ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 915/657/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду у складі Разюк Г. П. - головуючого, Колоколова С. І., Савицького Я. Ф. від 14 березня 2019 року та рішення Господарського суду Миколаївської області у складі Мавродієвої М. В. від 05 грудня 2018 року у справі

за позовом заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

до Селянського (фермерського) господарства "Олексієнко Сергій Миколайович"

про зобов`язання повернути земельну ділянку вартістю 866 504,96 грн.

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

1. Рішенням Арбузинської селищної ради народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області від 29.01.1993 ОСОБА_1 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 32 га на території Арбузинської селищної ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства.

2. 17.11.1993 ОСОБА_1 отримав державний акт на право постійного користування землею площею 32 га для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Арбузинської селищної ради, а 03.12.1993, як засновник, зареєстрував Селянське (фермерське) господарство "Олексієнко Сергій Миколайович" (далі - СФГ " Олексієнко Сергій Миколайович ", відповідач).

3. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, а 10.01.2014 керівником СФГ " Олексієнко Сергій Миколайович " стала ОСОБА_2 .

4. У зв`язку зі смертю засновника СФГ "Олексієнко Сергій Миколайович" наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - позивач) від 15.06.2017 №14-8091/14-17-СГ припинено право постійного користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст позовних вимог

5. У червні 2018 року заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області (далі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - Держгеокадастр, позивач) з позовом до СФГ "Олексієнко Сергій Миколайович" про зобов`язання повернути державі в особі позивача земельну ділянку площею 32 га на території Арбузинської селищної ради, яка перебувала в постійному користуванні ОСОБА_1 на підставі акту про право постійного користування землею від 29.01.1993.

6. Позов мотивований тим, що внаслідок смерті голови фермерського господарства, якому земельну ділянку було надано в постійне користування на підставі відповідного державного акту, автоматично припиняється і право землекористування відповідача, оскільки право постійного користування земельною ділянкою не включається до складу спадщини фізичної особи і припиняється з її смертю. Проте після смерті засновника відповідач продовжує користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, у зв`язку з чим земельна ділянка підлягає примусовому поверненню державі в особі позивача відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

7. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14 березня 2019 року, у позові відмовлено.

8. Судові рішення мотивовані тим, що в силу спеціальних норм Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції на момент створення відповідача) з дати державної реєстрації фермерського господарства до нього переходять права і обов`язки землекористувача, тобто постійним користувачем земельної ділянки стає фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась; право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 01 січня 2002 року, після набрання чинності Земельним кодексом України не скасовується та не обмежується, тому право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до СФГ, не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника; припиняючи за відповідним наказом право постійного землекористування спірною земельною ділянкою, позивач не вказав підстав для припинення такого права відповідно до статті 141 Земельного кодексу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, прокурор у квітні 2019 року звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

10. Судами не враховано, що спірна земельна ділянка передавалась у постійне користування саме фізичній особі, правочини щодо її передачі в користування безпосередньо відповідачу не укладались. У зв`язку з чим відповідне право користування земельною ділянкою не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю фізичної особи, яка таке право отримала на підставі державного акту, що узгоджується з висновками Верховного Суду в постановах від 18.03.2019 у справі № 472/598/16-ц, від 25.04.2018 у справі № 399/374/16-ц, від 13.03.2019 у справі № 532/1150/17 та інших. За таких обставин відповідач зі смертю засновника автоматично втратив право користування земельною ділянкою та зобов`язаний повернути її державі.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

11. Статтею 141 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для припинення права землекористування серед яких відсутня смерть громадянина, якому земельна ділянка надана для ведення селянського (фермерського) господарства. З моменту державної реєстрації відповідача саме він є землекористувачем земельної ділянки і відповідне право землекористування СФГ не припиняється зі смертю засновника.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

12. Оцінюючи доводи касаційної скарги прокурора, Верховний Суд їх відхиляє та звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18, у зв`язку з чим зазначає про таке.

13. Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, на момент створення відповідача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

13.1 Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

13.2. Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

14. З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

15. Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення відповідача; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

16. Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ "Олексієнко Сергій Миколайович", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

17. 19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

17.1. У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

17.2. Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

17.3. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

18. Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

19. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

20. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

21. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

22. З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

23. Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

24. Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

25. Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

26. Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

27. Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

28. Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

29. У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

30. Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент смерті фізичної особи - засновника) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

31. З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення відповідача, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

32. Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

33. Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

34. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, яка відступила від правових висновків Верховного Суду щодо переходу права землекористування до СФГ у постановах, наведених прокурором в обґрунтування доводів касаційної скарги у даній справі (пункт 10 Постанови).

35. За обставинами даної справи після отримання громадянином ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано юридичну особу - СФГ " Олексієнко Сергій Миколайович ". Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації відповідача саме він набув права та обов`язки землекористувача і відповідне право землекористування відповідача не є таким, що припинилось.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. За результатами касаційного перегляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Оскаржувані судові рішення прийняті за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи відміни, за мотивів наведених у касаційній скарзі, Суд не вбачає.

Щодо судових витрат

37. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 08.02.2020), Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14 березня 2019 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 05 грудня 2018 року у справі № 915/657/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.