ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/2673/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Ємця А.А., Колос І.Б.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільчі мережі України" в особі Львівської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільчі мережі України" (далі - Товариство)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.11.2024 (суддя Никон О.З) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 (головуючий суддя Скрипчук О.С., судді: Кравчук Н.М. і Матущак О.І.)
за заявою Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області (далі - Рада) про забезпечення позову до подання позову
у справі № 914/2673/24,
особи, які можуть отримати статус учасника справи: товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" (далі - Компанія) та Товариство.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.02.2025 № 32.2-01/302 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 25.02.2025 про відставку судді Жайворонок Т.Є. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 914/2673/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Ємець А.А. і Колос І.Б.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Рада звернулася до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просила заборонити Компанії та Товариству вчиняти дії щодо припинення постачання природного газу на об`єкти Ради за адресами: Україна, Львівська область, Львівський район, м. Комарно: вул. Діброва, 41, вул. Січових Стрільців, 34, вул. Січових Стрільців, 29, вул. Львівська, 2, вул. Городоцька, 30, корп. А, Січових Стрільців, 14, вул. Січових Стрільців, 44, вул. Івана Франка, 2, вул. Січових Стрільців, 5, вул. Городоцька, 12; Україна, Львівська область, Львівський район, с. Нове Село: вул. Дрогобицька, 1, корп. А , вул. Дрогобицька, 1, корп. В., вул. Дрогобицька, 448; Україна, Львівська область, Львівський район, с. Підзвіринець, вул. Центральна, 3, приміщення 1, вул. Центральна, 8, вул. Центральна, 10, вул. Центральна, 6; Україна, Львівська область, Львівський район, с. Грімне, вул. Січових Стрільців, 1, вул. Нова, 17; Україна, Львівська область, Львівський район, с. Бучали, вул. Січових Стрільців, 30, вул. Січових Стрільців, 33, вул. Миру 22, вул. Січових Стрільців, 60; Україна, Львівська область, Львівський район, с. Переможне, вул. Тараса Шевченка, 3, вул. Тараса Шевченка, 2, приміщ. А; Україна, Львівська область, Львівський район, с. Татаринів, вул. Воїнів Повстанців, 49, вул. Володимира Великого, 118; Україна, Львівська область, Львівський район, с. Березець, вул. Театральна 169, корп. В., Україна, Львівська область, Львівський район, с. Монастирець, вул. Головна, 102, вул. Шкільна, 12; Україна, Львівська область, Львівський район, с. Тулиголове, вул. Весела, 11, вул. Весела 11а, вул. Весела, 13; Україна Львівська область, Львівський район, с. Кліцько, вул. Річна, 38, до вирішення справи по суті.
Заяву обґрунтовано тим, що 21.05.2024 Рада та Компанія уклали договір на постачання природного газу № 100/199-ПГ (далі - Договір). У подальшому, Компанія звернулася до Ради з пропозицією укласти додаткову угоду до Договору про корегування ціни газу у зв`язку зі змінами ринкових цін на природний газ, від якої остання відмовилася вважаючи протиправною процедуру підняття ціни. У зв`язку з відмовою Ради від укладення запропонованої додаткової угоди, Компанія та Товариство повідомили Раду про намір припинити газопостачання за Договором, тобто, фактично повідомили про односторонню відмову від Договору, яка є незаконною та яку Рада має намір оскаржити в судовому порядку.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник зазначив, що дії Компанії стосовно дострокового розірвання Договору в односторонньому порядку та припинення постачання природного газу порушують права та охоронювані законом інтереси Ради, зокрема, передбачене пунктом 4 частини першої статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" право отримувати природній газ належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладеного Договору. Також такі дії загрожують виникненню пов`язаних з ними значних збитків, викликаних нестабільною об`єктів Комарнівської територіальної громади, серед яких є школи, заклади дошкільної освіти, об`єкти соціальної та критичної інфраструктури громади - школи у селах Березець, Нове Село, дитячі садки у м. Комарно та с. Грімне, адмінбудинки та народні доми на території Комарнівської міської територіальної громади.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.11.2024: заяву Ради про забезпечення позову задоволено; заборонено Компанії в межах цієї справи вчиняти дії щодо припинення постачання природного газу на об`єкти Ради за адресами, зазначеними заявником, до вирішення справи по суті; заборонено Товариству припиняти подачу (розподіл) природного газу на об`єкти Ради за адресами, зазначеними заявником, до вирішення справи по суті. Зустрічне забезпечення вирішено не застосовувати.
Суд першої інстанції, з огляду на долучені докази попередження про відключення від газопостачання у зв`язку з односторонньою відмовою від Договору, яку Рада вважає незаконною, дійшов висновку про наявність реальної загрози, що невжиття заходів забезпечення позову до вирішення спору по суті (шляхом заборони відключати заявника від газопостачання) може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі подання та задоволення позову), за захистом яких останній зобов`язується звернутись до суду.
Проаналізувавши підстави заявлених заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, суд виснував, що такі вимоги відповідають зазначеним характеристикам. У випадку застосування заходів забезпечення позову буде дотримано збалансованості інтересів сторін, адже у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження понесення можливих витрат відповідачами у зв`язку з неприпиненням постачання. Між заявленим заходом забезпечення позову та предметом позову наявний зв`язок, адже саме такий захід, коли постачання газу не припинене (не обмежене) у існуючому на час прийняття цієї ухвали стані забезпечить фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову. У матеріалах справи відсутні докази, що застосування заходів забезпечення позову можуть призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.12.2024: змінено зазначену ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.11.2024; у пункті 2 резолютивної частини ухвали слова "до вирішення спору по суті" замінено словами "до закінчення дії договору про постачання природного газу від 21.05.2024 № 100/199-ПГ, а саме 01.01.2025"; у пункті 3 резолютивної частини ухвали слова "до вирішення спору по суті" замінено словами "до закінчення дії договору про постачання природного газу від 21.05.2024 № 100/199-ПГ, а саме 01.01.2025".
Апеляційний суд в цілому погодився із висновками суду першої інстанції про наявність у цьому випадку підстав для забезпечення позову. Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що за умовами Договору він діє до 31.12.2024. Отже, після закінчення дії Договору Компанія не зможе припинити постачання природного газу на об`єкти Ради, та буде вимушена продовжувати постачання природного газу без укладеного договору, при чому вартість природного газу, порядок і строки розрахунків будуть не визначені. Тобто, з 01.01.2025 ухвала суду про забезпечення позову буде здійснювати втручання у господарську діяльність відповідачів. Разом з тим, відбір природного газу позивачем після 01.01.2025 за відсутності включення у реєстр діючих постачальників буде суттєвим порушенням Кодексу газорозподільних систем. За таких обставин апеляційний суд виснував наявність підстав для забезпечення позову лише на період чинності Договору.
Не погоджуючись із ухвалою та постановою судів попередніх інстанцій, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення ними норм процесуального права, оскільки:
- виходячи із доводів Ради, застосування заявлених заходів забезпечення фактично тотожне задоволенню майбутнього позову, що суперечить вимогам частини одинадцятої статті 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);
- висновок про те, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав майбутнього позивача зроблено без дослідження предмета позовних вимог, а також обставин того яким чином буде відбуватися виконання судового рішення у випадку задоволення позову і яким чином співвідносяться заходи забезпечення позову з порядком виконання рішення у такій справі;
- судами не враховано, що у відповідачів можуть з`явитися підстави для обов`язкового припинення постачання газу на об`єкти Ради не лише юридичного, але і технологічного характеру;
- забезпечення позову без вжиття заходів зустрічного забезпечення порушує права та інтереси інших учасників судового процесу.
Просить скасувати оскаржувані ухвалу суду першої інстанції і постанову апеляційного суду та відмовити Раді у вжитті заходів забезпечення позову в цій справі.
Компанія подала відзив на касаційну скаргу, в якому, підтримала позицію і доводи скаржника, просила задовольнити касаційну скаргу.
Від Ради відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, відповідно до встановлених судами обставин справи та доводів скаржника, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
У розгляді заяви Ради про забезпечення позову судами попередніх встановлено, що:
- Рада та Компанія 21.05.2024 уклали договір на постачання природного газу (Договір), який діє до 31.12.2024;
- Компанія звернулася до Ради з листом-пропозицією від 17.10.2024 № 0115/3777/01 щодо укладення додаткової угоди до Договору з метою корегування ціни газу у зв`язку зі змінами ринкових цін на природний газ;
- листом від 23.10.2024 № 3576 Рада повідомила Компанію про незгоду укласти таку додаткову угоду через протиправність процедури підняття ціни з точки зору чинної редакції Закону України "Про публічні закупівлі" та негативної судової практики, яка склалась за наслідком укладання таких додаткових угод;
- листом від 24.10.2024 № 01-15/3875/01-19/24 Компанія, керуючись статтею 652 Цивільного кодексу України, підпунктом 3 пункту 6.3 Договору, повідомила Раду, що у зв`язку з відмовою укласти додаткову угоду на збільшення ціни на природній газ, Компанія має намір припинити газопостачання за Договором з 05.11.2024. Останнім днем постачання природного газу Раді зазначено 04.11.2024;
- Товариство надіслало на адресу Ради повідомлення від 26.10.2024 № 2009 про припинення газопостачання. У цьому повідомленні зазначено про те, що станом на 26.10.2024 Раду не включено до Реєстру жодного з постачальників; запропоновано у термін до 07:00 год 07.11.2024 самостійно відключитись від газових мереж газопостачання і підготуватись до пломбування газоспоживного обладнання. Також зазначено, що у разі невиконання вимоги, транспортування газу буде припинено (обмежено) в примусовому порядку, починаючи з 07:00 год 07.11.2024 (договір про закупівлю послуги з розподілу природного газу на 2024 рік укладено Радою та Товариством 24.02.2024).
Рада вважає, що Компанія та Товариство фактично повідомили про односторонню відмову від Договору, яка є незаконною, має намір оскаржити такі дії Компанії та Товариства в судовому порядку, у зв`язку з чим звернулася із заявою про забезпечення позову до його подання.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Суд зазначає, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони/зобов`язання відповідача вчиняти певні дії. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).
Судами з`ясовано, що Рада має намір звернутись до суду, зокрема, з немайновою позовною вимогою про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від Договору, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме його примусового виконання.
У такому випадку не має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З огляду на долучені докази попередження про відключення від газопостачання у зв`язку з односторонньою відмовою від Договору, яку Рада вважає незаконною, суди дійшли висновку про наявність реальної загрози, що невжиття заходів забезпечення позову до вирішення спору по суті (шляхом заборони відключати Раду від газопостачання) може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі подання та задоволення позову), за захистом яких останній зобов`язується звернутись до суду.
Так, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що діяльність учасників ринку природного газу провадиться у тому числі на принципі забезпечення захисту прав та інтересів споживачів. У відносинах між сторонами, Рада є споживачем природного газу, а у відносинах з іншими особами, які відображені в переліку об`єктів споживача та підлягають відключенню від газових мереж, є фактичним надавачем послуг з газопостачання.
За таких обставин суди враховували не лише інтереси учасників справи, але й інтереси установ, які підлягають відключенню від газових мереж за наслідками відключення об`єктів Ради, керуючись у тому числі засадами справедливості, добросовісності та розумності.
Судами з`ясовано, що об`єктами Ради, згідно з актом приймання-передачі природного газу, є адмінбудинки, дитячі садочки, їдальня, котельні, народні доми, ЦНАП та школи.
Тобто, враховуючи і погодні умови, у разі припинення газопостачання існують критичні ризики для соціально важливої інфраструктури населеного пункту, яке полягає, у тому числі і в обмеженні доступності та якості державних послуг, а також реальних умов забезпечення можливостей для здобуття освіти у навчальних закладах.
За наслідками розгляду заяви Ради суди попередніх інстанцій виснували, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення дії щодо припинення та обмеження в примусовому порядку газопостачання до набрання рішенням суду у справі законної сили не обмежуватиме права та законні інтереси Компанії та Товариства, а натомість сприятиме ефективному захисту або поновленню порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо таке порушення буде встановлене під час розгляду справи по суті. Зазначений захід забезпечення позову має тимчасовий характер та не позбавляє особу щодо якого він застосований його конституційних прав на підприємницьку діяльність, отримання доходів, а також не перешкоджає займатися господарською діяльністю. Такий захід також збереже баланс інтересів сторін, а вжиття заходів забезпечення позову узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.
Між заявленим заходом забезпечення позову та предметом позову наявний зв`язок, адже саме такий захід, коли постачання газу не припинене (не обмежене) у існуючому на час прийняття цієї ухвали стані забезпечить ефективний захист порушених прав у разі задоволення позову.
У випадку застосування заходів забезпечення позову буде дотримано збалансованості інтересів сторін, адже у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження понесення можливих витрат відповідачами у зв`язку з неприпиненням постачання. Відсутні докази і того, що застосування заходів забезпечення позову можуть призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
За таких обставин суди виснували відсутність підстав вимагати від Ради пропозицій щодо зустрічного забезпечення, водночас зазначили, що відповідач чи інша зацікавлена особа не позбавлені права та можливості звернутись до суду з окремим клопотанням про застосування заходів зустрічного забезпечення відповідно до статті 141 ГПК України.
При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що за умовами Договору він діє до 31.12.2024. Отже, після закінчення дії Договору Компанія не зможе припинити постачання природного газу на об`єкти Ради, та буде вимушена продовжувати постачання природного газу без укладеного договору, при чому вартість природного газу, порядок і строки розрахунків будуть не визначені. Тобто, ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову до вирішення справи по суті з 01.01.2025 буде здійснювати втручання у господарську діяльність відповідачів. Разом з тим, відбір природного газу позивачем після 01.01.2025 за відсутності включення у реєстр діючих постачальників буде суттєвим порушенням Кодексу газорозподільних систем. За таких обставин апеляційний суд виснував наявність підстав для забезпечення позову лише на період чинності Договору.
Верховний Суд погоджується з належним чином обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення заявленого забезпечення позову до його подання. Неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, про які стверджує скаржник у касаційній скарзі Верховний Суд не вбачає.
Так, Верховним Судом відхиляються посилання скаржника на те, що застосування заявлених заходів забезпечення фактично тотожне задоволенню майбутнього позову, що суперечить вимогам частини одинадцятої статті 137 ГПК України, оскільки, як було з`ясовано судами попередніх інстанцій, Рада має намір звернутись до суду, зокрема, з немайновою позовною вимогою про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від Договору, що не свідчить про таку тотожність.
Судами попередніх інстанцій належним чином досліджено майбутній предмет позовних вимог, наявність взаємозв`язку між заявленими заходами забезпечення та позовними вимогами, а також обставин того яким чином відбуватиметься виконання судового рішення у випадку задоволення позову і яким чином співвідносяться заходи забезпечення позову з порядком виконання рішення у такій справі, у зв`язку з чим відповідні доводи скаржника в цій частині відхиляються Верховним Судом як необґрунтовані.
Застосовані судами заходи забезпечення в межах цієї справи спрямовані на недопущення відключення Компанією та Товариством об`єктів Ради в межах їх повідомлень про відключення останнього як споживача за Договором, розцінених Радою у якості одностороннього правочину щодо відмови від Договору, який він має намір оскаржити. Такі заходи не свідчать про заборону відключення об`єктів Ради з інших підстав, у тому числі безпекових, технологічних тощо, про які стверджує Товариство у касаційній скарзі.
У розгляді заявлених Радою заходів забезпечення судом першої інстанції розглянуто питання необхідності зустрічного забезпечення, з належним обґрунтуванням висновано відсутність необхідності у його застосуванні, повідомлено інших учасників справи про можливість розгляду питання застосування зустрічного забезпечення за їх клопотанням. При цьому сам факт незастосування зустрічного забезпечення не свідчить про неправомірність забезпечення.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п`ята статті 236 ГПК України).
Оскаржувані у цій справі рішення судів попередніх інстанцій (з урахуванням зміни судом апеляційної інстанції резолютивної частини ухвали суду першої інстанції) наведеним вимогам відповідають.
Верховний Суд звертає увагу на те, що саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки оскаржувані ухвала (з урахуванням зміни судом апеляційної інстанції резолютивної частини ухвали суду першої інстанції) та постанова прийняті судами попередніх інстанцій з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтею 129 300 304 308 309 315 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільчі мережі України" в особі Львівської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільчі мережі України" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 914/2673/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя А. Ємець
Суддя І. Колос