ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/2705/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Губенко Н.М., Студенець В.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ" та Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 (головуючий суддя - Принцевська Н.М., судді: Ярош А.І., Таран С.В.)
у справі №916/2705/24
за позовом Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
до 1. Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ"
про припинення правовідносин за договором та стягнення,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст обставин справи
1. Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (далі також - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області з позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ" (далі також - ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ"), в якому просив:
- припинити правовідносини між Службою відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області та ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ", які виникли внаслідок укладення договору від 28.11.2023 №1К/23 про закупівлю робіт "Капітальний ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Т-16-07 Ізмаїл-Кілія-Вилкове, міст на км 37+985";
- стягнути з ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" на користь Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області безпідставно сплачені кошти у сумі 44 883,49 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, проведенням Службою відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області процедури закупівлі (відкритих торгів) та взяттям за її результатами бюджетного зобов`язання (укладення договору) без відповідних бюджетних асигнувань, що не відповідає вимогам частини третьої статті 48 Бюджетного кодексу України та свідчить про нікчемність договору від 28.11.2023 №1К/23, укладеного за результатами такої закупівлі.
3. Разом з позовом керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- заборони Державній казначейській службі України (далі також - ДКСУ) здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області, пов`язані з виконанням умов договору підряду від 28.11.2023 №1К/23, укладеного між Службою відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області та ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ";
- заборони Службі відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області вчиняти певні дії, а саме: здійснювати платежі за договором підряду від 28.11.2023 №1К/23, укладеним між Службою відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області та ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ";
- заборони ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" вчиняти певні дії, а саме: здійснювати надання послуг, виконання робіт за договором підряду від 28.11.2023 №1К/23, укладеним між Службою відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області та ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ".
4. Господарський суду Одеської області ухвалою від 21.06.2024 у справі №916/2705/24 у задоволенні заяви керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову відмовив.
5. Відмовляючи у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що:
(1) у цьому випадку втручання в господарські правовідносини сторін під час виконання укладеного договору, до вирішення питання щодо можливого припинення правовідносин за договором та до перевірки доводів прокурора про нікчемність спірного правочину, не є виправданим та не відповідає адекватності заходів забезпечення позову, заявленим у справі позовним вимогам;
(2) прокурор не довів належними та допустимими доказами обставин, за яких невжиття заявлених заходів забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача;
(3) прокурор не довів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у цій справі або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, виходячи з заявлених у цій справі позовних вимог (за основною вимогою - немайнового характеру);
(4) у цьому випадку заходи забезпечення позову, про які просить прокурор, фактично призводять до блокування господарської діяльності відповідачів, що, за умови недоведеності на даний час наявності порушень у зв`язку з укладенням спірного правочину, свідчить про неспівмірність цих заходів та порушення збалансованості інтересів учасників справи;
(5) заборона виконання робіт за договором може ускладнити виконання відповідачем 2 взятих на себе зобов`язань за вказаним договором у подальшому (у випадку відмови у задоволенні позову);
(6) обраний прокурором спосіб забезпечення позову фактично є спонуканням сторін на невиконання умов договору при тому, що на даний час у відносинах сторін діє презумпція правомірності правочину.
6. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 12.08.2024 ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.06.2024 по справі №916/2705/24 скасував. Заяву керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області задовольнив. Заборонив Державній казначейській службі України здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області, пов`язані з виконанням умов договору підряду від 28.11.2023 №1К/23, укладеного між Службою відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області та ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ"; заборонив Службі відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області вчиняти певні дії, а саме: здійснювати платежі за договором підряду від 28.11.2023 №1К/23, укладеним між Службою відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області та ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ"; заборонив ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" вчиняти певні дії, а саме: здійснювати надання послуг, виконання робіт за договором підряду від 28.11.2023 №1К/23, укладеним між Службою відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області та ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ".
7. Постанова апеляційного суду мотивована, зокрема, тим, що:
(1) у цьому випадку забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії щодо виконання зобов`язань згідно з договором є адекватними та співмірними заходами, спрямованими на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів держави, що не буде мати наслідком втручання у господарську діяльність відповідачів, оскільки такі заходи мають тимчасовий характер та стосуються виключно заборони виконання зобов`язання відповідачами за спірним у цій справі договором до вирішення спору по суті;
(2) обрані заявником способи забезпечення позову співвідносяться із предметом позову, а отже існує зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, однак не є тотожними з позовними вимогами;
(3) застосовані судами заходи забезпечення позову відповідають обставинам справи та, водночас, вжиття таких заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища сторін до розгляду справи по суті;
(4) у разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони проводити фінансові розрахунки між відповідачем 1 та відповідачем 2 за умовами договору, дійсність якого оскаржується прокурором у цій справі, та заборони здійснення відповідачем 2 робіт до розгляду справи судом, існує можливість настання обставин, коли позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх прав у визначений законом спосіб, що також може призвести до виникнення між сторонами інших суперечок, неспіврозмірно збільшити тягар витрат на відновлення заявлених до захисту прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
8. ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.06.2024 у справі №916/2705/24.
9. Підставою касаційного оскарження відповідач 2 зазначає ухвалення апеляційним судом постанови з порушенням норм процесуального права.
10. Доводи відповідача 2 зводяться до того, що:
(1) апеляційний суд допустив порушення норми частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК), яке полягало у неврахуванні висновків Верховного Суду в частині: - необхідності встановлення факту наявності/відсутності повноважень у керівника прокуратури на звернення до суду з відповідною заявою про забезпечення позову в інтересах держави; - заходів забезпечення позову;
(2) запропонований заявником спосіб забезпечення позову, з огляду на предмет та підставу позову, має ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводиться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, а тому вжиття таких заходів не відповідають вимогам статей 136 137 ГПК та не є адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами;
(3) застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам вчиняти будь-які дії на виконання укладеного ними договору, призводить до блокування господарської діяльності відповідачів і за умови недоведеності наявності і порушення прав заявника у зв`язку з укладенням спірного правочину свідчить про його неспівмірність та порушення збалансованості інтересів сторін справи. Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №910/13985/19, від 27.12.2022 у справі №916/1324/22.
11. Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій також просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.06.2024 у справі №916/2705/24.
12. Підставою касаційного оскарження відповідач 1 вказує прийняття постанови апеляційного суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
13. Доводи відповідача 1 зводяться до того, що:
(1) всупереч наявній практиці Великої Палати Верховного Суду (постанова від 20.05.2020 у справі №912/2385/18) щодо питання можливого представництва прокурора в господарських справах, апеляційний суд взагалі не досліджував це питання, що призвело до прийняття незаконної постанови;
(2) задоволення заяви прокурора про забезпечення позову можна розцінювати як втручання в господарську діяльність двох юридичних осіб, одна з яких виконує функції замовника по утриманню державного майна (будівництво, ремонт, експлуатація дорожньої галузі).
14. Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури подав відзиви на касаційні скарги, в яких просить залишити їх без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
15. Доводи прокурора за змістом двох відзивів зводяться до того, що:
(1) звернення до суду з позовом та заявою про забезпечення позову у цій справі відбулось із дотримання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру";
(2) заходи забезпечення у цій справі, застосовані апеляційним судом за заявою прокурора, є розумними, обґрунтованими та адекватними позовним вимогам, між заходами та вимогами існує логічний зв`язок, а обмеження, передбачені вказаними заходами, не виходять за межі виконання спірного договору та мають на меті лише призупинення виконання сторонами своїх зобов`язань;
(3) застосування вказаних заходів забезпечення позову забезпечить дотримання балансу інтересів сторін, так як у разі подальшого виконання зобов`язань за договором та сплати бюджетних коштів виникне необхідність у застосуванні реституції, яка спричинить державі додаткові витрати, а обсяг відновлених прав держави буде значно зменшений;
(4) такі заходи забезпечення позову з одного боку дозволять тимчасово призупинити виконання зобов`язань за договором та попередити подальше порушення інтересів держави, а з іншого - не впливатимуть на здійснення господарської діяльності відповідачів загалом, що дозволить їм виконувати свої зобов`язання в інших договорах з іншими контрагентами, при цьому вільно користуючись наявними у їх володінні ресурсами, без повної зупинки їх діяльності.
Розгляд справи Верховним Судом
16. Верховний Суд ухвалою від 09.09.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі №916/2705/24, призначив її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
17. Верховний Суд ухвалою від 16.09.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі №916/2705/24. Призначив касаційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі №916/2705/24 до спільного розгляду з касаційною скаргою ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у порядку письмового провадження.
18. Верховний Суд ухвалою від 23.09.2024 клопотання ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" про зупинення провадження у справі №916/2705/24 задовольнив. Зупинив касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" та Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №916/4954/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатом такого розгляду.
19. Верховний Суд ухвалою від 21.01.2025 поновив касаційне провадження у справі №916/2705/24. Повідомив учасників справи, що розгляд справи №916/2705/24 за касаційними скаргами ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ" та Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі №916/2705/24, відбудеться в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позиція Верховного Суду
20. Предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного суду, якою останній скасував ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову та задовольнив таку заяву, застосувавши визначені прокурором заходи забезпечення позову.
21. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
22. Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 137 ГПК позов забезпечується: забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.
23. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина одинадцята статті 137 ГПК).
Щодо забезпечення позову шляхом заборони ДКСУ здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) замовника, пов`язані з виконанням умов договору підряду від 28.11.2023 №1К/23, укладеного за результатами процедури закупівлі
24. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali); "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
25. Згідно з частиною другою статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, вживає таких заходів:
1) до здійснення оплати за договором про закупівлю перевіряє наявність річного плану, договору про закупівлю та звіту про результати проведення закупівлі з використанням електронної системи закупівель, що підтверджують проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та за результатами якої укладено договір про закупівлю;
2) не допускає здійснення платежів із рахунка замовника згідно з узятим фінансовим зобов`язанням за договором про закупівлю у випадках: відсутності або невідповідності встановленим законодавством вимогам необхідних документів, передбачених пунктом 1 цієї частини; відміни процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; набрання законної сили рішенням суду про визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсною та/або договору про закупівлю нікчемним; оскарження відповідно до статті 18 цього Закону на період призупинення процедури закупівлі; наявності відповідного рішення органу оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.
26. Частиною четвертою статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" (в новій редакції, чинній з 19.04.2020) передбачено, що відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законом про внесення змін до цього Закону. Якщо для реалізації положень поданого проєкту закону про внесення змін до цього Закону необхідні законодавчі зміни до інших законодавчих актів, такі зміни викладаються в розділі "Прикінцеві положення" (перехідні положення) проєкту закону про внесення змін до цього Закону.
27. Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.
28. Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). У решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.
29. Виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.01.2025 у справі №916/4954/23, наголошувала, "що в силу вимог частини 4 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" (в новій редакції, чинній з 19.04.2020) у спірних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (пункт 4 частини 1 статті 137 ГПК) спеціальним законом є Закон України "Про публічні закупівлі", імперативна норма пункту 2 частини 2 статті 7 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних зі встановленням вичерпного кола підстав нездійснення органом Державної казначейської служби України платежів із рахунка замовника за договором про закупівлю, тоді як в іншій частині, не врегульованій цим Законом, можуть застосовуватися загальні норми ГПК, зокрема, частини 1 статті 137 цього Кодексу.
Адже, виходячи із системного аналізу змісту положень частини 4 статті 3 та пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі", до вичерпного переліку випадків, за наявності яких органом Державної казначейської служби України не допускається здійснення платежів із рахунка замовника згідно з узятим фінансовим зобов`язанням за договором про закупівлю, включено, зокрема, набрання законної сили рішенням суду про визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсною та/або договору про закупівлю нікчемним.
Тобто до вказаного вичерпного переліку підстав нездійснення органом Державної казначейської служби України платежів із рахунка замовника згідно з договором про закупівлю, який (перелік) розширеному тлумаченню не підлягає, не входить набрання законної сили ухвалою суду про забезпечення позову шляхом заборони вказаному органу вчиняти відповідні платежі на виконання замовником своїх договірних зобов`язань".
30. При цьому Суд зауважує, що наведена норма пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" узгоджується із закріпленою статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) презумпцією правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили. Відтак у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
31. Тлумачення статті 629 ЦК також свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
32. Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204 629 ЦК викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 та в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17.
33. Водночас Суд враховує, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).
34. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).
35. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
36. Зважаючи на те, що пункт 2 частини другої статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі", який є спеціальним законом у співвідношенні із загальним законом (ГПК), не передбачає такої підстави для нездійснення органом ДКСУ платежів із рахунка замовника згідно з узятим фінансовим зобов`язанням за договором, укладеним за результатами процедури закупівлі, як постановлення судом ухвали (прийняття апеляційним судом за результатами перегляду відповідної постанови) про забезпечення позову шляхом заборони вказаному органу вчиняти розрахункові операції (відповідні платежі) на виконання замовником своїх договірних зобов`язань, а спірні правовідносини в сфері публічних закупівель не регулюються положеннями пункту 4 частини першої статті 137 ГПК, Суд вважає, що вжиття апеляційним судом такого заходу забезпечення позову як заборона ДКСУ здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) замовника, пов`язані з виконанням умов договору підряду від 28.11.2023 №1К/23, укладеного за результатами процедури закупівлі, суперечить імперативним приписам спеціального закону.
37. Разом з тим Суд враховує, що ймовірне виконання уповноваженим державним органом відповідної судової заборони призведе до блокування господарської діяльності відповідачів (сторін такого договору), оскільки наслідком нездійснення вказаним органом платежів із рахунка замовника може стати неможливість придбання підрядником матеріалів для виконання робіт та оплата супутніх витрат (оплата праці працівників, послуги оренди спецтехніки тощо), тому в цьому випадку вжиття господарським судом зазначеного заходу забезпечення позову слід вважати тотожним передчасному задоволенню заявлених позовних вимог без вирішення спору по суті, що за змістом положень частини одинадцятої статті 137 ГПК не допускається.
38. Наведене є підставою для скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції (її резолютивної частини) про відмову в забезпеченні позову в цій частині.
39. Водночас, оскільки відмовляючи у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову шляхом заборони ДКСУ здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) замовника, суд першої інстанції з наведеного не виходив, Верховний Суд, користуючись повноваженнями, наданими процесуальним законом, вважає за необхідне змінити мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції в цій частині, виклавши її у редакції цієї постанови.
40. Разом з тим у контексті вказаного заходу забезпечення позову (заборони ДКСУ здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) замовника) Суд відхиляє доводи відповідача 2 в частині неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування норм частини одинадцятої статті 137 ГПК та статті 204 ЦК, викладених в постановах у Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №910/13985/19, від 27.12.2022 у справі №916/1324/22, з огляду на таке.
41. Як зазначає сам відповідач 2, у вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам вчиняти будь-які дії на виконання укладеного між ними договору, призводить до блокування господарської діяльності відповідачів і, за умови недоведеності порушення прав заявника у зв`язку з вчиненням оспорюваного правочину, свідчить про його (заходу забезпечення позову) неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи.
42. Тобто в цих постановах йдеться виключно про недопустимість застосування передбаченого пунктом 2 частини першої статті 137 ГПК виду забезпечення позову - заборони відповідачам вчиняти певні дії (заборони виконувати умови оспорюваного правочину), що є цілком зрозумілим з огляду на те, що у справах №910/13985/19 і №916/1324/22 заявники взагалі не просили про встановлення відповідної заборони, а суди, як наслідок, не вирішували питання про вжиття такого заходу забезпечення позову.
43. Натомість відповідні посилання відповідача 2, наведені у касаційній скарзі в обґрунтування незаконності вжитих апеляційним судом заходів забезпечення позову (без відносності щодо конкретного заходу забезпечення позову), можуть свідчити про помилкове ототожнення ним двох різних видів забезпечення позову (заборона відповідачам вчиняти певні дії та заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі), передбачених пунктами 2 і 4 частини першої статті 137 ГПК відповідно, які є зовсім різними як за предметом, так і за суб`єктним складом учасників процесуальних правовідносин.
Щодо забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії на виконання зобов`язань за оспорюваним договором
44. У контексті вжиття апеляційним судом вказаних заходів забезпечення позову Суд звертається до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі №916/4954/23, в якій перед Верховним Судом постало питання, чи дозволяє процесуальний закон у справі за позовом про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам (сторонам договору) вчиняти дії (сплачувати кошти та виконувати роботи), спрямовані на виконання зобов`язань за оспорюваним правочином, та чи призведе така заборона до блокування господарської діяльності відповідачів (сторін договору) та, як наслідок, чи можна в цьому випадку вжиття господарським судом зазначеного заходу забезпечення позову вважати тотожним передчасному задоволенню заявлених позовних вимог без вирішення спору по суті.
45. Відступаючи від висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм частин першої, одинадцятої статті 137 ГПК, викладеного в постанові від 06.12.2023 у справі №916/3414/23, об`єднана палата зазначила, зокрема таке:
"Згідно з пунктом 2 частини першої статті 137 ГПК позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Відповідно до частини одинадцятої статті 137 ГПК не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17).
Водночас статтею 204 ЦК передбачено, що правомірність правочину презюмується.
Закріплена зазначеною статтею ЦК презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню."
46. Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204 629 ЦК, від яких об`єднана палата не вбачила підстав відступати, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц.
47. У зв`язку з цим об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 наголосила на тому, що вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам виконувати зобов`язання за оспорюваним правочином вочевидь створює непереборні перешкоди для реалізації прав сторін такого правочину та унеможливлює виконання ними своїх обов`язків, що не відповідає зазначеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які (висновки) за змістом норм частини четвертої статті 236 ГПК та статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" підлягають врахуванню судами при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
48. З метою формування єдиної правозастосовчої практики в питанні застосування норм частин першої, одинадцятої статті 137 ГПК та статті 204 ЦК в такій категорії спорів (визнання недійсними договорів про закупівлю робіт за державні кошти) та недопущення можливостей довільного трактування цих норм, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 зазначила:
"за загальним правилом чинний ГПК дозволяє застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти певні дії (сплачувати кошти, виконувати роботи, надавати послуги тощо), однак у справі за позовом про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти не допускається застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам (замовнику та підряднику) вчиняти дії (сплачувати кошти та виконувати роботи), спрямовані на виконання зобов`язань за оспорюваним правочином, оскільки така заборона не відповідає встановленій законом презумпції правомірності правочину, сутність якої полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, вжиті заходи забезпечення позову у виді заборони відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов`язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що в силу положень частини 11 статті 137 ГПК є неприпустимим.
Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її та порушує при цьому збалансованість інтересів сторін договору.
Водночас у разі, якщо укладений між сторонами договір про закупівлю підрядних робіт за державні кошти стосується будівництва, капітального ремонту або реконструкції об`єктів критичної інфраструктури (дамби, гідроелектростанції, атомні електростанції тощо), то тривале невиконання сторонами оспорюваного договору може призвести до критичних наслідків та надзвичайних ситуацій техногенного характеру (їх руйнування, аварії, завдання істотної шкоди навколишньому природньому середовищу та населенню), що, у свою чергу, може спричинити для державного та/або місцевого бюджетів додаткові витрати на оперативне усунення зазначених негативних наслідків.
За таких обставин об`єднана палата висновує, що в спорі про визнання недійсним договору про закупівлю вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона сторонам оспорюваного договору виконувати договірні зобов`язання: 1) не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами; 2) порушує збалансованість інтересів сторін такого договору; 3) є неспівмірним із негативними наслідками, що можуть настати в результаті вжиття судом такого заходу забезпечення позову; 4) спрямоване на втручання в господарську діяльність сторін оспорюваного договору; 5) фактично підмінює собою судове рішення у справі, яке має ухвалюватися за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог".
49. У цій справі вживаючи заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії на виконання зобов`язань за оспорюваним договором (сплачувати кошти та виконувати роботи), апеляційний суд не врахував, що така заборона не відповідає встановленій законом презумпції правомірності правочину, сутність якої полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили.
50. Тобто, апеляційний суд фактично поставив під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину, який на час прийняття ним оскаржуваної постанови недійсним не визнавався, в той час як суд першої інстанції цілком обґрунтовано звертав увагу на те, що обставина нікчемності правочину судом буде підтверджена чи спростована при розгляді справи по суті в мотивувальній частині судового рішення.
51. У контексті наведеного, апеляційний суд безпідставно також залишив поза увагою, що вжиті ним заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору, укладеного за результатами процедури закупівлі, визнання якого недійсним є предметом цього позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину ще до ухвалення та набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов`язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що свідчить про недотримання положень частини одинадцятої статті 137 ГПК.
52. Крім цього, апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, не врахував, що встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність таких заходів забезпечення позову, зокрема із негативними наслідками, що можуть настати в результаті вжиття судом такого заходу забезпечення позову, та порушує збалансованість інтересів сторін договору.
53. З огляду на те, що вжиті судом апеляційної інстанцій заходи забезпечення позову в частині заборони відповідачам вчиняти дії на виконання зобов`язань за оспорюваним договором (сплачувати кошти та виконувати роботи) суперечать положенням частини статей 137 ГПК та статей 204 629 ЦК, Суд вважає за необхідне скасувати постанову апеляційного суду в цій частині, залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову в цій частині.
54. При цьому Суд відхиляє доводи скаржників щодо нез`ясування апеляційним судом питання можливого представництва прокурора в господарських справах (наявності/відсутності у прокурора повноважень на звернення до суду з відповідною заявою про забезпечення позову в інтересах держави) з відповідним посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 54 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, оскільки в цьому пункті зазначено, що "з метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень ГПК у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК (залишення позову без розгляду). Такого ж висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 19.02.2019 у справі №925/226/18.".
55. У контексті наведеної позиції Суд зауважує, що питання щодо підтвердження прокурором підстав представництва інтересів держави розглядається судом безпосередньо під час розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, а доводи скаржників про зворотне ґрунтуються виключно на безпідставному ототожненні заяви про забезпечення позову та позовної заяви, порядок і підстави подання та розгляду яких процесуальним законом регулюються окремо (нормами глави 10 розділу І та глав 1- 9 розділу ІІІ ГПК відповідно).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
56. За приписами пунктів 3, 4 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
57. Згідно із статтею 312 ГПК суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
58. Відповідно до частини четвертої статті 311 ГПК зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
59. З урахуванням викладеного, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а мотивувальна частина ухвали суду першої інстанції підлягає частковій зміні з викладенням її у редакції цієї постанови, про що зазначалось раніше, із залишенням в силі решти ухвали суду першої інстанції, зокрема її резолютивної частини про відмову в задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову, у зв`язку з чим касаційні скарги відповідачів 1 та 2 підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
60. Оскільки відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а за результатами розгляду касаційних скарг на постанову апеляційного суду про забезпечення позову спір у справі №916/2705/24 не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду таких касаційних скарг є передчасним.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ" та Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області задовольнити.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі №916/2705/24 скасувати.
3. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.06.2024 у справі №916/2705/24 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в інший частині - залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді Н.М. Губенко
І.В. Студенець