ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 920/1236/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О. В. - головуючий, Огороднік К. М., Погребняк В. Я.,

за участю секретаря судового засідання Аліференко Т. В.

розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Універмаг "Луцьк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020

та ухвалу Господарського суду Сумської області від 27.02.2020

у справі № 920/1236/19

за позовом Приватного акціонерного товариства "Універмаг "Луцьк"

до 1) Сумської міської ради

2) Виконавчого комітету Сумської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління державної казначейської служби України у м. Сумах Сумської області

про стягнення 1.013.822,60 грн,

Учасники справи:

представник ПрАТ "Універмаг "Луцьк" - Хітько В. М.;

представник Сумської міськради - не з`явився;

представник виконкому Сумської міськради - не з`явився;

представник УДКС України у м. Сумах Сумської області - не з`явився;

1. Короткий зміст заявлених вимог

1.1. Приватне акціонерне товариство "Універмаг "Луцьк" (далі - ПрАТ "Універмаг "Луцьк", позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Сумської міської ради та Виконавчого комітету Сумської міської ради (далі - відповідачі), в якому, посилаючись на норми статті 1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив стягнути з міського бюджету міста Суми шляхом списання з відповідного рахунку, відкритого в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Сумах Сумської області, на користь позивача 1.013.822,60 грн шкоди.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що шкода завдана позивачу внаслідок прийняття Сумською міською радою 20.06.2018 рішення №3577-МР "Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми", яким неправомірно встановлено на 2019 рік для торгових центрів, універмагів та магазинів ІІ зони розміщення, власниками яких є юридичні особи, що зареєстровані за межами міста Суми, дискримінаційну та незаконну ставку податку на нерухоме майно у розмірі 1,5% від розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. м.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 27.02.2020, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020, провадження у справі № 920/1236/19 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що спір між сторонами виник у сфері публічно-правових відносин, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що виключає можливість розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, у зв`язку з чим провадження у цій справі має бути закрито.

3. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини

3.1. Предметом розгляду даної справи є стягнення з міського бюджету міста Суми коштів у розмірі 1.013.822,60 грн, які позивач розцінює як шкоду, завдану незаконним рішенням Сумської міської ради про визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Розмір шкоди позивачем розраховано як різницю між сумою податку, сплаченою за ставкою, розмір якої був визнаний судом нечинним, та ставкою податку, яка мала бути застосована до позивача за період з 01.01.2019 до 01.10.2019 (дата набрання законної сили рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі № 480/631/19 про визнання протиправним та нечинним пункту 1230.1.1. рішення Сумської міської ради від 28.06.2018 №3577-МР "Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми").

3.2. Звертаючись з цим позовом, позивач визначив свої вимоги як стягнення збитків, до складу яких відніс суми, сплачені останнім як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який по своїй суті на думку позивача, є надмірно сплаченим податком, оскільки ставка, за якою він був сплачений, визнана нечинною в судовому порядку.

3.3. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, визначення прав та обов`язків платників податків та зборів, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України, яким визначаються, зокрема, функції та правові основи діяльності контролюючих органів, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, а також умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені.

Відносини, пов`язані із справлянням податків, а також порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів з бюджету врегульовані Податковим та Бюджетним кодексами України та є такими, що засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій.

3.4. У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум обов`язкових платежів (податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із бюджетного та податкового законодавства та не можуть регулюватися нормами Цивільного та Господарського кодексів України, якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 цього Кодексу).

Спір між учасниками спору виник у сфері публічно-правових відносин, такий підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/23482/17.

3.5. Позивач зазначав про те, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі № 480/631/19, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019, визнано незаконним, дискримінаційним та таким, що порушує права позивача рішення Сумської міської ради № 3577-МР від 20.06.2019 в частині встановлення ставки податку на нерухоме майно 1,5% для власників торгових площ у м. Суми, місцезнаходження яких не зареєстроване в м. Суми. Тобто Сумським окружним адміністративним судом вирішено публічно-правовий спір, тоді як у межах господарської справи № 920/1236/19 позивачем заявлено вимоги виключно про стягнення коштів 1.013.822,60 грн, які є шкодою, згідно з частиною 1 статті 255 ГК України, а вимога про вирішення публічно-правового спору не заявлялася.

Суди відхилили названі доводи позивача, зазначивши про те, що вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин, як не змінює і обов`язок суду щодо дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності, що узгоджується з приписами ст. 2 ГПК України в призмі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1 22.07.2020 ПрАТ "Універмаг "Луцьк" подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду Сумської області від 27.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020, направити справу до місцевого господарського суду для вирішення питання щодо продовження її розгляду.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про належність спору у цій справі до податкових відносин та помилково застосували норми пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

5.2. Сплачена позивачем сума податку на нерухоме майно у розмірі 1.013.822,60 грн на час сплати відповідала діючій ставці податку та позивач мав статус платника податку на нерухоме майно, вона не підпадає під визначення надміру сплаченого податку і не підлягає поверненню за правилами статті 43 Податкового кодексу України, відтак втрачені позивачем кошти у вищезгаданому розмірі згідно з частиною 1 статті 225 ГК України є шкодою, яка відповідно до статті 1175 ЦК України, частини 4 статті 47 ГК України повинна бути відшкодована відповідачами за рахунок бюджету міста Суми.

5.3. Про неможливість розгляду адміністративними судами позовів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, окремо від вимог вирішити публічно-правовий спір, неодноразово наголошувалося Верховним Судом, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 405/4179/18 та від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

5.4. Суди попередніх інстанцій порушили принцип диспозитивності, передбачений статтею 14 ГПК України, в частині розгляду справи в межах позовних вимог, викрививши позицію позивача та вказавши, що позивач вважає суму збитків надмірно або помилково сплаченим податком.

Наведене свідчить про неправильно встановлені судами обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного визначення спірних правовідносин, а також неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що є порушенням статті 236 ГПК України.

6. Узагальнені доводи інших учасників у справі щодо касаційної скарги

6.1. Сумська міська рада у відзиві заперечувала проти доводів, викладених у касаційній скарзі, просила суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, зазначаючи наступне:

- позивач вимагає повернути надлишково сплачені ним кошти у вигляді податку, але помилково ототожнює ці кошти з шкодою;

- внесення платником податків до бюджету надмірної суми коштів у вигляді податку не змінює їх правову природу для здійснення їх повернення у разі визнання нечинним рішення міської ради про встановлення розміру такого податку (в даному випадку - податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки);

- посилання скаржника на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 405/4179/18 та від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 не є релевантними, оскільки правовідносини у названих постановах не є подібними до правовідносин у цій справі;

- суди попередніх інстанцій вірно послались на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/23482/17;

- місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про те, що спірні правовідносини між сторонами у цій справі є публічно-правовими, а не приватно-правовими, у зв`язку з чим закрили провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

7. Касаційне провадження

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 27.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Універмаг "Луцьк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 та ухвалу Господарського суду Сумської області від 27.02.2020. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 24.09.2020 о 15:15.

21.09.2020 до Верховного Суду надійшло клопотання Сумської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому міська рада просила доручити Господарському суду Сумської області забезпечити проведення відеоконференції.

Ухвалою Верховного Суду від 22.09.2020 в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено у зв`язку з відсутністю в Господарському суду Сумської області технічної можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції 24.09.2020 о 15:15.

7.2. Представник ПрАТ "Універмаг "Луцьк" в судовому засіданні 24.09.2020 підтримав касаційну скаргу з викладених у ній підстав, просив Суд скаргу задовольнити.

Інші учасники у справі в судове засідання 24.09.2020 не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Всі ухвали Верховного Суду у цій справі надсилалися на адресу учасників справи та були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

7.3. За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

До визначеної дати проведення судового засідання від учасників у справі не надійшло заяв чи клопотань, пов`язаних з рухом касаційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 24.09.2020.

Враховуючи наведене, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи за відсутності представників учасників, які не з`явились у судове засідання.

8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

8.1. Предметом розгляду у цій справі є вимога про стягнення шкоди, завданої позивачу внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування неправомірного рішення про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Спірним є питання визначення підвідомчості цього спору господарській чи адміністративній юрисдикції.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що даний спір виник у сфері публічно-правових відносин, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим провадження у цій справі має бути закрито. При цьому суди виходили з того, що зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум обов`язкових платежів (податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із бюджетного та податкового законодавства та не можуть регулюватися нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

8.2. Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.

Відповідно до статей 124 125 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначається Законом України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з нормами частини 3 статті 22 якого місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

8.3. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів з огляду на пряму вказівку закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 ГПК України.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

В частині 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

З наведеного слідує, що єдиним винятком у вищезгаданій нормі Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає юрисдикцію адміністративних судів з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, є об`єднання таких вимог з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

Водночас господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 17.09.2019 у справі № 910/13174/18 та постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 915/1842/19.

8.4. Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є позовна вимога про стягнення 1.013.822,60 грн шкоди, завданої позивачу внаслідок прийняття Сумською міською радою неправомірного рішення № 3577-МР від 20.06.2019 про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В обґрунтування позовної вимоги позивач зазначив, що сплачені ним на виконання рішення № 3577-МР від 20.06.2019 кошти в сумі 1.013.822,60 грн згідно з частиною 1 статті 255 Господарського кодексу України є шкодою, яка відповідно до статті 1175 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 47 Господарського кодексу України повинна бути відшкодована відповідачами за рахунок бюджету міста Суми.

Позивачем не заявлено вимогу про вирішення публічно-правового спору, оскільки такий спір було вирішено Сумським окружним адміністративним судом у рішенні від 19.06.2019 № 480/631/19, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019, згідно з яким визнано незаконним, дискримінаційним та таким, що порушує права позивача рішення Сумської міської ради № 3577-МР від 20.06.2019 в частині встановлення ставки податку на нерухоме майно 1,5% для власників торгових площ у м. Суми, місцезнаходження яких не зареєстроване в м. Суми.

Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові зазначив про те, що звертаючись з позовом, який розглядається у цій справі, позивач визначив свої вимоги як стягнення збитків, до складу яких відніс суми, сплачені останнім як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який по своїй суті на думку позивача, є надмірно сплаченим податком, оскільки ставка, за якою він був сплачений, визнана нечинною в судовому порядку.

Наведене не у повній мірі відповідає змісту позовної заяви, в якій зазначено про те, що відповідно до вимог частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Сумської міської ради № 3577-МР від 20.06.2019 в частині встановлення ставки податку втратило чинність з дати набрання законної сили рішенням в адміністративній справі № 480/631/19, тобто з 01.10.2019, а до вказаної дати рішення місцевої ради було чинним. Після вирішення Сумським окружним адміністративним судом справи № 480/631/19 позивач звернувся до Сумської міської ради з листом про повернення коштів, сплачених позивачем як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У задоволенні вказаного звернення позивача Сумською міською радою було відмовлено, незважаючи на наявність судового рішення про незаконність встановлення рішенням Сумської міської ради № 3577-МР від 20.06.2019 ставки податку на нерухоме майно 1,5% для власників торгових площ у м. Суми, місцезнаходження яких не зареєстроване в м. Суми, у результаті чого позивач вважає, що він втратив спірну суму коштів у розмірі 1.013.822,60 грн, тобто зазнав шкоди.

8.5. Виходячи зі змісту статей 15 16 ЦК України, підставою та необхідною умовою для звернення особи до суду із відповідним позовом є наявність порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи - позивача у справі і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен визначити, яке його право, на його думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. В свою чергу судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відповідно до статей 20 ГК України та 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків (майнової шкоди).

У даному випадку позивач звернувся до суду у порядку і спосіб, що визначені законом, сформулював свої позовні вимоги, відштовхуючись від тих, наданих йому законом прав, які на думку позивача були порушені відповідачем, із вказівкою на конкретні правові норми в обґрунтування заявлених вимог і позов направлений на відновлення порушеного права.

У зв`язку з наведеним, суди попередніх інстанцій повинні були вирішити спір у цій справі, надаючи відповідну кваліфікацію та оцінку змісту правовідносин сторін, наявності порушеного права, його характеру та обраного способу захисту, з`ясувавши наявність або відсутність всього складу цивільного правопорушення, з яким пов`язується відшкодування шкоди (стягнення збитків), а не лише у площині того, що спір пов`язаний зі сплатою позивачем податку на нерухоме майно, що було покладено в основу оскаржених судових рішень.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що заявлена у позові вимога має розглядатись за правилами господарського судочинства з огляду на предмет позову та суб`єктний склад учасників спору, оскільки відсутні підстави для віднесення цієї справи до юрисдикції адміністративних судів.

8.6. Відносно посилання судів попередніх інстанцій на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/23482/17, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17 (провадження №14-435цс18) від 30.01.2019 зазначено про те, що саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду має бути враховано при вирішенні тотожних спорів судами.

Колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 803/3/18 провадження №11-1173апп18 (п.28), згідно з якою адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Подібний висновок щодо підвідомчості до господарської юрисдикції справи, предметом розгляду у якій є вимога про стягнення збитків, завданих протиправними діями службових осіб державного органу, яка заявлена без вимоги вирішити публічно-правовий спір, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19).

Наведене не було враховано судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржених у справі №920/1236/19 рішень, що призвело до помилкового висновку щодо непідвідомчості цього спору судам господарської юрисдикції та закриття провадження у справі.

8.7. За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанції у цій справі наведеним вимогам не відповідають, з огляду на порушення судами пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, що призвело до постановлення незаконних ухвали суду першої та постанови апеляційної інстанцій, які перешкоджають подальшому провадженню у цій справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 6 статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи вищевикладене, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки судом касаційної інстанції не ухвалює нове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Універмаг "Луцьк" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 та ухвалу Господарського суду Сумської області від 27.02.2020 у справі № 920/1236/19 скасувати.

3. Справу № 920/1236/19 передати на розгляд до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Васьковський

Судді К. М. Огороднік

В. Я. Погребняк