ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/3971/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 (суддя Цісельський О. В.)

і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 (головуючий суддя Ярош А. І., судді Колоколов С. І., Принцевська Н. М.)

у справі № 916/3971/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія"

до Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Усть-Дунайськ" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України",

про усунення перешкод у здійсненні права користування майном та визнання договору укладеним,

(у судовому засіданні взяв участь представник відповідача - Колесніченко Б .В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" (далі - позивач, ТОВ "Зерновий термінал Кілія") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (далі - відповідач, ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Усть-Дунайськ" ДП "Адміністрація морських портів України" (далі - третя особа, Адміністрація морського порту Усть-Дунайськ), в якому просило суд:

- усунути перешкоди у здійсненні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права користування своїм майном шляхом зобов`язання відповідача утриматись від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть позивачу у праві проходу, проїзду через прохідну літ. "Т" загальною площею 20,8 кв.м, що входить до складу 83/100 частин будівель та споруд, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.12.2021 № 288463013, на територію портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" ДП "Адміністрація морських портів України", розташованого за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4;

- визнати укладеним між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" і ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" в судовому порядку договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури у запропонованій позивачем редакції.

2. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ТОВ "Зерновий термінал Кілія", як власнику рухомого майна, розташованого на території порту, а також портовому оператору, який здійснює свою господарську діяльність на території порту, перешкоджають у проході працівників та проїзді автотранспорту товариства та його контрагентів по господарським договорам через прохідну під літ. "Т" портового пункту Кілія до причалу, зернопереробного комплексу та ангару чим перешкоджають у користуванні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" своїм майном, а також виконанню своїх договірних зобов`язань перед третіми особами щодо управління близько 3 500 тон врожаю ячменю 2021 року українських товаровиробників.

3. Приймаючи до уваги обставини ігнорування відповідачем вимог позивача як користувача причалу, згідно з договором про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) від 10.06.2021 за №44-П-АМПУ-21, укладеного між ДП "Адміністрація морських портів України" та ТОВ "Зерновий термінал Кілія", а також власника рухомого майна, що знаходиться на території портового пункту Кілія за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4, щодо оформлення відповідно до вимог частин 3, 4 ст. 18 Закону України "Про морські порти України" правовідносин щодо спільного використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури, а також протиправне чинення перешкод з боку керівництва та працівників ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" у здійсненні своєї господарської діяльності, як портового оператора, на території портового пункту Кілія, позивач звернувся із відповідними позовними вимогами.

Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022, позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди у здійсненні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права користування своїм майном шляхом зобов`язання ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" утриматися від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у праві проходу, проїзду через прохідну літ. "Т" загальною площею 20,8 кв.м, що входить до складу 83/100 частин будівель та споруд, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.12.2021 №288463013, на територію портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту "Усть-Дунайцськ"), розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4.

Визнано укладеним між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" і ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури у визначеній редакції.

5. Судове рішення мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено факт недопуску працівниками відповідача працівників позивача та транспорту підприємства через прохідну літ. "Т" на територію портового пункту Кілія, розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4, де знаходиться майно позивача, а також до причалу № 1, використання якого у своїй господарській діяльності позивачем є предметом договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) від 10.06.2021 №44-П-АМПУ-21, який є чинним та діє до 31.12.2022. Відповідні обставини, за висновком суду, свідчать про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні позивачем своїм майном.

6. Також з урахуванням приписів частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" місцевий господарський суд дійшов висновку про наявний між сторонами у справі обов`язок щодо укладення договору про визначення взаємних прав та обов`язків щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлення порядку експлуатації відповідної інфраструктури порту (проїзд транспорту по дорозі до технологічних об`єктів портової інфраструктури та причалу №1 для надання послуг з навантаження-розвантаження).

7. Місцевий господарський суд встановив, що з тексту договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури вбачається, що фактично узгодженими є предмет договору, строк його дії та порядок розрахунків. З огляду на те, що предметом розгляду цієї справи є переддоговірний спір, відповідно, договірне зобов`язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення, тож днем укладення договору вважається день набрання чинності рішенням суду в даній справі, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної вимоги про визнання укладеним договору саме в частині моменту укладення договору.

8. Апеляційний господарський суд додатково дослідив, що позивач є власником рухомого майна, розташованого на території портопункту Кілія, а саме: ангару літ. "Ч" та зернопереробного комплексу літ. "Ц", які входять до комплексу будівель та споруд, розташованого за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, м. Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4, а також користувачем нерухомого майна загальною площею 340,60 кв.м за договором оренди, укладеним 17.02.2022 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс Кілія" (далі - ТОВ "Зерновий термінальний комплекс Кілія"), а саме: санпропускник з котельнею літ. "Б-БІ" загальною площею 163,5 кв.м та павільйон морвокзалу літ. "X" загальною площею 177,1 кв.м для використання з метою розміщення офісу та забезпечення адміністративно-побутових потреб у портопункті Кілія порту Усть-Дунайськ, а також користувачем гідротехнічної споруди - причала, для проведення вантажно-розвантажувальних робіт у портопункті Кілія морського торгівельного порту Усть-Дунайськ, право володіння яким належить ДП "Адміністрація морських портів України", яке, в свою чергу, надало можливість користуватись ним позивачеві в межах договору забезпечення доступу портового оператора. За встановлених обставин суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача щодо відсутності конкретизації предмета договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури, укладеного в судовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

10. Скаржник посилається на застосування судами приписів частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.12.2019 у справі № 916/977/19; приписів пункту 3 частини 1 статті 16, частини 1 статті 190, частини 1 статті 391 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18; приписів статей 180 181 Господарського кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.07.2019 у справі № 904/3087/18. Також скаржник наводить посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах № 926/3881/17, № 924/1220/17, № 643/21744/19.

11. Скаржник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо можливості подання негаторного позову стосовно неідентифікованого майна позивача.

12. Також скаржник посилається на неправомірне надання судом апеляційної інстанції оцінки договору оренди нерухомого майна від 17.02.2022, укладеного між позивачем і ТОВ "Зерновий термінальний комплекс Кілія", у порушення пунктів 4 - 7 частини 2 статті 80, частини 2 статті 118, частини 2 статті 164 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 922/1306/18, № 917/1997/17, № 922/536/18, № 922/393/18, № 911/3250/16, № 916/3130/17, № 913/632/17, № 916/4692/15.

Позиція інших учасників справи

13. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

14. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

15. Судові рішення у справі оскаржуються відповідачем з підстав, передбачених пунктами 1 (в цій частині скаржник також посилається на недопустимість доказів) і 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

16. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах (пункти 10, 12 цієї постанови).

17. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

18. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

19. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

20. Так, предметом розгляду цієї справи є вимоги ТОВ "Зерновий термінал Кілія" про усунення перешкоди у здійсненні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права користування своїм майном шляхом зобов`язання відповідача утриматись від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть позивачу в праві проходу, проїзду через прохідну літ. "Т" на територію портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" ДП "Адміністрація морських портів України", а також визнання укладеним між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" і ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" в судовому порядку договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури в порядку вимог частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України".

21. В обґрунтування неправильного застосування приписів частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.12.2019 у справі № 916/977/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіспорт" до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" про визнання укладеним договору про надання послуг в порядку вимог частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України", з урахуванням протоколу розбіжностей позивача до вказаного договору.

22. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, з чим погодився Верховний Суд, апеляційний господарський суд у справі № 916/977/19 виходив, зокрема, з того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що сторони у даній справі є власниками або користувачами технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури в Ізмаїльському морському порті, що у відповідності до вимог статті 18 Закону України "Про морські порти України" є обов`язковою умовою для укладення вказаного виду договору. Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.12.2019 у справі № 916/977/19 вказав на помилковість висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки предмет договору в запропонованих сторонами у справі редакціях не відповідав предмету договору, висновки щодо обов`язковості укладення якого в силу вимог статті 18 Закону України "Про морські порти України" покладені в основу рішення місцевого господарського суду (не стосувався проїзду транспорту по дорозі).

23. Разом з тим, як вірно вказав суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, необхідність укладення договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури щодо забезпечення переміщення автотранспорту ТОВ "Зерновий термінал Кілія" до технологічних об`єктів портової інфраструктури і причалу портового пункту Кілія зумовлена, зокрема тим, що позивач є власником і користувачем рухомого і нерухомого майна, розташованого на території порту, наявність у сторін прав власників або користувачів технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури встановлена судами обох інстанцій, а предмет договору, в запропонованій позивачем редакції, є визнання взаємних прав і обов`язків сторін при спільному використанні об`єктів портової інфраструктури, що свідчить про відмінність правовідносин у справі, яка розглядається, та у справі № 916/977/19, оскільки обставин щодо наявності у позивача права власності чи користування технологічно-пов`язаних об`єктів портової інфраструктури у справі № 916/977/19 встановлено не було.

24. Правовідносини у справі № 916/1666/18, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, за позовом Міністерства оборони України до Фізичної особи-підприємця Канигіної Л.Ф., стосуються вимог про зобов`язати відповідача та будь-яких інших третіх осіб усунути перешкоди Міністерству у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця № 4958 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Авангард, вул. Базова, 20, із посиланням на те, що договір від 01.08.2016 № ВКС-1256 припинив свою дію з 01.06.2019 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, отже з цього часу між сторонами у справі не існує договірних відносин щодо користування належним позивачу майном. Таким чином, правовідносини у справі № 916/1666/18 пов`язані із вимогами про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні належного позивачу майна за відсутності встановлених правових підстав для користування ФОП Канигіною Л.Ф. таким майном, що свідчить про неподібність правовідносин у наведеній справі, з правовідносинами, що склалися у справі, яка розглядається, щодо вимог позивача пов`язаних із захистом прав власника і користувача майна, розташованого на території морського порту, задля забезпечення доступу до належного позивачу майну та здійснення своєї господарської діяльності портового оператора, а також щодо врегулювання правовідносин щодо користування технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури.

25. Правовідносини у справі № 904/3087/18, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, пов`язані із вимогами про визнання укладеним договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у зв`язку із здійсненням добудови та перебудови об`єкта, збільшення площі об`єкта нерухомості. За висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.07.2019 у наведеній справі, у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено в зв`язку з тим, що укладення господарського договору, що є предметом даного спору, не було обов`язковим для сторін відповідно до законодавства, що діяло станом на 03.04.2007 (момент виникнення спірних правовідносин). Наведене свідчить про очевидну неподібність правовідносин у справі № 904/3087/18 та у справі, яка розглядається, з огляду на відмінні предмет, підстави позову, різний суб`єктний склад учасників спору та відмінне нормативно-правове регулювання спірних правовідносин.

26. Стосовно доводів скаржника, викладених у пункті 12 цієї постанови, колегія суддів зазначає таке.

27. Так, з урахуванням викладеного у пунктах 17-19 цієї постанови, враховуючи обрану скаржником у цій частині підставу касаційного оскарження, передбачену приписами пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає, що в такому випадку підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

28. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

29. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

30. Посилання скаржника на висновки, викладені в постановах Верховного Суду у справах № 922/1306/18, № 917/1997/17, № 922/536/18, № 922/393/18, № 911/3250/16, № 916/3130/17, № 913/632/17, 916/4692/15 щодо питання застосування положень частини пунктів 4- 7 частини 2 статті 80, частини 2 статті 118, частини 2 статті 164 ГПК України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у справі, що розглядається та у наведених справах суттєво відрізняється предмет спору, не співпадають суб`єктний склад, об`єкт та предмет правового регулювання, умови застосування правових норм, а також фактично-доказова база, тому правовідносини у цих справах не є подібними.

31. Так, скаржник у цій частині касаційної скарги посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у наведених справах, стосовно подання до суду апеляційної інстанції доказів, які не були подані до суду першої інстанції. Разом з тим, обставини щодо подання відповідних доказів, зокрема процесуальні дії сторін щодо їх подання, а також дії суду щодо прийняття та надання оцінки таким доказам, їх характер та вплив на результат вирішення спору суттєво відрізняються від обставин, що склалися у справі № 916/3971/21.

32. При цьому, на висновки у вказаних справах скаржник посилається, виокремивши їх із контексту судових рішень, не врахувавши викладених у рішеннях правових позицій стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених на їх підставі фактичних обставин, процесуальних дій, вчинених сторонами у спорі щодо подання відповідних доказів, а також результатів оцінки судами відповідних доказів на предмет їх впливу на результат розгляду справи.

33. Окрім того, скаржник у наведеній частині не вказує про подібність правовідносин у справах № 922/1306/18, № 917/1997/17, № 922/536/18, № 922/393/18, № 911/3250/16, № 916/3130/17, № 913/632/17, 916/4692/15 та у справі, яка розглядається. Його доводи зводяться до незгоди з наданням судом апеляційної інстанції оцінки договору оренди нерухомого майна від 17.02.2022, укладеного між позивачем і ТОВ "Зерновий термінальний комплекс Кілія", без обґрунтування яким чином вказаний договір вплинув на результат розгляду спору, з урахуванням висновків місцевого господарського суду щодо доведення позивачем, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, наявності його порушеного права.

34. Так, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність задоволення позову і без врахування документів, про неправильність врахування яких судом апеляційної інстанції зазначає скаржник. У цьому контексті колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на недопустимість відповідних доказів, а також враховує положення частини другої статті 312 ГПК України.

35. Скаржник також у касаційній скарзі посилається на висновки Верховного Суду, викладені: (1) у постанові від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, правовідносини в якій стосуються вимог про зобов`язання звільнити та привести в попередній стан самовільно зайняту земельну ділянку, яка є частиною земельної ділянки військового містечка, шляхом знесення самочинно збудованого на цій ділянці багатоквартирного житлового будинку з торговельно-житловим комплексом та оздоровчим центром; (2) у постанові від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, правовідносини в якій стосуються вимог орендаря щодо захисту його речового права шляхом визнання недійсним договору оренди, укладеного орендодавцем з іншим орендарем на частину майна, отриману позивачем раніше в оренду, а також шляхом усунення перешкод у користуванні орендованим майном шляхом надання позивачу вільного доступу до нього; (3) у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, правовідносини в якій пов`язані з вимогами про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, аналіз яких, у порівнянні з висновками, зробленими в судових рішеннях у справі, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

36. Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах у справах 916/977/19, № 916/1666/18, № 904/3087/18, № 922/1306/18, № 917/1997/17, № 922/536/18, № 922/393/18, № 911/3250/16, № 916/3130/17, № 913/632/17, 916/4692/15, № 926/3881/17, № 924/1220/17, № 643/21744/19 не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а зміст перелічених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах. Зазначене є підставою для закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

37. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що позивач не зазначив яке майно вибуло з його користування чи до якого був обмежений у користуванні діями відповідача та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості подання негаторного позову стосовно неідентифікованого майна та захисту права в судовому порядку (пункт 11 цієї постанови).

38. У свою чергу під час розгляду справи, місцевий господарський суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, встановив факт недопуску працівниками відповідача працівників позивача та транспорту підприємства через прохідну літ. "Т" на територію портового пункту Кілія, що в свою чергу перешкоджає господарській діяльності позивача на території портового пункту Кілія та унеможливлює виконання ТОВ "Зерновий термінал Кілія" своїх зобов`язань за договором про забезпечення доступу портового оператора, а також виконання ТОВ "Зерновий термінал Кілія" договірних зобов`язань перед своїми контрагентами - замовниками послуг, передбачених Законом України "Про морські порти України". Місцевий господарський суд встановив, що позов у цій справі заявлено з підстав порушення відповідачем права користування позивачем своїм майном, а предметом позову є відповідно усунення перешкод у користуванні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" своїм майном (пункт 5 цієї постанови) та визнання укладеним договору, який фактично стосується виключно користування технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури.

39. При цьому, апеляційний господарський суд додатково зазначив про доведеність позивачем факту порушення відповідачем його прав як портового оператора, як власника об`єктів рухомого майна - ангару літ. "Ч" та зернопереробного комплексу літ. "Ц", як користувача майном за договором оренди від 17.02.2022, а саме, щодо заборони його працівникам та автотранспорту проходу/проїзду на територію портового пункту Кілія через спірну прохідну літ. "Т" для здійснення своєї господарської діяльності та виконання умов договору про забезпечення доступу портового оператора.

40. Доводи скаржника в частині заперечення встановлених фактичних обставин справи зводяться до незгоди зі встановленими обставинами щодо недопуску позивача на територію портового пункту Кілія через спірну прохідну літ. "Т", а також наявні перешкоди у здійсненні його правомочностей власника та користувача майна, розташованого на території морського порту, та намагання здійснити судом касаційної інстанції їх переоцінку, що згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

41. Окрім того, як зазначено вище, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, скаржник не спростував висновки місцевого господарського суду щодо наявності на території морського порту майна позивача за захистом правомочностей власника і користувача якого звернувся позивач з цим позовом (пункт 33 цієї постанови).

42. Установлені судом апеляційної інстанції обставини відносно того, що позивач є власником рухомого майна, розташованого на території портопункту Кілія, а саме: ангару літ. "Ч" та зернопереробного комплексу літ. "Ц", які входять до комплексу будівель та споруд, розташованого за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, м. Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4, що також установлено в справі № 916/2514/21 та висновки судів попередніх інстанцій про те, що у позивача і відповідача наявні права власників або користувачів технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури, не спростовані скаржником з урахуванням підстав касаційного оскарження, визначених частиною 2 статті 287 ГПК України.

43. Зазначене в сукупності свідчить, що скаржник не довів наявність підстав для формування Верховним Судом висновку в цій справі, про який зазначено у пункті 11 цієї постанови, саме за наведених скаржником умов та обставин. Відповідні доводи скаржника зводяться до незгоди з установленими обставинами справи, зокрема в частині ідентифікації майна щодо якого позивач здійснює правомочності власника і користувача на території морського порту, що не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а тому відповідна підстава касаційного оскарження не дає правових підстав для скасування судових рішень у цій справі.

44. Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України, а відтак не підпадають під правове регулювання вказаної норми процесуального закону, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

46. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

47. У решті доводи касаційної скарги відповідача не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (інші доводи скаржника не обґрунтовані посиланнями на відповідні пункти частини 2 статті 287 ГПК України), у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова- без змін.

Розподіл судових витрат

48. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 916/3971/21 за касаційною скаргою Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" на рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. У решті касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 у справі № 916/3971/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил