ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 920/116/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» - Брухно В.С., Сахнова Д.А.,

Комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради - Грициної В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2022 (у складі колегії суддів: Тищенко О.В. (головуючий), Хрипун О.О., Станік С.Р.)

у справі № 920/116/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми»

до Комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради

про визнання недійсним положення додаткової угоди до договору,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» (далі - ТОВ «Енера Суми») звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради (далі - КП «Міськводоканал»), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило:

- визнати недійсними положення розділу «Ціна» «Комерційної пропозиції № 1 ВС(30113)», у редакції додаткової угоди № 1 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.03.2019 № 30113 у частині:

«У зв`язку із зупиненням 27.06.2019 по справі № 640/11330/19 Окружним адміністративним судом м. Києва дії постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954, сторони дійшли згоди про наступне:

У разі визнання адміністративним судом постанови НКРЕКП від 07.06.2019 р. № 954 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ДП «НЕК «Укренерго» на II півріччя 2019 року» правомірною, сторони домовилися, що Постачальник проводить донарахування Споживачу за послугу з передачі електричної енергії за липень 2019 р. згідно з тарифом, встановленим постановою НКРЕКП від 07.06.2019 р. № 954. До прийняття адміністративним судом рішення по суті показник (Т) при визначенні прогнозованої ціни та розрахунку фактичної ціни купованої Споживачем електроенергії за липень 2019 р. Постачальником не застосовується».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначені оспорювані положення договору суперечать Цивільному і Господарському кодексам України, Правилам роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 14.03.2018 № 312, Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, що є підставою для визнання цих положень недійсними відповідно до статей 203 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.10.2021 позов задоволено. Визнано недійсними положення Розділу Ціна Комерційної пропозиції № 1-ВС(30113), у редакції додаткової угоди № 1 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 30113 від 22.03.2019, укладеної між ТОВ «Енера Суми» та КП «Міськводоканал», у частині: «У зв`язку із зупиненням 27.06.2019 р. по справі № 640/11330/19 Окружним адміністративним судом м. Києва дії постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954, сторони дійшли згоди про наступне: У разі визнання адміністративним судом постанови НКРЕКП від 07.06.2019 р. № 954 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ДП НЕК Укренерго на II півріччя 2019 року» правомірною, сторони домовилися, що Постачальник проводить донарахування Споживачу за послугу з передачі електричної енергії за липень 2019 р. згідно з тарифом, встановленим постановою НКРЕКП від 07.06.2019 р. №954. До прийняття адміністративним судом рішення по суті показник (Т) при визначенні прогнозованої ціни та розрахунку фактичної ціни купованої Споживачем електроенергії за липень 2019 р. Постачальником не застосовується.»

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2022 рішення Господарського суду Сумської області від 18.10.2021 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у червні 2022 року ТОВ «Енера Суми» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2022, а рішення Господарського суду Сумської області від 18.10.2021 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 920/116/21 за касаційною скаргою ТОВ «Енера Суми» з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.07.2022.

КП «Міськводоканал» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Згідно з ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.07.2022 у судовому засіданні в справі № 920/116/21 оголошено перерву до 27.07.2022.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 22.03.2019 КП «Міськводоканал» підписано заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії, відповідно до якої відповідач приєднався до умов договору про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції постачальника № 1ВС (30113). У заяві зазначено, що погодившись з цією заявою-приєднанням (акцептувавши її), споживач засвідчує вільне волевиявлення щодо приєднання до зазначеного договору в повному обсязі.

Таким чином, відповідно до встановлених судами обставин, 22.03.2019 між ТОВ «Енера Суми» (постачальник) і КП «Міськводоканал» (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 30113, за змістом пункту 1.1 якого цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами з урахуванням статей 633 634 641 642 ЦК шляхом приєднання споживача до умов цього договору. Відповідно до пункту 1.2 умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» і ПРРЕЕ та є однаковими для всіх споживачів.

За умовами цього договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 2.1); споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору (пункт 5.1); спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії (пункт 5.2).

Додатком № 2 до цього договору є Комерційна пропозиція № 1 ВС (30113) для споживачів, які не відносяться до сегменту ринку, обов`язки постачання яким покладені на постачальника універсальної послуги. У розділі «Ціна» цього додатку зазначено, що фактична ціна (тариф) купованої споживачем електроенергії у розрахунковому періоді, яка зазначається в акті купівлі-продажу електроенергії, становить 2,02 грн з ПДВ за 1 кВт*год. Дана ціна визначена відповідно до положень постанови НКРЕКП від 14.12.2018 № 1906 та діє до 01.07.2019. Про розмір фактичної ціни (тарифу) купованої споживачем електроенергії на наступні розрахункові періоди буде повідомлено відповідно до умов договору.

У разі відсутності такого повідомлення з боку електропостачальника, постачання електричної енергії у розрахунковому періоді здійснюється за прогнозованою ціною (тарифом) за 1 кВт*год постачальника, яка з 01.07.2019 визначається за формулою: Ц=1,1*ОРЦ, де: ОРЦ - прогнозована оптова ринкова ціна, затверджена НКРЕКП на відповідний розрахунковий період з урахуванням ПДВ. При цьому фактична ціна (тариф) купованої споживачем електроенергії у розрахунковому періоді, яка зазначається в акті купівлі-продажу електроенергії, розраховується (визначається) постачальником за формулою: Цфакт = (Вфакт / Wфакт)*Ппост, де Вфак = фактична вартість купівлі постачальником обсягів електроенергії для споживача у ДП «Енергоринок» з урахуванням ПДВ, яка визначається як сума добутків погодинних обсягів споживання електроенергії споживачем та фактичної ціни години за кожну годину кожної доби розрахункового періоду з урахуванням розподілу небалансів та акцизного податку ДП «Енергоринок»; Wфакт - фактичні обсяги споживання електроенергії споживачем у розрахунковому періоді, Ппост - коефіцієнт прибутковості постачальника.

09.09.2019 між сторонами у справі укладено додаткову угоду № 1 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.03.2019 № 30113, за умовами якої сторони дійшли згоди викласти додаток № 2 до договору в новій редакції, визначеній в додатку № 1 до цієї додаткової угоди. Інші умови договору залишаються без змін. Сторони узгодили, що ця додаткова угода набирає чинності з дня її підписання сторонами та скріплення печатками сторін, застосовується до правовідносин, що виникли між сторонами з 01.07.2019 та діє протягом строку дії договору.

Відповідно до додатку № 1 до додаткової угоди № 1 від 09.09.2019 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.03.2019 № 30113 додаток № 2 Комерційна пропозиція № 1 ВС (30113) викладено в новій редакції, за змістом якої, розділ «Ціна» містить, зокрема такі умови: визначення та скорочення термінів, формули, за якими розраховується оплата електричної енергії у розрахунковому періоді та фактична ціна (тариф) купованої споживачем електроенергії у розрахунковому періоді. Також установлено, що фактична ціна купованої споживачем електроенергії на липень 2019 року, без урахування тарифу на послуги з передачі електричної енергії, становить 1,9671 грн, у тому числі ПДВ - 0,32785 грн, за 1 кВт*год. Згідно з постановою НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ДП «НЕК «Укренерго» на ІІ півріччя 2019 року» тариф на послугу з передачі електричної енергії становить 347,43 грн/МВт*год (без ПДВ) .

Разом із тим у розділі «Ціна» зазначено, що у зв`язку із зупиненням 27.06.2019 по справі № 640/11330/19 Окружним адміністративним судом м. Києва дії постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954, сторони дійшли згоди про наступне: «У разі визнання адміністративним судом постанови НКРЕКП від 07.06.2019 р. № 954 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ДП «НЕК «Укренерго» на ІІ півріччя 2019 року» правомірною, сторони домовилися, що Постачальник проводить донарахування Споживачу за послугу з передачі електричної енергії за липень 2019 р. згідно з тарифом, встановленим постановою НКРЕКП від 07.06.2019 р. № 954. До прийняття адміністративним судом рішення по суті показник (Т) при визначенні прогнозованої ціни та розрахунку фактичної ціни купованої Споживачем електроенергії за липень 2019 р. Постачальником не застосовується».

Предметом позову ТОВ «Енера Суми» є вимога (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), заявлена до КП «Міськводоканал», про визнання недійсними положення розділу «Ціна» Комерційної пропозиції № 1 ВС(30113), у редакції додаткової угоди № 1 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.03.2019 № 30113 у частині: «У зв`язку із зупиненням 27.06.2019 по справі № 640/11330/19 Окружним адміністративним судом м. Києва дії постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954, сторони дійшли згоди про наступне: У разі визнання адміністративним судом постанови НКРЕКП від 07.06.2019 р. № 954 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ДП «НЕК «Укренерго» на II півріччя 2019 року» правомірною, сторони домовилися, що Постачальник проводить донарахування Споживачу за послугу з передачі електричної енергії за липень 2019 р. згідно з тарифом, встановленим постановою НКРЕКП від 07.06.2019 р. № 954. До прийняття адміністративним судом рішення по суті показник (Т) при визначенні прогнозованої ціни та розрахунку фактичної ціни купованої Споживачем електроенергії за липень 2019 р. Постачальником не застосовується».

Суд першої інстанції позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що зміст оспорюваної умови договору щодо визначення обов`язку відповідача з оплати електричної енергії за ціною, яка є регульованою відповідно до чинного законодавства. суперечить ЦК, ПРРЕЕ, Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, що є підставою для визнання її недійсною

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в позові, оскільки сторонами при укладенні додаткової угоди № 1 до Договору № 30113 було дотримано вимоги статей 203 212 654 ЦК, Закону України «Про публічні закупівлі», тобто сторони під час визначення обов`язку відповідача оплати електричної енергії за ціною, яка є регульованою, діяли в межах вимог чинного законодавства, а обумовлена позивачем та відповідачем в угоді відкладальна обставина спрямова на запобігання заподіяння сторонам збитків та реальне настання наслідків. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції не досліджувався той факт, що договір № 30113 укладено між сторонами за результатами проведеної процедури закупівлі в рамках частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», яким передбачено вичерпні випадки можливості внесення сторонами змін до істотних умови договору про закупівлю, а зміна істотних умов договору повинна бути обґрунтованою.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Енера Суми» посилається, зокрема на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень 203 212 215 217 ЦК, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Так, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що при підписанні додаткової угоди від 09.09.2019 № 1 представники обох сторін помилково вважали постанову НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 недіючою, оскільки дію цього нормативно-правового акта було зупинено в порядку забезпечення позову в адміністративній справі щодо певного кола осіб, які є учасниками цього судового провадження, при цьому вжиття судом заходів забезпечення позову не скасовує чинність цього нормативно-правового акта та не змінює обсягу прав та обов`язків сторін, а лише тимчасово забороняє застосування передбачених цим актом заходів до вирішення спору по суті. За таких обставин відсутні підстави для не застосування постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 для врегулювання правовідносин, що виникли між сторонами спору в липні 2019 року, тим більше, що факт незаконності цієї постанови в судовому порядку не встановлено. Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 212 ЦК, а тому висновок про те, що оспорювана частина договору є відкладальною обставиною є безпідставним. При цьому судом апеляційної інстанції не було враховано того, що нормативно-правовий акт, визнаний судом незаконним, втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням, а не з моменту їх прийняття, тому до цього моменту такі акти є чинними; суд апеляційної інстанції в порушення статті 269 ГПК установив нові обставини та дійшов висновку щодо неповідомлення позивачем відповідача про зміну тарифів, проте такий висновок не відповідає дійсності, оскільки спростовується матеріалами справи, зокрема змістом самого договору в редакції додаткової угоди, яка була підписана відповідачем, при цьому ці обставини не входять до предмета доказування в межах спору у справі № 920/116/21.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, враховуючи встановлені ГПК межі зазначеного перегляду, виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема договори та інші правочини.

Як установлено судами, правовідносини сторін у справі, яка розглядається, виникли на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.03.2019 № 30113.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».

Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.

У статті 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено право електропостачальника, зокрема на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів (пункт 3 частини 1), а також встановлений обов`язок електропостачальника, зокрема сплачувати своєчасно та в повному обсязі за електричну енергію, куплену на ринку електричної енергії, та послуги, що надаються на ринку електричної енергії (пункт 7 частини 2).

Споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів (пункт 1 частини 3 статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Згідно з пунктом 5.2 Розділу XI Кодексу системи передачі, укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі. Такий договір укладається між оператором системи передачі та постачальником (пункт 5.3). Оплата послуг з передачі електричної енергії здійснюється за тарифом, який встановлюється Регулятором відповідно до затвердженої ним методики (пункт 5.6).

Державне регулювання ринку електричної енергії у межах повноважень, визначених Законом України «Про ринок електричної енергії» та іншими актами законодавства здійснює Регулятор, яким відповідно до статті 1 зазначеного Закону є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Регулятор здійснює державне регулювання шляхом формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом (пункт 3).

До повноважень Регулятора згідно з частиною 3 статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» належить, зокрема, затвердження методик (порядків) встановлення (формування) тарифів на послуги з передачі електричної енергії; встановлення (зміна) тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, тарифів на послуги з передачі електричної енергії тощо.

Судами попередніх інстанцій установлено, що постановою НКРЕКП від 12.12.2018 № 1905 «Про встановлення тарифу на передачу електричної енергії ДП «НЕК «Укренерго» на 2019 рік» установлено ДП «НЕК «Укренерго» тариф на передачу електричної енергії, включаючи плату за централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаною енергосистемою України, на 2019 рік на рівні 5,926 коп./кВт-год (без урахування податку на додану вартість) з розбивкою по кварталах.

Відповідно до постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ДП «НЕК «Укренерго» на II півріччя 2019 року», яка набрала чинності 01.07.2019, установлено ДП «НЕК «Укренерго» на II півріччя 2019 року тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 347,43 грн/МВт-год (без урахування податку на додану вартість) та структуру тарифу на послуги з передачі електричної енергії згідно з додатком. Визнано такою, що втратила чинність, постанову НКРЕКП від 12.12.2018 № 1905.

З 01.07.2019 до складу універсальних послуг як четверта окрема складова увійшов тариф на послуги з передачі електричної енергії ДП «НЕК «Укренерго», який було введено в дію постановою НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 і у липні 2019 року його визначено в розмірі 347,43 грн/МВт-год без ПДВ.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2019 у справі № 640/11330/19 за адміністративним позовом АТ «Нікопольський завод феросплавів» про визнання протиправними та скасування постанов НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 та № 955 задоволено заяву АТ «Нікопольський завод феросплавів» про забезпечення позову та зупинено дію постанов НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 та № 955

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2019 у справі № 640/12695/19 замінено захід забезпечення позову, встановлений ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2019 у справі № 640/11330/19, а саме: зупинено дію постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.06.2019 № 954 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ДП «НЕК "Укренерго» на II півріччя 2019 року» щодо АТ «Нікопольський завод феросплавів», АТ «Запорізький завод феросплавів», АТ «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат», АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та АТ «Дніпроазот»; зупинено дію постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.06.2019 № 955 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ДП «НЕК «Укренерго» щодо АТ «Нікопольський завод феросплавів», АТ «Запорізький завод феросплавів», АТ «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат», АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», АТ «Дніпроазот».

Судами попередніх інстанцій у справі № 920/116/21, що розглядається, також установлено, що встановлення факту незаконності постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 в судовому порядку на момент розгляду цієї справи не відбулося, а дію цієї постанови з 01.08.2019 зупинено лише щодо визначеного кола суб`єктів, до яких відповідача не включено.

Водночас установлено, що постановою НКРЕКП від 12.07.2019 № 1411 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПРАТ«НЕК «Укренерго», зокрема визнано такою, що втратила чинність (з 01.08.2019), постанову НКРЕКП від 07.06.2019 № 954.

ТОВ «Енера Суми», звернулося до суду з позовом до КП «Міськводоканал», про визнання недійсними положення розділу «Ціна» Комерційної пропозиції № 1 ВС(30113), у редакції додаткової угоди № 1 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.03.2019 № 30113 у відповідній частині, обґрунтовуючи вимоги тим, що зміст умови договору суперечить ЦК ГК, ПРРЕЕ, Кодексу системи передачі, інтересам держави і суспільства, а умови в цій частині договору не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому позивач послався на ті обставини, що поява такої умови договору сталася через спірну ситуацію щодо постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954, якою встановлено тариф на послуги з передачі електричної енергії за липень 2019 року, отже при підписанні додаткової угоди № 1, що стало підставою для внесення відповідних змін до Комерційної пропозиції, сторони помилково вважали постанову НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 недіючою.

Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК, згідно з частиною 1 якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У статті 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).

З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення, отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Відповідний порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК, частиною 1 статті 162 якого передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

За змістом пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 3 статті 45 ГПК).

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Разом із тим правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Вирішуючи спір у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції наведених положень законодавства не врахував, з огляду на предмет і підстави заявленого позову не з`ясував характер спірних правовідносин сторін, належним чином не обґрунтував своїх висновків щодо відмови у задоволенні позову, а також не визначився і в судовому рішенні не зазначив, яку правову норму належить застосувати при вирішенні спору у цих правовідносинах з огляду на те, що позивачем на обґрунтування підстав позову, у тому числі у позовній заяві зазначено, що сторони при внесенні змін до положення розділу «Ціна» «Комерційної пропозиції № 1 ВС(30113)», у редакції додаткової угоди № 1 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.03.2019 № 30113, визнання недійсними яких у відповідній частині є предметом позову у цій справі, помилялися щодо обставин, які мають істотне значення та стали підставою для внесення таких змін, а саме щодо дії постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954, визнання протиправною якої є предметом позову в адміністративній справі, а відтак суд взагалі не дослідив обставин, пов`язаних з цією підставою позову, не надав відповідної правової оцінки відповідним доводам позивача та правовим наслідкам такого правочину.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, на обґрунтування відмови в задоволенні позову зазначивши, що позивачем не надано доказів щодо повідомлення відповідача про зміну тарифів на послуги з постачання електроенергії, які було встановлено постановою НКРЕКП від 07.06.2019 № 954, не навів обґрунтування таких висновків у контексті підстав для визнання договору недійсним, а також, пославшись при вирішенні цієї справи на положення статті 212 ЦК, не навів відповідного обґрунтування застосування цієї норми з огляду на предмет і підстави заявленого позову, у тому числі обставин, наведених позивачем.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 08.12.2009 (справа 21-1573во09) зробив правовий висновок, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Така правова позиція була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у у справі № 520/12022/17 (постанова від 11.09.2019), та Верховним Судом у справі № 822/1815/16 (постанова від 31.08.2018) та у справі № 805/2339/16-а (постанова від 21.08.2018).

Водночас, пославшись на те, що сторони по справі не мали законних підстав для застосування в липні 2019 року постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 та збільшення ціни за одиницю товару, оскільки реалізація прав і обов`язків сторін, що випливали з вимог постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954, була тимчасово зупинена ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2019 № 640/11330/19 до вирішення спору по суті, суд апеляційної інстанції не врахував зазначених висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, наслідків визнання нормативно-правового акта незаконним, а також не надав належної правової оцінки обставинам того, що зупинення дії постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 відбулося в забезпечення адміністративного позову та відносно певного кола юридичних осіб.

Отже, не з`ясувавши належним чином обставини, які відповідно до вимог чинного законодавства мають значення при вирішенні спору щодо визнання договору недійсним, а також не дослідивши подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог і заперечень, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не дослідив зібрані докази й не встановив ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, на які послався позивач у касаційній скарзі, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2022 у справі № 920/116/21 скасувати.

3. Справу № 920/116/21 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

В.Г. Суховий