ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/1678/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача - Колодяжного Д. П.,

відповідача - Сидоренко Д. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 (судді: Будішевська Л. О., Таран С. В., Аленін О. Ю.), рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 (суддя Бездоля Д. О.), додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 (судді: Будішевська Л. О., Таран С. В., Аленін О. Ю.), додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019 (суддя Бездоля Д. О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ"

до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

про стягнення 4 937 382,40 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ" (далі - ТОВ "Бруклін-Київ") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії) про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 4 937 382,40 грн у зв`язку із неправомірним незастосуванням відповідачем під час нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу за січень-грудень 2018 року коефіцієнту 0,7, визначеного в абзаці 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 № 541, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.12.2015 за № 1608/28053 (далі - наказ Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015, Тарифи).

1.2. У відзиві на позов ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії просило відмовити у його задоволенні, зазначило, зокрема, що застосування знижувального коефіцієнту можливе лише за умови досягнення фактичної продуктивності навантаження судна не менше 500 т/год і розташування перевантажувальної машини на причалі; у разі договірного характеру правовідносин між сторонами, положення статті 1212 Цивільного кодексу України не застосовуються.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2020, позов задоволено. Стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії на користь ТОВ "Бруклін-Київ" 4 937 382,40 грн збитків і 74 060,74 грн судового збору.

2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що критеріями для визначення продуктивності як підстави для застосування спірного коефіцієнту є, зокрема, незмінні технічні характеристики перевантажувальних машин, закладені виробником навантажувального устаткування, а не ситуативна продуктивність під час навантаження вантажів, і розміщення перевантажувальної машини відповідної продуктивності саме на спеціалізованому терміналі, а не виключно на причалі. З огляду на зазначене господарські суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача спірних коштів, набутих відповідачем внаслідок незастосування знижувального коефіцієнту 0,7.

2.3. Згідно з додатковим рішенням від 15.10.2019 (суддя Бездоля Д. О.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 (судді: Будівшевська Л. О., Таран С. В., Аленін О. Ю.), стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії на користь ТОВ "Бруклін-Київ" 83 050,79 грн витрат на правничу допомогу.

2.4. Згідно з додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 (судді: Будішевська Л. О., Таран С. В., Аленін О. Ю.) задоволено заяву ТОВ "Бруклін-Київ" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції; стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії на користь ТОВ "Бруклін-Київ" 48 658,40 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2020, а також додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019 і додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 у справі та відмовити у позові. Водночас скаржник просив передати справу на розгляд палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії вважає неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, зокрема статей 6 14 22 Цивільного кодексу України, статей 216 217 224 225 Господарського кодексу України, положень наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015, від 05.06.2013 № 348, статей 2 7 13-15 76-79 86 91 236-238 244 269 277 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що для створення сприятливих економічних умов для роботи портових операторів, які здійснюють свою діяльність у морських портах України, цілком правильно, логічно та доцільно використовувати єдині критерії надання відповідних послуг, застосовувати єдине одноосібне централізоване та цілком законне тлумачення встановлених норм і правил для усіх суб`єктів господарювання, у цьому випадку портових операторів, для безперешкодного здійснення ними своєї діяльності. ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії стверджує, що для застосування коефіцієнту 0,7 провідне значення має місце розташування перевантажувальної машини, а також те, яку фактичну продуктивність навантаження вона має. Скаржник наголошує на необхідності урахування, зокрема, роз`яснень Міністерства інфраструктури України (лист від 22.03.2017 № 2403/27/10-17) і Державного підприємства "Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України" (далі - ДП "УкрНДІМФ") (лист від 26.10.2016 № 10/1/9-451). Скаржник також зазначає, що на причалах № 42, № 46-47 здійснюється перевантаження різної номенклатури вантажів, під час організації технологічного процесу перевантаження застосовуються різні технології та устаткування, підстав для їх визначення як спеціалізованих причалів з обробки зерна або генеральних вантажів немає, а отже немає і підстав для застосування у цьому випадку зниженого коефіцієнта 0,7 під час обчислення плати за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу. Оскільки рішення і постанова у справі по суті спору, на думку скаржника, є незаконними та мають бути скасовані, відповідно, як вважає скаржник, необхідно скасувати і додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019, додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020.

3.2. Від ТОВ "Бруклін-Київ" надійшли письмові пояснення, в яких товариство звертає увагу суду касаційної інстанції на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної плати Касаційного господарського суду від 13.09.2019 у справі № 916/2353/18, правовідносини в якій вважає подібними до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі № 916/1678/19, та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

3.3. Від ТОВ "Бруклін-Київ" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач акцентував правомірність висновків господарських судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржених рішенні та постанові по суті спору, а також зазначив про необґрунтованість касаційної скарги. Зокрема, скаржник наголошує, що законодавство не обмежує місця розташування перевантажувальної машини в межах території спеціалізованого терміналу будь-якими складовими частинами терміналу, у тому числі і причалом.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 29.12.2017 між ДП "Адміністрація морських портів України" - адміністрацією і ТОВ "Бруклін-Київ" - портовим оператором укладено договір № 201-П-АМПУ-17 про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів), за умовами якого адміністрація зобов`язалася забезпечити доступ портового оператора до причалу(ів) № № 38, 42, 43, 44, 45, 46, 47 Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України", що перебуває у господарському віданні адміністрації для проведення портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а портовий оператор зобов`язався сплатити адміністрації плату за послуги. Послуга надається з метою забезпечення виконання портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт і надання послуг із використанням причалу(ів) у межах, визначених у паспорті споруди, а саме довжини та ширини конструкції (конструктивної ширини) споруди.

Відповідно до пунктів 2.1.3, 2.3.21 договору від 29.12.2017 адміністрація зобов`язана складати у двох примірниках акт наданих послуг і рахунок за надані послуги за державними регульованими тарифами, на підставі наданої портовим оператором інформації за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, з урахуванням змісту пунктів 3.2, 3.3 цього договору. Портовий оператор зобов`язаний підписувати отримані від адміністрації акти наданих послуг упродовж 5 робочих днів з дати їх оформлення. Якщо у цей строк портовий оператор не повернув підписаний акт наданих послуг або не надав свої зауваження до наданих послуг, цей акт вважається сторонами погодженим (підписаним), а послуги вважаються прийнятими.

Згідно з пунктом 3.1 цього договору нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів), що перебуває(ють) у господарському віданні адміністрації, здійснюється за тарифами відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015. Для формування рахунку та акта наданих послуг за підсумками календарного періоду (місяця) портовий оператор надає до адміністрації у перший робочий день місяця, наступного за звітним, інформацію та документи, передбачені у додатку 3 до цього договору, в паперовому/електронному вигляді. Формування рахунку та акта наданих послуг здійснюється на останню дату календарного періоду (місяця) протягом 6 робочих днів місяця, наступного за звітним.

Датою надання послуг є дата складання акта наданих послуг, який формується на підставі відомостей, наведених у таких документах: для вантажів, що вибувають морем , - коносамент, маніфест або інший документ, виданий морським або річковим перевізником; для вантажів, що прибувають морем, - генеральний акт або інший документ (пункт 3.2 договору).

Оплата рахунків здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів портовим оператором на поточний рахунок адміністрації упродовж 20 (двадцяти) банківських днів з дати виставлення адміністрацією рахунка на оплату послуг (пункт 3.4 договору).

У пункті 7.1 договору від 29.12.2017 сторони погодили, що договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє протягом 3 (трьох) років з дати його підписання.

Суди попередніх інстанцій установили, що упродовж 2018 року позивач здійснював навантажувально-розвантажувальні роботи у порту через причали адміністрації, доступ до яких йому було надано відповідачем, і надавав відповідачеві інформацію для виставлення рахунків за кожний місяць окремо, із зазначенням у графі "13" інформації коефіцієнту 0,7, який має застосовуватись до ставок за окремими вантажними роботами. Натомість відповідач виставляв рахунки без урахування зазначеного коефіцієнту.

Господарські суди також установили, що сторони оформили акти наданих послуг за січень - грудень 2018 року (спірний період), проте такі акти позивач підписав із застереженнями щодо розміру оплати (на зворотному боці); позивач не визнав зобов`язання в частині нарахувань, проведених без застосування коефіцієнту 0,7 до розрахунку вартості робіт, щодо яких позивач надавав інформацію для виставлення рахунків. Однак виставлені відповідачем рахунки позивач оплатив повністю, що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями.

Як з`ясували попередні судові інстанції, під час здійснення спірних вантажних операцій упродовж січня-грудня 2018 року позивач як портовий оператор використовував причали №№ 42, 43, 46-47; здійснював навантаження зернових навалом; технологічний процес перевантаження позивачем зернових вантажів в Одеському морському порту відбувався такими перевантажувальними машинами: перевантажувальна машина ПМ-1200У1 нормативною продуктивністю 1200 тонн/год розташована безпосередньо на причалі № 43; ланцюгові транспортери T120G та ZEO-DC-350-20 нормативною продуктивністю 1000/700 тонн/год відповідно, розташовані в тилу поза межами паспортних характеристик причалів №№ 42, 46-47, але в межах території морського порту, що підтверджується коносаментами, РТК 8.22, РТК 8.23, РТК 8.26, описом організації єдиного технологічного процесу, технічними паспортами на машини.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, спір між сторонами виник у зв`язку із нарахуванням відповідачем плати за доступ портового оператора до причалів №№ 42, 46-47 без урахування знижувального коефіцієнту 0,7 у спірному періоді. Відповідач щодо здійсненого позивачем розрахунку спірних сум за арифметичною складовою не заперечив, акцентував лише відсутність підстав для застосування зазначеного коефіцієнту у цьому випадку.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України ?Про морські порти України? у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 21 зазначеного Закону тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.

У частині 2 статті 21 Закону України ?Про морські порти України? передбачено, що перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 405 ?Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню? до спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, належать, зокрема, забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України ?Про морські порти України? тимчасово, до створення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, її функції та повноваження, визначені цим Законом, виконує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Таким органом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460 є Міністерство інфраструктури України.

Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 затверджено Тарифи на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України.

Плату за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, визначено у розділі ІІ цих Тарифів.

Зокрема, в абзаці 12 пункту 3 розділу ІІ Тарифів установлено, що у випадку, коли зернові вантажі перевантажуються на спеціалізованих терміналах із застосуванням перевантажувальних машин (із продуктивністю навантаження не менше 500 тонн на годину), до цих ставок за послуги для вантажу "Зернові вантажі (у тому числі насіння), що перевантажуються навалом" застосовується коефіцієнт 0,7.

Тобто у наведених положеннях Тарифів передбачено чіткі критерії, у разі відповідності яким до ставок за спеціалізовану послугу (доступ портового оператора до причалу морського порту, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України) застосовується коефіцієнт 0,7, а саме: 1) вимоги до вантажу - зернові вантажі (у тому числі насіння); 2) вимоги до способу перевантаження - навалом; 3) вимоги щодо місця перевантаження - на спеціалізованих терміналах; 4) вимоги до перевантажувальних машин - продуктивність навантаження не менше 500 тонн на годину.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної плати Касаційного господарського суду від 13.09.2019 у справі № 916/2353/18, а також у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 916/1429/17 (наявності правових підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у такій постанові, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної плати Касаційного господарського суду у справі № 916/2353/18 не установив).

Здійснюючи судовий розгляд, попередні судові інстанції урахували наведені положення законодавства, дослідили обставини та наявні у справі докази, установили наявність усіх зазначених критеріїв, визначених у Тарифах, з якими пов`язана можливість застосування у спірному періоді коефіцієнту 0,7 до ставок за спеціалізовану послугу - доступ портового оператора до причалу морського порту, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, тому суди дійшли висновку про неправомірне неврахування відповідачем такого коефіцієнту під час нарахування позивачеві зазначеної плати у спірний період за доступ до окремих причалів, а отже і наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявлених у позові грошових коштів, набутих відповідачем внаслідок незастосування зазначеного знижувального коефіцієнту. При цьому суди попередніх інстанцій урахували, що для визначення продуктивності як підстави для застосування коефіцієнту 0,7 згідно з Тарифами, беруться технічні характеристики перевантажувальних машин, закладені виробником навантажувального обладнання, а не фактична продуктивність процесу навантаження на спеціалізованому терміналі; до того ж для застосування цього коефіцієнту має значення розміщення перевантажувальної машини відповідної продуктивності саме на спеціалізованому терміналі, а не виключно на причалі; тобто за змістом Тарифів не вимагається будь-якої конкретизації місця розташування перевантажувальної машини в межах території спеціалізованого терміналу та не передбачено обмежень щодо місця розташування машини будь-якими складовими частинами терміналу (зокрема, причалом).

Колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 8 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460, Міністерство інфраструктури України у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази.

Водночас накази Міністерства інфраструктури України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України ?Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності?. Накази Міністерства інфраструктури України, видані в межах повноважень, передбачених законом, обов`язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказ Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 є регуляторним актом, розробленим, прийнятим та оприлюдненим із дотриманням усіх вимог до актів такого роду, встановлених Законом України ?Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності?.

Тобто наказ Міністерства інфраструктури України - нормативно-правовий регуляторний акт, який містить всі необхідні умови застосування тарифів на забезпечення доступу портового оператора до причалу та є обов`язковим для застосування відповідачем. Законодавство не містить жодних застережень щодо необхідності державного регулятора надавати роз`яснення власних нормативно-правових актів як обов`язкової передумови їх застосування.

Стосовно наведених у касаційній скарзі тверджень скаржника про необхідність під час вирішення цього спору керуватися роз`ясненнями, наведеними у листі Міністерства інфраструктури України від 22.03.2017 № 2403/27/10-17 і листі ДП "УкрНДІМФ" від 26.10.2016 № 10/1/9-451, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України ?Про міжнародне приватне право?, Закону України ?Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом?, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, тобто процесуальне законодавство не передбачає можливості прийняття судом рішення у справі на підставі листів будь-яких органів та організацій, які не мають сили законодавчих актів; зазначені листи за правовою природою не є нормативно-правовими актами і не можуть братися за основу під час здійснення відповідних розрахунків між сторонами та підміняти/змінювати положення регуляторного акта - у цьому випадку наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015.

Отже, дослідивши обставини справи, надавши правову кваліфікацію доказам, наданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог, аргументів сторін, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування рішення і постанови у справі, оскільки не отримали підтвердження під час касаційного провадження; такі твердження спростовуються встановленими судами у справі фактичними обставинами та ґрунтуються на переоцінці встановлених судами обставин справи та наявних у ній доказів, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Стосовно викладених у касаційній скарзі вимог про передачу справу на розгляд палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду колегія суддів зазначає, що у цьому випадку немає правових підстав, з якими за змістом частини 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України пов`язано вчинення такої процесуальної дії; необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів із цієї ж палати або у складі такої палати, скаржник не довів, посилань на наявність таких судових рішень касаційна скарга не містить.

Ураховуючи викладене, колегія суддів не виявила правових підстав для скасування рішення і постанови у справі по суті спору. Водночас зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, виходячи із доводів, викладених у касаційній скарзі, немає підстав для задоволення вимог решти касаційної скарги (щодо скасування додаткової постанови та додаткового рішення у справі).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 08.02.2020, яка діяла на час відкриття касаційного провадження у цій справі), в якій визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Згідно з частиною 1 статтею 309 Господарського процесуального кодексу України (у зазначеній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 2 зазначеної норми цього Кодексу унормовано, що може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2020, рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019, додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019 у справі № 916/1678/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак