ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 914/3178/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 (головуючий - Якімець Г.Г., судді - Бойко С.М., Бонк Т.Б.) і рішення Господарського суду Львівської області від 31.03.2023 (суддя Коссак С.М.) у справі
за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради
про витребування майна
(за участю представника позивача - Мотлях О.О.)
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
1. Постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.1998 №1173 з метою розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу на базі газотранспортних підприємств та структурних підрозділів Акціонерного товариства "Укргазпром" (далі - АТ «Укргазпром») створено Компанію "Укртрансгаз" з передачею цій компанії, зокрема у користування розподільних газопроводів та споруд на них, що належать підприємствам Державної акціонерної компанії "Укргаз".
2. На виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України спільним наказом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України») та Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України від 06.11.1998 №68/234(234) з 01.01.1999 припинено діяльність АТ «Укргазпром» шляхом поділу та приєднання до Дочірніх компаній НАК «Нафтогаз України»; зокрема, Дочірня компанія «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» (далі - ДК «Укртрансгаз») стала правонаступником усіх майнових прав та обов`язків приєднаного до неї Дочірнього підприємства «Львівтрансгаз» АТ «Укргазпром» (далі - ДП «Львівтрансгаз»).
3. Наказом НАК «Нафтогаз України» від 05.11.1999 №295 затверджено акти приймання-передачі майна підприємств та філій АТ «Укргазпром» від НАК «Нафтогаз України» до статутних фондів його дочірніх компаній, зокрема до статутного фонду ДК «Укртрансгаз» передано майно ДП «Львівтрансгаз» загальною вартістю 136 127 200 грн (додаток №2 до наказу).
4. 29.07.2008 державний реєстратор зареєстрував за державою в особі НАК «Нафтогаз України» право власності на будівлі та споруди санаторію «Прикарпатська ватра» за адресою: Львівська обл., Стрийський р-н, с. Баня Лисовицька, вул. Курортна 55, 55а (далі - Санаторій), які перебувають в повному господарському віданні ДК «Укртрансгаз». Підстава державної реєстрації права державної власності: свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 29.07.2009 серії ЯЯЯ №886329 та ЯЯЯ №886330, видані на підставі рішення Виконкому Лисовицької сільської ради від 05.05.2008 №20.
5. Внаслідок реорганізації ДК «Укртрансгаз» правонаступником всіх прав та обов`язків цієї компанії стало Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», позивач).
6. 17.08.2021 АТ «Укртрансгаз» звернулося до державного реєстратора з заявою про внесення змін до запису про право власності на Санаторій з державної власності НАК «Нафтогаз України» на приватну власність АТ «Укртрансгаз».
7. Проте державний реєстратор відмовив у внесенні змін до відповідного запису про право власності на Санаторій у зв`язку з тим, що з поданих АТ «Укртрансгаз» документів неможливо встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
8. У 2022 році АТ «Укртрансгаз» звернулось до суду з позовом до АТ «НАК «Нафтогаз України» (далі - відповідач) про витребування з незаконного володіння відповідача Санаторію.
9. Позов мотивований тим, що Санаторій належав на праві власності ДП «Львівтрансгаз» та в процесі реорганізації АТ «Укргазпром» був переданий відповідачем до статутного фонду позивача, як правонаступника майнових прав ДП «Львівтрансгаз». У зв`язку з чим Санаторій належить на праві приватної власності позивачу та був зареєстрований за державою в особі відповідача помилково.
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
17. Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.03.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023, у задоволенні позову відмовлено.
18. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів набуття ним права приватної власності на Санаторій. Так, судами встановлено, що власником спірного майна є держава в особі відповідача, тоді як у позивача це майно перебуває на праві господарського відання, а отже у останнього відсутнє право на звернення до суду з віндикаційним позовом.
Касаційна скарга
19. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
20. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 328 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 135 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 904/1667/22, від 09.08.2023 у справі №922/1832/19, від 09.08.2023 у справі №910/18929/21, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 27.06.2018 у справі № 925/797/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16. Так, суди дійшли передчасного висновку про належність Санаторію на праві власності державі, помилково вважаючи, що факт реєстрації спірного майна за державою сам по собі підтверджує набуття права державної власності на це майно, хоча правовстановлюючих документів на підтвердження цього матеріали справи не містять.
21. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статей 316 317 328 329 ЦК України у системному зв`язку зі статтею 136 ГК України у разі, якщо право повного господарського відання було зареєстровано за особою внаслідок помилки, за відсутності її волевиявлення; щодо можливості зміни форми власності нерухомого майна у разі фактичного набуття позивачем права власності на майно та визначення статусу майна як державного внаслідок помилки державного реєстратора.
22. Всупереч вимогам статей 7 76-79 ГПК України суди попередніх інстанцій врахували лише доводи та аргументи, на яких ґрунтувались заперечення відповідача проти позовних вимог, які натомість нічим не підтверджені та не обґрунтовані.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів сторін та судів попередніх інстанцій
23. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 300 ГПК України).
24. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що позивач не надав доказів для підтвердження наявності у нього права власності на нерухоме майно, про витребування якого він звернувся до господарського суду. Не доведення позивачем факту набуття ним права власності на Санаторій само по собі виключає задоволення віндикаційного позову, який може бути заявлений тільки власником майна.
25. Заперечуючи такі висновки судів, позивач у касаційній скарзі продовжує наполягати на тому, що він набув право приватної власності на спірне нерухоме майно в порядку правонаступництва від ДП «Львівтрансгаз», тоді як відповідач не має жодних правовстановлюючих документів на спірне майно. Саме ці обставини на переконання скаржника підтверджують помилковість державної реєстрації речових прав на Санаторій за державою в особі відповідача.
26. Верховний Суд такі доводи скаржника відхиляє, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для витребування спірного майна з незаконного володіння відповідача та зазначає про таке.
27. За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
28. Відповідно до вимог статті 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18).
29. У наведеній нормі статті 387 ЦК України йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
30. Отже встановлення обставин наявності порушеного права у позивача, і, зокрема, у контексті застосування статті 387 ГПК України, визначення, що позивач є власником майна, якого позбавили можливості користуватися і розпоряджатися ним, є першочерговим під час розгляду господарського спору.
31. Так, позивач у підтвердження належності йому титулу власника Санаторію посилається на те, що це майно було передано АТ «НАК «Нафтогаз України» до статутного фонду АТ «Укртрансгаз» у складі майна ДП «Львівтрансгаз». Позивач також зазначає, що відповідач не має жодних правовстановлюючих документів на спірне майно та навіть не знав про його існування до моменту подання позову у цій справі, тоді як позивач обліковує це майно на своєму балансі.
32. Проте суди попередніх інстанцій за наслідком дослідження зібраних у справі доказів за правилами статті 86 ГПК України констатували відсутність у матеріалах справи первинних документів, які б підтверджували факт передачі позивачу саме Санаторію у складі майна ДП «Львівтрансгаз».
33. У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
34. Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
35. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
36. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
37. Саме цієї процесуальної помилки (концепція негативного доказу) припустився позивач, який, не підтвердивши належними та допустимими доказами наявності власного речового права на спірне майно, намагається довести існування у нього права власності шляхом заперечення наявності аналогічного речового права у відповідача. У цьому контексті Верховний Суд звертає увагу позивача на те, що сама по собі відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на спірне майно не має наслідком автоматичне виникнення права власності на це ж майно у позивача, а отже не звільняє останнього від виконання процесуального обов`язку з доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
38. Щодо аргументу позивача про перебування спірного майна у нього на балансі, то за усталеними правовими висновками Верховного Суду факт перебування майна на балансі підприємства не може вважатися підтвердженням права власності на це майно, а є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не свідчить про знаходження майна у власності підприємства (постанови Верховного Суду від 31.08.2018 у справі № 924/1020/17, від 11.06.2019 у справі № 918/1400/14, від 12.10.2022 у справі №922/2773/21).
39. Оскільки позивач не довів порушення свого права власності, що є достатньою та самостійною підставою для відмови в позові, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами правових висновків Верховного Суду про застосування статей 328 387 ЦК України, статті 135 ГК України (пункт 20 Постанови), які за встановлених у даній справі обставин до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
40. З цих же підстав Верховний Суд відхиляє і посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 316 317 328 329 ЦК України, статті 136 ГК України, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
41. Колегія суддів вважає за доцільне зауважити, що доводи скаржника про відсутність висновку суду касаційної інстанції у даному випадку є лише формою незгоди із рішеннями судів попередніх інстанцій по суті, однак вони не містять у собі питань права чи правозастосування, які впливають на результат вирішення цього спору, а відтак і не потребують втручання Верховного Суду.
42. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшли своє підтвердження під час здійснення касаційного провадження.
43. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, то в розумінні цієї процесуальної норми підставою касаційного оскарження є передбачене пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.
44. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
45. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
46. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи позивача зводяться виключно до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
47. За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
48. Таким чином, інша підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
49. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
50. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
51. Звертаючись із касаційною скаргою, позивач в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
52. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду - без змін.
Розподіл судових витрат
53. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 31.03.2023 у справі №914/3178/22 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.