№ 917/2313/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 917/2313/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Полтавської міської ради

на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 03.03.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі

за позовом Приватного підприємства «Карсад І»

до Полтавської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство «Полтава-Сервіс»,

про визнання права власності.

1. Короткий зміст заяви про забезпечення позову

1.1. У грудні 2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Карсад І» (далі - позивач та/або ПП «Карсад І») до Полтавської міської ради (далі - відповідач та/або Міськрада) про визнання за позивачем права приватної власності на об`єкти у місті Полтаві, розташовані на земельних ділянках комунальної власності за адресами: вул. Героїв України, 2; вул. Шосе Київське, 60а; вул. Джохара Дудаева, 7а; вул. Джохара Дудаева, 2в; вул. Великотирнівська, 19а.

1.2. У подальшому до Господарського суду Полтавської області надійшла заява ПП «Карсад І» про забезпечення позову (вх.№ 1638 від 06.02.2025), в якій позивач просив:

вжити у справі № 917/2313/24 заходи щодо забезпечення позову шляхом встановлення заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, державним реєстраторам, а також будь-яким іншим суб`єктам, які наділені владними повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, в тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з реєстрацією права господарського відання КП «Полтава-Сервіс» на об`єкти, розташовані на земельних ділянках комунальної власності за адресами: вул. Героїв України, 2, вул. Шосе Київське, 60а, вул. Джохара Дудаєва, 7а, вул. Джохара Дудаєва, 2в, вул. Великотирнівська, 19а, а саме:

- громадську будівлю (вбиральню) під літ. «Б-1», складова частина огорожа № 1, огорожа № 2, ворота № 3, замощення № 4, бордюр № 5, електроопори освітлення № 6, що розташовані за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вулиця Героїв Сталінграду (вулиця Героїв України), будинок 2, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1764661753101;

- громадський будинок (будівля охорони) під літ «А-1», загальна площа (кв. м): 4.9, огорожа, № 1, загальна площа (кв. м): 303, ворота № 2, загальна площа (кв. м): 11.4, ворота, № 3, загальна площа (кв. м): 6.5, замощення № 4, загальна площа (кв. м): 2005, бордюр, № 5, довжиною 90 п. м, з бетону, електроопори освітлення, № 6, залізобетон, кількість - 3 шт., що розташовані за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вулиця Нікітченка (вулиця Дудаєва Джохара), будинок 2в, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1690010353101;

- бокс-сторожку, загальна площа (кв. м): 102.9, Опис: 1 - коридор площею 8,3 кв. м, 2 - кімната площею 9,1 кв. м, 3 - кімната площею 9,4 кв. м, 4 - коридор площею 7,0 кв. м, 5 - кімната площею 4,0 кв. м, 6 - кімната площею 9,3 кв. м, 7 - приміщення площею 52,3 кв. м, 8 - кладова площею 1,8 кв. м, 9 - кладова площею 1,7 кв. м, що розташована за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вулиця Героїв Сталінграду (вулиця Героїв України), будинок 2, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1689982653101;

- будівлю охорони, 1, під літ «А», 1989 року побудови, площа 44,4 кв. м, вбиральня, під літ «Б» площа 1,1 кв. м, огорожа, 3, металева сітка в металевих стовпах, площа 789,6 кв. м, ворота, 1, металева сітка в металевих стовпах, площа 12,5 кв. м, ворота, 2, металева сітка в металевих стовпах, площа 12,3 кв. м, замощення, 5, асфальт площею 7424 кв. м, естакада металева, 1 шт), що розташовані за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, шосе Київське, будинок, 60а, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 931427153240;

будівлю охорони, 1 під літ. «А», площа, 36,6 кв. м, вбиральня, 1 під літ. «Б», площа 1,4 кв. м, огорожа, 1, металева сітка в металевих стовпах, 901,0 кв. м, ворота, 2, металева сітка в металевих стовпах, 10,90 кв. м, ворота, 3, металева сітка в металевих стовпах, 5,0 кв. м, замощення, 4, асфальт площею 4,922 кв. м, огорожа, 5, бетонні блоки площею 9,4 кв. м), що розташовані за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вулиця Великотирновська, будинок 19а, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 931325153240.

- будівлю охорони (переносна), під літ. «А», загальна площа 8,8 кв. м, будівля охорони (незавершене будівництво), під літ. «Б», загальна площа, 56,3 кв. м, огорожа, № 1, загальна площа 426,3 кв. м, ворота, № 2, загальна площа 7,7 кв. м, ворота, № 3, загальна площа 10,6 кв.м., замощення, № 4, загальна площа 124 кв.м.), що розташовані за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вулиця Нікітченка (вулиця Дудаєва Джохара), будинок 7а, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1244872553101;

вжити у справі № 917/2313/24 заходи щодо забезпечення позову шляхом заборони Міськраді, КП «Полтава-Сервіс» вчиняти будь-які дії щодо об`єктів, спрямовані на їх псування, знищення, демонтаж, переміщення або передання об`єктів, розташованих на земельних ділянках комунальної власності, за адресами: вул. Героїв України, 2; вул. Шосе Київське, 60а; вул. Джохара Дудаєва, 7а; вул. Джохара Дудаєва, 2в; вул. Великотирнівська, 19а, а саме:

1.3. На обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, позивач вказував на те, що 08.11.2024 на засіданні шістдесятої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання прийнято рішення «Про питання господарського відання» (далі - рішення від 08.11.2024), яким вирішено закріпити в установленому законодавством порядку на праві господарського відання за КП «Полтава-Сервіс» об`єкти у місті Полтаві, розташовані на земельних ділянках комунальної власності, що перебувають в постійному користуванні підприємства за адресами: вул. Героїв України, 2, вул. Шосе Київське, 60а, вул. Джохара Дудаєва, 7а, вул. Джохара Дудаєва, 2в, вул. Великотирновська, 19а.

Проте об`єкти, розташовані на вищезгаданих земельних ділянках комунальної власності та рішенням від 08.11.2024 закріплені за КП «Полтава-Сервіс», не належать Міськраді, а належать позивачеві (заявнику), оскільки створенні/придбанні ним за власні кошти, що унеможливлює віднесення їх до комунальної власності та порушують майнові права та інтереси ПП «Карсад І», що й зумовило необхідність звернення позивача до суду із позовною заявою у цій справі.

Заявником (позивачем) також зазначено, що майно, розміщенне на земельних ділянках, розташованих за адресами Київське шосе, буд. 60а та вул. Великотирновська, буд. 19-а, придбане позивачем за угодою про виплату компенсації та звільнення автостоянок від 09.01.2014.

Щодо земельних ділянок, розташованих за адресами вул. Героїв Сталінграду (Героїв України), 2, вул. Нікітченка (Дудаєва Джохара), 2в та вул. Нікітченка (Дудаєва Джохара), 7а, заявник вказував, що майно на них споруджено позивачем та пов`язаними з ним юридичними особами за власні кошти.

При цьому, всі споруди, розташовані на вищезазначених земельних ділянках не введені в експлуатацію, а отже, як зазначає позивач, не є нерухомим майном.

Станом на сьогодні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про вищезазначені об`єкти саме як об`єкти нерухомого майна. Тому, зокрема, з метою встановлення правового статусу даних об`єктів, вирішення спору щодо належності спірних об`єктів позивачу і подавався позов у даній справі.

Позивач також зазначав, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня будь-яка інформація про речові права на об`єкти майна, однак наявний сам розділ про об`єкти майна із зазначенням інформації про них без зазначення речових прав щодо них, що дає достатні підстави вважати про можливість здійснення реєстраційних дій щодо речових прав на зазначені об`єкти на користь третьої особи, у тому числі, найближчим часом.

З проекту рішення від 08.11.2024 достеменно неможливо встановити перелік конкретних об`єктів, переданих КП «Полтава-Сервіс» у господарське відання, адже у пункті 1 вказаного рішення відповідач обмежується визначенням: «об`єкти, розташовані на земельних ділянках комунальної власності». З цього слідує, як зазначає позивач, що всі об`єкти, розташовані на земельних ділянках, були передані у господарське відання КП «Полтава-Сервіс», у тому числі, об`єкти, розташовані на земельних ділянках комунальної власності, які належать позивачу (заявнику).

Позивач зазначає, що право господарського відання є похідним від права власності, і підлягає державній реєстрації, а відтак, є обґрунтовані підстави вважати за можливе здійснення реєстраційних дій щодо спірного майна за третьою особою.

Разом з цим, позивач вказував, що відповідно до пункту 2 рішення від 08.11.2024 Міськрадою доручено КП «Полтава-Сервіс» провести бухгалтерський облік у відповідність до цього рішення, виступити замовником послуг з проведення технічної інвентаризації та оцінки об`єктів, зазначених в пункті 1 цього рішення, та вчинити дії щодо їх реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вчинення вищезазначених дій, як зазначає позивач, може призвести до фактичної неможливості поновлення порушених прав позивача після задоволення позовної заяви у вказаній справі та необхідності у повторному зверненні до суду.

З вебсайту Prozzoro, https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2025-02-05-000608-a, позивачу стало відомо, що 05.02.2025 між КП «Полтава-Сервіс» та Приватним підприємством «Експертсервіс Україна» укладено договір із закупівлі послуг із незалежної оцінки майна (код згідно ДК 021:2015 79310000-0 - Послуги з проведення ринкових досліджень) за адресами: вул. Героїв України, 2; вул. Шосе Київське, 60а; вул. Джохара Дудаєва, 7а; вул. Джохара Дудаєва, 2в; вул. Великотирновська, 19а.

Представник КП «Полтава-Сервіс» спільно з суб`єктом оціночної діяльності Приватного підприємства «Експертсервіс Україна» здійснили виїзд до об`єктів, що розташовані за адресами: вул. Героїв України, 2; вул. Шосе Київське, 60а; вул. Джохара Дудаєва, 7а; вул. Джохара Дудаєва, 2в; вул. Великотирновська, 19а та які є предметом судового спору у цій справі № 917/2313/24 з метою здійснення оцінки вищезазначених об`єктів та проведення подальшої їх державної реєстрації, що підтверджується доданим до заяви про забезпечення позову відео.

Вищезазначене відео та укладений договір, як зазначає позивач, є доказом того, що Міськрада та КП «Полтава-Сервіс» найближчим часом планують здійснити реєстраційні дії з об`єктами, розташовані за адресами: вул. Героїв України, 2; вул. Шосе Київське, 60а; вул. Джохара Дудаєва, 7а; вул. Джохара Дудаєва, 2в; вул. Великотирновська, 19а та які є предметом судового спору у цій справі № 917/2313/24.

Здійснення державної реєстрації прав КП «Полтава-Сервіс» на спірне майно, істотно порушить права позивача та ускладнить подальше виконання судового рішення, а також зумовить необхідність позивача у зверненні до суду для відновлення порушених прав.

Заявлені у цій справі заходи забезпечення позову, як зазначає позивач, є ефективними та співмірними, з огляду на правовідносини, що склалися у даному спорі.

Необхідність застосування таких заходів забезпечення обґрунтовується тим, що як Міськрада так і КП «Полтава-Сервіс» та інші, будь-які треті особи, у разі неможливості відчуження такого майна на користь третіх осіб, можуть вчиняти різного роду дії, спрямовані, або які матимуть наслідком переміщення або знищення чи псування такого майна, що в свою чергу призведе до нанесення майнової шкоди інтересам позивача, внаслідок чого позивач або втратить своє майно повністю, або його майно втратить частину своїх корисних властивостей.

Застосування вказаних заходів забезпечення позову, як зазначає позивач, жодним чином не буде впливати та порушувати права та законні інтереси сторін у справі, натомість забезпечить позивачу можливість виконання рішення в разі задоволення позову та збереження спірного майна протягом судових розглядів даної справи.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 03.03.2025 у справі № 917/2313/24 (суддя Солодюк О. В.), залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 (Гетьман Р. А. - головуючий, судді: Склярук О. І., Хачатрян В. С.) заяву про забезпечення позову (вх.№1638 від 06.02.2025) задоволено частково; вжито заходи до забезпечення позову; заборонено Міністерству юстиції України та його територіальним органам, державним реєстраторам, а також будь-яким іншим суб`єктам, які наділені владними повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, в тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з реєстрацією права господарського відання КП «Полтава-Сервіс» на об`єкти, розташовані на земельних ділянках комунальної власності за адресами: вул. Героїв України, 2; вул. Шосе Київське, 60а; вул. Джохара Дудаєва, 7 а; вул. Джохара Дудаєва, 2в; вул. Великотирновська, 19а, а саме:

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що докази, наявні в матеріалах справи підтверджують те, що Міськрада та КП «Полтава-Сервіс» дійсно вчиняють підготовчі дії, спрямовані на реєстрацію права господарського відання за КП «Полтава-Сервіс» на об`єкти, розташовані на земельних ділянках комунальної власності у місті Полтаві, за адресами: вул. Героїв України, 2; вул. Шосе Київське, 60а; вул. Джохара Дудаєва, 7а; вул. Джохара Дудаєва, 2в; вул. Великотирновська, 19а. За таких підстав, враховуючи також те, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на спірні об`єкти, є достатньо обґрунтоване припущення вважати, що невжиття такого заходу може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки здійснення державної реєстрації права господарського відання за КП «Полтава-Сервіс» на спірне майно, може істотно ускладнити подальше виконання судового рішення, а також може зумовити необхідність позивача захистити чи відновити своє право шляхом нових звернень до суду. Отже, суди вказали, що захід забезпечення позову шляхом встановлення заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, державним реєстраторам, а також будь-яким іншим суб`єктам, які наділені владними повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, в тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з реєстрацією права господарського відання КП «Полтава-Сервіс» на об`єкти, розташовані на земельних ділянках комунальної власності за адресами: вул. Героїв України, 2, вул. Шосе Київське, 60а, вул. Джохара Дудаєва, 7а, вул. Джохара Дудаєва, 2в, вул. Великотирнівська, 19а, є адекватним та співмірним. Крім того, на думку суду, такий захід забезпечення позову ніяким чином не зашкодить правам Міськради як власнику земельних ділянок, на яких розташоване спірне майно, а також правам КП «Полтава-Сервіс» як постійному користувачу земельних ділянок.

Щодо вжиття у справі № 917/2313/24 заходу забезпечення позову шляхом заборони Міськраді, КП «Полтава-Сервіс» вчиняти будь-які дії щодо об`єктів, спрямовані на їх псування, знищення, демонтаж, переміщення або передання об`єктів, розташованих на земельних ділянках комунальної власності, суди вказали, що матеріали заяви не містять доказів вчинення Міськрадою, КП «Полтава-Сервіс» будь-яких дій, спрямованих на псування, знищення, демонтаж, переміщення або передання спірних об`єктів, розташованих на земельних ділянках комунальної власності. Позивач володіє та користується спірними об`єктами, здійснює на земельних ділянках комунальної власності господарську діяльність, про що зазначає відповідач та третя особа, а також не заперечує і сам позивач, а тому застосування вищезазначеного заходу забезпечення позову є безпідставним та необґрунтованим, і задоволенню судом не підлягає.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

3.1. Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Полтавської області від 03.03.2025 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі № 917/2313/24, Міськрада звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 03.03.2025 у частині вжиття заходів забезпечення позову та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ПП «Карсад І» про вжиття заходів забезпечення позову в повному обсязі.

3.2. Скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вважає, що Господарський суд Полтавської області та Східний апеляційний господарський суд при ухваленні оскаржуваних рішень застосували статті 136 137 140 144 ГПК України без врахування висновків викладених у: постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 та від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22; постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21, а також постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.

Так, скаржник наголошує, що забезпечення позову вжито судами першої та апеляційної інстанцій без врахування наступних обставин, а саме:

відсутності реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду в разі задоволення позову;

відсутності порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача в разі невжиття заходів забезпечення позову;

відсутності зв`язку між застосованими судами заходами забезпечення позову та предметом пред`явлених позовних вимог ПП «Карсад І», а саме того, що прохальна частина позову не містить вимог зобов`язального характеру, за наявності яких суди мали б можливість зробити обґрунтоване припущення щодо неможливості чи істотного ускладнення виконання рішення в разі задоволення позову;

ігнорування приписів частини четвертої статті 75 ГПК України, зокрема обставин встановлених постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025, якою залишено без змін ухвалу Господарського суду Полтавської області від 06.12.2024 у справі № 917/2038/24, якою відмовлено ПП «Карсад І» у задоволенні заяви про забезпечення позову та обставин, встановлених у постанові Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025, якою залишено без змін ухвалу Господарського суду Полтавської області від 18.12.2024 р. у справі № 917/2270/24 про відмову у задоволенні заяви ПП «Карсад І» про забезпечення позову у справі до подання позову;

вжиття заходів забезпечення позову без застосування принципів співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами, внаслідок чого оспорюваними рішеннями створено перешкоди у господарській діяльності третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - КП «Полтава-Сервіс», яке є орендарем земельних ділянок на яких розташоване майно, що становить предмет спору.

3.3. ПП «Карсад І» у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, ухвалу та постанову - залишити без змін.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Міськрада вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень статей 136 137 140 144 ГПК України.

Розглянувши наведені доводи, Верховний Суд зазначає таке.

Предметом касаційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанцій в частині задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Тобто предметом розгляду є питання наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі шляхом встановлення заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, державним реєстраторам, а також будь-яким іншим суб`єктам, які наділені владними повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, в тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з реєстрацією права господарського відання КП «Полтава-Сервіс» на об`єкти, розташовані на земельних ділянках комунальної власності за адресами: вул. Героїв України, 2, вул. Шосе Київське, 60а, вул. Джохара Дудаєва, 7а, вул. Джохара Дудаєва, 2в, вул. Великотирнівська, 19а.

Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні ді (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України від 15.01.2020 № 460-IX); 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України від 15.01.2020 № 460-IX); 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування положень статей 136 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Тим часом обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73 74 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Тобто, крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об`єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 21.05.2020 у справі № 906/20/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).

Верховний Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

4.3. Як установлено вище, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги позивача про визнання права власності на спірне майно.

Отже, з огляду на те, що у цій справі позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому разі має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/8225/20, від 13.01.2021 у справі № 910/9855/20, від 07.10.2021 у справі № 910/2287/21.

Усталена практика Верховного Суду щодо застосування інституту забезпечення позову виходить з того, що у разі, коли спір є немайновим, тобто судове рішення у разі задоволення такого позову не вимагатиме його примусового виконання, не повинна досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а досліджується та оцінюється така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, та те, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Як убачається з матеріалів справи, досліджуючи обґрунтованість доводів позивача та подані ним документи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про існування обставин, наведених заявником на обґрунтування необхідності забезпечення позову, шляхом встановлення заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, державним реєстраторам, а також будь-яким іншим суб`єктам, які наділені владними повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, в тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з реєстрацією права господарського відання КП «Полтава-Сервіс» на об`єкти, розташовані на земельних ділянках комунальної власності за адресами: вул. Героїв України, 2, вул. Шосе Київське, 60а, вул. Джохара Дудаєва, 7а, вул. Джохара Дудаєва, 2в, вул. Великотирнівська, 19а.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що 08.11.2024 Міськрадою прийнято рішення, в якому вирішено закріпити в установленому законодавством порядку на праві господарського відання за КП «Полтава-Сервіс» об`єкти у місті Полтаві, розташовані на земельних ділянках комунальної власності, що перебувають в постійному користуванні підприємства за адресами: вул. Героїв України, 2; вул. Шосе Київське, 60а; вул. Джохара Дудаєва, 7а; вул. Джохара Дудаєва, 2в; вул. Великотирновська, 19а.

У пункті 2 вказаного рішення від 08.11.2024 Міськрадою доручено КП «Полтава-Сервіс» вчинити дії щодо проведення технічної інвентаризації, оцінки та реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно об`єктів, зазначених в пункті 1 цього рішення.

Судами також установлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.02.2025 на виконання вищезазначеного рішення 08.11.2025 між КП «Полтава-Сервіс» та СОД ПП «Експертсервіс Україна» укладено договір № 0101 на виконання послуг із незалежної оцінки майна, згідно з пунктом 1.3 якого об`єктом оцінки є нежитлові будівлі та споруди у м. Полтава за адресами: вул. Героїв України, 2; вул. Шосе Київське, 60а; вул. Джохара Дудаєва, 7а; вул. Джохара Дудаєва, 2в; вул. Великотирновська, 19а.

До матеріалів справи додано документацію з інвентаризації спірних об`єктів, які розташовані на земельних ділянках, що перебувають у постійному користуванні КП «Полтава-Сервіс», а саме Витяги з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва та Технічні паспорти щодо спірних об`єктів майна.

Відтак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, вчинення дій із проведення технічної інвентаризації та оцінки майна (об`єктів) свідчить про вчинення підготовчих дій, спрямованих на реєстрацію речових прав на спірні об`єкти в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому, судами попередніх інстанцій установлено, що з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірних об`єктів вбачається відсутність відомостей про право власності на них.

Отже, надавши оцінку доводам позивача, суди дійшли правильного висновку про те, що наявний зв`язок між заходом забезпечення позову, про який просить позивач, а саме, заборони щодо здійснення реєстраційних дій стосовно об`єктів, розташованих на земельних ділянках комунальної власності до вирішення справи по суті та набрання рішенням законної сили, і предметом позовної вимоги про визнання права власності на спірні об`єкти за позивачем. Зокрема такий захід забезпечить можливість захистити права та інтереси позивача в межах одного цього судового провадження, у разі його задоволення, без нових звернень до суду.

При цьому, як правильно встановлено судами попередніх інстанції, у даному випадку наявне достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття такого заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки здійснення державної реєстрації права господарського відання за КП «Полтава-Сервіс» на спірне майно може зумовити необхідність позивача захистити чи відновити своє право шляхом нових звернень до суду. А отже, цей захід по забезпеченню позову є адекватним та співмірним.

Окремо, Верховний Суд акцентує увагу на тому, що заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 16.05.2023 у справі № 906/151/23 та від 07.02.2022 у справі № 916/3594/21.

Стосовно посилання Міськради на те, що заборона реєстрації права господарського відання не впливає на можливість визнання права власності за позивачем у разі задоволення позову, колегія суддів вказує про наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Відповідно до частини четвертої статті 136 ГК України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Наведене у частині першій статті 136 ГК України обмеження правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника (у певних випадках) використано як єдина ознака, яка відрізняє право господарського відання від права власності. Водночас таке обмеження правомочності означає, що у таких випадках виконавчий орган підприємства, іншої юридичної особи розпоряджається належним підприємству, іншій юридичній особі майном лише за згодою вищого органу управління підприємством, іншої юридичної особи, яким є його засновник. Таким чином, саме підприємству, іншій юридичній особі належить як правомочність володіння, користування, так і правомочність розпорядження належним йому або їй майном у всіх випадках; за загальним правилом таке розпорядження здійснюється виконавчим органом підприємства, іншої юридичної особи, але в окремих випадках необхідна згода вищого органу державного підприємства, іншої юридичної особи.

Отже, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, право господарського відання нерозривно пов`язане з правом власності.

Як вже зазначено вище, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня будь-яка інформація про речові права на спірні об`єкти майна, однак наявний сам розділ про спірні об`єкти, розташовані на земельних ділянках комунальної власності у місті Полтаві, за адресами: вул. Героїв України, 2; вул. Шосе Київське, 60а; вул. Джохара Дудаєва, 7а; вул. Джохара Дудаєва, 2в; вул. Великотирновська, 19а. З урахуванням вищевикладених нормативних положень суди попередніх інстанцій цілком доцільно звернули увагу на те, що реєстрація права господарського відання за третьою особою наділяє останню правом володіти, користуватися та розпоряджатися в певних межах майном, щодо права власності на яке існує спір у даній справі. Крім того, позивач як юридична особа приватного права за змістом позовних вимог просить визнати право приватної власності на спірне майно, в той час як третя особа є комунальним підприємством.

Щодо посилання Міськради на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій преюдиційних обставин, встановлених судами у рішеннях у справах № 917/2038/24 та № 917/2270/24 щодо відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів звертає увагу на таке.

У частині четвертій статті 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин.

Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/14 зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом позовних вимог у справі № 917/2038/24 за позовною заявою ПП «Карсад І» до Міськради є визнання протиправним та скасування рішення від 08.11.2024. За висновками суду заявником не доведено, що заходи забезпечення позову, які він просив застосувати, пов`язані з предметом спору про визнання недійсним рішення відповідача. Суд вказав, що визнання протиправним оскаржуваного рішення Відповідача не залежить від необхідності застосування заявлених заходів, тоді як будь-яких позовних вимог щодо майна, розташованого на земельних ділянках, Позивачем не заявлено (таке майно не є предметом спору).

Водночас, предметом даного спору у справі № 917/2313/24 є саме визнання права власності на спірні об`єкти.

Суди попередніх інстанцій підставно врахували та вказали на те, що відмінність предметів спору у зазначених справах, є одним із визначальних критеріїв, що впливає на вирішення питання про наявність/відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що висновок суду у справі № 917/2038/24 про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову є юридичною оцінкою, наданою судом та не є преюдиційними обставинами, які мають бути враховані судом при розгляді даної справи у розумінні положень частини четвертої статті 75 ГПК України.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що при розгляді заяви ПП «Карсад І» про забезпечення позову у справі № 917/2270/24 до подання позову до Міськради, третя особа - КП «Полтава-Сервіс» про визнання права власності судом встановлено, що єдиним доказом, на який заявник посилається, як на доказ в обґрунтування припущення про існування фактичних обставин, котрі можуть істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав в майбутньому ПП «Карсад І», є рішення від 08.11.2024. Крім того, суд вказав, що відсутній вичерпний перелік об`єктів з їх ідентифікуючими ознаками, переданих КП «Полтава-Сервіс», що унеможливлює встановлення переданих об`єктів.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову у цій справі врахували, що у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які встановлюють перелік спірного майна, його ідентифікуючі ознаки, а саме надані КП «Полтава-Сервіс» Витяги з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва та Технічні паспорти щодо спірних об`єктів майна. Як зазначено судом вище, дії із проведення оцінки майна та технічної інвентаризації спірних об`єктів свідчать про підготовку та вжиття заходів щодо реєстрації речових прав на спірне майно.

При цьому суди врахували, що процесуальне законодавство не обмежує права заявника на повторне звернення з заявою про забезпечення позову, в тому числі у випадку зміни фактичних обставин справи.

Отже, Верховний Суд вважає, що при винесенні оспорюваних ухвали та постанови суди надали оцінку доводам позивача, встановили безпосередній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову і правильно застосували положення статей 136 137 ГПК України, обґрунтовано обравши захід забезпечення позову (в оскаржуваній частині), який відповідає вимогам процесуального законодавства.

Ураховуючи наведене, судова колегія вважає, що вжитий судами попередніх інстанцій захід забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Посилання скаржника як на підставу скасування оскаржуваних ухвали та постанови на те, що заходи забезпечення позову не стосуються майна позивача, що свідчить про те, що у нього відсутнє право, з метою забезпечення ефективного захисту якого у майбутньому суд першої інстанції міг би правомірно вжити заходи забезпечення позову, колегією суддів до уваги не беруться, а вказані обставини судом не досліджуються, оскільки вказані твердження фактично стосуються наявності у позивача підстав для звернення до суду з цим позовом, проте при встановленні наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд не досліджує наявність підстав для задоволення поданого до суду позову. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18.

Решта доводів касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій положень статей 136 137 ГПК України не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

При цьому посилання скаржника у касаційній скарзі на правові висновки щодо застосування положень статей 136 137 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких наведено у тексті касаційної скарги, колегією суддів відхиляються, оскільки відповідна оцінка наданих заявником доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, здійснюється судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин конкретної справи.

З огляду на викладене, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними ухвали та постанови. Оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених судом обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Взявши до уваги вищевикладене, Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що оскаржувані ухвала та постанова є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

5.2. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Полтавської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 03.03.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі № 917/2313/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ