ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 917/1982/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Дарунок" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 (Істоміна О.А., Барбашова С.В., Пелипенко Н.М.) у справі № 917/1982/19 Господарського суду Полтавської області
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Дарунок" до 1) Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, 2) Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, треті особи: 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) Володін- ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) ОСОБА_7 , 8) ОСОБА_8 , 9) ОСОБА_9 , 10) ОСОБА_11 , 11) ОСОБА_12 про визнання права безстрокового користування на земельну ділянку
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Селянське (фермерське) господарство "Дарунок" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Полтавської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області (далі - Відповідач-1) та Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі - Відповідач-2) про (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) визнання права безстрокового користування на земельну ділянку площею 24,8666 га, розташовану на території Відповідача-2 за межами населеного пункту, яка була передана виконавчим комітетом Чорноглазівської сільської ради депутатів трудящих ОСОБА_13 для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі Державного акта Б №049297-54 від 15.01.1993 в межах координат поворотних точок (зазначені в прохальній частині заяви про зменшення розміру позовних вимог).
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з Державним актом Б №049297-54 від 15.01.1993 ОСОБА_13 передано в безстрокове і безоплатне землекористування 32,6 га землі в межах згідно з планом землекористування; в 1997 році створено Селянське (фермерське) господарство "Дарунок", яке з моменту державної реєстрації стало землекористувачем вказаної земельної ділянки. ОСОБА_13 у 2004 році виокремлено із загальної площі 32,6 га та приватизовано земельну ділянку площею 7,7334 га (кадастровий номер 5324086900:00:003:0001). На даний час Позивач продовжує використовувати всю земельну ділянку площею 32,6 га (24,8666 га та 7,7334 га) у господарській діяльності для виконання статутних завдань, проте, Відповідачі заперечують у визнанні права користування Позивача земельною ділянкою.
3. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.01.2020 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача-1 ОСОБА_1 (далі - Третя особа-1); ОСОБА_2 (далі - Третя особа-2); ОСОБА_3 (далі - Третя особа-3); ОСОБА_14 (далі - Третя особа-4); ОСОБА_5 (далі - Третя особа-5); ОСОБА_6 (далі - Третя особа-6); ОСОБА_7 (далі - Третя особа-7); ОСОБА_8 (далі - Третя особа-8); ОСОБА_9 (далі - Третя особа-9); ОСОБА_11 (далі - Третя особа-10); ОСОБА_12 (далі - Третя особа-11).
Короткий зміст рішення, ухваленого судом першої інстанції
4. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.08.2020 позов задоволено. Визнано за Позивачем право безстрокового користування на земельну ділянку площею 24,8666 га, розташовану на території Відповідача-2 за межами населеного пункту, яка була передана виконавчим комітетом Чорноглазівської сільської Ради депутатів трудящих ОСОБА_13 з метою створення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акта Б № 049297-54 від 15.01.1993 в межах координат поворотних точок.
5. Рішення суду мотивовано тим, що у разі смерті громадянина-засновника селянського (фермерського) господарства право користування земельною ділянкою зберігається за юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому законом порядку. Оскільки з 19.04.1997 обов`язки землекористувача спірної земельної ділянки перейшли до Позивача, яке набуло прав та обов`язків землекористувача і Державний акт не скасований, тому невизнання факту належності Позивачу спірної земельної ділянки є фактично позбавленням його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 рішення Господарського суду Полтавської області від 04.08.2020 скасовано повністю та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.
7. Постанова суду мотивована тим, що відповідно до статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, тобто, земельна ділянка повинна мати площу, кадастровий номер, місце розташування тощо. Проте, матеріали справи не містять проект землеустрою, а також технічну документацію земельної ділянки площею 24,8666 га; в матеріалах справи також відсутні відомості реєстрації за Позивачем права власності на спірну земельну ділянку площею 24,8666 га. Отже, Позивачем не доведено право користування спірною земельною ділянкою площею 24,8666 га відповідно до вимог чинного законодавства України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача
8. Позивач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
9. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми ЗК України, Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №615/2197/15-ц, №906/392/18, №320/5724/17, №922/989/18, №922/1347/19, 348/992/16-ц, №317/2520/15-ц, №606/2032/16-ц, №677/1865/16-ц, №272/1652/14-ц, №704/29/17-ц, №695/1275/17 №483/1863/17, №574/381/17-ц, №628/776/18.
10. Суд апеляційної інстанції відкрив апеляційні провадження за апеляційними скаргам, які були подані з пропуском строку на їх подання, чим порушено норми процесуального права.
11. Апеляційний господарський суд не обґрунтував підстав скасування рішення суду першої інстанції, а також мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційних скаргах та відзивах на апеляційні скарги.
Позиція Третьої особи-3 та Третьої особи-8 у відзиві на касаційну скаргу
12. Третя особа-8 заперечує проти доводів касаційної скарги Позивача, просить залишити в силі оскаржувану постанову апеляційного господарського суду з тих підстав, що судом було досліджено матеріали справи в повному обсязі, а тому обґрунтовано відмовлено в позові, оскільки Позивачем не доведено наявність у нього права користування спірною земельною ділянкою площею 24,8666 га в порядку, визначеному ЗК України.
13. Третя особа-3 також заперечує проти доводів касаційної скарги Позивача та вважає, що викладені в касаційній скарзі аргументи зводяться до переоцінки доказів, а також встановлення нових обставин справи, що суперечить положенням статті 300 ГПК України.
13.1. Крім того, Третя особа-3 просить закрити касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою Позивача, оскільки предмету спору вже не існує, а також просить винести окрему ухвалу стосовно Позивача та слідчого СВ Полтавського районного відділення поліції Полтавського відділу поліції ГУНП в Полтавській області старшого лейтенанта ОСОБА_15 , оскільки зазначеними особами нехтуються ухвали судів всіх інстанцій, в тому числі Верховного Суду.
13.2. Проте, колегія суддів відхиляє вказане клопотання Третьої особи-3 про закриття провадження за касаційною скаргою Позивача, а також про винесення окремої ухвали, оскільки заявником належним чином необґрунтовано клопотання, зокрема, не надано належних і допустимих доказів на підтвердження зазначених у клопотанні обставин та не вказано норми процесуального права, відповідно до яких суд, на його думку, повинен, зокрема, закрити касаційне провадження.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
14. Відповідачі, Треті особи-1, 2, 4-7, 9-11 відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.
Інші документи
15. Позивачем 26.02.2021 (дата відправлення, зазначена "Укрпошта Експрес" на конверті) до Верховного Суду подано заяву про застосування на підставі статей 43 131 132 135 ГПК України заходів процесуального примусу до Третіх осіб-4, 8, 10 у вигляді штрафу. Проте, надавши оцінку підставам, наведеним Позивачем в обґрунтування заяви (направлення Позивачу відзивів на касаційну скаргу із зазначенням невірного індексу поштового відділення одержувача, ствердження про наявність певних обставин справи, які фактично не існують), зважаючи на вимоги статей 43 135 ГПК України, суд відхиляє заяву Позивача, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанції
16. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Позивач оскаржує постанову апеляційного господарського суду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
17. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
18. У поданій касаційній скарзі Позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми ЗК України, Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №615/2197/15-ц, №906/392/18, №320/5724/17, №922/989/18, №922/1347/19, 348/992/16-ц, №317/2520/15-ц, №606/2032/16-ц, №677/1865/16-ц, №272/1652/14-ц, №704/29/17-ц, №695/1275/17 №483/1863/17, №574/381/17-ц, №628/776/18.
19. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до Державного акту Б №049297-54 від 15.01.1993 ОСОБА_13 передано в безстрокове безоплатне землекористування 32,6 га землі в межах згідно з планом землекористування з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства.
На підставі розпорядження Полтавської районної державної адміністрації "Про реєстрацію селянського (фермерського) господарства "Дарунок" №204 від 19.04.1997 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Селянського (фермерського) господарства "Дарунок", засновником якої виступив ОСОБА_13 .
Відповідно до розпорядження Полтавської районної державної адміністрації №160 від 23.03.2004 "Про розгляд і затвердження технічної документації зі складання Державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_13 на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області" ОСОБА_13 затверджено технічну документацію зі складання Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 7,73 га, для ведення фермерського господарства із земель, переданих у постійне користування ОСОБА_13 для ведення селянського (фермерського) господарства. Згідно з пунктом 2 розпорядження передано безоплатно у власність гр. ОСОБА_13 земельну ділянку площею 7,73 га, для ведення фермерського господарства, із земель, переданих у постійне користування ОСОБА_13 для ведення селянського (фермерського) господарства.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_13 помер і земельну ділянку загальною площею 7,7334 га, кадастровий номер 5324086900:00:003:0001, яка належала ОСОБА_13 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 043675 від 28.12.2004, успадковано ОСОБА_16 , що засвідчено свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 17.10.2019.
Наказами Відповідача-1 №№ 9451-СГ, 9467-СГ, 9487-СГ, 9479-СГ, 9445-СГ, 9483-СГ, 9475-СГ, 9482-СГ, 9449-СГ, 9457-СГ, 9472-СГ від 01.11.2019 Третім особам надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Відповідача-2 за межами населених пунктів.
20. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Позивача про визнання права безстрокового користування земельною ділянкою площею 24,8666 га, яку надано ОСОБА_13 відповідно до Державного акта Б №049297-54 від 15.01.1993 для ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки таке право не визнається та заперечується Відповідачами.
21. Згідно із частиною 1 статті 51 ЗК України (в редакції, чинній на час створення Позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до статті 7 ЗК України (в редакції, чинній на час створення Позивача) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Частиною 1 статті 23 ЗК України (в редакції, чинній на час створення Позивача) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
21.1. Аналіз наведених норм права, які діяли на момент створення Позивача, вказує на те, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалася не громадянину України, а спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
22. Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство" та в редакції, чинній на час створення Позивача) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
23. Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства (така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18).
24. 19.06.2003 було прийнято новий Закон України "Про фермерське господарство", яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.
25. Положеннями статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
За змістом частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
25.1. З наведених вище правових норм вбачається, що, як на момент створення Позивача, так і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
26. Фермерське господарство (у будь-якій його формі), яке є формою підприємницької діяльності громадян, створюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
27. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
28. Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України (аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.04.2020 у справі №320/5724/17).
29. Отже, за змістом положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
30. Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18).
31. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №922/1347/19).
32. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 ЗК України (в редакції 2001 року) та статті 27 ЗК України (в редакції 1990 року) зазначила, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
32.1. Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
33. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зроблено висновок, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
34. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі №906/392/18 (постанова від 05.11.2019) зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.
35. Статтею 141 ЗК України (в редакції, чинній на час смерті засновника Позивача - ОСОБА_13 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
За змістом статей 142 149 ЗК України (в редакції, чинній на час смерті засновника Позивача - ОСОБА_13 ) визначено, що право постійного користування землею припиняється в разі добровільної відмови від права постійного користування землекористувачем та у разі вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування у разі згоди землекористувача.
35.1. Отже, земельним законодавством, яке було чинним на час смерті засновника Позивача - ОСОБА_13 , не передбачено такої підстави, як припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника фермерського господарства.
35.2. При цьому, як дослідив та вірно встановив суд першої інстанції, Відповідачем-1(лист №29-16-0.3-635/2-20 від 31.03.2020) рішення про припинення права постійного користування та/або вилучення земельної ділянки (повністю або частково) в межах Державного акту Б №049297-54 від 15.01.1993 не приймалося.
36. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зі смертю засновника Позивача - ОСОБА_13 , право постійного (безстрокового) користування Позивачем земельною ділянкою за Державним актом Б №049297-54 від 15.01.1993 не є таким, що припинилося.
37. Суд касаційної інстанції не погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 791 ЗК України щодо земельної ділянки площею 24,8666 га (як частини земельної ділянки, згідно з Державним актом від 15.01.1993).
37.1. Законом України №3613-VI від 07.07.2011 "Про Державний земельний кадастр" (набрав чинності з 01.01.2013) Земельний кодекс України доповнено статтею 791, частина 9 якої передбачає, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. При цьому формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина 1 статті 791 ЗК України).
37.2. Водночас, станом на час виокремлення земельної ділянки площею 7,7334 га ОСОБА_13 у 2004 році із земельної ділянки загальною площею 32,6 га (залишок становить спірна земельна ділянка площею 24,8666 га), стаття 791 була відсутня в Земельному кодексі України, а тому, враховуючи положення статті 58 Конституції України, не може бути застосована до спірних правовідносин в частині, що стосується земельної ділянки площею 24,8666 га станом на 2004 рік.
38. При цьому, Верховний Суд також не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що Позивач не набув право володіння та користування спірною земельною ділянкою площею 24,8666 га, оскільки за Державним актом Б №049297-54 від 15.01.1993 передано в безстрокове безоплатне землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 32,6 га.
38.1. Дійшовши такого висновку, суд не врахував, що земельна ділянка площею 24,8666 га входить до земельної ділянки площею 32,6 га за Державним актом Б №049297-54 від 15.01.1993, а, як вже зазначалося вище, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
38.2. Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, відсутні підстави вважати припиненим право постійного користування Позивача земельною ділянкою за Державним актом Б №049297-54 від 15.01.1993, тому, відповідно, за Позивачем зберігається право користування спірною частиною земельної ділянки площею 24,8666 га.
39. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, які викладені в пункті 9 постанови, а посилання Третіх осіб-3, 8, наведені в пунктах 12, 13 постанови, є необґрунтованими.
40. Стосовно доводів касаційної скарги, наведених в пункті 10 постанови, колегія суддів зазначає, що, відкриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції, відповідно до статей 119 256 ГПК України, наділений правом поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення місцевого господарського суду.
40.1. Згідно з частиною 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
40.2. Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
40.3. При цьому ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.
40.4. Відкриваючи апеляційне провадження за апеляційними скаргами Третьої особи-4 та 8, а також, поновлюючи пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження зазначеними особами рішення суду першої інстанцій у справі (ухвали від 15.10.2020 та 20.10.2020), апеляційний господарський суд, розглянувши відповідні клопотання зазначених осіб, дійшов висновку про поважність причин пропуску строку подання апеляційних скарг.
40.5. При цьому, у відповідних ухвалах судом зазначено, що заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвал не надійшло. Про наявність відповідних заперечень проти відкриття апеляційного провадження, які б були подані Позивачем, але не були розглянуті судом, не зазначає і Позивач. З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, вказані в пункті 10 постанови.
41. Щодо доводів касаційної скарги, наведених в пункті 11 постанови, то колегія суддів зазначає, що, як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не дотримався вимог статті 269 ГПК України та, здійснюючи апеляційний розгляд справи, в порушення підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України не відобразив в своїй постанові мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного Позивачем у відзивах на апеляційні скарги.
41.1. Водночас, посилання Позивача, зазначене в пункті 11 постанови в частині не обґрунтування судом підстав скасування рішення суду першої інстанції, суд відхиляє як таке, що спростовується змістом мотивувальної частини постанови.
42. Звертаючись з касаційною скаргою, Позивач, в прохальній її частині, просив вирішити питання щодо судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
42.1. В обґрунтування зазначеного клопотання на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, Позивачем до касаційної скарги додано договір про надання правової допомоги від 20.10.2020, додаткову угоду від 04.12.2020 до договору від 20.10.2020 про те, що оплата правової допомоги, яка надається адвокатом Позивачу в суді касаційної інстанції з приводу оскарження постанови апеляційного господарського суду у цій справі складає 14 100,00 грн, підписаний сторонами акт від 15.12.2020 виконаних робіт (юридичних послуг), наданих у справі №917/1982/19 з детальним описом наданих послуг, в якому сторони погодили вартість наданих послуг з консультації клієнта (Позивача) щодо оскарження постанови, аналізу нормативної бази, складання та направлення касаційної скарги на загальну суму 14 100,00 грн.
42.2. Касаційну скаргу разом із додатками до неї було направлено на адресу Відповідача-1, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та квитанціями Укрпошти. Проте, Відповідачем-1 не надано клопотання щодо зменшення розміру судових витрат, понесених адвокатом Позивача у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
42.3. З урахуванням положень статей 126 129 ГПК України, проаналізувавши надані до касаційної скарги документи, які підтверджують судові витрати, понесені адвокатом Позивача у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом Позивача роботи (наданих послуг) відповідає критерію розумності та є співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, у зв`язку з чим клопотання про стягнення судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
43. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до частини 1 статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
44. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
45. Оскільки касаційна скарга Позивача підлягає задоволенню, тому відповідно до статей 123 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання Позивачем касаційної скарги та оплати правової допомоги покладаються на Відповідача-1.
Керуючись ст.ст. 123 129 300 301 308 312 314 315 317 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Дарунок" задовольнити.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у справі №917/1982/19 скасувати, а рішення Господарського суду Полтавської області від 04.08.2020 залишити в силі.
3. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області (код 39767930) на користь Селянського (фермерського) господарства "Дарунок" (код 24826963) 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 коп. судових витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги, а також витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції в сумі 14 100,00 (чотирнадцять тисяч сто) грн 00 копійок.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду Полтавської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.