ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/2273/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Мостепаненко Ю. І.

від 22 листопада 2024 року

та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Ярош А. І., Діброви Г. І., Принцевської Н. М.

від 04 лютого 2025 року (повний текст складений 10 лютого 2025 року)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до Акціонерного товариства "Херсонгаз"

про стягнення 309 771 533,68 грн

за участю представників:

від позивача: Піун С. П.

від відповідача: Лук`янов О. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства "Херсонгаз" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 309 771 533,68 грн, з яких: 174 579 667,46 грн - основний борг, 36 129 988,37 грн - пеня, 16 033 032,23 грн - три відсотки річних та 83 028 845,62 грн - інфляційні втрати.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що відповідач в порушення умов укладеного з ним договору постачання природного газу у типовій формі, затвердженій постановою НКРЕКП № 2501 від 30 вересня 2015 року, не здійснив своєчасну та повну оплату вартості поставленого йому позивачем у період з 01 листопада по 30 грудня 2021 року природного газу, в результаті чого у відповідача перед позивачем утворився борг, який підлягає стягненню з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми. Крім того, відповідач відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України та умов договору зобов`язаний також сплатити пеню за порушення виконання своїх договірних зобов`язань.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04 липня 2017 року № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначене постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого Акціонерним товариством "Херсонгаз" з 01 листопада 2021 року, були автоматично включені до портфеля постачальника "останньої надії" - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", і, відповідно, спожитий природний газ віднесений до об`ємів, поставлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України".

Отже, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", як постачальником «останньої надії», та Акціонерним товариством «Херсонгаз», як споживачем, був укладений договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі по тексту - договір, договір постачання природного газу), який є договором приєднання та умови якого відповідають типовій формі цього договору, затвердженій постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.

Відповідно до пункту 2.1. договору Постачальник зобов`язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а Споживач зобов`язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до пункту 4.3. договору Постачальник зобов`язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет Споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

На виконання умов договору Постачальник поставив Споживачу природний газ:

- у період з 01 по 30 листопада 2021 року в обсязі 3 086,86158 тис.куб.м, про що Постачальник склав акт приймання-передачі № 23282 від 30 листопада 2021 року, відповідно до якого вартість поставленого Постачальником Споживачу природного газу у листопаді 2021 року склала 113 100 546,88 грн.

- у період з 01 по 30 грудня 2021 року в обсязі 3 762,71030 тис.куб.м., про що Постачальник склав акт приймання-передачі № 32045 від 31 грудня 2021 року, відповідно до якого вартість поставленого Постачальником Споживачу природного газу у грудні 2021 року склала 175 954 197,67 грн.

Постачальник також направив на адресу Споживача рахунки на оплату поставленого природного газу:

- № 30349 від 10 грудня 2021 року за період з 01 по 30 листопада 2021 року в сумі 113 100 546,88 грн (3 086,86158 тис.куб.м);

- № 2682 від 12 січня 2022 року за період з 01 по 31 грудня 2021 року в сумі 175 954 197,67 грн (3 762,71030 тис.куб.м).

Крім того, Постачальник склав коригуючий акт № 29004 від 23 грудня 2021 року до акту приймання-передачі № 23282 від 30 листопада 2021 року, відповідно до якого остаточна вартість поставленого Постачальником Споживачу у листопаді 2021 року природного газу склала 113 054 555,09 грн.

Споживач у період з 11 січня 2022 року по 30 листопада 2023 сплатив Постачальнику грошові кошти за поставлений йому у листопаді 2021 року природний газ на загальну суму 113 054 555,09 грн та за поставлений йому у грудні 2021 року природний газ у сумі 1 374 530,21 грн, з яких, зокрема заборгованість у розмірі 80 400 000 грн за зобов`язаннями листопада - грудня 2021 року була урегульована на підставі договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30 листопада 2023 року та договору про відступлення права вимоги № 101/ПГ-4812-ВПВ від 15 листопада 2023 року.

Отже, за зобов`язаннями листопада 2021 року основний борг Споживач погасив повністю, а за зобов`язаннями грудня 2021 року залишився непогашений борг у сумі 174 579 667,46 грн, що підтверджується актом звіряння розрахунків від 30 листопада 2023 року, якій містить підписи та печатки сторін. Доказів оплати відповідачем поставленого позивачем природного газу на суму 174 579 667,46 грн матеріали справи не містять.

У зв`язку з несплатою Споживачем боргу з оплати спожитого природного газу у розмірі 174 579 667,46 грн Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" у травні 2024 року звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства "Херсонгаз" про стягнення цієї заборгованості та нарахованих на неї сум пені у розмірі 36 129 988,37 грн, трьох відсотків річних у розмірі 16 033 032,23 грн та інфляційних втрат у розмірі 83 028 845,62 грн.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Одеської області рішенням від 22 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2025 року, позов задовольнив частково: стягнув з Акціонерного товариства «Херсонгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» 174 579 667,46 грн основної заборгованості, 18 064 994,20 грн пені, 83 028 845,62 грн інфляційних витрат, 16 033 032,23 грн три відсотки річних та 847 840,00 грн судового збору. В решті позову відмовив.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем оплати поставленого йому позивачем природного газу на суму 174 579 667,46 грн, відповідач не спростував здійснений позивачем розрахунок заборгованості, не надав контррозрахунку, а отже не довів, що сума його заборгованості перед позивачем є іншою, ніж та, що визначена у розрахунку позивача. Також суди дійшли висновку про те, що відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми, оскільки виконав умови договору не в повному обсязі та з порушенням строків оплати отриманого природного газу.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені частково, суди виходили з того, що ця вимога відповідає умовам укладеного між сторонами договору та чинного законодавства України, є правомірною та обґрунтованою, однак, врахувавши правову природу пені, статус та діяльність відповідача, відсутність в матеріалах справи доказів спричинення збитків позивачу, засади справедливості, добросовісності, розумності, як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, умови воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії росії проти України, дійшли висновку про наявність правових підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру пені на 50%.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія «Нафтогаз України" просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 22 листопада 2024 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2025 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 18 064 994,17 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 18 064 994,17 грн, у стягненні яких було відмовлено, задовольнити.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач послався на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру пені на 50%, оскільки:

- неправильно застосували норми матеріального права, а саме: положення статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, викладені у постановах від 04 травня 2018 року у справі № 908/1453/14 та від 04 лютого 2020 року у справі № 918/116/19.

- порушили норми процесуального права, а саме: статті 236 238 Господарського процесуального кодексу України, не дослідили усі істотні обставини справи.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач - Акціонерне товариство "Херсонгаз" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги та на те, що висновки Верховного Суду, на які послався позивач у касаційній скарзі зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи, скаржник не довів неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи сторін, наведені у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу, дослідивши правильність застосування та дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги позивач оскаржує рішення Господарського суду Одеської області від 22 листопада 2024 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2025 року у цій справі лише в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 18 064 994,17 грн (розмір, на який суди зменшили заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір пені). У частині задоволення позову про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені у розмірі 18 064 994,17 грн рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується. З огляду на викладене, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд переглядає оскаржувані у цій справі рішення та постанову судів попередніх інстанцій лише в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 18 064 994,17 грн (в частині висновків про зменшення розміру пені), тобто в межах доводів касаційної скарги. В іншій частині (в частині задоволених позовних вимог) суд касаційної інстанції оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій не переглядає.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій спірні правовідносини виникли між сторонами у цій справі з договору постачання природного газу, укладеного у типовій формі, затвердженій постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501. Суди встановили, що об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 01 листопада 2021 року, автоматично були включені до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» у зв`язку з відсутністю постачання відповідачу природного газу іншим постачальником, з огляду на що спожитий відповідачем природний газ був віднесений до об`ємів, поставлених позивачем.

За змістом умов типового договору постачання природного газу, укладеного між сторонами у цій справі, Постачальник зобов`язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а Споживач зобов`язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій укладений між сторонами у справі договір постачання природного газу за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712 714 655-697 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором (частина перша статті 12 Закону України «Про ринок природного газу»).

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 10 Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30 вересня 2015 року, (далі по тексту - правила постачання природного газу) постачальник забезпечує споживача необхідними підтвердженими обсягами природного газу відповідно до умов договору постачання природного газу. За розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається метр кубічний природного газу, приведений до стандартних умов і виражений в енергетичних одиницях.

Як встановили суди попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів, обсяг природного газу, який відповідач використав у період з 01 по 30 листопада 2021 року становить 3 086 861,58 м3, а у період з 01 по 30 грудня 2021 року - 3 762 710,30 м3.

За змістом пункту 2 частини другої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Розрахунки споживача за поставлений природний газ здійснюються за розрахунковий період відповідно до умов договору постачання природного газу (пункт 12 Правил постачання природного газу).

Відповідно до пунктів 4.3., 4.4. типового договору постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до виставлених позивачем відповідачу рахунків на оплату спожитого за природного газу № 30349 від 10 грудня 2021 року (з урахуванням коригуючого акту № 29004 від 23 грудня 2021 року) та № 2682 від 12 січня 2022 року вартість спожитого відповідачем природного газу у період з 01 по 30 листопада 2021 року склала 113 054 555,09 грн (3 086,86158 тис.куб.м) та у період з 01 по 30 грудня 2021 року природного газу склала 175 954 197,67 грн (3 762,71030 тис.куб.м). Відповідач факт отримання вказаних рахунків не спростував.

Відповідач свої зобов`язання з оплати вартості природного газу виконав лише частково: у період з 11 січня 2022 року по 30 листопада 2023 сплатив позивачу заборгованість за поставлений йому у листопаді 2021 року природний газ на загальну суму 113 054 555,09 грн та за поставлений йому у грудні 2021 року природний газ у розмірі 1 374 530,21 грн. При цьому, частина погашеної заборгованості у розмірі 80 400 000 грн за зобов`язаннями листопада - грудня 2021 року була урегульована на підставі договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30 листопада 2023 року та договору про відступлення права вимоги № 101/ПГ-4812-ВПВ від 15 листопада 2023 року. Доказів оплати відповідачем поставленого йому позивачем у грудні 2021 року природного газу на суму 174 579 667,46 грн матеріали справи не містять.

Встановивши ці обставини, суди попередніх інстанцій визнали позовну вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 174 579 667,46 грн доведеною та обґрунтованою, а також, встановивши факт порушення відповідачем строків оплати вартості спожитого природного газу за спірний період дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог і в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач, не виконавши зобов`язання у строк, встановлений типовим договором постачання природного газу, допустив порушення зобов`язання, що є підставою для притягнення його (відповідача) до відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до пункту 4.5. типового договору постачання природного газу постачальником останньої надії у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як встановили суди попередніх інстанцій у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань з оплати вартості поставленого йому у позивачем листопаді - грудні 2021 року природного газу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача у цій справі 36 129 988,37 грн пені.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав: якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

В силу наведених вище норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, подібні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 вересня 2023 року у справі № 913/228/22, від 27 березня 2024 року у справі № 912/940/23, від 27 липня 2024 року у справі № 916/4158/23, від 24 вересня 2024 року у справі № 915/1037/23 та інших.

Верховний Суд зазначає про те, що положення статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що і підтверджується сталою практикою Верховного Суду.

Як вбачається з оскаржуваних позивачем судових рішень у цій справі № 916/2273/24, що розглядається, господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про зменшення заявленого до стягнення з відповідача розміру пені, проаналізували доводи сторін у справі та надані ними докази, надали оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, врахували майновий стан обох сторін, період прострочення, наслідки порушення зобов`язання та, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, дійшли висновку про наявність правових підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені на 50%.

Зокрема, суди попередніх інстанцій встановили та при вирішенні питання щодо зменшення заявленого до стягнення розміру пені виходили з того, що:

- в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погіршення фінансового стану позивача, ускладнення його господарської діяльності чи завдання йому збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору постачання природного газу;

- сума нарахованої та заявленої позивачем до стягнення з відповідача пені разом з вимогами про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат становить 77,43% від суми основного боргу і при зменшенні розміру пені, яка не є основною заборгованістю, позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 83 028 845,62 грн інфляційних витрат та 16 033 032,23 грн трьох відсотків річних;

- в діях відповідача був відсутній прямий умисел, спрямований на порушення зобов`язання;

- у спірних правовідносинах зменшення розміру пені на 50% є розумним та оптимальним балансом інтересів сторін спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Верховний Суд зазначає про те, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, з огляду на що це питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм, закріплених у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України та у статті 233 Господарського кодексу України, оскільки суди в повній мірі з`ясували всі обставини, передбачені зазначеними нормами, та дійшли правильного висновку про наявність підстав у спірних правовідносинах для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 50%.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, з огляду на надане суду законом право на зменшення розміру штрафних санкцій та віднесення законом визнання розміру, до якого вони підлягають зменшенню, на розсуд суду, правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення пені частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 18 064 994,20 грн та, відповідно, правильно відмовив у задоволенні решти частини позовних вимог про стягнення пені. Слід зазначити, що задоволення місцевим господарським судом, з яким погодився і апеляційний господарський суд, позовної вимоги про стягнення пені частково, у задоволенні якої відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити в повному обсязі, свідчить про те, що суд в однаковій мірі врахував матеріальний стан та інтереси як позивача, так і відповідача. Наведеним спростовується посилання позивача в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій при зменшенні пені не врахували інтереси позивача.

Верховний Суд зазначає про те, що висновки судів про наявність підстав для зменшення у спірних правовідносинах заявленого до стягнення розміру пені на 50 % узгоджується з усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки.

Отже, у цій справі суди попередніх інстанцій, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, забезпечуючи баланс інтересів сторін, з метою не допущення фактичного звільнення відповідача від сплати погоджених сторонами договору штрафних санкцій без належних правових підстав, користуючись своїми дискреційними повноваженнями, дійшли правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення нарахованого позивачем на суму основної заборгованості та заявленого до стягнення розміру пені (36 129 988,37 грн) на 50%, тобто до 18 064 994,20 грн.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86 210 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеними у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22, висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

Як вбачається позивач у касаційній скарзі посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, викладених у постановах від 04 травня 2018 року у справі № 908/1453/14 та від 04 лютого 2020 року у справі № 918/116/19.

Щодо цих доводів скаржника Верховний Суд зазначає про те, що постанови Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 908/1453/14 та від 04 лютого 2020 року у справі № 918/116/19, на які послався позивач у касаційній скарзі, ухвалені за схожого правового регулювання (зокрема щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) з цією справою № 916/2273/24, що розглядається. Водночас постановлені у цій справі судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду, що викладені у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах.

Як вбачається у справі № 908/1453/14 суди дійшли висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені та виходили при цьому з майнового (фінансового) стану обох сторін, у зазначеній конкретній справі, зокрема з того, що суд не може надати перевагу відповідачу, враховуючи наявність у позивача заборгованості по заробітній платі та податковий борг. Однак, Верховний Суд зазначає про те, що майновий (фінансовий) стан одних сторін у певній судовій справі має індивідуальний характер та ці обставини не мають значення для іншої судової справи, в яких беруть участь інші сторони, які мають свої особливості майнового (фінансового) стану.

Отже, відмінність у судових рішеннях, ухвалених у справі № 908/1453/14 та у цій справі № 916/2273/24, що розглядається, зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що у справі № 918/116/19, на неврахування висновків Верховного Суду в якій послався позивач у касаційній скарзі, як і у цій справі № 916/2273/24, суди попередніх інстанцій, з якими погодився і Верховний Суд, також дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки на 50%. У зв`язку з цим Верховний Суд зазначає про те, що висновки судів попередніх інстанцій, зроблені в оскаржуваних до суду касаційної інстанції рішенні та постанові у цій справі № 916/2273/24, що розглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 918/116/19, а навпаки відповідають цим висновкам (узгоджуються з ними).

За таких обставин, а також враховуючи те, що зменшення пені є правом суду, яке він реалізує з урахуванням конкретних обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність зменшення розміру пені на 50%.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що право суду на зменшення розміру пені, передбачене статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, було обґрунтовано застосоване судами попередніх інстанцій у цій справі. Обсяг зменшення пені відповідає принципам добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності.

З огляду на викладене Верховний Суд, переглянувши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що наведена позивачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження.

Водночас Верховний Суд зазначає про те, що доводи скаржника фактично зводяться до незгоди його із наданою судами оцінкою обставин справи та зводяться до переоцінки доказів у справі, що суперечить положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд зазначає про те, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав правильну юридичну оцінку обставинам справи та з правильним застосуванням і дотриманням норм матеріального і процесуального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 22 листопада 2024 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2025 року у справі № 916/2273/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець