№ 920/1214/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 920/1214/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем"

на рішення Господарського суду Сумської області

у складі судді Джепи Ю. А.

від 08.05.2019 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Буравльов С. І., Пашкіна С. А., Пономаренко Є. Ю.

від 26.09.2019

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"

про стягнення заборгованості у розмірі 248 826,43 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

08.12.2017 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" про стягнення 248826,43 грн на підставі договору оренди газопроводів та споруд на них № 14/1166/04 від 01.09.2004, а саме: основний борг за період з грудня 2014 року по червень 2017 року у розмірі 153 366,95 грн, пеня у розмірі 62 933,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 26 613,09 грн та 3% річних у розмірі 5 912,57 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач починаючи з грудня 2014 року несвоєчасно та не в повному обсязі здійснює сплату орендної плати за договором.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

01.09.2004 між Відкритим акціонерним товариством "Сумигаз", найменування відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства" змінено на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (орендар), та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", (орендодавець), укладено договір оренди газопроводів та споруд на них № 14/1166/04 (далі - договір), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове користування окреме індивідуально визначене майно, перелік якого наведений у додатку до договору.

Майно передано в оренду з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Білопільського району Сумської області та отримання на цій основі прибутку.

Згідно із пунктом 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі майна.

У разі припинення дії договору майно повертається відповідачем позивачу. Відповідач повертає майно позивачу аналогічно порядку, встановленому Договором при передачі майна відповідачу. Майно вважається повернутим позивачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна. Обов`язок і складання акта приймання-передачі майна покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні (пункти 2.4, 2.5. договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору орендна плата визначається на підставі розрахунку орендної плати та протоколу узгодження орендної плати, які є невід`ємною частиною договору, і становить без ПДВ за перший місяць оренди 955,33 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс за цей же місяць (пункт 3.2 договору).

Пунктом 3.3 договору визначено, що орендна плата перераховується на поточний рахунок орендодавця щокварталу не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Відповідно до положень пункту 3.5 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і повинна бути сплачена Орендодавцю з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно із пунктом 3.7 договору загальна ціна цього договору складається із сум орендної плати, нарахованої протягом дії договору.

Пунктом 9.3 договору передбачено, що у випадку несвоєчасного повернення майна, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю орендну плату за весь період, коли майно фактично перебувало у орендаря, а також сплатити пеню в розмірі 0,1 % від вартості майна за кожен день прострочення.

Договір укладено строком на 360 днів, що діє з 01.09.2004 до 26.08.2005 включно (пункт 10.1 договору).

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії цього договору або його зміну після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 10.5 договору).

У Додатку до договору наведено перелік окремого індивідуально визначеного майна, що передається в оренду відповідачу, оціночна вартість якого становить 573 200,00 грн.

Листом від 11.12.2013 за № 30/1772 відповідач направив позивачу проект додаткової угоди про розірвання договору № 14/1166/04 від 01.09.2004, у зв`язку зі вступом в дію змін до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", згідно із якими експлуатація газорозподільних мереж, які є складовими Єдиної газотранспортної системи України здійснюється виключно газорозподільними підприємствами.

Листом від 29.05.2014 № 04/315 відповідачем позивачу було направлено для підписання проект договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України з додатками, з посиланням на відсутність договірних відносин, що регулюють використання газорозподільних мереж, власником яких є Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Листом від 11.06.2014 позивач у відповідь на лист відповідача зазначив, що між сторонами існують договори оренди, що є діючими, в тому числі договір № 14/1166/04 від 01.09.2004.

Листом від 06.06.2014 № 30/787 відповідач направив позивачу проект додаткової угоди про розірвання договору № 14/1166/04 від 01.09.2004, у зв`язку із вступом в дію змін до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", згідно з якими експлуатація газорозподільних мереж, які є складовими Єдиної газотранспортної системи України здійснюється виключно газорозподільними підприємствами. Відповідач у листі зазначив, що договір припиняє свою дію з 09.07.2014.

Листом від 25.06.2014 № 04/867 відповідач звернувся до позивача з проханням оформити надані договори на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України з додатками та додаткові угоди про розірвання договорів оренди, в тому числі договору № 14/1166/04 від 01.09.2004.

Листом від 24.07.2014 відповідач направив позивачу акти приймання-передачі майна по договору № 14/1166/04, вказуючи на те, що листами № 30/787 від 06.06.2014 та №004/867 від 25.06.2014 позивачу були направлені додаткові угоди про їх припинення з 09.07.2014 у зв`язку з закінченням терміну дії цих договорів.

Листом від 05.08.2014 позивач повідомив відповідача про відсутність наміру розривати договір оренди газопроводів та споруд на них № 14/1166/04 від 01.09.2004.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Сумської області від 08.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2019, у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- позивачем безпідставно нараховано орендну плату з грудня 2014 року по червень 2017 року на підставі договору оренди газопроводів та споруд на них № 14/1166/04 від 01.09.2004, оскільки строк дії даного договору закінчився 09.07.2014;

- вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основного зобов`язання.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 08.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- судами попередніх інстанцій безпідставно застосовано Закон України "Про оренду державного та комунального майна";

- лист від 06.06.2014 № 30/787 не може бути належним повідомленням про припинення дії договору, оскільки він надісланий відповідачем з порушенням строку, передбаченого пунктом 10.5 договору;

- судами попередніх інстанцій не враховано те, що відповідач у квітні 2015 року звернувся із позовом про внесення змін до договору № 14/1166/04 від 01.09.2004, відтак висновки судів про припинення дії договору з 09.07.2014 є помилковими;

- підписані сторонами акти наданим послуг підтверджують факт виконання сторонами умов договору після 09.07.2014;

- суди у справі № 910/9245/15 встановили факт того, що договір № 14/1166/04 від 01.09.2004 діяв після 09.07.2017.

6. Узагальнені доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" просить залишити без змін рішення Господарського суду Сумської області від 08.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2019, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 763 Цивільного кодексу України).

Співвідношення між нормами Цивільного кодексу України і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Цивільного кодексу України або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Цивільного кодексу України, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту (рішення Конституційний Суд України від 10 грудня 2009 року у справі N 1-46/2009).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір оренди укладено строком на 360 днів, що діє з 01.09.2004 до 26.08.2005 включно (пункт 10.1 договору).

Відповідно до пункту 10.5 договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії цього договору або його зміну після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (частина 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заяви однієї із сторін про припинення договору оренди, то такий договір припиняється.

Відповідно до частини 2 статті 292 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди.

Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); укладення концесійного договору з орендарем державного майна відповідно до Закону України "Про концесію"; банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем (частина 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 11.12.2013 за № 30/1772 відповідач направив позивачу проект додаткової угоди про розірвання договору № 14/1166/04 від 01.09.2004, у зв`язку зі вступом в дію змін до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", згідно із якими експлуатація газорозподільних мереж, які є складовими Єдиної газотранспортної системи України здійснюється виключно газорозподільними підприємствами.

Враховуючи наведені норми та те, що сторонами за взаємною згодою визначено саме такі умови договору (пункт 10.5 договору), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, місцевий та апеляційний господарські суди надавши оцінку зазначеним листам, а Верховним Судом (в силу статті 300 Господарського процесуального кодексу України) не переоцінюється, дійшли висновку про те, що строк дії договору оренди газопроводів та споруд на них № 14/1166/04 від 01.09.2004 закінчився 09.07.2014.

При цьому, судами попередніх інстанцій правомірно відхилено посилання позивача на підписані обома сторонами після 09.07.2014, акти надання послуг до договору оренди газопроводів та споруд до нього від 30.11.2014, від 31.12.2014, від 31.01.2015, від 28.02.2015, та на звернення до суду відповідача з позовом про зміну договору в 2015 році, оскільки чинне законодавство не містить положень щодо поновлення у такий спосіб договору, який вже припинив свою дію внаслідок закінчення строку його дії і який не було автоматично пролонговано.

Водночас, колегія суддів вважає, що встановивши факт закінчення 09.07.2014 строку дії договору оренди, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості з орендної плати за даним договором за період з грудня 2014 року по червень 2017 року, та відповідно пені, інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на дану заборгованість.

Звертаючись з касаційною скаргою, позивач не спростував висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не довів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

Посилання скаржника, у касаційній скарзі, на те, що суди у справі № 910/9245/15 встановили факт того, що договір № 14/1166/04 від 01.09.2004 діяв після 09.07.2017 відхиляються як безпідставні, оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у справі № 910/9245/15 відмовлено у позові Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про внесення змін до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1166/04 від 01.09.2004 з огляду на те, що вимоги позивача фактично зводилися до спонукання відповідача укласти новий договір. При цьому, обставини щодо закінчення/не закінчення дії договору оренди не були предметом оцінки під час розгляду справи № 910/9245/15.

Доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій безпідставно застосовано Закон України "Про оренду державного та комунального майна" також відхиляються колегією суддів з огляду на положення частини 5 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою передбачено, що оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди. Ані законодавством ані договором не передбачено, що даний Закон не застосовується до спірних правовідносин.

Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених судами обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що оскаржувані рішення та постанова є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 08.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 у справі № 920/1214/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.А. Кролевець

В.І. Студенець