?
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 917/1470/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретар судового засідання - Дерлі І. І.,
за участю представників сторін:
офісу ГПУ - Бересток Б.П.,
позивача - не з`явився,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-1 - не з`явився,
третьої особи - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 (судді: Пуль О.А. (головуючий), Білоусова Я.О., Крестьянінов О.О.)
за позовом Першого заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до: 1. Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України",
2. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мазурчука Вадима Вікторовича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України
про визнання недійсними та скасування рішення про державну реєстрацію та запису про право власності, визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Перший заступник прокурора Полтавської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - Позивач, КМУ) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація "Україна" (далі - Відповідач-1, ДПЗК), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мазурчука Вадима Вікторовича (далі - Відповідач-2, Нотаріус) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Третя особа, Міністерство) про визнання недійсними та скасування рішення про державну реєстрацію та запису про право власності на майно та визнання права власності на майно за державою. В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора Полтавської області посилався на незаконне вибуття з державної власності державного майна.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані незаконним вибуттям з державної власності державного майна.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.03.2019 у справі №917/1470/18 позов задоволено у повному обсязі. Визнано незаконним та скасовано рішення Відповідача-2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 31044877 від 22.08.2016, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за Відповідачем-1 на цілісний майновий комплекс, загальною площею 20572,3 кв.м, що розташований за адресою: Полтавська область, м.Кременчук, вул. 1905 року, 21. Визнано незаконним та скасовано запис №16024765 про право приватної власності Відповідача-1 на вищезазначений цілісний майновий комплекс та визнано право власності на нього за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
2.2. Місцевий господарський суд виходив з того, що зміна форми власності на спірне майно з державної на приватну була здійснена за відсутності законних на те підстав; КМУ не приймалось рішення про зміну правового режиму спірного цілісного майнового комплексу, а відтак зміна форми власності з державної на приватну не відбулась; спірне майно надавалося відповідачу-1 для здійснення статутної діяльності, а не у власність, і до завершення процедури приватизації в установленому законодавством порядку це майно залишається об`єктом права державної власності.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 у справі №917/1470/18 скасовано вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду та позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
2.4. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурор у зверненні до суду з позовом безпідставно не визначив Міністерство аграрної політики та продовольства України як орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу співпозивача, оскільки останнє є уповноваженим органом з управління корпоративними правами держави як власника 100% акцій ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України". Також суд дійшов висновку, що прокурором дотримано процедуру, встановлену частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка передує зверненню до суду з відповідним позовом, у той же час відповідні уповноважені органи держави не позбавлені можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.
При цьому, суд вказав на те, що усі дії учасників спірних правовідносин, у тому числі відносно спірного цілісного майнового комплексу, були спрямовані на обов`язкове виконання нормативних актів - постанов Кабінету Міністрів України та наказів Міністерства аграрної політики та продовольства України, які є чинними, дійсними та у встановленому Законом порядку не оскаржені.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та позиція інших учасників
3.1. У касаційній скарзі Заступник прокурора Харківської області просить скасувати постанову апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
3.2. Скаржник вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 15 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України) та процесуального права (статті 76-19 236 Господарського процесуального кодексу України), а також неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи.
3.3. На переконання скаржника прокурор позбавлений повноважень встановлювати причини нездійснення або неналежного здійснення захисту порушених інтересів держави та вживати заходів до посадових осіб відповідного органу та не зобов`язаний встановлювати такі причини.
3.4. Також скаржник вказує про правильність визначення в якості позивача саме Кабінет Міністрів України, адже власником спірного нерухомого майна є держава в особі Кабінету Міністрів України, натомість останнім не вжито заходів щодо усунення порушень законодавства, що призвели до вибуття з державної власності спірного нерухомого майна.
3.5. Міністерство юстиції України у відзиві на касаційну скаргу підтримало позицію прокурора у повному обсязі та посилаючись на положення статті 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" зазначає, що Кабінет Міністрів України наділений правами власника на державне майно.
3.6. Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Також у відзиві на касаційну скаргу Відповідач-1 просив відкласти розгляд касаційної скарги на іншу дату, посилаючись на зайнятість свого представника в інших судових засіданнях.
Зважаючи на те, що явка представників в судове засідання суду касаційної інстанції не визначалась обов`язковою, позиція Відповідача-1 викладена у письмових поясненнях на касаційну скаргу, а також ураховуючи те, що суд може відкласти розгляд справи лише в межах строку розгляду касаційної скарги, Верховний Суд відмовляє у задоволенні вищезазначеного клопотання.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України від 15.01.2020 № 460-IX).
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки зазначену касаційну скаргу подано до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, касаційний розгляд здійснюється відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020.
4.2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №917/1470/18 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Зуєва В.А. (головуючого), Багай Н.О., Дроботової Т.Б., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2020.
4.3. Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2020 вищезазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення її недоліків.
4.4. Ухвалою Верховного Суду від 20.02.2020 відкрито касаційне провадження та одночасно зупинено його до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 з метою забезпечення єдиної правозастосовчої практики.
4.5. У зв`язку з відпусткою суддів Багай Н.О. та Дроботової Т.Б. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №917/1470/18 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), Міщенка І.С., Сухового В.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2020.
4.6. Ухвалою Верховного Суду від 03.08.2020 задоволено заяву судді Сухового В.Г. про самовідвід у справі №917/1470/18.
4.7. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2020 у зв`язку з ухвалою про самовідвід судді Сухового В.Г., для розгляду справи №917/1470/18 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
4.8. Ухвалою Верховного Суду від 04.08.2020 поновлено провадження у справі №917/1470/18 у зв`язку із усуненням обставин, що викликали зупинення провадження та визначено дату проведення судового засідання.
5. Обставини встановлені судами
5.1. Відповідно до постанови КМУ від 11.08.2010 №764 "Про заходи з утворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" утворено Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", статутний капітал якого формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК "Хліб України", що ліквідуються (у тому числі Кременчуцького комбінату хлібопродуктів), з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів підприємства.
5.2. На виконання вказаної постанови Державному підприємству "Державна продовольчо - зернова корпорація України" передано згідно акту приймання - передачі від 30.03.2011 №42 цілісний майновий комплекс ДП ДАК "Хліб України" "Кременчуцький комбінат хлібопродуктів".
5.3. Постановою КМУ від 06.06.2011 №593 внесені зміни до постанови КМУ від 11.08.2010 №764, відповідно до яких КМУ погодився з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", визначивши, що повноваження з управління корпоративними правами здійснює зазначене Міністерство. Водночас, КМУ встановив, що 100 відсотків акцій Державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення КМУ.
5.4. Абзацом 2 частини другої зазначеної постанови Кабінету Міністрів України також передбачено, що товариство не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.
5.5. Пунктом 3 постанови доручено Міністерству аграрної політики та продовольства здійснити в установленому порядку заходи, пов`язані з перетворенням державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
5.6. На виконання постанови КМУ від 11.08.2010 №764 наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 №325 реорганізовано Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" шляхом його перетворення у публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та установлено, що товариство є правонаступником майнових прав та обов`язків Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", а статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства.
5.7. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2011 №634 "Про деякі питання діяльності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" створено публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та затверджено Статут товариства, пунктами 1.4, 1.6 якого визначено, що засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України, повноваження з управління корпоративними правами здійснює Міністерство, а товариство є правонаступником всіх прав і обов`язків державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
5.8. Актом приймання-передачі майна, майнових прав та обов`язків до публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 18.11.2011 державним підприємством "Державна продовольчо-зернова корпорація України» передано, а публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" прийнято нерухоме майно Кременчуцького комбінату хлібопродуктів.
5.9. 22.08.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазурчуком В.В. прийнято рішення (з відкриттям розділу) про проведення державної реєстрації прав приватної власності на цілісний майновий комплекс загальною площею 20572,3 кв. м., що розташований за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. 1905 року, буд. 21, за публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (індексний номер рішення 31044877).
5.10. За результатами прийнятого рішення Відповідачем-2 зареєстрований об`єкт нерухомого майна - цілісний майновий комплекс, комплекс будівель та споруд за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вулиця 1905 року, будинок 21 (реєстраційний номер 1006572453104) та 22.08.2016 внесений запис №16024765 про право приватної власності на вказане майно за Відповідачем-1.
5.11. Підставою для реєстрації права власності на вищевказаний об`єкт нерухомості стали наступні документи: свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 31.05.2006 серія ЯЯЯ №430848, видане Кременчуцькою міською радою Полтавської області; витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.06.2008 №19140732; акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 30.03.2011 №42, акт приймання-передачі майна, майнових прав та обов`язків від 18.11.2011, наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 №325; наказ Міністерства аграрної політики та промисловості України від 17.11.2011 №634; Технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна від 23.01.2015, інвентаризаційна справа №2850.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
6.2. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
6.3. Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.
6.4. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
6.5. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
6.6. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18 та від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.
6.7. У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган
Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019 у справі №761/3884/18.
6.8. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
6.9. Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
6.10. Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
6.11. Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
6.12. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
6.13. Системне тлумачення статті 53 Господарського процесуального кодексу України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
6.14. Згідно з частиною п`ятою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами 1 і 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру": прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.
6.15. Однією з підстав для представництва прокурором є бездіяльність компетентного органу.
6.16. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
6.17. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
6.18. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
6.19. Отже, розумність строку визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи.
6.20. Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
6.21. Крім того, судова колегія наголошує на тому, що суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
6.22. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
6.23. Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
6.24. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
6.25. У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
6.26. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
6.27. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 та частиною п`ятою статті 162 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
6.28. Водночас, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
6.29. Залишаючи позов без розгляду апеляційна інстанція виходила з того, що прокурором дотримано процедуру, встановлену частиною третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка передує зверненню до суду з відповідним позовом, водночас суд вказав, що відповідні уповноважені органи держави не позбавлені можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави. Суд також зазначив, що у даній справі не убачається обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Міністерством аграрної політики та продовольства України та Кабінетом Міністрів України, які є самостійними юридичними особами з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави.
6.30. Однак, судова колегія касаційної інстанції не погоджується з наведеним висновком з огляду на таке.
6.31. Статтею 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
6.32. За приписами пункту 5 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.
6.33. Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
6.34. Кабінет Міністрів України здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (стаття 20 Закону України "Кабінет Міністрів України").
6.35. Крім того, Суд звертає увагу, що вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
Зазначена правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові у об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18.
6.36. Поряд з цим, переглядаючи справу в апеляційному порядку згідно з положеннями статті 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційною інстанцією не було належним чином встановлено суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо звернення до суду з таким позовом, з огляду на предмет позову, а також причини, які перешкоджали захисту інтересів держави належним суб`єктом.
Як вже зазначалось вище, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Судова колегія зазначає, що звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі неналежного позивача, враховуючи, що з відповідним позовом до суду має право звернутися саме власник нерухомого майна державної форми власності, є самостійною підставою для відмови у позові.
При цьому, сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Близький за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18.
6.37. Крім того, апеляційний господарський суд не перевірив та не спростував висновків місцевого господарського суду, що спірне майно не виключене з переліку майна, яке не підлягає приватизації та те, що КМУ не приймалось рішення про зміну правового режиму спірного цілісного майнового комплексу (з державної на приватну), тобто, не надав належної оцінки підставам для звернення прокурора до суду з цим позовом.
6.38. В такий спосіб, вищезазначене у сукупності свідчить, що висновок апеляційного господарського суду про не підтвердження прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави у суді зроблено без належної оцінки обставин справи, зазначених прокурором підстав представництва (у тому числі відсутності рішення власника про зміну правового статусу майна) та норм права, які підлягають застосуванню до цих відносин.
6.39. Додатково, судова колегія зазначає, що процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (стаття 44 Господарського процесуального кодексу України). У випадку звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу фактичним позивачем є держава, і саме вона набуває процесуальної дієздатності і є учасником справи.
Для цілей залишення позову без розгляду на підставі пункт 1 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України процесуальна дієздатність має бути відсутня саме у учасника справи (позивача або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), а не його представника.
6.40. У такий спосіб, помилковим є залишення без розгляду на підставі цього припису позову, поданого прокурором в особі компетентного органу в інтересах держави, через відсутність у прокурора як представника держави процесуальної дієздатності або через відсутність у нього підстав для звернення до суду.
6.41. Судова колегія звертає увагу, що невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
6.42. Водночас, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).
6.43. Поряд з цим, як свідчать матеріали справи, відкриваючи провадження у цій справі суд першої інстанції встановив відповідність поданої прокурором позовної заяви вимогам статей 162 164 172 Господарського процесуального кодексу України. Жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави місцевий господарський суд не виявив.
6.44. За таких обставин та виходячи з аналізу наведених правових норм, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції невірно застосував положення пункту 1 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до передчасного висновку про залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі компетентного органу.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
7.3. Підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
7.4. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи до цього суду для продовження її розгляду.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 у справі №917/1470/18 скасувати.
3. Справу №917/1470/18 направити до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік І. С. Міщенко