№ 918/693/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/693/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

ОГП: Зарудяна Н.О.,

позивача: не з`явились,

відповідача: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024

та рішення Господарського суду Рівненської області від 06.03.2024

у справі № 918/693/23

за позовом Керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тараканівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів 363 192,27 грн,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року Керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тараканівської сільської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія»), в якій просив:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 09.02.2021 до договору № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020, укладеного між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";

- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 02.03.2021 до договору № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020, укладеного між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";

- визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 18.08.2021 до договору № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020, укладеного між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";

- визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 02.09.2021 до договору № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020, укладеного між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";

- визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 02.09.2021 до договору № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020, укладеного між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";

- визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 22.09.2021 до договору № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020, укладеного між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";

- визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 23.09.2021 до договору № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020, укладеного між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";

- визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 11.10.2021 до договору № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020, укладеного між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";

- визнати недійсною додаткову угоду № 9 від 26.10.2021 до договору № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020, укладеного між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";

- визнати недійсною додаткову угоду № 10 від 09.11.2021 до договору № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020, укладеного між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";

- визнати недійсною додаткову угоду № 11 від 03.12.2021 до договору № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020, укладеного між Тараканівською сільською радою та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";

- стягнути з ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Тараканівської сільської ради кошти у розмірі 363 192,27 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", тому їх слід визнати недійсними, а розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватися за ціною, вказаною в основному договорі № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020. Внаслідок неправомірного збільшення ціни на електроенергію шляхом укладання спірних додаткових угод мала місце переплата коштів у розмірі 363 192,27 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.03.2024 (суддя Бережнюк В.В.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 (колегія суддів у складі: Крейбух О.Г. - головуючий, Грязнов В.В., Павлюк І.Ю.), позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди № 1-11 та стягнуто з відповідача на користь Тараканівської сільської ради 363 192,27 грн.

Судами обох інстанцій встановлено, що Тараканівською сільською радою проведено закупівлю UA-2020-11-27-002343-с за предметом: "Електрична енергія".

31.12.2020 між Тараканівською сільською радою (замовник) та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (постачальник) укладено договір № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії.

Згідно з п. 1.2 договору, умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 (далі ПРРЕЕ).

Згідно з п. 2.1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу (за кодом ДК 021:2015 - 09310000-5 Електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 2.2 договору, загальна кількість електричної енергії за цим договором - 519560 кВт/год.

Строк (термін) поставки (передачі) товару з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно (п. 3.1 договору).

За змістом пунктів 5.1, 5.2 договору загальна ціна даного договору становить 980 000,00 грн, у т.ч. ПДВ (20%) 163 333,33 грн. Ціна за одиницю електричної енергії визначається у додатку 2 "Комерційна пропозиція" до договору. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, яка зазначена у додатку № 2 до договору.

Відповідно до додатку № 2 до договору № 4108-ВЦ/601 на постачання електричної енергії від 31.12.2020 ціна за електричну енергію становить 1 кВт/год становить 1,88621185 грн з ПДВ (1,57184285 грн без ПДВ).

Згідно з п. 13.1 договору цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами, але не раніше 01.01.2021, та діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до п. 13.9 договору умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" - згідно з ч. 6 ст. 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені роздруківки з веб-сайту Звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП "Оператор ринку" або інший документ органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.

Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення.

У подальшому після укладення договору між сторонами неодноразово укладались додаткові угоди, а саме:

-додатковою угодою № 1 від 09.02.2021 на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку, визначено, що ціна за 1 кВт/год спожиту електричну енергію за становить 1,72887 грн/кВт/год без ПДВ (2,074644 грн/кВт/год з ПДВ) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з січня 2021 року (збільшено ціну на 9,99 %);

-додатковою угодою № 2 від 02.03.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку, визначено, що ціна за 1 кВт/год спожиту електричну енергію за становить 1,87222 грн/кВт/год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з лютого 2021 року (збільшено ціну на 19,11 %);

-додатковою угодою № 3 від 18.08.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку, визначено, що ціна за 1 кВт/год спожиту електричну енергію за становить 2,02989 грн/кВт/год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.08.2021 (збільшено ціну на 29,14%);

-додатковою угодою № 4 від 02.09.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку, визначено, що ціна за 1 кВт/год спожиту електричну енергію за становить 2,20331 грн/кВт/год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 16.08.2021 (збільшено ціну на 40,17%);

- додатковою угодою № 5 від 02.09.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку, визначено, що ціна за 1 кВт/год спожиту електричну енергію за становить 2,39406 грн/кВт/год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 26.08.2021 (збільшено ціну на 52,30 %);

-додатковою угодою № 6 від 22.09.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку, визначено, що ціна за 1 кВт/год спожиту електричну енергію за становить 2,58286 грн/кВт/год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.09.2021 (збільшено ціну на 64,32 %);

-додатковою угодою № 7 від 23.09.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку, визначено, що ціна за 1 кВт/год спожиту електричну енергію за становить 2,75568 грн/кВт/год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 14.09.2021 (збільшено ціну на 75,32 %).

-додатковою угодою № 8 від 11.10.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку, визначено, що ціна за 1 кВт/год спожиту електричну енергію за становить 2,97453 грн/кВт/год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 15.09.2021 (збільшено ціну на 89,24 %).

-додатковою угодою № 9 від 26.10.2021, на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку, визначено, що ціна за 1 кВт/год спожиту електричну енергію за становить 3,24232 грн/кВт/год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.10.2021 (збільшено ціну на 106,28 %).

-додатковою угодою № 10 від 09.11.2021 на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку, визначено, що ціна за 1 кВт/год спожиту електричну енергію за становить 3,53686 грн/кВт/год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 14.10.2021 (збільшено ціну на 125,01 %).

-додатковою угодою № 11 від 03.12.2021 на підставі коливання ціни на електричну енергію на ринку, визначено, що ціна за 1 кВт/год спожиту електричну енергію за становить 3,86083 грн/кВт/год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 05.11.2021 (збільшено ціну на 145,62 %) /т. 1 а.с. 40-63/.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Внаслідок укладення додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару на 145,62 %.

TOB "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на виконання договору поставлено 326 989 кВт/год електричної енергії на загальну суму 979 962,80 грн з ПДВ, а саме згідно з актами приймання-передачі:

-№ А-6072597021 за січень 2021 року - 32 142 кВт/год на суму 66 683,20 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень № 1, № 1, № 14, № 21, № 26 № 37, від 15.02.2021;

-№ А-6073116797 за лютий 2021 року - 43 802 кВт/год на суму 90 873,60 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень № 5, № 5, №16, № 35, № 73, № 76, № 80 від 15.03.2021;

-№ А-6072597021 за березень 2021 року - 17 кВт/год на суму 35,27 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжного доручення № 6 від 26.03.2021;

-№ А-6074386290 за березень 2021 року - 39 410 кВт/год на суму 96 075,77 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень № 7, № 8, № 29, № 61, № 126, № 138, № 152 від 21.04.2021;

- № А-6121949710 за квітень 2021 року - 25 099 кВт/год на суму 56 389,04 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень № 8, № 9, № 32, № 67, № 142, № 150, № 186 від 13.05.2021;

-№ А-6076088704 за травень 2021 року - 19 971 кВт/год на суму 44 868,00 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень № 11, № 40, № 93, № 187, № 195, № 228 від 11.06.2021;

-№ А-6188821836 за червень 2021 року - 24 881 кВт/год на суму 55 899,27 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень № 20, № 48, № 125, № 253, № 253, № 277, від 20.07.2022; № 11 від 26.07.2021;

-№ А-6077721501 за липень 2021 року - 8 356 кВт/год на суму 18 773,11 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень № 13, № 26, № 50, № 144, № 289, № 303 від 17.08.2021;

-№ А-6172185214 за серпень 2021 - 13 810 року кВт/год на суму 35 736,82 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень № 16, № 35, № 56, № 165, № 305, № 328, № 333 від 20.09.2021;

-№ 489000048/9/1 за вересень 2021 року - 16 286 кВт/год на суму 54 671,51 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень № 51, № 60, № 193, № 351, № 353 від 21.10.2021, № 378 від 25.10.2021;

-№ 489000048/10/1 за жовтень 2021 року - 30 921 кВт/год на суму 126 652,35 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень № 55, № 67, № 222, № 389, № 414, № 438 від 25.11.2021;

-№489000048/11/1 за листопад 2021 року - 30 767 кВт/год на суму 140 951,80 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень № 19, № 59, № 72, № 243, № 413, № 456, № 478 від 15.12.2021;

-№ 489000048/12/1 за грудень 2021 року - 41 527 кВт/год на суму 192 353,06 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень № 81 від 29.12.2021, № 23, № 66, № 80, № 82, № 278, № 443, № 502, № 601 від 30.12.2021.

Дубенською окружною прокуратурою відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" скеровано на адресу Тараканівської сільської ради лист № 51-1592вих-23 від 18.05.2023, яким повідомлено, що додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії № 4108-ВЦ/601 від 31.12.2020 не відповідають вимогам ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та підлягають відповідно до ст. 203 215 ЦК України визнанню недійсними.

Також у зазначеному листі керівник Дубенської окружної прокуратури просив надати інформацію щодо вжиття Тараканівською сільською радою заходів цивільно-правового характеру щодо усунення описаних у листі порушень, а саме оскарження 11 додаткових угод до договору про постачання електричної енергії № 4108-ВЦ/601 від 31.12.2020 та стягнення з постачальника ТОВ "РОЕК" 363 192,27 грн надмірно сплачених коштів.

Тараканівська сільська рада у наданій відповіді (лист від 22.05.2023 № 07-27/1112/23) повідомила, що оскарження додаткових угод до договору про постачання електричної енергії № 4108-ВЦ/601 від 31.12.2020 та заходи щодо стягнення коштів радою не здійснювались.

Дубенська окружна прокуратура у листі № 51-2181ВИХ-23 від 30.06.2023 повідомила Тараканівську сільську раду про звернення до Господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Тараканівської сільської ради до ТОВ "РОЕК" про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії № 4108-ВЦ/601 від 31.12.2020 та стягнення 363 192,27 грн, відповідно до ст. 1311 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Враховуючи вищезазначені обставини, керівник Дубенської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій неправильно застосували норми матеріального права - п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 17.04.2018 у справі №910/34333/17, від 25.11.2021 у справі №917/269/21, від 07.12.2021 у справі №903/865/20, від 14.07.2022 у справі №909/1285/21, від 29.08.2023 у справі №910/5958/20. За твердженнями скаржника, саме Держаудитслужба здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. При цьому звернення прокурора з позовними вимогами в інтересах позивача є передчасним, оскільки уповноваженим органом здійснювати моніторинг державних закупівель і реагувати на виявлені порушення, у тому числі, пред`являти підконтрольним установам обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких порушень та звертатись до суду в інтересах держави в разі незабезпечення виконання вимог визначено Держаудитслужбу. Також ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" не передбачено проведення моніторингу державних закупівель та постановлення висновків щодо незаконності господарської діяльності підприємств, установ, організацій. Звідси скаржник зазначає, що прокурор згідно із законом має повноваження звертатися до суду в інтересах держави виключно за наявності матеріалів проведеної перевірки та встановленого порушення Держаудитслужбою, яка протягом розумного строку на звернення до суду щодо виявленого порушення не відреагувала належним чином. Суди попередніх інстанцій без належних та допустимих доказів щодо порушення сторонами договору законодавства в сфері публічних закупівель при укладенні спірних додаткових угод до договору (висновку Держаудитслужби), дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог прокурора. Крім цього, відповідач вказує на відсутність висновку Верховного суду з питань надання права/повноважень, згідно з Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру", прокурору самостійного здійснення моніторингу публічних закупівель, а також стверджувати про порушення вимог законодавства, оскільки згідно з ч. 4 ст. 7, ч.ч. 1, 6 ст. 8 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", п. 1, п.п. 3, 4, 9 п. 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (далі - Положення № 43), лише Держаудитслужба здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.08.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 26.07.2024.

До Верховного Суду 25.07.2024 від Керівника Дубенської окружної прокурати Рівненської області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях ч. 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що компетентним органом, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є Тараканівська сільська рада, як замовник закупівлі за договором, сторона оспорюваних правочинів, особа, яка є розпорядником бюджетних коштів та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету згідно з законодавством України і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

Дубенською окружною прокуратурою відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" скеровано на адресу Тараканівської сільської ради відповідний лист № 51-1592вих-23 від 18.05.2023, яким повідомлено, що додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії № 4108-ВЦ/601 від 31.12.2020 не відповідають вимогам ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та підлягають у відповідності до ст. 203 215 ЦК України визнанню недійсними.

Таким чином, прокурор, відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомив Тараканівську сільську раду про встановлені порушення вимог чинного законодавства, а також висловив прохання про надання інформації з приводу того, чи вживатиме остання заходи до усунення порушень. Однак, за змістом листування у відповідь Тараканівською сільською радою заходи до усунення порушень радою не вживалися.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що прокурором доведено наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді та виконано приписи ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом повідомлення про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави, а саме направлено повідомлення позивачу про намір звернутися до господарського суду в його інтересах із зазначеним позовом.

Ураховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи у цій частині, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність прокурором наявності підстав для представництва в суді інтересів держави.

При цьому підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави.

Указаний висновок судів не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, тому доводи скаржника у цій частині є необґрунтованими.

У контексті наведеного Суд також звертається до правової позиції Великої Платати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, щодо застосування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Суд відзначає, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин. У даній справі місцевий та апеляційний господарські суди дійшли заснованого на законі висновку про те, що прокурор мав повноваження для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в Селищної ради, як органу, що здійснює, зокрема, розподілення та контроль за використанням бюджетних коштів громади.

Верховний Суд також відмічає, що доводи відповідача стосовно того, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель були предметом розгляду в постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 918/323/23.

Так, у справі № 918/323/23, правовідносини у якій є подібними до правовідносин цієї справи, яка розглядається, Керівник Сарненської окружної прокуратури, виступаючи в інтересах держави в особі Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", в якому просив суд визнати недійсними додаткову угоду № 2 від 07.10.2022, додаткову угоду № 3 від 10.10.2022, додаткову угоду № 4 від 11.10.2022 до договору на постачання електричної енергії № 13118-ВЦ від 31.08.2022, які укладені між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області і Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", а також стягнути кошти у розмірі 12 067,34 грн.

Верховний Суд у наведеній постанові від 05.03.2024 у справі № 918/323/23, розглядаючи доводи товариства стосовно того, що уповноваженим органом у спірних правовідносинах є саме Держаудитслужба, виходив, зокрема із того, що прокурор мав повноваження для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Березівської сільської ради, як органу, що здійснює, зокрема, розподілення та контроль за використанням бюджетних коштів громади, а також врахував правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, відповідно до якого, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них. З урахуванням викладеного, Верховний Суд відхилив доводи Товариства про те, що прокурор помилково визначив раду уповноваженим органом у спірних правовідносинах.

Окрім того, в постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 918/308/23, ухваленій в подібних правовідносинах, за позовом Керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 139 061,19 грн, викладено такі правові висновки: "8.39. За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 зі справи № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

8.40. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначено про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

8.41. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

8.43. Зважаючи на викладене, виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих Прокурором, та враховуючи, що Володимирецька селищна рада є стороною правочину, до якого були укладені оспорювані додаткові угоди, втім, не звернулася до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від Прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Володимирецької селищної ради та звернення до суду із вказаним позовом. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 зі справи № 927/366/22 і Суд у справі № 910/40/23 не вбачає підстав для відступу від неї."

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.03.2024 у справі № 918/323/23, від 07.03.2024 у справі № 918/308/23.

За наведеного, доводи відповідача про неправильне застосування/неврахування судами положень законодавства щодо представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування у спорах про визнання недійсними додаткових угод до договорів, укладених на підставі Закону України "Про публічні закупівлі", а також відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Суд також не приймає до уваги доводи скаржника про те, що суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, стосовно порядку звернення прокурора до суду в інтересах держави, оскільки зміст наведеної постанови не свідчить про те, що касаційний суд викладав у ній висновок про те, що Держаудитслужба є єдиним належним органом, в інтересах якого прокурор може пред`явити позов про визнання недійсними додаткових угод до договору, укладеного за результатом проведення публічної закупівлі, чи що пред`явленню такого позову повинна передувати відповідна фінансова перевірка Держаудитслужби, як про це стверджує скаржник. А тому, відповідні доводи касаційної скарги відхиляються як безпідставні.

Окрім того, як уже було наголошено вище, Верховний Суд у наведених вище постановах у справах № 918/323/23, № 918/308/23 викладав висновок про підставність звернення прокурора до суду в інтересах органів місцевого самоврядування після підтвердження їх бездіяльності в усуненні порушень законодавства в сфері публічних закупівель, виявлених прокурором.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 вказала на те, що позов, який пред`являється особою, яка не була учасником правочину про визнання правочину недійсним, повинен бути пред`явлений до всіх учасників такого правочину. В наведеній справі позов був пред`явлений одним із подружжя до іншого про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, набутого в шлюбі, відчуженого на користь третіх осіб. Тобто в наведеній справі позов був пред`явлений не стороною правочину та відповідачами були визначені не всі учасники правочину. Водночас, у цій справі, яка розглядається, позов пред`явлений в інтересах сторони договору, що свідчить про нерелевантність посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19.

Також Суд зазначає, що інші постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник, а саме від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21, від 17.04.2018 у справі № 910/3433/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 13.04.2022 у справі № 815/1484/1, не є релевантними до даної справи у контексті доводів касаційної скарги, оскільки: (1) правовідносини в наведених справах не стосуються визнання недійсними додаткових угод/договорів, укладених з порушенням законодавства про публічні закупівлі, установлені фактичні обставини наведених справ суттєво відрізняються від обставин цієї справи, яка розглядається; (2) у наведених скаржником постановах відсутні висновки щодо виключних повноважень Держадитслужби на оскарження додаткових угод/договорів, укладених з порушенням законодавства про публічні закупівлі.

Окрім того, як уже було зазначено, висновки судів щодо питання застосування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" відповідають актуальній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Наведені вище доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" вказаного не спростовують, а тому відхиляються Судом як необґрунтовані.

Звідси, доводи скаржника, обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також не свідчать про наявність підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Колегія суддів також наголошує, що доводів на спростування висновків судів по суті розгляду спору щодо застосування приписів п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" касаційна скарга не містить.

Водночас, висновки судів, зокрема суду апеляційної інстанції, відповідають останній актуальній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладеній у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Інші доводи касаційної скарги відповідача підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені ст. 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні також не має, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 та рішення Господарського суду Рівненської області від 06.03.2024 у справі № 918/693/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.