ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 915/317/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случа О.В. головуючого, Волковицької Н.О., Могил С.К.,

за участю секретаря судового засідання Мазуренко М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги (1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» та (2) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року (головуючий Діброва Г.І., судді: Принцевська Н.М., Ярош А.І.) і рішення Господарського суду Миколаївської області від 10 вересня 2021 року (суддя Мавродієва М.В.) у справі

за позовом Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до: (1) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, (2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан»

про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки.

ІСТОРІЯ СПОРУ

Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову

1. У березні 2021 року заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону (далі «Прокурор») в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі «Позивач», МОУ) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв (далі «Відповідач-1», КЕВ м. Миколаїв) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» (далі «Відповідач-2», ТОВ «Лан») в якій просив:

- визнати недійсним, укладений між Відповідачами, договір про спільний обробіток землі від 06.07.2016 № 542/8 (далі також «договір») та припинити його дію на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили;

- зобов`язати ТОВ «Лан» звільнити земельну ділянку площею 1010,52 га, розташовану на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (територія полігону військової частини НОМЕР_1 ), яка використовується Відповідачем-2 на підставі оспорюваного договору.

2. Посилаючись на приписи статей 4, 10, 203, частин 1, 3 статті 215, статей 216 391 Цивільного кодексу України, статей 207 208 Господарського кодексу України, статей 152 153 212 Земельного кодексу України Прокурор стверджував, що оспорюваний ним правочин підлягає визнанню недійсним, як такий, що вчинений з порушенням норм національного законодавства, якими регулюється питання укладання договорів спільної діяльності, оскільки КЕВ м. Миколаїв передав у користування ТОВ «Лан» земельну ділянку, що відноситься до земель оборони без рішення (погодження) відповідних посадових осіб МОУ та органів місцевого самоврядування.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021, позов задоволено частково. Визнано недійсним на майбутнє оспорюваний договір про спільний обробіток землі від 06.07.2016 № 542/8, укладений між КЕВ м. Миколаїв і ТОВ «Лан». В іншій частині позову відмовлено.

4. Вказані рішення узагальнено мотивовані такими аргументами і обставинами.

4.1. Прокурор підтвердив свої повноваження на представництво інтересів держави в особі МОУ у даній справі, оскільки належним чином обґрунтував необхідність захисту таких інтересів та бездіяльність компетентного органу. Так, 18.01.2021 Прокурор на адресу МОУ направив листа № 5-2-136вих21 яким повідомив Позивача про те, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог діючого законодавства. Після отримання вказаного листа МОУ до суду з позовом самостійно не звернулося, а тому звернення Прокурора у березні 2021 року з позовною заявою у даній справі є таким, що узгоджується з положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та відповідними приписами Господарського процесуального кодексу України.

4.2. Частиною 1 статті 4 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що військові частини можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Але, станом на час укладення оспорюваного договору, порядок використання земель оборони у господарських цілях Кабінетом Міністрів України затверджено не було, а тому раціонально вважати, що договір про спільний обробіток землі № 542/8 укладено Відповідачами без додержання законної процедури. Нормативні ж документи МОУ не можуть вважатися належним регулюванням даних правовідносин, адже саме на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією України та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони.

Крім цього, згідно з даними витягу з Державного земельного кадастру органом уповноваженим розпоряджатися спірною земельною ділянкою є Миколаївська обласна державна адміністрація, а отже саме із зазначеним органом виконавчої влади мало бути погоджено надання дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях державної власності, переданим у постійне користування військовій частині згідно з Державним актом серії Б № 062408 від 1978 року, проте матеріали справи відповідного погодження не містять, як відсутні у ній докази делегування відповідних повноважень.

За викладеного, доводи Прокурора про те, що оспорюваний правочин не відповідає закону, а тому підлягає визнанню недійсним є цілком правомірними та обґрунтованими. Оскільки зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, підставним є задоволення позову саме у запропонованому Прокурором вигляді.

4.3. Разом з тим, в частині позовним вимог про зобов`язання ТОВ "Лан" звільнити земельну ділянку слід відмовити, оскільки Прокурором не конкретизовано, від чого саме має бути звільнена земельна ділянка; не обґрунтовано необхідності звільнення вищевказаної земельної ділянки та не надано доказів перебування на спірній земельній ділянці належного ТОВ "Лан" майна. Крім того, доказів передачі земельної ділянки Відповідачу-2 матеріали справи не містять.

4.4. Подані Відповідачами заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, які мотивовані тим, що МОУ ще з 2016 року знало про укладення оспорюваного правочину, погоджувало його та отримувало 50 % грошових коштів від спільної діяльності є необґрунтованими, адже у даному випадку МОУ, яке не є стороною оспорюваного правочину, не було і не могло бути відомо про порушення інтересів держави внаслідок укладення цього договору, так як про порушення такого права воно могло дізнатися і дізналося лише після отримання листа Прокурора від 18.01.2021. У цій частині слід враховувати, що початок перебігу позовної давності пов`язаний не з часом поінформованості особи про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушенням у зв`язку із цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Касаційні скарги

5. Не погодившись із вказаними рішеннями, ТОВ «Лан» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить у задоволеній частині позовних вимог їх скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині відмовити.

6. Також не погодившись із прийнятими рішеннями, з касаційною скаргою до Верховного Суду звернувся і КЕВ м. Миколаїв. У скарзі просить рішення і постанову змінити, відмовивши Прокурору у задоволеній частині позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги ТОВ «Лан»

7. Скаржник стверджує, що при винесенні оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та порушено положення статей 53 74 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України). Крім цього, Відповідач-2 вказує, що здійснене судами застосування вказаної норми матеріального права суперечить висновкам Верховного Суду щодо її правильного застосовування, які було викладено у постановах від 21.03.2018 у справі № 915/188/17, від 03.12.2019 у справі № 810/3164/18 та від 13.12.2019 у справі № 810/3160/18.

7.1. У цій частині ТОВ «Лан» пояснює, що доводи, наведені Прокурором у направленому МОУ листі від 18.01.2021 № 5-2-136вих21 жодним чином не свідчили про порушення норм діючого законодавства при укладенні оспорюваного правочину, а свідчили лише про неправильне тлумачення Прокурором таких норм, а точніше були намаганням останнього застосувати до спірних правовідносин нормативні акти, які їх не регулювали. Так, аналіз положень Земельного кодексу України та постанов Кабінету Міністрів України, на які посилався Прокурор у згаданому листі, встановлюють вимоги до передачі земель у тимчасове користування, в той час як оспорюваний правочин не є договором оренди, а є договором про спільну діяльність, а тому усі посилання Прокурора були необґрунтованими і жодних підстав для ініціювання судового провадження МОУ не надавали. Більше того, до матеріалів цієї справи Прокурором не було надано жодного доказу порушення інтересів держави, що спричинені оспорюваним правочином, як не було ним спростовано і аргументів КЕВ м. Миколаїв та МОУ про те, що спільний обробіток землі є економічно вигідним та необхідним для держави.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій не врахували, що у спорі, який розглядається, фактичною підставою позову є незгода Прокурора із укладеним договором, а не неналежне виконання МОУ своїх повноважень щодо захисту інтересів держави. Звертаючись до суду, Прокурор перебрав на себе компетенцію відповідного уповноваженого органу, що прямо заборонено наведеними вище правовими нормами та судовою практикою Верховного Суду.

8. Скаржник окремо також наголошує і на неправильному застосовуванні судами попередніх інстанцій приписів статей 256 257 261 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та порушенні положень статей 2 3 7 11 113 115 118 ГПК України. В цій частині вказує і про невідповідність здійсненого судами правозастосування наведених норм висновкам Верховного Суду, які були викладені у постановах від 05.03.2019 у справі № 908/1409/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 (та аналогічним висновкам Верховного Суду України).

8.1. ТОВ «Лан» зазначає, що про укладення оспорюваного договору від 06.07.2016 МОУ знало як до його підписання (умови договору обговорювались на нараді заступника Міністра оборони України, що відбулась 17.03.2016), так і одразу після його підписання та протягом усього часу дії. Крім того, про укладення оспорюваного договору ще з 2016 року знала і Військова прокуратура, адже в матеріалах справи наявний лист КЕВ м. Миколаїв від 15.08.2016 № 2352, яким Відповідач-2 повідомив прокуратуру про укладання 06.07.2016 ряду договорів про спільний обробіток землі. Тобто, ще з 2016 року Прокурор мав об`єктивну можливість у встановленому законодавством порядку перевірити законність вчинених правочинів, у тому числі й оспорюваного та, у разі встановлення на це законних підстав, звернутися з відповідним позовом до суду. Проте органи прокуратури протягом 5 років жодних дій стосовно укладених КЕВ м. Миколаїв договорів не вчиняли, а тому очевидно позовну давність на оскарження таких правочинів пропустили.

Незважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій зробили абсолютно безпідставний висновок про те, що МОУ дізналося про ймовірні порушення закону лише з дати отримання ним листа Прокурора від 18.01.2021, оскільки саме МОУ неодноразово підтверджувало, що завжди знало про укладений правочин, однак вважало і вважає його законним. Посилання судів у цій частині на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду із постанови у справі № 372/1387/13 (про момент обізнаності державного органу) є безпідставними, адже правовідносини у тій справі не є подібними тим, що склалися між сторонами цього спору.

9. Ще один блок доводів касаційної скарги ТОВ «Лан» стосується питань застосування приписів статті 4 Закону України «Про використання земель оборони», однак колегія суддів Касаційного господарського суду доводи цього блоку не описує та не аналізує з огляду на те, що скаржником в порядку вимог пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не наведено висновків саме Верховного Суду, які б не були враховані судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови. Посилання ж Відповідача-2 у цій частині на рішення Вищого господарського суду України, колегією суддів не приймаються, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду. Постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

Узагальнені доводи касаційної скарги КЕВ м. Миколаїв

10. Як і ТОВ «Лан», КЕВ м. Миколаїв стверджує про неправильне застосовування судами попередніх інстанцій приписів статей 256 257 261 267 ЦК України та порушення статей 2 3 1 11 113 115 118 ГПК України при наданні висновку про те, що позовна давність при зверненні Прокурора з позовом у даній справі не пропущена. У цій частині також підкреслює невідповідність здійсненого судами правозастосування тому, що має місце у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 908/1409/17, від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17 та ряді інших постанов Верховного Суду України.

10.1. Скаржник вказує, що суди повністю проігнорували той факт, що МОУ жодним чином не заперечувало обставин своєї обізнаності із оспорюваним правочином ще з 12.09.2016 (надання погодження Південно-східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України на укладення оспорюваного правочину), тобто і позовну давність у даному випадку слід було обраховувати саме з вказаної дати. Однак, через неправильне застосування наведених норм матеріального права, суди попередніх інстанцій момент початку відліку позовної давності з вимогами про визнання недійсним оспорюваного у цій справі договору, пов`язали з моментом отримання МОУ листа Прокурора, в якому останній стверджував про ймовірне порушення інтересів держави.

11. У касаційній скарзі КЕВ м. Миколаїв також зазначає, що суди обох інстанцій у своїх рішеннях вказували про те, що необхідною умовою для укладення оспорюваного правочину законодавство визначає отримання дозволу Миколаївської обласної державної адміністрації, однак разом із цим, вказаний орган виконавчої влади до участі у справі не залучили, пояснень від нього не отримали.

12. Окремо Відповідач-1 наводить і ряд заперечень щодо здійсненого судами застосування приписів Закону України «Про використання земель оборони», однак на виконання вимог пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України висновків із постанов Верховного Суду, яким би таке застосування не відповідало не вказує, а тому колегія суддів Касаційного господарського суду відповідні аргументи не описує і не аналізує.

Відзив

13. У відзиві на касаційні скарги Прокурор заперечує проти наведених у них доводів, скарги вважає необґрунтованими та безпідставними. За викладеного у задоволенні касаційних скарг просить відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Фактичні обставини спору

14. Згідно із Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку площею 6977,5000 га, кадастровий номер 4821785000:06:000:0002, остання належить до державної власності як землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Крім того, за Миколаївською державною адміністрацією на вказану вище земельну ділянку було зареєстроване право постійного користування на підставі Державного акту Б № 062408 від 1978 року.

15. 06.07.2016 між КЕВ м. Миколаїв (сторона-1) та ТОВ «Лан» (сторона-2) було укладено договір № 542/8 про спільний обробіток землі, за умовами пункту 1.1 якого, з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності КЕВ м. Миколаїв, сторони за договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані стороні-1 в безстрокове користування та можливостей сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

15.1. Пунктом 3.1 вказаного договору сторони погодили, що сторона-1 за цим договором зобов`язується залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі стороною-2 земельні ділянки, що надані стороні-1 в безстрокове користування, площею 1010,52 га, терміном на 7 сільськогосподарських років тобто до 31.12.2023.

15.2. Відповідно до пункту 6.1 договору внесок сторони-1 - вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 1010,52 га, згідно до Акту обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною Договору, а також ділова репутація та ділові зв`язки та складає 1 061 046 грн.

15.3. Згідно із пунктом 7.1. договору, грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене сторонами в результаті їх діяльності є їх спільною власністю. Земельна ділянка є власністю держави.

15.4. Відповідно до пункту 8.1 договору прибуток, що отримується сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому сторона-1 в будь якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у статті 6 цього договору.

15.5. У пункті 8.2 договору сторони дійшли згоди, в разі необхідності, тримати під паром не більше 20% земельної ділянки, як цього вимагає технологічний процес сільськогосподарського виробництва, проте дана домовленість не змінює умови виконання сторонами пунктів 8.1 та 8.4 даного договору.

15.6. Фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку стороні-1 та утримання відповідної частки прибутку стороною-2 (пункт 8.3 договору).

15.7. Згідно із пунктом 8.4 договору, сторони домовились, що сторона-2 має право перераховувати стороні-1 щомісячно у рівних долях у строк до 01 червня поточного сільськогосподарського року грошові кошти на загальну суму, що дорівнює розміру внеску сторони-1 як достроково розподілений прибуток від спільної діяльності у сільськогосподарському році. В такому разі, сторона-2 самостійно на свій розсуд розпоряджається зібраним врожаєм, отриманим від результату діяльності. Кінцеві терміни етапів дострокового розподілу прибутку може змінюватися сторонами за взаємною згодою, але не перевищувати тримісячного терміну від дати зазначеної в договорі. Сплата усіх видів податків та зборів, що належать при здійснені такого виду діяльності здійснюється стороною-2 в порядку та у межах, передбаченому чинним законодавством та сутністю підприємства (фізичної особи-підприємця), окрім тих видів податків та зборів, які, згідно законодавства, покладаються виключно на сторону-1.

15.8. Пунктом 12.2. договору визначено, що цей договір укладений строком на 7 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2023 з обов`язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за договором на кожний наступний сільськогосподарський рік впродовж строку дії договору.

15.9. Додатками до вказаного договору визначено схему земельних ділянок, акт обміру земель, бланки звітів, акт звірки розрахунків, список водіїв, які залучаються до спільної обробки земель (пункти 13.1- 13.5 договору).

16. Договір підписано сторонами та скріплено їх печатками, а також погоджено Командиром військової частини НОМЕР_1 та сільським головою.

17. В подальшому, до договору від 06.07.2016 №5 42/8 про спільний обробіток землі було укладено додаткову угоду від 12.08.2016 № 1, додаткову угоду від 07.04.2017 № 2 та додаткову угоду від 21.03.2018 № 3, згідно умов яких строк дії договору продовжено до 31.12.2025, змінено вартість права обробки земельних ділянок та збільшено вартість ділової репутації та ділових зав`язків до 2 314 090 грн 80 коп. Також сторони виклали пункт 8.4. розділу 8 договору у новій редакції.

17.1. Всі наведені додаткові угоди підписані сторонами без заперечень та зауважень, та скріплені печатками сторін.

18. У матеріалах справи наявне рішення Веселинівської районної ради Миколаївської області від 09.06.2016 № 30 щодо погодження військовій частині НОМЕР_1 та КЕВ м. Миколаїв надання дозволу фізичним та юридичним особам, зокрема ТОВ «Лан» на вирощування сільськогосподарських культур на землях, розташованих на території полігону «Києво-Олександрівський», що знаходиться на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

19. Також, 09.06.2016 Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області на лист КЕВ м. Миколаїв від 03.06.2016, надала погодження щодо вирощування сільськогосподарських культур на вказаних вище землях.

20. 12.09.2016 за вих. № 303/22/2/268 Південно-Східне територіальне квартирно - експлуатаційне управління Збройних сил України на адресу Відповідача - 1 надіслало листа, за змістом якого Південно-Східним ТКЕУ не заперечувалося щодо укладення КЕВ м. Миколаїв договорів, предметом яких є надання послуг з вирощування зернових та технічних культур на землях військових полігонів, з рекомендацією - вартість наданих послуг за цінами, не нижче ринкових - не менше 1850 грн за 1 га; та повернуто оригінали договорів та додаткових угод до них, які було направлено КЕВ м. Миколаїв листом від 08.08.2016 за вих. № 2289.

21. 01.09.2016 КЕВ м. Миколаїв також повідомило Південно-Східне територіальне квартирно - експлуатаційне управління Збройних сил України листом № 2505 про приведення ціни низки договорів, укладених між Відповідачем - 1 та суб`єктами господарської діяльності, до ринкових, а саме 1850 грн за 1 га.

22. Рішенням адміністративного департаменту МОУ від 18.03.2016, оформленого відповідним протоколом, було вирішено збільшити вартість внеску військової частини за договорами спільного обробітку землі.

23. Разом з тим, матеріали справи містять низку внутрішніх листів як КЕУ Збройних сил України, так і відповідальних осіб МОУ щодо організації роботи по надходженню коштів на спеціальні рахунки МОУ, раціонального використання земель МОУ, тощо; Методичні рекомендації щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів МОУ, затверджені Заступником Міністра оборони України у 2016 року.

24. 15.08.2016 КЕВ м. Миколаїв листом № 2352 повідомив Першого заступника військового прокурора Південного регіону України про те, що КЕВ м. Миколаїв 06.07.2016 та 29.07.2016 було дійсно укладено договори про спільний обробіток землі з суб`єктами господарювання на підставі статті 4 Закону України «Про використання земель оборони» та Протоколу наради заступника Міністра оборони України з власниками фермерських господарств від 17.03.2016.

25. В подальшому, 18.01.2021 Військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону на адресу МОУ було направлено листа № 5-2-136вих21, відповідно до якого Прокурор, посилаючись на укладений між Відповідачами у цій справі договір про спільний обробіток землі від 06.07.2016 зазначив, що вказаний договір КЕВ м. Миколаїв уклав з порушенням вимог діючого законодавства щодо укладення договорів спільної діяльності та порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб`єктами владних повноважень. Також, у цьому листі, Прокурор, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», просив МОУ повідомити прокуратуру про те, чи вживалися ним заходи щодо захисту порушених інтересів держави, та які саме.

26. У відповідь на вказаний вище лист, МОУ листом від 12.02.2021 вих. № 370/2/1454 повідомило прокуратуру про те, що відповідно до рішень, прийнятих МОУ у 2016 році, КЕВ організовано укладення договорів з вирощування сільськогосподарських культур на конкурсних засадах, при цьому, умовами таких договорів передача земельних ділянок та припинення права постійного користування не передбачено. На час надання відповіді, зобов`язання за договорами про спільний обробіток виконуються належним чином, строк дії договорів - 31.12.2025.

МОУ також зазначило, що Збройні Сили України заінтересовані в укладенні договорів вирощування сільськогосподарських культур, оскільки це зменшує ризик самовільного зайняття земельних ділянок сторонніми особами, надає можливість ефективного використання земель оборони та забезпечення надходження коштів до спеціального фонду МОУ з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ.

Міністерство окремо відмітило, що підстав та доцільності припинення договірних відносин з наведеними у листі суб`єктами господарювання не вбачається, та з огляду на відсутність порушених інтересів МОУ заходи претензійної та позовної роботи ним не вживалися.

27. Посилаючись на описані обставини Прокурор в інтересах держави звернувся із позовом у даній справі, який судами попередніх інстанцій (із наведених вище підстав) частково задоволений.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

28. Згідно із частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

24. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора (Ющенко М.А) та представників Позивача (Дашківська О.В., Калюжний А.П.), дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи щодо дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

25. Як вже вказувалося у блоці «Аргументи учасників справи» цієї постанови, доводи скаржників в частині застосування судами попередніх інстанцій приписів Закону України «Про використання земель оборони» (з відповідних мотивів) розглянуті колегією суддів Касаційного господарського суду бути не можуть.

25.1. Водночас, усі інші аргументи Відповідачів в розумінні ГПК України є прийнятними, а тому Верховним Судом розглядаються.

Щодо представництва Прокурором інтересів держави у суді

26. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

26.1. Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

27. Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.06.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

27.1. Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

27.2. Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

28. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.

28.1. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

29. Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

30. Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

31. Водночас, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

32. За обставинами цієї справи Прокурор в інтересах держави в особі МОУ звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до КЕВ м. Миколаїв та ТОВ «Лан» про визнання недійсним на майбутнє укладеного між Відповідачами договору про спільний обробіток землі, а також про зобов`язання ТОВ «Лан» звільнити земельну ділянку, що використовується останнім на підставі оспорюваного договору.

32.1. В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді в особі МОУ Прокурор зазначав про неправомірне використання ТОВ «Лан» належних державі земель оборони, яке стало можливим внаслідок укладення між Відповідачами оспорюваного договору. Прокурор також вказував, що на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом від 18.01.2021 № 5-2-136вих21 він повідомив МОУ про необхідність захисту інтересів держави, однак останнє із позовом до суду самостійно не звернулось.

33. Встановивши вказані обставини, оцінивши, зокрема, і зміст згаданого листа, суди попередніх інстанцій вирішили, що у даному випадку Прокурор належно довів порушення інтересів держави, бездіяльність компетентного органу щодо захисту таких інтересів, а відтак підтвердив підстави для представництва.

33.1. За наслідками здійснення касаційного провадження колегія суддів Касаційного господарського суду з вказаним висновком судів попередніх інстанцій погоджується, підстав для сумнівів у його правильності не має, позаяк такий висновок цілком узгоджується із приписами статті 23 Закону України «Про прокуратуру», правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду щодо застосовування цієї норми та матеріалами цієї справи.

33.2. Аргументи ТОВ «Лан» у цій частині про неврахування судами висновків Верховного Суду із постанов від 21.03.2018 у справі № 915/188/17, від 03.12.2019 у справі № 810/3164/18 та від 13.12.2019 у справі № 810/3160/18 колегія суддів відхиляє, позаяк у першій справі суд касаційної інстанції висловлювався щодо спору про розірвання договору, висновки з двох останніх є загальними та такими, що не суперечать застосованій судами практиці касаційного суду.

Посилання ж на постанови від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16 та від 08.05.2018 у справі № 908/852/17 колегія суддів взагалі не приймає, оскільки касаційна скарга не містить чітких аргументів щодо неврахування судами у справі № 915/317/21 висновків, викладених саме у цих постановах. При цьому положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу.

33.3. Доводи Відповідача-1 про відсутність у Прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі МОУ у зв`язку із одержанням КЕВ м. Миколаїв та самим МОУ матеріальної вигоди від оспорюваного договору є безпідставними, адже такі доводи жодним чином не стосуються питання додержання сторонами норм чинного законодавства в момент укладення оспорюваного правочину. Безпідставними є і доводи скаржника про неправильну оцінку змісту наданого Прокурором листа від 18.01.2021 № 5-2-136вих21, оскільки в силу процитованої вище статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції переоцінку цього документу зробити не може.

Щодо позовної давності

34. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

34.1. Згідно з положеннями наведеної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

34.2. При цьому перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду. Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційний скаргах, зокрема, від 05.03.2019 у справі № 908/1409/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17 та постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, від 23.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15.

Початок обліку позовної давності у справах за позовами прокурора з моменту, коли відповідний орган, в інтересах держави в особі якого прокурор звертається до суду свідчить про те, що зазначені норми закону щодо позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушені, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

35. Суди у цій справі встановили, а сторони не заперечували, що про укладення оспорюваного правочину МОУ знало ще з моменту його укладення. Разом з тим, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що була викладена у постанові від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 (початок перебігу позовної давності пов`язаний не з часом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів) суди вирішили, що така поінформованість МОУ не може ототожнюватись з моментом його обізнаності про те, що оспорюваний правочин вчинено з порушенням законодавства.

35.1. Суди констатували, що у даному випадку МОУ, яке не є стороною договору № 542/8 від 06.07.2016, не було і не могло бути відомо про порушення інтересів держави внаслідок укладення цього договору КЕВ м. Миколаїв, а про порушення свого права міністерство дізналося лише після отримання листа Прокурора від 18.01.2021 за № 5-2-136вих21. За викладеного суди вирішили, що саме з цієї дати починається перебіг позовної давності з вимогами у даній справі, а тому при зверненні до суду у березні 2021 року трирічний строк позовної давності Прокурором не пропущено.

37. Але, здійснивши касаційне провадження у даній справі в частині дотримання судами попередніх інстанцій положень наведених приписів ЦК України, якими врегульовано питання позовної давності, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що вказані висновки судів попередніх інстанцій у цій частині є передчасними та такими, що зроблені без установлення усіх необхідних обставин справи.

38. Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14 (в подальшому неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17) держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

39. Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 (висновок з неї застосували суди попередніх інстанцій) дійсно вказано про те, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Але, зі змісту вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 вбачається, що зроблений судом касаційної інстанції висновок був обумовлений тим, що позивачі (Київська ОДА, Обухівська РДА та ДІСГ в Київській області) про порушення інтересів держави (неправомірне розпорядження землями водного фонду), яке мало місце у 2003 році могли довідатися лише після того, як ДІСГ в Київській області як територіальний орган під час здійснення державного нагляду (контролю) в листопаді 2012 року виявив допущені виконавчим комітетом Козинської селищної ради порушення чинного законодавства при передачі у приватну власність громадянам земельних ділянок, які є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, тоді як Київська ОДА та Обухівська РДА згідно з наданими їм повноваженнями не мали можливості самостійно встановити зазначені обставини раніше.

39.1. Із оскаржуваних у справі № 915/317/21 рішень вбачається, що застосовуючи вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду, суди попередніх інстанцій наведених особливостей справи № 372/1387/13 не врахували і не з`ясувавши повноважень МОУ щодо можливості перевірки оспорюваного правочину на предмет його відповідності приписам чинного законодавства, передчасно виснували про те, що компетентний орган дізнався про порушення інтересів держави лише після отримання листа прокуратури і знати про такі порушення раніше ніяк не міг.

40. Враховуючи те, що з`ясування вказаних (необхідних) обставин пов`язано із безпосередньою оцінкою доказів у справі, права на здійснення якої Верховний Суд немає, колегія суддів вважає, що виявлене порушення може бути виправлено лише при її новому розгляді місцевим господарським судом. Саме після такого розгляду можливим стане вирішення питання про застосування до спірних правовідносин відповідних наслідків спливу позовної давності (чи ні), як і надання висновку про релевантність у цих відносинах правової позиції Великої Палати Верховного Суду із постанови від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13.

41. У цій частині колегія суддів вважає доцільним також відмітити і те, що застосований у вже неодноразово згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/19 підхід щодо застосування положень Глави 19 ЦК України у спорах, пов`язаних із неправомірним зайняттям земельних ділянок водного фонду наразі взагалі є неактуальним, оскільки пізніше, зокрема, у постановах від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади і у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

42. Посилання у відзиві Прокурора на ряд інших постанов Верховного Суду, які на його думку, підтверджують правильність здійсненого судами застосування положень статей 256 257 261 267 ЦК України, колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє, адже констатує, що у жодній із тих постанов суд не вказував про те, що момент обізнаності компетентного органу влади про ймовірне порушення інтересів держави можна ототожнювати з моментом отримання таким органом листа прокуратури в порядку приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

42. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду з викладених вище мотивів дійшла висновку про направлення цієї справи на новий розгляд, доводи касаційної скарги КЕВ м. Миколаїв про незалучення до участі у ній Миколаївської ОДА судом касаційної інстанцій вже не оцінюються, адже на рішення по суті не впливають, а в порядку статті 50 ГПК України це питання має бути вирішено при новому розгляді справи саме господарським судом першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

43. Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

44. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд (пункт 2 частини 1 статті 308 ГПК України).

45. Враховуючи, що в ході касаційного перегляду цієї справи було виявлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 256 257 261 267 ЦК України, порушення статей 236 237 ГПК України, які в результаті призвели до передчасного висновку про незастосування до заявлених позовних вимог наслідків спливу позовної давності, враховуючи наведені положення статті 308 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг, скасування оскаржуваних судових рішень у задоволеній частині позовних вимог з направленням даної справи у цій частині на новий розгляд.

46. При новому розгляді суду необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові, повно та всебічно оцінити подані сторонами докази та наведені аргументи, і в залежності від встановленого прийняти обґрунтоване рішення.

47. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 306 308 310 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року і рішення Господарського суду Миколаївської області від 10 вересня 2021 року у справі № 915/317/21 в частині задоволених позовних вимог скасувати.

3. Справу № 915/317/21 в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Случ О.В.

Судді Волковицька Н.О.

Могил С.К.