№ 914/188/16 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/188/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Баличик Галини Михайлівни

на ухвалу Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Марко Р. І., Матущак О. І., Скрипчук О. С.

від 21.03.2022

за позовом Фізичної особи-підприємця Ходак Марії Володимирівни

до Фізичної особи-підприємця Баличик Галини Михайлівни

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних,

1. Історія справи

Фізична особа-підприємець Ходак Марія Володимирівна звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Баличик Галини Михайлівни про стягнення інфляційних втрат у розмірі 11537,92 грн за період з жовтня 2014 року по грудень 2015 року та 3% річних у розмірі 990,47 грн за період з 01.10.2014 по 14.01.2016.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.03.2016 у справі № 914/188/16 стягнуто з Фізичної особи-підприємця Баличик Галини Михайлівни на користь Фізичної особи-підприємця Ходак Марії Володимирівни 3% річних у розмірі 990,47 грн та інфляційні втрати у розмірі 11537,92 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 01.03.2016, Фізична особа-підприємець Баличик Галина Михайлівна 20.12.2021 звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

2. Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Баличик Галини Михайлівни на рішення Господарського суду Львівської області від 01.03.2016 у справі № 914/188/16 залишено без руху на підставі частин 2, 3 статті 260 Господарського процесуального кодексу України. Надано Фізичній особі-підприємцю Баличик Галині Михайлівні строк для усунення недоліків апеляційної скарги, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали, шляхом подання до суду: належних доказів надсилання копії апеляційної скарги позивачу у справі; доказів сплати судового збору в сумі 2067, 00 грн; належним чином обґрунтованого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 продовжено Фізичній особі-підприємцю Баличик Галині Михайлівні процесуальний строк на усунення недоліків апеляційної скарги. Зобов`язано скаржника виконати вимоги ухвали Західного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 та протягом 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали подати до Західного апеляційного господарського суду належні та допустимі докази перебування Баличик Г.М. за межами території України в період з 01.01.2016 по 22.10.2021. Зобов`язано Державну прикордонну службу України у термін до 25.02.2022 надати Західному апеляційному господарському суду інформацію про перетинання відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Баличик Галиною Михайлівною державного кордону за період з 01.01.2016 по 22.10.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2022 визнано неповажними причини пропуску строку на подання апеляційної скарги, що зазначені Фізичною особою - підприємцем Баличик Галиною Михайлівною у клопотанні від 10.01.2022 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Баличик Галини Михайлівни на рішення Господарського суду Львівської області від 01.03.2016 у справі № 914/188/16. Апеляційну скаргу з додатками повернено Фізичній особі - підприємцю Баличик Галині Михайлівні.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2022 у даній справі Фізична особа-підприємець Баличик Галина Михайлівна подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, та направити справу № 914/188/16 до Західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду апеляційної скарги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на положення статті 129 Конституції України, статей 2 7 13 42 254 Господарського процесуального кодексу України (в редакції з 15.12.2017) та статті 87 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017). При цьому, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 205/1129/19, від 25.04.2018 у справі № 295/5011/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 127/2871/16-ц, від 08.12.2021 у справі № 569/5435/16-ц, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, від 12.02.2019 у справі № 906/142/18.

5. Узагальнені доводи інших учасників справи

Фізична особа-підприємець Ходак Марія Володимирівна подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду залишити без змін.

6. Позиція Верховного Суду

Об`єктом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, відтак з`ясуванню підлягає питання щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску встановленого законодавством строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду та правомірності застосування судом апеляційної інстанції вищезгаданої процесуальної норми.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Питання поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано нормами статті 119 Господарського процесуального кодексу України, згідно з частиною 1 якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З правового контексту наведеної норми слідує, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню. Відтак, суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Виходячи зі змісту частин 2 та 3 статті 256 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 918/115/16, від 19.06.2018 у справі № 912/2325/17, від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15).

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на 19.09.2017) апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Господарський суд Львівської області ухвалив рішення у даній справі в судовому засіданні 01.03.2016.

Апеляційна скарга від Фізичної особи-підприємця Баличик Галини Михайлівни у даній справі до Західного апеляційного господарського суду надійшла 22.12.2021, тобто, із пропуском строку на оскарження судового рішення більше ніж на 5 років.

При цьому Фізична особа-підприємець Баличик Галина Михайлівна просила поновити строк для подання апеляційної скарги, посилаючись на те, що їй стало відомо про рішення суду першої інстанції 10.12.2021, після ознайомлення з матеріалами зведеного виконавчого провадження. В свою чергу, Фізична особа-підприємець Баличик Галина Михайлівна також зазначила, що судом першої інстанції про судові засідання у справі № 914/188/16 її не повідомлялось, копія рішення судом першої інстанції їй не надсилалась та не вручалась, докази чого наявні в матеріалах справи. Водночас, клопотання обгрунтовано тим, що Баличик Г.М. разом зі своїм чоловіком ОСОБА_1 в період часу з 28.03.2014 по 22.10.2021 за місцем проживання (куди направлялася поштова кореспонденція) не знаходились та в квартирі не проживали, оскільки проживали на території Російської Федерації, де ОСОБА_1 проходив лікування.

Під час розгляду наведених скаржником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції встановив, що:

- суд першої інстанції повідомляв відповідача про судовий розгляд справи №914/188/16 за адресою, відомості про яку містились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Процедура судових повідомлень відповідала чинним на той момент нормам статей 64 та 87 Господарського процесуального кодексу України. Так, про судовий процес у даній справі скаржник був повідомлений місцевим господарським судом в ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.01.2016 (повідомлення про вручення ухвали міститься в матеріалах справи) та ухвалою про відкладення розгляду справи від 09.02.2016, що були надіслані на адресу: АДРЕСА_1 (зазначена адреса також зазначена скаржником у касаційній скарзі). Рішення Господарського суду Львівської області від 01.03.2016 також було надіслане на зазначену адресу Баличик Г.М . Той факт, що поштовий конверт з оскаржуваним судовим рішенням повернувся від відповідача на адресу суду першої інстанції із відміткою причини повернення: «за закінченням терміну зберігання», не спростовує факту належності повідомлення судом відповідача про розгляд справи. При цьому, у Єдиному державному реєстрі судових рішень у порядку, встановленому Законом України "Про доступ до судових рішень", було оприлюднено усі ухвали суду першої інстанції, а також, рішення суду від 01.03.2016. Таким чином, з матеріалів даної справи вбачається, що судом вживалися усі необхідні заходи із повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, останньому було відомо про наявність господарської справи № 914/188/16. Однак, незважаючи на наведене, відповідач не вчиняв жодних дій, спрямованих на одержання судового рішення або ознайомлення з матеріалами справи, до грудня 2021;

- щодо доводів Баличик Г.М. про те, що вона у період з 28.03.2014 по 22.10.2021 разом із своїм чоловіком перебувала на території Російської Федерації, суд зазначає про те, надані Баличик Г.М. документи належним чином не підтверджують факту відсутності відповідача на території України з 2014 по 2021 та не доводять того, що в цей період Баличик Г.М. не проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Зокрема, із копії окремих сторінок закордонного паспорта Баличик Г.М. неможливо встановити період її відсутності на території України, оскільки в них міститься інформація про перетин нею прикордонних контрольно-пропускних пунктів у Російській Федерації та Грузії у період 2015-2019 років, однак з таких копій неможливо встановити дати перетину нею кордону України;

- необґрунтованими є також доводи Баличик Г.М. про те, що лікування її чоловіка на території Російської Федерації, свідчать про відсутність Баличик Г.М. на території України з 2014 року по 2021 рік. Додані відповідачем документи про надання медичних послуг ОСОБА_1 (чоловіку) та самій Баличик Г.М. датовані лише 2020-2021 роками, рішення ж судом першої інстанції прийняте 01.03.2016;

- тимчасовий перетин відповідачем кордону України на територію Російської Федерації не може свідчити про неможливість здійснення відповідачем своїх процесуальних прав та обов`язків у даній справі;

- разом з тим, з листа-відповіді Державної прикордонної служби України № 91-5584/0/15-22 від 21.02.2022 вбачається, що громадянка України Баличик Галина здійснювала перетин кордону України впродовж липня 2017 року - жовтня 2021 року до Грузії та до Російської Федерації. Перетин кордону відповідачем з території України мав місце: 02.08.2017, 29.01.2018, 06.08.2018, 05.12.2018, 03.10.2019, датами в`їзду на територію України є 27.07.2017, 23.01.2018, 30.07.2018, 01.12.2018, 22.09.2019, 22.10.2021;

- таким чином твердження Баличик Г.М. про те, що вона не перебувала на території України з березня 2014 року по жовтень 2021 року не відповідає дійсності, що свідчить про можливість відповідачки звернення з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 01.03.2016 в терміни, визначені Господарським процесуальним кодексом України, чинним на момент прийняття оскаржуваного рішення;

- довідка Державної прикордонної служби України спростовує факт повної відсутності Баличик Г.М. на території України у період з 2017 року по 2021 рік, твердження апелянта про те, що у період з 28.03.2014 по 22.10.2021 Баличик Г.М. не проживала за адресою АДРЕСА_3 не підтверджуються належними доказами у справі. Зібрані членами комісії відомості в акті № 801 від 08.12.2021, заяві мешканців будинку від 08.12.2021, заяві ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 15.12.2021 (які долучені апелянтом до клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення після залишення апеляційної скарги без руху) не відповідають даним, які надані органом, уповноваженим на надання інформації про перетин кордону громадянами України і не можуть вважатися належним та допустимими доказом у даній справі. З огляду на поняття вірогідності доказів у справі, надані апелянтом докази не доводять обставин, на які сторона посилається як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення.

Відтак, суд апеляційної інстанції встановивши, що відповідачу було відомо про розгляд даної справи, а доводи Баличик Г.М. про те, що вона не перебувала на території України з березня 2014 року по жовтень 2021 року не підтвердилися, дійшов висновку про те, що пропуск апелянтом строку на апеляційне оскарження рішення у даній справі зумовлений суб`єктивною процесуальною поведінкою сторони, а не об`єктивними обставинами, що унеможливили дотримання передбачених Господарським процесуальним кодексом України строків.

Частиною 4 статті 260 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо, зокрема, скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Суд зазначає про те, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарського процесуального кодексу України. Тобто, вирішуючи таке питання, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку.

Наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин, проте у наведеному випадку судом апеляційної інстанції установлено не було.

Суд також враховує, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»).

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції надав належну оцінку наведеним заявником підставам для поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовив у визнанні поважними причин пропуску такого строку, обґрунтовано застосував наслідки пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, відмовивши у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Баличик Галини Михайлівни, на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, а доводи, наведені у касаційній скарзі, цього не спростовують, та зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою доказам та встановлених на їх підставі обставин. Такі посилання скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Водночас, проаналізувавши висновки, що викладені в постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 205/1129/19, від 25.04.2018 у справі № 295/5011/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 127/2871/16-ц, від 08.12.2021 у справі № 569/5435/16-ц, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, від 12.02.2019 у справі № 906/142/18, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

У справі № 752/11896/17, яка переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, були відсутні докази отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви з додатками та судових повісток, тобто відповідач не був повідомлений про існування судового провадження щодо нього, про час та місце розгляду справи.

У справі № 906/142/18, яка переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не дотримався вимог господарського процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи - відповідача, не забезпечив останній можливості реалізувати надані їй законом права, оскільки розглянув справу за її відсутності, не повідомленої належним чином про дату, час і місце судового засідання. Тобто відповідач не був повідомлений про існування апеляційного провадження.

У справі № 205/1129/19 Верховний Суд зазначив, що за відсутності у матеріалах справи даних про направлення ухвали суду першої інстанції позивачу та її отримання позивачем, апеляційний господарський суд дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження. Крім того, Верховний Суд встановив, що позивач мав, передбачене статтею 354 Цивільного процесуального кодексу України, право на поновлення строку на апеляційне оскарження.

У справі № 295/5011/15-ц, яка переглядалася Верховним Судом, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача та її представника, щодо яких відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи.

Натомість, у справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач був повідомлений про існування судового провадження щодо нього, зокрема отримував ухвалу про відкриття провадження у справі. Крім того, відповідач звернувся з апеляційною скаргою з пропуском процесуального строку на апеляційне оскарження більше ніж на 5 років.

Водночас, у справі № 569/5435/16-ц, яка переглядалася Верховним Судом, розглядалась вимога про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням у зв`язку із не проживанням особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутності поважних причин такого не проживання. Суд апеляційної інстанції задовольняючи позов виходив з того, що особа втратила право користування цим житловим приміщенням, оскільки понад шість місяців не проживає у квартирі, не користується нею. При цьому апеляційний суд зазначив, що вказуючи на поважність причин відсутності за місцем реєстрації у зв`язку з роботою в Російській Федерації, ОСОБА_2 не подала належних та допустимих про це доказів, зокрема трудового договору, контракту, виклику на роботу, наказу про прийняття на роботу. Верховний Суд визнав такий висновок помилковим, оскільки: тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами і характером роботи у тому числі за кордоном є поважною причиною непроживання особи у житловому приміщенні; при цьому перебування на заробітках за кордоном без укладення трудового договору (тимчасовий підробіток) є поширеним загальновідомим фактом в Україні; тривале перебування відповідачки за кордоном з іншою метою (наприклад відпочинок, оздоровлення, туризм, тощо) не доведено, і не встановлено апеляційним судом, а тому його висновки не спростовують фактичних обставин встановлених місцевим судом, а гуртуються на припущеннях.

Разом з тим, у справі, що переглядається предметом оцінки суду апеляційної інстанції були обставини щодо неможливості оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції протягом 5 років, оскільки, за доводами відповідача, Фізична особа-підприємець Баличик Галина Михайлівна з 28.03.2014 по 22.10.2021 проживала на території Російської Федерації. Однак, апеляційним господарським судом встановлено, що дані обставини не знайшли свого підтвердження.

Отже, враховуючи наведене, доводи скаржника щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли підтвердження під час касаційного провадження.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.

8. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 304 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Баличик Галини Михайлівни залишити без задоволення.

2. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2022 у справі № 914/188/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді О. М. Баранець

І. Д. Кондратова