦ» не надавало.

ТОВ «Рівненський ЕТЦ» у період з 19.02.2021 до 30.05.2023 виконувало роботи та надавало послуги, зокрема, з технічного огляду / діагностування, випробування, обстеження обладнання, машин, устаткування. У період з січня 2021 року до грудня 2023 року уклало 1062 договори з контрагентами на надання послуг технічних випробувань та досліджень. Відповідно до звітів продажу (номенклатури) за кодом КВЕД 71.20, який є основним видом діяльності державного підприємства, товариство виконало роботи та надало послуги з технічних випробувань та досліджень на загальну суму 18 051 217,57 грн.

ТОВ «Рівненський ЕТЦ» було відомо про існування ДП «Рівненський ЕТЦ», оскільки директор та засновник товариства з 1997 року до 2020 року працювала у державному підприємстві, що підтверджується копіями витягів із наказів підприємства. Саме після її звільнення у 2020 році ТОВ НВФ «Оазис Технолоджі» змінило свою назву на ТОВ «Рівненський ЕТЦ», що вказує на обізнаність цієї особи з діяльністю та назвою «Рівненський ЕТЦ».

При виборі комерційного найменування під час зміни назви ТОВ НВФ «Оазис Технолоджі» на ТОВ «Рівненський ЕТЦ» товариство виходило з характеру діяльності, яку мало на меті здійснювати та здійснює, а саме: ремонт, технічне обслуговування, діагностування, випробування, дослідження устаткування промислового призначення (електричного обладнання), характер якої відноситься до експертно-технічних робіт, які пов`язані з безпекою та охороною праці.

При цьому ТОВ «Рівненський ЕТЦ» не брало участі у конкурсах, використовувало вебсайт у мережі «Інтернет», на якому поширювало інформацію про господарську діяльність товариства, наповнення якого та здійснення рекламної діяльності з його просування наразі не відбувається.

Разом з тим Відділення АМК з`ясувало, що на поштову адресу ДП «Рівненський ЕТЦ» надходила кореспонденція, адресована ТОВ «Рівненський ЕТЦ», а саме: акт звірки за період з січня до жовтня 2022 року, що доводиться копією цього акта та копією конверта від 24.01.2023.

Наведені факти у своїй сукупності стали підґрунтям для висновків Відділення АМК про те, що:

- ДП «Рівненське ЕТЦ» та ТОВ «Рівненське ЕТЦ» здійснюють господарську діяльність з надання однакових видів робіт та послуг, а отже, перебувають у конкурентних відносинах;

- державне підприємство здійснює господарську діяльність, використовуючи назву «Рівненський ЕТЦ» у своєму комерційному найменуванні (назві) з 1996 року, тому має пріоритет на таке позначення, яке використовує для власної індивідуалізації під час здійснення господарської діяльності, оскільки ТОВ «Рівненський ЕТЦ» почало здійснювати господарську діяльність з 18.09.2018;

- використання товариством у власному комерційному найменуванні назви «Рівненський ЕТЦ», що є схожим з таким найменуванням державного підприємства, без його дозволу, яке раніше почало її використання у господарській діяльності, могло призвести до змішування діяльності суб`єктів господарювання.

За таких обставин відповідач визнав дії ТОВ «Рівненський ЕТЦ» як безпосереднього конкурента ДП «Рівненський ЕТЦ» щодо використання при здійсненні господарської діяльності позначення «Рівненський ЕТЦ» у комерційному найменуванні (назві) товариства порушенням, передбаченим ст. 4 Закону № 236/96-ВР. При цьому зазначив, що порушення тривало з 18.09.2018 - дата реєстрації міською радою ТОВ «Рівненське ЕТЦ», до 23.01.2024 - дата зміни найменування товариства на ТОВ «Укрексперт».

Відхиляючи в оспорюваному рішенні заперечення товариства на попередні висновки у поданні, Відділення АМК вказало, зокрема, щодо:

визначення періоду порушення антиконкурентного законодавства саме ТОВ «Рівненський ЕТЦ» - у листі-відповіді від 12.06.2023 на вимогу антимонопольного органу товариство самостійно зазначало, що зареєстроване у 2018 році. Крім того, при зверненні із заявою від 09.05.2023 державне підприємство надало копію витягу з ЄДР, згідно з якого міська рада здійснила державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Рівненський ЕТЦ» 18.09.2018;

наявності мовчазної згоди (дозволу) державного підприємства на зміну назви ТОВ НВФ «Оазис Технолоджі» на ТОВ «Рівненське ЕТЦ», адже державне підприємство не надало відповіді на лист товариства від 05.05.2020 з інформацією, зокрема, про намір змінити назву - названий лист не може бути доказом у справі з огляду на те, що товариство не надало доказів на підтвердження реєстрації державним підприємством цього листа у журналі вхідної кореспонденції, а отже, й доказів його вручення. До того ж, аналізуючи лист від 05.05.2020 ТОВ НВФ «Оазис Технолоджі» за підписом колишнього керівника Мушієка Ю. В., в якому зазначена дата 06.06.2020 про отримання Карпюком Р. М. (директором державного підприємства), посвідчений адвокатом Марією Бречко 15.04.2024, Відділення АМК встановило, що в останньому абзаці листа товариство просило державне підприємство надати заперечення, зокрема, щодо зміни назви до 10.06.2024.

З огляду на викладене предметом розгляду у цій справі є вимога ТОВ «Укрексперт» (до 23.01.2024 ТОВ «Рівненський ЕТЦ») про визнання недійсним рішення Відділення АМК від 18.04.2024 № 63/23-р/к.

Відповідно до ст. 59 Закону № 2210-IIІ підставами, у тому числі для визнання недійсними рішень органів АМК, є, зокрема, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1). Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою, зокрема, для визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення (ч. 2).

Враховуючи предмет та підстави позову дослідженню у справі, яка розглядається, підлягали обставини наявності / відсутності підстав, визначених ст. 59 Закону № 2210-III, для визнання оспорюваного рішення Відділення АМК недійсним.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, проаналізував оспорюване рішення Відділення АМК та відмовив у позові з огляду на відсутність підстав для визнання його недійсним за ст. 59 Закону № 2210-III, вказавши що відповідач діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом, а висновки в оспорюваному рішенні відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.

Щодо доводів позивача про порушення державним підприємством ч. 1 ст. 28 (строк звернення із заявою про захист прав) Закону № 236/96-ВР суди вказали, що рішення Відділення АМК про початок розгляду антимонопольної справи є дискреційними повноваженнями органів АМК, на які суд не має права впливати.

Посилання позивача на те, що він повідомляв державне підприємство про зміну найменування у листі від 05.05.2020, отриманому керівником ДП «Рівненський ЕТЦ» 06.05.2020, суди відхилили з огляду на те, що позивач не надав підтверджуючих документів щодо реєстрації вказаного листа у журналі вхідної кореспонденції державного підприємства, що не дає підстав вважати його врученим. Крім того, суди поставили під сумнів зміст листа від 05.05.2020, враховуючи що у ньому товариство запропонувало державному підприємству надати заперечення проти зміни назви у строк 4 роки - до 10.06.2024, який суди критично оцінили, а також констатували факт відсутності належних доказів направлення цього листа державному підприємству.

Також суди звернули увагу на те, що доводи позивача, викладені в позовній заяві, зводяться лише до спростування кожної зі встановлених відповідачем ознак антиконкурентних дій окремо, без надання оцінки таким ознакам у сукупності, а тому не спростовують висновків відповідача в оспорюваному рішенні.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що перевірка правильності кваліфікації дій особи щодо порушення нею законодавства, зокрема, про захист від недобросовісної конкуренції, збирання та оцінка доказів, встановлення обставин антимонопольної справи перебувають поза межами компетенції суду, визначеної ст. 59 Закону № 2210-ІІІ. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.

Саме на орган АМК покладено обов`язок навести відповідні докази у своєму рішенні, на підставі яких орган дійшов висновку про обставини справи, а суд покликаний дослідити та оцінити наведені органом докази, і в разі їх підтвердження вони можуть бути достатніми для висновків органу, викладених у рішенні АМК.

Господарські суди при вирішенні таких спорів здійснюють оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням у порядку ст. 86 ГПК України, зокрема, досліджують також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності.

Зміст оскаржуваних судових рішень підтверджує, що суди надали вичерпне обґрунтування своєї позиції про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення АМК за приписами ст. 59 Закону № 2210-ІІІ.

Так, суди попередніх інстанцій, не здійснюючи перевірки правильності кваліфікації дій позивача щодо порушення ним законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, не наводячи відмінних висновків на підставі інших доказів (тобто, не перебираючи на себе непритаманні судам функції АМК), дослідили та оцінили наведені антимонопольним органом в оспорюваному рішенні докази відповідно до ст. 86 ГПК України і з урахуванням доводів позову, які стосуються саме предмета спору, дійшли висновку, що всі встановлені відповідачем в оспорюваному рішенні обставини та докази у своїй сукупності, взаємозв`язку і вірогідності, кількості та характеру виявлених збігів підтверджують та є достатніми для висновків про наявність в діях позивача порушення, передбаченого ст. 4 Закону № 236/96-ВР, чого позивач не спростував в цілому, а намагався здійснити перевірку кожної обставини окремо.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України

Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини. Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.

Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд не раз наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Колегія суддів відхиляє покликання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2023 у справі № 11-228сап21, оскільки в ній суддя місцевого суду оскаржувала рішення Вищої ради правосуддя від 11.05.2021 № 989/0/15-21 про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених підп. «а» п. 1 та п. 4 ч. 1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у зв`язку з ненаведенням обґрунтувань необхідності і можливості затвердження мирових угод поза межами предмета позовних вимог.

Висновки Великої Палати Верховного Суду стосовно обов`язкової вмотивованості судового рішення є універсальними, разом з тим у названій справі вони зроблені в контексті оцінки дій судді місцевого суду, вчинених на момент постановлення ухвал про затвердження мирових угод у відповідних справах з огляду на наявні докази щодо правового режиму майна, про яке йшлося в мирових угодах, і жодним чином не стосуються оцінки дій АМК у прийнятті рішень в межах наданих законом повноважень, відповідно, вирішення спору про визнання недійсним рішення антимонопольного органу.

З огляду на викладене посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 11-228сап21 без аналізу подібності правовідносин у згаданій ним справі з правовідносинами у справі, яка розглядається, є необґрунтованими, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду у названій справі стосуються загальних підходів до обов`язкової вмотивованості судового рішення при вирішенні будь-якої справи, а тому вони не можуть бути покладені у заперечення висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, мотиви яких залежали від оцінки іншої сукупності доказів та за іншого предмета доказування.

За таких обставин правовідносини у справі, яка розглядається, і у названій справі Великої Палати Верховного Суду істотно відмінні насамперед за змістовим критерієм, що вказує на неподібність правовідносин у наведеній скаржником до порівняння постанові Великої Палати Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається.

У п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Ураховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, відповідно, наявні підстави для закриття касаційного провадження в частині наведеної підстави відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу, тому Суд не перевіряє доводів касаційної скарги щодо невмотивованості оскаржуваних у цій справі судових рішень в тій частині, які позивач пов`язує з обґрунтуванням наявності підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо підстав касаційного оскарження за пп. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України

Відповідно до приписів п. 3 ч. 3 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо перебігу строків на подання заяви про захист своїх прав відповідно до ст. 28 Закону № 236/96-ВР юридичною особо-правонаступником. Вказує, що ДП «Рівненський ЕТЦ» було обізнане про зміну назви товариства з моменту отримання листа від 05.05.2020, а також з моменту укладення між державним підприємством та товариством договору про надання послуг від 12.10.2021, але із заявою до АМК звернулося 09.05.2023, а отже, пропустило строк, встановлений ст. 28 Закону № 236/96-ВР, тому Відділення АМК мало відмовити у прийнятті заяви. Крім того, ДП «Рівненський ЕТЦ», яке наполягало на першості використання комерційного найменування, було припинено шляхом перетворення у ТОВ «Рівненський ЕТЦ», відповідно, постає питання щодо перебігу строків на звернення до АМК для юридичної особи-правонаступника.

Як вже було зазначено, комерційному найменуванню властиві принципи істинності, постійності та виключності. Так, принцип виключності забороняє використовувати в комерційному найменуванні тотожних та схожих до ступеня змішування засобів індивідуалізації, права на які належать іншим суб`єктам господарювання, без згоди цих суб`єктів. Однією з форм порушення права на комерційне найменування є використання суб`єктом господарювання чужого комерційного найменування або позначення схожого до ступеня змішування з відомим комерційним найменуванням особи, яка має пріоритет на його використання. Порушенням визнається не тільки фактичне настання змішування діяльності суб`єктів господарювання, а також ймовірність такого настання.

Згідно зі ст. 28 Закону № 236/96-ВР особи, права яких порушені діями, визначеними цим Законом як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про захист своїх прав (ч. 1). Закінчення строку звернення із заявою є підставою для відмови у прийнятті заяви, якщо орган АМК не визнає поважними причини пропуску строку звернення із заявою (ч. 2).

Зі встановлених Відділенням АМК обставин антимонопольної справи вбачається, що на поштову адресу ДП «Рівненський ЕТЦ» надходила кореспонденція, адресована ТОВ «Рівненський ЕТЦ» - акт звірки за період з січня 2022 року до жовтня 2022 року, що підтверджується, зокрема, копією конверта від 23.01.2023. Отже, за висновками в оспорюваному рішенні Відділення АМК використання товариством у власному комерційному найменуванні назви «Рівненський ЕТЦ», що є схожим з комерційним найменуванням державного підприємства, могло призвести до змішування з діяльністю ДП «Рівненський ЕТЦ», що є однією з обставин для кваліфікації порушень за ст. 4 Закону № 236/96-ВР.

Враховуючи що з моменту, коли державне підприємство дізналося про порушення свого права на комерційне найменування у формі використання товариством схожого до ступеня змішуваності комерційного найменування, - 23.01.2023 і до моменту звернення ДП «Рівненський ЕТЦ» до Відділення АМК із заявою про таке порушення від 09.05.2023 не пройшло шість місяців, немає підстав стверджувати про пропуск заявником строків, установлених ч. 1 ст. 28 Закону № 236/96-ВР, а отже, норми вказаної статті не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У своїх доводах касаційної скарги в цій частині позивач безпідставно ототожнює момент, коли державному підприємству стало відомо про намір товариства змінити назву, - 05.02.2020 з моментом, коли державне підприємство дізналося про порушення свого права у формі використання товариством комерційного найменування схожого до ступеня змішуваності, про яке йде мова у ч. 1 ст. 28 Закону № 236/96-ВР.

Також в оспорюваному рішенні Відділення АМК встановило, що 17.01.2023 регіональне відділення Фонду Держмайна по Рівненській та Житомирській областях видало наказ № 17 «Про припинення Державного підприємства "Рівненський експертно-технічний центр Держпраці"» шляхом перетворення у господарське товариство.

26.07.2023 ДП «Рівненський експертно-технічний центр Держпраці» (код ЄДРПО 22560691) припинене в результаті його реорганізації та створено ТОВ «Рівненський експертно-технічний центр праці» (код ЄДРПО 22560691), одним із видів діяльності якого є технічні випробування та дослідження (71.20).

Відповідно до ст. 491 ЦК України чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом. Хоча встановлений у названій статті Кодексу перелік підстав припинення майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування не є вичерпним, чинне законодавство України не містить інших підстав для цього, крім ліквідації юридичної особи.

Як на момент звернення до Відділення АМК із заявою, так і на момент прийняття оспорюваного рішення державне підприємство не припинене шляхом ліквідації, а було перетворене у господарське товариство при збережені коду ЄДРПО та виду основної економічної діяльності, а отже, новоствореному ТОВ «Рівненський ЕТЦ» перейшли майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування державного підприємства (ч. 3 ст. 490 ЦК України), що підтверджується також й відомостями зі статуту ТОВ «Рівненський ЕТЦ» (код ЄДРПО 22560691), відповідно до п. 1.2 якого новостворене товариство є повним правонаступником державного підприємства.

Ураховуючи наведене, Суд не вбачає необхідності для формування висновку щодо перебігу строків на подання заяви про захист своїх прав відповідно до ст. 28 Закону № 236/96-ВР юридичною особою-правонаступником.

Також скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 4 Закону № 236/96-ВР в аспекті форми дозволу (згоди), у якій особа-власник комерційного найменування має надати іншому суб`єкту господарювання право на його використання, та чи може така згода бути надана у формі «мовчазної згоди» через відсутність заперечень з огляду на отримання керівником державного підприємства листа від 05.05.2020, на який товариство відповіді не отримало, та укладення між державним підприємством та товариством договору про надання послуг від 12.10.2021.

Надаючи оцінку таким твердженням позивача, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 420 ЦК України комерційне найменування належить до об`єктів права інтелектуальної власності. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є: 1) право на використання комерційного найменування; 2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання; 3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ч. 1 ст. 490 ЦК України).

У чч. 1, 2 ст. 1107 ЦК України вказано, що розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких правочинів: ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності (письмове повноваження; ст. 1108 Кодексу); ліцензійний договір (ст. 1109 Кодексу); договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності (ст. 1112 Кодексу); договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (ст. 1113 Кодексу); інший правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій (електронній) формі, за винятком випадків, визначених законом.

Відповідно, згода (дозвіл) юридичної особи, яка правомірно користується комерційним найменуванням і має пріоритет його використання, може бути виражена шляхом видачі ліцензії (письмового повноваження) або укладення відповідного договору у письмовій (електронній) формі.

При цьому договір про надання послуг від 12.10.2021, на який посилається скаржник, не відноситься до переліку правочинів, визначених чинним законодавством, а свідчить лише про набуття, зміну або припинення цивільних права і обов`язків його сторін у відповідному господарському зобов`язанні і не може розцінюватися як доказ того, що державне підприємство дозволило товариству використовувати схоже комерційне найменування, а лист від 05.05.2020 позивач помилково вважає «мовчазною згодою» державного підприємства на використання комерційного найменування, адже у цьому випадку має значення не відсутність заперечень державного підприємства з огляду на ненадання відповіді на вказаний лист, а наявність згоди (дозволу), оформленої належним чином.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє покликання скаржника, наведене для обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, на недослідження судами листа від 05.05.2020, договору про надання послуг від 12.10.2021 з платіжними дорученнями, заяви свідка - колишнього керівника державного підприємства як доказів, які підтверджують згоду державного підприємства на використання комерційного найменування.

Крім того, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій дослідили та надали оцінку в порядку ст. 86 ГПК України листу від 05.05.2020 та відхилили посилання на нього з викладенням мотивів, що свідчить про відсутність порушень норм процесуального права в аспекті визначеного позивачем питання про недослідження судами доказів.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про надання Відділенням АМК захисту скороченому комерційному найменуванню, ототожнення ним в оспорюваному рішенні поняття «комерційне найменування» із поняттям «позначення» як об`єкта права інтелектуальної власності, адже комерційне найменування за своєю правовою природою і є позначенням та може бути словом, словосполученням, повною або скороченою назвою суб`єкта господарювання, до того ж у цьому випадку за встановлених обставин комерційне найменування ДП «Рівненський ЕТЦ» включає в себе позначення «Рівненський ЕТЦ», яке державне підприємство використовує у власній господарській діяльності, що й встановило Відділення АМК під час розгляду антимонопольної справи.

Підсумовуючи, Суд зазначає, що з огляду на предмет та підстави позову в цій справі доведення антимонопольним органом порушення особою законодавства про захист від недобросовісної конкуренції ґрунтується на дослідженні усієї сукупності взаємопов`язаних обставин і доказів, з`ясованих і досліджених в антимонопольній справі, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині, а аргументи скаржника щодо ненадання оцінки окремо взятим доказам спрямовані на необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України), і наведені без урахування усієї сукупності взаємопов`язаних доказів, досліджених Відділенням АМК.

Наведене виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з підстав касаційного оскарження за пп. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та задоволення касаційної скарги ТОВ «Укрексперт».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно ж до положень ч. 2 ст. 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи вказане, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги ТОВ «Укрексперт», дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою позивача в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишення касаційної скарги в частині підстав, передбачених пп. 3, 4, ч. 2 ст. 287 цього Кодексу, без задоволення, а ухвалених у справі судових рішень - без змін, у зв`язку з чим судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Також відсутні правові підстави для розподілу в порядку ст. 129 ГПК України судових витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної експертизи "Укрексперт"» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної експертизи "Укрексперт"» в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2024 у справі № 914/1619/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя А. А. Ємець

Судді: І. Б. Колос

Т. М. Малашенкова