ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 916/2851/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) та рішення Господарського суду Одеської області від 10.05.2019 ( ОСОБА_4 ) у справі № 916/2851/17
за позовом Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення до 1)Одеської міської ради, 2) Юридичного департаменту Одеської міської ради, треті особи 1)Адміністрації державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, 2) Державне підприємство "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр", 3) Прокуратура Одеської області, 4)Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - Позивач) звернувся в Господарський суд Одеської області з позовом до Одеської міської ради (далі - Відповідач-1) про: 1) визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради №1483-VII від 07.12.2016 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 3,4605 га за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського (в районі будинку №54), присвоєння нової адреси та надання її в постійне користування Прокуратурі Одеської області"; 2) скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 5110136900:18:017:0055 за Територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, номер запису про право (в Державному реєстрі прав) 18238210 від 21.12.2016; 3) скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:18:017:0055 за Прокуратурою Одеської області, номер запису про право (в Державному реєстрі прав) 18239305 від 21.12.2016.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944 земельна ділянка на Люстдорфській дорозі, 55 в місті Одеса відноситься до земель державної власності та її землекористувачем є Позивач. Проте, Відповідачем-1 прийнято рішення №1483-VII від 07.12.2016 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,4605 га за адресою м . Одеса, вул.Жаботинського (в районі будинку №54), присвоєння нової адреси та надання її у користування Прокуратурі Одеської області", яке порушує інтереси Позивача, оскільки відповідно до цього рішення, частина земельної ділянки площею 3,4605 га без згоди законного землекористувача, яким є Позивач, надана в користування Прокуратурі Одеської області.
3. Судом першої інстанції залучено до участі у справі співвідповідача - Юридичний департамент Одеської міської ради (далі - Відповідач-2) та третіх осіб - Адміністрацію державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Третя особа-1), Державне підприємство "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" (далі - Третя особа-2), Прокуратуру Одеської області (далі - Третя особа-3) та Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Третя особа-4).
Короткий зміст оскарженого рішення, ухваленого судом першої інстанції
4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2019 у позові відмовлено повністю.
5. Рішення суду мотивовано тим, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944 та протокол № 2 наради, затвердженого головою Одеської обласної державної адміністрації від 19.10.2004 не є належними документами в розумінні статей 125 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), що посвідчує право Позивача на земельну ділянку. Крім того, судом зазначено, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів належного оформлення права користування земельною ділянкою, ані станом на час прийняття рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 26.09.1944, ані станом на теперішній час. Також, відповідно до висновків судової земельно-технічної експертизи від 26.02.2019, на земельній ділянці, яка була передана Відповідачу-1 відсутнє нерухоме майно, а саме будівлі та споруди, що належать Позивачу.
Водночас, станом на день розгляду справи земельна ділянка площею 3,4605 га з кадастровим номером 5110136900:18:017:0055, яка є предметом спору перестала існувати шляхом об`єднання із земельною ділянкою площею 0,5000 га за кадастровим номером 5110136900:18:017:0056 в результаті чого утворилася нова земельна ділянка площею 3,9605 га за кадастровим номером 5110136900:18:017:0058, а тому відсутні підстави для скасування спірного рішення Відповідача-1 №1483-VII від 07.12.2016.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
6. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 10.05.2019 залишено без змін з тих же підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача
7. Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
8. Судами попередніх інстанцій безпідставно застосовано статтю 20 Земельного кодексу УРСР в редакції, яка діяла з 1970 по 1991 роки та статті 125 126 ЗК України в редакції, чинній на даний час, оскільки такі норми не регулювали відносини щодо прийняття рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944.
9. Судами не застосовано абзац 3 пункту 5 постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18.12.1990, пункт 12 Перехідних положень ЗК України від 25.10.2001, пункти 1, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".
10. Суди не врахували пункти 2, 3 протоколу 2 наради, затвердженого головою Одеської обласної державної адміністрації від 19.12.2004 щодо виділення Одеському обласному радіотелевізійному передавальному центру земельної ділянки для будівництва нової радіотелевізійної вежі в місті Одеса та зобов`язання на черговій сесії прийняти рішення про закріплення за Одеським обласним радіотелевізійним передавальним центром земельної ділянки площею 8 га для будівництва нової телевізійної вежі на Люстдорфській дорозі, 55.
11. В матеріалах справи відсутня згода Одеського обласного радіотелевізійного передавального центру, як землекористувача земельної ділянки, на вилучення земельної ділянки в порядку, визначеному статтею 50 Закону України "Про землеустрій".
12. Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано дані Публічної кадастрової карти України відповідно до яких, частина земельної ділянки площею 3,4605 га з кадастровим номером 5110136900:18:017:0055 за адресою: місто Одеса, Люстдорфська дорога, 55 містить нову адресу: місто Одеса, вулиця Жаботинського, 54-А.
13. Судами попередніх інстанції порушено статтю 11 ГПК України щодо застосування при розгляді справи принципу верховенства права та відповідних джерел права.
Позиція Відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу
14. Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944 та протокол № 2 наради, затверджене головою Одеської обласної державної адміністрації від 19.10.2004 не є належними документами в розумінні статей 125, 126 ЗК України, які посвідчують право Позивача на землю і доводи касаційної скарги зазначеного не спростовують.
15. Попередні судові інстанції обґрунтовано погодились з висновками судової експертизи про те, що на спірній земельній ділянці, яка була передана Відповідачу-1 відсутнє нерухоме майно, що належить Позивачу.
16. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зроблених в результаті розгляду справи та прийняття оскаржуваних Позивачем судових рішень.
Позиція Третьої особи-1 у відзиві на касаційну скаргу
17. Від представника Третьої особи-1 гр. ОСОБА_5 на підставі довіреності до Верховного Суду 15.01.2020 подано заперечення на заяву Відповідача-1 щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Також, 22.01.2010 від представників Третьої особи-1 гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_6 , які діють на підставі довіреностей надійшли пояснення по справі.
17.1. Відповідно до пункту 3 статті 1312 Конституції України та підпункту 11 пункту 161 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України, представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01.01.2020. Згідно з частиною 3 статті 56 та частиною 1 статті 58 ГПК України в редакції, чинній станом на час подання представниками Третьої особи-1 вказаних вище документів визначено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника; представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідно до частин 2, 4 статті 170 ГПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
17.2. Оскільки доказів того, що представники гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_6 у даній справі представляють Третю особу-1 у якості адвокатів, до поданих заперечень та пояснень не додано і матеріали справи таких доказів не містять, тому вказані вище заперечення, подане 15.01.2020 та пояснення, подане 22.01.2020 підлягають залишенню без розгляду.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
18. Відповідач-2 та Треті особи 2, 3, 4 відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
19. Звертаючись з даним позовом, Позивач посилається на те, що він використовує земельну ділянку за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55 на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944 та протоколу №2 наради, затвердженого головою Одеської обласної державної адміністрації від 19.10.2004, і ця земля відноситься до земель державної власності. Проте, Відповідачем-1 прийнято рішення №1483-VII від 07.12.2016 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,4605 га за адресою м . Одеса, вул.Жаботинського (в районі будинку №54), присвоєння нової адреси та надання її у користування Прокуратурі Одеської області", яке порушує інтереси Позивача, оскільки, відповідно до цього рішення, частина земельної ділянки площею 3,4605 га (кадастровий номер 5110136900:18:017:0055) без згоди законного землекористувача, яким є Позивач, надана в користування Прокуратурі Одеської області.
20. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що Позивачем не надано доказів належного оформлення права користування земельною ділянкою площею 26,2 га відповідно до вимог земельного законодавства, ані станом на час прийняття рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944 та протоколу № 2 наради, затвердженого головою Одеської обласної державної адміністрації, від 19.10.2004, ані станом на теперішній час.
21. При цьому, суди виходили з того, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944 не є належним документом в розумінні статей 125 126 ЗК України та статті 20 ЗК Української РСР, що посвідчує право на земельну ділянку.
22. Проте, з такими висновками судів колегія суддів не може погодитися, оскільки, на час прийняття рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944, яким закріплено за Позивачем земельну ділянку площею 26,2 га по Люстдорфській дорозі, норми статей 125 126 ЗК України не були чинними, а діяв ЗК УРСР в редакції 1922 року, який, на відміну від земельного законодавства, чинного на даний час, не пов`язував виникнення права користування земельною ділянкою з державною реєстрацією чи з отриманням документів, що посвідчують право на земельну ділянку.
23. Суди попередніх інстанцій в обґрунтування висновку про неналежність доказу щодо наявності у Позивача права користування земельною ділянкою за рішенням від 28.09.1944 послались також і на статтю 20 ЗК Української РСР, не зазначивши, при цьому, за якою редакцією Кодексу. Однак, з огляду на зміст статті 20 Кодексу, на який посилаються суди першої та апеляційної інстанцій в своїх рішеннях, така норма ЗК Української РСР була чинною в редакції Кодексу, яка діяла з 1970 року по 1991 рік, що свідчить про те, що стаття 20 ЗК Української РСР в редакції, чинній з 1970 року по 1991 рік також не може бути застосована щодо визначення наявності у Позивача прав землекористування на підставі рішення від 28.09.1944.
24. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про недоведеність матеріалами справи прав Позивача на земельну ділянку площею 26,2 га за рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944, не врахувавши при цьому норми законодавства, чинного саме на час прийняття вказаного рішення, тому визнання судами рішення від 28.09.1944 неналежним та недопустимим доказом наявності у Позивача права користування земельною ділянкою площею 26,2 га по Люстдорфській дорозі є необґрунтованим.
До того ж, обставин щодо припинення Позивачу права користування земельною ділянкою судами не встановлено і матеріали справи таких доказів не містять.
24.1. При цьому, внаслідок неприйняття в якості належного та допустимого доказу землекористування рішення від 28.09.1944, суди не дослідили структуру вказаної земельної ділянки, яка на даний час перебуває у користуванні Позивача, оскільки згідно з цим рішенням закріплено територію площею 17,5 га, потім донарізано ділянку площею 8,7 га, що загалом становить 26,2 га. Водночас, Позивач посилається на протокол №2 від 19.10.2004 Одеської обласної державної адміністрації, яким вирішено, що Одеській міській раді необхідно прийняти рішення про закріплення за Позивачем земельної ділянки площею 8 га для будівництва нової телевізійної межі по Люстдорфській дорозі, 55. Вказаним доказам суди не надали належної оцінки.
25. Судом першої інстанції призначалась у справі судова експертиза, на вирішення якої були поставлені питання чи розташоване фактично нерухоме майно (будівлі, споруди, склади тощо), яке належить Позивачу, на земельній ділянці, що була надана у постійне користування Третій особі-1 згідно рішення Відповідача-1 №1483-VІІ від 07.12.2016 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 3,4605га, за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського (в районі буд.№54), присвоєння нової адреси та надання її в постійне користування Прокуратурі Одеської області". Якщо так, то яке нерухоме майно (будівля, споруда, склад, тощо). Де саме на вказаній ділянці це нерухоме майно розташоване. Також, на вирішення судової експертизи було поставлене питання встановити чи знаходиться земельна ділянка, надана у постійне користування Третій особі-1 згідно рішення Відповідача-1 №1483-VІІ за кадастровим номером 5110136960:18:017:0055 в межах земельної ділянки, наданої Позивачу згідно рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944.
25.1. За результатами судової експертизи визначено, що на земельній ділянці, яка була надана у користування Третій особі-1 згідно рішення Відповідача-1 №1483-VІІ від 07.12.2016 станом на час проведення експертизи (натурного обстеження) відсутні об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди, склади тощо), які належать Позивачу.
Також, за висновками експертизи вбачається, що у зв`язку із відсутністю топографо-геодезичних даних, по просторовому місцю розташуванню кутових точок контуру земельної ділянки Позивача, зіставити просторове, взаємне місцерозташування обох досліджуваних земельних ділянок (Третьої особи-1 та Позивача), а, відповідно, провести повне та всебічне дослідження, в результаті якого буде визначено чи має місце накладення або розташування земельної ділянки, яка надана в постійне користування Третій особі-1 згідно рішення Відповідача-1 №1483-VІІ за кадастровим номером 5110136960:18:017:0055 в межах земельної ділянки, наданої Позивачу згідно рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944, не надається можливим.
25.2. Пославшись на норми статті 104 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, поклав в основу оскаржуваних судових рішень висновок судової експертизи, дійшовши висновку щодо відсутності на земельній ділянці, що була надана Третій особі-1, будівель та споруд, які належать Позивачу, а також вказали, що Позивачем не надано належних доказів наявності на земельній ділянці, що була передана Третій особі-1 на підставі спірного рішення міськради, будівель та споруд, які належать Позивачу.
26. Статтею 104 ГПК України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, висновок експерта є саме тим доказом, який, згідно з положеннями частини 2 статті 86 ГПК України, не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 3 статті 86 ГПК України визначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 107 ГПК України в свою чергу передбачає, що у випадку, коли висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). За наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.
27. Однак, як свідчать матеріали справи, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та, спираючись лише на висновок судової експертизи, дійшли передчасного висновку, що доводи Позивача про те, що спірна земельна ділянка площею 3,4605 га, надана Третій особі-1 за спірним рішенням Відповідача-1 від 07.12.2016 із наявними на ній будівлями і спорудами, входила до земельної ділянки площею 26,2 га, яка надана Позивачу за рішенням від 28.09.1944 та протоколом №2 від 19.10.2004, не підтверджені належними доказами. Отже, суди вирішили спір щодо спірної земельної ділянки площею 3,4605 га на підставі висновку експертизи без урахування обставини його неповноти та належної оцінки такого доказу в сукупності з іншими матеріалами справи. Наведене свідчить, що посилання на відповідний висновок в якості підстави для висновку про неможливість визначення обставин, пов`язаних з накладенням спірної земельної ділянки Третьої особи-1 на земельну ділянку Позивача, не може вважатись достатньо обґрунтованим.
28. Суди не спростували посилання Позивача щодо наданих ним в матеріали справи доказів (схеми) наявності меж земельної ділянки площею 26,2 га та спірної земельної ділянки площею 3,4605 га. Водночас, слід враховувати, що земельне законодавство, яке було чинне на час прийняття рішення від 28.09.1944, не вимагало визначення меж земельної ділянки, зокрема, розташування кутових точок контуру земельної ділянки, чим спростовується висновок експерта, що для визначення меж земельної ділянки Позивача мають бути топографо-геодезичні дані по просторовому місцю розташуванню кутових точок контуру земельної ділянки Позивача, а в разі відсутності таких даних, зіставити просторове, взаємне місцерозташування обох досліджуваних земельних ділянок не надається можливим, чого суди також не врахували, оскільки не дослідили та не надали належної оцінки всім зібраним у справі доказам.
29. При цьому, суди, погоджуючись з висновком експерта про відсутність об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, не врахували та не дали належної оцінки витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, що є додатком до листа Фонду державного майна України №10-15-1689 від 26.01.2018, в тому числі щодо земельної ділянки площею 23709 м2 і складу ПММ площею 26,4 м2 (т.с. 2, а.с. 180-182), інформації про нерухоме майно (станом на 01.01.2016 та 01.01.2017), яка є додатком до листа Фонду державного майна України № 10-15-4657 від 07.03.2018, які містять перелік об`єктів нерухомості Позивача по Люстдорфській дорозі, 55, технічному паспорту на виробничі будинки Позивача, в тому числі щодо розміщення складу ПММ, літера "Н" (т.с. 3, а.с. 97-112), свідоцтву про право власності на будівлі від 22.07.2009 (посвідчено, що об`єкт, який розташований в місті Одеса, Люстдорфська дорога, 55, в цілому, дійсно належить Державі Україна в особі Державного комітету телебачення та радіомовлення України, на праві державної власності) та не з`ясували і, відповідно, не зробили висновок, які з цих об`єктів перебували на спірній земельній ділянці, або мотивовано не відхилили доводів Позивача щодо перебування цих об`єктів (частини об`єктів) на спірній земельній ділянці площею 3,4605 га.
30. Водночас, посилання судів в цій частині на висновок експерта (відсутність об`єктів нерухомості станом на час проведення експертизи), не може бути обґрунтованим та достатнім з огляду на ненадання судами оцінки всім наявним в матеріалах справи доказам в т.ч. станом на час прийняття Відповідачем-1 спірного рішення.
31. Також, Суд звертає увагу на те, що судами під час розгляду справи не розглянуто питання правомірності розпорядження спірною земельною ділянкою Відповідачем-1, як комунальною власністю, з огляду на посилання Позивача про наявність на ній об`єктів нерухомого майна державної форми власності, як одну з підстав, що була наведена Позивачем при зверненні до суду з даним позовом про скасування спірного рішення від 07.12.2016.
31.1. Розділом 4 статуту Позивача визначено, що майно, яке належить Позивачу є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.
31.2. Відповідно до частини 1 статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
31.3. При цьому, слід враховувати, що земельна ділянка, на якій розміщено майно державного підприємства, є земельною ділянкою державної форми власності.
31.4. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012, який набрав чинності з 01.01.2013 відбулося розмежування земель державної та комунальної власності. Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону у державній власності залишаються, зокрема, розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони. Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону визначено, що з дня набрання ним чинності землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Згідно з частиною 1 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.
31.5. З огляду на зазначене, в залежності від встановленого вище та досліджених судами всіх зібраних у справі доказів, судам слід перевірити наявність у Відповідача-1 повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою площею 3,4605 га.
32. Крім того, висновок судів про те, що станом на день розгляду справи земельна ділянка площею 3,4605 га з кадастровим номером 5110136900:18:017:0055, яка є предметом спору перестала існувати шляхом об`єднання з земельною ділянкою площею 0,5000 га за кадастровим номером 5110136900:18:017:0056, в результаті чого утворилася нова земельна ділянка площею 3,9605 га з кадастровим номером 5110136900:18:017:0058, а тому у судів відсутні підстави для скасування спірного рішення Одеської міської ради №1483-VII від 07.12.2016, є безпідставним, оскільки дані обставини не впливають на вирішення питання захисту прав землекористувача та оцінки судом законності прийняття Відповідачем-1 спірного рішення.
33. Таким чином, доводи касаційної скарги Позивача визнаються Судом обґрунтованими, оскільки суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної оцінки в порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
34. Доводи Відповідача-1, викладені в пункті 14 постанови, колегією суддів відхиляються з підстав, наведених у пунктах 22-24.1 постанови.
35. Посилання Відповідача-1, наведене в пункті 15 постанови, Суд відхиляє з підстав, наведених у пунктах 27-30 постанови.
36. Щодо твердження Відповідача-1, зазначеного в пункті 16 постанови, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази і, з огляду на наведене в цій постанові, справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що полягає в не дослідженні зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
37. Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення Європейського суд з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
38. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
39. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
40. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
41. З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене в даній постанові, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Щодо судових витрат
42. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300 301 308 310 314 315 317 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 та рішення від 10.05.2019 задовольнити частково.
2. Постанову та рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.