ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/978/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Пількова К.М., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання Ліхошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії "Адміністрація морських портів України"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 (колегія суддів у складі: Лавриеннко Л.В. - головуючий, Аленін О.Ю., Мишкіна М.А.)

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії "Адміністрація морських портів України"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігос УА",

2. Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області,

3. Державної фіскальної служби України,

про солідарне відшкодування збитків

за участю:

позивача: Орєшкова Н.В. (самопредстаництво)

відповідача-1: Гершман Л.В. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії "Адміністрація морських портів України" (далі - позивач, ДП "АМП України") просило стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігос УА" (далі - відповідач-1, Товариство), Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - відповідач-2, ГУ ДФС у Донецькій області), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-3, ДФС України) збитки в розмірі 9 016 666,67 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із не реєстрацією відповідачем-1 податкової накладної в Єдиному реєстрі як постачальника товарів та послуг, а також у зв`язку з протиправними діями відповідачів-2 та -3 щодо відмови в реєстрації, позивач позбавився можливості внести заявлену в позові суму ПДВ до складу податкового кредиту і зменшити свої податкові зобов`язання на цю суму.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.01.2019 (суддя Літвінова С.В.) позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ГУ ДФС у Донецькій області та ДФС України збитки в розмірі 9 016 666,67 грн, в частині позовних вимог до Товариства відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що у діях Товариства відсутня вина, оскільки воно намагалось здійснити реєстрацію накладної, а бездіяльність ГУ ДФС у Донецькій області та ДФС України щодо відмови у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі судовим рішенням у справі Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2016 у справі №805/4620/15-а визнана незаконною.

2.2. Оскарженою у касаційному порядку постановою Південно-західного господарського суду від 03.06.2020 рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову, провадження в цій частині закрито. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що ДФС України у спірних правовідносинах здійснює публічно-владні управлінські повноваження, заявлена до стягнення сума збитків є сумою податку на додану вартість, а тому заявлена вимога є за своєю суттю вимогою вирішити публічно-правовий спір, тому вказаний спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

3. Короткий зміст вимог і підстав касаційного оскарження

3.1. Позивач в касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3.2. Скарга мотивована тим, що апеляційним судом невірно було застосовано норми права, зокрема, статей 22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, пункту 21.3 статті 21, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 Податкового кодексу України, а також порушено норми процесуального права, і зокрема, статей 5, 21 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 2, 7, 13-15, 20, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки не враховано висновки щодо їх застосування, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах; крім цього, скаржник вказує на те, що практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є різною, і відсутній єдиний підхід до визначення юрисдикції справ про стягнення збитків з органу державної влади.

3.2. ТОВ "Лігос УА" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило в частині вимог до нього рішення та постанову залишити без змін, посилаючись на те, що в апеляційному суді рішення суду першої інстанції не переглядалось, тому і в касаційній інстанції рішення в частині відмови у позові до відповідача-1 не може бути предметом перегляду.

3.3. ГУ ДФС у Донецькій області також подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити без змін постанову апеляційного суду. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та законність і обґрунтованість постанови апеляційного суду.

4. Мотивувальна частина

4.1. Як встановлено судами, 25.06.2015 між ДП "АМП України" та ТОВ "Лігос УА" укладено договір № 653-В-ОДФ-15.

За умовами цього договору ДП "АМП України" доручило Товариству до проектної документації та умов Договору виконання робіт на будівництво об`єкту: ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Будівництво об`єкту" "Причал № 1-з для генеральних вантажів на Андросівському молу зі сполученнями ДП "Одеський морський торговельний порт". Комплекс завершальних робіт за відкоригованим робочим проектом, зазначені в Технічних вимогах в обсязі договірної ціни у порядку та на умовах, визначених Договором, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити такі роботи.

Ціна цього договору становить 210 669 926,21 грн без ПДВ, крім того, сума ПДВ 42 133 985,24 грн, всього ціна договору з ПДВ складає 252 803 911,45 грн (п. 3.1 договору).

Замовник здійснює попередню оплату у розмірі 30 відсотків від ціни цього договору, що складає 63 200 977,86 грн, без ПДВ 12 640 195,57 грн, в т. ч. з ПДВ 75 841 173,43 грн, протягом 15 банківських днів з дати набрання чинності цим Договором на підставі отриманого замовником оригіналу належним чином оформленого рахунку від виконавця (п. 4.1 договору).

Права та обов`язки сторін визначено у розділі 6 договору.

Підпунктом 6.3.3. договору, серед інших обов`язків, передбачено обов`язок виконавця здійснювати реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 15 календарних днів, але не пізніше 180 календарного дня з дня виникнення податкових зобов`язань виконавця, за формою та в порядку, визначеними чинним законодавством.

Відповідно до п.13.6 договору у випадку невиконання виконавцем зобов`язань з реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 180 календарних днів з дня виникнення податкових зобов`язань учасника/виконавця, визначеного відповідно до ст. 187 Податкового кодексу України, за формою та в порядку, визначеними чинним законодавством, виконавець за власні кошти компенсує замовнику суму податку на додану вартість, зазначену в такій податковій накладній, та/або витрати, пов`язані зі сплатою штрафних санкцій і пені, нарахованих податковим органом.

Платіжним дорученням від 11.08.2015 № 1336 ДП "АМП України" перерахувало Товариству кошти в сумі 54 100 000 грн.

На виконання умов договору Товариством була складена податкова накладна від 11.08.2015. №1 на суму 54 100 000 грн, в т. ч. ПДВ в сумі 9 016 666,67 грн.

Згідно квитанції від 01.09.2015. № 1 Товариством до Державної податкової служби України було направлено в електронному вигляді податкову накладну від 11.08.2015 № 1 для її реєстрації. Зазначено податкова накладна надійшла до центрального рівня Державної податкової служби України 01.09.2015 о 13:58:27. Документ не прийнято.

4.2. У зв`язку з тим, що податкову накладну від 11.08.2015 № 1 не було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних Товариство звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України та Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, в якому (з урахуванням уточнень позовних вимог) просило: визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо відмови в реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 11.08.2015 № 1 на суму 9 016 666,67 грн; вважати податкову накладну від 11.08.2015 № 1 на суму 9 016 666,67 грн, виписану Товариством, прийнятою та зареєстрованою у Єдиному реєстрі податкових накладних - 01.09.2015.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2015 у справі №805/4620/15-а адміністративний позов ТОВ "Лігас УА" задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 у справі №805/4620/15-а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2015 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 12.03.2020 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2015 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 у цій справі залишено без змін.

4.3. 20.05.2019 ДП "АМП України" звернулось до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ та Лівобережного відділу Державної виконавчої служби міста Маріуполь з листами - запитами № 821/19-01-06/вих./19 та № 822/19-01-06/вих./19 щодо звернення ТОВ "Лігос УА" до відповідних органів державної виконавчої служби з виконавчими листами про примусове виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2015 у справі № 805/4620/15-а.

Листами від 30.05.2019 № 15.1-57/7272 (Лівобережний ВДВС м. Маріуполь) та від 20.06.2019 № 541/19/ОВ (Шевченківський районний ВДВС м. Київ) позивача повідомлено, що ТОВ "Лігос УА" з виконавчими листами про примусове виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2015. у справі №805/4620/15-а не зверталось.

Наведені обставини зумовили звернення ДП "АМП України" з позовом до ТОВ "Лігос УА", Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (правонаступник Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України) та Державної фіскальної служби України про солідарне стягнення збитків в сумі 9 016 666,67 грн.

4.4. Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України (ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч.1). Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2).

Згідно статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч.1).

За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу, визначені у статтях 1173 1174 ЦК України, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173 і 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом до суду про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Положеннями статті 1173 ЦК України регулюються відносини з відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, тобто встановлюється цивільно-правова відповідальність органу влади незалежно від сфери публічно-правових відносин.

4.5. Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду не вважає, що у спірних правовідносинах виникли цивільні правовідносини щодо відшкодування збитків.

При цьому вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/23482/17.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Статтею 3 ГК України визначено, що господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

4.6. В касаційній скарзі позивач посилається на те, що позов у справі поданий не лише до органів державної влади, а і до господарського товариства, що свідчить про приватний характер спору.

Проте, як встановлено судами, ТОВ "Лігос УА" не є винною особою, дії чи бездіяльність якої призвела до втрат позивача, що встановлено в рішенні адміністративного суду, і в задоволенні позовних вимог до нього рішеннями судів було відмовлено. Провадження у справі закрито щодо позовних вимог до інших відповідачів - ГУ ДФС у Донецькій області та ДФС України, які є суб`єктами владних повноважень.

4.7. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду щодо віднесення позовних вимог до відповідачів-2, та-3 до категорії публічно-правових.

Не дивлячись на заявлені позовні вимоги про стягнення збитків, завданих органом державної влади, що формально зазвичай відносяться до цивільних спорів і носять приватно-правовий характер, за свою суттю вони є вимогами зі сфери публічно-правових.

В силу приписів п.п. 14.1.60. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України Єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Згідно п.п.14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 210.10 статті 210 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (абз.1).

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз.2 п.210.10).

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем (абз.6 п.210.10).

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманим продавцем (абз.8 п.210.10).

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних (абз.13 п.210.10).

4.8. Як встановлено судом апеляційної інстанції, фактично у позивача виник спір з органом державної влади, пов`язаний з його діяльністю з реалізації державної податкової політики та адміністрування податків і зборів щодо відшкодування йому сум податку на додану вартість за податковою накладною № 1 від 11.08.2015. Тобто спір щодо бюджетного відшкодування з Державного бюджету України, який повинен вирішуватись за допомогою механізмів і процедур, передбачених для такого відшкодування.

Так, є поширеною судова практика щодо вирішення спорів про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: від 20.08.2020 зі справи №2а-736/10/0870(СН/808/14/15); від 31.08.2020 зі справи №2а-4151/09/1470).

Відтак, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що у спірних правовідносинах Державна фіскальна служба України здійснює публічно-владні управлінські функції, вимога про стягнення збитків у цій сумі за своєю суттю є вимогою вирішити публічно-правовий спір, який належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 922/506/19, яку апеляційний суд вірно врахував відповідно до ч. 4 статті 236 ГПК України.

Посилання в касаційній скарзі на те, що правовідносини у справі № 922/506/19 не є подібними, оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги заявлені про стягнення солідарно з органів Державної фіскальної служби, а також з юридичної особи, не спростовують вищевикладених висновків, оскільки формулювання позовних вимог і визначення відповідачів у позові не означає вірність обраного позивачем способу захисту, не робить характер спору приватно-правовим і не свідчить про належність відповідачів. Суди попередніх інстанцій визначили, що позовні вимоги до ТОВ "Лігос УА" носять приватно-правовий характер і до вказаного відповідача у позові позивачу відмовили, натомість щодо частини вимог до інших відповідачів мова йде не про господарські зобов`язання як у випадку відповідача-1 (обов`язок за умовами договору і податковим законодавством зареєструвати податкові накладні і відшкодувати збитки позивачу у разі не виконання вказаного обов`язку).

4.9. Що стосується інших постанов Верховного Суду, які позивач вказує в якості підстав касаційного оскарження згідно п.1 ч.2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то колегія суддів Верховного Суду не вважає, що апеляційний суд прийняв оскаржену постанову всупереч правових позицій у вказаних постановах і що правовідносини в них є подібними.

У справах №917/877/17 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019), №908/76/18 (постанова Верховного Суду від 03.12.2018) відповідачами є суб`єкти господарської діяльності.

У справах №910/13725/16 (постанова Верховного Суду від 15.03.2018), №910/13258/17 (постанова Верховного Суду від 04.06.2019), №916/1648/18 (постанова Верховного Суду від 11.06.2019), №920/1275/16 (постанова Верховного Суду від 15.05.2018) зміст заявлених вимог не пов`язаний з податковим законодавством.

У справі №8226/24892/15 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2020) спір виник щодо визнання протиправним та скасування пункту рішення Київської міської ради, яке рада винесла як номінальний власник комунального майна щодо управління таким комунальним майном, що виключає розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Велика Палата зазначила, що наявність відповідачів (суб`єктів владних повноважень) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру, проте у зв`язку з тим, що у справі виник юрисдикційний конфлікт, то розгляд цього спору має завершитися за правилами адміністративного судочинства. Вказаний правовий висновок викладений не у подібних правових відносинах і не суперечить вищевикладеній позиції Верховного Суду у справі, що розглядається.

У справі №234/14299/15-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2018), №405/4179/18 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019) Верховним Судом зазначено, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, й вони поєднані з вимогою про визнання протиправним рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. У справі № 461/1930/16-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2018) Верховним Судом розглянуто спір за позовом фермерського господарства до прокуратури, держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, який як зазначив суд, розглядається в порядку господарського судочинства.

Проте такий висновок щодо юрисдикції спорів не виключає ситуацію, коли позов про стягнення збитків із суб`єкта владних повноважень заявлено в контексті формулювання позовних вимог з урахуванням їх характеру та суті невірно і інтереси позивача повинні захищатись шляхом публічно-правових механізмів.

У справах №910/11153/17 (постанова Верховного Суду від 03.09.2019) Верховний Суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, згідно яких питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Вказана правова позиція підтримана в постанові Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №922/1899/16.

Зазначені правові висновки також не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

У справі №925/1196/17 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020) за позовом ФОП до ГУ ДФСУ та Державної казначейської служби України про стягнення збитків мова йшла про збитки позивача (пеня та судовий збір, стягнутий з нього за рішенням суду у зв`язку з невиконанням своїх договірних зобов`язань щодо реєстрації податкових накладних, упущеної вигоди та моральної шкоди), які він поніс як суб`єкт господарської діяльності не у зв`язку з невірним адмініструванням Державною фіскальною службою його податкових зобов`язань, а у зв`язку з втратами, пов`язаними з його господарською діяльністю з контрагентами на підставі умов договору та у зв`язку з неотриманням очікуваного доходу через вказані втрати та їх наслідки.

Відтак правові відносини у справі №925/1196/17 відрізняються від тих, що розглядаються у даній справі.

Таким чином, позивач в касаційній справі не довів того, що апеляційним судом було порушено норми права і не було враховано правові позиції Верховного Суду, викладені в його постановах, як і не обґрунтовано необхідність відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №922/506/19, згідно якого подібний до того, що розглядається, спір було віднесено до юрисдикції адміністративних судів, а отже підстав скасовувати оскаржену постанову апеляційного суду немає, як і немає підстав передавати справу на розгляд до Великої палати Верховного суду відповідно до положень статті 302 ГПК України.

Отже, касаційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення.

4.10. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 301 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі Господарського суду Одеської області №916/978/19, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді К.М. Пільков

Є.В. Краснов