ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/904/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Матущак М. Г.,

відповідача - Музичук Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "НАДРА" з ринку

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 (судді: Желік М. Б. - головуючий, Орищин Г. В., Галушко Н. А.) і додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2021 (суддя Ділай У. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛТД "ТЕМПО"

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "НАДРА" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "НАДРА" з ринку,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Попович Галина Іванівна,

про визнання іпотеки припиненою, скасування записів про реєстрацію іпотек та заборон,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог та судових рішень

1.1. У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю ЛТД "ТЕМПО" (далі - ТОВ ЛТД "ТЕМПО") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "НАДРА" (далі - ПАТ "КБ "НАДРА") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "КБ "НАДРА" з ринку про: 1) визнання припиненими правовідносин за договором іпотеки від 30.06.2005 № 1003, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "КБ "НАДРА" (далі - ВАТ "КБ "НАДРА") в особі філії ВАТ "КБ "НАДРА" Львівського регіонального управління, суб`єктом підприємницької діяльності Банах В. П. та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Попович Г. І., зареєстрованим в реєстрі за № 1003; 2) скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Попович Г. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 2149393, від 04.07.2005 11:43:02, про реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна ТОВ ЛТД "ТЕМПО", застосованого при посвідченні договору іпотеки від 30.06.2005, зареєстрованого в реєстрі за № 1003, на підставі якого внесено запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про заборону на нерухоме майно, номер РПВН: 4205949, нежитлової будівлі Е-2, Е-2-1, Ж-1, Ж1-1 загальною площею 725,8 м2, розташованої на вул. Брюховицькій, буд. 35 у м. Львові; 3) скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Попович Г. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 2207233, від 21.07.2005 12:08:41, про реєстрацію іпотеки за ВАТ "КБ "НАДРА" в особі філії Львівського регіонального управління на об`єкт нерухомого майна ТОВ ЛТД "ТЕМПО", застосовану при посвідченні договору іпотеки від 30.06.2005, зареєстрованого в реєстрі за № 1003, на підставі якого внесено запис № 2207233 в Державному реєстрі іпотек, номер РПВН: 4205949, нежитлової будівлі Е-2, Е-2-1, Ж-1, Ж1-1 загальною площею 725,8 м2, розташованої на вул. Брюховицькій буд. 35 у м. Львові; 4) визнання припиненими правовідносин за договором іпотеки від 10.02.2004 № 117, укладеним між ВАТ "КБ "НАДРА" в особі філії ВАТ "КБ "НАДРА" Львівського регіонального управління, суб`єктом підприємницької діяльності Банах В. П. та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Попович Г. І., зареєстрованим в реєстрі за № 117; 5) скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Попович Г. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 2207313, від 21.07.2005 12:18:23, про реєстрацію іпотеки за ВАТ "КБ "НАДРА" в особі філії ВАТ "КБ "НАДРА" Львівського регіонального управління на об`єкт нерухомого майна ТОВ ЛТД "ТЕМПО", застосовану при посвідченні договору іпотеки від 10.02.2004, зареєстрованого в реєстрі за № 117, на підставі якого внесено запис № 2207313 в Державному реєстрі іпотек, номер РПВН: 4205949 нежитлової будівлі Е-2, Е-2-1, Ж-1, Ж1-1 загальною площею 725,8 м2, розташованої на вул. Брюховицькій буд. 35 у м. Львові.

1.2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.09.2021 (суддя Ділай У. І.) позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ПАТ "КБ "НАДРА" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "КБ "НАДРА" з ринку на користь ТОВ ЛТД "ТЕМПО" 6810,00 грн судового збору. Судове засідання з розгляду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу призначено на 22.10.2021.

1.3. Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 11.11.2021 (суддя Ділай У. І.) заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "КБ "НАДРА" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛТД "ТЕМПО" 43 000,00 грн витрат, пов`язаних з правничою професійною допомогою та 4540,00 грн судового збору. У стягненні 7000,00 грн гонорару відмовлено.

Суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, урахувавши критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їх розміру, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність адвокатських витрат у наведеному випадку у сумі 43 000,00 грн, натомість, як установив суд, відповідач не спростував реальності та необхідності наданих адвокатом послуг, не обґрунтував та не довів завищення їх розміру. Водночас суд зазначив, що оскільки сторони в договорі про надання правової допомоги не погодили додаткової сплати гонорару успіху, то правових підстав для його стягнення немає.

1.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 (судді: Желік М. Б. - головуючий, Орищин Г. В., Галушко Н. А.) додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2021 залишено без змін із тих самих підстав.

2. Короткий зміст касаційної скарги

2.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі додатковим рішенням і постановою, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що здійснює виведення з ринку ПАТ "КБ "НАДРА" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 і додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2021, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ ЛТД "ТЕМПО" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повністю.

Скаржник вважає, що судами не досліджено належним чином обставини справи та ухвалено судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права; на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме ухвалення постанови у справі без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 308/3282/15-ц, від 14.02.2018 у справах № 761/20903/15-ц, № 553/2630/15-ц, від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, постанові Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі № 910/5696/20 щодо неможливості стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16 щодо подання доказів на підтвердження понесення судових витрат, а по-друге, прийняття судового рішення на підставі недопустимих доказів. Водночас скаржник зазначає про помилкове врахування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 381/622/17. Скаржник також посилається на додаткову постанову Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, постанови Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 26.05.2021 у справі № 761/20963/17-ц.

Зокрема, скаржник зазначає про неправомірність стягнення з банку коштів поза межами ліквідаційної процедури; вважає, що суд прийняв додаткове судове рішення на підставі доказів, які подані всупереч вимогам процесуального законодавства. На думку скаржника, витрати на професійну правничу допомогу в визначеному позивачем розмірі є значно завищеними та належним чином не обґрунтовані.

2.2. Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

3.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, ТОВ ЛТД "ТЕМПО" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ПАТ "КБ "НАДРА" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "КБ "НАДРА" з ринку про визнання іпотеки припиненою, скасування записів про реєстрацію іпотек та заборон.

У позовній заяві позивач визначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ТОВ ЛТД "ТЕМПО" понесло і очікує понести у зв`язку з розглядом справи становить 56 810,00 грн, з яких: 50 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 6810,00 грн - витрати на сплату судового збору. Така ж сума орієнтовних судових витрат зазначена і в розрахунку суми судових витрат, доданому до позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

У підготовчому провадженні позивач звернувся до суду із заявою про зміну предмета позову та доплатив 4540,00 грн судового збору.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.09.2021 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 6810,00 грн судового збору. Призначено на 22.10.2021 судове засідання з розгляду заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

20.10.2021 позивач подав суду докази на підтвердження розміру понесених ним судових витрат у цій справі та заявив клопотання про поновлення пропущеного строку на подання таких доказів.

Від відповідача обґрунтованих заперечень стосовно неспівмірності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом цієї справи у суді першої інстанції, не надходило.

Як установили суди та свідчать матеріали справи, судове засідання з розгляду заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, призначене на 22.10.2021, не відбулося, оскільки суддя Ділай У. І. перебувала у відпустці на самоізоляції та на лікарняному з 13.10.2021 до 29.10.2021.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.11.2021 поновлено позивачеві строк для подачі доказів та призначено розгляд його заяви на 11.11.2021.

3.3. Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 43 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 4540,00 грн судового збору, відмовивши у стягненні 7000,00 грн гонорару. Із такими висновками місцевого господарського суду також погодився апеляційний господарський суд. У частині відмови у стягненні з відповідача гонорару успіху у сумі 7000,00 грн судові рішення скаржником не оскаржені.

3.4. Відповідно до положень статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

За змістом частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 126 зазначеного Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) ЄСПЛ зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Водночас, зважаючи на принцип змагальності, який знайшов втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу має надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суди попередніх інстанцій установили та про це свідчать матеріали справи, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду договір про надання правової допомоги від 26.01.2021 № 26/01-21, укладений між ТОВ ЛТД "ТЕМПО" та Адвокатським об`єднанням "Потинський та партнери"; додаткову угоду від 06.04.2021 № 1 до вказаного договору; акт здачі-приймання наданих послуг від 06.04.2021; акт передачі-приймання наданої правової допомоги (юридичних послуг) від 18.10.2021 № 18/10-2021; рахунок від 18.10.2021 № 18/10-2021; детальний опис наданих юридичних послуг ТОВ ЛТД "ТЕМПО" під час розгляду Господарським судом Львівської області справи № 914/904/21 (за період із 06 квітня по 30 вересня 2021 року); квитанцію про оплату витрат на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн; ордер від 25.05.2021 серії ВХ № 1012519, виданий адвокату Матущак М. Г.

Представництво інтересів ТОВ ЛТД "ТЕМПО" у суді першої інстанції здійснювала адвокат Матущак М. Г. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 06.02.2020 № 000303).

Загальний розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу становить 50 000,00 грн.

Суди установили, що 26.01.2021 ТОВ ЛТД "ТЕМПО" та Адвокатське об`єднання "Потинський та партнери" уклали договір про надання правової допомоги № 26/01-21, відповідно до умов якого клієнт доручив, а об`єднання взяло на себе зобов`язання протягом терміну дії цього договору надавати клієнту правову допомогу у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Відповідно до пункту 2.4.4 договору про надання правової допомоги адвокатське об`єднання має право залучати адвокатів об`єднання для виконання умов, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 3.1 вказаного договору за надання послуг (правової допомоги), передбачених розділом 1 цього договору, клієнт сплачує об`єднанню винагороду з розрахунку 1600,00 грн за годину надання послуг (без ПДВ). Сторони у додатках до цього договору окремо визначають розмір гонорару за ведення кожної судової справи в судах відповідних інстанцій.

Відповідно до пункту 3.5 договору надання правової допомоги оформляється відповідними актами передачі-приймання наданих послуг (правової допомоги).

У пункті 7.1 договору передбачено, що договір діє з моменту підписання договору, а закінчує свою дію - до 31.12.2021, але в будь-якому разі не раніше проведення повного розрахунку між сторонами.

Згідно з актом здачі-приймання наданих послуг від 06.04.2021 № 60/04-21 виконавець - Адвокатське об`єднання "Потинський та партнери" надало замовнику - ТОВ ЛТД "ТЕМПО" юридичні послуги згідно з договором про надання правової допомоги від 26.01.2021 № 26/01-21, а саме підготовка позовної заяви про визнання іпотеки припиненою, скасування записів про реєстрацію іпотек та заборони (відповідач - ПАТ "КБ "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "КБ "Надра" з ринку). Послуги надані в повному обсязі, претензій з боку замовника немає, вартість наданих послуг становить 15 000,00 грн, із розрахунку 1600,00 грн за одну годину наданих послуг.

Відповідно до квитанції від 07.04.2021 ТОВ ЛТД "ТЕМПО" сплатило Адвокатському об`єднанню "Потинський та партнери" 15 000,00 грн за надання послуг правової допомоги.

06.04.2021 ТОВ ЛТД "ТЕМПО" та Адвокатське об`єднання "Потинський та партнери" уклали додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 26.01.2021 № 26/01-21, в якій сторони погодили розмір гонорару об`єднання з ведення судової справи за позовом ТОВ ЛТД "ТЕМПО" до ПАТ "КБ "НАДРА" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "КБ "НАДРА" з ринку про визнання іпотеки припиненою, скасування записів про реєстрацію іпотек та заборон, у розмірі різниці між винагородою за надання правової допомоги (визначеною відповідно до розрахунку суми судових витрат (додаток до позовної заяви ТОВ ЛТД "ТЕМПО" від 06.04.2021) в сумі 35 000,00 грн та сумою витрат на професійну правничу допомогу. Витрати на професійну правничу допомогу оплачуються клієнтом відповідно до частини 1 пункту 3.1 договору з розрахунку 1600,00 грн за одну годину надання послуг.

Відповідно до розрахунку суми судових витрат (додаток до позовної заяви ТОВ ЛТД "ТЕМПО" від 06.04.2021) визначена позивачем сума судових витрат становить 6810,00 грн - витрати на сплату судового збору (оплачено), 15 000,00 грн - витрати на підготовку позовної заяви (оплачено), 35 000,00 грн - винагорода за надання правової допомоги (очікується понесення витрат).

Сторони підписали акт приймання-передачі надання правової допомоги (юридичних послуг) від 18.10.2021 № 18/10-2021, згідно з яким вартість наданих юридичних послуг, перелік яких наведено в акті, становить 28 000,00 грн без ПДВ за 17,5 годин роботи, з розрахунку 1600,00 грн за 1 годину наданих послуг відповідно до пункту 3.1 договору; розмір гонорару (винагороди за позитивне вирішення спору) відповідно до додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 26.01.2021 № 26/01-21 становить 7000,00 грн, разом 35 000,00 грн.

18.10.2021 клієнту було виставлено рахунок на сплату наданих правничих послуг на загальну суму 35 000,00 грн.

У детальному описі наданих юридичних послуг за період із 06.04.2021 по 30.09.2021, складеному адвокатом Матущак М. Г., вказано, що клієнту надано наступні юридичні послуги: підготовка позовної заяви на загальну суму 15 000,00 грн, витрачено часу - 9,4 годин; підготовка, подання до суду та направлення учасникам справи відповіді на відзив відповідача - 1 година, вартість - 1600,00 грн; підготовка, подання до суду та направлення учасникам справи відповіді на письмові пояснення третьої особи - 1 година, вартість - 1600,00 грн; підготовка, подання до суду та направлення учасникам справи заяви про зміну предмета позову - 3 години, вартість - 4800,00 грн; підготовка та направлення до суду додаткових пояснень до позову від 16.07.2021 - 3 години, вартість - 4800,00 грн; підготовка, подання до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та ознайомлення з матеріалами справи в приміщенні суду - 0,5 години, вартість - 800,00 грн; здійснення правового аналізу матеріалів справи - 0,5 год, вартість - 800,00 грн; пошук та аналіз судової практики в Єдиному державному реєстрі судових рішень з метою складання заяви про зміну предмета позову та додаткових пояснень у справі - 3,5 години, вартість 5600,00 грн; представництво клієнта в судових засіданнях 27.05.2021, 29.06.2021, 20.07.2021, 14.09.2021, 23.09.2021 - 5 годин, вартість - 8000,00 грн. Оплата гонорару згідно з додатком від 06.04.2021 до договору 7000,00 грн. Всього до сплати 50 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача зазначених витрат на професійну правничу допомогу, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, взяв до уваги наведені положення законодавства, урахував принципи диспозитивності та змагальності, співмірності розміру витрат з наданими послугами, дослідив зазначені докази на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат ТОВ ЛТД "ТЕМПО" на професійну правничу допомогу у заявленій сумі, та установив, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив понесення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 914/904/21 у сумі 43 000,00 грн (за винятком 7000,00 грн гонорару успіху); вказаний розмір судових витрат (43 000,00 грн) доведений та документально підтверджений; обґрунтованих заперечень проти стягнення витрат на надання правової допомоги відповідач не надав.

Колегія суддів зазначає, що доводам відповідача про застосування критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката вже була надана оцінка апеляційним господарським судом, який в оскаржуваній постанові правильно зазначив, що ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили би про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем не надано.

Водночас суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам відповідача про відсутність підстав для стягнення судових витрат у зв`язку із завершенням ліквідаційної процедури ПАТ "КБ "НАДРА" та з огляду на положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відхиливши їх як необґрунтовані. При цьому суд апеляційної інстанції установив, що відповідно до відомостей, розміщених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій, станом на день розгляду апеляційної скарги, ПАТ "КБ "НАДРА" (ідентифікаційний код 20025456) перебуває в стані припинення, запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи відсутній; рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.09.2020 № 1676 про затвердження ліквідаційного балансу банку та звіту про виконання ліквідаційної процедури ПАТ "КБ "НАДРА", на яке посилався скаржник, або доказів оприлюднення інформації на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо завершення ліквідаційної процедури ПАТ "КБ "НАДРА" скаржник не надав, відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній, отже, станом на дату винесення додаткового рішення в матеріалах справи відсутні докази завершення процедури ліквідації банку.

Разом із тим суд апеляційної інстанції зазначив про те, що витрати на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами в господарському процесі за результатами розгляду справи, не можуть розглядатись як додаткові зобов`язання банку, в тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) в розумінні частини 3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки обов`язок відшкодування таких витрат, понесених у господарській справі іншою стороною, виникає в банку лише на підставі відповідного рішення суду, а не з договорів чи інших правочинів банку, укладених до моменту відкликання банківської ліцензії, чи з обов`язку сплати податків і зборів, встановленого законом. До того ж додатковим рішенням у цій справі судові витрати було стягнуто саме з банку, що перебуває в процедурі ліквідації, а не з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Крім того, можливість стягнення професійних правничих витрат з банку, який перебуває в процедурі ліквідації, підтверджується також практикою Верховного Суду, зокрема, додатковими постановами від 06.10.2021 у справі № 904/5139/20, від 30.07.2020 у справі № 910/14838/18, постановою від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 24.06.2021 у справі № 761/14537/15-ц.

3.5. Не погодившись із ухваленими у справі додатковим рішенням та постановою, відповідач оскаржив їх до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом наведеної норми підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1), та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу (пункт 4).

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних скаржником судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача, яке було відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та про залишення оскаржених судових рішень без змін, з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, з огляду на таке.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої, зокрема, у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 308/3282/15-ц (у справі за позовом фізичної особи до Закарпатського відділення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), ПАТ "Дельта Банк" (про захист прав споживачів, повернення банківського вкладу, відшкодування майнової та моральної шкоди), від 14.02.2018 у справах № 761/20903/15-ц (за позовом фізичної особи до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") (про стягнення коштів за договором депозиту), № 553/2630/15-ц (за позовом фізичної особи до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення грошових коштів у рахунок повернення банківського вкладу, відшкодування упущеної вигоди, майнової та моральної шкоди), від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16 (за позовом фізичної особи-підприємця до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення суми банківського вкладу), оскільки у цих справах вирішувалися спори, пов`язані з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед вкладниками/кредиторами, та не розглядалося питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України, що мало місце у наведеному випадку у цій справі, в якій подано касаційну скаргу.

Водночас колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16, оскільки висновки судів попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, наведеним Верховним Судом у цій постанові висновкам не суперечать та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень у справі № 914/904/21. Верховний Суд у вказаній постанові зробив висновки щодо застосування конкретних норм процесуального права, зокрема статей 124 126 129 221 244 Господарського процесуального кодексу України саме у контексті тих спірних відносин у справі, що ним розглядалася. Так, скасовуючи судові рішення у справі та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції при постановленні додаткової ухвали належним чином не мотивував своє рішення стосовно стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема, не дослідив, чи було дотримано позивачем порядку попереднього визначення суми судових витрат, передбаченого статтею 124 Господарського процесуального кодексу України, у тому числі щодо моменту подачі до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; не досліджено дотримання позивачем вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України щодо терміну подачі доказів на понесення судових витрат. Крім того, судове рішення за наслідками розгляду справи було прийнято у відкритому судовому засіданні, проте розгляд заяви товариства про ухвалення додаткового судового рішення місцевий господарський суд на порушення положень статті 221 та частини 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України здійснив без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Натомість у цій справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не установили порушень вимог процесуального законодавства позивачем щодо порядку попереднього визначення суми судових витрат, а також строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат; суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, надали оцінку доводам та наданим позивачем доказам, урахували принципи диспозитивності та змагальності, співмірності розміру витрат з наданими послугами, та дійшли висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви позивача.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Щодо помилкового, на думку скаржника, врахування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, то колегія суддів зазначає, що наведене не є підставами касаційного оскарження, які визначені положеннями частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим колегія суддів не надає правової оцінки зазначеним у касаційній скарзі іншим постановам Верховного Суду, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що містять висновки не враховані судами при ухваленні оскаржуваних рішень у цій справі відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно посилань скаржника на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі № 910/5696/20, то колегія суддів зазначає, що постанови апеляційних господарських судів не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, що викладені саме у постановах Верховного Суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має наслідком відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

3.6. Як уже зазначалося, як на підставу касаційного оскарження скаржник також послався на порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України - суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).

Проте колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про встановлення обставин справи, що мають значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки скаржник не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. У наведеному випадку, як свідчать матеріали справи, суд першої інстанції ухвалою від 02.11.2021, зважаючи на обставини справи та доводи позивача у клопотанні про поновлення строку для подачі доказів понесених витрат, дійшов висновку про поновлення строку для подачі таких доказів.

Отже, зважаючи на викладене, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови попередніх інстанцій і з такої підстави.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

4. Висновки Верховного Суду

4.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.2. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 914/904/21 за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "НАДРА" з ринку, відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "НАДРА" з ринку залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 у справі № 914/904/21 і додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік