№ 916/1583/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 916/1583/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2021 (суддя Бездоля Д. О.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2022 (головуючий - Богатир К. В., судді Аленін О. Ю., Таран С. В.) у справі

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про виселення.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У червні 2021 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент комунальної власності Одеської міськради, Департамент, Орендодавець, позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області, Управління, Орендар, відповідач) про виселення Управління із займаних нежитлових приміщень першого та другого поверху загальною площею 524,3 м2, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 26-А (далі - спірне приміщення, орендоване приміщення, об`єкт оренди), на користь Департаменту, з посиланням на положення статей 16 317 526 629 759 763 764 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 173 174 193 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 10, 17, 26, 27 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна", чинного до 31.01.2020 (далі - Закон України № 2269-ХІІ), частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

2. Позовна заява обґрунтовується ухиленням відповідача від повернення позивачу в добровільному порядку спірного приміщення після закінчення строку дії договору оренди нежитлового приміщення від 02.07.2018 № 171-М/9 (далі - договір оренди від 02.07.2018, договір № 171-М/9) та завчасної відмови Орендодавця від пролонгації цього договору. При цьому Департамент комунальної власності Одеської міськради додатково зазначив про неможливість продовження дії договору № 171-М/9 або укладення нового договору оренди з Управлінням стосовно спірного приміщення, оскільки відповідно до положень Закону України "Про освіту" та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок № 483), частину приміщення Одеського дошкільного навчального закладу "Ясла-садок" № 170 Одеської міської ради не може бути передано в оренду ГУ ПФУ в Одеській області під розміщення службових приміщень.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2022, позов задоволено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 15 16 631 764 785 ЦК України, статей 20 283 284 291 ГК України, статей 17, 26, 27 Закону України № 2269-ХІІ, статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній станом на 02.07.2019), статей 13 14 73 74 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) Департамент листом від 26.06.2019 № 01-13/2836, який одержано Орендарем 02.07.2019, своєчасно та належним чином повідомив Управління про закінчення терміну дії договору оренди від 02.07.2018 та відмову від його пролонгації, в зв`язку з чим вказаний договір є припиненим з 02.07.2019 внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено, що, в свою чергу, свідчить про відсутність будь-яких правових підстав для подальшого користування відповідачем спірним приміщенням незважаючи на фактичне продовження використання Управлінням об`єкта оренди, чим позивачу чиняться перешкоди щодо здійснення правомочностей стосовно такого комунального майна; 2) чинне на той час законодавство про оренду не містило заборони на повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення договірних відносин після визначеного сторонами строку дії договору ще під час його дії. Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 916/1256/19, від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19, від 03.12.2019 у справі № 910/5868/18, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 07.02.2018 у справі № 914/433/16).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ГУ ПФУ в Одеській області звернулося з касаційною скаргою, в якій просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, наголошуючи на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми частини 2 статті 17 Закону України № 2269-ХІІ у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 916/1256/19, від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19, від 03.12.2019 у справі № 910/5868/18, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 07.02.2018 у справі № 914/433/16 (щодо надання однакової юридичної сили як повідомленню орендодавцем орендаря про закінчення строку дії договору оренди під час дії такого договору, так і повідомленню, надісланому в місячний строк з дня закінчення строку дії договору), позаяк, на думку скаржника, зазначеною нормою чітко визначено строк для подання заяви про припинення або зміну умов договору оренди, а саме місячний термін з дня закінчення строку дії такого договору, тому будь-які заяви, подані до настання такого строку або після спливу такого строку не мають жодної юридичної сили та не призводять до припинення дії договору.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Департамент у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2022 у справі № 916/1583/21 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 01.11.2022.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.10.2022 № 29.3-02/1884 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 916/1583/21 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Дроботової Т. Б.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2022 у справі № 916/1583/21 визначено колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Берднік І. С.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.11.2022 розгляд касаційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2022 у справі № 916/1583/21 відкладено на 15.11.2022.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2022 постановлено здійснити розгляд справи № 916/1583/21 за касаційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2022 у судовому засіданні 29 листопада 2022 року, оскільки 15.11.2022 розгляд цієї справи не відбувся в зв`язку з тривалою повітряною тривогою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. 21.05.2009 Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю дошкільного навчального закладу № 170, яким посвідчено, що об`єкт, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 26-А, в цілому дійсно належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності. Об`єкт в цілому складається з будівлі літ. "А" загальною площею 2048,1 м2, основною площею 1248,8 м2, відображеної у технічному паспорті від 23.10.2008. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10.01.2017 на підставі цього свідоцтва було проведено державну реєстрацію права комунальної власності на зазначений об`єкт.

10. 20.04.2002 між Малиновським районним відділом освіти м. Одеси (орендодавець) та Малиновським районним відділом Пенсійного фонду України у м. Одесі (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення (далі - договір оренди від 20.04.2002), за умовами пунктів 1.1, 1.2, 4.5, 9.4, 9.7 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення у закладі № 170, загальною площею 390 м2, за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 26-А, з метою розміщення службових приміщень відділу. Договір діє з 20.04.2002 до 20.04.2007. В разі припинення оренди орендар зобов`язується повернути орендодавцеві орендоване приміщення в належному стані, не гіршому ніж на час передачі в оренду. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження у разі належного виконання ним договору з обов`язковим письмовим клопотанням. У випадках неможливості продовження договору орендодавець повідомляє про намір орендареві протягом останнього місяця до закінчення строку дії договору.

11. Додатковою угодою № 1 від 06.09.2005 пункти 1.1, 1.2 договору оренди від 20.04.2002 викладено в такій редакції:

"Орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення у закладі № 170 додатковою площею 157,6 кв.м. (загальною площею 547,6 кв.м.), за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 26а, з метою розміщення службових приміщень відділу. Договір діє з 06.09.2005 до 20.04.2007".

Вказане приміщення було прийнято орендарем у користування згідно з актом приймання-передачі приміщення від 06.09.2005.

12. Додатковою угодою від 20.04.2007 № 4 строк дії договору оренди від 20.04.2002 продовжено до 31.03.2010.

Додатковою угодою від 01.04.2010 № 5 строк дії договору оренди від 20.04.2002 продовжено до 01.04.2011.

Додатковою угодою від 01.04.2011 № 6 строк дії договору оренди від 20.04.2002 продовжено до 31.05.2011.

Додатковою угодою від 01.06.2011 № 7 строк дії договору оренди від 20.04.2002 продовжено до 31.08.2011.

Додатковою угодою від 01.09.2011 № 8 строк дії договору оренди від 20.04.2002 продовжено до 31.12.2011.

Додатковою угодою від 01.01.2012 № 9 строк дії договору оренди від 20.04.2002 продовжено до 30.06.2012.

Додатковою угодою від 01.07.2012 № 10 строк дії договору оренди від 20.04.2002 продовжено до 30.06.2013.

Додатковою угодою від 01.07.2013 № 11 строк дії договору оренди від 20.04.2002 продовжено до 30.06.2014.

Додатковою угодою від 24.03.2014 № 13 строк дії договору оренди від 20.04.2002 продовжено до 30.06.2015.

Додатковою угодою від 05.05.2015 № 16 строк дії договору оренди від 20.04.2002 продовжено до 30.06.2016.

Додатковою угодою від 10.05.2016 № 17 строк дії договору оренди від 20.04.2002 продовжено до 30.06.2017.

13. Додатковим договором від 03.01.2017 № 1, укладеним на підставі рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 № 1414-VI, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 24.11.2016 №359 і наказу Департаменту освіти та науки Одеської міської ради від 28.11.2016 № 185-ф, у преамбулі та розділі "Місцезнаходження сторін" договору оренди від 20.04.2002 назву орендодавця змінено, а саме з Відділу освіти Малиновської районної адміністрації м. Одеси на Комунальну установу "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Малиновського району м. Одеси", а також абзац 1 пункту 1.1 розділу "Предмет договору" викладено в наступній редакції: "Орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлових приміщень, загальною площею 524,3 кв.м. (постійно) для розміщення службових кабінетів для обслуговування пенсіонерів, що розташовані на першому та другому поверхах… далі за текстом".

14. Додатковим договором від 09.06.2017 № 3 строк дії договору оренди від 20.04.2002 продовжено до 30.06.2018.

15. 29.03.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міськради та Малиновським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду в м. Одесі було укладено додатковий договір № 4, за умовами якого сторони за взаємною згодою домовилися внести зміни до договору оренди від 20.04.2002, зокрема, у преамбулі та розділі "Місцезнаходження сторін" договору назву орендодавця змінено на Департамент.

16. 02.07.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міськради та Малиновським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду в м. Одесі було укладено додатковий договір № 5, згідно з яким сторони погодили продовжити строк дії договору до 02.07.2019 та у зв`язку з затвердженням рішенням Одеської міської ради від 25.12.2008 № 3781-VI нової редакції договору оренди нежитлового приміщення комунальної власності домовилися переукласти договір оренди від 20.04.2002 у новій редакції з 02.07.2018.

17. 02.07.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міськради (Орендодавець) і Малиновським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду в м. Одесі, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Одеській області (Орендар), було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 171-М/9 (а.с.16-17, т.1), за умовами пунктів 1.1, 1.3, 3.4, 4.7, 7.7 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення першого та другого поверху, загальною площею 524,3 м2, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 26-А (Одеський дошкільний навчальний заклад "Ясла-садок № 170" Одеської міської ради) (далі - об`єкт оренди). Термін дії договору - з 02.07.2018 до 02.07.2019. Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду нежиле приміщення згідно з п. 1.1 договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами. Після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати Орендодавцю збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право на його продовження на нових умовах, у разі належного виконання ним умов договору та за відсутності у Орендодавця наміру передати об`єкт оренди на наступний термін на конкурсних засадах.

18. Пунктом 7.8 договору № 171-М/9 передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

19. Згідно з пунктами 7.8, 7.9, 7.13, 7.14 договору оренди від 02.07.2018 заяви, пропозиції, повідомлення, претензії стосовно змін, розірвання, припинення або продовження договору оренди на новий термін надсилаються сторонами цього договору рекомендованими або цінними листами за адресами, зазначеними у цьому договорі. Дія договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Вступ Орендаря у користування приміщеннями настає одночасно з підписанням акта приймання-передачі вказаних приміщень. Передача приміщення в оренду не означає передачу Орендарю права власності на це приміщення. Власником об`єкта оренди залишається територіальна громада міста Одеси.

20. Листом від 07.11.2018 № 0119/3393 Департамент комунальної власності Одеської міськради запропонував Малиновському об`єднаному управлінню Пенсійного фонду України в м. Одесі в добровільному порядку звільнити орендовані приміщення за договором № 171-М/9 у зв`язку з тим, що використання цих приміщень Орендарем не відповідає частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

16.02.2021 зі схожим за змістом листом Департамент звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області.

21. 20.03.2019 Малиновське об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі звернулося до Департаменту комунальної власності Одеської міськради з листом № 5734/01, в якому, з урахуванням звернень позивача щодо звільнення орендованого приміщення, просило позитивно вирішити питання щодо забезпечення управління приміщенням, яке мало би відповідати вимогам, зазначеним у листі.

У відповідь на вказаний лист позивач повідомив, що на обліку Департаменту відсутні об`єкти нерухомого майна, які за технічними характеристиками, зазначеними відповідачем, можуть бути запропоновані до розгляду Орендарю. Позивач зазначив, що станом на день надання відповіді більшість вільних місць об`єктів комунальної власності, які перебувають у віданні Департаменту, розташовані в підвальних приміщеннях житлових будинків та знаходяться у вкрай незадовільному технічному стані.

22. В подальшому, Департамент комунальної власності Одеської міськради надіслав на адресу Малиновського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі листа від 26.06.2019 № 01-13/2836, в якому, керуючись статтею 17 Закону України № 2269-ХІІ, повідомив Орендаря про закінчення 02.07.2019 строку дії договору оренди від 02.07.2018, та про те, що договір № 171-м/9 на новий строк продовжуватися не буде, а також запропонував у термін до 17.07.2019 передати Орендодавцю ключі та нежитлові приміщення площею 524,3 м2, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 26-А, за актом приймання-передачі.

На підтвердження направлення цього листа позивач надав до суду копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що 02.07.2019 (тобто в останній день строку дії договору оренди від 02.07.2018) вказаний лист було отримано відповідачем, що останнім не заперечується.

23. З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, ГУ ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) є правонаступником Малиновського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (код ЄДРПОУ 41249156).

24. На лист ГУ ПФУ в Одеській області від 14.12.2020 щодо укладення додаткової угоди до договору оренди Департамент листом від 25.02.2021 № 01-13/740 повідомив, що розміщення службових приміщень Управління в приміщенні навчального закладу є порушенням частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" та пункту 29 Порядку № 483, а тому запропонував відповідачу в найкоротші терміни передати орендовані приміщення Орендодавцю. В цьому листі позивач також наголосив на тому, що строк дії договору оренди від 02.07.2018 закінчився 02.07.2019.

25. 26.04.2021 співробітниками Департаменту комунальної власності Одеської міськради було проведено обстеження нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 26-А, під час якого встановлено, що на час проведення обстеження спірні приміщення використовуються під розміщення ГУ ПФУ в Одеській області, який є правонаступником Малиновського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. За фактом проведеного обстеження складено відповідний акт з фотофіксацією.

26. Листом від 30.04.2021 № 1500-1102-5/55474 ГУ ПФУ в Одеській області звернулося до Департаменту, в якому просило розглянути можливість виділення іншого приміщення в незначній відстані від орендованого приміщення та яке не потребує ремонту, площею не менше 250 м2, для розміщення 32 працівників Управління з орендною платою 1 гривня на рік, враховуючи ситуацію, яка склалася щодо укладення додаткової угоди до раніше укладеного договору оренди.

Позиція Верховного Суду

27. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

28. Відповідач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

29. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

30. Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

31. Так, скаржник наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми частини 2 статті 17 Закону України № 2269-ХІІ у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 916/1256/19, від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19, від 03.12.2019 у справі № 910/5868/18, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 07.02.2018 у справі № 914/433/16 (щодо надання однакової юридичної сили як повідомленню орендодавцем орендаря про закінчення строку дії договору оренди під час дії такого договору, так і повідомленню, надісланому в місячний строк з дня закінчення строку дії договору), позаяк, на думку скаржника, зазначеною нормою чітко визначений строк для подання заяви про припинення або зміну умов договору оренди, а саме місячний термін з дня закінчення строку дії такого договору, тому будь-які заяви, подані до настання такого строку або після спливу такого строку не мають жодної юридичної сили та не призводять до припинення дії договору. При цьому відповідач вважає, що викладений у наведеному переліку постанов висновок Верховного Суду фактично суперечить принципу юридичної визначеності, так як, укладаючи договір з чітким порядком припинення та продовження строку дії договору, сторони очікують на припинення або продовження договору саме на таких умовах, а не на будь-яких інших умовах, які договором взагалі не передбачено.

32. Проте колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржника як необґрунтовані з огляду на таке.

33. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

34. У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 916/1256/19 (зі спору, що виник з подібних орендних правовідносин) та від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19 (зі спору, що виник з подібних орендних правовідносин) сформульовано висновки про те, що Закон України № 2269-ХІІ визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії. В свою чергу, чинне законодавство не містить заборони на повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення договірних відносин після визначеного строку дії договору ще під час його дії. Відтак, якщо на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Істотне значення в цьому випадку має факт направлення такого повідомлення в межах відповідного строку, а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов`язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як відповідна форма вираження волевиявлення орендодавця.

Під час розгляду обох зазначених справ Верховний Суд виходив із достовірно встановлених судами попередніх інстанцій обставин про те, що відповідно до вимог законодавства та положень договору позивач (орендодавець) завчасно (ще до закінчення строку дії договору оренди) повідомив відповідача (орендаря) про припинення терміну дії договору та відмову від його пролонгації, які (обставини) є аналогічними з обставинами, встановленими судами при вирішенні цього спору.

Колегія суддів зазначає, що аналогічний правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 06.02.2020 у справі № 910/2461/19, від 09.07.2019 у справі № 906/745/18, що свідчить про усталеність судової практики вирішення господарських спорів, пов`язаних із застосуванням положень частини 2 статті 17 Закон України № 2269-ХІІ.

35. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

36. Касаційна інстанція наголошує, що відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 ЦК України. Закріпивши у ЦК України зазначений принцип законодавець установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

37. Водночас у пунктах 6.12- 6.13, 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 сформульовано такі правові висновки щодо застосування норм статті 764 ЦК України та частини 2 статті 17 Закон України № 2269-ХІІ:

"У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині другій статті 17 Закону України № 2269-ХІІ, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу".

38. Отже, наразі сформувалася усталена судова практика щодо допустимості завчасного повідомлення орендаря орендодавцем державного та комунального майна про відмову від продовження строку дії договору оренди та зумовленого цим припинення договору, якщо відповідні дії орендодавця є проявом дотримання сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, зумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

39. З огляду на те, що оформлена листом-повідомленням від 26.06.2019 № 01-13/2836 завчасна відмова Департаменту від пролонгації договору оренди від 02.07.2018 у зв`язку із закінченням строку дії цього договору, про існування якої (відмови) Орендар був безперечно обізнаний в останній день строку дії договору (02.07.2019), переконливо свідчить про добросовісну та послідовну поведінку Орендодавця, зумовлену змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу, то наведене виключає можливість відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми частини 2 статті 17 Закон України № 2269-ХІІ, викладеного в постановах від 20.02.2020 у справі № 916/1256/19 та від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19.

Адже станом на дату закінчення строку дії договору оренди від 02.07.2018 мали місце заперечення Орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, наслідком чого є припинення такого договору.

40. Наведеним вище спростовується помилкове твердження скаржника щодо недопустимості надання однакової юридичної сили як повідомленню орендодавцем орендаря про закінчення строку дії договору оренди під час дії такого договору, так і повідомленню, надісланому в місячний строк з дня закінчення строку дії договору, позаяк, на думку відповідача, нормою частини 2 статті 17 Закон України № 2269-ХІІ чітко визначено строк для подання заяви про припинення або зміну умов договору оренди, а саме місячний термін з дня закінчення строку дії такого договору, тому будь-які заяви, подані до настання такого строку або після спливу такого строку не мають жодної юридичної сили та не призводять до припинення дії договору.

41. Разом з тим щодо доводів скаржника про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми частини 2 статті 17 Закон України № 2269-ХІІ у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 910/5868/18, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 07.02.2018 у справі № 914/433/16 (щодо надання однакової юридичної сили як повідомленню орендодавцем орендаря про закінчення строку дії договору оренди під час дії такого договору, так і повідомленню, надісланому в місячний строк з дня закінчення строку дії договору), слід зазначити таке.

42. За змістом пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник має вмотивовано обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

43. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

44. Колегія суддів наголошує на неможливості відступлення від висновку щодо застосування норми частини 2 статті 17 Закону України № 2269-ХІІ у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 910/5868/18, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій та зазначеній справах не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

45. Так, на відміну від цієї господарської справи, під час розгляду якої місцевим та апеляційним господарським судами достовірно встановлено обставину своєчасного та належним чином повідомлення Управління про закінчення терміну дії договору оренди від 02.07.2018 та відмову від його пролонгації (листом Департаменту від 26.06.2019 № 01-13/2836, який одержано Орендарем 02.07.2019), в зв`язку з чим вказаний договір є припиненим з 02.07.2019 внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, ухвалюючи постанови в справах №№ 910/5868/18, 904/3415/18, 914/433/16, виходив зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору оренди та відмову від його пролонгації не завчасно, а саме протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, наслідком чого стало виселення орендаря із займаних нежитлових приміщень державної та комунальної власності.

Крім того, в основу постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18 покладено висновок щодо застосування положень частини 2 статті 11 Закону України № 2269-ХІІ (в редакції від 24.05.2011) щодо обов`язковості проведення переоцінки об`єкта оренди як підстави для поновлення договору оренди державного та комунального майна, остання оцінка якого є застарілою, оскільки була зроблена більш як три роки тому, тоді як спірні правовідносини у справі № 916/1583/21 зазначеною правовою нормою взагалі не регулюються.

46. Отже, в справі, що розглядається, та інших справах, на необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду в яких посилається Управління в касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене, окрім різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у цій справі та справах №№ 910/5868/18, 904/3415/18, 914/433/16, а значить і про неподібність спірних правовідносин у справі, що розглядається, та у вказаних справах, що, в свою чергу, наразі виключає можливість відступлення від правового висновку, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 910/5868/18, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 07.02.2018 у справі № 914/433/16.

47. Разом з тим, ураховуючи вимоги частини 2 статті 309 ГПК України, за змістом якої не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування правильної по суті постанови з одних лише формальних міркувань, позаяк саме по собі помилкове посилання суду апеляційної інстанції на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 910/5868/18, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 07.02.2018 у справі № 914/433/16 не вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови в цілому, тоді як суд першої інстанції на обґрунтування законного рішення про задоволення позову на зазначені постанови Верховного Суду не посилався.

48. Оскільки скаржник не дотримався вимог статей 287 290 ГПК України та не навів змістовного обґрунтування мотивів відступлення від висновку щодо застосування норми частини 2 статті 17 Закону України № 2269-ХІІ у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 916/1256/19, від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19, то колегія суддів не вбачає жодних підстав для такого відступлення, а тому зазначена скаржником підстава касаційного оскарження наразі не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Водночас перелік підстав для закриття касаційного провадження, визначений статтею 296 ГПК України, є вичерпним, і цією статтею не передбачено можливості закриття касаційного провадження у разі непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

49. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження відповідач не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови як таких, що ухвалено судами попередніх інстанцій без порушень норм матеріального та процесуального права.

50. З наведених раніше мотивів колегія суддів погоджується з обґрунтованими доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

51. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

52. З огляду на те, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з відсутністю в колегії суддів підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 916/1256/19, від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19, від 03.12.2019 у справі № 910/5868/18, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, що виключає як скасування оскаржуваних рішення та постанови із зазначеної підстави, так і закриття касаційного провадження в справі.

53. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувані судові рішення ухвалено без порушень норм матеріального та процесуального права.

54. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

55. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

56. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позову, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Розподіл судових витрат

57. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2022 у справі № 916/1583/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік