№ 916/2561/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2561/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М.,

за участю секретаря судового засідання Громак В. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИШНЕВИЙ САД-2"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020

у справі №916/2561/17

за заявою Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Порто-Франко"

до Фермерського господарства "Сади Градениці"

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.11.2017 порушено провадження у справі № 916/2561/17 про банкрутство ФГ "Сади Градениці".

Постановою Господарського суду Одеської області від 04.09.2018 у справі №916/2561/17 ФГ "Сади Градениці" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

В грудні 2019 року ліквідатор ФГ "Сади Градениці" арбітражний керуючий Сніткіна І. А. звернулась до Господарського суду Одеської області із заявою про визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок від 25.09.2017 та 25.12.2017, укладених між ФГ "Сади Градениці" і ТОВ "Вишневий сад-2" та застосування наслідків недійсності правочинів шляхом зобов`язання ТОВ "Вишневий сад-2" повернути ФГ "Сади Градениці" земельні ділянки.

В обґрунтування заяви зазначено, що боржник на вкрай невигідних умовах, а саме, безоплатно передав ТОВ "Вишневий сад-2" в суборенду земельні ділянки комунальної форми власності з кадастровими номерами 5121082000:01:001:0459 та 5121082000:01:002:0545, в результаті чого фермерське господарство фактично припинило свою господарську діяльність з товарного сільськогосподарського виробництва, що, в свою чергу, призвело до неплатоспроможності останнього та унеможливило виконання ним прийнятих на себе грошових зобов`язань перед кредиторами. Водночас арбітражний керуючий зазначає про те, що укладення оспорюваних договорів суборенди мало на меті штучне виведення активів ФГ "Сади Градениці" для ухилення від виконання зобов`язань за кредитними договорами, зі сплати податків і зборів тощо. Крім того, ліквідатор банкрута звертає вказує на те, що договір суборенди від 25.12.2017 був укладений між боржником в процедурі розпорядження майном протягом дії мораторію без погодження з розпорядником майна.

Правовою підставою заявлених вимог ліквідатор, зокрема, зазначив ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2020 у справі №916/2561/17 (суддя Лепеха Г. А.) в задоволенні заяви ліквідатора ФГ "Сади Градениці" про визнання недійсними договорів суборенди та застосування наслідків недійсності правочину відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована відсутністю визначених законом підстав для визнання оспорюваних договорів суборенди земельних ділянок недійсними.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 (колегія суддів: Таран С. В. - головуючий, Будішевська Л. О., Поліщук Л. В.) ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.05.2020 у справі № 916/2561/17 скасовано, заяву ліквідатора ФГ "Сади Градениці" про визнання недійсними договорів суборенди та застосування наслідків недійсності правочину задоволено. Визнано недійсними договори суборенди земельних ділянок від 25.09.2017 та 25.12.2017, укладених між ФГ "Сади Градениці" та ТОВ "Вишневий сад-2", зобов`язано ТОВ "Вишневий сад-2" повернути ФГ "Сади Градениці" земельні ділянки з кадастровими номерами 5121082000:01:001:0459 та 5121082000:01:002:0545.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та задовольняючи заяву ліквідатора ФГ "Сади Градениці", апеляційний суд зазначив, що укладаючи 25.09.2017, тобто фактично напередодні відкриття провадження у справі про банкрутство договір суборенди земельної ділянки, боржник здійснив безоплатне відчуження на користь ТОВ "Вишневий сад-2" свого майнового права - права оренди земельної ділянки, яка використовувалася ним для отримання прибутку у зв`язку з веденням товарного сільськогосподарського виробництва, чим істотно зменшив розмір належних йому активів та позбавив себе потенційної можливості отримання прибутку від такої господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції врахував встановлену приписами Кодексу України з процедур банкрутства презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника дійшов висновку про наявність підстав для визнання зазначеного договору недійсним на підставі ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

При цьому апеляційний суд зазначив про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що саме укладення договору суборенди земельної ділянки від 25.09.2017 призвело до неплатоспроможності ФГ "Сади Градениці".

Задовольняючи вимогу ліквідатора про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 25.12.2017, Південно-західного апеляційного господарського суд виходи з того, що вказаний договір всупереч положенням ч. 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» був укладений боржником в процедурі розпорядження майном без погодження з розпорядником майна.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорювані договори суборенди земельних ділянок були укладені із порушенням ст. 8 Закону України «Про оренду землі», оскільки орендар передав земельні ділянки у суборенду без згоди орендодавця, у даному випадку - органу місцевого самоврядування.

Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду, ТОВ "Вишневий сад-2" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 скасувати, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.05.2020 у справі № 916/2561/17 залишити в силі.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ТОВ "Вишневий сад-2" зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково визначив право оренди земельної ділянки комунальної власності як майно фермерського господарства, не врахувавши висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2020 про те, що право оренди земельної ділянки є оборотоздатним речовим правом тільки для власника цієї ділянки.

Заявник касаційної скарги вважає, що право оренди земельних ділянок, яке є предметами оспорюваних договорів, не може бути включене до ліквідаційної маси банкрута і як наслідок відчужене для задоволення вимог його кредиторів, що зумовлює відсутність відповідних прав та інтересів, що можуть бути захищені в силу приписів ст. 16 ЦК України та ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Крім того, у касаційній скарзі вказано, що апеляційний суд не перевірив реєстрації права оренди боржника, а також не врахував, що орендні правовідносини між ТОВ "Вишневий сад-2" та боржником існували ще з 2015 року та були продовжені шляхом переукладення та реєстрації оспорюваних договорів.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Вишневий сад-2" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 916/2561/17.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Вишневий сад-2" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 до розгляду Судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 904/7905/16.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2021 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Вишневий сад-2" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 916/2561/17, розгляд справи призначено на 18.08.2021.

Представники учасників у справі про банкрутство в судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У письмових поясненнях, що надійшли на електронну пошту Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.02.2021 та 23.02.2021, ліквідатор зазначає, що постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 916/2561/17 прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права та є такою, що не підлягає скасуванню.

Крім того, 25.02.2021 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли письмові пояснення кредитора ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор», в яких останнє заперечує проти задоволення касаційної скарги ТОВ "Вишневий сад-2".

Так, ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» стверджує, що посилання заявника касаційної скарги на неврахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №904/968/18 про те, що право оренди земельної ділянки є оборотоздатним речовим правом тільки для власника цієї ділянки, є безпідставними у зв`язку із тим, що правовідносини у вказаній справі не є подібними із правовідносинами у даній справі.

Кредитор зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18 вказано, що рівень оборотоздатності права на оренду (права оренди) земельної ділянки залежно від визначеного суб`єкта права на оренду земельної ділянки, який має право його відчужувати (власник (орендодавець) земельної ділянки, заставодержатель), виду права на користування земельною ділянкою (емфітевзіс і суперфіцій, оренда у спеціально визначених випадках), форми права власності на земельну ділянку. Такими спеціально визначеними випадками, на думку ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор», є передбачена законом можливість реалізації фермерським господарством належного йому права користування земельною ділянкою.

Крім того, ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» у клопотанні, що надійшло до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 05.03.2021, просить передати справу № 916/2561/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про відступлення від висновку щодо застосування норми права, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18 та з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, враховуючи, що справа містить виключну правову проблему щодо можливості реалізації у ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство фермерського господарства права оренди земельної ділянки належної іншій особі.

В обґрунтування вказаного клопотання ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 904/968/18 (пп. 6.30.-6.42) викладена правова позиція про те, що рівень оборотоздатності права на оренду (права оренди) земельної ділянки залежно від визначеного суб`єкта права на оренду земельної ділянки, який має право його відчужувати (власник (орендодавець) земельної ділянки, заставодержатель), виду права на користування земельною ділянкою (емфітевзіс і суперфіцій, оренда у спеціально визначених випадках), форми права власності на земельну ділянку.

ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» вважає, що право володіння і користування спірними земельними ділянками належить фермерському господарству до моменту завершення ліквідаційної процедури та відповідно до вимог ч. 9 ст. 95 Кодексу України з процедур банкрутства таке право підлягає включенню до ліквідаційної маси.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 302 ГПК України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявні обставини, з яких убачається, що немає усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Розглянувши клопотання ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів враховує, що виключною правовою проблемою у справі № 916/2561/17 кредитор вважає питання можливості реалізації у ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство фермерського господарства права оренди земельної ділянки належної іншій особі. Водночас предметом касаційного перегляду у даній справі є постанова апеляційного суду про визнання недійсними правочинів боржника, вчиненими до відкриття провадження у справі про банкрутство та у процедурі розпорядження майном. Питання ж формування ліквідаційної маси банкрута та/або продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі не є предметом розгляду у даному касаційному провадженні.

Відтак, наведені у клопотанні доводи не підтверджують об`єктивного існування виключної правової проблеми у даній справі, при цьому колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18, у зв`язку з чим дійшла висновку, що клопотання ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» не підлягає задоволенню.

Представники сторін в судове засідання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 18.08.2021 не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлені.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.05.2007 між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області (орендодавець) та ФГ "Сади Градениці" (орендар) укладено договір оренди землі б/н, відповідно до пунктів 1, 2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в короткострокове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться за адресою: територія Граденицької сільської ради (невитребувані паї); в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 150 га (ріллі).

Згідно з пунктами 3 - 6, 14 зазначеного договору на земельних ділянках відсутні будь-які об`єкти нерухомого майна та інші об`єкти інфраструктури. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок не проводилась. Земельні ділянки, які передаються в оренду, мають такі недоліки, що можуть перешкоджати їх ефективному використанню: потребують проведенню розкорчовки і очищення площі від багаторічних насаджень, які списані. Інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, відсутні. Земельні ділянки передаються в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, для закладки саду.

Цей договір укладено на 30 років, а чинності він набуває після підписання сторонами і його державної реєстрації (пункти 7, 39 договору від 10.05.2007).

В п. 9 договору оренди землі від 10.05.2007 сторони узгодили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 158 грн за 1 га в рік.

Вказаний договір зареєстрований у Біляївському реєстраційному офісі ОРФ ДП "ЦДЗК", про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 21.05.2007 за № 7.

Крім того, 10.05.2007 між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області (орендодавець) та ФГ "Сади Градениці" (орендар) укладено договір оренди землі б/н, відповідно до пунктів 1, 2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в короткострокове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться за адресою: територія Граденицької сільської ради (землі резерву); в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 100 га (ріллі).

За умовами пунктів 3 - 6, 14 цього договору на земельних ділянках відсутні будь-які об`єкти нерухомого майна та інші об`єкти інфраструктури. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок не проводилась. Земельні ділянки, які передаються в оренду, мають такі недоліки, що можуть перешкоджати їх ефективному використанню: потребують проведенню розкорчовки і очищення площі від багаторічних насаджень, які списані. Інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, відсутні. Земельні ділянки передаються в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, для закладки винограднику.

Цей договір укладено на 25 років, а чинності він набуває після підписання сторонами і його державної реєстрації (пункти 7, 39 договору оренди землі від 10.05.2007).

Вказаний договір зареєстрований у Біляївському реєстраційному офісі ОРФ ДП "ЦДЗК", про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 21.05.2007 за №3.

На виконання договорів оренди землі від 10.05.2007 Біляївська районна державна адміністрація Одеської області передала земельні ділянки площами 150 га та 100 га з земель резерву (невитребувані паї) Граденицької сільської ради Біляївського району Одеської області, а ФГ "Сади Градениці" прийняло в оренду зазначені земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та закладки саду.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03.09.2014 у справі №522/16479/14-ц за позовом ТОВ "Фінансова компанія "ТОП ФІНАНС" до ОСОБА_1 та ФГ "Сади Градениці" про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено клопотання ТОВ "Фінансова компанія "ТОП ФІНАНС" про забезпечення позову; накладено арешт на належний ФГ "Сади Градениці" фруктовий сад, який складається з: 9 620 персикових дерев на земельній ділянці площею 24,5 га, 4 784 сливових дерев на земельній ділянці площею 12,5 га та 4 888 сливових дерев на земельній ділянці площею 12,5 га, що розташований на 49,5 га із 150 га землі Граденицької сільської ради Біляївської районної адміністрації Одеської області, що орендується у Біляївської районної державної адміністрації Одеської області; визначено відповідального зберігача арештованого майна та дозволено останньому здійснювати реалізацію плодів сливи, які знаходяться як у фруктовому саду, належному ФГ "Сади Градениці", так і у сховищі (холодильнику) ФГ "Сади Градениці", із зарахуванням коштів, отриманих від реалізації, на рахунок ТОВ "Фінансова компанія "ТОП ФІНАНС".

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24.12.2014 скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03.09.2014 у справі №522/16479/14-ц та постановлено нову ухвалу, якою заяву ТОВ "Фінансова компанія "ТОП ФІНАНС" про забезпечення позову залишено без задоволення.

В подальшому постановою державного виконавця від 16.02.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, прийнятою в межах виконавчого провадження №50162535 з примусового наказу Господарського суду Одеської області №916/3543/15 від 27.11.2015 про стягнення з ФГ "Сади Градениці" на користь ПАТ "Порто-Франко" боргу, накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ФГ "Сади Градениці".

25.09.2017 між ФГ "Сади Градениці" та ТОВ "Вишневий сад-2" (суборендар) укладено договір суборенди земельної ділянки б/н, згідно з пунктами 1, 2 якого орендар передає суборендарю в строкове користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Граденицької сільської ради; цей договір укладений на підставі і відповідно до умов та в межах договору оренди земельної ділянки від 10.05.2007, укладеного між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області і ФГ "Сади Градениці" строком на 30 років.

В п. п. 3 - 5, 9 договору від 25.09.2017 його сторонами погоджено, що в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 150 га (ріллі), на якій розташовані плодові насадження, що мають недоліки і не можуть ефективно використовуватись. На земельній ділянці розташований виробничий будинок (склад), інші об`єкти інфраструктури відсутні. Земельна ділянка, яка передається в суборенду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. Земельна ділянка передається в суборенду для ведення сільськогосподарського виробництва.

Договір суборенди укладено строком на 20 років: з 2017 року до 31 грудня 2037 року (п. 6 договору від 25.09.2017).

Крім того, в п 7 договору від 25.09.2017 сторони визначили, що орендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі в розмірі 1 080,00 грн за 1 га на розрахунковий рахунок УД КСУ у Біляївському районі. Загальна сума орендної плати складає в місяць 13 500,00 грн.

Державним реєстратором Одеської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Іскровим О.В. 26.09.2017 було проведено державну реєстрацію за ТОВ "Вишневий сад-2" права суборенди земельної ділянки площею 149,9998 га, розташованої за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, Граденицька с/рада (кадастровий номер 5121082000:01:001:0459, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.11.2017 у справі №916/2561/17, порушено провадження у справі про банкрутство ФГ "Сади Градениці", введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Степаненка М. М.

25.12.2017 між ФГ "Сади Градениці" та ТОВ "Вишневий сад-2" (суборендар) укладено договір суборенди земельної ділянки б/н, за умовами пунктів 1, 2 якого орендар передає суборендарю в строкове користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Граденицької сільської ради; цей договір укладений на підставі і відповідно до умов та в межах договору оренди земельної ділянки від 10.05.2007, укладеного між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області і ФГ "Сади Градениці" строком на 25 років.

В п. п. 3 - 5, 9 договору від 25.12.2017 його сторонами погоджено, що в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 100 га (ріллі), на якій розташовані плодові насадження, що мають недоліки і не можуть ефективно використовуватись. На земельній ділянці розташований виробничий будинок (склад), інші об`єкти інфраструктури відсутні. Земельна ділянка, яка передається в суборенду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. Земельна ділянка передається в суборенду для ведення сільськогосподарського виробництва.

Договір суборенди укладено строком на 15 років: з 2017 року до 31 грудня 2032 року (п. 6 договору від 25.12.2017).

Орендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі в розмірі 1 080 грн за 1 га на розрахунковий рахунок УД КСУ у Біляївському районі. Загальна сума орендної плати складає в місяць 9 000 грн (п. 7 договору від 25.12.2017).

Державним реєстратором Одеської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Іскровим О.В. 27.12.2017 було проведено державну реєстрацію за ТОВ "Вишневий сад-2" права суборенди земельної ділянки площею 100,0237 га, розташованої за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, Граденицька с/рада (кадастровий номер 5121082000:01:002:0545, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва).

Предметом спору у даній справі є вимоги арбітражного керуючого про визнання недійсними укладених між ФГ "Сади Градениці" та ТОВ "Вишневий сад-2" договорів суборенди від 25.09.2017 та від 25.12.2017, а також про застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов`язання ТОВ "Вишневий сад-2" повернути Фермерському господарству "Сади Градениці" земельні ділянки з кадастровими номерами 5121082000:01:001:0459 та 5121082000:01:002:0545.

Відмовляючи у задоволенні заяви ліквідатора, місцевий господарський суд послався на недоведеність наявності правових підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів суборенди земельних ділянок.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та задовольняючи заяву ліквідатора ФГ "Сади Градениці", апеляційний суд зазначив, що укладаючи 25.09.2017, тобто фактично напередодні відкриття провадження у справі про банкрутство договір суборенди земельної ділянки, боржник здійснило безоплатне відчуження на користь ТОВ "Вишневий сад-2" свого майнового права - права оренди щодо земельної ділянки, яка використовувалася ним для отримання прибутку у зв`язку з веденням товарного сільськогосподарського виробництва, чим істотно зменшив розмір належних йому активів та позбавив себе потенційної можливості отримання прибутку від такої господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції врахував встановлену приписами КУзПБ презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника дійшов висновку про наявність підстав для визнання зазначеного договору недійсним на підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ.

Задовольняючи вимогу ліквідатора про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 25.12.2017, Південно-західного апеляційного господарського суд виходи з того, що вказаний договір всупереч положенням ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" був укладений боржником в процедурі розпорядження майном без погодження з розпорядником майна.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорювані договори суборенди земельних ділянок були укладені із порушенням ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки орендар передав земельні ділянки у суборенду без згоди орендодавця, у даному випадку - органу місцевого самоврядування.

Згідно з ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За змістом ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Провадження у справі № 916/2561/17 про банкрутство ФГ "Сади Градениці" відкрито 21.11.2017, а оспорюваний ліквідатором в порядку ст. 42 КУзПБ договір суборенди був укладений боржником 25.09.2017 (менш ніж за два місяці до відкриття провадження у справі про банкрутство).

Оскільки вчинення оспорюваного правочину від 25.09.2017 та відкриття провадження у справі про банкрутство мали місце до введення в дію КУзПБ, то до таких правовідносин підлягають застосовуються приписи ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Натомість суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та помилково розглянув заявлену ліквідатором вимогу про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 25.09.2017 із застосуванням норм ч. 2 ст. 42 КУзПБ .

Вимогу про визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок від ліквідатор обґрунтовував тим, що боржник безоплатно передав ТОВ "Вишневий сад-2" в суборенду земельні ділянки комунальної форми власності, в результаті чого фермерське господарство фактично припинило свою господарську діяльність з товарного сільськогосподарського виробництва, що, в свою чергу, призвело до неплатоспроможності останнього та унеможливило виконання ним прийнятих на себе грошових зобов`язань перед кредиторами. Водночас арбітражний керуючий зазначав про те, що укладення оспорюваних договорів суборенди мало на меті штучне виведення активів ФГ "Сади Градениці" для ухилення від виконання зобов`язань за кредитними договорами, зі сплати податків і зборів.

Тобто наведені ліквідатором підстави для визнання недійсними правочинів боржника із посиланням на ст. 42 КУзПБ, були передбачені і ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинний на момент відкриття провадження у справі про банкрутство). Водночас помилкове застосування судом апеляційної інстанції ст. 42 КУзПБ замість ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Задовольняючи вимогу про визнання недійсним договору суборенди від 25.09.2017, апеляційний суд виходив з того, що боржник здійснив безоплатне відчуження на користь ТОВ "Вишневий сад-2" свого майнового права - права оренди земельної ділянки, яка використовувалась ним для отримання прибутку у зв`язку з веденням товарного сільськогосподарського виробництва, чим істотно зменшив розмір належних йому активів та позбавив себе потенційної можливості отримання прибутку від такої господарської діяльності.

При цьому, задовольняючи вимогу ліквідатора про визнання недійсним договору суборенди від 25.12.2017, суд апеляційної інстанції зазначив вказаний договір був укладений боржником в процедурі розпорядження майном всупереч вимогам діючого на той час Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" без погодження розпорядника майна укладення договору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", чинного на час укладення оспорюваного договору суборенди земельної ділянки б/н від 25.12.2017, керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори), зокрема, щодо відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачі в оренду, заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства, розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який інший спосіб.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, фактично ототожнив станом на час вчинення спірних правочинів право оренди боржника, що не є власником земельних ділянок, із майном боржника.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2020 про те, що право оренди земельної ділянки не є майном боржника, оскільки таке право оренди є оборотоздатним речовим правом тільки для власника цієї ділянки, яким у даному випадку ФГ "Сади Градениці" не є.

За змістом ст. ст. 177 178 ЦК України майнові права є об`єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Згідно із ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і ст. 1 Закону України «Про оренду землі».

За змістом ч. 5 ст. 93 ЗК України (у редакції, яка діяла на момент укладення спірних правочинів) право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2020 справі №904/968/18, викладена правова позиція, що право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.

Наведена правова позиція Великої Палати Верховного Суду сформована на підставі системного аналізу ст. ст. 177 і 178 ЦК України та ст. ст. 93 135 ЗК України (в редакції ст. 93 та 135 ЗК України, які діяли до 26.05.2021).

Відтак станом на час укладення оспорюваних правочинів належне боржнику право на оренду (право оренди) земельних ділянок не вважалось майном в розумінні ст.ст.177 і 178 ЦК України, що не було враховано апеляційним судом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на саме на момент їх вчинення (укладення).

Крім того, погоджуючись із відповідними доводами ліквідатора про те, що укладаючи договір від 25.09.2017, боржник позбавив себе потенційної можливості отримання прибутку від господарської діяльності, апеляційний суд у постанові не встановив обставин та навів доказів, на яких ґрунтуються такі висновки. Залишились поза увагою суду апеляційної інстанції і заперечення ТОВ "Вишневий сад-2" на відповідні доводи ліквідатора. При цьому судом апеляційної інстанції зазначено про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що саме укладення договору суборенди земельної ділянки від 25.09.2017 призвело до неплатоспроможності ФГ "Сади Градениці"

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях та поясненнях однієї зі сторін.

Безпідставними вбачаються посилання апеляційного суду на правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2019 у справі № 923/220/19 щодо застосування ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки у наведеній справі оспорювались дії боржника - комунального підприємства щодо передачі належному йому на праві господарського відання майна, яке було передане засновником до статутного фонду боржника.

Крім того, задовольняючи вимоги ліквідатора, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з відсутності, всупереч ст. 8 Закону України «Про оренду землі», згоди орендодавця (органу місцевого самоврядування) на передачу в суборенду орендованих боржником земельних ділянок як окремої підстави для визнання договорів суборенди недійсними.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції не встановив, яким чином в даному випадку відсутність письмової згоди орендодавця на передачу земельних ділянок в суборенду ТОВ "ВИШНЕВИЙ САД-2" впливає на права боржника та його кредиторів, за захистом яких ліквідатор звернувся до суду.

На підставі викладеного, висновки Південно-західного апеляційного господарського суду про наявність підстав для визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок від 25.09.2017 та 25.12.2017, укладених між ФГ "Сади Градениці" і ТОВ "Вишневий сад-2", є передчасними та такими, що здійснені без належної оцінки спірних правовідносин.

В свою чергу суд першої інстанції, обмежившись посиланням на відсутність визначених законом підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, взагалі не надав оцінки доводам учасників справи, наявним у справі доказам та належним чином не обґрунтував свого рішення.

Статтею 236 ГПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, оскаржувані у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Крім того, колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.

З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені за відсутності належної оцінки доказів і доводів сторін, та не можуть вважатися такими, що відповідають критеріям справедливого судового розгляду відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Відтак, порушення судами першої та апеляційної інстанцій принципу повноти встановлення обставин справи, оцінки доказів та їх відображення у прийнятих судових рішеннях, якими вирішувався спір по суті, свідчить про передчасність прийнятих судами попередніх інстанцій рішень.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 3 та ч. 4 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Встановивши зазначені порушення, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга ТОВ "ВИШНЕВИЙ САД-2" підлягає частковому задоволенню, а постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 та ухвала Господарського суду Одеської області від 26.05.2020 скасуванню, а справа №916/2561/17 у скасованій частині направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати встановленим обставинам належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки у цьому касаційному провадженні спір по суті не вирішується, а справа підлягає передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду, відповідно до статті 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 300 301 314 315 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИШНЕВИЙ САД-2" - задовольнити частково.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.05.2020 у справі № 916/2561/17 - скасувати.

Справу № 916/2561/17 у скасованій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н. Г.

Судді Жуков С. В.

Огороднік К. М.