ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 914/2309/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Студенця В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Черненка О. В.,
за участю представників:
Позивача: Талалаєва О.Ю., Андрусик Ю.В.
Відповідача: Балабух Г.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020
(головуючий - Дубник О.П., судді Бонк Т.Б., Гриців В.М.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2020
(суддя Бортник О.Ю.)
у справі №914/2309/19
за позовом Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс"
до Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації
про внесення змін до пункту 2.1 договору про відшкодування додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів №21 від 20.07.2017,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Львівське комунальне підприємство ?Транспортна фірма ?Львівспецкомунтранс? (далі- ЛКП ?Транспортна фірма ?Львівспецкомунтранс?, позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент, відповідач) про внесення змін до пункту 2.1. договору про відшкодування додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів № 21 від 20.07.2017 (далі - договір № 21 ), шляхом викладення цього пункту в наступній редакції: ?Ціна цього Договору становить 78602158,71 грн, що включає наступні періоди та суми: липень- грудень 2017 - 18 648 304,4 грн, січень-грудень 2018 - 38 340 273,82 грн, січень-червень 2019 - 21 613 580,49 грн".
2. Позов обґрунтовано тим, що:
- Львівська обласна рада, ухвалила рішення № 482 від 31.07.2017 про запровадження Програми заходів для налагодження системи поводження з твердими побутовими відходами (далі- ТПВ) у м. Львові на 2017-2019 роки (далі - Програма), яким виділила відповідачу 150 000 000,00 грн субвенції для забезпечення збору та вивезення сміття і відходів;
- позивач, відповідно до п. 1.2. Програми, включений до числа компаній, які надавали послуги з централізованого збору та вивезення ТПВ. Між сторонами справи укладено договір № 21 про відшкодування додаткових витрат на вивезення ТПВ;
- з метою надання цих послуг, позивач уклав договори перевезення з третіми особами, у володінні яких перебували спеціальні транспортні засоби для вивезення ТПВ на великі відстані, масою 15 тон і більше;
- позивач вважає, що відповідно до пунктів 2.1. та 2.5. договору № 21, єдиними первинними документами, за якими може бути визначено ціну договору є товарно-транспортна накладна (далі- ТТН), що підтверджує вивезення ТПВ за межі Львова, ціна договору визначалася як добуток відстані перевезення ТПВ, отриманої із ТТН перевізників, та тарифу 15 грн. за один кілометр відстані вивезення ТПВ;
- сторони постійно змінювали ціну договору № 21, в залежності від відстані вивезення ТПВ. Вказане відбувалося на підставі інформації з ТТН та інших документів, що підтверджується додатковими угодами до договору та реєстрами ТТН;
- позивач звернувся до відповідача за відшкодуванням фактичних додаткових витрат за вивезення ТПВ за межі м Львова за червень 2019;
- відповідач повернув позивачу 775 аркушів документів, поданих для відшкодування вартості фактичних додаткових витрат за вивезення ТПВ за межі м. Львова за червень 2019 р., та відмовив у відшкодуванні таких витрат. При цьому відповідач послався на те, що "дані з карт GPS- маршрутів не підтверджено", а "товарно-транспортні накладні та подорожні листи оформлені неналежним чином";
- позивач вважає, що договором № 21 не передбачено права відповідача повертати подані позивачем документи, отже, такі дії відповідача є порушенням пункти 2.3. та 2.5.2. договору;
- відповідачем прийнято частину з повторно надісланих йому документів та оплачено 1 697 130,00 грн., решта поданих позивачем документів відповідач оплачувати відмовився;
- позивач вважає, що наявні підстави для внесення змін у договір № 21, для приведення ціни договору № 21 у відповідність до фактичних витрат позивача, зважаючи, що зазначені витрати повинні бути відшкодовані та включені до суми договору № 21, оскільки вони мали місце у червні 2019 (до 30.06.2019 р.) та підтверджені належними ТТН;
- відповідач відмовляється укласти додаткову угоду до договору № 21 на загальну суму 78 602 158,71 грн, чим, на думку позивача, порушує умови цього договору та право позивача на отримання відшкодування витрат з обласного бюджету Львівської обласної ради, згідно з договором № 21 та встановленим порядком.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2020, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020, у позові відмовлено повністю.
4. Судові рішення мотивовані тим, що:
- договір є обов`язковим до виконання сторонами. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити істотні умови, зокрема ціну договору. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених цим договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається;
- положення договору №21 не передбачають можливості зміни ціни договору за відсутності на це згоди однієї із сторін договору. У п.2.4. договору передбачено лише можливість застосування без необхідності внесення змін до договору збільшеного граничного розміру витрат, що відшкодовуються, у випадку прийняття виконавчим комітетом Львівської міської ради відповідного рішення. У матеріалах справи немає доказів прийняття такого рішення виконавчим комітетом Львівської міської ради після липня 2017 року;
- позивач на момент укладення договору знав, якою є погоджена з відповідачем ціна договору, отже позивачу було відомо, якою є гранична межа відшкодування його додаткових витрат;
- судами відхилено посилання позивача на те, що товарно-транспортні накладні є єдиним чинником, що формує ціну договору, оскільки у п. 2.1 договору ціна договору становить чітко визначений розмір, сформована на підставі вільного волевиявлення сторін та за їх взаємної згоди, в межах зазначеної ціни здійснюються розрахунки конкретної суми відшкодування витрат;
- таким чином, суди дійшли висновку, що у матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, за яких є підстави внести зміни до умов договору після його виконання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів
5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.
6. Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків) мотивована наявністю підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
7. Посилаючись на п. 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами неправильно застосовано положення ст.ст. 901 903 ЦК України, за відсутності правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень ст.ст. 901 903 ЦК України до договору про відшкодування фактичних витрат перевізника.
8. Також, скаржник зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду, щодо застосування положень ст.ст. 626 628 ЦК України до договорів, які укладаються за рішенням органу місцевого самоврядування.
9. Крім того, скаржник посилається на порушення судами Законів України "Про житлово- комунальні послуги", "Про ціни та ціноутворення", "Про місцеве самоврядування".
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
10. Відповідачем подано суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилаючись на безпідставність доводів та вимог, викладених позивачем у касаційній скарзі, та водночас, вказуючи на законність та обґрунтованість судових рішень у справі, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.07.2017 між Департаментом розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації (платник) та ЛКП ?Транспортна фірма ?Львівспецкомунтранс? (перевізник) укладено Договір № 21 про відшкодування додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів.
12. З серпня 2017 року по 05.07.2019 сторонами у справі укладено низку додаткових угод до договору № 21. Згідно укладених додаткових угод, сторонами, зокрема, змінено зміст п. 2.1 (ціна) договору № 21, а також додатковою угодою № 14 сторонами змінено зміст пунктів 1.1. та 2.3. договору.
13. 05.07.2019 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 30 до договору №21, в якій сторони погодили, що відшкодування додаткових витрат позивача здійснюється за період липень 2017 - червень 2019 року. Сторони домовились, що ціна договору № 21 становить 76 645 780,51 грн: липень - грудень 2017 року - 18 648 304,40 грн; січень - грудень 2018 року - 38 340 273,82 грн; січень - червень 2019 року - 19 657 202,29 грн. Сторони погодили, що конкретна сума відшкодування відповідачем позивачу, яка підлягає виплаті, розраховується відповідно до вимог п. 2. 5. договору.
14. У матеріалах справи наявні акти №№ 347, 1018, 2748, 3138, 3540, 5053, 5811, 7481, 75287559, 9743, 15950, 15966, 16113, 19583, 19579, 19611, 222284, які підтверджують погодження сторонами у справі тієї обставини, що відшкодуванню позивачу відповідачем підлягають 18 130 915,52 грн. фактичних додаткових витрат на вивезення ТПВ, на підставі договору № 21 та додаткових угод №№ 22, 23, 24, 25, 26, 27 та 30 до цього договору, за період з 01.01.2019 по 30.06.2019.
15. Акт № 19579 від 09.07.2019 стосується витрат, понесених позивачем у першій декаді червня 2019 року (з 01.06.2019 до 10.06.2019), Акт № 19611 від 09.07.2019 стосується витрат, понесених позивачем у другій декаді червня 2019 року (з 11.06.2019 до 20.06.2019), акт № 22284 від 09.07.2019 стосується витрат, понесених позивачем у третій декаді червня 2019 року (з 21.06.2019 до 30.06.2019).
16. Позивач, підписуючи згадані акти, визнавав розмір витрат, які підлягають відшкодуванню відповідачем в рамках договору № 21 та додаткової угоди № 30 до цього договору. Ці витрати йому відповідачем відшкодовано.
17. Платіжними дорученнями № 7, 17, 22, 26, 35, 46, 53, 58, 61, 68, 75, 79, 83, 96, 103, 4, 5, 6, які наявні в матеріалах справи підтверджується факт сплати відповідачем позивачу протягом лютого-липня 2019 року нарахованих платежів за послуги за договором № 21.
18. Спір у справі між сторонами виник щодо необхідності внесення змін до договору № 21, в частині ціни договору за рішенням суду. Позивач просить збільшити ціну договору № 21, за рішенням суду, до 78 602 158,71 грн, шляхом збільшення ціни за період з січня по червень 2019 року з 19 657 202,29 грн до 21 613 580,49 грн, тобто на 1 956 378,20 грн.
Позиція Верховного Суду
19. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, заперечення відзиву, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
20. Причиною виникнення спору у справі є відмова відповідача вносити зміни у п. 2.1 договору № 21. Запропоновані позивачем зміни стосувались ціни витрат на вивезення ТПВ (за червень 2019). При цьому, за наслідками запропонованих позивачем змін ціну послуг перевезення було би збільшено.
21. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, звертаючись з позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на положення ст.ст. 526 632 651 ЦК України, та зазначав про відмову відповідача вносити зміни у п. 2.1 договору № 21.
22. Відповідно до частини 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
23. Згідно з ч. 1 ст. 509 та ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
24. Положеннями ст. ст. 11 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
25. Як вказувалось, судами встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про відшкодування додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів, який укладено сторонами 20.07.2017. За цим договором відповідач зобов`язався відшкодувати позивачу додаткові витрати на вивезення ТПВ.
26. Сторонами договору було укладено низку додаткових угод до договору № 21, за наслідками укладення яких змінювалась ціна договору.
27. Так, 05.07.2019 сторонами укладено додаткову угоду № 30 до договору №21, в якій сторони погодили, що відшкодування додаткових витрат позивача здійснюється за період липень 2017 - червень 2019 року. Сторони домовились, що ціна договору № 21 становить 76 645 780,51 грн: липень - грудень 2017 року - 18 648 304,40 грн; січень - грудень 2018 року - 38 340 273,82 грн; січень - червень 2019 року - 19 657 202,29 грн.
28. Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач фактично просить збільшити ціну договору № 21, за рішенням суду, до 78 602 158,71 грн, шляхом збільшення ціни за період з січня по червень 2019 року з 19 657 202,29 грн до 21 613 580,49 грн, тобто на 1 956 378,2 грн.
29. При підписанні додаткової угоди №30 до договору, сторонами погоджено, що за січень - червень 2019 року буде відшкодовано суму 19 657 202,29 грн, з якої за червень підлягає відшкодуванню 2 108 987,79 грн. За доводами відповідача, вказані кошти, були оплачені в повному обсязі, у порядку передбаченому договором та додатковою угодою.
30. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
31. Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
32. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (ч. 2 ст. 652 ЦК України).
33. Частиною 4 ст. 652 ЦК України визначено, що зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
34. У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч. ч. 1, 3 ст. 653 ЦК України).
35. За приписами ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
36. Таким чином, зміна договору за рішенням суду у зв`язку із істотною зміною обставин допускається лише у виняткових випадках та при наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір. При цьому, на позивача покладений обов`язок довести належними та допустимими доказами у справі наявність всіх цих чотирьох умов.
37. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 із справи №910/10074/19.
38. Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
39. Враховуючи положення вищезазначеного законодавства, проаналізувавши обставини справи суди встановили, що договір виконувався сторонами, на момент укладення договору позивач був обізнаний про вартість витрат, які буде відшкодовано відповідачем, з урахуванням всіх укладених сторонами угод, односторонньої зміни умов договору у договорі не передбачено, тоді як відповідач відмовляється від зміни умов договору № 21, отже, суди дійшли висновку про відсутність існування обставин, з настанням яких законодавець пов`язує можливість внесення змін у договір за рішенням суду. Зважаючи на зазначене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
40. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
41. Таким чином, касаційний суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем судових рішень.
42. Звертаючись з касаційною скаргою підставою касаційного оскарження позивачем визначено пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
43. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
44. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
45. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору, з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
46. Посилаючись на п. 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами неправильно застосовано положення ст.ст. 901 903 ЦК України, за відсутності правового висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних положень законодавства, до договору про відшкодування фактичних витрат перевізника. Також, за доводами скаржника, відсутній правовий висновок Верховного Суду, щодо застосування положень ст.ст. 626 628 ЦК України до договорів, які укладаються за рішенням органу місцевого самоврядування.
47. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.
48. Частиною 3 статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність.
49. Згідно зі статтею 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
50. Так, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.
51. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
52. Підставою позову є обставини, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Такими обставинами є юридичні факти, тобто такі, які зумовлюють правові наслідки і з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов`язків.
53. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.
54. Водночас, частини перша, третя і четверта статті 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
55. Згідно з частиною 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
56. Частина 1 статті 237 ГПК України визначає, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
57. Частина 2 статті 237 ГПК України встановлює, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
58. Водночас, касаційний суд зазначає, що апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, здійснює перегляд рішення суду в межах визначених положеннями ст. 269 ГПК України, частиною п`ятою якої визначено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
59. Як вказувалось, предметом спору у даній справі є вимоги про внесення змін до пункту 2.1. договору про відшкодування додаткових витрат на вивезення ТПВ. В обґрунтування підстав позову позивач посилається положення ст.ст. 526 632 651 ЦК України, та вказує на наявність підстав для внесення змін в договір, укладений сторонами.
60. З урахуванням зазначеного, суди розглядаючи спір у справі, проаналізувавши предмет і підстави позову, у судових рішеннях посилались на положення ст.ст. 6 626 - 629 632 651 652 901 903 ЦК України та ст. 180 ГК України.
61. При цьому, судами встановлено, що умовами укладеного сторонами договору № 21 передбачався порядок відшкодування витрат з перезавантаження та перевезення ТПВ з м. Львова. Тобто фактично договором передбачався порядок з відшкодування витрат з надання послуг перевезення.
62. У касаційній скарзі скаржник заперечує правильність застосування судами при розгляді справи положень ст.ст. 901 903 ЦК України.
63. Суд касаційної інстанції вважає вказані доводи скаржника помилковими з огляду на наступне.
64. Положення ст.ст. 901 903 ЦК України викладено у Главі 63 ЦК України, в якій визначено загальні положення щодо договорів про надання послуг. У статтях 901, 903 цього кодексу розкрито поняття договору про надання послуг, права та обов`язки сторін за вказаним видом договору. Юридичний аналіз зазначених правових положень дозволяє зробити висновок про те, що договір перевезення є різновидом цивільно-правового договору про надання послуг.
65. З врахуванням зазначеного, приймаючи рішення у справі суди, зокрема, і посилались на положення ст.ст. 901 903 ЦК України. Вказані посилання судів були обумовлені встановленими судами обставинами справи.
66. Таким чином, доречними є обґрунтування судових рішень положеннями ст.ст. 901 903 ЦК України, оскільки, частиною другою ст. 901 цього кодексу визначено, що положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
67. Водночас, суд касаційної інстанції зауважує, що хоча суди і посилались на положення ст.ст. 901 903 ЦК України, позовні вимоги судами було розглянуто з урахуванням предмету і підстав позову. Матеріально - правове обґрунтування судових рішень у справі фактично зводиться до аналізу підстав для внесення змін до договору в частині ціни, визначених положеннями ст.ст. 632 651 ЦК України.
68. Зважаючи на зазначене, суд касаційної інстанції констатує, що відсутні підстави для надання правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень ст.ст. 901 903 ЦК України у справі, що наразі розглядається касаційним судом.
69. Крім зазначених доводів, скаржник також зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду, щодо застосування положень ст.ст. 626 628 ЦК України, до договорів, які укладаються за рішенням органу місцевого самоврядування.
70. У ч. 8 ст. 179 ГК України закріплено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
71. Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору.
72. Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
73. За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
74. Зміст договору становлять умови , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зокрема, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити ціну, яка є істотною умовою господарського договору (ст.ст. 628 638 ЦК України, ст.ст. 180 189 ГК України).
75. Колегія суддів, зокрема, зауважує, що вищезазначені положення матеріального права, а саме положення статей 626 627 ЦК України є загальними до всіх видів договорів і застосовуються господарськими судами у багатьох категоріях спорів.
76. Так, у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі 910/554/20, від 24.02.2021 у справі № 910/291/20, від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19, та постанові Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховним Судом, зокрема, було розкрито зміст свободи договору та основні його елементи.
77. Разом з цим, суд касаційної інстанції наголошує, що спір у справі стосується внесення змін до договору, у зв`язку з відмовою другої сторони договору вносити певні зміни до його положень. Позов, відповідно, обґрунтовано посиланням на положення ст.ст. 526 632 651 ЦК України, та відмову відповідача вносити певні зміни у договір. Спір у справі розглянуто судами з урахуванням предмету і підстав позову. При розгляді справи судами було враховано і положення ст.ст. 626 628 ЦК України, які є загальними до всіх видів договорів, в тому числі і до укладеного сторонами договору. І вказане застосування положень матеріального права не призвело до ухвалення неправильного рішення у справі.
78. Зважаючи на зазначене, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для викладення правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень ст.ст. 626 628 ЦК України у цій справі, оскільки зазначені норми правильно застосовано судами першої і апеляційної інстанції до правовідносин у справі.
79. Також, касаційним судом відхиляються доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами положень Закону України "Про житлово- комунальні послуги", Закону України "Про ціни та ціноутворення" та Закону України "Про місцеве самоврядування", оскільки судами попередніх інстанцій положення вказаного законодавства не було застосовано, а позивачем не наголошувалось на застосуванні зазначених положень.
80. З урахуванням зазначеного, касаційний суд зауважує, що в цілому доводи скаржника у скарзі зводяться до заперечень обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, тоді як, касаційний перегляд судових рішень здійснюється для забезпечення сталості судової практики, а не можливості проведення "розгляду заради розгляду". Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
81. З огляду на викладене, оскільки суди попередніх інстанцій правильно визначили положення, які належить застосувати до спірних правовідносин у цій справі, що переглядається, а зазначення судами положень ст.ст. 626 628 901 903 ЦК України, не призвело до ухвалення неправильного рішення у справі, а є підставним і обґрунтованим, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для викладення відповідного правового висновку щодо застосування вищезазначених положень законодавства.
82. Таким чином, обставини, викладені у касаційній скарзі, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються доводами наведеними у даній постанові.
83. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є безпідставною, отже оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
84. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
85. У частині 1 статті 309 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
86. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів наведених у касаційній скарзі, зазначає, що касаційна скарга Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2020 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 підлягають залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
87. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішення немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 129 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 у справі №914/2309/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді Н.М. Губенко
В.І. Студенець