№ 917/631/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 917/631/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій КОЛАН" (далі - Інститут, позивач, скаржник)

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 (головуючий - суддя Геза Т.Д., судді: Мартюхіна Н.О., Плахов О.В.)

у справі № 917/631/19

за позовом Інституту

до Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" (далі - Підприємство, відповідач)

про стягнення заборгованості у сумі 458 727,67 грн.

Історія справи

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2019 року Інститут звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Підприємства про стягнення 458 727,67 грн, з яких: основний борг 436 792,65 грн; пеня (за період з 01.03.2019 по 16.04.2019) 20248,03 грн; 3% річних (за період з 01.03.2019 по 16.04.2019) 1 687 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору найму (оренди) від 29.07.2005 в частині оплати орендної плати за користування об`єктом оренди та відшкодування витрат на утримання нерухомого майна.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.09.2019 (суддя Тимощенко О.М.): позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Інституту 224 667,60 грн основного боргу, 9 561,18 грн пені, 867,89 грн 3% річних, 3 530 грн витрат зі сплати судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

2.2. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що: додаткова угода від 01.10.2012 № 2 та додаткова угода від 03.07.2017 суперечить частині першій статті 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому, відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, вони є нікчемними (неукладеними) та не породжують правових наслідків, оскільки на відміну від договору оренди ці угоди не посвідчені нотаріально; доказів визнання цих угод дійсними в судовому порядку на підставі частини другої статті 220 ЦК України суду не надано; між сторонами існують правовідносин, що виникли на підставі договору від 29.07.2005, відповідно до статті 764 ЦК України, оскільки після закінчення строку дії договору найму, сторони не заперечили проти продовження строку дії договору на той самий строк; обґрунтованою сумою боргу за лютий 2019 року є 206 254,77 грн. Судом першої інстанції здійснено перерахунок пені та 3% річних на суму обґрунтованої заборгованості.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019: апеляційну скаргу Підприємства задоволено; рішення Господарського суду Полтавської області від 09.09.2019 у справі №917/631/19 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволення позовних вимог Інституту до Підприємства відмовлено; стягнуто з Інституту на користь Підприємства судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 10 321,38 грн.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що додаткові угоди від 01.10.2012 № 2 та від 03.07.2017 є нікчемними (неукладеними) та не породжують правових наслідків, а тому договір найму від 29.07.2005 припинив свою дію 29.07.2015, що у свою чергу виключає можливість задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості за цим договором за лютий 2019 року. Суд апеляційної інстанції також зазначив про висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №917/613/19 за позовом Підприємства до Інституту про розірвання договору найму від 29.07.2005 та повернення приміщення з під найму.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду Інститут просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 у справі №917/631/19, залишити в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 09.09.2019, судові витрати покласти на відповідача.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Скаржник зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а саме: частини другої статті 9, частини першої 764 ЦК України, частини першої статті 193, частини четвертої статті 284, частини першої 285 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Інститут вказує на те, що відповідно до приписів статті 764 ЦК України та частини четвертої статті 284 ГК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, тобто у випадку договору найму (оренди) від 29.07.2005 до 29.07.2025.

4.3. Скаржник зазначає, що факт користування Підприємством приміщеннями після 29.07.2015 та відсутність будь-яких вимог з боку Інституту (наймодавця) звільнити ці приміщення, сторонами у судах обох інстанцій не заперечувались, проте обставини визнані сторонами у суді згідно з частиною першою статті 75 ГПК України, судом апеляційної інстанції не були досліджені та враховані.

4.4. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції при зміні рішення суду першої інстанції належними чином не зазначив у мотивувальній і резолютивній частинах судового рішення обґрунтування відсутності правових підстав для стягнення з Підприємства плати за користування нерухомим майном згідно з актом виконаних робіт від 28.02.2019 № 16 та положень частини четвертої 284 ГК України, частини шостої статті 762 ЦК України. Інститут вважає, що судом апеляційної інстанції було свідомо залишено без належного законодавчого обґрунтування факт прийняття без зауважень Підприємством акта виконаних робіт за лютий 2019 року. Судом апеляційної інстанції належним чином не враховано той факт , що у лютому 2019 року відповідачу надані позивачем послуги на суму у розмірі 224 667,60 грн і відповідач ці обставини визнав.

5. Позиція відповідача

5.1. Підприємством 11.02.2020 до Касаційного господарського суду подано відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 без змін.

5.2. Відповідач вказує на судові рішення у справі № 917/613/19 за позовом Підприємства до Інституту про розірвання договору найму та повернення приміщення з під найму.

5.3. Підприємство зазначає про те, що договір найму від 29.07.2005 припинив свою дію 29.07.2015, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості.

5.4. Інститут 15.02.2020 направив на адресу суду касаційної інстанції відповідь відзив, у якому позивач, підтримавши свою касаційну скаргу, зазначив, що відповідачем не спростовано, у відзиві на касаційну скаргу, наявність грошового зобов`язання за договором згідно з частиною четвертою статті 284 ГК України. Інститут просив задовольнити вимоги його касаційної скарги.

6. РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

6.1. Розгляд касаційної скарги Інституту здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 ГПК України.

7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7.1. Підприємством (наймач) та Інститутом (наймодавець) 29.07.2005 укладено Договір найму (оренди) з додатками (далі - Договір).

7.2. Сторони узгодили, зокрема, наступне:

- наймодавець передає, а наймач приймає в строкове платне користування на умовах найму нерухоме майно (далі - об`єкт оренди) визначене даним договором та зобов`язується перераховувати орендну плату на умовах та в строки, що визначаються даним договором (пункт 1.1 Договору);

- предметом найму є нерухоме майно, що знаходиться в місті Полтаві по вул. Фрунзе №153, що розташоване в цілому на земельній ділянці площею 3,13 га, наданій в постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування землею І-ПЛ №002058, виданого виконавчим комітетом Полтавської міської ради 15.11.2002, а саме в найм передається: в будинку Б-4, Б-5 на четвертому поверсі приміщення та предмети за переліком загальною площею 1958,7 кв. м; тимчасова будівля Е-1 площею 11,9 кв. м; в будинку Ж-1: 2 гараж 50,4 кв. м; частина замощення №5 площею 459,0 кв. м, що складає 2 частини об`єкту відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно 7915462 від 29.07.2005 року виданого Полтавським бюро технічної інвентаризації (пункт 1.2 Договору);

- договірна оренда плата складає: 680 700,00 грн у рік з урахуванням відшкодування плати за землю, в тому числі, ПДВ 113 452,00 грн, тобто 56725,00 грн на місяць, в тому числі, ПДВ 9454,17 грн (пункт 4.1 Договору);

- у розрахунки орендної плати не враховується вартість комунальних послуг (пункт 4.2 Договору);

- орендна плата за поточний місяць сплачується авансом на умовах 100% передплати місячної орендної плати не пізніше 10 числа поточного місяця згідно виставленого наймодавцем рахунку-фактури (пункт 4.3 Договору);

- наймач є субспоживачем електроенергії та має окремі лічильники споживання електроенергії. Розрахунки за електроенергію здійснюються на підставі показів лічильника та встановленою електричною потужністю приладів у місцях, де відсутній облік електроенергії (пункт 4.4 Договору);

- розрахунки за спожите тепло та водопостачання здійснюються відповідно до займаних площ та норм споживання (пункт 4.5 Договору);

- сума передплати визначається як сума орендної плати і сума комунальних платежів попереднього місяця. Коригування суми оплати по факту споживання проводиться бухгалтерію наймодавця та наймача (пункт 4.6 Договору);

- за несвоєчасну оплату орендної плати у термін, зазначений у пункті 4.3 Договору, наймач сплачує наймодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки України за кожний прострочений день (пункт 5.2.1 Договору);

- даний договір укладений терміном на 10 років: з 25.07.2005 року по 09.07.2015 року включно за письмовою згодою сторін договір може бути пролонгований на новий узгоджений строк (пункт 7.1 Договору);

- зміни і доповнення до договору можуть вноситись за згодою сторін і подаються сторонами письмово і розглядаються протягом 10 днів з моменту одержання відповідної пропозиції (пункт 7.2 Договору);

- цей договір є укладеним з моменту державної реєстрації. Цей договір підлягає державній реєстрації (пункт 7.7 пункт 7.8 Договору).

7.3. Даний договір 29.07.2005 посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А.В.

7.4. Сторонами 01.10.2012 підписано додаткову угоду № 2 до договору найму (оренди) від 29.07.2005, якою сторони виклали пункт 7.1 у наступній редакції: "даний договір укладений терміном на 15 років: з 29.07.2005 по 09.07.2020 включно. По письмовій згоді сторін договір може бути пролонгований на новий узгоджений строк".

Даний пункт набуває чинності 01.01.2013.

7.5. Сторонами 03.07.2017 підписано додаткову угоду до договору найму (оренди) від 29.07.2005, в якій сторони погодили наступне:

- змінили та виклали в наступній редакції пункт 1.2 Договору: "предметом найму є: нерухоме майно, що знаходиться в місті Полтаві по вул. Європейській, №153, що розташоване в цілому на земельній ділянці площею 3,13 га, наданій в постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування землею І-ПЛ №002058 виданого виконавчим комітетом Полтавської міської ради 15.11.2002 року, а саме в найм передається: в будинку Б-4, Б-5 на четвертому поверсі приміщення та предмети загальною площею 1347,1 кв. м, тимчасова будівля Е-1 площею 11,9 кв. м; в будинку Ж-1: гараж 50,4 кв. м, частина замощення №5 площею 459,0 кв.м, що складає 2/25 частини об`єкту, відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно 7915462 від 29.07.2005 року виданого Полтавським бюро технічної інвентаризації".

- пункт 4.1 Договору змінили та виклали в наступній редакції: "договірна оренда плата складає: 2 213 691,76 грн у рік з урахуванням відшкодування плати за землю, в тому числі ПДВ 368 948,63 грн, тобто 184 474,31 грн на місяць, в тому числі ПДВ 30 745,72 грн. На момент підписання цієї додаткової угоди до договору при подальших розрахунках враховується індекс інфляції та зміни податкової ставки на землю, податок на нерухоме майно. Вартість 1 кв. м. площі з ПДВ складає: інженерно-лабораторний комплекс - 120,08 грн, склади 72,58 грн, гараж 72,44 грн, автостоянка 30,35 грн";

- пункт 4.3 Договору змінили та виклали в наступній редакції: "орендна плата за поточний місяць сплачується авансом на умовах 100% передплати місячної орендної плати не пізніше 01 числа поточного місяця згідно виставленого наймодавцем рахунку-фактури. У разі, якщо перше число припадає на вихідний (неробочий) день, то орендна плата за поточний місяць сплачується авансом на умовах 100% передплати місячної орендної плати на наступний робочий день поточного місяця".

7.6. Відповідно до акта приймання-передачі орендованого майна-приміщень від 01.07.2017, наймач в особі адміністративного директора Кураси Сергія Миколайовича від наймодавця в особі генерального директора Колтунова Георгія Анатолійовича отримав частину орендованих приміщень за адресою: м. Полтава, вул. Європейська , 153 , в будинку Б-4, Б-5 на 4-му поверсі загальною площею 1347,1 кв. м, тимчасову будівлю Е-1 площею 11,9 кв. м; в будинку Ж-1: гараж 50,4 кв. м, частина замощення № 5 площею 459,0 кв.м, що складає 2/25 частини об`єкту, відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно 7915462 від 29.07.2005 року виданого Полтавським бюро технічної інвентаризації.

Названий акт підписаний представниками сторін.

8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

8.1. Відповідно до частини другої Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

8.2. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

8.3. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

9.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Підприємства 458 727,67 грн, з яких: основний борг за Договором 436 792,65 грн; пеня (за період з 01.03.2019 по 16.04.2019) 20 248,03 грн; 3% річних (за період з 01.03.2019 по 16.04.2019) 1 687 грн на підставі Договору найму (оренди) нерухомого майна від 29.07.2005.

9.2. Правовідносини, що склались між сторонами регулюються спеціальними нормами Цивільного кодексу України, Параграфу 4 глави 58, Найм будівлі або іншої капітальної споруди.

9.3. Відповідно до статей 793 794 ЦК України право користування будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), виникає на підставі укладеного у письмовій формі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), і у разі укладення на строк не менш як три роки, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до закону.

Отже, вказаними спеціальними нормами ЦК України встановлено вимоги щодо форми договорів даного виду.

9.4. Відповідно до статей 215 220 236 640 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Тобто у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення такий договір є нікчемний, а нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення, та не підлягає визнанню таким у судовому порядку. Натомість договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

9.5. З умов договору найму (оренди) нерухомого майна від 29.07.2005 вбачається, що він укладений на строк 10 років, тому відповідно до статей 793 та 794 ЦК України, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

9.6. Сторонами додержано вимоги Закону щодо форми даного договору стосовно нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

9.7. Додатковою угодою від 01.10.2012 №2 до договору найму (оренди) від 29.07.2005 дію вказаного договору продовжено на 5 років.

9.8. Відповідно до статті 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

9.9. Отже, додаткова угода від 01.10.2012 № 2 також підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Проте, як вірно було зазначено судом апеляційної інстанції, з огляду на недодержання сторонами форми щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації додаткової угоди № 2, якою сторонами продовжено строк дії договору, вона є нікчемною і не створює прав та обов`язків для сторін, а отже договір найму (оренди) від 29.07.2005 року припинив свою дію 29.07.2015.

9.10. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що додаткова угода від 03.07.2017, якою змінено предмет договору та розмір орендної плати, є також нікчемною (неукладеною) та не породжує правових наслідків, оскільки сторонами під час її укладання порушено вимоги частини першої статті 220 ЦК України.

9.11. Доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції щодо припинення дії договору 29.07.2015 не спростовують.

9.12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інститутом передано, а Підприємством прийнято майно (частина орендованих приміщень) за адресою: м. Полтава, вул. Європейська , 153 , в будинку Б-4, Б-5 на 4-му поверсі загальною площею 1347,1 кв. м, тимчасову будівлю Е-1 площею 11,9 кв. м; в будинку Ж-1: гараж 50,4 кв. м, частина замощення № 5 площею 459,0 кв.м.

9.13. Відповідачем не заперечується факт користування Підприємством названим майном у спірний період. Судами попередніх інстанцій не встановлено, а сторонами не надано суду доказів повернення вказаного майна Інституту.

9.14. Як вже зазначалося, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Інституту, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Договір припинив свою дію 29.07.2015, а тому безпідставним є стягнення боргу за лютий 2019 року за названим договором. Проте, судом апеляційної інстанції не враховано, що припинення договору оренди шляхом припинення строку дії договору найму не звільняє відповідача від сплати орендної плати за час фактичного користування майном. Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди. Так суд мав самостійно перевірити доводи сторін щодо користування Підприємцем переданим Інститутом майном у спірний період та відшкодування коштів, пов`язаних з його використанням без належного оформлення на нього.

9.15. Проте, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

9.16. Крім того, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не досліджено того: чи було повернуто відповідачем майно, шляхом підписання акта приймання-передачі; чи продовжував відповідач користуватись цим майном фактично у спірний період, якщо так то, чи є факт неповернення відповідачем орендованого майна позивачу наслідком його недобросовісної поведінки як контрагента позивача; чи вживались відповідачем дії щодо повернення майна переданого у найм; чи вчинялись відповідачем дії, спрямовані на свідоме уникнення повернення майна орендодавцю; чи порушив відповідач-орендар внаслідок неповернення спірного майна право позивача-орендодавця на мирне володіння належним йому майном в розумінні пункту 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та його права як власника майна; яким чином позивачем нараховано орендна плата за користування майном, з чого вона складається, чи заперечує відповідач та якщо так то у якій частині проти суми боргу за оренду майна у лютому 2019 року.

9.17. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, під час визначення розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

9.18. Також, суди попередніх інстанцій не перевірили чи у спірний період позивач-орендодавець не вчиняв дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від відповідача-орендаря.

9.19. Таким чином, судами попередніх інстанцій не встановлено дійсних обставин справи та правовідносин які склалися між сторонами спору, на підставі оцінки доказів наявних у матеріалах справи та обставин проти яких не заперечують сторони.

9.20. Враховуючи викладене у розділі 9 цієї постанови, частково беруться до уваги доводи касаційної скарги Інституту.

9.21. Доводи Підприємства щодо обґрунтованості та законності рішення суду апеляційної інстанції відхиляються судом касаційної інстанції, з огляду на викладене у розділі 9 цієї постанови.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

10.2. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

10.3. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, вичерпно не з`ясував усі фактичні обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Полтавської області від 09.09.2019 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

10.4. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

10.5. З огляду на викладене касаційна скарга Інституту підлягає частковому задоволенню.

11. Судові витрати

11.1. Враховуючи, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій КОЛАН" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 09.09.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 у справі №917/631/19 скасувати.

Справу № 917/631/19 передати на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос