№ 918/753/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 918/753/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Дроботової Т. Б.,

секретар судового засідання - Гогусь В. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Геращенко О. М. (адвоката),

відповідача - Паски В. В. (самопредставництво),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 (колегія суддів: Миханюк М. В. - головуючий, Коломис В. В., Саврій В. А.), рішення Господарського суду Рівненської області від 05.10.2021 (суддя Торчинюк В. Г.) і додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 19.10.2021 (суддя Торчинюк В. Г.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединий-Буд"

до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лебединий-Буд" (далі - ТОВ "Лебединий-Буд") звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській області (далі - Регіональне відділення ФДМ), в якому просило суд визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ Регіонального відділення ФДМ від 09.04.2021 № 239 "Про відмову у погодженні на здійснення невід`ємних поліпшень" (далі - спірний наказ), а також зобов`язати Регіональне відділення ФДМ внести до бази даних інформаційно-пошукової підсистеми Фонду державного майна України "Етап - Оренда" інформацію про зміст внесених ТОВ "Лебединий-Буд" невід`ємних поліпшень, витрат на поліпшення та джерело їх фінансування.

1.2. Позовна заява мотивована тим, що між позивачем як орендарем та відповідачем як орендодавцем було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Позивач, враховуючи, що стан орендованого державного майна потребував поліпшень, звернувся у лютому 2020 року до орендодавця для отримання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого нерухомого майна. Листом від 23.04.2020 № 11-02-1258 Регіональне відділення ФДМ надало згоду на проведення невід`ємних поліпшень. У липні 2021 року ТОВ "Лебединий-Буд" дізналося про спірний наказ Регіонального відділення ФДМ про відмову у погодженні на здійснення невід`ємних поліпшень. Як стверджує позивач, на момент отримання спірного наказу, ТОВ "Лебединий-Буд" вже здійснив невід`ємні поліпшення орендованого майна. Крім того, як зауважував позивач, після надання згоди на здійснення поліпшень, прийняття рішення щодо відмови у погодженні на їх здійснення виходить за межі повноважень відповідача, тому спірний наказ не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права орендаря. Позивач зауважував, що відповідач порушив пункт 10 Порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, який затверджений наказом Фонду державного майна України 25.05.2018 № 686, оскільки не вніс до інформаційно-пошукової підсистеми Фонду державного майна України "Етап - Оренда" інформацію про зміст внесених ТОВ "Лебединий-Буд" невід`ємних поліпшень, витрат на поліпшення та джерело їх фінансування.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області позов ТОВ "Лебединий-Буд" задоволено. Визнано протиправним (незаконним) та скасовано спірний наказ Регіонального відділення ФДМ від 09.04.2021 № 239 "Про відмову у погодженні на здійснення невід`ємних поліпшень". Зобов`язано Регіональне відділення ФДМ внести до бази даних інформаційно-пошукової підсистеми Фонду державного майна України "Етап - Оренда" інформацію про зміст внесених ТОВ "Лебединий-Буд" невід`ємних поліпшень, витрат на поліпшення та джерело їх фінансування. Вирішено стягнути з Регіонального відділення ФДМ на користь ТОВ "Лебединий-Буд" 4540,00 грн судового збору.

2.2. Обґрунтовуючи рішення, суд послався на положення статей 2, 21 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", Закону України "Про Фонд державного майна", Положення "Про Регіональне відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях", затвердженого Наказом ФДМУ від 22.04.2019 № 402, рішення Європейського суду з прав людини, статті 16 Цивільного кодексу України, статті 19 Конституції України, абзацу 3 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019, частини 6 статті 283, статті 284 Господарського кодексу України. Суд зазначив, що оскільки орендодавець надав згоду позивачеві на проведення невід`ємних поліпшень орендованого ним майна, і матеріалами справи підтверджено, що позивач здійснив невід`ємні поліпшення, тому орендодавець не мав права приймати рішення про відмову у наданні такої згоди у формі спірного наказу. Крім того, суд зазначив, що позивачем дотримано вимоги законодавства та умови договору оренди щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна. Відтак Регіональне відділення ФДМ було зобов`язане внести до бази даних інформаційно-пошукової підсистеми Фонду державного майна України "Етап - Оренда" інформацію про зміст поліпшень, витрати на поліпшення та джерело їх фінансування, оскільки згода на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна була надана відповідачем 23.04.2020 № 11-02-1258 у формі листа, а спірний наказ відповідача та невнесення відповідачем до ІПС "Етап-Оренда" інформації порушує права за охоронювані законом інтереси орендаря.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 19.10.2021 у справі № 918/753/21 заяву ТОВ "Лебединий-Буд" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Вирішено стягнути з Регіонального відділення ФДМ на користь ТОВ "Лебединий-Буд" 8000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Лебединий-Буд" про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.

2.4. Суд першої інстанції, мотивуючи додаткове рішення, послався на положення статей 123 126 244 Господарського процесуального кодексу України, статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

2.5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 рішення Господарського суду Рівненської області від 05.10.2021 та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 19.10.2021 у справі № 918/753/21 залишено без змін.

2.6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, визнав доводи апеляційної скарги безпідставними та необґрунтованими.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Регіональне відділення ФДМ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021, рішення Господарського суду Рівненської області від 05.10.2021, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовної заяви ТОВ "Лебединий-Буд" відмовити в повному обсязі. Скаржник просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 19.10.2021 у справі № 918/753/21 в частині задоволення вимог; прийняти нове рішення, яким у задоволені заяви ТОВ "Лебединий-Буд" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити, судові витрати у справі покласти на ТОВ "Лебединий-Буд".

3.2. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень неправильно застосували норми матеріального права, зокрема Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-ХІІ, який втратив чинність та не поширював свою дію на правовідносини, що склалися між сторонами, та порушили норми процесуального права, зокрема положення статті 90 Господарського процесуального кодексу України. Регіональне відділення ФДМ вважає, що суди застосували зазначені норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.09.2019 у справі № 922/3129/18 (пункти 7.8 та 7.9 постанови), від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 11.08.2018 у справі № 905/1926/16 (щодо способу захисту), від 26.05.2021 у справі № 918/977/20 (щодо застосування статті 58 Конституції України), від 16.02.2021 у справі № 927/645/19 (пункти 7.37 - 7.48, 7.57 постанови), від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 (щодо стандарту доказування); від 04.12.2018 у справі № 910/4103/18 (пункти 14 та 23 постанови), від 10.02.2021 у справі № 817/777/16 (щодо помилки технічного характеру).

Регіональне відділення ФДМ зазначає, що додаткове рішення від 13.10.2021 та постанова від 07.12.2021 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу ухвалені без врахування правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у випадках, коли погодження на здійснення невід`ємних поліпшень було надано помилково, а в подальшому Регіональним відділенням ФДМ прийнято рішення про відкликання такого дозволу з метою виправлення допущеної помилки з огляду на те, що орендар не мав права отримувати дозвіл на здійснення невід`ємних поліпшень, оскільки договір оренди було укладено на підставі Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (№ 2269-ХІІ) без проведення аукціону, а на момент погодження здійснення невід`ємних поліпшень набрав чинності Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ, яким передбачено, що підставами для прийняття рішення про відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід`ємних поліпшень є отримання орендарем майна в оренду без проведення аукціону або конкурсу.

Регіональне відділення ФДМ зауважує про ненадання судами правової оцінки всім доказам, наявним в матеріалах справи, зокрема, листу Фонду державного майна України від 03.11.2020 № 10-46-22250 та протоколу комісії для розгляду питань про надання згоди орендарю на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна від 18.03.2020.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 18.12.2018 між Регіональним відділенням ФДМ (орендодавець) та ТОВ "Лебединий-Буд" (орендар), було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1661 (далі - договір оренди), предметом якого є нерухоме майно: вбудовані приміщення, № 14, 15, 16, площею 33,7 м2 та коридор № 1, площею 14,58 м2, реєстраційний помер 21085555.328.АААБДЛ831, розміщене за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Князя Романа, 9 (далі - нерухоме майно), та перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області (далі - Балансоутримувач).

4.2. Факт приймання-передачі нерухомого майна в оренду підтверджується актом приймання-передавання майна від 18.12.2018.

4.3. 10.09.2019 між орендодавцем та орендарем було укладено договір про внесення змін до договору оренди, яким внесено зміни до пунктів 2.2 та 10.7 договору, зокрема зазначено, що майно залишається у власності держави, а також, що поліпшення не компенсуються, крім випадків приватизації майна.

4.4. 26.12.2019 між орендодавцем та орендарем було укладено договір про внесення змін до договору оренди, яким внесено зміни до пункту 1.1 договору оренди, зокрема передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: вбудовані приміщення, № 14, 15, 16, площею 33,7 м2 та коридор № 1, площею 14.58 м2, реєстровий номер 21085555.328.АААБДЛ83 І, розміщене за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Князя Романа, 9, що перебуває на балансі Балансоутримувача, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 30.09.2018 і становить 342790,00 грн без ПДВ.

4.5. 10.03.2020 між орендодавцем та орендарем було укладено договір про внесення змін до договору оренди, яким внесено зміни до пункту 1.1 договору оренди щодо Балансоутримувача, котрим зазначено Південне міжрайонне управління водного господарства .

4.6. Згідно з пунктом 1.2 договору оренди майно передається в оренду з метою розміщення офісу.

4.7. Відповідно до пункту 10.1 договору оренди договір укладено строком на два роки одинадцять місяців, що діє з 18 грудня 2018 року до 18 листопада 2021 року включно.

4.8. Пунктом 5.4 договору оренди передбачено, що орендар зобов`язаний забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.

4.9. Пунктом 4.4 договору оренди визначено, що для отримання згоди Орендодавця на здійснення поліпшень Орендар звертається до Орендодавця згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України № 686 від 25.05.2018, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.06.2018 за №711/32163 (далі - Порядок № 686).

4.10. Пунктом 5.7 договору оренди встановлено, що орендар зобов`язаний своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов`язання Орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі, якщо Орендар подає заяву на погодження Орендодавцем здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, він зобов`язаний надати експертний висновок на проектно-кошторисну документацію на здійснення невід`ємних поліпшень.

4.11. Пунктом 7.2 договору оренди на орендодавця покладений обов`язок не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим Майном на умовах цього Договору.

4.12. Суди зазначили, що ТОВ "Лебединий-Буд" на дату подання заяви про надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень керувалося пунктом 4.4 договору оренди та Порядком № 686.

4.13. Листом від 21.12.2019 № 21-12/2019 щодо доцільності здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна Державне агентство водних ресурсів України зазначило, що вважає за доцільне підтримати пропозицію орендаря щодо здійснення невід`ємних поліпшень (проведення капітального ремонту) орендованого державного майна.

4.14. Крім того, на підставі пункту 3 Порядку № 686 ТОВ "Лебединий-Буд" звернулося до Регіонального відділення ФДМ з проханням надати згоду на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна - нерухомого майна.

4.15. Суди зазначили, що Регіональним відділенням ФДМ на засіданні комісії по розгляду питань про надання згоди орендарю на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна було розглянуто заяву ТОВ "Лебединий-Буд" та пакет відповідних документів.

4.16. Судами встановлено, що Регіональне відділення ФДМ надало згоду на проведення невід`ємних поліпшень (капітального ремонту - заміна існуючих віконних та дверних блоків, ремонт опорядження) орендованого нерухомого майна, про що повідомило позивача листом від 23.04.2020 № 11-02-1258.

4.17. 09.07.2021 ТОВ "Лебединий-Буд" повідомило Регіональне відділення ФДМ про завершення виконання робіт зі здійснення невід`ємних поліпшень, а також надіслало копії підписаних актів приймання виконаних робіт.

4.18. 27.07.2021 адвокатом Адвокатського бюро "Терещенко і партнери" Король В. В. було подано до відповідача адвокатський запит стосовно надання належним чином засвідчених копій документів, а саме спірного наказу та листа від 29.04.2021 № 11-02-1406 з доказами направлення його ТОВ "Лебединий-Буд".

4.19. Судами з`ясовано, що листом про прийняте рішення щодо відмови у погодженні клопотання про здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна від 29.04.2021 року № 11-02-1406 відповідач повідомив позивача, що спірним наказом вирішено відмовити у наданні згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна.

4.20. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача із позовом до суду про визнання протиправним та скасування спірного наказу та зобов`язання відповідача вчинити дії.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.2. Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання протиправним (незаконним) спірного наказу Регіонального відділення ФДМ про відмову у погодженні на здійснення невід`ємних поліпшень нерухомого майна та зобов`язання Регіонального відділення ФДМ внести до бази даних інформацію про зміст здійснених позивачем поліпшень, витрат на поліпшення та джерело їх фінансування.

5.3. Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Таким чином, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/3527/20.

5.4. Позовні вимоги у справі № 918/753/21, яка розглядається, мотивовані незаконністю спірного наказу та порушенням майнових прав позивача. Зокрема, позивач зазначав, що він отримав згоду орендодавця на здійснення поліпшень орендованого майна та здійснив ремонт орендованого майна. Проте у подальшому спірним наказом було фактично відкликано попереднє рішення відповідача про надання згоди на здійснення поліпшень орендованого майна та надано відмову щодо їх проведення, а також відмовлено у внесенні до бази даних інформації про зміст вже здійснених позивачем поліпшень, витрат на поліпшення та джерело їх фінансування.

Оскільки спірний наказ створює для позивача негативні наслідки у вигляді невнесення до бази даних інформації про зміст вже здійснених позивачем поліпшень, витрат на поліпшення та джерело їх фінансування, на що позивач розраховував, то обраний позивачем спосіб захисту відповідає вимогам пунктів 5, 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

5.5. За змістом частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, підставою для визнання незаконним оспорюваного акта є його невідповідність актам цивільного законодавства та порушення ним цивільних прав або інтересів позивача.

5.6. За змістом частин 1, 3 статті 778 Цивільного кодексу України (тут і далі у редакції станом на момент отримання згоди Регіонального відділення ФДМ про здійснення поліпшень) наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону 2269-XII від 04.11.2018, станом на момент укладення договору оренди) орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

За змістом частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону № 157-ІХ від 03.10.2019) орендар державного або комунального майна має право за письмовою згодою балансоутримувача майна за рахунок власних коштів здійснювати поточний та/або капітальний ремонт орендованого майна.

Відповідно до положень частини 4 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ) рішення про надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень державного майна приймає орендодавець за наявності письмової згоди балансоутримувача, а також згоди уповноваженого органу управління балансоутримувача у випадках, передбачених статутом чи положенням балансоутримувача, в порядку, встановленому Фондом державного майна України.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону № 157-ІХ від 03.10.2019) підставами для прийняття рішення про відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід`ємних поліпшень є: отримання орендарем майна в оренду без проведення аукціону або конкурсу; прийняття балансоутримувачем майна рішення, передбаченого частиною 5 цієї статті .

5.7. Таким чином, з урахуванням наведених положень законодавства, поліпшення орендованого майна могли бути здійснені лише за згодою орендодавця. Відповідно, орендодавець у межах своїх повноважень може прийняти рішення про надання згоди на проведення таких поліпшень або відмовити у наданні такої згоди з підстав, передбачених законодавством.

5.8. У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону № 280/97-ВР (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Верховний Суд зазначає, що ненормативні правові акти як органів місцевого самоврядування, так і органів державної виконавчої влади, є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені відповідним органом після їх виконання.

Таким чином, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 (№ 21-64а13) та 25.05.2016 (№ 21-5459а15), постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а.

5.9. Відповідно до Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина 2 статті 6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19).

Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (частина 1 статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України").

Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Регіональні відділення та представництва діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України (частини 1, 3 статті 6 Закону України "Про Фонд державного майна України").

Регіональне відділення ФДМ є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління. (пункт 1 Положення "Про Регіональне відділення Фонду державного майна України

по Рівненській та Житомирській областях, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.04.2019 № 402).

Отже, Регіональне відділення ФДМ відповідно до положень законодавства зобов`язане діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, Регіональне відділення ФДМ не може скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до них виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

5.10. Як установили суди, відповідно до пункту 4.4 договору оренди та керуючись положеннями Порядку № 686, ТОВ "Лебединий-Буд" звернулося до Регіонального відділення ФДМ з проханням надати згоду на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна - нерухомого майна. Крім того, позивач звернувся до балансоутримувача - Державного агентства водних ресурсів України, яке листом від 21.12.2019 № 21-12/2019 зазначило, що вважає за доцільне підтримати пропозицію орендаря щодо здійснення невід`ємних поліпшень (проведення капітального ремонту) орендованого державного майна. Розглянувши заяву ТОВ "Лебединий-Буд" та пакет відповідних документів, Регіональне відділення ФДМ, надало згоду на здійснення невід`ємних поліпшень 23.04.2020 (лист № 11-02-1258). ТОВ "Лебединий-Буд" здійснило поліпшення орендованого майна та повідомило Регіональне відділення ФДМ про завершення виконання робіт, надіслало копії підписаних актів приймання виконаних робіт. Проте спірним наказом (через рік після надання згоди на проведення поліпшень) Регіональне відділення ФДМ прийняло рішення щодо відмови у наданні згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, посилаючись на частину 6 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункт 158 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483.

5.11. Суд апеляційної інстанції, враховуючи, що орендар вже здійснив поліпшення орендованого майна на підставі наданої орендодавцем згоди, дійшов висновку про те, що відповідач діяв усупереч наданих йому повноважень, така відмова відбулася без належного обґрунтування та з порушенням принципу "належного урядування", оскільки спірний наказ є таким, що порушує майнові права та охоронювані інтереси позивача.

5.12. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання" у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

5.13. З урахуванням обставин, установлених судами у цій справі, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку щодо незаконності спірного наказу Регіонального відділення ФДМ, оскільки на підставі рішення Регіонального відділення ФДМ про надання згоди на здійснення поліпшень орендованого майна виникли права та обов`язки у сторін, ремонтні роботи було проведено, тому рішення у формі спірного наказу, яким фактично було відкликано рішення про надання згоди, було непослідовним та таким, що зумовило порушення прав позивача, на які він посилається.

5.14. Відповідно до пунктів 9-10 Порядку № 686 після здійснення дозволених орендарю невід`ємних поліпшень орендар надає орендодавцю інформацію про завершення виконання робіт з поданням копій підписаних замовником і підрядником актів приймання виконаних робіт та документів, що підтверджують оплату зазначених робіт. Орендодавець зобов`язаний протягом 5 робочих днів після отримання інформації про здійснені поліпшення внести до бази даних інформаційно-пошукової підсистеми Фонду державного майна України «Етап - Оренда» інформацію про зміст поліпшень, витрати на поліпшення та джерело їх фінансування.

Оскільки суди у цій справі установили, що 09.07.2021 ТОВ "Лебединий-Буд" повідомило Регіональне відділення ФДМ про завершення виконання робіт зі здійснення невід`ємних поліпшень, а також надіслало копії підписаних актів приймання виконаних робіт, то з урахуванням положень пунктів 9-10 Порядку № 686 дійшли правильного висновку про задоволення позовної вимоги про зобов`язання Регіонального відділення ФДМ внести до бази даних інформаційно-пошукової підсистеми Фонду державного майна України "Етап - Оренда" інформацію про зміст внесених ТОВ "Лебединий-Буд" невід`ємних поліпшень, витрат на поліпшення та джерело їх фінансування.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.15. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 922/3129/18 (пункти 7.8 та 7.9 постанови), від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 11.08.2018 у справі № 905/1926/16 (щодо способу захисту), від 26.05.2021 у справі № 918/977/20 (щодо застосування статті 58 Конституції України), від 16.02.2021 у справі № 927/645/19 (пункти 7.37 - 7.48, 7.57 постанови), від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 (щодо стандарту доказування); від 04.12.2018 у справі № 910/4103/18 (пункти 14 та 23 постанови); від 10.02.2021 у справі № 817/777/16 (щодо помилки технічного характеру). Крім того, Регіональне відділення зазначає, що судами було винесене додаткове рішення від 13.10.2021 та постанова від 07.12.2021 в частині витрат на професійну правничу допомогу без врахування практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме: постанов Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

5.16. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.17. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.18. У постанові Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 922/3129/18 (про зобов`язання укласти договір та стягнення коштів) викладено висновок, який, як зазначає Регіональне відділення ФДМ, суди не врахували під час ухвалення судових рішень, а саме:

"7.8 Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі №914/1128/16, від 22.01.2019 у справі №912/1856/16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.08.2018 у справі №905/1926/16.

7.9 Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи свій висновок, судам слід виходити зі змісту відповідності суб`єктивного права, за захистом якого звернувся позивач, характеру порушення і чи може обраний спосіб забезпечити поновлення порушеного права. При цьому необхідно мати на увазі, що захист суб`єктивних цивільних прав здійснюється в межах правовідносин, які виникли між сторонами.

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу шляхом прийняття судом рішення, зокрема, про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення, має містити конкретний перелік дій, які можуть бути використані у примусовому порядку та поновити порушене право позивача.

Спосіб захисту, який нерозривно пов`язаний із предметом позову, визначає і коло обставин, які мають значення для вирішення спору та є достатніми доказами у розумінні статті 79 ГПК України, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування."

Подібні висновки, на які посилається скаржник, викладені у постановах Верховного Суду від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16 (про зобов`язання прийняти вугілля кам`яне шляхом підписання актів приймання поставленого вугілля), від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 (про визнання недійсним рішення про відмову у поновленні договору оренди землі), від 11.08.2018 у справі № 905/1926/16 (про зобов`язання відповідача виконати умови укладеного договору а саме: прийняти виконання зобов`язань за договором шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії).

Колегія суддів зазначає, що, враховуючи предмет та підстави позову (як фактичні, так і правові), права та обов`язки сторін, фактичні обставини у справах № 922/3129/18, № 914/1128/16, № 912/1856/16, № 905/1926/16 та цій справі № 918/753/21, що розглядається, правовідносини у цих справах не є подібними у розумінні критеріїв подібності, оскільки предмет і підстави позову, якими позивач обґрунтовує підстави для визнання неправомірним спірного наказу відповідача у справі, що розглядається, безпосередньо впливають на належність способу захисту та його ефективність. У наведених скаржником справах суди в залежності від предмета і підстав позову, встановлених обставин наявності/відсутності порушеного права чи інтересу позивача та можливості їх поновлення/захисту в обраний спосіб, ухвалювали рішення по суті спору. Тому доводи про неврахування зазначених висновків судами попередніх інстанцій, є безпідставними.

5.19. У постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 918/977/20 (про визнання надання згоди на проведення невід`ємних поліпшень), на яку посилається скаржник, позовні вимоги обґрунтовані положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ. Скаржник вважає, що суди невірно застосували положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ до спірних правовідносин, оскільки не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 918/977/20, а саме:

"5.14. Відповідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

5.15. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.051997 № 1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

…Законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів, які були укладені відповідно до приписів Закону від 10.04.1992 №2269-XII.

Разом з тим, інші дії, пов`язані з виконанням існуючих договорів, а також орендою державного та комунального майна з 01.02.2020 регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019."

Колегія суддів зауважує, що, на відміну від справи № 918/753/21, яка розглядається, предметом позову у справі № 918/977/20, на яку посилається скаржник, були вимоги про надання згоди на проведення невід`ємних поліпшень. Отже, судами встановлювалися обставини дотримання орендарем порядку та процедур отримання згоди на проведення невід`ємних поліпшень, передбачених законодавством саме на час їх проведення. Скаржник послався на висновок щодо дії закону в часі, який є загальним для використання у будь-яких правовідносинах.

Водночас, об`єктом спору у цій справі є спірний наказ Регіонального відділення ФДМ, і суди, ухвалюючи рішення, виходили з того, що ні Законом України "Про Фонд державного майна", ні Положенням "Про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, затвердженим Наказом Фонду державного майна України 22.04.2019 № 402, не було передбачено права Фонду державного майна України чи його регіональних відділень після надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень приймати рішення щодо відмови у погодженні на здійснення невід`ємних поліпшень, а також права вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим. Тому колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у пункті 5.19 цієї постанови, судами попередніх інстанцій.

5.20. Регіональне відділення ФДМ зауважує про ненадання належної правової оцінки всім доказам, наявним у матеріалах справи. У постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 927/645/19, на неврахування висновків у якій посилається скаржник, викладено висновок щодо застосування статей 73-79 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

"Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були."

Подібні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 (щодо стандарту доказування).

Колегія суддів, розглянувши наведені доводи скаржника, зазначає, що оскаржувана постанова господарського суду апеляційної інстанції не суперечить висновкам Верховного Суду, наведеним у пунктах 5.20 цієї постанови. При цьому відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутні повноваження вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.21. У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/4103/18, викладено висновок про застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України, який, на думку, скаржника, не був врахований судами попередніх інстанцій. Водночас, колегія суддів зауважує, що скаржник цитує пункти 9.2, 14, 23 зазначеної постанови, при цьому не зазначає висновку Верховного Суду про застосування названої статті.

Скаржник звертає увагу, що ухвалою місцевого господарського суду від 08.09.2021 було неправомірно виправлено описку. При цьому скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 817/777/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, про можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки: "Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) орфографічна, граматична, пунктуаційна помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Такі помилки зумовлені неправильним написанням слів, цифр тощо. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Як правило, описка як мовна помилка, не спотворює текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприйняття: помилкове розташування розділових знаків, неправильні відмінки слів тощо. Отже, описка трактується як явна неточність або незрозуміле формулювання. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст, суть судового рішення незалежно від його юридичного значення чи зовнішнього оцінного сприйняття (розуміння)."

Колегія суддів зазначає, що за змістом ухвали Господарського суду Рівненської області від 02.09.2021 суд дійшов висновку про те, що подані матеріали є достатніми для відкриття провадження у справі, та вирішив, що справа має бути розглянута за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08.09.2021 місцевий господарський суд вирішив виправити описку в ухвалі суду від 02.09.2021, зокрема в абзаці 7 мотивувальної частини зазначив, що "справа має бути розглянута в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження"; в пункті 2 резолютивної частини ухвали зазначити: "справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження", в пункті 3 резолютивної частини ухвали зазначити: "розгляд справи по суті призначити".

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвала суду першої інстанції підлягала оскарженню окремо від рішення суду, однак оскаржена відповідачем не була, отже набрала законної сили 08.09.2021.

5.22. З огляду на пункт 18 частину 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України, яким визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про внесення, відмову у внесенні виправлень у рішення, наведені доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 817/777/16, не можуть бути взяті до уваги під час касаційного перегляду рішень по суті цього спору.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.23. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.24. Положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Крім того, під час вирішення питання наявності/відсутності висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права процесуальний закон передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.

5.25. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.26. Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ у разі, якщо погодження щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна було надано помилково, а в подальшому виникла необхідність його відкликання як такого, що суперечить положенням чинного на момент надання згоди законодавству.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що положення статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ), регулюють правовідносини щодо здійснення поліпшень та ремонту майна, переданого в оренду. Проте нею не врегульовані спірні правовідносини щодо законності/незаконності наказу регіонального відділення ФДМ про відкликання попередньо наданої згоди на проведення таких поліпшень та зобов`язання вчинення відповідачем дій.

5.27. Крім того, у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 918/977/20 (за позовом про визнання надання згоди на проведення невід`ємних поліпшень) було викладено висновок щодо застосування положення статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ у разі виникнення у сторін договору, укладеного під час дії Закону від 10.04.1992 № 2269-XII, спірних питань щодо виконання існуючих договорів та процедур отримання/надання згоди на здійснення поліпшень орендованого майна.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 918/977/20 зазначено, що "законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів, які були укладені відповідно до приписів Закону від 10.04.1992 №2269-XII.

5.33. На підставі системного аналізу норм Закону №157-ІХ від 03.10.2019, додатково в обґрунтування своєї позиції Суд звертає увагу на приписи пункту 3 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" де законодавець передбачив те, що якщо заява про надання майна державної або комунальної власності в оренду без проведення конкурсу була подана до дати введення в дію цього Закону і станом на дату введення в дію цього Закону орендодавець, представницький орган місцевого самоврядування (або визначені ним органи) не прийняв рішення про надання відповідного майна в оренду без конкурсу, то протягом 20 робочих днів з моменту введення в дію цього Закону орендодавець повідомляє заявника про його право повторно звернутися до балансоутримувача відповідного майна з однією з таких заяв: про включення майна до Переліку другого типу згідно з частиною другою статті 6 цього Закону, якщо заявник відповідає вимогам, передбаченим частинами першою або другою статті 15 цього Закону; про включення майна до Переліку першого типу згідно з частиною другою статті 6 цього Закону, якщо заявник не відповідає вимогам, передбаченим частинами першою або другою статті 15 цього Закону, або бажає отримати майно в оренду на загальних підставах.

В такий спосіб, законом прямо передбачено обов`язок відповідних органів застосовувати правові приписи Закону №157-ІХ від 03.10.2019 у випадку, якщо процедура розпочата під час дії Закону від 10.04.1992 №2269-XII не була завершена станом на 01.02.2020."

5.28. Проте, зважаючи на те, що предметом позову у цій справі є вимога про визнання протиправним та скасування наказу відповідача про відмову у погодженні на здійснення поліпшень, яким вирішено вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим за спірним об`єктом державної власності, це свідчить, що у Верховного Суду немає підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування положень статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ саме за наведених скаржником умов та обставин. Тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.29. Відповідно до пунктів 2, 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.30. Скаржник зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: незадоволення клопотання, поданого відповідно до статті 90 Господарського процесуального кодексу України про опитування ТОВ "Лебединий-Буд" та неправомірний розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

5.31. Згідно з частинами 3, 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи:

1) про банкрутство;

2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);

4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;

6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);

7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;

8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.

5.32. У справі, що розглядається, предметом позову є немайнові вимоги - визнання незаконним спірного наказу та зобов`язання відповідача вчинити дії.

Таким чином, зазначена справа не належить до категорії справ, розгляд яких не може бути здійснений у порядку спрощеного провадження. Крім того, скаржник не навів жодних обґрунтувань, яким чином, на його думку, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження унеможливив установлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи. За таких обставин зазначені доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

5.33. Відповідно до частин 1 та 3 статті 90 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п`ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п`ять днів до першого судового засідання.

20.09.2021 відповідачем подано клопотання в порядку, передбаченому статтею 90 Господарського процесуального кодексу України, яким поставлено питання для позивача.

Суд першої інстанції з`ясував, що питання, зазначені відповідачем, стосуються дотримання порядку отримання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень (щодо надання позивачем пакету документів, необхідних для надання дозволу на проведення невід`ємних поліпшень).

Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд зазначив, що своїм листом від 29.04.2020 № 11-02-1258 Регіональне відділення ФДМ констатувало факт надання ТОВ "Лебедний-Буд" пакету документів необхідних для надання дозволу на проведення невід`ємних поліпшень. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про опитування відповідно до статті 90 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, доводи скаржника про безпідставне відхилення місцевим судом його клопотання спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, встановленими обставинами справи та не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень..

5.34. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.35. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.36 Ураховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що у цій справі № 918/753/19, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили фактичні обставини, необхідні для правильного вирішення спору, та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, тому висновки щодо наявності підстав для задоволення позову є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Щодо підстав касаційного оскарження додаткового рішення Господарського суду Рівненської області від 19.10.2021 про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 у цій частині

5.37. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1- 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5.38. За змістом статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

5.39. Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

5.40. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

5.41. Згідно з частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5.42. При застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

5.43. У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

5.44. У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

5.45. При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

5.46. За змістом частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

5.47. Суди встановили, що між Адвокатським бюро "Терещенко і партнери" та ТОВ "Лебединий-Буд" було укладено договір про надання правничої допомоги від 25.08.2021, відповідно до якого Адвокатське бюро в особі адвоката Терещенко Олени Миколаївни, зобов`язувалося надати професійну правничу (правову) допомогу ТОВ "Лебединий-Буд" щодо оскарження спірного наказу та зобов`язання Регіонального відділення ФДМ внести до бази даних інформаційно-пошукової підсистеми Фонду державного майна України "Етап-Оренда" інформацію про зміст внесених позивачем невід`ємних поліпшень, витрат на поліпшення та джерело їх фінансування. Пунктом 4.1 цього договору ціна послуг адвокатського бюро за цим договором становила 10000,00 грн. Відповідно до акта здачі-приймання наданої правничої допомоги до договору, адвокатським бюро були надані клієнту послуги з представництва інтересів та послуги зі складання процесуальних документів на загальну суму 10000,00 грн.

5.48. Суд апеляційної інстанції зазначив, що факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду даної справи підтверджується наданими документами, зокрема: копією договору про надання правничої допомоги від 25.08.2021, копією Акта здачі-приймання наданих послуг від 07.10.2021 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.08.2021, рахунком б/н від 05.10.2021 на суму 10000,00 грн, платіжним дорученням № 26 від 06.10.2021 на суму 9800,00 грн, платіжним дорученням № 27 від 07.10.2021 на суму 200,00 грн.

5.49. Суд першої інстанції, мотивуючи додаткове рішення, послався на положення статей 123 126 244 Господарського процесуального кодексу України, статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

5.50. Регіональне відділення ФДМ у касаційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції було винесене додаткове рішення від 13.10.2021, яке залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції від 07.12.2021 в частині витрат на професійну правничу допомогу, без врахування правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме: у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16. Доводи скаржника в цій частині касаційної скарги стосуються виключно незгоди із наявністю правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із ненаданням позивачем доказів об`єму виконаних робіт, їх складу, розміру та вартості, а також ненаданням інформації щодо обчислення адвокатського гонорару.

5.51. Скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17 наведений висновок, який не було враховано судами, а саме:

"Види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і ГПК України.

Витрати на оплату робіт та послуг адвоката, про відшкодування яких заявлено вимогу, мають бути виконані саме тим адвокатом, з яким укладено договір про надання правової допомоги, інакше суд не матиме підстав для вирішення питання про їх відшкодування.

Відповідно до статті 632 ЦК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна з умов договору при його укладенні.

Відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає суду та іншій стороні спору можливості пересвідчитися у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару."

5.52. У додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, на неврахування висновку у якій посилається скаржник, зазначено: "За відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення зазначених витрат, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково."

5.53. У постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, на неврахування висновку у якій посилається скаржник, зазначено: "У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо."

5.54. У постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, на неврахування висновку у якій посилається скаржник, зазначено: "Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат."

5.55. Верховним Судом відхиляються посилання скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у наведених постановах Верховного Суду, оскільки, як зазначалося, адвокатський гонорар може існувати у двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Зазначені форми відрізняються порядком їх обчислення, зокрема, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту (подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

У цій справі № 918/753/21 суди встановили, що між позивачем і адвокатським бюро існувала домовленість про фіксований розмір оплати: пунктом 4.1 договору про надання правничої допомоги ціна послуг адвокатського бюро визначена у фіксованому розмірі - 10000,00 грн, тому доводи про ненадання позивачем доказів об`єму виконаних робіт, їх складу, розміру та вартості, а також ненадання інформації щодо обчислення адвокатського гонорару, які необхідні при обчисленні адвокатського гонорару у формі погодинної оплати, є безпідставними.

5.56. Решта доводів скаржника стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.6. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021, рішення Господарського суду Рівненської області від 05.10.2021 і додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 19.10.2021 у справі № 918/753/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді І. С. Берднік

Т. Б. Дроботова