№ 918/907/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/907/22

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Вронської Г.О. - головуючої, Бенедисюка І.М., Васьковського О.В., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Малашенкової Т.М., Пєскова В.Г., Рогач Л.І., Чумака Ю.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут"

на ухвалу Господарського суду Рівненської області

(суддя Пашкевич І.О.)

від 05.09.2023

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(колегія суддів: Миханюк М.В. - головуюча, Коломис В.В., Саврій В.А.)

від 30.10.2023

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут"

до: 1. Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

про зобов`язання вчинити певні дії,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Обставини справи

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (далі - Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (далі - Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - Відповідач-3) про зобов`язання безоплатно усунути недоліки товару (природного газу) шляхом коригування в бік зменшення обсягів природного газу Позивача за рамковим договором купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-РГЗ від 30.09.2021 та індивідуальним договором № БГр-21/22-РГЗ від 30.09.2021 (далі - Договори), зазначених у комерційних актах приймання-передачі природного газу за період з жовтня 2021 року по квітень 2022 року.

2. 31 серпня 2023 року в судовому засіданні представник Позивача подав заяву про забезпечення доказів, у якій просив суд забезпечити докази у справі № 918/907/22 шляхом витребування у Відповідача-1 інформації та підтверджуючих документів щодо:

- прив`язки ЕІС-кодів побутових споживачів до відповідної ГРО;

- прив`язки ГРС до маршрутів газопроводів у межах Рівненської області;

- документи, у яких зазначені обсяги по маршрутах постачання газу, переданого згідно з Договорами, по маршрутах 203, 204, 231, 213, 235, 256 за період з 01 жовтня 2021 року по 30 квітня 2022 року.

3. У заяві про забезпечення доказів представник Позивача також просив суд відстрочити сплату судового збору за її подання до ухвалення судового рішення в справі.

4. Обґрунтовуючи вимогу про відстрочення сплати судового збору, заявник зазначив, що основним видом діяльності Позивача згідно зі статутом є постачання природного газу. До 01 травня 2022 року Позивач здійснював постачання природного газу понад 260 тис. побутових споживачів, проте наказом Міністерства енергетики України від 08.06.2022 № 198 усі побутові споживачі Позивача переведені на постачальника "останньої надії" - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України". Як наслідок, на даний час усі обігові кошти Позивача спрямовані на повернення переплати за природний газ (помилково сплачених коштів) побутовим споживачам. Загальновідомо, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні продовжувався. Водночас у зв`язку зі зниженням платоспроможності побутових споживачів утворилася проблемна дебіторська заборгованість, що суттєво ускладнює і без того утруднене в умовах війни здійснення господарської діяльності, вчасну сплату податків, інших зборів та платежів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.09.2023, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 918/907/22, відмовлено у вимозі Позивача про відстрочення сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів. Заяву Позивача про забезпечення доказів повернуто заявнику.

6. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивував ухвалу тим, що:

- підпункт 4 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначає, що за подання до суду заяви про забезпечення доказів судовий збір становить 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відтак судовий збір за подання заяви про забезпечення доказів складає 1 342 грн. Позивач при зверненні до суду із заявою про забезпечення доказів не надав доказів оплати судового збору;

- приписи вказаної частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачають право суду, з урахуванням майнового стану сторони, відстрочити або розстрочити сплату судового збору лише за наявності визначених умов, тоді як законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20;

- системний аналіз змісту статті 8 Закону України "Про судовий збір" свідчить, що положення пунктів 1 та 2 частини першої зазначеної статті не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи-юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 940/2276/18.

Оскільки Позивач не підпадає під категорію осіб, яким суд, враховуючи майновий стан, може своєю ухвалою за їх клопотанням відстрочити сплату судового збору, і ані предмет позову у справі № 918/907/22, ані заява про забезпечення доказів не спрямована на захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, у суду відсутні правові підстави для задоволення зазначеної вимоги Позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

7. 09 листопада 2023 року Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 05.09.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу № 918/907/22 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. На обґрунтування поданої скарги Скаржник зазначив, що Закон України "Про судовий збір" визначає ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду. Водночас стаття 4 зазначеного Закону не передбачає сплату судового збору за подання заяви про забезпечення доказів безпосередньо до господарського суду. Відтак має місце юридична колізія, коли Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) встановлює порядок, за яким при поданні заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом, а Законом України "Про судовий збір" не передбачено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.

9. Відповідач-2 та Відповідач-3 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, у яких просять залишити її без задоволення.

10. Відзиви обґрунтовані переважно з посиланням на мотиви, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення.

Рух касаційної скарги

11. Верховний Суд ухвалою від 08.01.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Скаржника на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 05.09.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 918/907/22.

12. Ухвалою від 01.03.2024 справа № 918/907/22 разом із касаційною скаргою Скаржника на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 05.09.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

13. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 15.03.2024 прийняла до розгляду справу № 918/907/22 разом із касаційною скаргою Скаржника.

14. Підставою для передачі справи на розгляд об`єднаної палати колегія суддів визначила необхідність відступлення від правових висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (ухваленій колегією суддів, що входять до палати для розгляду справ про банкрутство) від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18, щодо застосування частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при визначенні обов`язку щодо сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову до господарського суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

15. Частинами першою-третьою статті 110 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

16. Відповідно до частини третьої статті 111 ГПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.

17. Згідно з частиною четвертою статті 111 ГПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

18. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

19. Згідно з частиною першою статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

20. Встановлюючи сплату судового збору, законодавець як гарантію права на звернення до суду встановив пільги зі сплати судового збору (стаття 5 Закону України "Про судовий збір"), а також можливість відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати судом (стаття 8 Закону України "Про судовий збір").

21. Як вже було зазначено, у цій справі представник Позивача просив відстрочити сплату судового збору за подання про забезпечення доказів до ухвалення судового рішення в справі. Натомість суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у відстроченні сплати судового збору.

22. Водночас, звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Скаржник вказав на відсутність у нього обов`язку щодо сплати судового збору, оскільки Закон України "Про судовий збір" не передбачає його сплату за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів. При цьому Скаржник послався на висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18.

23. Зважаючи на викладене вище, спірними питаннями у цій справі, на які Суд має надати відповідь, є: 1) чи підлягає сплаті судовий збір за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів; 2) якщо так, то у якому розмірі повинен бути сплачений такий судовий збір.

24. У цьому контексті Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

25. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи) (частини друга-четверта статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

26. Юрисдикція та повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах визначаються ГПК України.

27. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності" від 22.05.2003 № 850-IV, який набрав чинності 25 червня 2003 року ГПК України доповнено розділом V-1 "Запобіжні заходи".

28. Процесуальний інститут запобіжних заходів (статті 43-1 - 43-10 ГПК України) закріплював право особи, яка має підстави побоюватися, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, звернутися до господарського суду із заявою про вжиття передбачених статтею 43-2 цього Кодексу запобіжних заходів до подання позову. Одним із видів запобіжних заходів законодавець визначив витребування доказів (що співвідносилося як ціле та частина).

29. 08 липня 2011 року прийнятий та 01 листопада 2011 року набрав чинності Закон України "Про судовий збір" № 3674-VI, тобто на момент, коли була чинною та діяла редакція ГПК України, яка передбачала застосування запобіжних заходів і витребування доказів як один із видів цих заходів.

30. Частина друга статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI встановила, зокрема, такі ставки судового збору:

- за подання до суду заяви про забезпечення доказів (підпункт 4 пункту 1 частини другої статті 4 зазначеного Закону);

- за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів (підпункт 3 пункту 2 частини другої статті 4 зазначеного Закону);

- за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення доказів (підпункт 6 пункту 3 частини другої статті 4 зазначеного Закону).

31. Водночас з 15 грудня 2017 року інститут запобіжних заходів виключено з ГПК України на підставі Закону України 03.10.2017 № 2147-VIII. Витребування доказів, що раніше було видом запобіжних заходів, визначено заходом забезпечення доказів (параграф 8 глави 5 розділу І ГПК України).

32. З цього часу зміни до підпункту 4 пункту 1, підпункту 3 пункту 2, підпункту 6 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI не вносилися.

33. Таким чином, Закон України "Про судовий збір" безпосередньо не передбачає справляння судового збору за подання до господарського суду заяви про витребування доказів.

34. Про це також стверджує Скаржник у поданій касаційній скарзі та, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, звертає увагу на принцип правової визначеності і "якість закону", які означають, що закон повинен бути доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18).

35. Суд зауважує, що принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права, на чому неодноразово наголошували у своїх рішеннях ЄСПЛ та Конституційний Суд України.

36. У рішенні від 18.12.2008 у справі "Новік проти України" (заява № 48068/06) ЄСПЛ дійшов висновку, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

37. У постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18 сформульований висновок, що Закон України "Про судовий збір" визначає ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду. Водночас стаття 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачає сплату судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 903/834/20, від 21.01.2022 у справі № 910/15737/20.

38. Суд погоджується з наведеним висновком, вважає його обґрунтованим і таким, що заснований на системному аналізі норм Закону України "Про судовий збір" та ГПК України, а тому не вбачає підстав для відступу від нього.

39. Норми пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" не закріплюють ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, обов`язок щодо сплати якого, однак, визначений ГПК України.

40. Отже, у даному випадку простежується юридична колізія, що випливає з розбіжностей у застосуванні норм ГПК України та Закону України "Про судовий збір".

41. Як вже було зазначено, Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Відтак у цій частині норми Закону України " Про судовий збір" є спеціальними щодо норм ГПК України.

42. Верховний Суд неодноразово зазначав, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону. Згідно з принципом "Lex specialis" (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма) за наявності розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон. Про перевагу норм "lex specialis" над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і ЄСПЛ (пункт 69 рішення від 25.03.199 у справі "Nikolova v. Bulgaria", заява № 31195/96 тощо).

43. Якщо норми нормативних актів однакової юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

44. Крім того, Суд звертає увагу, що за наявності юридичної колізії норми права підлягають тлумаченню на користь особи, яка звернулася із заявою про забезпечення доказів. У розрізі питання, поставленого у касаційній скарзі, розширене тлумачення норм Закону України "Про судовий збір" не є таким, що відповідає суті принципу справедливості та може породжувати невизначеність у правозастосуванні.

45. За таких обставин Суд погоджується з доводами Скаржника, що за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів судовий збір не підлягає сплаті. Наведене логічно виключає потребу у наданні відповіді на друге запитання, сформульоване у пункті 23 цієї постанови.

46. На підставі викладеного вище Суд робить висновок, що незалежно від аргументів Скаржника щодо судового збору, які наводилися ним при поданні заяви про забезпечення доказів, у цій справі суд першої інстанції мав самостійно здійснити аналіз норм Закону України "Про судовий збір" та застосувати чи не застосувати їх.

Розглядаючи клопотання учасника справи про відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору, суди першочергово мають встановлювати: 1) чи передбачає законодавство сплату судового збору за подання документа чи вчинення певної дії; якщо так, то 2) чи визначає законодавство ставку судового збору.

За умови, що сплата судового збору не передбачена, суд має відмовити у задоволенні клопотання з підстави відсутності в учасника справи обов`язку його сплати. У такому разі питання про прийняття заяви/скарги до розгляду вирішується в загальному порядку.

47. Оскільки частина друга статті 4 Закону України "Про судовий збір" не встановлює ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для повернення заяви Скаржнику є передчасними і такими, що зроблені з порушенням вимог чинного законодавства.

48. Суд зазначає, що заява Скаржника про відстрочення сплати судового збору не підлягала задоволенню, однак з інших мотивів, що наведені, зокрема, у пунктах 46-47 цієї постанови.

49. За наведених обставин відсутні правові підстави для повернення заяви про забезпечення доказів Скаржнику у зв`язку з несплатою судового збору.

50. Позаяк Суд не має процесуальної можливості прийняти рішення по суті заяви про забезпечення доказів, судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи у цій частині на розгляд до Господарського суду Рівненської області.

51. Під час розгляду справи місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові та відповідно до чинного законодавства вирішити заяву з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

52. Згідно з частиною першою статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Висновок про правильне застосування норм права

53. Незалежно від аргументів Скаржника щодо судового збору, які наводилися ним при поданні заяви про забезпечення доказів, у цій справі суд першої інстанції мав самостійно здійснити аналіз норм Закону України "Про судовий збір" та застосувати чи не застосувати їх.

Судові витрати

54. Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 308 310 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 05.09.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 918/907/22 скасувати.

3. Справу № 918/907/22 у скасованій частині направити для розгляду до Господарського суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Г. Вронська

Судді І. Бенедисюк

О. Васьковський

Т. Дроботова

О. Кібенко

Т. Малашенкова

В. Пєсков

Л. Рогач

Ю. Чумак